13. Зімкнуті долоні
/Гермафоб — це людина, яка має надмірний страх перед мікробами та забрудненням. Цей стан, також відомий як мізофобія, призводить до поведінки, спрямованої на уникнення мікробів, наприклад: часте миття рук, уникнення дотику до поверхонь у публічних місцях, нав’язлива потреба у чистоті.
Хоча турбота про гігієну є нормальною, страх гермафоба часто ірраціональний і може заважати повсякденному життю.
Цей стан іноді пов’язаний із тривожними розладами або обсесивно-компульсивним розладом (ОКР)./
Як для колонії, книгарня на PU-31 була вщерть заповнена строкатою добіркою книжок — від стародавніх до сучасних, на всі теми та з різних епох, ніби зібраних звідусіль.
Цей часовий потік мав набагато вищий рівень прийняття концепції паралельних світів, ніж їхній власний. Судячи з серійного номера, PU-31 була не єдиною колонією такого типу, однак Дзі Юши майже не знайшов у книгарні книжок на цю тему. Єдина причина, чому йому вдалося натрапити на Мінісвіт: ПУ-31, полягала в тому, книга стояла на досить видному місці. Це свідчило або про те, що місцеві мешканці не вважали тему новою чи вартою уваги, або ж такі знання просто зберігалися у цифрових архівах.
Все ж дещо корисне знайти вдалося.
Дзі Юши переглядав полиці й просив Сон Цінланя дістати потрібні книги.
Юши не поводився як начальник і не використовував свої забої як важіль тиску. Він просто спокійно віддавав вказівки, злегка пом’якшуючи тон.
Цікаво, як йому вдалося знайти хлопця з такою злопам’ятною вдачею.
Сон Цінлань глянув на його профіль. Під цим кутом добре було видно уважний погляд і вії, мов крихітні віяла.
Можливо, справа була у вроді.
Навіть якщо їхні орієнтації різні — естетика, мабуть, працює однаково: гарне обличчя — воно і є гарне.
Незабаром перед ними виросла купа книжок.
— Зосередься, — мовив Сон Цінлань, кидаючи книги на підлогу. — Шукай щось корисне.
— Зрозуміло, — відповів Дзі Юши, не підводячи голови.
Ззовні, над книгарнею, палало сонце — світло було особливо яскравим.
Проміння золотом розтікалося по підлозі, та жодного тепла від нього не відчувалося.
На обрії темніла нерухома смуга.
Ближче, прямо перед склом, зомбі дряпали його, хрипіли й гарчали.
Один із них, надто тиснучи, луснув оком об вітрину. Мутна рідина потекла вниз.
Навіть Сон Цінланю, з його витримкою, стало трохи нудотно.
Він обернувся й побачив, що решта троє спостерігають за ними з цікавістю — так, ніби намагалися зрозуміти, що ж сталося після того, як їх відправили геть.
Сон Цінлань звузив темні очі, й ті троє миттєво кинулись уперед, завзято перебираючи книги.
— Дайте поглянути!
— Давай, допоможи.
— Шукайте назви місць, людей, усе, що пов’язане з темрявою!
Чжоу Мінсюань відкрив одну книжку, пробіг очима сторінку й одразу відчув запаморочення. Він підвівся з автоматом у руках:
— Хтось має чергувати. Я піду нагору на варту.
— Старий Чжоу, не треба, — втрутився Лі Чун. — Я піду!
Тань Ле смикнув Лі Чвеня назад. Його звична грайливість зникла без сліду — погляд став зосередженим:
— Зосередься на пошуку. Можливо, ми знайдемо щось важливе.
Лі Чвень слухняно сів на місце.
Сон Цінлань замислився над їхньою попередньою розмовою.
Він підійшов до прилавка в книгарні й помітив комунікатор, який раніше всі проігнорували.
Якщо ті, здавалося б, божевільні здогадки виявляться правдою, то що це означає? Якщо система Небесного Зводу функціонує без командного центру… якщо вона викликає на допомогу Охоронців з інших часових гілок… Чи не сама система керує цією місією?
Сон Цінлань не мав відповіді.
Комунікатор показував ті самі дані, що й пристрій в офісі управління парком.
[Вітаємо, Вартові із Зоряної Ери 1456, у PU-31.]
[Цей часовий стрибок заблоковано. Розблокування відбудеться після завершення місії.]
[Режим місії: Уроборос.]
[Правила місії: Ліквідація через смерть.]
[Ціль місії: Темні Переслідувачі.]
Жодного з’єднання. Повідомлення були явно односторонніми.
Сон Цінлань спіймав думку, що майнула в голові, та краєм ока помітив біля підніжжя полиці маленьку квадратну аптечку.
