Цей Високоповажний не крав

Ши Мей пішов, тож спантеличеному Мо Жаню нічого не залишалося, окрім як послідувати за Сюе Меном. Увійшовши до великої світлої зали Даньсінь, Мо Жань одразу все зрозумів.

Виявляється, це все через цього гермафродита* Жон Дзьов.

На превеликий подив, у Жон Дзьов вистачило сміливості заявитися на пік Сишен через те, що Мо Жань украв у нього кілька срібних лянів*.

二倚子 (èryǐzi) — досл. «на два стільці». У слензі північно-східного діалекту має значення «гермафродит». Термін вважається принизливим і використовується для опису тієї людини, що виглядає і як чоловік, і як жінка.
银两 (yínliǎng) — срібний лян, грошова одиниця стародавнього Китаю.

Жон Дзьов жалібно заливався слізьми в обіймах кремезного чоловіка, а щойно Мо Жань та Сюе Мен увійшли до зали, його плач став утричі сильнішим. Здавалося, що той би зомлів, пустивши піну з рота, якби не чоловік, що його підтримував.

Тендітна жінка, що сиділа на помості за завісою з намистин, виглядала дуже розгубленою.

Мо Жань, навіть не глянувши на сучу пару, привітався з нею:

— Я повернувся, тітонько.

Цією жінкою була пані Ван — шановна дружина володаря піка Сишен.

Вона була з тих жінок, які у всьому поступаються своєму чоловіку та не сують свого носа в справи оточуючих.

Будучи звичайною домогосподаркою, вона не знала, як правильно поводитися, коли чужі люди навідуються в дім за відсутності чоловіка, і несміливо відповіла:

— А-Жаню, нарешті ти тут.

Мо Жань удав, наче не бачить двійко скаржників у залі, і, усміхнувшись, сказав:

— Вже так пізно, а тітонька досі мене виглядає?

— Проходь. Молодий пан Жон стверджує, що ти… Ти вкрав його коштовності?

ЇЇ сором'язливість не давала змоги зазначити, що Мо Жань ходив до будинку розпусти, тож, оминувши це, вона зосередилася на іншому питанні.

Очі Мо Жаня зіщулилися в посмішці.

— Справді? Невже в мене так мало грошей, що доводиться брати чужі? До того ж я не впізнаю жодного із цих двох. Ми знайомі?

Кремезний чолов’яга холодно усміхнувся і заговорив:

— Моє прізвище Чан, я найстарший із сім’ї торговців. Але формальності неважливі — називайте мене Чан Да.

Мо Жань ледь посміхнувся і, навмисне перекрутивши ім’я чоловіка, сказав:

— А, то це молодий пан Да Чан*? Яка честь познайомитися з вами, пробачте мою грубість. А другий пан це…

常大 (chángdà) — поважний/старший Чан. Помінявши склади місцями, Мо Жань отримав ім’я, співзвучне до 大肠 (dàcháng) — товста кишка.

Пан «товста кишка» мовив:

— О, то молодий пан Мо любить удавати із себе дурня? Це перша наша зустріч, та в кімнаті Дзьов-ера ви провели п’ятнадцять із тридцяти діб цього місяця. Можливо, ви втратили зір? Інакше я не розумію, як ви його не впізнали.

Мо Жань залишався спокійним і усміхненим, дивлячись на Жон Дзьов.

— Ви намагаєтеся звести на мене наклеп? Я порядна та шанована особа, яка і з одною дитиною не спала, не те що з дев'ятьма!*

У зверненні 九儿 ( jiǔ ér) 儿 використовується як зменшувально-пестливий суфікс. Проте Мо Жань подає 儿 з іншим значенням — дитина.

Обличчя Жон Дзьов стало схожим на помідор, проте він залишився в обіймах Чана, похнюпуючи:

— Мо-молодий пане Мо, знаю, мій статус низький та незначний… Якби ви не обманули мене, я б вас не шукав, але казати, що ви мене не знаєте… Я...

У голосі Мо Жаня відчувалися нотки образи.

— Я справді тебе не знаю. Я навіть не розумію, чоловік ти чи жінка. Як ми можемо бути знайомі?

— Ви були моїм гостем минулої ночі, як ви могли так швидко охолонути до мене? Молодий пане Чан, молодий пане Чан, ви мусите щось вдіяти.

Він пірнув глибше в обійми Чана і заридав голосніше, ніж до того.

Обличчя Сюе Мена зблідло наче в мерця, а брови здригалися, поки він слухав цю безглузду розмову й намагався знайти в ній сенс. Якби не статус молодого господаря, що вимагає повного контролю над собою, він би вже давно скинув цю відразливу сучу пару з гори.

