Розділ 77. Зміни
— Це Берлінський мур, — сказав Раян, стоячи між своїми військами та противибуховими дверима, — останній рубіж між західною цивілізацією і повним знищенням.
Він подивився на своїх поплічників, які були готові померти за свою країну, тому що у них не було вибору. Зарин тримала руки схрещеними, тримаючись з гідністю в цю темну годину. Морок причаївся в кутку, все ще ображений через своє прізвисько. Алхемо бурчав, прагнучи побачити місію виконаною. Решта гарматного м'яса — Близнюки, Рептилія та Чорнильна Машина чекали з тривогою, знаючи, що їхні шанси на виживання, як червоношкірих, мізерні.
Земля, Москіт і кілька інших залишилися над землею, щоб захищати Звалище. Перед Ракшасою стояло важливе завдання втихомирити їхніх постійно численних кролячих володарів, перш ніж їхня кількість досягне критичної маси; завдання, на жаль, приречене на провал. Щодо Інкогніто, то Раян відправив його до Динаміса, щоб закласти основу для фінальної операції.
Незабаром з'явився останній член команди зламувачів, тримаючи в руках чорний портфель. — Він тут, пане Президенте, — оголосив Френк, вручаючи святиню своєму темному господареві. — Ядерний футбольний м'яч. Він прийшов поштою.
Раян затамував подих, з нетерпінням торкаючись м'якої шкіри. Він був обережний, замовляючи його через складний маршрут, щоб відправник не дізнався про особу свого клієнта, але його зусилля окупилися. Нарешті диявольський план кур'єра здійснився.
— Що це, босе? — запитала Зарин, трохи розгубившись. — Секретна зброя?
— Єдина, яка має значення.
Раян зупинив час, а коли він відновився, його одяг, окрім боксерів, впав на підлогу. Його прояв мужності був сприйнятий зі здивуванням і шоком. — Боже мій..., — здивовано промовила Чорнильна Машина.
— Тільки не знову, ексгібіціоніст! — поскаржився Алхемо. — Якщо ти ведеш нас на бій голим, я не піду!
— Ех, — сказала Зарин, дивлячись на боксери Раяна. — Я бачила і більшу зброю масового знищення.
Президент проігнорував натовп, повільно відкриваючи портфель і дивлячись на темну силу всередині.
Президентський костюм Гардероба.
На відміну від його попереднього одягу, він був чистого чорно-червоного кольору; цього разу більше не буде ніяких жартів. Цей костюм не був схожий ні на що, з чим вороги Раяна стикалися раніше: невблаганний, нещадний, безкомпромісний.
Раян повільно і мовчки одягнув його перед своїми військами, щоб встановити своє стильне домінування над ними.
Спочатку темні штани, бо в бункері було холодно. Вони ідеально облягали його вигини тіла і випромінювали лиходійську сексуальність.
Потім він взув чорні шкіряні черевики, щоб топтати обличчя протестувальників. Зі шкарпетками на тему черепа.
Кашемірову червону сорочку і чорний костюм у стилі Карла Лагерфельда [1]. Бо коли ти прийняв темну сторону, ти вдягався по-німецьки.
[1] - стильний модельєр і фотограф. https://uk.wikipedia.org/wiki/Карл_Лагерфельд
Міцна і потужна краватка, щоб уособлювати його авторитарне, непохитне лідерство.
Оксамитові рукавички, щоб душити своїх поплічників, коли вони перечитимуть.
Чорна куртка, яка розвівалася за вітром, коли він загрозливо дивився на дахи будинків.
Червоно-срібна маска закривала більшу частину голови, окрім очей, щоб його злий погляд лякав дітей.
І, нарешті, дикунський капелюх-котелок, щоб показати, що він серйозно налаштований.
Без світла. Без надії. Лише одне слово.
— Ідеально, — сказав Раян, посиливши голос, щоб звучало більш страхітливо.
