Цей Високоповажний послизнувся

Того вечора Мо Жань витріщався у стіну, підперши щоку рукою.

З іншого боку стіни розташовувалась кімната Чу Ваньніна та Сюе Мена.

Як завжди охайний, Ши Мей склав змінний одяг на ліжку, не лишивши жодної складочки, перш ніж пішов униз до служника просити гарячої води для миття.

Стіни заїжджого двору не забезпечували особливої звукоізоляції. У цілковитій тиші Мо Жань міг чути слабкі звуки, що лунали з сусідньої кімнати.

Схоже, Чу Ваньнін щось говорив — Мо Жань не міг добре розібрати. Аж ось голос Сюе Мена раптом став гучнішим:

— Здається, трохи туго.

Вуха Мо Жаня смикнулися, нашорошившись, як у собаки.

З того боку стіни юний фенікс запитав:

— Учителю, вам боляче?

— Все добре, можеш продовжувати.

— Я буду обережнішим, дайте мені знати, якщо стане боляче.

— Ти забагато говориш. Роби або не роби.

Очі Мо Жаня стривожено розширилися.

Звичайно, це просто неможливо — не між цими двома. Але що то був за діалог? Що вони роблять?

Вуха цуценяти прилипли до стіни майже впритул. До нього долинав ледь чутний шурхіт одягу, а якщо він напружувався, то міг навіть почути приглушені стогони Чу Ваньніна.

Незліченну кількість разів він чув, як Чу Ваньнін стогне так у ліжку. Його Вчитель не любив видавати звуків узагалі, не мало значення, добре йому було чи боляче. Навіть коли в кутиках його очей з’являлися сльози, він лиш сильніше прикушував нижню губу. В такі моменти усе, що треба було зробити Мо Жаню, це натиснути трохи дужче, щоб вивільнити з його горла низьке збивчасте зітхання…

— З-зачекай. –  Голос Чу Ваньніна був низьким і грубим. — Там... не торкайся мене.

— Гаразд. – Сюе Мен завагався, а тоді стишено мовив: —Тоді… Вчитель зробить це сам?

— Мгм.

Де?

Що за нісенітниці? Не торкатись його де? Зробить сам що? Що вони роблять?!

Обличчя Мо Жаня потемніло.

Перш ніж Мо Жань усвідомив, що робить, він уже стукав у двері сусідньої кімнати.

Зсередини ринув шквал квапливих звуків. Вираз обличчя цуценяти став ще похмурішим.

—Вчителю,— покликав він, — що ви…

Двері зі скрипом відчинилися.

Сюе Мен стояв перед ним повністю одягнений, досі тримаючи в руці шматок закривавленої марлі. Він звузив очі, розгублено дивлячись на Мо Жаня.

— Що таке? Чого здійняв галас так пізно? Ти на привида натрапив чи що?

Мо Жань відкрив рот, а потім дурнувато його закрив. Він кинув погляд Сюе Мену за спину, туди, де за столом, на якому лежали лікарська мазь і свіжі бинти, сидів Чу Ваньнін.

— Ви тут…

Сюе Мен продовжував дивитись на нього.

— Наносили лікувальну мазь, звичайно. Плече Вчителя ще не зажило. Пов'язку не змінювали кілька днів і деякі рани знову загноїлися.

Запала тиша.

— То… то занадто туго означає?.. — глухо запитав Мо Жань.

— Занадто туго? — Сюе Мен замислився, звівши брови. — О, бинти. До цього вони були надто сильно затягнуті, приліпилися кров’ю до ран, тож їх годі було зняти.

Раптом він замовк і з підозрою подивився на Мо Жаня.

—  Ти що, підслуховував?

Мо Жань закотив очі, намагаючись врятувати своє вже безнадійне* становище.

В оригіналі ідіома 狼狈不堪букв. «не витримає навіть вовк» позначає дилему, скрутне становище.

— Хто підслуховував? Стіни такі тонкі, що можна почути чиєсь дихання, навіть якщо просто притулитися до них. Піди й сам перевір, якщо хочеш.

— О, справді? — Сюе Мен кивнув, але потім із запізненням відчув, що тут щось не так. — Зачекай, звідки ти це знаєш? Ти притулявся до стіни, щоб підслуховувати?

Мо Жань не зміг одразу відповісти.

— Мо Вейю, ти такий збоченець! — роздратовано кинув Сюе Мен.

— Хто знає, які звірства ти міг чинити з Учителем, — теж гнівно випалив Мо Жань.

Сюе Мен був цнотливим юнаком і нічого не тямив у таких речах. Він не мав жодного уявлення, на що натякав Мо Жань, тому розлютився ще дужче.

— Що за нісенітниці ти верзеш?!— він повернувся, щоб поскаржитись. — Учителю, він…

Чу Ваньнін накинув верхній халат, притримуючи неслухняний запáх. Поправляючи волосся, він підійшов і холодно оглянув Мо Жаня з ніг до голови:

— Тобі щось було треба?

— Я... я чув… — Мо Жань запинався, змушуючи себе говорити. — Тобто я думав, що Сюе Мен знущається з вас...