Молодий пан Да Чан погладив Жон Дзьов по голові, заспокоюючи його ніжними словами, а потім підняв голову та грізно заявив:

— Пані Ван, пік Сишен — величний та доброчесний орден, але цей молодий пан Мо — підлий та нікчемний. Дзьов-ер тяжко працював, заробляючи ці гроші, щоб викупити свою свободу якнайшвидше, а цей хлопчина не лише жорстоко з ним поводився, але й викрав усе те, що Дзьов-еру дісталося з потом та кров’ю. Родина Чан, хоч і не виховує небожителів, проте поколіннями стоїть на ринку й має багатство та вплив. Тож, якщо вельможі не дадуть задовільного пояснення сьогодні, ми зробимо все можливе, аби вас зневажали в Ба Шу.*

巴蜀 (bāshǔ) — регіон, що пов’язують із містом Чунцін та провінцією Сичвань.

Пані Ван занепокоїлася:

— Молодий пане Чан, не гнівайтеся. Я, я…

Мо Жань подумки холодно посміхнувся. Родина Чан торгувала сіллю і тому була непристойно заможною. Хто повірить, що їхній старший син залишив Жон Дзьов заробляти самотужки, бо не міг його викупити?

Та він, так само всміхаючись, сказав:

— Ах, то Да Чан-сьон — син багатого торговця з Їджов.* Такий грізний та приголомшливий, як я і думав. Насправді захоплююся вами!

益州 (yìzhōu) — держава, що розташована на території сучасної провінції Сичвань.

На обличчі «товстої кишки» враз проступила гордовитість.

— Гм, то ви все-таки знаєте своє місце. Просто визнайте свою помилку й віднині не шукайте проблем. Де зараз речі Дзьов-ера? Поверніть їх швидше.

Мо Жань відповів:

— Як дивно. Ваш Дзьов-ер має стільки відвідувачів щодня, але, коли в нього щось зникло, усі підозри впали на мене?

— Ти! — Да Чан зціпив зуби та холодно посміхнувся. — Добре, добре. Я знав, що ти спробуєш вислизнути! Пані Ван, як ви бачите, молодий пан Мо не хоче бути розсудливим та відмовляється зізнаватися. Я більше не витрачатиму на нього час. Ви тут головна, вам цю проблему вирішувати!

Але пані Ван не мала досвіду в таких справах і під тиском почала говорити ще більш безладно:

— Я… А-Жаню… Мен-ер…

Помітивши, що його матір у скрутному становищі, Сюе Мен рішуче виступив уперед.

— Молодий пане Чан, пік Сишен має чіткі правила дисципліни. Якщо ваші звинувачення правдиві, і Мо Жань дійсно порушив настанови щодо жадібності та розбещеності, ми одразу суворо його покараємо. Однак прості балачки не доводять вину Мо Жаня. Які у вас докази?

Да Чан задоволено посміхнувся:

— Я очікував такої відповіді від ордену, тож ми поспішали поговорити з пані Ван, доки Мо Жань не дістався сюди.

Він прочистив горло, перш ніж промовити:

— Слухайте уважно! У Дзьов-ера зникли два ху* перлин, десять срібних злитків, пара золотих браслетів, пара шпильок із жадеїту та нефритова підвіска у вигляді метелика. Обшукайте Мо Жаня на наявність цих предметів і побачите, чи справедливі мої звинувачення.

斛 (hú) — міра рідких та сипких тіл, що дорівнює приблизно 52 літрам.

Мо Жань заперечив:

— Яке ви право маєте мене обшукувати?

— Я бачу, на злодієві й шапка горить, — Да Чан зарозуміло підняв підборіддя. — Пані Ван, яке покарання за крадіжку та розпусту передбачено на піці Сишен?

Пані Ван тихо відповіла:

— Справами ордену зазвичай займається мій чоловік. Я не знаю.

— Сумнівно, дуже сумнівно. Гадаю, що пані Ван усе знає і навмисно вдає дурепу, аби захистити свого племінника. Хто б міг подумати, що пік Сишен насправді таке брудне, зіпсоване місце.

— Годі. Моя тітка вже сказала, що не виносить таких рішень. Чи не набридло вам залякувати невинну жінку? — перебив Мо Жань, якому ця розмова вже остогидла. Навіть звична бешкетна посмішка на його обличчі потроху згасла. Він косо поглянув на ту сучу пару.

— Тоді обшукайте мене. Яке покарання понесете ви за непристойні слова та наклеп на мій орден, якщо нічого не знайдете?

— Тоді я перепрошу молодого пана Мо.

