Цей Високоповажний знає таємницю

Човен, прискорений заклинаннями, рухався доволі швидко. Наступного ранку вони прибули до порту Янджов, де на них вже чекали посланці та кілька чудових скакунів.

Група снідала на пристані, але оскільки пташине плем’я не потребувало їжі, супроводжуючі сиділи осторонь і, прикривши очі, відновлювали сили. Світанок тільки замайорів на горизонті, тож галасливі торговці ще не вийшли у гавань. Тут були лише човнярі, що ласували кашею з паровими булочками, зібравшись у групки по троє-п’ятеро людей і час від часу кидали погляди на новоприбульців.

Поки міцні хлопці в простих робітничих одежах жували їжу, уривки їхньої розмови долітали до уваги Мо Жаня.

— Ого, впізнаю цей одяг. Вони з Нижнього Царства Вдосконалення.

— Нижнє Царство дуже далеко, та і тамтешній народ особливо не взаємодіє з орденами цього регіону. Тож звідки ти знаєш?

— Просто глянь на емблему на їхній наручах. Чи не така сама на Нічних Вартових?

— Маєш на увазі тих дерев’яних воїнів, що відлякують зло? — хлопець, що хрумтів солоним огірком, зиркнув на рукав Сюе Мена. — Овва, а дійсно, — проговорив він, — Нагадай, хто там їх змайстрував?

— Я чув, що то був старійшина Юхен з піку Сишен.

— Старійшина Юхен? Хто це? Він такий само сильний, як наш пан Дзян, голова ордену Ґуюеє?

— Хе-хе, хтозна. Хто ми такі, щоб гуторити про заклинацький світ?

Човнярі говорили на діалекті Су*, тож Мо Жань, на відміну від Чу Ваньніна, розумів далеко не все. Вчитель, почувши, що його винахід успішно розійшовся світом, щиро зрадів і задумався про майбутні добрі справи. Він вирішив, що після повернення почне працювати над полегшеними прототипами візків.*

苏 (sū) - іст. Су (давня держава на території нинішньої провінції Хенань).
木牛流马 (mùniúliúmǎ) - дерев'яні бики і коні, що самостійно рухаються. Особливі візки для доставки провіанту військам, винайдені Джуґе Ляном, епоха Троєцарства).

Закінчивши зі сніданком, група спішно вирушила в путь. Не пройшло і пару годин, як вони досягли підніжжя гори Дзьовхва*. Зимове сонце поступово наближалося до зеніту, огортаючи землю м’яким шовком золотавого світла, що відбивалося від сніжної вершини кристалічним сяйвом. Схили піку обросли вічнозеленими соснами, кожна з яких скидалась на заклинача-відлюдника з опущеними рукавами і прикритими очима. Стародавні дерева, оповиті морозною тишею і аурою безсмертя, височіли над гірською стежкою, заворожуючи погляд.

九华山 jiǔhuáshān – гора Дзьовхва (провінція Аньхвей). Одна з чотирьох священних гір китайських буддистів.

Смертні не просто так називали вершину гори Дзьовхва «Світом Безсмертних».

Біля підніжжя гори супроводжуючі з пташиного племені тричі просвистіли. На звук з білини скелі випорхнув золотий щиглик з яскравим чарівним пір’ям, та легко приземлився прямо перед ними. Група рушила на захід, слідуючи за пташкою, поки не досягла завіси із стрімкого бурхливого водоспаду.

— Панове, відступіть, будь ласка, на крок назад.

Лідерка супроводжуючих виступила вперед і почала мовчки читати заклинання, піднявши руку в жесті Будди. Завершивши, вона стиснула багряні вуста і м’яко подула перед собою, випускаючи приголомшливий промінь вогню, що вдарив у водоспад і розколов його навпіл.

Представниці пташиного племені, привітно посміхаючись, озвались до них:

— Ласкаво просимо до Персикового джерела!

Слідуючи за ними, заклиначі пройшли крізь водяну завісу. Щойно вони перетнули бар’єр, в очах миттєво посвітлішало. Перед ними розстелився сповнений рожевим цвітінням неосяжний краєвид. Наче інший світ.

Персикове джерело являло собою казкову обитель, закриту від решти світу вдосконалення. Ця місцина пашіла духовною енергією. Хоча із справжнім світом безсмертних і, тим паче, із світом богів вона не зрівняється, місцевий краєвид виглядав так, наче зійшов з картини в стилі сеі*.

