Цей Високоповажний поцілується. Яке щастя!

— Т-так, це я! — промовила пані Чень, заливаючись слізьми від горя. — Але я нічого не писала на табличці! Чому б я проклинала власного сина? Я…

— Ви нічого не писали під час неспання, проте могли зробити це уві сні.

Промовляючи це, Чу Ваньнін підняв руки, щоб узяти меморіальну табличку. Його долоні наповнилися духовною енергією, і з таблички раптово вирвався пронизливий крик, після чого одразу полилася густа чорна кров.

З проникливим, властивим йому холодним блиском в очах Чу Ваньнін суворо промовив:

— Нахабна мерзенна погань, ти насмілилася тікати!

Духовна енергія в його долонях була настільки сильною, що напис на табличці з пронизливим криком почав вицвітати, він поступово ставав ледь помітним, і, зрештою, повністю зник. Чу Ваньнін стиснув меморіальну табличку своїми блідими тонкими пальцями, і та з тріском розбилася вщент!

Чені, що спостерігали за всім позаду, були приголомшені. Та що вже за них казати, навіть Ши Мей здивувався побаченому і вигукнув:

— Неймовірно!

Мо Жань також не втримався і про себе охнув: «Яка жорстокість!»

Чу Ваньнін трохи повернув до них своє витончене, красиве, проте беземоційне обличчя, з краплями крові на щоці. Він підняв руку, детально розглядаючи кров на кінчиках пальців, після чого звернувся до сім’ї Чень:

— Сьогодні всі залишайтесь у дворі, нікуди не йдіть.

Звісно, що ніхто з них не наважився б на непослух, тож вони покірно відповіли:

— Так! Так! Ми зробимо саме так, як звелів даоджан!

Чу Ваньнін, безтурботно витерши краплі крові з обличчя, широкими кроками вийшов зі святилища. Він підняв палець, указуючи на пані Чень.

— Особливо ви, за жодних обставин не засинайте. Ця річ може заволодіти вами. Ви не повинні засинати, наскільки б втомлено не почувалися.

— Так! Так! Так! Так! — неодноразово повторила пані Чень, а потім зі сльозами на очах нерішуче запитала: — Даоджане, тож мій… син… в… безпеці?

— Поки що.

Пані Чень завмерла.

— Поки що? Лише на деякий час? Що потрібно зробити, щоб зберегти життя мого сина назавжди?

Чу Ваньнін відповів:

— Спіймати злого духа.

Через сильне хвилювання пані Чень забула про манери і, відкинувши ввічливість убік, поспішила запитати:

— То коли Даоджан збирається ловити його?

— Зараз.

Погляд Чу Ваньніна метнувся до сім’ї Чень.

— Хтось із вас знає точне місце, де була знайдена червона труна? Будьте ласкаві, покажіть дорогу.

Дівоче прізвище дружини найстаршого сина — Яо*. Вона була досить високою, як для жінки, та повною відваги. На її обличчі також виднівся страх, але серед усіх вона залишалася найспокійнішою, тому одразу відповіла:

— Я знаю, де це місце, оскільки ми з покійним чоловіком самі його обирали. Я проведу Даоджана.

姚 (yáo) — далекий, чарівний, чудовий.

Троє попрямували за пані Чень-Яо на північ і швидко дісталися ділянки землі, купленої сім’єю Чень.

Територія виглядала покинутою та занедбаною. Навкруги не було жодної ознаки людської присутності. Темні, порослі травою та деревами пагорби були настільки мовчазні, що навіть дзижчання комах та щебет птахів не було чутно.

Коли всі піднялися на схил, поле їхнього зору значно розширилося. Чень-Яо мовила:

— Шановний Даоджане, це тут.

На місці, де була розкопана червона труна, стояла могильна плита. Побачивши її, Мо Жань засміявся:

— Яка користь від цієї каменюки? Очевидно, що це аматорська робота, викиньте її.

Чень-Яо сполошилася.

— Але пан, який утихомирює злих духів, сказав, що цей камінь стримує демонів і не дає їм вирватися.

Мо Жань саркастично всміхнувся.

— Дуже допомогло.

— …

Пані Чень-Яо:

— Зруште його!

Чу Ваньнін холодно заперечив:

— Не потрібно.

Він здійняв руку, кінчики його пальців умить замерехтіли золотом, і Таньвень з’явилась у руці Вчителя. Від одного удару вербової лози камінь розлетівся на друзки! Чу Ваньнін із безвиразним обличчям ступив на купу уламків і, піднявши руку догори, глибоким голосом промовив:

— Навіщо ховаєшся? Вилазь!

