30. Хаос
— Менше ніж дві години?
Навіть якщо в складному середовищі сприйняття часу людиною могло розтягнутись, вони не могли пробути в тому дощовому лісі всього лиш дві години.
— Я бачив час, коли ми виходили, — підтвердив Дзі Юши. — Це справді було менш ніж дві години тому.
Але одразу згадав про місцеве магнітне поле та компас, стрілка якого оберталася навмання, й додав:
— А може, це сам годинник збився?
Сон Цінлань із тонкими губами та виразним носом і далі тримав Шеньмянь націленим на Бороданя:
— Навряд. Хоч я й не стримувався, коли вдарив його, навряд чи він би ще досі стікав кров’ю, якби пройшло день-два.
Можливо, зрозумівши, що ті двоє обговорюють час, Бородань знову заговорив своїми незрозумілими словами й видався дещо занепокоєним.
На жаль, ніхто його не розумів.
Після пережитого на PU-31 і всього абсурдного, що там сталося, ці двоє більше не сприймали час так, як раніше.
Стикнувшись із черговою аномалією, вони не запанікували.
Дзі Юши поклав будильник на місце:
— У мене є припущення.
Він сміливо висловив думку:
— Можливо, плин часу тут відрізняється від того, що був тропічному лісі. Якщо так… тоді те, що нас сюди затягнуло, не випадковість — це прямо пов’язано з місією.
Метою нової місії, яку вони розблокували цього разу, було — Ремонтник часу.
На станції Тяньцюн вони вже обговорювали цю мету й навіть взаємодіяли з голосовим інтерфейсом системи.
Але навіть після так званого пробудження самосвідомості, Тяньцюн залишалась лише системою — зі своїм способом мислення, обмеженим набором даних і… браком ясності.
Отже, вони так і не отримали нічого конкретного.
Сон Цінлань помітив, що у Дзі Юши зблідло обличчя, а тіло досі мокре, тож сказав:
— Проаналізуємо пізніше. Раднику Дзі, ми щойно перевернули ситуацію.
Поглянувши на ведмедеподібного Бороданя, який явно нервував, Цінлань трохи підняв куточки губ.
Знаючи, що той їх не зрозуміє, він усе одно чітко пояснив, із натяком на знущання:
— Можемо спочатку прийняти гарячий душ, просушити одяг, а потім поволі все обговорити... доїдаючи запаси Бороданя.
Очі Бороданя розширилися від підозри:
— Гулукаґаджіджіфалаге?!
Сон Цінлань повів дулом, наказуючи йому йти.
Бородань здув бороду:
— Лавукаґуда!!
Сон Цінлань проігнорував його репліку:
— Думаю, ти зрозумів, що я мав на увазі.
Цей капітан сьомої ескадри, відомий своєю бунтівною вдачею, погнав Бороданя в куток із пістолетом у руці, мов справжній гангстер. Потім знайшов залізний ланцюг, схожий на той, яким їх самих приковували, і прикував Бороданя до труби.
Той ледь не луснув від злості — здавалося, він ось-ось розірве ланцюг.
*
Сон Цінлань мав рацію. Їм справді слід було підкріпитися й привести себе до ладу.
Капсула, яку облаштував Бородань, була майже в сто разів більшою за їхню. У неї була власна система самозабезпечення.
Дзі Юши пройшов кількома коридорами, відкрив кілька люків і нарешті дістався до зовнішнього шлюзу.
Схоже, його дуже давно не відкривали.
Увійшовши до ванної кімнати, він зняв мокру чорну бойову форму й поклав її в пароочисник — на чистку й сушіння.
Потім встав під душову лійку та облився гарячою водою з голови до п’ят.
Гарячий пар затуманив скло.
Вода змивала з нього вогкість, бруд і невідомі бактерії, що могли лишитися після купи сміття й огидної ковдри. Вона стікала вниз, проходячи кожною ділянкою тіла, перш ніж досягти щиколоток.
Після душу Дзі Юши витерся, одягнув уже очищену форму й вийшов у коридор — там, притулившись до стіни, стояв Сон Цінлань.
Він опустив голову й дивився на маленьку чорно-білу ігрову приставку в руках.
Це була приставка Юши.
Після прибуття сюди Бородань відібрав її разом із комунікатором. Але, судячи з усього, Цінлань зміг її повернути.
Хоч він і віддав її Дзі Юши ще тоді, на PU-31, але у великому циклі, де вони ледь виживали, ні про які відволікання мови не йшло.
Від тіла Сон Цінланя ще йшов легкий холод, а за вухом у нього застрягла тоненька травинка з дощового лісу.
Схоже, він чекав, поки той помиється.
Коли Дзі Юши проходив повз, на екрані саме впала остання фігурка, й з’явився напис: Game Over.