Його люди були занадто налякані, щоб щось сказати, за винятком ідіота з групи. — Я не бачу в цьому нічого особливого, — сказав рептилоїд. — І я думаю, що він трохи дивн-
У відповідь Раян задушив його однією рукою.
Йому знадобилися роки, щоб освоїти цей рух, але раптова нестача повітря і крові звалила рептилоїда на коліна. Негідник спробував схопити Президента за руку, але законний представник влади лише посилив хватку на горлі своєї жертви.
— Я знаходжу відсутність у вас смаку тривожним, — сказав Раян, його тон обіцяв тільки смерть.
— Я... мені шкода..., — тільки й спромігся прохрипіти рептилоїд, і його рептилійне обличчя стало багряним.
— Шкода перед ким, шкіряна сумочка?
— Мені шкода... Пане Президенте...
Раян відпустив протестувальника і дозволив йому віддихатися. Він подивився на інших Психів, які випросталися. Френк обережно взяв старий одяг Президента і поклав його до портфеля.
— Гаразд, придурки, слухайте сюди, — звернувся Раян до своїх солдатів, причепивши до пояса свій вірний котушковий пістолет, а поверх оксамитових рукавичок Кулачних Братів. — Наша мета дістатися до головного комп'ютера бази, скориставшись коротким шляхом, і дозволити нашому безмозкому другові під'єднатися до нього.
— Я не-
— Ти ставиш під сумнів мої повноваження? — запитав Раян в Алхемо. — Тому що я поважаю свободу слова.
Геній подивився на Рептилоїда, який ледве оговтався від задухи. — Два роки, — сказав Алхемо, — і все ті ж нісенітниці.
— Я люблю демократію, — Раян швидко продовжив свої пояснення. — Ваша робота полягає в тому, щоб переконатися, що він досягне місця призначення. Френк і Морок прокладуть шлях вперед, а ми підемо за ними.
Сталевий велетень одразу ж віддав честь, відклавши портфель убік. — Так, пане Президенте.
Але його підкріплення не відповіло.
— Морок? Морок? — Раян подивився на свою улюблену кульку чорного слизу. — Морок, ти що, мовчиш?
— ...Мене звуть не Морок..., — непереконливо відповів слиз, відводячи незліченні очі вбік.
— Тоді як? — самовдоволено запитав Президент.
— ...не Морок.
Гаразд, значить, Не-Морок.
— Перед тим, як ми увійдемо, я б виголосив промову, але давайте будемо чесними, життя Психа огидне, жорстоке і коротке, — Раян поклав руки на талію, як Дарт Вейдер. — Замість цього говоритимуть наші кулаки та зброя.
Хоча Раян збрехав би, якби не відчував трохи тривоги за цю операцію. Багато з обставин, які зробили її можливою, більше ніколи не повторяться: Псишок повертається в минуле, Зарин виконує роль охоронця, а Морок використовує Упиря як посудину в потрібний момент. Кур'єр також не міг очікувати, що плюшева іграшка підіграватиме йому і дотримуватиметься сценарію.
Вперше відтоді, як Раян почав цикли, цей забіг буде одноразовим. Неповторним.
Хоча він запам'ятав короткий маршрут, запропонований Норою, Раян очікував, що зіткнеться з сильним опором. Зрештою, Великий Товстий Адам втратив більшість своїх людей, коли дістався до головного комп'ютера, а це означало, що істоти по той бік могли вбити Геномів. Один лазер в голову, одна випадковість, і цей забіг закінчиться несподівано.
Але Раян не міг зайти так далеко, не ризикуючи, а Лен це було потрібно.
— А тепер, — Президент відійшов убік і підняв свій котушковий пістолет, — Зарин, будь люб'язна, використовуй свій вібратор.
— Одного дня я покажу тобі вібратор..., — його заступник підняла руки й потужною ударною хвилею вибила сталеві двері.
Її одразу ж привітав град лазерного вогню.
