Цього Високоповажного дещо непокоїть

Хоча Джуцює і називали землею безсмертних, це не означало, що всі мешканці там жили вічно. Здебільшого це були дивні істоти-напівкровки — наполовину безсмертні, наполовину яо*.

妖 яо — у китайській міфології загальна назва потойбічних створінь, які мешкають далеко від цивілізації, народжуються в результаті аномалій та володіють чудернацькими, зазвичай доволі моторошними здібностями.

У царстві самовдосконалення вони були створіннями, найбільше наближеними до безсмертних, і носили назву «пташине плем’я».

Із прадавніх давен вони жили в лабіринті на горі Дзьовхва і володіли Персиковим джерелом*, рідко втручаючись у справи смертних.

Персикове джерело (桃花源) — земля безтурботного й щасливого життя в китайській міфології.

Та їхні жили повнилися не лише безсмертною кров’ю — ці створіння мали й земну плоть та кров, а отже не могли зовсім віддалитися від світу смертних. Представники пташиного племені з’являлися у світі вдосконалення в часи сум’ять або серйозних лих і використовували свою чималу силу, щоб допомогти смертним подолати кризу.

Коли Мо Жань у своєму попередньому житті перевернув догори дриґом світовий лад, пташине плем’я з’явилося, щоб зупинити його. Врешті-решт їм забракло сили, щоби перемогти імператора світу смертних, який досконало оволодів забороненими техніками. Мо Жань вистежив і вбив їх усіх до останнього, розтоптавши смердючу кров та понівечене пір’я ворогів.

Джуцює, земля безсмертних, була спалена дотла за один єдиний день.

Це був пекельний божевільний спогад. Щоразу, коли Мо Жань повертався до нього, він укривався холодним потом, згадуючи власну одержимість і безмежну жорстокість.

Утім, зараз він був заслабкий, щоб тягатися з пташиним плем’ям. По суті, завдяки природній перевазі пташиної раси найкращі представники світу вдосконалення не зрівняються з ними в духовній силі. На піку Сишен лише кілька найвидатніших старійшин могли б дати їм достойну відсіч.

Сюе Мен поглянув на обличчя Мо Жаня і не на жарт перелякався.

— Та що з тобою? Ти чого такий блідий?

— Нічого, — прошепотів Мо Жань, опустивши вії, — просто засапався, поки біг сюди.

У його попередньому житті прибуття пташиного племені знаменувало початок трагічних подій, пов’язаних із Ши Меєм. Серце Мо Жаня підстрибнуло аж до горла. Він гадав, що мине ще багато часу, перш ніж усе це повториться. Чому події в цьому світі настільки відрізняються від минулих?

Тьмяне зимове сонце кволо висіло в небі, розсіюючи над світом мертвотно-біле світло. Стоячи під ним, Мо Жань мимоволі взяв Ши Мея за руку.

Той кліпнув.

— Що сталося?

Мо Жань хитнув головою і промовчав.

Сюе Дженйон якраз почав говорити. Його слова не надто відрізнялися від тих, що лунали в минулому житті Мо Жаня.

— Я скликав вас усіх сюди, тому що до нас завітали представники пташиного племені. Як і вісімдесят років тому, вони прибули до світу смертних із Персикового джерела, аби допомогти подолати лихо, що насувається.

Він зробив паузу, оглядаючи темне море учнів, що зібрались унизу.

— Як вам відомо, бар’єр зі світом демонів був встановлений богом Фусі, але впродовж мільйонів років він поступово витончувався і кожні кілька десятирічь ламався. Останнім часом він слабшав із кожним днем, і, незважаючи на значні спільні зусилля…

Сюе Мен пирхнув собі під ніс:

— Батько говорить нісенітниці. Вочевидь ідеться про зусилля Вчителя.

— Незважаючи на значні спільні зусилля, розлом досі росте й бар’єр впаде, як це було десятки років тому. Коли це станеться, кордон між світом смертних та демонів буде зруйнований, тисячі духів прорвуться назовні й страждатимуть прості люди. Аби уникнути цього лиха, представники пташиного племені прибули, щоб обрати кількох кандидатів із необхідним рівнем духовної сили та вродженими здібностями й забрати їх до Персикового джерела для вдосконалення в усамітненні.