Він нахилився й підняв її. Поверхня коробочки — чистісінька, без жодного сліду маркування.
Вона належала Дзі Юши
Гіпертимезія…
Сон Цінлань кинув погляд на товаришів, що зібралися в центрі книгарні.
З-поміж усіх трьох лише Дзі Юши здавався тут цілком у своїй тарілці.
Ясна річ, він не забув про аптечку. Просто був занадто захоплений пошуками — і все інше відійшло на другий план. Сон Цінлань просто поклав коробочку собі в кишеню. Гавіщо ламати хід думки?
На жаль, книгарня не дала жодної інформації — ні про Темних Переслідувачів, ні про Чорну Стіну.
Втім, Дзі Юши таки виявив кілька проєктів штучного культивування, які застосовувалися в PU-31 — зокрема, синтетичний ґрунт і штучні джерела води. Перегортаючи сторінки книги під назвою «Історія проєкту ядерного синтезу PU», він зауважив:
— Це, мабуть, про розвиток сталих джерел енергії?
— Га? — не зрозумів Лі Чвень.
— Йдеться про енергію, — пояснив Дзі Юши. — У контрольованому середовищі ядерний синтез за участі водню й дейтерію виділяє енергію, яку можна використовувати для отримання електрики та тепла.
Усі: — …
Дзі Юши додав:
— Іншими словами, головне джерело енергії цієї колонії, найімовірніше, базується на цій технології. У наш час її також досліджують, але вона ще не досягла такого рівня.
Це майже не наближало їх до відповідей, яких вони шукали.
Тож Дзі Юши відклав книгу.
Роздуми перервала розмова, і Сон Цінлань, узявши напівпорожню пляшку води з полиці, простягнув її, маючи намір заодно повернути й аптечку.
В очах Дзі Юши майнув відтінок втоми:
— Не треба, дякую.
Попри те, що гіркий присмак бобів і досі лишався в роті, він не збирався більше торкатися тієї пляшки.
І тоді Сон Цінлань зрозумів: Дзі Юши — трохи гермафоб.
У ту ж мить погляд Юши впав у вікно — і його обличчя різко застигло.
Погляди всіх одночасно потягнулися до вікна.
За панорамними вікнами книгарні вже зібралася нова хвиля зомбі.
На задньому плані стояв найвищий.
На ньому був чорний бойовий костюм, у шиї — величезна кривава діра з оголеними артеріями. Його зіниці були сірі, а обличчя — один в один, як у Тань Ле.
— Брате!!!
Очі Тань Ле налилися кров’ю. Він зірвався з місця й рвонув уперед.
Усіх приголомшило. До крамниці було щонайменше двадцять кілометрів, і ніхто не міг уявити, як мутований Тан Ці взагалі зміг сюди дістатись.
Крізь шар скла.
По щоках Тань Ле текли сльози, а з іншого боку Тань Ці стояв із відкритим ротом, демонструючи гнилі ясна. Побачивши живих людей, він так збудився, що ладен був розірвати їх на шматки.
— Р-р-рав! Р-р-рав!
Орда зомбі заворушилася.
Яскраве світло всередині книгарні раптом згасло, й майже одночасно з другого поверху пролунали крики Чжов Мінсюаня:
— Рухайтесь! Чорна Стіна насувається!!!
У всіх похололо в грудях.
Чжов Мінсюань уже мчав униз:
— Я спостерігав із другого поверху! Це божевілля — вона тепер рухається ще швидше!!
Вони обернулись — Чорна Стіна, яка щойно була десь на обрії, тепер опинилась лише за кілька кілометрів, немов з’явилась нізвідки.
Вона рухалась беззвучно, але з шаленою, видимою швидкістю — вже за чотири-п’ять кілометрів від книгарні, поглинаючи місто!
Ця Стіна, наче космічна чорна діра, пожирала все, до чого торкалась, занурюючи в нескінченну темряву. Ще страшніше було інше: незліченна кількість зомбі попереду, які раніше просто блукали містом, тепер, ніби відчуваючи цей морок, злякано кидались до світла — гуртуючись у щільну орду. За ними здіймались хмари пилу й хвилі жару!
Тань Ле все ще стояв перед вікном.
— ВІДХОДЬ!!! — крикнув Чжов Мінсюань.
Тан Лє ніби прокинувся.
Вони схопили зброю й відкрили шквальний вогонь наосліп, забризкуючи скло кров’ю та шматками плоті.
Машина стояла прямо біля входу. Сон Цінлань схопив зброю і рвонув до дверей:
— Усі до машини! Лі Чвень, не теліпайся!
Консервні бляшанки покотилися під ноги Лі Чвеня.
Стрілянина тривала.
— Ррааар! Ррааар!
