Фрагмент минулого: Прощавай, Монако!

Розділ 79. Фрагмент минулого: Прощавай, Монако!
 

- Квітень 2017, Франція, село Ла Турбі.
У Монако був сонячний день. Цвіли квіти, співали птахи, а Саймон котив у пеклі валун.
Скільки разів Раян дивився на Монако з цього мису? Він витратив цілий рік, намагаючись зрозуміти «правила» цього місця, і сьогодні була чергова спроба.
Це зайняло деякий час, але він знайшов старий, довоєнний безпілотник на покинутій військовій базі поблизу Істра; малопомітний, тактичний розвідувальний пристрій, який компанія Dassault створила для французьких ВПС. Раян модифікував його у квадрокоптер, пофарбований у фіолетовий колір, і оснастив його пістолетом-кулеметом.
Керуючи пристроєм за допомогою пульта дистанційного керування, кур'єр отримував безперервний відеопотік, спрямовуючи дрон у бік Монако. Його квадрокоптер пролітав порожніми вулицями, проламував вікна і проникав у безлюдні будинки. Зсередини всі будівлі виглядали однаково.
Все місто було бутафорією.
Принаймні тепер Раян підтвердив, що ефект телепортації не поширюється на машини, коли дрон перевищив двогодинний ліміт часу. Пропаганда казино про боротьбу з Мехроном була такою ж безпідставною, як і розповіді про вторгнення андоррців.
Коли сонце зайшло за обрій, Раян спрямував дрон до казино Монте-Карло. Підірвавши двері з кулемета, квадрокоптер рушив усередину, і жоден клоун не зупинив його.
Справжнє казино Монте-Карло було схоже на пекельний вимір, у якому Раян провів усе своє життя, але воно не було ані нескінченним, ані аномальним. Кімнати були на своїх місцях, і дрон не зміг знайти нікого в його стінах.
Коли дрон приготувався покинути казино, щоб поповнити запаси, двері самі полагодилися. Раян наказав апарату знову підірвати їх, пролетіти крізь них, а потім знову розвернутися. Двері відновилися в ту ж секунду, як тільки вони зникли з поля зору.
...
Що ж, тоді настав час витягти важку зброю.
Раян провів три місяці, складаючи за допомогою дрона карту казино та його околиць, аж до каналізації. Зрештою, йому довелося зіткнутися з очевидним.
Він не міг знайти жодного входу в кишеньковий вимір.
— Місце, куди можна потрапити лише за запрошенням, еге ж? — сказав Раян, надягаючи сонцезахисні окуляри. Образившись на ситуацію, він прив'язав до свого дрона невелику ядерну бомбу; дякувати французам за їхній довоєнний ядерний арсенал. — Ти не можеш мені відмовити.
Сидячи в шезлонгу на узбережжі Кап-Ферра, майже за п'ятнадцять кілометрів від Монако, Раян за допомогою пульта дистанційного керування спрямував дрон до Монте-Карло. Йому довелося переобладнати місцеву радіостанцію, щоб керувати іграшкою з такої далекої відстані, але його робота принесе свої дивіденди.
— Після креветок, — сказав кур'єр, натискаючи велику червону кнопку, — гриби!
Відеоканал перестав функціонувати, коли яскрава сфера світла поглинула Монако. Усе, що було в полі зору Раяна, загорілося — від лісів до руїн французьких портів на узбережжі Середземного моря. Колосальні хвилі піднялися навколо місця детонації й поширилися на багато миль. Земля здригалася аж до Кап-Ферра, масивний вогняний гриб здіймався в небо.
Раян з глибоким почуттям задоволення спостерігав, як проклята мікродержава охоплена полум'ям... принаймні, поки ударна хвиля не досягла його, і потужний порив не скинув з його обличчя сонцезахисні окуляри.
— Незалежність для Андорри! — вигукнув кур'єр у бік мікродержави, коли грибовидна хмара повільно згасала.
Кілька годин по тому Раян крокував палаючими руїнами Монако в посиленому захисному костюмі, долаючи вогняні бурі, попіл і опромінений пил, що падав з неба. Кожна будівля була зруйнована вибухом, а дороги заблоковані уламками. Кур'єр майже вважав цей досвід пішим походом.
— Я буду найкращим, — наспівував собі Раян, добираючись до епіцентру вибуху. Від казино Монте-Карло залишився лише кратер. Яка б сила не дозволила цьому місцю відбудуватися, вона не змогла виправити такого спустошення. — Ніби нікого й не було...