Його слова примусили натовп захвилюватися.

Пташине плем’я відбирає людей, щоб дати їм можливість удосконалюватися в Персиковому джерелі на землях безсмертних?!

Кожнісінький учень відчув захоплення, що переросло в захват: незважаючи на рівень здібностей, кожен плекав бодай якусь потаємну надію отримати таке запрошення.

Тільки Мо Жань не розділяв спільного захоплення. Натомість його обличчя спохмурніло. Зазвичай у нього добре вдавалося прикидатися — настільки, що оточуючі ніколи не могли сказати, яка частина його була справжньою, а яка оманливою, але саме в цей момент він не міг угамувати своїх почуттів.

На кону стояло життя Ши Мея. У минулому Ши Мей був обраний пташиним племенем для самовдосконалення в Персиковому джерелі. Невдовзі після його повернення бар’єр тріснув і безліч духів вийшла з пекла у світ.

Того разу Ши Мей бився поруч із Чу Ваньніном, кожен стримував один бік ворожого наступу, намагаючись спільними силами закрити найбільший розлом. Та Ши Мей не був таким сильним, як Чу Ваньнін, і коли орда привидів зрозуміла, що прохід до світу смертних зараз закриється, вони кинулися на Ши Мея убивчим потоком, поки він був зосереджений на відновленні рівноваги бар’єру.

Демони знищили його — вбили безсмертну душу і пронизали смертну*.

У китайських віруваннях людина володіє двома типами душі — хвень та по. Хвень — безсмертна душа, що покидає тіло після смерті, а по — смертна душа, що залишається в тілі. Згідно з різними віруваннями, людина може мати різну кількість хвень та по.

А Чу Ваньнін навіть пальцем не поворухнув, щоб допомогти або хоча б спробувати зупинити їх. Коли Ши Мей упав із піка Паньлонджу, Чу Ваньнін використав усю силу, що в нього залишилася, щоб запечатати частину бар’єру, яку Ши Мей більше не міг стримувати.

Того дня йшов сніг. Ши Мей летів із гори, наче одна з міріад маленьких незначущих сніжинок.

Лапатий сніг заслав небо від краю до краю. Усім було начхати, якщо якийсь замерзлий кристалик раптом розтане. Так само, коли звичайні люди, покоління за поколінням, після кількох десятирічь життя від народження до смерті зустрічали свій кінець, усім, окрім їхніх найближчих родичів, також було начхати.

У цьому палаючому хаосі, притрушеному снігом, Мо Жань тримав Ши Мея в обіймах, поки його дихання слабіло, і на колінах слізно благав Чу Ваньніна глянути на нього, врятувати його.

Врешті Чу Ваньнін розвернувся до них спиною, прямуючи крізь непроглядну білину до власної мети. Так зв’язок учня та вчителя був знищений в одну мить.

Як смішно.

Речі, що подобалися Чу Ваньніну, речі, що мали для нього вагу, принципи, яким він слідував — усе це було таким кумедним.

Наприклад, Чу Ваньнін полюбляв звук дощу й лотоси, уривчасті рядки поезій Ду Фу, перед суворою вивіреністю яких він благоговів.

Або Чу Ваньнін непокоївся про проростання рослин з настанням весни і смерть цикад із приходом осені; його турбувало, де спалахувало полум’я війни й де страждали прості люди.

Або, знову ж таки, Чу Ваньнін завжди навчав, що ставити потреби людей перед власними — це праведно.

Але Мо Жань бажав послати до біса всіх людей!

Він не знав інших і чхати на них хотів. Яка йому різниця, мертві вони чи живі?

Хай дощ заллє бурмотіння тих Чу Ваньнінових безпритульних душ, хай квіти будуть политі сльозами біженців — Мо Жаню було начхати. Його дощ був просто дощем, а його квіти були звичайними рослинами. «Прості люди» — просто парою слів на шматку паперу. Яка, у біса, різниця?

Тож він вважав Чу Ваньніна підлим лицеміром, який виголошував слова про обов’язок і співчуття, наче його серце було достатньо великим, щоб тримати в собі все в цьому світі. Та виявилося, що в такому до смішного куцому серці, як у нього, не вистачило місця навіть для власного учня.

