Цей Високоповажний, імовірно, з глузду з’їхав

Недовго думаючи, Чу Ваньнін потягнувся, щоби притримати Мо Жаня. Вони стояли в теплій джерельній воді, притиснувшись один до одного, і Мо Жань відчув, як крізь усе тіло пробігла іскра, а шкірою поповзли мурашки.

Він уже тримав на руках майже оголеного Чу Ваньніна в павільйоні Червоного Лотоса, але обставини тоді були жахливими. Не було часу розмірковувати над ситуацією, тож і особливих вражень не залишилося.

Тепер, коли одна рука притислася до грудей Чу Ваньніна, а інша несвідомо підтримувала талію Вчителя, їхні ноги сплуталися під водою, і джерело зробило шкіру теплішою та гладкішою, голова Мо Жаня ледь не вибухнула.

Після контакту із Чу Ваньніном… Хоча він нічого не робив, лише торкнувся його талії… Тіло відреагувало з інтенсивністю бурхливої річки.

— Учителю, я… — Мо Жань відчайдушно намагався піднятись і відійти, але під час такої спроби розпечена нижня частина його тіла торкнулась іншого чоловіка.

Очі Чу Ваньніна розширилися, його прекрасне лице вразив жах, і він швидко відступив. Водночас крапельки води, що зачепилися за вії, ковзнули йому в очі. Хвилювання дедалі наростало, він замружився і хотів потерти обличчя, але в нього не було із собою рушника.

— Учителю, в-візьміть мій. — Мо Жань повністю почервонів, йому було соромно аж до смерті. Усе ще намагаючись удавати, що нічого не сталося, він власним рушником витер краплі води з обличчя Чу Ваньніна.

Коли Чу Ваньнін знову розплющив свої феніксові очі, він мав спантеличено-нещасний вигляд, за яким ховався натяк на паніку. Але це тривало лише мить, перш ніж він швидко змусив себе заспокоїтися. Учитель зробив вигляд, що взагалі нічого не відчув.

— Пахощі, — напружено сказав він. — Передай їх мені.

— Ох… Ох, добре.

Мо Жань незграбно, наче краб, підійшов до краю ставка й взяв коробку з пахощами, що стояла неподалік.

— Який аромат бажає Вчитель?

— Будь-який.

У голові Мо Жаня паморочилося. Він тривалий час порожнім поглядом витріщався на коробку, а потім повернувся і щиро сказав:

— Тут немає запаху під назвою «Будь-який».

Чу Ваньнін важко зітхнув.

— Цвіт сливи. І хайтану.

— Добре. — Мо Жань узяв дві пахучі палички й передав їх Чу Ваньніну.

Щойно кінчики їхніх пальців торкнулися, Мо Жань знову відчув хвилю тремтіння. Неважливо, як сильно він хотів позбутися цих спогадів із минулого, це було неможливо.

Якби це сталось у тому житті, він би вже палко переплітався із Чу Ваньніном біля джерела. Перед очима мимоволі постало видіння, у якому Чу Ваньнін стояв навколішки, розкинувшись на землі під полум’яною, лютою пристрастю Мо Жаня. Учитель прикрив очі й нестримно тремтів усім тілом, поки Мо Жань трахав його до самого оргазму…

Мо Жань більше не міг це витримувати. Від тілесних бажань очі налилися кров’ю. Він взагалі не смів і глянути на Чу Ваньніна. Навіть на Ши Мея дивитися безпечніше, ніж на нього.

«Як… це могло бути? Як це могло статися?»

Мо Жань швидко домився й, скориставшись тим, що інші троє все ще відмокали, сказав щось невиразне на кшталт: «Я сонний і піду першим».

Щойно Мо Жань повернувся до своєї кімнати, замкнув двері на засув. Не в змозі більше терпіти, він хотів звільнитися від своїх поривів. Він не бажав думати про Чу Ваньніна в такий момент. Навіть віддав перевагу ідеї заплямувати чистий образ Ши Мея; принаймні це було б легше прийняти його розгубленому серцю.