Жовто-фіолетовий спалах поглинув його цілком, а потім перед очима з'явився знайомий мармуровий коридор.
Прокляття!
...
Коли він знову прокинувся на мисі Те-де-Шен 1 квітня, Раян випустив крик розпачу.
Навіть ядерний вибух не зміг би розвіяти цей ефект!
Він мав би очікувати чогось подібного. У той час як справжній Монте-Карло слугував якорем феномену на Землі, справжній лабіринт існував в окремій реальності. Наскільки Раян міг судити, таємничий контролер, Жан-Стефані, жив у його кишеньковому вимірі.
Або, найімовірніше, він сам став лабіринтом.
Раян зітхнув, сів на край мису і подумав про те, що він дізнався під час своїх експериментів.
Ефект активувався щоразу, коли хтось перетинав міжнародно визнані кордони Монако. Це включало повітряний простір, але не територіальні води; Раян припустив, що це було пов'язано зі старими франко-монегаськими договорами, коли влада Жан-Стефані не могла визнати ці води «повністю» монакськими.
Жертва телепортувалася всередину лабіринту, якщо вона наближалася до Монте-Карло або залишалася в межах міста понад дві години. Якщо вони перетинали кордон і виїжджали, то потрапляли в пастку в той момент, коли засинали. І неважливо, чи пробули вони в Монако менш як хвилину, чи провели три дні, тікаючи через усю Европу, перш ніж заснули б від виснаження. Раян перевірив обидва варіанти, на свій жах.
Як тільки ви потрапляєте в Монако, воно вже ніколи вас не відпускає. Ніколи.
Ефект поширювався і на тварин, але, на відміну від людей, вони негайно телепортувалися до кухонь лабіринту, а не до відносно безпечного мармурового коридору. За час свого дослідження Раян відправив на смерть незліченну кількість цуценят, і не шкодував про це.
Зрештою, він був кошатником.
Одного разу він навіть прив'язав ту ж саму ядерну бомбу до ягняти, щоб вона здетонувала в кишеньковому вимірі. Оскільки жертовна тварина телепортувалася всередину кухні, вибух, що стався, пощадив Сьютстаун і підірвав значну частину лабіринту. Після цього Раян особисто увійшов у кишеньковий вимір, щоб спостерігати за результатами.
Пошкодження тривали протягом двадцяти чотирьох годин, поки на місці зруйнованих кімнат не з'явилися нові.
Оскільки телепортація завжди супроводжувалася спалахом фіолетового і жовтого світла, Раян запідозрив, що контролером був Псих, який асоціюється з цими кольорами. Це пояснювало б просторово-часову аномалію і всі дивні, концептуальні правила.
Це означало, що тільки потужний Жовтий або Фіолетовий міг назавжди знищити лабіринт, якщо взагалі міг. Поки що Раян не знайшов нікого, здатного на такий подвиг.
— Чи справді мені потрібно знищити це місце? — вголос розмірковував Раян, спостерігаючи за Монако здалеку. Місто знущалося з нього самим своїм існуванням. — Я маю на увазі, що воно статичне і не поширюється. Паркан міг би стримувати його, принаймні до того часу, поки я не знайду спосіб його знищити.
Його Ідеальний Забіг вимагав, щоб він передусім звільнив людей, які опинилися в пастці всередині Монако.
Згідно з його дослідженнями, він міг залишатися за межами Монако до 28 квітня, після чого Мартіна загине під час невдалої спроби постачання креветок. Світло згасне, і клоуни розірвуть її на шматки, перш ніж Саймон зможе її врятувати.
За цей час Раян мав знайти вихід, але де? Це місце не мало ні входу, ні виходу, і ніхто не міг взаємодіяти із зовнішнім світом, опинившись у пастці!
... ніхто, окрім самого Раяна.
— Я і є вихід, — зрозумів кур'єр.
Судячи з того, як він розумів свою силу, кур'єр існував одразу у двох місцях: у якомусь вимірі поза простором і часом і на Землі. Зв'язок зберігався навіть у межах Монако, хоча яка б сила не керувала лабіринтом, вона не давала його двом «Я» злитися воєдино.
Вона не скасувала зближення повністю, вона просто відсунула його назад.