Пізніше Мо Жань із шалом у погляді допитувався в Чу Ваньніна: «Тобі серце не болить? Твоя душа не тривожиться? Ти велів цінувати інших попереду себе, але сам досі живий, а Ши Мей помер, виконуючи твої накази! Це ти вбив його! Лицемір, брехун!

У тебе взагалі є серце?

Коли Ши Мей падав із тієї гори, він кликав тебе. Він кричав «Учителю!» — ти чув його? Чув? Чому ж не врятував його? Чому не врятував?!

Чу Ваньніне, у тебе камінь замість серця.

Тобі… Завжди було на нас чхати.

Тобі було все одно… Абсолютно все одно…»

І потім усе скінчилося так, як скінчилося.

У світі самовдосконалення всі поважали та обожнювали Чу Ваньніна, який, по суті, був некоронованим королем, тож ніхто особливо не думав про загиблих. Смерть Ши Мея залишилася непомітною сходинкою на шляху до перемоги. Чу Ваньнін обміняв необдарованого учня на мир та процвітання для так званого світового ладу.

Ніхто б не звинуватив його в неправоті.

Тільки Мо Жань бачив, що сяюча корона на голові Вчителя була зроблена з кісток. Що його успіх став можливий завдяки смерті Ши Мея.

Він ненавидів це всім серцем.

— Агов, юначе. Агов!

Несподівано тепла рука лягла Мо Жаню на лоб. Він здригнувся і розплющив очі, наче його різко висмикнули з темних спогадів.

Перед ним було ніжне обличчя, сяюче і прекрасне. Одна з посланниць пташиного племені непомітно підійшла й зараз ніжно посміхалася йому.

— Витаєш у хмарах, коли під носом такі можливості?

— Ой, безсмертна пані, та все гаразд, — Мо Жань з усіх сил намагався розвеселити себе, щоб не викликати підозр, тож посміхнувся у відповідь до посланниці. — Я часто отак мрію посеред білого дня, а сьогодні я так сподівався, що мене оберуть, що геть загубився у фантазіях про те, що й сам потраплю до Персикового джерела. Прошу вибачення за це.

Виявилося, що поки Мо Жань був заглиблений у спогади, посланці пташиного народу спустилися і почали відбирати людей. Задушливі думки настільки захопили його, що геть позбавили здатності пильнувати те, що відбувалося навколо.

Посланниця ніжно посміхнулася, а потім промовила те, чого Мо Жань аж ніяк не сподівався почути:

— Твоя духовна енергія чиста, твоє самовдосконалення і здібності непогані. Якщо бажаєш вирушити до Джерела — прошу за мною.

Мо Жань остовпів, до нього не одразу дійшло те, що йому сказали.

Вирушити до Персикового джерела?

У його минулому житті обрали лише Чу Ваньніна та Ши Мея, тож чому зараз…

Він був надто шокований, щоб говорити. Втім, обрання пташиним племенем справді могло приголомшити, тож люди навколо не помітили в такій реакції нічого дивного, а лише кидали на нього заздрісні погляди.

Коли посланниця привела його до зали Даньсінь, перший шок поступово минув і серце Мо Жаня перестало шалено калатати в грудях, а очі почали наповнюватися шаленим захватом.

Події таки відбувалися зовсім інакше в цьому житті.

Навіть якщо він поки не знав, були ці зміни на краще або навпаки та чому саме доля змінилася, принаймні тепер йому випала нагода також вирушити до Джерела. Якщо він навчатиметься зі пташиним народом, то коли прийде час, непосильна ноша відновлення бар’єру може й не впасти на плечі Ши Мея.

Мо Жань був грубою людиною; навіть проживши два життя, він досі не розумів, що означає «цінувати інших попереду себе».

Та він точно знав, що Ши Мей був добріший до нього, аніж будь-хто у світі, і нічого не могло бути важливішим за це.

Тим більше цей мішок з кістками та половина відродженої душі.

Поки Ши Мей був живий, Мо Жань не потребував нічого більше.

Коли посланці завершили відбір і зібрали всіх перед залою Даньсінь, Мо Жань усвідомив, що обранці відрізнялися від тих, хто були в його минулому житті.