Раян поспішно зупинив час, схопив Зарин і відштовхнув її з дороги, перш ніж в неї влучив випадковий промінь. По той бік розбитих дверей кур'єр побачив ескадрилью циклопічних андроїдів, кожен з яких вистрілював променями з єдиного ока. Вони зібралися в тісних оборонних позиціях уздовж великого сталевого коридору.
— Техаський розгром! — Френк одразу ж закричав, коли час відновився, перед тим, як кинутися на ескадрилью роботів. Велетень трощив усе на своєму шляху, його тіло поглинало металеві частини машин при контакті.
Морок одразу ж поповз за ним, а за ним і вся група. Раян і Алхемо залишилися в центрі своєї формації, а Психи утворили навколо них ескорт.
Зчинилося справжнє пекло.
Не встиг Раян зробити й кроку, як йому довелося ухилитися від кулі, як стіни розсунулися, і з обох боків з'явилися спарені мінікулемети. Залп застав Чорнильну Машину зненацька, але її рідке тіло дозволило снарядам пройти крізь неї не нашкодивши їй.
Перш ніж вони встигли влучити в решту групи, Раян зупинив час і вистрілив в обидві гармати зі свого котушкового пістолета. На щастя, снаряди були достатньо потужними, щоб пробити башти, зробивши в них великі дірки.
Його поплічники, на щастя, не сиділи склавши руки. Зарин допомагала Френку, підриваючи роботів ударними хвилями, а Рептилія хапався за будь-яку бляшанку, що наближалася до нього надто близько. Чорнильна Машина стрибала по кімнаті, використовуючи свою рідку форму, щоб просочитися всередину робота і захопити його, використовуючи його як металевий щит для захисту Алхемо.
Найдивніший член Метабанди, Близнючка, також не залишилася осторонь. На перший погляд, вона здавалася безтілесною жінкою, що сяє світлом, але придивившись ближче, Раян зрозумів правду: її мацакіста тінь була справжньою нею, а сяюча жінка — лише ілюзією. І ця тінь могла вбити. Коли вона потрапляла на тіні роботів, їхні тіла зазнавали однакових ушкоджень.
Однак світло в коридорі раптово збільшилося в яскравості. Двоє роботів ворухнули своїми чорними тінями так, що, здавалося, схопили Близнючку.
Вони це зрозуміли, подумав Раян, здивований тим, що тіні роботів стримували тінь Близнючки. Машинам знадобилося лише кілька хвилин, щоб здогадатися про природу її сили й знайти протидію. Вони також зрозуміли, що Френк може поглинати метал на дотик, і перейшли від спроб навалитися на нього до лазерних залпів.
Ці штуки можуть вчитися. Найгірше те, як вони рухалися, уникаючи вогню у відповідь і майже ідеально координуючись... вони були не окремими одиницями, а частинками єдиного розуму.
І за лічені хвилини той же розум визначив Алхемо ключовою ціллю; можливо, тому, що Раян та інші зосередилися на захисті Генія.
— Морок, прикрий медика! — крикнув Раян, вказуючи на Алхемо, і шоггот одразу ж перемикнувся з нападу на роботів на захист Генія. Вихор закрутився навколо Алхемо, як бар'єр, не торкаючись його, зупиняючи будь-який лазер на його шляху.
Однак миттєво після цього машини змінили ціль. Цього разу вони зосередилися на Раяні. П'ять роботів випустили в його бік залп лазерів, а шостий спробував схопити його.
— Що, ви не могли визначити мене як лідера, поки я не відкрив рота? — насміхався над ними Раян, активуючи свою силу. Він вистрибнув з-під лазерів у зупиненому часі, перш ніж проломити шостому роботу грудну клітку Кулаком. — Ви що, не подивилися на мій костюм?
Лазер продірявив його котелок, щойно час відновився, розлютивши його. Раян гнівно помстився, збиваючи машини, що утримували Близнючку, з котушкового пістолета, звільнивши Психа. Її тінь швидко розірвала решту роботів.
