21. Сон Цінлань: Не дивись.
Дзі Юши не мав на меті тримати всіх у напрузі, хоча, чесно кажучи, за правильну відповідь ніхто б і цукерки не дав.
— Насправді, — швидко заговорив він, — коли нас силоміць перекинули на PU-31, система Небесний Звід дала нам надзвичайно важливу підказку!
Ключ усе ще в Уроборосі! Пам’ятаєте, я вже казав: Уроборос — це кільце. Точка на ньому може бути і початком, і наслідком одночасно. Сліди, які ми залишаємо на ньому, не є послідовними; вони можуть бути як причиною, так і наслідком одне для одного — незалежно від того, з якої точки почати. Ось чому ми застрягли в циклі й не могли знайти вихід. Але-
Усі миттєво зосередилися.
— А що, якби ми почали з відповідної точки й поступово розширили її, охоплюючи інші на кільці?
Він бачив, що інші не розуміли, про що йдеться, і визнав: пояснити це буде справді непросто.
Усі чекали на продовження, але замість того Юши неспішно обернувся до того, хто стояв поруч, і спитав:
— Тань Ле, можна скористатися твоїм комунікатором?
Комунікатори Дзі Юши й Сон Цінланя були викинуті, коли їх перехопив темношкірий чоловік.
Оскільки початкова місія вважалася лише рутинним завданням класу А, запасних комунікаторів було небагато — лише один. Його використовував Сон Цінлань, який по дорозі під’єднав його до свого підшкірного інтерфейсу.
Тому Юши залишився без пристрою.
— Користуйся моїм, — сказав Цінлань, ніби вгадавши його наміри, і передав йому комунікатор. — Можеш продовжувати.
Сонце пекло нещадно.
Усі повернулися до космічного транспорту, й Сон Цінлань наказав Двань Веню вирушати до дзеркального місця — Золотого Ворона-2.
Дорогою Дзі Юши увімкнув функцію проєкції на комунікаторі. Він збирався пояснити все наочно, за допомогою малюнка.
Команда одразу це оцінила: для них, не фахівців у часопросторових аномаліях, це був по-справжньому турботливий жест.
Юши знову намалював кільце.
Було видно, що він дещо схвильований: його обличчя просто світилося, і в ту мить від нього важко було відвести погляд.
— Ми вже знаємо, що через особливості цієї часової осі час і простір тут фіксовані. Єдине, що змінюється — це ми. Ми — змінні, які можна позначити ось цими точками. — Дзі Юши вибрав різні кольори й позначив кілька точок на білому кільці . — Кожного разу, коли наша команда повністю знищується, з’являється нова версія нас, а отже — нова точка. Наприклад, ця зелена точка — це ми зараз.
— Ми починаємо з маленької зеленої точки, проходимо повз ось цю червону — це команда, яка загинула першою — і потім повз жовту — це команда, яка невдовзі загине біля книгарні.
Пояснюючи, Дзі Юши простяг зелену точку по кільцю, перетворивши її на лінію, що проходила крізь точки, які позначали першу та другу команди.
— Бачите, на цьому етапі команда 1 вже мертва, а 2 ще жива, тож ми існуємо одночасно з другою. Це і є той самий часовий наклад, про який ми говорили, так?
Усі закивали.
— Зрозуміло.
— Дійшло.
Це було схоже на якийсь дивний позапросторовий урок, у якому всі були повністю залучені.
Дзі Юши продовжив:
— Незабаром загине і команда 2, але ми підемо далі.
Зелена лінія на кільці простяглась іще далі, а потім зупинилася.
Потім він додав ще одну точку — блакитну — у місці, де починалася зелена лінія.
— Ця блакитна точка — команда 5.
Юши провів від неї лінію вздовж кільця — блакитна лінія пройшла через червону точку (Перша команда), жовту (Друга), зелену (теперішню команду) й вийшла за межі зеленої, простягшись ще далі.
— П’ята команда існує, бо нас знищили. Вони поглинули спогади й досвід, залишені попередніми точками, і зараз рухаються попереду нас. Вони прожили довше, тому й можуть залишити нам підказки, які ми згодом знайдемо.