写意 (xiěyì) - стала транслітерація «сеі». Стилістичний напрям китайського традиційного живопису.

Пройшовши якусь відстань, заклиначі помітили, що пори року тут плавно перетікали одна в одну і змішувались, на відміну від того, як мінялись сезони в їхньому світі.

Слідуючи за представницями пташиного племені, вони пройшли крізь дику місцевість, де гул нестримних річок клекотів у вухах разом з криками мавп, що долинали з обох берегів, і дістались околиць міста. Звідси в усі боки розкинулись неосяжні фермерські угіддя, пересічені численними стежками, над якими в такт легкому вітру погойдувалося пшеничне колосся. І нарешті саме місто. Перетнувши міський мур, заклиначі опинились в калейдоскопі численних монументальних споруд, що майоріли вишуканим оздобленням.

Столиця Персикового джерела вражала неймовірною пишністю. Тутешні квартали були просторі і жваві, як центральні вулиці міст у світі смертних. Єдина відмінність полягала у весняних пелюстках і сніжинках, що кружляли в чудернацькому танці, вируючи між зграями яшмових пташок і журавлів, високо над головами містян. Самі ж містяни своєю невагомою витонченістю і плавною ходою скидались на небожителів, що тільки-но зійшли з картини митця.

Хоч це дивовижне місце учні бачили вперше, після казкових краєвидів озера Дзіньчен, воно не вражало так сильно.

На перехресті вони зустріли одну з жительок міста, одягнену в оздоблений пір'ям величний білий плащ, прикрашений вишитим золотою ниткою феніксом. Вона стояла під височенним стародавнім деревом, яке, здавалося, сягало небес. Знак у вигляді полум’я на її лобі горів набагато яскравіше, ніж у інших, що свідчило про її видатну силу.

Представниця пташиного племені, що супроводжувала гостей, підвела групу до неї і схилилась в поклоні, опустивши коліно на землю.

— Шановна безсмертна володарко. Прибули четверо заклиначів з піку Сишен.

— Дякую за працю. Можеш йти.

— Добре.

Прекрасно вдягнена жителька пташиного племені м’яко посміхнулася, голос її звучав чисто і заворожував, наче наспів молодого фенікса.

— Мене звати Вісімнадцята. Волею безсмертних я отримала звання безсмертної володарки Персикового джерела. Ми безмежно вдячні вам за бажання прибути для тренувань у нашу скромну обитель. Якщо шановні гості будуть незадоволені прийомом, просимо нас пробачити і не соромитись про це повідомити.

Яка краса! Вона виглядала так приголомшливо і говорила настільки люб’язно, що однозначно справляла гарне перше враження.

Сюе Мен не любив, коли чоловіки виглядали краще за нього, але вже доріс до того віку, коли хлопці починають задумуватись про представниць протилежної статі. Таким чином, він природно не мав нічого проти панянок, прекрасних настільки, що складалося враження, наче вони зійшли з картини. Хлопець посміхнувся і промовив:

— Пані безсмертна володарка надто люб'язна. Але ім’я «Вісімнадцята» дійсно дещо дивне. Чи можу я дізнатись прізвище пані?

— У мене немає прізвища, — м’яко і ввічливо відповіла вона. — Я просто Вісімнадцята.

Мо Жань розсміявся.

— Якщо вас звати Вісімнадцята, значить когось тут звати Сімнадцята?

Він задумував це як жарт, але на подив Вісімнадцята посміхнулася і пояснила:

— Молодий пан дійсно кмітливий. Сімнадцята то є моя старша сестра.

Мо Жань тільки приголомшено кліпнув.

— Люди пташиного племені народжуються з опалого пір’я бога Джуцюе, — пояснила Вісімнадцята. — Поки наш рівень самовдосконалення низький, ми маємо форму червононогого ібісу. Першою людську подобу змогла прийняти Старша Безсмертна моєї родини. Інші сестри отримували імена по черзі, щойно розвивали здібність змінювати форму. Починаючи з Першої і далі по порядку. Я була вісімнадцятою, тож і назвали мене Вісімнадцята.

Мо Жань не міг дібрати слів. Раніше він був упевнений, що найбільшим нездарою у придумуванні імен був Сюе Дженйон. Яка несподіванка зустріти когось, чия ситуація була настільки гіршою, що дійшло до іменування людей по номерам.

