Цей Високоповажний уперше бачить таку шлюбну ніч

Звичайно, втеча з весілля була просто неприпустима. Ши Мей досі був тут і він не міг піти, щоб там не сталося.

І ще та клята примарна церемонімейстерка, чи не занадто вона старається?

Мо Жань збліднув від гніву і спроб втримати себе, у думках він бурмотів: недостатньо просто наглядати за весільними обрядами, треба ще й чортову шлюбну ніч влаштовувати! До речі! Тут же всі трупи! Яким чином, дідька лисого, буде проходити шлюбна ніч?!

На лице Чу Ваньніна він навіть не наважувався дивитися, тому він просто прикинувся дурнем, прикувши погляд до килима. Усе, чого він бажав у цей момент, це взяти за шкірки церемонімейстерку й закричати прямо їй в обличчя:

«Лайно! Ти, сучко! Що ж, покажи мені, як це робиться!»

Золотий хлопчик і нефритова дівчинка оточили їх, підштовхуючи до зали, де стояла труна, пофарбована в яскраво-червоний. Вона була дуже широка, майже вдвічі більша за звичайну, і виглядала точнісінько так само, як та, яка була знайдена на ділянці родини Чень.

Чу Ваньнін ледь чутно пробурмотів щось собі під ніс, коли все зрозумів. Мо Жань теж одразу здогадався, що мала на увазі церемонімейстерка, і з полегшенням зітхнув.

Звичайно, у мерців не може бути справжньою шлюбної ночі; насправді вона являла собою лише запечатування в спільній труні, щоб "бути разом до смерті".

Золотий хлопчик з нефритовою дівчинкою підтвердили їх підозри:

— Спочатку до весільної кімнати має зайти наречена.

Чу Ваньнін розправив свої широкополі рукава та ліг до труни з холодним виразом обличчя.

— А за нею нехай зайде й наречений.

Мо Жань ухопився за край труни та блимнув очима. Чу Ваньнін зайняв більшу частину простору труни, яка, може**,** й була досить велика, але для двох чоловіків вона все ще залишалася тісною. Він увійшов, влігся на розпростертий одяг Чу Ваньніна, а той лиш зміряв його злісним поглядом.

Золотий хлопчик та нефритова дівчинка підійшли до їхньої труни й знову заспівали. Це була така ж таємнича та сумна елегія, як і попередні.

Води Білого Імператора, світлі та сяючі хвилі.
Дух птахів вітає їх, несучи у дзьобі квіти.
Всередині цієї труни двоє об’єднаються;
Всередині цього святилища лежатимуть двоє.
Намір при житті, розкритий у смерті.
Віднині й надалі двоє під небом проходитимуть;
Відтепер у смерті самотніх душ ніколи більше не буде розлуки.

Доспівавши пісню, діти стали по одному ліворуч і праворуч, повільно відсунувши кришку труни на місце з глухим стуком. Мо Жаня та Чу Ваньніна оточила повна темрява.

Вони разом були запечатані всередині труни.

Стінки були достатньо товстими, тож якщо говорити тихо, їх не зможуть почути зовні. Чу Ваньнін підняв руку й поставив звукоізоляційний бар’єр для повної гарантії, що їх точно не буде чутно. Перше, що він сказав після цього, було:

— Посунься, ти лежиш на моїй руці.

Мо Жань:

— ...

Чи немає більш гострих питань, ніж «ти лежиш на моїй руці», про які варто говорити зараз?

Попри внутрішню скаргу, Мо Жань все ж таки посунувся.

— Посунься більше, моїм ногам немає місця.

Він знову посунувся.

— Посунься ще! Ти прямо біля мого обличчя!

Мо Жань болісно поскаржився:

— Учителю, я вже приклеєний до стіни, чого вам ще?

Нарешті Чу Ваньнін покинув його й замовк.

Мо Жань деякий час залишався у кутку, перш ніж труна раптово здригнулася — її підняли люди зовні, і почали повільно рухатися в невідомому напрямку, розгойдуючи труну на кожному кроці. Мо Жань прислухувався до звуків зовні. Він був розлючений, думаючи про те, що Ши Мей зараз, імовірно, лежав в одній труні з Чен Яо, але вдіяти він нічого не міг.

Бар’єр Чу Ваньніна був потужним, він захищав внутрішні звуки та пропускав зовнішні. Крізь стіну труни було чути звуки петард і музичних інструментів. Мо Жань запитав:

— Схоже, ця група привидів і демонів нудьгує, цікаво, куди везуть труни?

У труні було надто темно, щоб побачити обличчя співрозмовника, тому він міг почути лише його голос:

— Це те ж саме, що й міська традиція Цайдє, труну мають винести до храму за межами міста.