Зомбі неподалік, приваблені шумом, кинулися вперед.
— До машини, швидко!!!
— Хутчіш, хутчіш!!!
Світло в книгарні тьмяніло.
У повітрі розкотисто залунало — це орда зомбі неслась у їхній бік, тікаючи від Чорної Стіни.
Стіна поглинала все, натовп ріс, і звук наростав, мов грім — мов сам апокаліпсис кричав.
У цю критичну мить, ніби підкоряючись якомусь інстинкту, Дзі Юши помітив біля дверей книгу, що злетіла з полиці. Але перш ніж він устиг дотягнутися, Сон Цінлань схопив його за плече.
Дзі Юши різко обернувся — в очах Сон Цінланя палала небачена лють:
— РУХАЙСЯ!
Вони разом вибігли з книгарні. Дзі Юши підняв зброю й застрелив одного зомбі, після чого помчав слідом за командою через залиту кров'ю стежку.
— БАХ! БАХ! БАХ! БАХ!!
У стрімко темніючому просторі спалахи пострілів прорізали морок — хоч на мить, але відштовхували його назад.
Орда зомбі сунула вперед.
— ААА!!
Крик пролунав у суцільній темряві, але серед натовпу зомбі нічого не було видно.
Машину заблокувала орда. В останню мить Тань Ле встиг убити зомбі, який застряг у дверях, і з гуркотом їх зачинив.
— БУМ!
Двигун заревів — і, зібравши всю міць, машина прорвалась крізь натовп.
⠀
Зомбі відлітали вбік, розбиваючись об лобове скло, яке швидко вкрилося гниллю й кров'ю. Двірники на силу справлялися з цим жахіттям, а Чжов Мінсюань, керуючись самою лише інтуїцією, вивернув на головну дорогу.
Темрява мчала за ними. А зомбі, що ще бігли позаду, зникали в ній за мить.
— РРАААР…
У задньому сидінні Лі Чвень широко роззявив рота — щоб вкусити.
Лише за кілька секунд із його обличчя зник шматок плоті, шкіра вкрилася синіми прожилками, схожими на павутиння, а зіниці стали повністю сірими — він мутував!
Чжов Мінсюань побачив це у дзеркалі заднього виду, і машина різко занеслася. Дзі Юши ледь не врізався в Лі Чвеня.
Голос Тань Ле спотворив страх:
— ЧВЕНЮ!!
Вони вдвох притисли Лі Чвеня до землі. Перед очима ще жевріло знайоме обличчя товариша — зовсім недавно він був одним із них. А тепер — невпізнанне чудовисько.
Як Тань Ле міг завдати удару?
Діамантовий Птах у руці Дзі Юши тремтів, ніби живий.
І раптом — гнівний крик із переднього сидіння:
— РОБИ ЦЕ!!
Дзі Юши заплющив очі.
— Бах!
У задньому сидінні запала тиша. У темряві ніхто не подивився на Лі Чвеня.
У наступну мить машина різко рвонула вперед — метрів на сто, та раптом почувся різкий удар. Вона врізалась у дротяну огорожу, лобове скло розлетілося на друзки, і авто перекинулось, кілька метрів ковзало по землі, перш ніж зупинитись.
Усередині всі відчули, як у вухах запульсувала різка біль.
Голова Чжов Мінсюаня безвільно схилилася, а шия була вивернута під неприродним кутом.
— Вилізайте! — голос Сон Цінланя захрипів від болю, майже гарчання. Він розстебнув пасок безпеки й звалився на землю, вибиваючи двері ногою.
Після перевороту задні двері покоробило.
Дзі Юши, тіло Лі Чвеня й Тань Ле були зчавлені разом. Тан Ле закричав:
— Капітане Сон!!
Нога Дзі Юши пекельно боліла, обличчя було блідим:
— Двері не відчиняються!!
Сон Цінлань вчепився в розбитий край вікна. Скло різало руку, і кров капала просто на обличчя Дзі Юши. Та він, зціпивши зуби, не зважав на біль і з надлюдським зусиллям зірвав двері!
КРРАХ!
Двері відлетіли вбік.
Сон Цінлань простяг руку — і Дзі Юши взяв її.
Їхні долоні зімкнулися.
У цій міцній, рішучій руці жила відповідальність капітана й зв’язок товаришів по команді.
Дзі Юши витягли з машини.
Потім Сон Цінлань витяг Тань Ле.
Усього за мить після того, як Тань Ле торкнувся землі, Чорна Стіна була вже зовсім поруч — за кілька метрів.
У ту мить усі відчули, як накочується відчай. Не думаючи, чи є попереду зомбі, вони кинули всі сили на втечу. Єдина думка, яка крутилася в голові: бігти.
