Цей Високоповажний не хоче залишатися в боргу перед тобою

Джайсінь Льов не встиг відповісти — його обличчя перекосилося, і він схопився від болю за голову, розтуливши рот у беззвучному крику. І хоч він не міг вимовити жодного звуку, ця жахлива гримаса та вирячені очі наче доносили його агонізуючі крики до інших: «Допоможіть мені! Допоможіть мені!»

Його губи скривилися, рот розтягнувся неймовірно широко, а очні яблука вкрилися кривавими венами. Якби не чотири ланцюги, що сковували його на місці, дух верби, ймовірно, вирвався би й покінчив із життям без вагань.

— Благаю вас… Покваптеся… знищте мене…

Здавалося, Джайсінь Льов майже досяг межі своєї влади над свідомістю. Він бився в агонії, але марно. Чорний туман вирвався з горнила та наніс безкінечну кількість ударів тілу, зануреному в гарячий метал. Ланцюги різко забряжчали, полетіли іскри. Такий стрімкий поворот подій змусив Чу Ваньніна діяти швидко. Його довгі рукави здійнялися, затуляючи собою учнів позаду.

— Як я можу врятувати вас? — спитав Чу Ваньнін Джайсінь Льов, пронизавши його поглядом. Той рухався повільно, але ще міг контролювати розплавлений метал у горнилі. У повітрі з’явилося ще більше рядків стародавніх символів Цандзє.

— Скоро я втрачу свідомість і нападу на вас. Я не маю наміру завдати вам шкоди, але більше не зможу себе контролювати. Немає часу пояснювати; єдине, що я можу зробити зараз, — це розповісти про техніки, якими володію. Благаю, бережіть себе…

Розплавлений метал почав швидко змінювати форму.

— Я добре обізнаний із трьома техніками. Перша — Сон Наньке*: техніка ілюзії, яка присипляє всіх, хто їй піддається, і в дивовижному сні виконує всі забаганки. Тож навіть ті, кому вистачить духовних сил, щоб розпізнати ілюзію, можуть добровільно залишитися в ній і ніколи не прокинутися. Друга — Жадоба Серця: техніка, яка використовує жадібність у серцях людей як спокусу, а потім спонукає стражденних убивати один одного. Третя — Вирване Серце…

南柯一梦 (nánkē yīmèng) — 1) Сон Наньке (із розповіді про чоловіка, якому наснилося, що він став правителем Наньке в Королівстві Мурах); 2) ілюзорна радість; милий сон.

Але цієї миті духовна енергія Джайсінь Льов вичерпалася, і він вже не міг керувати металом, щоб розповісти їм більше. Тож здібності техніки Вирваного Серця так і залишилися таємницею.

Джайсінь Льов опирався з усіх сил, але несподівано його поглинув кривавий туман. Втративши контроль над вмістом горнила, він провів пальцем по розлитій крові, а його вирячені в болючому спазмі очні яблука втупилися в Чу Ваньніна. Він відмовлявся здаватися.

— Учителю! — Сюе Мен зупинив Чу Ваньніна, коли той збирався зробити крок уперед. — Не наближайтеся, це може бути пастка!

Джайсінь Льов, не в змозі говорити, лише підняв палець, який він занурив у кров. На його очах виступили сльози.

— Хочеш, щоб я підійшов? — запитав Чу Ваньнін.

Джайсінь Льов повільно кивнув.

— Учителю! — Сюе Мен знову спробував зупинити його, але Чу Ваньнін лише похитав головою, а потім сам підійшов до самого краю горнила і простягнув руку. Джайсінь Льов, здавалося, був дуже зворушений цим. Він глянув на Чу Ваньніна й з усіх сил намагався змахнути руками — шкіра і м’ясо все ще танули з них — ніби на знак подяки. Потім, пересилюючи пекучий біль, він схопив руку Чу Ваньніна та, тремтячи, написав на його долоні:

«Тягни жереб, зруйнуй кошмар…
Не втрачай… з поля зору… свого… серця…
Як тільки… кошмар буде розірвано… лихо… буде знищене!».