Ванна була одна, але з кількома відсіками.
— Капітане Сон, — озвався Дзі Юши, — а ви чого не заходите?
Якби це був хтось інший із команди, Сон Цінлань точно не став би чекати за дверима. Просто зняти одяг і прийняти душ — та годі, вони ж дорослі чоловіки, що тут соромитись?
— Йду, — Сон Цінлань не відповів на попереднє питання, а лише повернув портативну консоль Дзі Юши. — Усі ці захмарні бали в топі твої?
Справді неймовірний рекорд.
Дзі Юши взяв консоль у руки:
— Деякі з них — ні. Іноді в мене вдома грають інші.
Особливо Дзі Мінюе — він ладен був і на тому світі не здаватися, аби тільки перевершити його рекорд.
Отже, коли Юши не вдома, хтось таки продовжує грати. Схоже, розумні люди тяжіють до таких самих. І важко навіть уявити, наскільки цей «хтось» прив’язаний.
Сон Цінлань підняв брову:
— Тоді ви всі справді майстри.
Він пішов до душу, обрав нову кабінку і старанно вимився з голови до п’ят.
У процесі раптом до нього дійшло, чому Дзі Юши не хоче залишатися в Сьомому загоні. Справа, ймовірно, не в образах — а в партнері. Хоч Цзянчен і Нанчен не так уже й далеко, все ж більше години їзди. Для Охороців, з їхнім графіком, така відстань — це вже як відстань до місяця. Постійні тренування, місії… наїзди з дому стають просто неможливими.
Бути Охоронцем означає обирати між службою і стосунками.
Не лише Сон Цінлань, навіть Двань Вень, якому вже за тридцять, досі сам. А Лі Чвень — ну що з нього взяти? Бігає за кожною спідницею — а спробуй сам знайти дівчину, яка миритиметься з місячними відрядженнями. Ніхто не витримає.
І хоча партнер Дзі Юши — чоловік, насправді це нічого не змінює. Закохані є закохані.
Тож, мабуть, все логічно.
Ця місія й справді була неочікуваною. Суцільне невезіння. Як-то кажуть, краще вже храм знести, ніж розлучити закоханих.
Сон Цінлань вирішив: якщо після повернення Дзі Юши справді не захоче залишитися, то змушувати його не варто.
Коли він вийшов із ванної, Дзі Юши вже їв консерви.
На подив Сон Цінланя, Велику Бородату Горилу вже звільнили. Просто зараз він сидів навпроти Дзі Юши, схожий на гору, ворушив бородою й гаряче щось жестикулював, тоді як Дзі Юши сидів навпочіпки на дивані, з пластиковою ложкою в зубах і легким збентеженням у зазвичай ясних очах.
— Що тут відбувається? — запитав Сон Цінлань.
Обидва підвели голови на звук його голосу.
Побачивши його, Бородань миттю підскочив і кинувся шукати хоч якусь зброю, щоб знову піти в атаку на Високого Транзитника. А от Дзі Юши на мить завмер.
Сон Цінлань поголив щетину.
Після стількох днів розпатланого вигляду Юши ніби забув, що його командир узагалі-то — дуже приваблива людина. Тож зараз на обличчі Дзі Юши було щось подібне до ефекту першого враження.
Сон Цінлань тримав зброю при собі завжди. Побачивши, що Борода ухопив сковорідку, він одразу навів на нього Шеньмянь і прищурився.
Борода з роздратуванням жбурнув сковорідку й знову сів:
— ~*@#!!
Між Дзі Юши й Бородою лежали фотоальбом і ручка.
Усередині — кілька малюнків і дивні символи. Схоже, це були каракулі Бороди.
Невже вони… спілкуються?
Сон Цінлань теж сів навпочіпки. Поклав Шеньмянь собі на коліна, відкрив банку з консервами. Здавалося, що просто розслабився, але насправді залишався настороженим. З цим велетнем інакше не можна.
Дзі Юши повільно жував консервовані персики:
— Він хоче щось нам сказати. Гадаю, це про це місце.
Сон Цінлань взяв фотоальбом і переглянув сторінки.
Треба сказати — художній талант у Бороди був, м’яко кажучи, кепський. Те, що він намалював, важко було відрізнити від плям, а поруч були ще й абсолютно нечитабельні символи.
Борода, побачивши, що ті дивляться його «твори», почав тикати пальцем у кожен символ і на себе. Його блакитні очі кліпали, він бурмотів щось незрозуміле.
Це спілкування було радше для Дзі Юши.
Вимова в Бороданя була важка й складна для запам’ятовування.
Дзі Юши проковтнув шматочок надто солодкого персика і спробував повторити.
Борода так зрадів, що ледь не затупотів ногами. Кивнув, аж голова захиталася, і швидко щось намагався показати жестами. Але Дзі Юши знову виглядав розгубленим.