Сон Цінлань зрозумів його думку:
— Тобто накладання часових ліній відбувалося значно більше разів, ніж ми думали. Принаймні зараз у цій часовій рамці одночасно існують команда 2, ми й 5?
Дзі Юши кивнув і вказав на зелену лінію:
— Ми перебуваємо в третій ітерації, тож наше сприйняття обмежене цим коротким відрізком — зеленою лінією. Ми не маємо уявлення, скільки разів нас уже знищували, скільки циклів запустилося поза цим відрізком — це виходить за межі нашої уяви.
— Тобто… — Чжов Мінсюань не міг не запитати, — може бути, що існує безліч версій нас у різних точках кільця в межах одного й того самого часу? Наприклад, о другій ночі — три команди, о четвертій — п’ять, а о сьомій — вісім?
Дзі Юши:
— Саме так.
Часове накладання породжує нові й нові версії, що постійно наслоюються в одній часовій рамці.
І що більше вони про це думали, то лячніше ставало.
Усі були приголомшені.
Лі Чвень підняв руку:
— У мене є запитання.
Цього разу він, схоже, справді постарався — поставив те, що крутилося в кожного в голові:
— Консультанте Дзі, хіба ви з капітаном Соном не казали, що команда 3 з’явилася після того, як було знищено команду 2, а команда 4 виникла тому, що команда 2 обійшла космічний фургон команди 3, випадково створивши паралельну часову гілку? Тобто створення команд 3 і 4 пов’язане з командою 2, тому вони можуть контактувати між собою, але не з командою 2, бо це змінить її траєкторію й зітре наше існування.
Усі закивали.
Інстинктивно їхні погляди знову зосередилися на короткому відрізку зеленої лінії на кільці, адже це все, що зараз було їм доступне.
Лі продовжив:
— Тобто, команда 5 з’явиться лише після того, як нас знищать. І тільки тоді вони зможуть існувати. Але чому вони зв’язалися з нами? Вони ж мали б боятися змінити нашу траєкторію — і тим самим стерти власне існування?
— Ти маєш рацію, — відповів Дзі Юши. — Якщо наша траєкторія зміниться, причинно-наслідковий зв’язок зруйнується. Команда 5 зникне — і зникнуть усі точки на кільці, створивши нові зв’язки, нову послідовність.
— Але ж, — Лі Чвень знову запитав, — якби нас не знищили, команда 5 ніколи б не з’явилася, не залишила підказки — і ми б нічого не дізналися. Хіба це не ще один парадокс?
І от хтось нарешті доторкнувся до суті.
Дзі Юши відчув задоволення — саме той момент, коли «темна конячка» проривається вперед!
/Примітка перекладача:
Вираз «темна конячка» вживається, коли хтось, кого недооцінювали або про кого мало знали, раптово досягає успіху, вражає всіх своїми здібностями чи результатом./
Щоб відповісти на це, він звернувся до Сон Цінланя:
— Капітане Сон, ти пам’ятаєш, як у книжковій крамниці побачив дві мої аптечки?
Цінлань кивнув.
— В одній аптечці бракувало двох пігулок, а інша була ціла, — сказав Юши. — Це означає, що вони не з тієї самої часової лінії. Та аптечка, в якій не вистачає ліків, могла бути залишена мною в іншому циклі — після того, як ти загнав мене в кут. Але версія нас із того часу прибула до книжкової крамниці раніше. Можливо, це і була команда 5.
— Загнав у кут?
Тань Ле й Лі Чвень, які колись уже бачили цю сцену, мовчали.
Інші:
— ????
Сон Цінлань:
— …
Не бажаючи, щоб розмова знову пішла в бік, Цінлань повернув її до суті:
— І що далі?
— Дві часові лінії існують одночасно, — пояснив Дзі Юши. — Як тоді, коли ми зіткнулися з Командою 2: поки вони ще не знищені, ми бачимо всі сліди, які вони залишають, і вони бачать наші.
— Розумію. І навпаки: якщо ми ще не загинули, то й команда 5 теж ще жива, тому ми можемо отримати їхню інформацію!
— Отже, парадокс, про який говорив Лі Чвень, ще не стався!
//Примітка перекладача:
1. Перша команда (червона точка) загинула.