Мо Жань кивнув і деякий час зосереджено дослухався до звуків:

— ...Учителю, здається, там стає все більше сходів.

— Привиди подорожують вночі, усі труни разом будуть перенесені туди. Якщо моя здогадка правильна, церемонімейстерка з’явиться у своєму справжньому образі в храмі, щоб оголосити «заслуги» новоспечених пар.

Мо Жань запитав:

— Хіба люди не помітять, що містом розносять сотні трун?

— Не помітять. — Відповів Чу Ваньнін: — Труни несуть золоті хлопчики та нефритові дівчата. Звичайні люди не бачать предметів, які несуть привиди.

Мо Жань знов запитав:

— Наскільки ви впевнені в цьому?

Чу Ваньнін:

— До цього я використав Тяньвень, щоб допитати золотого хлопчика в роздягальні.

Мо Жань:

— ...

Вони деякий час мовчали, перш ніж Мо Жань знову запитав:

— Що сталося з молодим майстром Ченом, який лежав у червоній труні на горі? І чому люди продовжують вмирати в родині Чен?

Чу Ваньнін:

— Я не впевнений.

Мо Жань трохи здивувався:

— Золотий хлопчик не сказав?

Чу Ваньнін:

— Він сказав, що теж не знає.

Мо Жань:

— ...

На якийсь час він заспокоївся, а потім Чу Ваньнін сказав:

— Але я думаю, що ця сім’я щось приховує від нас.

— Чому ви так вважаєте?

— Пам’ятай, хоча те, що закріплено в цьому храмі, випромінює злу енергію, це все ж істота, яка була культивована в божество, і щоб ставати сильнішою, їй потрібні поклоніння від людей.

Мо Жань ніколи не звертав уваги на уроки Чу Ваньніна у своєму попередньому житті, тож у підсумку він не мав навіть базових знань, необхідних для вирішення певних проблем. Він подумав, що, можливо, в цьому житті йому слід старанно вчитися в інших, тому й запитав його:

— Що важливого в божествах?

— ...Що ти робив під час уроку минулого місяця про відмінності між божествами, привидами, богами та демонами?

Мо Жань подумки відповів: "Цей Високоповажний переродився, звичайно ж, цей Високоповажний не пам’ятає, що робив на якомусь там уроці більше десяти років тому! Але він, скоріш за все, чесав ногу під столом, читаючи «Пригоди дев’яти драконів у ложі фенікса», або заціпеніло не відривав погляду від Ши Мея, чи дивився на шию Чу Ваньніна, таємно уявляючи собі, як непомітно відрубати йому голову".

Чу Ваньнін дорікнув:

— Коли ми повернемося, перепишеш “Записи спостережень Шести Царств” десять разів як покарання.

— ...Ох.

Така ціна прогулювання уроків занадто велика.

— Божества відрізняються від богів. Боги можуть діяти, як їм заманеться, але божества не можуть втручатися в справи смертних без прохання.

Мо Жань відчув, як тремтіння пробігає по його спині:

— То це означає, що він убив членів родини Чен на прохання якоїсь людини?

— Так, і не обов’язково живої людини.

Мо Жань відкрив рота, щоб запитати ще щось, але перш ніж він зміг вимовити хоча б слово, труна різко хитнулася й нахилилася ліворуч, можливо, через те, що золотий хлопчик і нефритова дівчинка, які несли труну, знайшли пагорб чи щось подібне.

Від раптового поштовху, слизького салону та повної відсутності того, за що вчепитися, Мо Жань перевернувся й міцно вдарився в груди вчителя.

— Нн...

Мо Жань приклав руку до постраждалого носа й підвів голову, трохи дезорієнтований, але ледве чутний аромат квітів хайтан дійшов до його носа. Запах був легкий, як туман на світанку, з відтінком нічної прохолоди. Такі запахи зазвичай губили людей в серпанку, але цей був чистим і освіжаючим, та натомість очищав голову.

Мо Жань завмер і тут же скам’янів.

Він був більш ніж знайомий з цим ароматом. Це був запах Чу Ваньніна. Але для Мо Жаня цей аромат завжди переплітався з бажанням.

Раптом якісь глибоко вкорінені розпусні думки, наче лісова пожежа, спричинена блискавкою, охопили його розум…

---

Нотатки авторки:

Керівник фонду турботи про дорослих холостяків, головний бос - примарна церемонімейстерка скоро з'явиться у мережі!

Церемонімейстерка володіє особливою методикою весільних чарів. Замкнула вас, собак, у труні. Бум! Тепер єдиний спосіб розлучитися - зізнатися один одному в коханні, інакше ви звідти не виберетесь! Хм!