— Гаразд, — радісно погодився Мо Жань, — але цього недостатньо. У тому разі, якщо ви помилилися, у знак вибачення ви поповзете вниз із піка Сишен на колінах.

Через впевненість Мо Жаня в серце Да Чана закралися сумніви.

Він змалку захоплювався безсмертними, проте сам таланту не мав, тому стати одним із них йому було не під силу. Кілька днів тому до нього дійшли чутки, що його колишній коханець Жон Дзьов здобув прихильність Мо Жаня, тож обоє уклали угоду. Жон Дзьов мав скористатися Мо Жанєм і знайти спосіб забрати його ці, а Да Чан за це купив би йому свободу. Крім цього, він пообіцяв забрати Жон Дзьов додому, піклуватися про нього й забезпечити йому безбідне життя до кінця днів.

Да Чан жадав безсмертя, Жон Дзьов гнався за багатством. Обидва розбійники чудово зійшлися в цій змові.

Мо Жань потрапив у цю пастку в минулому житті. Хоча потім йому вдалося відновити своє духовне ядро, страждати довелося чимало. Цього разу їхній план пішов коту під хвіст, і все через Мо Жаня, чий характер так різко змінився. Лише кілька днів тому він п‘яним ніжився в обіймах Жон Дзьов: Дзьов-ер те, Дзю-ер се. А цього ранку жорстко трахнув його, забрав усі його коштовності й утік.

Да Чан розгнівався та одразу потягнув Жон Дзьов на пік Сишен скаржитися.

Коли торговець сіллю зрозумів, що його план провалився, він придумав новий. Якщо йому вдасться зловити Мо Жаня на брехні, він змусить пані Ван знищити його духовну основу. Він спеціально надягнув нефритову підвіску, що здатна поглинати ці, аби зібрати її залишки та влити їх до своєї ціхай*.

气海 (qìhǎi) — досл. «море Ці». Назва активної акупунктурної точки.

Та побачивши настрій Мо Жаня, Да Чан завагався.

Мо Жань був хитрим хлопцем. А якщо він уже давно продав усе крадене і сподівався вийти сухим із води?

Проте якщо добре подумати, то це все й так зайшло надто далеко, пізно відступати. Безглуздо здаватися тепер, можливо, хлопчина блефує…

Доки він заглиблювався у свої думки, Мо Жань уже почав роздягатися.

Він швидко зняв верхній одяг, відкинувши його вбік, і, усміхаючись, жестом запросив:

— Прошу, шукайте скільки вам заманеться.

Після ретельного обшуку в нього не знайшли нічого, окрім кількох срібняків. Обличчя молодого пана Чана вмить змінило вираз.

— Як це можливо? Ти нас точно дуриш!

Мо Жань примружив свої налиті пурпуровим сяйвом чорні очі й промовив, погладжуючи підборіддя:

— Ви вже обшукали мій одяг разів десять і обмацали мене з ніг до голови сім чи вісім разів. Залишилося лише роздягнути мене повністю. Утім ви й досі не здаєтеся?

—  Мо Жаню, ти…

Мо Жань удав наче його щойно осяяло:

— А, зрозумів! Молодий пане Чан, невже ви зазіхнули на моє прекрасне тіло і спланували це все, аби скористатися ситуацією та помацати мене задарма?

Да Чан ледь не зомлів зі злості, а його обличчя налилося кров’ю. Він тикав пальцем у Мо Жаня, неспроможний промовити і слова. Терпіння Сюе Мена тим часом уже досягло своєї межі. Хоч він і недолюблював Мо Жаня, але той все-таки учень піка Сишен, і ніхто поза межами ордену не мав права його принижувати.

Сюе Мен безцеремонно вийшов уперед, підняв руку та, не вагаючись, зламав Да Чану той палець, що вказував на Мо Жаня:

— Ми слухали вас ледь не всю ніч, але ви просто наробили проблем на пустому місці!

Да Чан завив від болю, тримаючись за зламаного пальця.

— В-Ви всі! Ви всі заодно! Не дивно, що в Мо Жаня не було цих речей, ви їх заховали! Ти роздягайся також, треба й тебе обшукати!


Хтось наважився наказати йому роздягтися?! Від подібного приниження Сюе Мен миттєво розгнівався.

— Безсоромний! Невже ти вважаєш, що твої собачі лапи гідні торкнутися хоч краю мого одягу? Пішов геть!

Вартовим зали Дансінь теж усе це набридло, тому щойно пролунали останні слова молодого господаря, вони взялися виганяти з піка двійко простаків, що не мали ніяких сил для спротиву.

Гнівні вигуки Да Чана, віддаляючись, доносилися до зали:

— Мо Жаню, зачекай! Я з тобою ще не закінчив!