2. Друга команда (жовта) — ще жива, але незабаром загине.
3. Третя команда (зелена лінія) — це “вони” зараз, і ми можемо бачити сліди попередніх.
4. П’ята команда (блакитна) — з’явиться, коли третю знищать, і саме вона залишає підказки.
Команда 5 існує трохи далі у майбутньому, але одночасно з ними. Вона може залишати повідомлення, бо ще не стерта. Якщо ми змінимо свій шлях і виживемо — вони зникнуть.
Парадокс? Так. Але ще не спрацював.
Лі Чвень має на увазі:
Якщо нас не знищать — команда 5 не з’явиться — ми не отримаємо підказки — нас знищать.
Про аптечки:
Одна повна, одна ні — доказ того, що в одному й тому ж місці залишили сліди різні версії Дзі Юши. Це значить, що різні часові лінії реально накладаються фізично, а не лише умовно.//
— Точно, це ж узагалі як баг у системі!
Усі зацікавлено напружились:
— Але ж якщо наша траєкторія зміниться, — зауважив хтось, — команда 5 зникне. Навіщо їм ризикувати?
— Бо вони хочуть, щоб наша команда вижила, — відповів Сон Цінлань, нарешті повністю збагнувши. — Ймовірно, їм потрібно вимкнути джерела енергії на двох базах, і в процесі вони втратили частину людей. Команда 5 залишилась неповною. А ми — команда, в якій на цей момент зійшлися чотири часові лінії — можемо поділитися на групи А і B. І саме в нас найкраща точка на кільці, щоб продовжити хід подій.
— Саме так, — на обличчі Юши промайнула посмішка. — Як капітан Сон уже казав: навіть якщо ми застрягли в нескінченному циклі, варто лише не зупинятися й не озиратися назад — команда 5 залишатиме для нас підказки. І навіть якщо вона зникне, це зроблять наступні — команда 6, 7 і так далі. Так майбутні версії нас самих знову й знову зникатимуть, а ми — зелена лінія — продовжимо розгортатися по кільцю, охоплюючи всі точки, що вже з’явилися або ще з’являться. Аж до завершення місії!
Ці слова, водночас м’які й натхненні, глибоко зачепили кожного. Було важко заспокоїтись.
Важко було навіть уявити, скільки версій самих себе вже мчали вперед у невідоме майбутнє!
Вони не озиралися —навіть якщо це означало смерть чи страждання. Вони залишали після себе цінні підказки, щоб допомогти своїм минулим версіям розірвати цикл і перемогти.
Сон Цінлань подивився на Дзі Юши — в його очах сяяло захоплення:
— Консультанте Дзі, це й було те саме «проривне рішення», про яке ти говорив?
— Це лише частина, — очі Юши блиснули. — Якщо ми встигнемо дістатися до бази Золотий Ворон-2, то, можливо, одразу знайдемо відповідь.
Біля бази Золотий Ворон-2.
Навколишня місцевість була майже ідентична базі Золотий Ворон-1, за винятком одного — гігантської чашоподібної споруди неймовірної висоти, оточеної мертвою, спустошеною землею.
А ще за п’ятиметровим парканом під напругою лежали купи зомбі в білих робочих костюмах. Їх убило струмом.
Почувши наближення транспорту, з відкритого простору рушила нова хвиля зомбі — вони ступали просто по обгорілих тілах своїх товаришів і стрімко кинулися до паркану.
Система безпеки на вході до бази ще працювала, та сам бар’єр був зламаний — зомбі безперешкодно виходили з воріт, лише щоб бути розчавленими в криваву кашу колесами просторового транспорту.
Просторовий транспорт заїхав прямо всередину гігантської чашоподібної споруди.
Усередині величезної будівлі світло було сліпучим. На білому покритті підлоги тягнулися дві криваві смуги, а навколо валялися відірвані кінцівки.
Метрах за десять стояв припаркований космічний транспорт, задні двері якого були відчинені. Здалеку сцена всередині здавалася точною копією їхнього власного транспорту.
Двань Вень:
— Капітане Сон, це фургон команди 5?
— Так, — підтвердив Цінлань.
Пропозиція Дзі Юши дістатися до Золотого Ворона-2 виявилася слушною: члени п’ятої команди ще були живі!