Пролунав скриготливий звук, і несподівано дерев’яна труна, заввишки дванадцять чи, почала вилазити з-під уламків, розкидаючи землю з піском та підіймаючи хмару пилу.

Ши Мей занепокоєно сказав:

— Ця труна має таку важку темну енергію!

Чу Ваньнін:

— Відступіть.

Він ударив Тяньвенню по щільно закритій червоній домовині, і в усі сторони розлетілися золоті іскри. На мить запала тиша, а тоді кришка труни з гуркотом тріснула й розламалася. Дим поступово розсіявся, відкриваючи огляд на те, що було всередині.

У труні лежало повністю оголене тіло чоловіка. У нього був прямий ніс і витончені риси обличчя. Якби його шкіра не була настільки бліда, то можна було б подумати, що він просто спить.

Мо Жань ковзнув поглядом нижче талії чоловіка, після чого, прикриваючи очі, промовив:

— Ого, смердючий негідник навіть не вдягнув штанів.

Ши Мей:

— ...

Чу Ваньнін:

— ....

Чень-Яо здивовано вигукнула:

— Мій чоловік!

І кинулася вперед, наближаючись до труни. Чу Ваньнін перегородив їй шлях рукою і, піднявши брови, запитав:

— Це ваш чоловік?

— Так!

Чень-Яо переповнював страх і біль.

— Як він опинився тут? Ми точно поховали його на родовому кладовищі, одягнувши в похоронний одяг. Як він?..

Не в змозі стримати емоцій, вона не договорила й голосно заплакала.

— Як це могло статися? Яке горе! Яке горе! Мій чоловік! Мій чоловік!!

Ши Мей зітхнув.

— Пані Чень, прошу, заспокойтеся.

Чу Ваньнін і Мо Жань проігнорували розпач жінки. Чу Ваньнін не знав, як правильно втішати людей, а Мо Жань був геть позбавлений здатності співчувати. Обидва дивилися на тіло в труні.

Мо Жань проходив через це в минулому житті й побачене зовсім його не дивувало, але він усе ще мав грати свою роль, тому, погладжуючи підборіддя, сказав:

— Учителю, у цьому трупі є щось дивне…

— Я знаю.

Мо Жань запнувся. Він збирався повторити аналіз ситуації, яким поділився Чу Ваньнін у минулому житті й у такий спосіб вразити Вчителя. Але хто б міг подумати, що він скаже всього лише: «Я знаю».

Хіба він як учитель не повинен мотивувати своїх учнів висловлювати думки, щоби підбадьорити їх і тим самим заохотити до навчання?

Мо Жань не здавався. Він вдав, що не почув того «я знаю», і продовжив:

— На тілі майже немає ознак розкладання. Старший син сім’ї Чень помер понад пів місяця тому. У такому середовищі він мав би давно почати гнити, а в труні вже накопичилася б рідина від мертвого тіла. Це по-перше.

Чу Ваньнін кинув на нього холодний погляд, вираз його обличчя промовляв: «Можеш продовжувати свій виступ».

Мо Жань, зберігаючи байдужість, далі декламував пояснення Чу Ваньніна з попереднього життя:

— По-друге, темна енергія, яку випромінювала труна, була дуже сильною, але натомість — зникла одразу після відкриття. На трупі її практично немає, що також досить незвично.

Чу Ваньнін:

— ...

— По-третє, ви помітили, що з того моменту, як труну відкрили, у повітрі відчувається солодкий аромат?

Запах був дуже слабкий, його ніхто й не помітив би, якщо не акцентувати увагу. Після слів Мо Жаня Ши Мей і Чень-Яо зауважили, що в повітрі насправді відчувається легкий солодкий аромат.

Ши Мей:

— І справді!

Чень-Яо принюхалася, її обличчя змінилося:

— Цей аромат...

Ши Мей:

— Пані Чень-Яо, що таке?

Чень-Яо настільки злякалася, що навіть її голос змінився.

— Цей аромат — це запах пудри «Сто метеликів», виготовленої за секретним рецептом моєї свекрухи.

На мить усі замовкли. Перед їхніми очима немовби з’явилися слова, написані на меморіальній табличці у святилищі:

«Від Чень, при народженні Свень».

Ши Мей:

— ...Невже це все і справді робота пані Чень?

Мо Жань:

— Це малоймовірно.

Чу Ваньнін:

— Це не так.

Обидва заговорили майже одночасно й переглянулися. Обличчя Чу Ваньніна залишалося байдужим.

— Продовжуй.