Таким чином, хоча кишеньковий вимір міг слугувати бар'єром між його в'язнями та зовнішнім всесвітом, він не був непорушним кордоном. Якби Раян зміг довести принцип, що лежить в основі його сили, до межі, можливо, він зміг би його подолати...
Йому спала на думку ідея.
...
П'ять років.
П'ять років Раяну знадобилося, щоб опанувати фізику елементарних частинок, знайти Генія, здатного допомогти йому з його проблемою, і здійснити набіг на достатню кількість лабораторій, щоб зібрати необхідне йому обладнання. Йому довелося проїхати весь шлях до Швейцарії й назад, щоб розшукати частини недобудованого адронного колайдера ЦЕРНу.
І ось, цього сонячного дня 27 квітня, Раян стояв на вершині мису, одягнений по-військовому.
Він вирішив одягнути щось гарне для цього історичного дня. Фіолетову сорочку і сині штани, чорні рукавички та черевики, а головне — класичний тренч. На поясі у нього був MP3-плеєр, а також японська катана, яку він «позичив» у швейцарського рейдера.
Оскільки клоуни позбувалися більшості видів вогнепальної зброї, він зробить з них суші.
Але найголовніше — кур'єр привіз із собою два кубоподібні пристрої діаметром сорок сантиметрів. Ці сталеві машини мали з одного боку отвір завбільшки з долоню, «рот» колайдера частинок, а з іншого — невелику панель управління.
Резонатори.
Ці пристрої, що працюють на ядерній енергії, за допомогою науки, яку сам Раян ледве розумів, мали створювати «конвергенцію» подібну до власної сили кур'єра. Частинки переміщувалися б від одного куба до іншого, прокладаючи шлях крізь виміри.
Можливо, колись він зможе використати цю технологію для створення міжпросторового радіо. Це було б кумедно.
Залишивши один з них на мисі Те-де-Шен і під'єднавши його до проводів, щоб активувати протягом двох годин, Раян поклав інший у дорожню сумку і поїхав у напрямку Монако на своєму надійному мотоциклі. Він перетнув офіційний кордон мікродержави, проігнорувавши антиандорранські пропагандистські знаки на шляху до Монте-Карло.
Раян зупинився перед казино, відійшов від мотоцикла і впевнено попрямував до дверей.
...
Площа зникла у спалаху жовто-фіолетового світла.
Раян збився з рахунку, скільки разів він переживав цю мить, але сподівався, що востаннє. Він глибоко вдихнув кондиційоване повітря, що пронизувало цю жахливу в'язницю, і рушив, щоб розірвати її на шматки.
— Привіт, дорогий гостю! — одразу ж привітав незваного гостя золотолиций клоун, коли той вийшов з мармурового коридору до головного вестибюлю. — Ласкаво просимо до Монако! Найвеличніша кр...
Раян недбало відрубав йому голову своєю катаною, і тепла кров істоти забризкала килим. Кур'єр навіть не дочекався, поки голова впаде на підлогу, і рушив до ліфта.
З-за мармурових колон вестибюля з'явилося півдюжини клоунів, які несли срібні тарілки, прохолодні напої та закуски. — Шановний гостю, мусимо попередити вас, що насильство в години роботи заборонено! — догідливим тоном звернувся до Раяна один з них. — Якщо ви продовжуватимете погано поводитися, ми будемо змушені вказати вам на двері!
Кур'єр викликав ліфт і натиснув кнопку четвертого поверху. — Обирайте місце, — сказав Раян клоунам, коли двері за ним зачинилися. — Це місце, де ви помрете.
Монстри продовжували посміхатися, але за порожніми посмішками ховалася злоба.
Через кілька хвилин Раян дістався до Сьютстауна.
Вигляд довгого коридору, що вів до готельних номерів, майже викликав у Раяна ностальгію. Майже. Він підійшов до кімнати 44 і постукав у металеві двері. — Саймоне! — крикнув він, — Саймоне! У мене є гамбургер, і я не боюся ним скористатися!
Двері негайно відчинилися, і перед обличчям Раяна з'явився дробовик. Саймон був екіпірований для бою, його шкіряні обладунки все ще біліли від чужої крові вбитих клоунів. — Хто ти, в біса, такий?
— Français par le sang versé(Француз по крові), — відповів Раян французькою. — Le schleu est dans le garage(Шлях у гаражі).
Саймон застиг на долю секунди, перш ніж скептично запитати, — Il n'a pas couru assez vite?(Він біг недостатньо швидко?)