Мо Жань стояв зовні поряд із залою Даньсінь, розглядаючи нічне небо. Примружившись, він з усмішкою зітхнув:

— Ох, мені страшно.

Сюе Мен обвів його крижаним поглядом.

— Чого це тобі раптом страшно?

Мо Жань зробив по-справжньому стурбований вигляд.

— Його сім’я торгує сіллю. Боюся, що в майбутньому доведеться обходитися без неї.

— ...

Сюе Мену ніби відібрало мову.

— Ти дійсно спав із цим блудником?

— Ні.

— І ти справді нічого не крав?

— Справді не крав.

Сюе Мен холодно відповів:

— Я тобі не вірю.

Мо Жань, сміючись, підняв руку:

— То нехай мене небеса покарають, якщо брешу.

Сюе Мен раптом теж підняв руку та міцно стиснув передпліччя Мо Жаня. Той зиркнув на нього.

— Що ти робиш?

Сюе Мен хмикнув і швидко прочитав кілька заклинань. Жменя намистин, розміром із квасолину, вислизнули з манжети Мо Жаня та зі дзвоном розсипалися по землі.

Сюе Мен наповнив долоню духовною силою і вказав на намистини. Ті засяяли, збільшуючись у розмірі, і, врешті, перетворилися на купу ювелірних виробів. Браслети, гравійований сливовими квітами, сережки із жадеїту та інші коштовності яскраво виблискували на землі.

— ...Ми ж із тобою рідня, забудьмо про це, — промовив Мо Жань.

Обличчя Сюе Мена спохмурніло.

— Мо Жаню, ти безсовісний!

— Ха-ха.

Сюе Мен сердито сказав:

— Ти ще й смієшся!

У відповідь Мо Жань зітхнув:

— Ну не можу я й сльозинки видавити.

Сюе Мен насупився й сказав:

— І це в такий спосіб ти застосовуєш техніку приховування піка Сишен?

— Ну, я доволі винахідливо підійшов до її використання.

Сюе Мен усе більше злився.

— Цей торговець сіллю — той ще сучий син, і лише через мою неприязнь до нього я не став виводити тебе на чисту воду. Але в дечому цей сучий син має рацію. Якщо ти чиниш крадіжку, нехтуючи правилами ордену, то тебе необхідно покарати.

Мо Жань анітрохи не злякався і посміхнувся.

— Ну і що ти збираєшся зі мною робити? Дочекаєшся, коли дядько повернеться, та наскаржишся йому?

Звичайно, Мо Жань цього не боявся. Дядько смерть, як обожнював його. У найгіршому випадку він посварить Мо Жаня, але точно не битиме.

Сюе Мен повернувся і відкинув з обличчя розвіяне вітром пасмо волосся. Його очі гордо засяяли в глибокій ночі.

— Татові? Ні, тато поїхав на хребет Квеньлвень. Боюся, він там пробуде не менше двох місяців.

Посмішка Мо Жаня завмерла, з’явилося погане передчуття. Він раптом декого згадав.

Але...

Якщо ця людина тут, то сьогодні ввечері приймати молодого пана Чана в залі Даньсінь мав саме він, а не пані Ван, яка зовсім не розбирається в справах.

Він… Не мав би бути тут…

Сюе Мен побачив страх, що замиготів у очах Мо Жаня, і вираз його обличчя набув ще більше презирства та гордовитості.

— Тато любить тебе і спускає все з рук. Утім, гадаєш, на піці Сишен немає когось, хто не стане тебе жаліти?

Мо Жань повільно відступив, натягнуто посміхаючись:

— Мій дорогий молодший братику, поглянь — уже глибока ніч. Не будемо турбувати спокій старійшини. Я визнаю, що вчинив неправильно. Я більше не буду ходити до будинку розпусти й не крастиму. Домовилися? Хутчіш іди до кімнати та відпочинь, хе-хе, виглядаєш стомленим.

Закінчивши говорити, він стрімголов помчав подалі від цього місця.

«Та він, певно, жартує! Сюе Мен, цей хлопчисько, занадто жорстокий!»

Зараз Мо Жань не «Той, хто наступає на Безсмертних», не Володар світу людей. Як він може ризикувати втрапити в руки цієї людини? Якщо той дізнається, що Мо Жань щось украв, та ще й переспав із повією, переламає йому обидві ноги! Нічого чекати, потрібно тікати негайно!

---

Нотатки авторки:

Чому в пана Да Чана немає мізків?
Бо мозок наповнений ****кишками ╮(╯▽╰)╭
У наступному розділі з’явиться Вчитель.