Не встиг він дописати останнє слово, аж раптом зім’явся, наче без кісток, впав назад у горнило і зник із поля зору. Водночас звідти з гучним гуркотом піднялася величезна хвиля розплавленого металу. Він здійнявся в небо у вигляді дев’яти вогняних стовпів, кожен із яких формою нагадував дракона. Вогонь зблиснув в очах Чу Ваньніна, змушуючи відступити. З вогняних стовпів вилетіли й повисли в повітрі чотири жетони.

— Це ті… жетони для жеребкування, про які казав Джайсінь Льов? — одразу запитав Ши Мей, згадавши слова духа верби. Він хотів наблизитися, але Чу Ваньнін зупинив його.

— Не чіпай їх. Усі станьте за мною.

— Учителю… — сказав Ши Мей.

— Я тут. Усе буде добре, — сказав Чу Ваньнін. — Не ризикуйте. Я піду першим.

Він говорив м’яко й без особливих інтонацій, але серце Мо Жаня затремтіло. Чомусь Чу Ваньнін перед його очима раптом збігся з безсердечною людиною з його попереднього життя — тим, хто холоднокровно спостерігав, як гине його учень. Якщо він міг сказати щось подібне зараз, то чому тоді залишився осторонь, коли помирав Ши Мей? Мо Жань піймав себе на думці, що ніколи не розумів Чу Ваньніна. Він пробурмотів:

— Учителю…

Чу Ваньнін, не звертаючи уваги на учнів, підняв руку та взяв один із жетонів зі світло-жовтого нефриту. Він оглянув його з обох сторін і щось тихо прошепотів собі під ніс.

— Хм? Що не так? — запитав Сюе Мен.

— На ньому нічого немає.

— Як це може бути? — Сюе Мен був спантеличений. — Дозвольте мені спробувати.

Кожен із них вибрав один жетон. Нефритові жетони Сюе Мена та Ши Мея були такими ж, як і в Чу Ваньніна, без жодних слів. Та Мо Жань перевернув свій — і витріщився на нього.

— «Чаша стародавнього дощу»?

Усі негайно звернули свої погляди до нього. Сюе Мен насупився.

— Що за «Чаша стародавнього дощу»?

Мо Жань тицьнув пальцем у свій жетон.

— Це те, що тут написано.

Сюе Мен нахилився, щоб поглянути, і гнівно скрикнув:

— Тьфу! Більше схоже на те, що ти щойно прочитав тільки половину, яку насправді міг прочитати!

— Це «Кривавий пісочний годинник», — раптом мовив Чу Ваньнін. Він міг прочитати майже всі стародавні символи Цандзє і не вигадував нічого, якщо не був у цьому впевнений. Тому, якщо вже він так сказав, то це справді було написано на жетоні. Мо Жань втупився в порожнечу.

— Що таке «Кривавий пісочний годинник»?

Чу Ваньнін похитав головою.

— Я не знаю.

Немов у відповідь на ці слова почувся глухий гуркіт, і з височенного куполу арсеналу опустився масивний мідний пісочний годинник, покритий іржею. На відміну від інших пісочних годинників, цей мав хрест, прикріплений до передньої частини, хоча його призначення було невідомим. Чу Ваньнін подивився на пісочний годинник, а потім опустив погляд на жетон у руці Мо Жаня. Кров у пісочному годиннику. Раптом він зрозумів, що означало «тягни жереб». Вираз обличчя Чу Ваньніна стрімко змінився, коли він вигукнув різким голосом:

— Мо Жань, викинь жетон, швидко!

Наказ не залишав шансу для суперечок. Мо Жань бездумно підкорився. Він не знав би, якби не спробував, але тепер виявив, що нефритовий жетон якось міцно прилип йому до руки. Мо Жань не міг його відкинути. Чу Ваньнін вилаявся собі під ніс і ступив уперед, щоб обміняти свій жетон на його. Але в цей момент десятки колючих лоз вирвалися з іржавого пісочного годинника й попрямували до Мо Жаня.

— Відійди!

— Учителю!

— Учителю!

Усюди бризнула кров.