— Угрх-!
У цей момент десь попереду відчинилися скляні двері — і з них ринула зграя зомбі.
Вони рвонули до транспорту — й одразу ж опинилися перед лобовим склом. Звідти чітко було видно їхні бліді обличчя й сірувато-білі зіниці. Гнилі ясна, закривавлені робочі комбінезони — усе це легко наштовхувало на уявлення про жах і різанину, що панували тут під час катастрофи.
Вони кинулися прямо до лобового скла. Через товсте скло було видно лише бліді обличчя з сірими очима. Роти з гнилими яснами, закривавлені білі уніформи… неважко було уявити, яке пекло розгорнулося тут під час катастрофи.
— Усі, готуйтеся до висадки, — скомандував Сон Цінлань.
Команда одразу почала діяти. Дзі Юши підвівся й потягнувся до пляшки води, що стояла у транспорті, запивши ще одне знеболювальне.
З моменту поранення минуло лише кілька годин. За цей час він майже не їв і не відпочивав. Попередня таблетка, ймовірно, не дала особливого ефекту.
За таких обставин ніхто не наказував пораненим залишатися у транспорті, та й сам Дзі Юши, очевидно, не збирався цього робити.
Він перевірив свою зброю Діамантовий Птах і перезарядив енергетичний картридж:
— Нам слід негайно вирушати до диспетчерської!
Сон Цінлань відрегулював спорядження, а кишені його тактичного жилета вже були повністю завантажені.
— Слухайте консультанта Дзі. Прорвемося до контрольної. — Голос у нього був твердий. — Шукайте підказки. Якщо побачите когось підозрілого, хто ще живий — не стріляйте одразу. Не влучте випадково в одного з наших!
Усі:
— Так точно!
Двері космотранспорту відчинилися, і добре споряджена команда вийшла один за одним.
— Бах! Бах! Бах!
У гігантському просторі пролунала канонада.
Шлях майже не мав перешкод. Черепи зомбі розліталися шматками, гниле м’ясо шльопалося на підлогу, а сморід смерті змішувався з крижаним повітрям, викликаючи нудоту.
Цілком очевидно: тут уже точилася запекла битва.
Зайшовши в широкий коридор, вони побачили уздовж стін велику скляну вітрину, в якій демонструвалися різні винаходи з моменту заснування Золотого Ворона-2. Але замість захоплення вона викликала дивне відчуття, ніби опинився на потворній, збоченій виставці.
Безстатеві птахи, клоновані ссавці, яйця, що не потребували інкубації... навіть яблука, груші й манго, які росли на одному дереві.
Дивне екологічне середовище та тривожні інновації — усе це, здається, було гордістю вчених цієї колонії.
Проходячи повз вітрину, занурену в непроглядну темряву, ніхто не міг зрозуміти, що в ній таке.
Лише придивившись, вони побачили всередині щільних, звиваючихся черв’яків і ворушіння ґрунтових часток.
У цій дивній масі росли овочі, яких вони ще ніколи не бачили. Форма? Найбожевільніші вигини. Розміри? Від крихітних до гігантських. Особливо впадали в око якісь зелені боби, розтулені навпіл, поверхня яких була затягнута синюватими прожилками — точнісінько як зомбі-шкіра, бридка, пульсуюча, огидна.
Нижче під вітриною красувався підпис:
Cramond Beans. Перша партія органічних овочів, вирощених після запуску Золотий Ворон-2 на PU-31, преміум-пропозиція.
— Курва, — Лі Чвень знову схопився за живіт. — Я ж казав, не треба було це жерти…
— Замовкни вже!!
Команда заголосила хором.
Навіть Дзі Юши хотілося приєднатися до нарікань, хоча він мовчки доїв цілу консерву, дотримуючись духу стійкості.
Такий масштабний об'єкт, як Золотий Ворон-2, мав би вміщати щонайменше кілька тисяч працівників, але тепер усе тут нагадувало ніщо інше як бійню.
Смердюча кров зомбі залишила на підлозі безліч темно-червоних відбитків, і якщо бути неуважним можна було легко легко посковзнутися.