— Що? — Чу Ваньнін зовсім не зрозумів, про що мова. Його очі звузилися. — Хто з мене знущається?

Мо Жань хотів дати собі ляпаса.

Вони зніяковіло дивилися один на одного, коли повернувся Ши Мей.

— А-Жаню? Що ти робиш біля входу до кімнати Вчителя?

— Я... е-е… — Мо Жань затнувся. — Тойво… Виникло непорозуміння.

— Ну, то воно вирішилося? — усміхнувся Ши Мей.

— Так, так, — поспішно сказав Мо Жань. — Ши Мею, ти хіба не пішов попросити в служника гарячої води? Вчитель, певно, теж ще не купався, піду скажу, щоб принесли ще.

— Не треба. — Всміхаючись, Ши Мей дістав чотири бамбукові таблички. — Служник сказав, що поруч є природне гаряче джерело, яке власник цього заїжджого двору перетворив на лазню. Ці таблички — перепустки. У мене є для всіх.

Мо Жань відчував, що йому, як обрізаному рукаву*, напевно, не варто йти купатися в гарячому джерелі разом з іншими.

«Обрізаний рукав» позначає гомосексуальність. Згідно з легендою, ханський імператор Айді був у ліжку зі своїм коханцем Доном Сянем, але зранку мав засідання імператорської ради. Щоб не розбудити коханця, що спав на рукаві імператора, Айді обрізав нижню частину свого рукава.

На Сюе Мена йому було байдуже. Ши Мей в очах Мо Жаня був чистим, наче святий, і Мо Жань не допускав про нього ні найменшої подібної думки. Але Чу Ваньнін...

Після тих небагатьох випадків близького контакту, що траплялися після переродження, Мо Жань добре знав: якщо він побачить цього чоловіка роздягненим, то точно втратить над собою контроль.

Мо Жань прикрив обличчя рукою.

— Я не піду.

— Ти не миєшся перед сном? Гидота! — здивовано сказав Сюе Мен.

— Я попрошу служника принести гарячої води, — сказав Мо Жань.

Ши Мей був спантеличений:

— Тут не гріють воду для купання, бо всі гості ходять до гарячого джерела.

Не маючи іншого вибору, Мо Жань міг лише взяти змінний одяг і податися до гарячого джерела разом з усіма. Працівники заїзду були досить кмітливі, коли справа доходила до надання послуг. Вони знали: більшість людей, які зупинялись у них, були заклиначами, що тримали шлях на озеро Дзіньчен в надії отримати зброю. Тож для привернення удачі вони назвали купальні "Дзіньчен Сюїн".

Мо Жань страшенно боявся знепритомніти, настільки, що не смів навіть випадково торкнутися інших. Натомість він швидко роздягнувся, туго закрутив рушника навколо талії й побіг до гарячих джерел сам, щоб встигнути знайти усамітнене місце.

Було вже досить пізно, тож людей в купальнях залишилося зовсім небагато. Ті, що ще знаходились там, були розсипані на достатньо далекій відстані. З білим рушником на голові Мо Жань занурився у воду, залишивши над поверхнею тільки половину обличчя. Він протяжно видихнув, пускаючи бульбашки.

Хлопець, який першим закінчив роздягатися, вийшов зовсім голісінький.

Мо Жань зиркнув на нього й видихнув із полегшенням. На щастя, це був лише Сюе Мен.

Панич Сюе, може, й вважався красивим, але, як не крути, такі чоловіки не подобалися Тасянь-дзюню. Їхні погляди зустрілись і Сюе Мен вказав пальцем у бік Мо Жаня.

— Ти. Тримайся від мене подалі.

— Га?

— Ти брудний.

Мо Жань лиш тихо посміявся.

Купальня була заповнена туманом від водяних парів. Через якийсь час Сюе Мен перестав терти себе милом і раптом покликав:

— Учителю, ми тут!

Мо Жань, чиє обличчя наполовину перебувало у воді, мало не захлинувся. Він в біса добре знав, що йому не варто дивитися, але погляд сам собою метнувся до берега.

Цей єдиний погляд мало не вбив його. Мо Жань настільки напружився, що випадково зробив два великих ковтки води, але не встиг навіть відчути відразу. Натомість він поспішив зануритись глибше у джерело, поки над поверхнею не залишились тільки очі.

Він аж ніяк не очікував, що Чу Ваньнін і Ши Мей вийдуть разом.

Ши Мей був загорнутий в рушник, стрункий, наділений ніжною вродою, з довгим чорнильно-чорним волоссям, що лежало на його плечах.

Мо Жань мав би спершу понад усе хотіти потай зиркнути на нього, але його погляд несподівано дуже швидко промайнув повз. Він щиро поважав Ши Мея, наче той був яскравим місяцем удалині, й не смів прилюдно витріщатися на нього.

Врода Чу Ваньніна, у свою чергу, була наче крижаною: він мав високий зріст, широкі плечі та вузьку талію, підтягнуте тіло та пружну шкіру. Його волосся було зібране у високий хвіст, а одягнений він був у великий білий халат для лазні. Той був трохи заширокий і закривав усе тіло, але спереду не сходився, оголюючи гладкі м'язисті груди.