Розправившись із супротивником, Френк продовжив свою несамовитість і проломив наступні двері. Нова кімната за коридором мала форму великого купола, а стеля була вкрита голографічними проєкціями, що представляли сонячну систему. Раян помітив червону крапку на орбіті навколо Землі, далеко за Місяцем.
Однак він не встиг роздивитися прекрасне видовище, як по всьому куполу відкрилися невеликі отвори. Крізь них пролетіли окоподібні дрони, які відкрили вогонь по групі з автоматів. Морок миттєво перетворився на слизький бар'єр, затуливши собою всю групу від першого залпу.
Голограми над їхніми головами яскравішали, ілюзорне сонце перетворювалося на наднову і вивільняло сліпуче світло. Противибухові двері на стінах відчинилися, і ще більше циклопічних андроїдів пройшли крізь них, невблаганний потік сталі.
Поки Морок формував стіну для захисту Алхемо, Френк проривався крізь наземні машини, його металеве тіло досить легко ухилялося від лазерів. На жаль, брак дальності не дозволив йому влучити у літаючі очі, залишивши це завдання Зарин та Раяну.
Зрештою, кур'єр вдався до зупинки часу, щоб виштовхнути свою заступницю зі шляху кулі й влучити у кляті безпілотники.
На жаль, решті групи не пощастило більше. Роботи-циклопи застосовували ту саму тактику «захоплення тіні» що і їхні попередники на Близнючці, але цього разу їх було більше. Вісім роботів схопили тінь Психи з усіх боків, а потім почали її розчленовувати. Легке тіло Близнючки спалахнуло і розвалилося в яскравому спалаху.
П'ять інших циклопічних машин загнали Чорнильну Машину в кут і спалили її постійними лазерними променями. Рідка Психа розчинилася в кольоровій парі, її тіло не витримало спеки.
Навіть Рептилія поки що уникав смерті лише завдяки тому, що тримався поруч із Мороком.
— Це місце! — Раян показав ліворуч від себе, після короткого перепочинку, біля стику між стіною купола і підлогою. — Структурна слабкість повинна бути тут, Чорнобиль!
— Припини мене так називати! — Зарин поскаржилася, але все одно підкорилася. Її рукавиці завібрували, і вона почала цілеспрямовано бити ударними хвилями по цьому місцю. На підлозі повільно почали з'являтися тріщини, металеві підвалини борсалися під навантаженням.
Звісно, машини миттєво спробували зупинити Зарин, але Морок утворив захисну стіну навколо неї, Алхемо, Раяна та Рептилії. Лише Френк залишився позаду, але йому явно не потрібна була допомога. Зрештою, дівчина-хімік пробила широку діру в підлозі.
Шлях до головного комп'ютера.
Раян, тепер уже в повному загальному режимі, вигукував накази. — Рептилія, з нами! — наказав він, а Зарин стрибнула у діру. — Френк, Морок, прикрийте нас ззаду!
— Я не обладнаний для альпініз-, — почав скаржитися Алхемо, але Рептилоїд і Раян схопили його, як мішок з картоплею, перш ніж стрибнути в порожнечу. Френк і Морок рушили, щоб прикрити діру позаду них, хапаючи всіх безпілотників, які намагалися пролізти крізь неї. Два титани залишилися там, як хоробрі спартанці, що стримують цілу перську армію.
Кур'єр і його союзники приземлилися в дивній, жахливій галереї чанів і скляних контейнерів. У кожному з них знаходилися напівсформовані гуманоїдні тіла, деякі з органами плавали в кольоровій рідині; хоча вони мали людські риси, кінцівки істот були неприродно довгими, а частина їхніх облич була замінена механізмами.
Дослідницька лабораторія Геномів.
Труби на стінах наповнювали чани тим, що, як здогадався Раян, було Еліксирами. Рептилоїд, зокрема, ледве стримувався, щоб не випити їхній вміст.