— Je l'ai laissé en Alsace(Я залишив його в Ельзасі), — відповів Раян.
#хтось знає французьку?
Шериф здивовано опустив зброю. — Звідки ти знаєш цей пароль, rital [1]?
    [1] - (ненадійне джерело) Образливе італійське слово. https://www.urbandictionary.com/define.php?term=Rital
Ти мені сказав, майже вигукнув кур'єр. — Колишній твій друг з Французького іноземного легіону, — збрехав Раян для простоти, — я прийшов, щоб врятувати тебе. Згідно з моїм відчуттям часу, усі зараз мають бути у своїх кімнатах.
— Звідки ти це знаєш? Це що, операція командос? Я думав, що французький уряд розвалився?
— Це ми змушуємо їх так думати, — зловісно прошепотів Раян, перш ніж зайти в номер. Саймон був надто розгублений, щоб протестувати, коли кур'єр швидко рушив до його тунелю.
Раян відкрив сумку, дістав резонатор і поклав його перед ямою, яку Саймон копав усе своє життя. Технічно пристрій міг би працювати будь-де в межах кишенькового виміру, але кур'єр вирішив, що саме це місце є поетично доречним.
— У тебе є вихід? — запитав Саймон таким тоном, який Раян ніколи не чув від нього раніше. Емоція в голосі старого була такою, від якої він давно відмовився.
Надія.
І коли Раян набирав код на панелі управління Резонатора й активував пристрій, він молився, щоб не розчарувати його.
Світло накопичувалося всередині отвору куба, проєктуючи потік світла в тунель. Простір викривлявся навколо цього енергетичного потоку, перетворюючи діру Саймона на сяючий коридор. Напруга зросла в повітрі, наче нечиста сила раптом звернула увагу на ці події.
Раян сприйняв це як добрий знак.
Після півхвилини пульсації та скручування світловий коридор, здавалося, стабілізувався навколо потоку частинок. Хоча він не бачив нічого за порогом, кур'єр відчув слабкий, приємний порив вітру, що торкнувся його обличчя.
Вітер.
— Це що..., — Саймон зняв шолом, не довіряючи власним відчуттям. Його очі розширилися, а на краєчку з'явилися сльози полегшення. — Свіже повітря?
Раян активував свою силу, протилежна сила відштовхнула його...
І все ж Монако стало фіолетовим.
Резонатори порушили кишеньковий вимір.
— Хто ти? — запитав Саймон, коли час відновився, не у змозі відвести очей від порталу. — Хто ти?
Швидше, Раяне, придумай собі розумне супергеройське ім'я!
— Я Квіксейв, — впевнено заявив Раян. — Той хто котить Камінь.
Чорт, в його уяві це звучало набагато краще.
— Шановні гості.
Жахливо знайомий голос відлунював через гучномовці на поверсі, обіцяючи смертельну відплату.
— Ми з жалем повідомляємо вам, що через вторгнення Андорри, яке загрожує нашому кордону, готель Монте-Карло назавжди зачиняється до подальших розпоряджень, — далекий від професійності голос цього разу звучав відверто пасивно-агресивно. — Будь ласка, вийдіть з номерів, щоб наш люблячий персонал допоміг вам виселитися.
Клац~
Звук незліченних дверей, що відчинилися, змусив серце Раяна вискочити з грудей, коли він вибіг з будинку Саймона.
Двері всіх кімнат були відчинені, люди розгублено зазирали через пороги. Раян впізнав так багато облич, від Мартіни до Жана, Джеффа і Саллі. Ілюзія безпеки зникла, і світло почало гаснути.
Монако не дозволило б їм втекти без бою.
Раян шукав те, що залишилося в його сумці: металеву маску з двома округлими скельцями для очей, зроблену на замовлення для цього випадку.
— Гра почалася, Пого [2], — сказав кур'єр, одягаючи маску і вмикаючи режим нічного бачення. — Саймоне, евакуюй усіх через портал. Я подбаю про комедійних невдах внизу.
    [2] - існує такий сайт з іграми, але напевно мова не про нього
— Один? — запротестував стрілець, зводячи курок рушниці. — Ти божевільний, я йду з тобою!
— Ні, Саймоне, — відповів Раян і рушив до ліфта, маючи при собі лише катану. Він би підірвав його, якби не знав, що це місце може відновлюватися. — Ти навіть не уявляєш, як довго я репетирував цю моновиставу.