Мо Жань, не соромлячись, промовив:

— Наскільки я знаю, сім’я Чень заробила статок саме завдяки унікальній пудрі «Сто метеликів», створеній пані Чень. Хоча рецепт пудри і зберігається в таємниці, готовий продукт отримати неважко. У містечку Кольорових Метеликів на кожну десятку жінок приходиться п'ятеро чи шестеро, які користуються цим ароматом. Крім того, ми провели розслідування перед приїздом і виявили, що старший син сім’ї Чень також дуже любив пудру «Сто метеликів», виготовлену його матір’ю. Приймаючи ванну, він часто додавав її до води, тому не дивно, що його тіло так пахне. Дивно, що...

На цій фразі він повернув голову до оголеного чоловіка в труні.

— Він мертвий уже пів місяця, але цей аромат свіжий, ніби його нанесли щойно. Я маю рацію, Учителю?

Чу Ваньнін:

— ...

— Якщо я маю рацію, ви можете мене похвалити.

Чу Ваньнін:

— Угу.

Мо Жань посміхнувся:

— Ви і справді небагатослівний.

Перш ніж він встиг знову засміятися, його одяг раптом затріпотів у повітрі — це Чу Ваньнін смикнув його назад на кілька чи. Золотиста Тяньвень засяяла в його руці, вибризкуючи жовтими вогниками.

— Обережно!

Запах пудри «Сто метеликів», що витав у повітрі, раптом почав посилюватися. Коли аромат рознісся вітром, серед трави та дерев з'явився білий туман, що поширювався з вражаючою швидкістю. За кілька секунд увесь схил гори перетворився на імлисте море, крізь товщу якого неможливо було розгледіти навіть власні пальці.

Серце Мо Жаня затремтіло.

Ілюзорний світ відкрився.

— Ах! — першим, що почулося в густому тумані, був крик Чень-Яо: — Даоджане, врятуйте...

Вона не встигла договорити, як голос раптово обірвався.

Кінчики пальців Чу Ваньніна засяяли синім, і він наклав заклинання відстеження на лоб Мо Жаня.

— Будь обережним, я піду розвідаю ситуацію.

Договоривши, він швидко зник у густому тумані, слідуючи за напрямком голосу.

Мо Жань торкнувся свого чола, тихо посміявшись:

— Ну-ну, навіть місце накладання чарів те саме, що й у минулому житті. Чу Ваньніне, ти геть не змінився.

Наскільки швидко туман налетів, настільки швидко й розсіявся, за кілька хвилин зникнувши зовсім, ніби його й не було. Однак картина, що постала перед Мо Жанем, вражала ще більше за туман. Принаймні в минулому житті він був неабияк нею наляканий.

Коли імла розійшлася, безлюдний, порослий травою та деревами схил гори зник.

Замість нього, скільки око сягне, розкинувся прекрасний сад, переплетений вимощеними доріжками, звивистими терасами, павільйонами, клумбами декоративних каменів і яшмовими деревами.

Щойно Мо Жань побачив це місце, йому одразу захотілося стрибати від радості.

Саме про цей ілюзорний світ Мо Жань думав увесь день. У минулому житті, коли вони всі тут загубилися, першим, кого зустрів Мо Жань, був Ши Мей. Перебуваючи під чарами ілюзії, він поцілував його перший і єдиний раз у своєму житті.

На жаль, у той момент він дуже перелякався, тому щойно Мо Жань випустив його з рук, розвернувся і втік. Лебідь нарешті потрапив до рота, проте не дали Мо Жаню вкусити* і два рази, як тарілку забрали. Це відчуття занадто неприємне.

啃 (kěn) — означає «кусати, гризти», проте також цей ієрогліф має значення «цілувати».

Пізніше, після того як заклинання було знищено, Ши Мей і словом не обмовився про цю ситуацію. Поцілунку, що стався в ілюзорному світі, ніби й не було, ніхто не згадував про нього. Іноді, прокидаючись посеред ночі, Мо Жань замислювався, чи не було то просто фантазією, народженою його глибинною одержимістю?

Фантазія чи ні, подумав Мо Жань, облизуючи губи, цього разу Ши Мей не втече так легко! Необхідно націлуватися з ним від душі!

 

---

Нотатки авторки:

Згідно з історичними фактами, друге ім’я люди отримували у 20 років, тому Мо Жань не міг би мати його в цьому віці. Однак у цьому світі вдосконалення обряд повноліття проводять у 15 років, тоді ж і отримують друге ім’я. Особисто мені дуже подобаються ієрогліфи «Мо Вейю», вони виглядають гарніше, ніж «Мо Жань», тому хочу їх чимшвидше представити, ха-ха-ха.