Сон Цінлань усміхнувся:
— Дай спробую я.
Побачити розгубленого Дзі Юши — справжня рідкість. Цінлань взяв ручку, вільним рухом намалював поруч із горою сміття мультяшну версію капсули.
— Ти непогано малюєш, — зауважив Дзі Юши.
— Авжеж. Я ж тричі поспіль був чемпіоном з малювання в дитсадку, — з гордістю відповів Сон Цінлань.
— Видно, — спокійно підтвердив Дзі Юши.
Цінлань домалював капсулу поверх сміттєвої гори пунктирною лінією та додав стрілку, що вказувала на її теперішнє розташування. Потім підсунув малюнок до Бороданя.
Той енергійно закивав. Із зусиллям тримаючи доброзичливу міну, вказав на себе й щось пробурмотів.
— Він має на увазі, що разом із капсулою також був затягнутий сюди? — уточнив Дзі Юши.
— Щось на кшталт того, — відповів Сон Цінлань, неквапно доїдаючи свою консерву. Поки говорив, намалював чорну кулю позаду сміттєвої гори, а ще далі — тропічний ліс.
Бородань знову кивнув. Отже, він уже бував у тому лісі.
Дзі Юши тим часом доїв фруктову консерву. Взяв ручку з рук Цінланя й домалював годинник на капсулі, а потім кілька над зображенням лісу. Він питав про синхронність часу.
Бородань перекреслив малюнок лісу й промовив:
— Гулака.
— Каже, туди йти не можна, — коротко переклав Сон Цінлань. — Каже, це пастка.
Після цих слів Сон Цінлань узяв першу-ліпшу банку, грубо її відкрив і підсунув до Дзі Юши:
— Консультанте Дзі, з’їж ще трохи.
Запасів у Бороданя справді було чимало. Схоже, він збирав їх заздалегідь. Цінлань сам їв рибну консерву, а от зараз подав банку з тою самою тушонкою, що й минулого разу.
— ……
Дзі Юши мовчки споглядав, наскільки ж вибагливим був Цінлань?, Чи позбувався він банок, які не подобаються?
— Оскільки ситуація досі незрозуміла, — додав Сон Цінлань, — якщо це справді частина місії, нам слід берегти сили.
Дзі Юши з кожним ковтком усе більше розумів, що більше ніколи в житті не захоче їсти консерви. Він повільно жував і водночас домалював зовнішній люк на капсулі — той, який помітив, коли ходив у ванну. Спершу він хотів запитати, що там, але щойно він домалював, Бородань, який досі сердито дивився на їхні банки, раптом пожвавився й почав швидко щось тараторити.
— Гулака! Гулака! — вигукнув він із серйозним виглядом.
Обидва відразу зрозуміли: він попереджає, щоб туди не йшли.
— Підемо? — спитав Дзі Юши.
— Якщо не підемо, то не дізнаємось, що там, — розмірковував Цінлань. — Але цього разу я можу піти сам.
— Йдемо разом, — сказав Дзі Юши.
— Гаразд, — погодився Сон Цінлань. — Було б добре знайти хоч якісь зачіпки.
Вони трохи перепочили. А Бородань сидів збоку, насупившись.
Було видно, що він не надто хотів їх відмовляти. Врешті-решт, ці двоє з’їли забагато — у запасах Бороданя вже бракувало добрячого шматка.
Серед усього, що той назбирав, знайшлися й їхні речі: комунікатори, ножі, аптечка. На випадок будь-яких пригод там були ще й чистий одяг, ліхтарики та трохи їжі — все дбайливо підібране Бороданем.
*
Бородань із великим небажанням ввів для них код. Після цього пробурмотів кілька слів — імовірно, лаявся.
Зовнішній люк, що давно не відкривався, нарешті розчахнувся.
На відміну від подорожі до гори сміття, тут не довелося звикати до умов. Щойно люк відчинився — їх огорнула темрява.
Бородань хоч і здавався недолугим, та діяв доволі розумно. Сон Цінлань, побоюючись, що той раптом зачинив би двері, вказав на люк, а потім на свій пістолет.
Після того як Бородань кивком дав зрозуміти, що зрозумів, обидва ввімкнули ліхтарики й вийшли назовні.
Та варто було їм ступити за поріг — і темрява зникла.
Їх засліпило яскраве світло.
Небо було ясним, без жодної хмаринки.
Перед ними був пішохідний перехід у метушливому місті.
Миготіли світлофори. На мить здалося, ніби вони повернулися до реального світу.
Асфальт був чистим, розмітка свіжа. На перехресті — ані душі, жодної машини.
Так само, як у тропічному лісі, панувала тиша. Жодних звуків, жодних голосів — місто було порожнє.
Вони вимкнули ліхтарики.