Але ні тіло, ні розум не слухалися, і кожна картинка, що поставала перед очима, була з минулого, у якому він і Чу Ваньнін перепліталися в пориві пристрасті. Ніби ця ніч відкрила заслінки, і всі до одного пекучі спогади ошаліло вривались у думки, розбиваючи його спустошливим тремтінням.

Мо Жань задовольняв себе майже грубо, ніби він був усередині того чоловіка. Наближаючись до кульмінації, він закинув голову назад, відмовляючись прийняти це. Дихання виходило бентежними хрипами й зітханнями, і він мимоволі видихнув ім’я:

— Ваньнін…

Назвавши це ім’я, він здушено прохрипів і злегка затремтів, коли не стримуючись дійшов до кінця, покриваючи долоню липкою вологою.

Закінчивши, Мо Жань нахилився, впираючись чолом у холодну стіну. Його очі були повні розгубленості. Сором, провина, огида, збудження. Він зовсім не очікував, що матиме таку сильну реакцію на Чу Ваньніна навіть після переродження.

Мо Жань миттєво сповнився огиди до самого себе. У минулому житті він так і не добився Ши Мея і виливав усю свою пристрасть у безліч інших легковажних стосунків. Хоча в цих стосунках він удавав щось схоже на палке кохання, жодні з них насправді нічого не означали для нього. При згаслих свічках це був просто секс, з усіма однаковий. Навіть прихильність до Жон Дзьов у його серці з’явилася лише через схожість того на Ши Мея.

Але почуття, які він мав до Чу Ваньніна, були зовсім іншими. Він гостро усвідомлював, наскільки яскравішим усе стає з Учителем. Лише одна така думка про нього принесла Мо Жаню задоволення набагато глибше, ніж будь-що інше, що він коли-небудь відчував із повіями. Не просто фізичне, воно було…

Мо Жань не хотів продовжувати цю думку. Він закоханий у Ши Мея — завжди був і завжди буде. Його почуття абсолютно незмінні.

Повторивши це собі кілька разів, Мо Жань заспокоєно сповільнив дихання, насупився і заплющив очі.

Він відчував тривогу, роздратування і смуток одночасно. Він не хотів цього.

Коли діло доходило до хіті, він не міг не думати про Чу Ваньніна. А коли пожадливість ущухала, не хотів мати із Чу Ваньніном нічого спільного, не хотів уявляти навіть пасмо його волосся — навіть погляд.

Він плекав непохитну, майже нав’язливу думку, що той, хто йому подобається, кого він так глибоко любить… Це Ши Мей.

Думки Чу-дзонши перебували в подібному тривожному стані.

Цілком несподівано він побачив і до того ж відчув бажання Мо Жаня. Тіло юнака було настільки зрілим у цьому плані, що це навіть лякало. Під час збудження воно стало таким твердим і гарячим, таким розпеченим, наче готове до кування залізо.

Незважаючи на те, що Чу Ваньнін тоді швидко перетворив своє обличчя на чистий лист спокою і відмовився будь-що згадувати потім, від того почуття ціпеніла шкіра. Він не міг у це повірити.

Що ще гірше, його власне тіло також відреагувало.

На щастя, він був скромним, тому завжди носив банний халат, навіть у гарячих джерелах. Халат покривав усе тіло, тому ніхто нічого не помітив. Інакше він дійсно не зміг би знову показати своє обличчя.

Але чого б Мо Жань?..

Тієї ночі, лежачи в ліжку, Чу Ваньнін годинами тихо розмірковував. Він навіть не смів уявити, що, можливо, він теж подобається Мо Жаню. Подібні думки надто оманливі й ганебні. Навіть обережна ідея: «Можливо, Мо Жаню також до вподоби…»

Чу Ваньнін розлючено вщипнув себе, навіть перш ніж встиг закінчити думку, перш ніж слово «я» спливло в його голові. Пара ясних, яскравих феніксових очей зморгнули, ніби намагаючись сховатися. Він не наважився прокрутити цю думку повністю.