В останню секунду Чу Ваньнін відштовхнув Мо Жаня вбік, і колючі лози пронизали його тіло наскрізь. У своїй нинішній молодій формі Мо Жань не міг протистояти силі удару Чу Ваньніна, тож він відлетів назад і впав на землю. Неможливо було не почути чіткий звук плоті, що рветься, а за ним гучні й пронизливі крики Сюе Мена та Ши Мея.

Не може бути. Як таке могло статися? Це був Чу Ваньнін — Чу Ваньнін, який бив Мо Жаня, лаяв його, який жодного разу не глянув на нього доброзичливо. Чу Ваньнін, який безжально спостерігав, як на його очах гине учень. Чу Ваньнін, який холодно сказав: «Паскудний характер. Неможливо виправити». Чу Ваньнін, який…

Мо Жань підняв голову. Серед хаосу він побачив, як бризки крові оросили вчителя. Гострі й щільно всипані колючками лозини пронизували його від спини до грудей у тім місці, де раніше поранила примарна розпорядниця церемоній. Ця стара, добре незагоєна рана знову перетворилася на криваве місиво.

Чу Ваньнін, який… який прикрив Мо Жаня власним тілом у труні, який не видав жодного звуку, навіть коли кігті розпорядниці прорвали його плоть наскрізь…

Чу Ваньнін, який, ховаючись під мостом, потайки спорудив бар’єр, щоб захистити всіх від дощу та вітру, але не наважився показати своє обличчя.

Чу Ваньнін, який після смерті Ши Мея в попередньому житті пішов на кухню і незграбно готував їжу для Мо Жаня.

Чу Ваньнін, який мав препоганий характер і гострий язик, який боявся гірких ліків і кашляв, коли намагався з’їсти гостру страву. Людина, яку Мо Жань знав краще за всіх.

Чу Ваньнін, про якого Мо Жань ніколи не піклувався, якого ненавидів, зціпивши зуби, але водночас жалів… Чу Ваньнін. Ваньнін…

— Учителю! — Мо Жань зірвався на крик, намагаючись наблизитися до Чу Ваньніна. — Учителю!

— Твій жетон… — рука Чу Ваньніна затремтіла, коли він підняв її. Його обличчя було блідим, але сповненим впертості, як завжди. — Обміняйся зі мною…

У простягнутій руці був його власний порожній жетон.

Чу Ваньнін підняв її повільно, насилу, щохвилини здригаючись від болю. За пеленою сліз його очі були сповнені рішучості.

— Швидше. Віддай його мені! — Мо Жань навіть не встиг звестися на ноги. Він наполовину повз, наполовину тягнувся до Чу Ваньніна й безпорадно дивився на ці жахливі рани.

— Ні… Учителю…

— Учителю!

Сюе Мен і Ши Мей теж рушили до нього, але Чу Ваньнін, розлютившись, змахнув рукою, щоб утворити бар’єр і втримати їх на місці, а потім різко гукнув:

— Тяньвень!

Тяньвень з’явилася на виклик, розсікаючи десятки лозин, що пронизували Чу Ваньніна. Але ці лози не були звичайними. Чу Ваньнін чітко відчував, як вони пожирають його духовну енергію з того місця, де пронизали плоть. Не маючи іншого вибору, він міг лише зціпити зуби, вхопитися за зламані кінці й рішуче вирвати їх. З його тіла миттєво хлинула кров. Чу Ваньнін відкинув лозини вбік і перевів подих, а потім швидко торкнувся власних духовних каналів і акупунтурних точок, тимчасово зупинивши кров. Його погляд знову зупинився на Мо Жаневі, а голос був грубим, коли він сказав:

— Віддай його мені.

— Учителю…

— Обміняйся зі мною жетонами! — вимагав Чу Ваньнін.

До цього часу Мо Жань також з’ясував, що означає «Кривавий пісочний годинник». Це прокляття, залишене Ґовченем мільйони років тому, було схоже на те, яким Мо Жань мучив Чу Ваньніна в їхньому попередньому житті. Звичайно, незалежно від того, бог це чи демон, людина чи привид, у своїй жорстокості вони всі приблизно однакові.