Як і раніше, тут був Ши Мей, але через перебування в ізоляції Чу Ваньнін пропустив відбір, тож його не було серед обраних. Натомість був Ся Сині — учень Старійшини Сюаньдзі.

Ще більше дивував той факт, що Сюе Мена також обрали. Зі слів посланців, у ньому залишилася сила божественного меча Піднесеного Ґовченя. Як цікаво.

Неподалік із Вежі, що пронизує небо, почувся гучний бій годинника, відлуння якого рознеслося по піку Сішен.

— Від піка Сишен Нижнього Царства Вдосконалення обрано Сюе Дзиміна, Мо Вейю, Ши Міндзіня і Ся Сині, усього чотири особи, — передала Сюе Дженйону голова посланців, перед тим як відпустити поштову пташку бео. Перш ніж продовжити, вона підняла руку, на кінчику її пальця виднілася яскраво забарвлена пташка.

— Ці четверо є винятковими особистостями, з належними здібностями та щирим характером. Так завершується цей звіт.

Із цими словами вона відпустила пташку. Бео запам’ятала слова і, змахуючи сильними крилами, швидко зникла в безкраїх небесах.

Можливість вдосконалюватися в Персиковому джерелі була навіть рідкіснішою, ніж отримання божественної зброї. До того ж вони навчатимуться технікам протистояння розломам у бар’єрі із царством духів, що є найголовнішим обов’язком і місією кожного, хто займався самовдосконаленням. Ніхто б не посмів відмовитися від такого.

Щодо часу, то це могло протривати від пари місяців до трьох або навіть п’яти років.

Пташиний народ був розсудливим — оскільки наближався кінець року, вони наказали обранцям залишитись і провести Чусі вдома. Після цього вони повернуться і заберуть групу до Джерела на горі Дзьовхва.

Коли Мо Жань думав про те, що вони із Ши Меєм зможуть вирушити до Персикового джерела, то відчував лише шалену радість. Утім, вона дуже швидко згасла. Спершу він не міг зрозуміти чому, поки одного дня, минаючи південну вершину піка Сишен, не поглянув вгору на закритий павільйон Червоного Лотоса.

Кроки Мо Жаня мимоволі сповільнилися, а потім геть зупинилися. Він стояв, витріщаючись у височінь, туди, де гора зникала далеко в хмарах.

Чу Ваньнін був в ізоляції вже понад три місяці.

У цьому житті ненависть, яку Мо Жань відчував до цієї людини, схоже, зникала. І хоча він знову і знову нагадував собі не забувати обличчя Чу Ваньніна, коли той покинув їх із Ши Меєм, час від часу він співчував Учителю — і тоді почувався розгубленим та збентеженим.

Ся Сині йшов поруч із ним. Помітивши дивний вираз на обличчі Мо Жаня і те, як той витріщався на південну вершину, він відчув, що серце пропустило удар.

— Що таке?

— Сяо-шиді, як ти думаєш, він вийде, перш ніж ми поїдемо?

— Він?

— Ой, — Мо Жань замовк, повертаючись до реальності, і посміхнувся, глянувши вниз на Чу Ваньніна. Після проведеного часу разом він відчував, що його шиді був розумним та чутливим, тож сильно прив’язався до нього. — Я говорив про свого Вчителя, Старійшину Юхена.

— Зрозуміло…

Мо Жань зітхнув.

— Раніше він ніколи не перебував в усамітненні так довго, — промовив він. — Може, поранення, що він отримав на озері Дзіньчен, насправді було дуже серйозним?

Це був перший раз за довгий проміжок часу, коли Мо Жань загадав про Вчителя із власної ініціативи.

Чу Ваньнін прекрасно знав, що це неможливо, але не зміг втриматися від запитання:

— Ти… сумуєш за ним?

---

Від команди перекладачів:

Сьогодні представляємо картку персонажа неперевершеної Hoga. Так, так, тієї самої хто ці картки і малює. Вітайте, авторка вбивчого погляду Мо Жаня і майстриня перетворювати букви на арт.

---

Нотатки авторки:

Песику, це ж таке просте питання — добре подумай над відповіддю для Вчителя. Сьогодні в нас напружена історія, доведеться пропустити маленький театр, щоб не збиватися з ритму, ох~