Крім того, він мав сувору натуру, міг різко вдарити людину, його слова отруйні, а характер — зіпсований, і він далеко не такий привабливий, як Ши Мей. До того ж уже й немолодий. Навіть якщо Мо Жаню подобалися чоловіки, він не міг бути настільки сліпим, щоб уподобати Чу Ваньніна.

Чу Ваньнін відсторонений і гордовитий. Але насправді інші так довго ставилися до нього холодно, так довго боялися, що, поки він ішов цією далекою і самотньою дорогою, у глибині душі його самооцінка повільно розсипалася на прах.

Прокинувшись наступного дня, Мо Жань і Чу Ваньнін зустрілися в коридорі заїзду, обоє з таємними переживаннями в серцях. Вони перезирнулися, але жоден не зволів заговорити першим.

Зрештою це зробив Мо Жань, який поводився так, ніби все було нормально. Він усміхнувся Чу Ваньніну:

— Учителю.

Чу Ваньнін відчув полегшення, бо він справді не знав, як інакше впоратися із цією ситуацією. Але оскільки Мо Жань вирішив не згадувати нічого з того, що трапилося минулої ночі, він цілком погодився із цим і легенько кивнув.

— Оскільки ти прокинувся, піди розбуди Ши Мея. Збираймо речі та вирушаймо на пік Сюїн.

На піку Сюїн цілорічно лежав сніг, тому тут було надзвичайно холодно. Настільки мерзлу погоду важко витримувати навіть заклиначу. Чу Ваньнін пішов до кравця, аби купити зимові плащі та рукавички для своїх учнів, щоб ті одягли їх, коли стане особливо морозно.

Власниця крамниці, що потягувала люльку червоними губами, усміхаючись і вітаючи клієнтів, кинула погляд на Мо Жаня і сказала:

— Який незрівнянний молодий Безсмертний! Подивіться на цей чорний плащ із золотим драконом; вишивка царства Шу найвищої якості. На одні тільки очі мені знадобилося більше трьох місяців кропіткої праці!

Мо Жань видав їй зніяковілий смішок.

— Слова дзєдзє дуже солодкі, але я лише йду в гори шукати зброю. Мені немає потреби носити щось настільки вишукане й офіційне.

Коли ця спроба виявилася невдалою, крамарка натомість узялася за Ши Мея.

— О, ця молода Безсмертна неймовірно прекрасна, навіть прекрасніша за найвродливішу дівчину цього міста! Безсмертна, я гадаю, цей червоний плащ із метеликом і півонією вам ідеально підійде. Як щодо приміряти його?

Ши Мей видавив посмішку.

— Пані, це хіба не жіночий плащ?

Сюе Мен ненавидів купувати одяг, він вважав себе вище за це, тому відмовився йти з ними й чекав на вулиці. Чу Ваньнін вибрав для нього чорний плащ із фіолетовою окантовкою та білим кролячим хутром на капюшоні.

— Безсмертний, цей плащ тобі трохи замалий, — сказала продавчиня. — Він краще підійде для молодика.

— Це для мого учня, — безбарвно сказав Чу Ваньнін.

— Ох, ох, — хазяйка крамниці зрозуміла свою помилку й швидко усміхнулася: — Який чудовий учитель.

Це, мабуть, уперше Чу Ваньніна назвали «чудовим учителем». Він замовк, його обличчя не виражало нічого, але, коли він пішов геть, перші кілька кроків видалися незвично дивними, ніби несинхронними.

Зрештою Мо Жань вибрав плащ попелястого кольору, Ши Мей — сріблясто-блакитного, як місячне сяйво, а Чу Ваньнін — просто білого й взяв ще один чорний із фіолетовою окантовкою. Заплативши, вони повернулися до Сюе Мена.

Очі Сюе Мена розширилися, коли він побачив свій плащ.

— Що таке? — спитав Чу Ваньнін, не розуміючи його реакцію.

— Н-нічого.