Потім Вісімнадцята сказала те, що приголомшило його ще більше.

— Нумо до справ. Це ваш перший візит до Персикового джерела, тож ви ще не знайомі з нашими правилами тренувань. У світі смертних заклиначі впродовж століть розділились на ордени. Тут все інакше. Ми, представниці пташиного племені, завжди чітко розділяємо обов’язки. Всього є три підрозділи: захист, напад та зцілення. Ваше навчання буде проводитись відповідно до цього розподілу.

Мо Жань всміхнувся.

— Геніально.

Вісімнадцята кивнула в його бік.

— Дякую, молодий пане. Кілька днів тому до нас прибули заклиначі з ордену Ґуюеє. Почувши про нашу систему, вони були вкрай розчаровані.

Мо Жань не зрозумів проблеми.

— Захист то є захист, напад то є напад, а зцілення то є зцілення. Невже таке чітке розділення це погано? Що їм не сподобалося?

— Справа в тім, що деякий молодий пан Двань з ордену Ґуюеє був незадоволений розподілом. Він мав вчитись захисту і жити разом з іншими учнями цього напрямку. Водночас його шидзє обрали для навчання нападу, тож їй належало жити і тренуватись у цьому підрозділі. Хоч я і не до кінця розумію тонкощів стосунків між смертними, але можу з упевненістю сказати, що молодий пан дуже не хотів розлучатись із своєю шидзє.

— Ха-ха, так ось в чому справа… Зачекайте, що? — Сміх Мо Жаня різко обірвався, а очі розширилися, щойно він усвідомив суть слів безсмертної. — Різні підрозділи не тільки тренуються, а ще й проживають окремо?

— Саме так, — розгублено відповіла Вісімнадцята. Вона не розуміла, чому вираз його обличчя так різко змінився.

Мо Жань весь аж позеленів. Це якийсь невдалий жарт?

Годиною пізніше, проваливши спроби домовитись з Вісімнадцятою, приголомшений Мо Жань мовчки стояв посеред прямокутного дворику, оточеного просторими світлими резиденціями.

Мо Жаня, Сюе Мена та Ся Сині направили навчатись нападу, тож вони прибули до східної частини Персикового джерела. Під «східною частиною» мався на увазі цілий район міста, де проживали усі заклиначі цього підрозділу. Тут, поміж гір і озер, розсипались резиденції учнів, кожна з яких могла вмістити чотирьох людей. Житлові квартали перемежовувались торговими вулицями, що виглядали майже так само, як і в світі смертних. Схоже, пташине плем’я спеціально побудувало усе таким чином, щоб зменшити тугу за домом, розуміючи, що їхні гості житимуть тут доволі довго.

Ши Мею належало вивчати зцілення, тож він відправився до південної частини Персикового джерела.  Окрім того, що це місце розташовувалося надзвичайно далеко від житла Мо Жаня, території ще і розділяв бар’єр, який можна було перетнути тільки маючи при собі спеціальну дощечку з заклинанням.

Це значило, що хоч Мо Жань з Ши Меєм і приїхали до Персикового джерела разом, вони не мали жодного шансу бачитись за межами щоденних тренувань. Це був єдиний час, коли всі три підрозділи збиралися разом, щоб вивчати основи методу вдосконалення пташиного племені.

І це навіть не найгірше.

Мо Жань підняв погляд і крізь густу завісу вій глянув на Сюе Мена. Той кружляв двориком, вочевидь обираючи для себе найзручнішу кімнату. Мо Жань відчув, як здуваються вени на лобі. Сюе Мен.

Чудово. Всратись, як прекрасно. З цього дня і до самого кінця навчання він мусив жити в одному дворі з Сюе Меном! У найближчому майбутньому він в усій красі пізнає дві найбільші муки життя: розлуку з коханим і зустріч з ворогом.

Пташине плем’я відбирало людей, починаючи з Верхнього царства, тож пік Сишен був останнім в черзі. Члени інших орденів прибули раніше за них, і Сюе Мен виявив, що один з будиночків у їхньому дворику вже був зайнятим.

— Дивно. Цікаво, хто тут живе? — пробурмотів Сюе Мен зиркнувши на футон, що повісили сушитися надворі.