Дзі Юши йшов повільно, але крок його був надзвичайно впевнений.
Сон Цінлань кілька разів озирався, і кожного разу бачив те саме знайоме витончене обличчя та непохитну поставу — Дзі тримав Діамантового Птаха так рівно, мовби був сосною.
Чи запам'ятає він усе це?
Ця думка промайнула в голові Сон Цінланя, і він мимоволі насупився.
— Капітан Сон! — попереду Тань Ці щойно розніс чергову хвилю зомбі й, здається, щось помітив.
Наприкінці коридору, в просторому круглому виставковому залі, зображення на голографічному екрані змусило всіх завмерти.
Це була модель PU-31 у реальному часі.
На голограмі виднівся чорний, непроглядний розлом.
Поряд — невелика округла планета, вкрита соковитою зеленню.
Над нею, під нахилом, висів штучний сонячний диск, імітуючи те, як світло падає на Землю. Сотні гігантських енергетичних передавачів стояли на поверхні планети, злагоджено генеруючи енергію для PU-31.
Золотий Ворон-1.
Золотий Ворон-2.
Цей штучний світ колись розпочав свою красиву утопію розмноження завдяки їм.
Але тепер... він став кошмаром.
— Проєкт Золотий Ворон забезпечує не лише теплову й сонячну енергію, — озвався Дзі Юши, дивлячись на PU-31, відображення якого сяяло в його очах. — Він також подає кінетичну. Майже вся енергія колонії надходить звідси.
Чорна стіна… це всього лише тріщина в паралельному всесвіті. Через цей розлом проєкт Золотий Ворон витягує енергію з порожнечі космосу, розподіляючи її цими передавачами, даруючи цьому місцю світло, немовби акт божественного творіння.
Раптом зображення на екрані сіпнулося, і почалися зміни.
На поверхні PU-31 з’явилося чорне кільце, ніби всі енергетичні передавачі в цій зоні одночасно вийшли з ладу.
На екрані висвітився час: [14:32:53]
— Це команда B. Вони відключили перше джерело енергії на Золотий Ворое-1, — холодно промовив Дзі Юши.
— Це ж та сама чорна стіна!!
— Та я вже зрозумів! Зрозумів, блін!! Це знову Уроборос!!
— Це той самий цикл, де мала загинути команда 2?!
— Тобто цю кляту чорну стіну створили ми самі!
— Прокляття!!!
— Капітан Сон! — долинув голос Двань Веня, дуже напружений.
Сон Цінлань підійшов до нього.
А за кілька секунд навколо Дзі Юши залишилося всього двоє чи троє товаришів.
Він відвів погляд від голографічної моделі в реальному часі й рішуче рушив туди, де виявили аномалію — приблизно здогадуючись, що сталося.
Ще не дійшовши до місця, він відчув різкий запах крові.
Це був не гнилий сморід зомбі, а різко виражений запах: свіжої, ще теплої крові.
Дзі Юши мимоволі ще міцніше стиснув Діамантового Птаха.
Холодний метал зброї відгукнувся таким же крижаним відлунням у грудях.
Крізь високі постаті товаришів він устиг лише побачити калюжу крові… і відірвану кінцівку в чорному черевику.
Темрява наче згущувалась — поки тепла рука м’яко не прикрила йому очі.
Він почув голос Сон Цінланя:
— Не дивись.
Це взагалі-то був експонат із штучним ґрунтом.
*******
Блін.
Я, звісно, дуже люблю наукову фантастику. Прямо от — ну дуже. Часові петлі, розломи, мультивсесвіт, інтерфейси в шкіру — давайте два.
Але є в мені така маленька, звичайна частинка…
Яка просто хоче жити спокійно, їсти теплі булочки й не думати про те, що кожна моя дія потенційно зітре версію мене в майбутньому.
НЕ ДАЙ БОЖЕ МЕНЕ ШАСНУТЬ У ТАКЕ.
Мені від такого реально лячно.
Оце, мабуть, єдиний мінус цього жанру для мене
Будь ласка, нехай моє життя залишиться в жанрі "побутова драма з елементами іронії", а не "симулятивна загибель усіх версій мене в циклі номер 5".
Домовились, Всесвіт?