Коли Чу Ваньнін відійшов достатньо далеко, щоб Сюе Мену здалося, що він не чує, він подивився на оздоблення плаща з деякою відразою і пробурмотів:

— Фіолетовий? Я не люблю фіолетовий!

Він не очікував почути різкий голос Чу Ваньніна:

— Що за нісенітниця. Якщо не хочеш носити, можеш лізти голим.

Сюе Мен замовк.

Вони неспішно пройшли останній відрізок дороги й перед настанням ночі досягли підніжжя піку Сюїн.

Гора була багата духовною силою і слугувала домівкою для багатьох магічних звірів і чудернацьких птахів. Навіть заклиначі не наважувалися безтурботно сходити на неї, якщо не мали достатньо сил.

Однак, оскільки з ними був Чу Ваньнін, їм не доводилося турбуватися про такі речі. Чу Ваньнін створив із повітря три квітки нічного хайтану, які мали властивість відлякувати духів, і засунув їх у пояси своїх трьох учнів.

— Ходімо, — сказав він.

Мо Жань підвів голову, щоби поглянути на приховані серпанком ночі вершини, які нагадували величного стародавнього звіра, що лежав тихо й непорушно. Його серце залилося міріадами емоцій.

У минулому житті саме на піку Сюїн він заявив сонцю і місяцю, духам і демонам, що його, Мо Жаня, більше не задовольняє бути Тим, хто Наступає на Безсмертних, тож він збирається проголосити себе Імператором усього світу.

Того ж року на піку Сюїн він узяв собі дружину та наложницю. Він усе ще пам’ятав обличчя тієї дружини — Сон Цьовтон — незрівнянної красуні світу вдосконалення. Під певним кутом зору її обличчя дуже нагадувало лице Ши Мея.

Мо Жань не був із тих, хто дбає про чесноти, і він не заморочувався нудними шлюбними обрядами. Натомість він узяв гарну руку Сон Цьовтон і потягнув дівчину в червоній вуалі підійматися тисячею сходів. Вони йшли разом більше години.

Врешті ноги Сон Цьовтон заболіли занадто сильно, щоб іти далі. Мо Жань мав поганий настрій, тож він підняв вуаль, збираючись накричати на жінку. Але під світлом місяця ніжні очі Сон Цьовтон і її зранений, але стійкий погляд зробили її схожою на одну людину — ту, яка давно померла.

Уїдливі слова застрягли в Мо Жаня в горлі, він зітхнув із тремтінням, і нарешті промовив:

— Ши Мею, я понесу тебе.

По старшинству, якби Сон Цьовтон навчалася разом із ним, вона справді б була його шимей. Тож жінка лише трохи запнулася на цьому зверненні, але поміркувала так: Мо Жань повністю знищив орден Жуфен, тож тепер його люди природно є частиною піку Сишен. Зважаючи на це, з його боку не було неправильним називати її шимей, тому вона лише усміхнулась і сказала:

— Добре.

Отже, Імператор, що Наступає на Безсмертних, володар царства людей і повелитель темряви, непохитно, крок за кроком, ніс свою вбрану в червоне наречену до вершини останні кілька тисяч кроків.

Опустивши голову, він спостерігав, як контури їхніх тіней дивно звиваються на землі й накладаються один на одного. Він тихо засміявся, і хрипким голосом сказав:

— Ши Мею, тепер я володар царства смертних. Відтепер ніхто не зможе тебе образити.

Жінка на його спині не знала, що на це відповісти. Трохи повагавшись, вона врешті сказала:

— Мгм.

М’який голос. Можливо, через те, що він був дуже тихим, його жіночність важко розрізнялася, і він звучав розпливчасто.

Жодна душа у світі не могла побачити, що обличчя Мо Жаня, як і його очі, почервоніли.

— Пробач, — сказав він тихим голосом, — я змусив тебе так довго чекати цього дня.

Сон Цьовтон подумала, що Мо Жань каже про почуття, які мав до неї протягом тривалого часу, тому ніжно відповіла:

— Мій чоловіче…

Цього разу безсумнівно жіночий голос був чітким і чистим, як ранкова роса, приємним для слуху. Але ноги Мо Жаня різко зупинилися.