Поки ліфт спускався поверхами до місця фінальної сутички, кур'єр увімкнув свій MP3 й увімкнув веселу пісню. — Ніхто, крім мене..., — наспівував Раян, коли двері ліфта відчинилися. Він не любив це шоу, але у нього був чудовий вступ.
Кур'єр увійшов у вестибюль і зіткнувся з армією клоунів.
Сотні з них виповзли з тіні в головний вестибюль казино; всі з серветками на шиї. Раян ледве міг розгледіти гігантську рулетку посеред зали, а всі канделябри на стелі були погашені.
Персонал Монте-Карло схопив усю зброю, яку зміг знайти. Срібні столові прилади, ключки для гольфу, ножі для суші й навіть кілька кийків. Їхні металеві маски продовжували посміхатися, хоча їхні посмішки стали відверто злісними.
І єдиною людиною, що стояла між ними та Сьютстауном був один симпатичний кур'єр.
— Монако..., — Раян підняв катану і виголосив свій бойовий клич. — Монако несправжня країна!
Усміхнена орда накинулася на нього, як кричущий хор.
Далі був вихор крові та люті, коли Раян розсікав істот, як масло. Вістря його меча одним ударом випотрошило п'ятьох клоунів, з їхніх ран, наче винний водоспад, текла густа біла кров.
Двоє монстрів спробували вдарити його ножем, один — виделкою, інший — ножем. Він кинув один в іншого, пронизавши обох одним ударом і змусивши їх кинути зброю. Коли клоун спробував обійти його і дістатися до ліфта, Раян вихопив ніж і кинув його за спину. Снаряд влучив у потилицю його мішені, миттєво вбивши її.
— Армія Андорри зазнає поразки! — кричав несамовитий голос з гучномовців, а Раян, як несамовитий, вбивав клоунів направо і наліво. — Покладіть своє життя за Монако! Слава Жанні-Стефані! Монте-Карло стоятиме вічно!
— Де мій приз?! — загарчав Раян, розбиваючи голову клоуна об підлогу, а його обличчя розмазувало гігантську рулетку під їхніми ногами. — Що я виграв?
Він зупинив час, щоб ухилитися від двох ударів ножем, і тільки тоді помітив, що щось наближається до нього зліва, коли годинник відновив цокання. Один клоун з платиновим обличчям кинув у кур'єра срібну тарілку, як фрисбі, з силою, достатньою для того, щоб перетворити її на смертоносну зброю.
Раян ледве встиг моргнути, перш ніж снаряд влучив йому в шию і розрізав її навпіл.
...
Знову і знову.
Вдруге Раян ухилився від тарілки, схопив її в повітрі й жбурнув назад у відправника. Імпровізоване фрисбі розтрощило череп монстра.
Раян парирував удар ключкою для гольфу, потім ще один удар. Його супротивник добре грав на короткій дистанції, але кур'єр відрубав йому руки власним ударом. Він стрибав, ухиляючись від ударів і замахів, контратакуючи, вбиваючи, кружляючи. Його меч був одним цілим з його тілом, його зосередженість не мала собі рівних.
Троє клоунів захопили його зненацька і повалили на землю, а четвертий розтрощив йому голову гігантським кийком.
...
Три клоуни впали з одного удару, а четвертому перебило ноги. Його розчавив його власний кийок, і Раян розтоптав тіло.
Десятки він убив, а за ними ще більше. Він помстився за страждання цілого життя. Спини були розбиті об стовпи, креветки силоміць запхані в горло. Летіли пляшки з вином, розбивалися тарілки. Його лють неможливо було вгамувати.
Закривавлена підлога стала слизькою, але Раян продовжував йти з посмішкою.
Кожне забране життя приносило йому більше задоволення, ніж секс. Кожен удар ніс у собі вагу столітнього болю, екзальтацію вистави, що репетирувалася роками. Гієни, які переслідували його десятиліттями, падали, як мухи перед його лезом, і він не міг передати словами, наскільки дивовижним було це відчуття.
Він убив багато клоунів, але на їхнє місце прийшли інші. Нескінченний потік смертей, але він все одно продовжував їх рубати.
— Сьогодні ми маємо честь представити вам ветеранів-артистів з Міжнародного циркового фестивалю в Монте-Карло! — голос із гучномовця промовив зі страхом, бо його моби зникали. — Прошу всіх привітати... акробатів!