— Куди ми йдемо далі? — запитала Зарин, вказуючи на двоє противибухових дверей. — Ліворуч чи праворуч?
— Нікуди, — натомість Раян подивився на ключову точку у правій сталевій стіні галереї, одразу за зеленим чаном. Якщо вони зруйнують його, то отримають прямий доступ до приміщення з комп'ютерами.
Зарин зупинилася перед сталевою панеллю і випустила з пальців кольоровий газ. Стіна заіржавіла з прискореною швидкістю, поки Раян підняв очі на діру над головою. На щастя, Морок мудро закрив отвір своїм тілом, не даючи дрону прослизнути крізь нього.
— Пане Президенте! — закричав Рептилоїд, опустивши руки на землю. Очевидно, його посилені органи чуття дозволили йому помітити легкі вібрації. — Я відчуваю, що щось наближається зліва. Робот, більший за інших.
Ну що ж, це не може бути рейд підземеллям без боса в кінці. — Мозголом, за мною, — сказав Раян, підштовхуючи Генія ближче до Зарин. — Рептилоїде, тримай оборону. Прийшов час померти за свою країну!
— Я б краще уникнув цього, Пане Президенте, — поскаржився Рептилія.
Раян підняв руку, імітуючи рух задухи, і моб знову відкрив для себе свій патріотизм.
Через кілька секунд ліві противибухові двері відчинилися, і крізь них пройшла машина заввишки три метри. Істота була схожа на чан на шести сталевих павукоподібних ногах, з двома механічними руками спереду. Усередині чана закрутилася багряна рідина, і крізь неї пронісся енергетичний струмінь; Раян побачив крихітну багряну пляму в центрі — портал розміром з пляму, що вів у простір надзвичайної сили.
Рептилоїд негайно кинувся на робота, але так і не досягнув своєї мети. Машина вказала рукою на Психа, і багряне сяйво підняло його над землею.
Ця машина була телекінетичним Геномом. Справжнім телекінетиком, здатним застосовувати силу до будь-чого за допомогою енергії Червоного Потоку без обмежень.
Машина відправила Рептилію в політ під стелю з такою силою, що розплющила Психа. Ця сцена нагадала Раяну розчавлювання москіта мухобійкою, коли понівечене тіло падає на землю, коли людина припиняє застосовувати силу.
А тепер потвора звернула свою увагу на Раяна, піднявши в його бік сталеву руку.
Відчувши тиск у повітрі, кур'єр зупинив час, миттєво відірвавшись від свого місця і зробивши постріл. Куля котушкового пістолета відскочила від дивного скла, що захищало червону субстанцію, на превелике роздратування мандрівника в часі.
— Скажи мені, робот, ти можеш доторкнутися до себе цією силою? — Раян насміхався над машиною, яка у відповідь намагалася притиснути його до стіни. Лише завдяки використанню кур'єром зупинки часу та покращеному відчуттю часу йому вдалося уникнути долі Рептилії. — Сподіваюся, ці руки не просто для галочки!
Машина відповіла, телекінезом вириваючи зі стін сталеві панелі й жбурляючи їх у Раяна.
Жартувати з бездумною машиною було нецікаво. Кур'єр міг би з таким же успіхом розмовляти зі стіною, тому він зосередився на тому, щоб уникати снарядів і закрити пролом.
Зупинивши час у потрібний момент, Раян вдарив кулаком по суглобах лівої руки машини, розірвавши її навпіл Кулачком. Він сподівався, що це порушить її телекінез; кур'єр не міг дозволити собі розбити скляний контейнер у ближньому бою, інакше він міг би ризикнути бути облитим Еліксиром. Рука відпала, коли час відновився, але робот миттєво завдав удару у відповідь, намагаючись проткнути кур'єра своїми павутинними лапками.