— Що не так?

— Нічого.

Коли Мо Жань знову рушив, його голос утратив хриплість і більше не тремтів. Після паузи він сказав:

— Відтепер називай мене просто а-Жань.

Заскочена зненацька Сон Цьовтон не наважилася так звертатися до Того, хто Наступає на Безсмертних.

— Мій чоловіче, це… Я боюсь…

— Якщо ти мене не послухаєш, я скину тебе із цієї гори! — різко й розлючено загарчав Мо Жань.

— А… А-Жаню, — Сон Цьовтон швидко виправилася, — А-Жаню, я помилилася.

Більше Мо Жань нічого не казав. Він знову опустив голову, мовчки ступаючи вперед. Тіні на землі — це лише тіні. Озирнувшись назад, легко усвідомити, що це все, чим вони коли-небудь були.

Фальшиві квіти в дзеркалі, фальшивий місяць у воді. Те, що він мав, було не більш ніж ілюзією. Врешті-решт, усе виявилося несправжнім.

— Ши Мею.

— Ммм? — той, хто йшов поруч із Мо Жанем, повернув голову. Навкруги шелестіло листя і шурхотіла трава, а місячне сяйво освітлювало чарівне обличчя цієї людини. — А-Жаню, що таке?

— Ти… не втомився йти? — Мо Жань глянув на Чу Ваньніна та Сюе Мена, що йшли попереду, і прошепотів: — Якщо ти втомився, я можу тебе понести.

Перш ніж Ши Мей устиг відповісти, Чу Ваньнін озирнувся на них. Він холодно глянув на Мо Жаня.

— Чи в Ши Міндзіна зламані ноги? Хіба йому потрібно твоє хизування?

— Учителю, — поспішно сказав Ши Мей, — А-Жань просто пожартував, не гнівайтеся.

Чу Ваньнін насупився, його брови зсунулись у суворий вираз, а в очах ледь помітно миготіли іскри.

— Смішно. На що я міг сердитися?

Щойно договорив, він розвернувся, махнувши рукавом.

Мо Жань і Ши Мей обмінялися поглядами.

— Учитель, здається, розлютився…

— Ти знаєш, який він, — прошепотів Мо Жань на вухо Ши Мею. — Його серце менше за вушко голки, він весь холодний і бездушний, не дозволяє навіть іншим бути добрими один до одного*. — Він зморщив ніс і, понизивши голос ще трохи, підсумував: — Він і справді найгірший.

兄友弟恭 (xiōngyǒudìgōng) — старший брат має бути добрим, а молодший — шанобливим.

Раптом перед ними пролунав голос Чу Ваньніна:

— Мо Вейю, ще одне слово — і я скину тебе із цієї гори!

Мо Жань слухняно стулив рота, але потайки усміхнувся Ши Мею і одними губами промовив: «Бачиш? Що я казав?»

---

Нотатки авторки:

Сьогодні вчитель академії самовдосконалення задав учням одне завдання: скласти речення зі словосполученням «У жодному разі».

Мо Жань: Невже любити людину означає любити її тіло? У жодному разі.

Чу Ваньнін: Невже якщо тобі хтось подобається, ти маєш про це сказати? У жодному разі.

Ши Мей: Невже я маю вигляд дівчини? У жодному разі.

Сюе Мен: Невже справжній чоловік може носити плащ гомосяцько-фіолетового кольору? У жодному разі.

Пані Ван: Невже справжній чоловік може не вдягти плаща і йти голим на гору з трьома гомосеками? У жодному разі.

Сюе Дженйон: Старійшина Юхен такий гей, невже він може виховати справжніх чоловіків? У жодному разі.

Сон Цьовтон: З огляду на те, що я цап-відбувайло, чи одружиться зі мною Володар у цьому житті? У жодному разі.

Жов Бао: Хаскі сьогодні такий покидьок, чи знайдеться якесь янголятко, яке не лаятиме його в коментарях? У жодному разі.