Поки Мо Жань витріщався на нього, він відчував, що ось-ось задихнеться і закипить прямо у воді.

Він хотів відвести погляд…

Але очі-зрадники відмовлялися слухатися його й зосередилися на Чу Ваньніні, не відриваючись ані на мить, а вуха повільно почервоніли.

Крізь густу пару здавалося, що Чу Ваньнін глянув на нього, а може й ні. Він створив водонепроникний бар’єр поверх бинтів і ступив у воду. Халат плавно коливався, а під ним можна було побачити ноги Чу Ваньніна — стрункі та довгі.

Мо Жань мовчав.

Він справді не міг більше витримувати цього й заплющив очі, щоб повністю пірнути у воду.

Незважаючи на те, що навколо талії в нього був обгорнутий рушник, його реакція була надто…

Мо Жань відчував, що чинить неправильно.

Йому справді не подобався Чу Ваньнін — він ненавидів Чу Ваньніна настільки сильно.

Але його тіло пам’ятало їхню шалену пристрасть*, ці нестримні переплетіння, що змушували навіть сталеві кістки пом’якшати. Всі ті абсурдні речі, що змушували їх шарітися, а їх серця — битися швидше.

翻云覆雨fānyúnfùyǔ — «одним боком долоні робити хмари, іншим — дощ» — познає вдаватися до хитрощів або кохатися.

Його адамове яблуко перекотилося, всередині наче розгоралася війна.

Нарешті, він відчув, що готовий розплакатися.

Його лякало те, що він вперше зневажав себе настільки сильно — чому все так?..

Ши Мей був тут, поряд. Якого дідька він робить — втрачає глузд через Чу Ваньніна?

Навіть якщо в минулому житті вони тісно тулились один до одного, шкіра до шкіри.

Все це вже минуло.

Навіть якщо він був зацікавлений у тілі Чу Ваньніна, як він може зробити таке з Ши Меєм? Це було проявом величезної неповаги до нього — це було просто жахливо.

Мо Жань опустив погляд і надовго зосередився на розганянні цих злісних думок, перш ніж зумів нарешті подолати пожежу внизу живота. Він вискочив з води, струсив із себе краплі, витер обличчя рушником, розплющив почервонілі очі.

І опинився прямо навпроти Чу Ваньніна.

Ба більше, вода, що її він щойно з себе струсив, бризнула прямо в обличчя Чу Ваньніна. Він спостерігав, як крапля плавно спускається вздовж гострої чорної брови Чу Ваньніна, а потім повільно стікає нижче й пронизує брову, майже втрапивши у це прекрасне феніксове око.

Між ними повисло зніяковіле мовчання.

Це був справжній жах. Поки Мо Жань перебував під водою, затримуючи подих, він не міг стежити за оточенням.

Чу Ваньнін також не знав, що Мо Жань був під водою саме у цьому місці. Він просто думав про своє, рухаючись у бік ароматних брусочків мила. Він навіть не дійшов до коробки з ними, коли раптом людина, що виринула з-під води, бризнула водою просто йому в обличчя.

Гарячі джерела були достатньо глибокими, вода — доволі швидкою. Мо Жань в запамороченні почав плисти, намагаючись відступити назад, але замість цього послизнувся і впав просто в руки Чу Ваньніну.

— Ай!

---

Нотатки авторки:

Согоднішній маленький театр буде називатися «Світ у твоїх вухах не схожий на мій»

Фенікс: Здається, трохи туго.

Маленьке цуценя: !!??!!

Фенікс: Учителю, вам боляче?

Великий білий кіт: Все добре, можеш продовжувати.

Фенікс: Я буду обережнішим, дайте мені знати, якщо стане боляче.

Великий білий кіт: Ти забагато говориш. Роби або не роби.

Маленьке цуценя: Гав-гав-гав!!! Що ви там робите!!! Злість!!! Гав-гав-гав!

Фенікс: …Га? Я роблю вчителеві масаж.

Маленьке цуценя: То занадто туго означає?..

Фенікс: Плечеві м’язи напружились, а ти що подумав?

Маленьке цуценя: ………

Багато років потому.

Прекрасний і могутній хаскі (хіба існує така істота?): Здається, трохи туго.

Фенікс: !!??!!

Хаскі: Учителю, вам боляче?

Великий білий кіт: Усе добре, можеш продовжувати.

Хаскі: Я буду обережнішим, дайте мені знати, якщо стане боляче.

Великий білий кіт: Ти забагато говориш. Роби або не роби.

Фенікс трохи помізкував коло дверей і вирішив, що хаскі робить вчителеві масаж.

Ай~Дурний хаскі справді вкладає в руки забагато сили. Маленький фенікс закотив очі та й подумав — він просто робить масаж, ще й голос вчителя, схоже, трохи грубий — не подобається, йому не подобається.

Він струснув пір’ям і пішов, навіть не знаючи, що впустив свій шанс стати птахом-рятівником (безпорадно знизуємо плечима).