Дзі Юши ще ніколи не біг так швидко.
Так швидко, що на мить забув про пекельний біль у нозі.
Вітер свистів у вухах. Поруч — товариші, які, як і він, бігли на межі виживання в цьому чужому, ворожому світі.
Пробігши кілька десятків метрів, Дзі Юши раптово відчув тривогу. Він обернувся — разом із Сон Цінланем.
— Тань Ле!!
Той зупинився.
Він стояв, нерухомий, поки зомбі роздирав йому шию. Кров фонтаном била з молодого тіла.
Губи Тань Ле ворухнулись. Він повільно промовив:
— Консультанте Дзі… ми вже не зможемо повернутись-
Та не встиг договорити.
Темрява накотилася ззаду.
Вона поглинула землю, разом із усіма, хто вижив. Поглинула повністю.
*******
[Локація: кабіна машини. Темно. Все тремтить. За вікном — Чорна Стіна. В салоні: Дзі Юши, Сон Цінлань, Тан Ле... і перекладач.]
— ВИХОДИМО!! — кричить Сон Цінлань, уже вистрибуючи з машини.
— ЩО?! — репетую я, тримаючись за свій ноутбук. — Я ЩЕ НЕ ВИРІШИЛА, ЧИ “ПРИГНУВ” ЧИ “ВИСТРИБНУВ”!
Дзі Юши вже волоче мене за рукав.
— КУРВА, ДОСЛІВНО?! — верещу я, вгризаючись у клавіатуру. — ЯКИЙ “CONSULTANT JI”, ВИ ЙОГО ХОЧ РАЗ ІМ’Я СКАЗАЛИ?!
Гуп. Тань Ле вивалюється з машини.
Бульк. Зомбі десь з боку жує чиюсь шию.
Я падаю навзнак, ноут злітає в повітря, на екрані миготить:
"The darkness swallowed them all."
— О, КЛАС, — бурмочу, лежачи на асфальті. — Прекрасно.
— ДОБРИЙ ВЕЧІР, ЦЕ БУЛО ОСТАННЄ РЕЧЕННЯ, СПОДІВАЮСЬ, УСІ ЗАДОВОЛЕНІ.
— ДЕ МОЇ АНТИДЕПРЕСАНТИ.
Сон Цінлан, не обертаючись:
— Ще один такий розділ — і я зміню професію.
— Приєднуйся, — кажу я. — Я вже мрію, щоб мене найняли куркою. Там хоч спокійніше.
***
— Чуєш, Сон Цінлань, — шепочу я з-під столу. — Ти можеш хоч раз говорити реченнями, а не півуривками в стилі “біжи, я залишуся”?
Він перезаряджає пістолет і шепоче:
— Не встигаєш перекладати — тренуйся.
— ТРЕНУЙСЯ?! Я?! Я ЗАРАЗ ЦЕЙ ДІАЛОГ З ЛАТИНИ НАПИШУ, А НЕ З КИТАЙСЬКОЇ, БО МЕНІ ВЖЕ ВСЕ ОДНО.
Десь у кутку вибухає шафа з медикаментами. Тань Ле в паніці.
— ДОБРЕ, ХТО ТУДИ ВСТАВИВ “SHOULDER BAG”?!!! — репетую я. — ТАМ У ТЕКСТІ ПРОСТО “СУМКА”! ЩО ЦЕ, МОДНИЙ БЛОГ?!
Дщі Юши серйозно:
— Це важливо для стилю персонажа.
— Ой ні, тільки не ти. Ти ж розумний. Не починай. Якщо ви ще раз скажете, що “це важливо для атмосфери”, я адаптую всіх вас у зграйку качок.
Скло тріщить. Хтось стукає в шибку зомбі-рукою.
Я:
— А ще одна ремарка типу “the light flickered dimly in the hallway” — і я почну мерехтіти. Морально.
— І фізично.
— Я втомилась.
— Я перекладаю апокаліпсис.
*******
Переклала: Nathaniel
Мій Telegram-канал — це та база, де розділи з’являються першими, а з ними — коментарі, бонуси, сценки й усі мої перекладацькі емоції. Якщо хочете більше — забігайте.
Якщо маєте бажання і змогу — я буду дуже вдячна за донати.
Переклад — це не чарівна кнопка «копіювати-вставити», а щоденна праця: довга, складна й виснажлива.
Кожна гривня — це підтримка того, що ви читаєте. І я це дуже ціную.
(Не подумайте, я не в нужді — просто перекладацьке життя не передбачає абонементу на шоколадки й безсоння преміум-класу. Розділи ж самі не оплачуються і коли знову доведеться пояснювати китайському сайту, що я не робот, — хочеться, аби це було не дарма.)
Ko-fi
Monobank