От щас як накаркаю…
***
Синку, напиши мені…
Бо я вже 10 хвилин як сижу з тією останньою фразою розділу,
дивлюся на неї, як мама на оцінку 7 з біології,
і не можу зрозуміти:
це погроза, загадка, чи просто мій мозок знову намагається сам себе обдурити?
***
— Так, народ, коротко поясню: ця система — це кільцева часово-просторова конструкція, де кожен елемент може бути як причиною, так і наслідком...
— ...
— ...
— ...чи я зараз як викладачка інформатики в 7 класі, яка намагається пояснити алгоритм, а перед нею просто 28 чайників?
От чесно. Іноді я сама не розумію:
я це все пояснюю, бо воно складне?
Чи бо я думаю, що всі — як я, коли читаю без кави і на півсоні?
Може, ви там усі давно все вловили, розклали собі схеми на шпалерах і такі:
“дякую, перекладачко, але в нас уже 3 власні фан-теорії й таблиця зі стрілочками”.
А я тим часом:
“А ось пояснення на випадок, якщо ви, як і я, в душі трошки чайник, і ще намагаєтесь зрозуміти, чому аптечка з минулого раптом у сьогоденні, а стіна — це ви”.
І от я сиджу. Переклала розділ.
Пишу пояснення.
Вірю, що допомагаю.
А в голові раптом думка:
“А раптом я просто кожному з вас не даю шансу відчути себе генієм?”
До речі…
є ще один варіант, про який я, як порядна перекладачка, не можу не згадати:
а раптом я вам у поясненні
взагалі пояснила не те?
Ну от буває ж таке — сидиш-сидиш, перекладаєш, усе так логічно в голові,
а потім перечитуєш — і ловиш себе на думці:
“стоп. а це точно про ту сцену було?..
а може, я вам тільки що навішала лапші з Уробороса замість реального змісту?”
…ну і врешті — якщо вам хоч щось здалося дивним,
зайвим, заплутаним(чи просто маєте об'єкти для дискусії) —
не соромтесь. Пишіть. Я теж не бог перекладу, я просто людина, яка
втикає в слово "інтерференція" і намагається придумати, як це передати українською,
щоб і красиво, і зрозуміло, і без психозу.
Але якщо вже психоз — то, принаймні, веселий.
***
А чого я, власне, думаю, що розбираюся в цьому сюжеті?
Та тому що я, вибачте, розжувала кожну сцену, як свята корова науки!
І так, я вважаю себе досить розумною та кмітливою.
Знаєте чому?
Бо У МЕНЕ З ФІЗИКИ БУЛО 11, БЛЯТЬ.
Це вам не жарти.
Мені можна вірити.
У мене 11 з фізики.
Ще раз наголошую.
***
В якийсь момент ловлю себе на думці:
Та блін. Я ж маю честь стояти поруч із цим шедевральним твором.
Прямо поруч. Ну от буквально всередині нього.
І я така:
“Мені дали це перекладати?”
“МЕНІ??”
Мені, яка зранку думала, що сьогодні п'ятниця?(хотіла щось класне сюди написати,а в підсумку просто зависла, бо знову мозок пішов у петлю.)
Взагалі — який шедевр.
Який. Шедевр.
І я справді сподіваюсь, що роблю йому нормальний переклад.
Ну, хоча б такий, як я думаю.
Бо, звісно, перший розділ — то святиня,
до нього мені ще рости й рости.
Це просто серйозна робота.
І я щаслива, що можу в ній бути.
*******
Розділ щойно евакуйовано з мого робочого мозку
Автор транспортування: Nathaniel
Посада: головна по “ще трішки — і готово”
Маршрут: через лабіринт сюжету — повз барикади логіки — крізь вечірні перекладальні
Склад вантажу:
Один (1) переклад, гарячий, хрусткий, але подекуди згорілий на стиках “я не придумала, що тут написати” та жанрової паніки.
Стан: живий. Хоче спати.
Замість інструкції з використання:
Цей текст я дописувала з таким самим виразом обличчя, як у героя, коли він каже: “не дивись” —
а я, звісно, дивлюсь. Бо треба.
Ще трохи безсоромної самореклами:
Telegram-канал
Monobank
Ko-fi