«Кривавий пісочний годинник». Кров людини замість піску або води відраховує час. І коли вся кров виллється з тіла, час збіжить. У попередньому житті, під час коронації його як Тасянь-дзюня, — хіба він не використовував Чу Ваньніна як кривавий годинник? Хіба не змусив дивитися, як він розтоптав решту орденів, коли сходив на трон? Хіба він не знекровлював Чу Ваньніна, крапля за краплею, поки той споглядав усе це? Але в цьому житті, перед кривавим пісочним годинником Ґовчена, Чу Ваньнін був готовий віддати Мо Жаню власний жетон безпеки — і піти на хрест замість нього. Він… Серце в грудях Мо Жаня збилося з ритму. Думки плуталися. Як таке могло статися? Як таке могло статися?!

Не зумівши схопити людину з першого разу, мідний пісочний годинник випустив колючі лозини, готуючись до другої атаки. Чу Ваньнін дивився на Мо Жаня, світло в його очах ледь-ледь тремтіло, а обличчя зблідло від болю. Він тихо задихався.

— Мо Жаню, послухай мене. Поквапся і обміняйся зі мною.

Мо Жань не міг говорити.

— Хутчіш… — обличчя Чу Ваньніна було білим, як свіжий сніг у сяйві місяця. — Ти намагаєшся змусити мене заблокувати для тебе і другу атаку?!

— Учителю…

Лози знову накинулися. У цю мить Мо Жань нарешті простягнув свій жетон, і Чу Ваньнін без роздумів потягнувся до нього. Але несподівано, коли їхні руки вже майже доторкнулися, очі Мо Жаня спалахнули. Він відсмикнув руку назад і натомість змінив позицію, щоб затулити своїм тілом беззахисного Чу Ваньніна. Другу хвилю лоз зустрів уже Мо Жань. Умить усе його тіло було обплутане й поглинуте лозами, і вони потягли його до мідного пісочного годинника.

— Мо Жаню!

Десятки лозин обвилися навколо й міцно прикували його до хреста. Мо Жань повернувся і глянув на Чу Ваньніна. Його губи ворухнулись. Очі Чу Ваньніна різко розширилися від сказаного. Голос Мо Жаня був тихим, але Чу Ваньнін чув його чітко. Не було жодної помилки. Він сказав:

— Учителю, мене справді не... неможливо виправити…

«Тож, будь ласка, не відмовляйтеся від мене».

Але йому не вдалося закінчити фразу. У минулому житті він хотів сказати це, але так і не зміг. Тепер, у цьому житті, було надто пізно. Відмовився від нього Чу Ваньнін чи ні, уже не мало значення. Він просто не хотів бути винним цій людині. Ось і все. Він справді був дурним. Уже не міг зрозуміти, що саме відчував до Чу Ваньніна. Він не хотів, щоб усе заплуталося ще більше. Мо Жань подумав, що в цьому житті єдиним, про кого він піклувався, хто йому подобався, був Ши Мей і ніхто інший.

Причина, чому він не обмінявся жетонами із Чу Ваньніном, полягала в тому, що він не бажав бути в боргу перед ним. Лише тому, що він не хотів… не хотів бачити, як Чу Ваньнін знову стікає кров’ю. Серце Мо Вейю не з каменю. Ніщо не дарувало йому більше щастя, ніж коли хтось був добрим до нього.

Трохи доброти — і його посмішка сяятиме, як весна. Багато, дуже багато доброти — і він піде на смерть без нарікань.

З-поміж густих лоз з’явився блискучий меч. Ця, без сумніву, давня божественна зброя випромінювала непереборну ауру доблесті. Руків’я було прикрашене парою кілець, а також візерунками з колючок. Лезо було тонке, інкрустоване вигадливим зображенням бикоголового дракона, і від самого меча линуло блакитне сяйво, настільки гостре, що здавалося, ніби воно здатне розсікти будь-що: від найм’якішого волосся до найміцнішого металу.

Мо Жань встиг прочитати лише слово «Піднесений», викарбуване на лезі. Перш ніж він дійшов до «Ґовчень», меч бога зброї встромився йому в груди. Кров хлинула з нього й потекла в пісочний годинник.

На арсенал одразу опустилася водяна завіса, відокремивши Мо Жаня від Чу Ваньніна. Усі були заблоковані цим раптовим потоком води.