— Хто б це не був, він скромна і невибаглива особистість, — відповів Мо Жань.

— Що ти маєш на увазі?

— Дозволь запитати, який будиночок тобі подобається?

Сюе Мен насторожився.

— Що ти задумав? Я вже обрав — той, що на півночі із входом з південного боку – мій. Якщо збираєшся за нього битися, я…

Сюе Мен ще не встиг вигадати, що збирається робити, коли Мо Жань сміючись обірвав його:

— Не люблю такі великі кімнати, тож поступлюся тобі. Але є ще одне питання. Якщо б той будинок був досі вільним, — хлопець вказав на скромне помешкання, — ти обрав би його?

Сюе Мен витріщився на простий будиночок, перш ніж знову перевести погляд на Мо Жаня.

— Думаєш, я дурний? Звісно ні.

Мо Жань розсміявся.

— Саме тому я і кажу, що тут живе хтось невибагливий. Коли він приїхав, усі чотири резиденції у дворі були вільними, але він обрав не найбільший будинок, а цю малесеньку халупу. Якщо він не ідіот, то однозначно скромна і поступлива людина.

Сюе Мен замовк. Аналіз Мо Жаня звучав розумно, але гостре лезо, приховане в його посмішці, шматувало обличчя Сюе Мена на луски. Якщо цей невідомий хлопець — шляхетна людина, яка надала перевагу невиразній халупі, виходить, що Сюе Мен — дріб’язковий негідник? Нікчемний скнара?

Але Мо Жань не образив Сюе Мена відкрито, тож і він не міг як слід нагримати на брата. Однак залишити все як є теж не міг. Обличчя молодого господаря миттєво змаковіло.

— Хай там що, а я звик жити добре, — обурено кинув Сюе Мен з незворушним виразом обличчя. — Терпіти не можу недоглянуте житло. А той, хто хоче виглядати шляхетно, може сміливо це робити. Мені байдуже.

Випаливши цю промову, він розвернувся і пішов.

Врешті, кожна з чотирьох по-різному оформлених резиденцій була закріплена за своїм мешканцем.

Сюе Мен обрав найрозкішніше північне помешкання зі світлими стінами, чорною черепицею та прикрашеними золотом дверима. Мо Жань вподобав кам’яний будиночок з західної сторони, бо біля нього росло персикове дерево, квіти на якому зараз буяли пишним цвітом. Чу Ваньніну, відповідно, дісталась бамбукова резиденція на східному боці. Витончені стрункі пагони її стін підсвічувалися вечірнім сонцем і сяяли нефритовим блиском. А на півдні знаходився той самий сарай — збитий з дощок будинок, зайнятий «шляхетною людиною», з якою вони ще не познайомились.

Чу Ваньнін досі не оклигав від застуди, у нього в голові шалено паморочилося, тож він доволі рано пішов до себе в бамбуковий будиночок. Сюе Мен трохи посидів з ним, але маленький шиді зовсім не вмів вдавати зацікавленість і не любив слухати казок. Натомість він прагнув лише загорнутися у ковдру, наче маленький дзондзи* у листочок, і заснути в повній тиші. Сюе Мен ще трохи посидів на його ліжку, але швидко знудився і пішов.

粽子 zòngzi - традиційна китайська страва, клейкий рис з начинкою, загорнутий у листя бамбуку або тростини.

Мо Жань витулив на подвір’я стілець і всівся, закинувши руки за голову, а ноги кудись вгору. Його погляд проводжав золотаве сонце, палаючі промені якого згасали на заході. Дочекавшись, коли Сюе Мен вийде, він озвався:

— Ся-шиді вже спить?

— Угу.

— Вогневиця спала?

— Якщо так за нього переймаєшся, чому б тобі не сходити і не перевірити самому?

Мо Жань гигикнув.

— Хлопчина, мабуть, ще не дуже міцно спить. Моя незграбність може його розбудити.

Сюе Мен зиркнув на нього.

— Ну, ти хоча б це усвідомлюєш. А я то думав, що ти як ті мамині коти та собаки, які вміють тільки ледаче тинятися дворами.

— Ха-ха, з чого ти взяв, що я ледачий? — Мо Жань, посміхаючись, крутив пелюстку персикового дерева поміж пальцями. — Поки я тут сидів, зумів розгадати вражаючу таємницю.