На щастя, костюм Гардероба був створений для війни й не розірвався від акробатики кур'єра.
Завдяки відволікаючому маневру Раяна, Зарин розплавила тунель і разом з Алхемо вбігла всередину. Кур'єр спробував піти слідом, але машина спробувала розтерти його на пасту рукою, що залишилася. Хоча мандрівник у часі встигав активувати свою зупинку часу і відходити щоразу, коли істота починала застосовувати силу навколо нього, робот заблокував вхід до тунелю.
На щастя, Морок вибрав цей момент, щоб прослизнути крізь отвір у стелі, і впав прямо на робота.
Стародавній жах поглинув машину своїм чорним слизом, його близькість зводила нанівець телекінез машини, як випромінювання Альфонса Манади. Шоггот розчинив Червоний Еліксир у чані, поглинувши рідину і портал у себе.
— Смачного, мій темний друже! — сказав Раян і зник у тунелі, залишивши свого улюбленця-шоґота наодинці з їжею.
За хвилину кур'єр опинився в командній кімнаті бункера, над його головою мерехтіли багряні вогні та екрани. Червоне силове поле захищало центральний біомеханічний мозок, який Алхемо відчайдушно намагався обійти. Зарин, тим часом, з усіх сил намагалася вразити башти ударними хвилями.
— Я подбаю про турелі, допоможи нашому розумному другові, — сказав Раян Зарин, перезаряджаючи свій котушковий пістолет і відкриваючи вогонь по одній з турелей. Снаряд пройшов наскрізь і спричинив вибух машини.
Активувавши свою силу, Раян дістався до турелі й застрибнув на неї. Потім він почав скакати на ній, як бик, з силою націлюючи її на іншу зброю в кімнаті. Град куль пролетів по кімнаті, але відволікаючий маневр дозволив Зарин перегрупуватися з Алхемо.
Поки Раян вів вогонь на ураження, чорнобильський косплеєр випустила газ у металевий постамент, на якому тримався гігантський мозок; частина його проржавіла, що призвело до короткого замикання силового поля. Алхемо негайно скористався можливістю залізти на біомеханічну конструкцію.
Подібно до Псишока в попередній петлі, Геній сплівся з гігантським мозком, прибиваючи його своїми пальцями-шприцами й підключаючись до інопланетної техніки. Блакитні блискавки пробігли через оголений мозок Алхемо, його нервова система безпосередньо взаємодіяла з нервовою системою бази.
А потім башти раптово припинили стріляти, не зробивши жодного пострілу. Та, яку захопив Раян, дезактивувалася, на його велике розчарування. Йому подобалося це коротке родео.
— Це кінець? — запитала Зарин, дивлячись на башти, ніби очікуючи, що вони знову відкриють вогонь.
Відповідь Алхемо була млявою. — Я змінюю привілеї адміністратора та ідентифікаційні дані, тож він реєструє нас як «персонал».
— Ну, я не чую ні поштовхів, ні пострілів, — сказав Раян, — тож я б назвав цю операцію успішною.
Можливо, вони й втратили кількох червоношкірих, але інформація, зібрана про оборону, стане йому в пригоді.
Немов у відповідь на думки кур'єра, на екранах навколо головного комп'ютера з'явилися відеозаписи кімнат бункера, від зони відпочинку до голографічної обсерваторії. У центрі Френк нагромадив купу роботів, які дещо затуляли камеру, щоб вона могла бачити кімнату. На інших екранах були зображені підземні лабораторії, футуристична зброярня та мініатюрний колайдер частинок.
— Це неймовірно..., — Алхемо звучав більш запаморочливо, ніж Раян коли-небудь чув від нього. — Все багатство інформації в цій штуці. Всі секрети, які він розкрив... Я ще не можу отримати доступ до всіх файлів, але вже бачу, що в них міститься.
— А там є щось про Психів? — з надією запитала Зарин.