Чотири тіні стрибали серед кривавої бійні, клоунські обличчя на чорних бодікостюмах. Вони вихопили мечі й кинулися в бій. Вони кидали сюрікени в обличчя Раяну, але він парирував їх своїм клинком.
Мечі зіткнулися, і один з них пронизав його!
...
Він ухилився від удару меча, і ніндзя був убитий!
Час зупинявся і починався знову. Він лютував і проклинав, парируючи, ухиляючись і борючись. Вони відштовхнули його назад, до стіни. І вони пролили його кров.
А Раян намагався знову!
...
Знову, і знову!
...
І знову!
Їхні леза зіткнулися у сталевому штормі, але Раян відштовхував їх назад, і клоуни більше не посміхалися.
Кожний забіг робив його трохи швидшим, трохи смертоноснішим. Кожна підступна атака, від якої він ухилявся, кожен удар, який він відбивав. Кожну можливість він використовував. Ніхто не міг йому зашкодити, але кожен його удар був смертельним. Жоден подих не був даремним, жоден крок не був даремним. Він викрав другий меч, подвоївши біль.
— Це неможливо... ніхто ніколи не очікує ніндзя-клоунів!
Голос у гучномовці кричав від люті, а кур'єр сміявся.
З'явилося ще більше мінібосів, петардистів і фокусників, силачів і ринг-майстрів. З усіма ними Раян зіткнувся, і жоден з них не дожив до того, щоб розповісти цю історію.
Всі його вороги впали, поки не залишився лише один. Його круглий капелюх забажав Раян, і йому не відмовили. До статуї Жанни-Стефані клоуна штовхнули, і під нею його розчавило!
Різанина закінчилася, пісня закінчилася. Раян перевів подих, перед ним була гора трупів, а позаду — перелякані клоуни.
— Ну що ж, — Раян подивився через плече на своїх майбутніх жертв, залитих білою кров'ю. Жодна з них не була його власною. — Хочете ще?
Клоуни перестали посміхатися і з криками побігли геть.
З блаженною посмішкою Раян кинув мечі, схопив круглий капелюх своєї останньої жертви й надів його собі на голову поверх маски. Який гарний сувенір вийшов би з нього!
Кур'єр повернувся до містечка, яке майже спорожніло. Залишився тільки Саймон, який стояв на варті біля порталу з піднятою рушницею. — Ти міг би залишити щось і для мене, — сказав він, дивлячись на закривавлений одяг кур'єра. — Я збирався спуститися вниз і допомогти.
— Ти знаєш, що вся суть останнього бою в тому, що від тебе не очікують, що ти його переживеш? — риторично запитав Раян. — Чому ти ще не пішов?
— Ти попросив мене евакуювати всіх, — відповів чоловік, — ти — частина всіх.
Як мило. Раян активував код на панелі управління Резонатора запустивши послідовність самознищення, щоб переконатися, що клоуни не підуть за ними назовні. — Вибух за п'ять хвилин, — пролунав цифровий голос з пристрою.
— Наскільки великий? — запитав Саймон, швидко шукаючи під барною стійкою свої останні речі.
— Ядерний, — відповів Раян, хапаючи свою дорожню сумку. Як і очікувалося, Саймон взяв купу книжок на пам'ять, серед яких була знайома йому книга. — Міф про Сізіфа?
— Звідки ти знаєш? — підозріло запитав старий шериф.
Раян хихикнув, коли вони вийшли на світло. — Інтуїція.
Прощавай, Монако.
За тобою не сумуватимуть.
...
— Ти впевнений, що не хочеш залишитися?
За кермом старого Renault Mégane II Раян відповів негативно. — Мені треба декого знайти, — сказав він Мартіні та Саймону, які стояли біля його вікна, — без образ, але цей побічний квест вже затягнувся.
— Я не знайома з цим терміном, — сказала Мартіна, а Саймон знизав плечима. — Ми завдячуємо тобі життям. Ким би ти не був, тобі завжди будуть раді серед нас.
Ким би ти не був.
Раян подивився у вікно свого автомобіля на сорок чоловіків і жінок, яких він щойно врятував сьогодні. Група розбила імпровізований табір на вершині мису Те-де-Шен, святкуючи свою свободу біля багаття. Монако залишалося вдалині, як в'язниця без в'язнів.
Минуло три дні з моменту втечі, і нікого не висмикнули назад у кишеньковий вимір, навіть коли вони спали. Або силова втеча зламала силу кишенькового виміру над його бранцями, або їм доведеться знову перетнути його кордон, як і всім іншим. Ніхто не був настільки дурний, щоб повернутися туди.