Сюе Мен, вочевидь, не хотів запитувати, але йому дуже кортіло дізнатись. Насупившись, він витримав паузу, і врешті невимушено поцікавився:

— Що за таємниця?

Мо Жань розтягнувся у посмішці і зробив жест рукою, запрошуючи його підійти.

— Нахились ближче, і я розкажу тобі.

Хоч Сюе Мену дуже того не хотілося, після хвилини роздумів, він все ж нахилив голову.

Мо Жань наблизився і тихенько гигикнув.

— Хе-хе, попався. Дурко Мен-мен.

Сюе Менові очі округлилися від шоку, вибухнувши від люті, він схопив Мо Жаня за комір.

— Ти мені збрехав! Наскільки ж ти незрілий?!

Мо Жань розреготався.

— Де я збрехав? Я дійсно розкрив одну таємницю, але просто не хочу розповідати її тобі. Ось і все.

Сюе Мен насупив темні брови.

— Якщо я ще раз тобі повірю - справді буду дурнем!

Ці двоє кублилися наче пташка, що лупає пса, і наче пес, що клацає зубами на пташку. Мо Жань якраз хотів щось сказати, щоб жартома спровокувати двоюрідного брата ще більше, але позаду них почувся повний нерозуміння незнайомий голос.

— Га? Ви двоє також нові учні? — голос цього парубка був чистим і свіжим, плавнішим, ніж у більшості підлітків.

Мо Жань і Сюе Мен озирнулись на чоловіка, чию постать заливали яскраво-червоні промені вечірнього сонця і овіював вітерець. Він носив скромне вбрання, що прилягало до фігури.

Юнак мав вражаючу зовнішність: медова шкіра, чорнильно-чорні брови і чарівні виразні риси. Його голову прикрашала шпилька з чорного нефриту. Хлопець не був ані кремезним, ані високим, але тримав шляхетну пряму поставу. Особливо виділялись його довгі ноги, вдягнені у штані зі щільної тканини, вони виглядали неймовірно стрункими та сильними, прямими та вишуканими.

Обличчя Мо Жаня миттєво змінилось, здавалось, наче вся кров і всі гріхи минулого життя промайнули перед очима.

Наче він дивився на силует, що стояв на колінах в калюжі крові. На того, чиє тіло пронизали сталевими ланцюгами, а обличчя розірвали на шмаття, але він все одно відмовлявся поступитись, обираючи радше вмерти, ніж здатись.

Серце Мо Жаня здригнулося, наче крапля прозорої роси на кінчику листа. Він навіть не міг описати, що саме відчуває. Якщо в його минулому житті і були люди, яких він поважав та обожнював, то цей юнак однозначно один з них.

Тож шляхетна людина, що оселилась по сусідству… це він?

---

Від команди перекладачів:

На черзі нова картка героя команди нестримних перекладачів Ерхи. Маю сказати, ця жінка серед нас мабуть найнестримніша! Наша запальна зіронька, авторка ідеї цієї рубрики, людина, яку не можливу не можливо не любити, адже вона - Сто Баксів!

---

Нотатки авторки:

Початок навчального року. Учень Риб’ячий корм прийшов до Пташиного університету на горі Дзьовхва та заселився у кімнату на чотирьох в гуртожитку.

Мо Жань: Всім привітик! Я – Мо Вейю із міського округу Сянтань провінції Хунань. Я вивчаю філософію! Прошу вас навчити мене!

Чу Ваньнін: Чу Ваньнін, я з міського повіту Ліньань. Купа одягу та шкарпеток на балконі – то все моє. Ввечері я все закину в пральну машину. А ще, я не знаю, як заправити ковдру. Прошу вашої допомоги, дякую.

Мо Жань: …

Сюе Мен: Сюе Дзимін, провінція Сичвань. Краще не дратуйте мене, мій тато контролює ключові гілки економіки всього Нижнього царства. Якщо ви образите мене, він призупинить акції ваших батьків, включно з акціями маотай.*

茅台 máotái - маотай, один із найкращих сортів китайської горілки.

Мо Жань: …

Раптом, двері кімнати відчинились! Старший по кімнаті, який ходив прати одяг та мити москітну сітку, повернувся!

Отже, хто ж він такий: Мей Ханьсюе чи Є Вансі? Це питання на додаткові бали! Ха-ха.