— А-Жаню! — закричав Ши Мей. — А-Жаню! — Стрімкий потік затуляв їм пряму видимість, тож було важко побачити, як тримається Мо Жань.

Чу Ваньнін знову і знову намагався прорватися крізь воду. Його щоразу виштовхувало, доки він не промок наскрізь. Очі на стурбованому обличчі потемніли, а губи зовсім утратили барву. Чу Ваньнін хрипко вигукнув:

— Мо Жаню!

Його тихий голос страшенно тремтів. Сам він цього не помітив, але Ши Мей злякався і оглянувся на нього. Він побачив, що його зазвичай спокійний і врівноважений учитель змок і розпатлався, його довгі, густі вії тріпотіли, оскільки він не зміг приховати емоцій.

Чу Ваньнін викликав Тяньвень, лють перекреслила йому чоло, напружене, як натягнута тятива лука. Ши Мей занепокоївся і вхопив його за руку.

— Учителю, не треба! Тут не пройти!

Чу Ваньнін, з очами гострими, як леза, відштовхнув його й мовчки піднявся, щоб спробувати ще раз. Однак водоспад живився безмежною духовною енергією озера Дзіньчен. Він не пропустив Чу Ваньніна та ще й уразив його тисячами водяних стріл. Ослаблений важкими пораненнями, від сили цього удару той не міг встояти на ногах.

Чу Ваньнін схопився за груди, намагаючись утриматися, але все-таки був змушений опуститися на одне коліно. Його обличчя зблідло, коли рани на спині розірвалися і почали наповнюватися кров’ю. Неможливо було визначити, волога на обличчі Ши Мея була водою чи слізьми.

— Учителю! — кричав він у розпачі. — Усе це… чому ви…

— Як це «чому»? — Чу Ваньнін сплюнув. — Якби це був ти або Сюе Мен, я б усе одно… — біль був надто сильним; насупивши брови, він змовк.

Несподівано з-за водоспаду з’явився меч, який без особливих зусиль розсік завісу навпіл так легко, наче нарізав тофу. Енергія цього меча була надзвичайно потужна. Він рубонув по місцю, де мить тому стояв Ши Мей. Він уже майже влучив у нього, коли Чу Ваньнін підняв руку і використав залишки духовної енергії, щоб звести захисний бар’єр навколо Ши Мея, але від перенапруги закашлявся, набравши повен рот крові. Пролунав глибокий, чистий чоловічий голос, розмірено й гучно відлунюючи в сховищі.

— Я — бог зброї, Ґовчень Піднесений. Ви справді зухвалі негідники, якщо вдерлися до мого арсеналу божественної зброї! Як легковажно!

---

Нотатки авторки:

Сьогоднішня сценка називається «Що всі купили у Чорну п’ятницю*?»

双十一 (shuāng shíyī) — 1) день глобального щорічного розпродажу «11.11»; 2) День Холостяка.

Мо Жань: Усілякі дрібниці, як-от масло, сіль, соєвий соус і оцет, гарні блюдця, милі горщики та смачні закуски.

Ши Мей: У цей час усі роблять покупки. Якби і я зробив замовлення, це додало б навантаження кур’єру. Хоча якщо я не зроблю замовлення, це не змінить загальної ситуації, але, як-то кажуть, «не зробиш багато маленьких кроків — не пройдеш тисячу лі», тому я нічого й не купив.

Сюе Мен: Одяг, гарда, пов’язка й застібка для волосся, повний комплект видання «Шлях генія після двадцяти років».

Чу Ваньнін: Повний комплект видання «Як підвищити IQ» (Примітка: Будь ласка, надішліть на адресу: пік Сишен, гуртожиток для учнів, на ім’я Мо Вейю, анонімно, дякую).

Ну і додамо двох людей, які ще не з’явилися офіційно, але чиї імена є серед другорядних ролей. Може, так ви зможете вгадати їхні характери.

Мей Ханьсюе: Закупив оптом 300 парних нефритових підвісок, 500 мішечків для парфумів, 5000 комплектів прикрас для волосся, що є обов’язковим товаром для оптових закупівель.

Є Вансі: Нічого.