З його точки зору, він прожив з цими людьми більше століття. Він дізнався всі їхні таємниці, допомагав їм пережити найтемніші часи, бачив, як вони реагують на всі можливі обставини.
Він знав справжнє ім'я Саймона, від якого той відмовився, коли вступив до Французького іноземного легіону. Він знав, що сталося з його синами, про жахливе минуле, яке він намагався залишити позаду, і навіть про книги, які він хотів прочитати, але так і не зміг.
Він знав рідне місто Мартіни, імена, які вона хотіла дати своїм майбутнім дітям, її улюблений фільм, і той, який вона ненавиділа найбільше, що вона завжди хотіла стати медсестрою, але так і не змогла. Він знав її найглибші страхи та найбільші перемоги.
А вони щойно дізналися його ім'я.
Він знав цих людей краще, ніж вони самі себе знали, але залишався для них чужим.
— Можливо, ми будемо підтримувати зв'язок, — сказав Раян, хоча сам у це не дуже вірив. — Ви знаєте, як зі мною зв'язатися.
— Якщо тобі потрібна послуга, просто подзвони, — привітно посміхнулася до нього блондинка, хоча в її погляді був смуток. Вона знала, що вони навряд чи зустрінуться знову.
Саймон дивився, як Мартіна приєдналася до інших вцілілих, залишившись з Раяном ще трохи. — Ми раніше не зустрічалися? — запитав він Раяна. — Я можу сказати, що ти мене знаєш, але я тебе не пам'ятаю.
— Без удаваної скромності, я незабутній.
— Так, ти знаєш, як представити себе, звільнивши мене з дванадцятирічної неволі. А тепер, у чому твій секрет? Все, що відбувалося до цього часу, здається занадто... зручним.
— Я безсмертний, — зітхнувши, зізнався Раян, — але нікому не кажи.
Саймон якусь мить роздивлявся мандрівника в часі, а потім простягнув йому стару запилюжену книгу. — На, візьми. Візьми її.
Раян очікував побачити копію Сізіфа, але це була зовсім інша книга. — Так казав Заратустра: Книга для всіх і ні для кого, — прочитав кур'єр назву на обкладинці. — Фрідріх Ніцше.
— Тут є концепція вічної повторюваності, яка, гадаю, тобі сподобається.
Раян подивився в мудрий, тямущий погляд старшого чоловіка. — Дякую, — сказав кур'єр, перш ніж покласти книгу на заднє сидіння автомобіля. — Що ви тепер робитимете?
— Мартін та інші, мабуть, підуть на захід, до зеленіших пасовиськ, а я залишуся тут. Моє життя майже закінчилося, тож я подумав... хтось має наглядати за цим місцем. Поставити огорожу навколо цієї гігантської смертельної пастки, і переконатися, що ніхто не зайде всередину. Ніхто не пройде повз мене, можу тобі сказати. У мене є досвід прикордонної служби.
Раян не сумнівався в цьому. — Ну, якщо хтось блукатиме там, де не слід, дзвони мені.
— Звичайно, неодмінно, — сказав Саймон, перш ніж поплескати кур'єра по плечу. — Не зламай спину, підіймаючись на пагорб.
Раян подивився на книгу Саймона, а потім на її попереднього власника, який приєднався до тих, хто вижив у Монако. Кур'єр спостерігав за сором'язливими посмішками на їхніх обличчях, за щасливими поглядами, які вони посилали один одному. Вони пройшли крізь пекло і вижили. Вони відбудують своє життя і почнуть все спочатку.
Це... це був ідеальний кінець, для всіх.
Для всіх, крім Раяна.
Кур'єр зупинив час, і дозволив йому тривати понад десять секунд. Два періоди зійшлися, спалах фіолетового світла поглинув кур'єра цілком.
Він пережив усе, що сталося за цю секунду. Це прокляте століття, проведене в пастці в Монако, і коротші періоди перебування після нього. Роки його досліджень, весь біль, всю радість і всю печаль. Всі ці моменти, які могли б бути, але які пам'ятав лише Раян. Він взяв усі свої спогади в себе, і вони будуть жити в ньому.
Час різко зупинився, минуле викарбувалося в камені, а точка збереження перемістилася в теперішнє.
Завершивши свій Ідеальний Забіг, Раян поїхав на захід сонця і не озираючись.