— Капітане Сон, погляньте. Табличка обабіч дороги перевернута, — сказав Дзі Юши.
Сон Цінлань також це помітив.
Вони стояли на перехресті й бачили знак «STOP» на обох смугах дороги, але лівий був віддзеркалений.
До того ж, усе навколо: вулиці, припарковані авто, вітрини магазинів, будівлі — були абсолютно симетричним. Місто, мов дзеркало.
Це нагадувало ситуацію в лісі. Тепер вони розуміли, чому Бородань так відреагував.
Вони вже знали, чим усе закінчиться, якщо продовжать іти вперед: скільки б не йшли, що б не робили — все одно опиняться в точці, з якої почали.
— Поки що не йдемо, — сказав Сон Цінлань. — У такому дзеркальному просторі легко загубитися. Повернімось і подивимось, чи є інші напрямки.
— Гаразд, — погодився Дзі Юши.
Щоб порівняти плин часу, перед виходом Цінлань увімкнув таймер на комунікаторі.
Поглянув на нього:
— Минуло менше трьох хвилин. Ми цього разу здались надто швидко. Це називається... як там... мінімізувати втрати?
Його голос звучав із безпорадною самоіронією. Вони навіть не встигли зробити крок, як...
Світло згасло. Місто та сонце зникли — вони повернулись у капсулу.
І щойно увійшли, як їх зустрів оглушливий гуркіт музики.
Проходячи коридором коридором із болем у вухах, вони швидко дістались командного пункту.
Усередині було двоє людей. Обидва з пивом у руках, кивають у такт музиці й танцюють.
Один — червонощокий Бородань. Інший — у знайомій чорній формі.
— …… — Дзі Юши завмер.
Очевидно, минуло не три хвилини.
Сон Цінлань мовчки підійшов і рішуче вимкнув колонку. Жили на його скронях пульсували.
Обидва миттєво завмерли й повернули голови.
Лі Чвень застиг на кілька секунд, а потім, наче вибухнувши, кинувся вперед:
— Капітане Сон!! Раднику Дзі!!
— Стривай, — Сон Цінлань зупинив його, ткнувши пальцем у лоб, погляд темний і невдоволений. — Скільки часу ви вже тут?
Лі Чвень мало не виючи:
— Уже шість днів! Що це, чорт забирай, за місія така?!
*******
— …менше трьох хвилин, кажете? — МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, Я БУЛА ТАМ ШІСТЬ ДНІВ.
(стоячи в душі в одязі, я притискаюсь до холодної плитки, і повторюю:
— Треба зібратись. Треба… перестати існувати одночасно в усіх часових петлях сюжету.
Але я все ще бачу Цінланя зі сковорідкою і Бороду, який каже «Гулака» на кожен жест.)
Я не знаю, хто я.
Мене годували персиками.
Я переклала текст про те, як люди не можуть зрозуміти одне одного — і це теж метафора МОГО СТАНУ.
Увімкнула воду. Стою.
Вона гаряча.
Я холодна.
Нічого не змінюється.
На комунікаторі блимає:
«Game Over»
Я:
— А, ну норм. Редагую далі.
*******
БЛЯТЬ.
ЦІНЛАНЬ.
ТИ СЕРЙОЗНО?!
ТИ ЗАРАЗ СТОЇШ ПІСЛЯ ДУШУ, БЛИЩИШ, ЯК ПОЛІРОВАНИЙ ПІСТОЛЕТ,
ДИВИШЬСЯ НА ЮШИ І ВИРІШУЄШ, ЩО В НЬОГО Є ХЛОПЕЦЬ,
І ВСЕ — ФІЛЬМ ЗАКІНЧЕНО, ВОНИ НЕ МОЖУТЬ БУТИ РАЗОМ, ТРЕБА ВІДПУСТИТИ ЙОГО, БО ЦЕ СПРАВЖНЄ КОХАННЯ ДЗІ ЮШИ — НЕ ТИ??!?!?!
ТА НАХУЙ ТАКЕ РОЗУМІННЯ!!!
ЯКЕ, БЛЯТЬ, ГРАЄ В ПРИСТАВКУ ВДОМА?!
ТЕПЕР КОЖЕН, ХТО НАБИВАЄ ТОЧКИ В ТЕТРІСІ — ЦЕ КАНОНІЧНИЙ ПАРТНЕР ДЗІ ЮШИ?!
*******
Переклала — я, Nathaniel.
Це фанатський переклад, зроблений for fun (і в умовах тотального сюрреалізму сюжету).
Можуть бути адаптації, скорочення й особисті інтерпретації, бо я не робот, а хом’ячок на межі.
Якщо хочете підтримати купівлю офіційних розділів,
ось баночка
І, звісно, підписуйтеся на мій Telegram-канал.