— Так, і це ще не все. Як Мехрон посилював здібності інших Геномів, як діють Еліксири... Це все тут. Всі дослідження, всі секрети.
Алхемо подивився на Раяна з тим, що могло б бути схожим на тріумфальну позу. — Ми змінимо світ, м'ясний мішок!
...
Нова машина для копіювання мозку виглядала точнісінько так само, як і стара.
Раян затамував подих, стоячи поруч зі сплячою Лен, шолом закривав її обличчя і переписував її спогади. Світло лазарету засліпило його, і він ледве чув себе через прискорене серцебиття. Йому було важко дихати, навіть без президентської маски.
— Все гаразд, Раяне, — намагалася заспокоїти його Теа. — Я стежила за її життєвими показниками. Лікування працює.
— А мама прокинеться після цього? — запитала маленька Сара в Алхемо, який спостерігав за передачею пам'яті. Її плюшевий компаньйон продовжував дивитися на Генія багряними очима, ймовірно, згадуючи їхню попередню взаємодію. — Після довгого сну?
— Так, вона повинна, — відповів Алхемо, незворушно знімаючи шолом Лен. — Перенесення завершено, і я виправив пошкодження, спричинені надмірним використанням машини. Вона скоро прийде до тями.
— Це..., — Раян зітхнув, оскільки йому було важко це сказати. — Дякую.
— Я заборгував тобі послугу, чи не так? — буркнув Геній. — Якщо вже на те пішло, то це я повинен тобі подякувати. Доступ до бази даних Мехрона доповнить мої власні дослідження...
— Тату, — перебила свого творця Лялька, швидко глянувши на Сару і Раяна. — Зараз не час.
— Ніколи не зрозумію, чому людський мозок надає такого великого значення основним почуттям.
— Ти створив доньку, чи не так? — відповів Раян, не налаштований на жарти. — Ти теж дбаєш про неї.
Алхемо завмер, наче отримав ляпаса, а потім повернувся до дверей. — Неважливо. Лялько, ходімо зі мною. Справжня робота починається зараз.
— Бережи себе, Раяне, — сказала Лялька кур'єру, а потім посміхнулася Сарі. — Ти теж підеш з нами.
— Що? — запротестувала дівчинка. — Я залишаюся.
— Я розумію, що це важливо для тебе, але..., — Теа подивилася на Раяна. — Думаю, йому потрібно побути з нею наодинці. Він дуже довго чекав.
Це був один зі способів сказати це.
Раян зітхнув, коли Сара примружилася на нього. — Слухай, твоя мама і я... ми були близькі.
Маленька Сара схрестила руки з підозрою. — Наскільки близькі?
— Настільки, що я думав, що одного разу ми могли б створити таку дитину, як ти, — відповів Раян прямо, і юна сирота почервоніла. — Ось, я зруйнував твоє дитинство. А тепер забирайся геть, поки я не зробив те ж саме з твоїм дорослим життям.
— Фу, гидота! — Сара затулила рота. — Невже ви...
— Так, ми це зробили! — Раян подивився в її милі, невинні очі. — І нам було по шістнадцять.
Відчуваючи страждання свого партнера, плюшевий вхопив Сару за халат. — Ходімо пограємо надворі!
— Мені... мені потрібне свіже повітря..., — сказала Сара, нарешті дозволивши Теа та її пухнастому партнеру виштовхати себе з кімнати.
Нарешті Раян залишився наодинці з Лен.
Спостерігаючи за тим, як її груди здіймаються разом з її диханням, Раян повернувся у своє дитинство, коли він чекав, поки Лен прокинеться, щоб вони могли погратися на вулиці. Багато років тому він був у такій самій позиції, дивлячись на неї, як старший брат.
~Вона все ще любить тебе.
Слова Псишока відлунювали в голові кур'єра, коли Лен почала ворушитися. Її повіки погрожували розплющитися, і мандрівник у часі відчув, як у його пальцях наростає напруга.
— Коротунка? — запитав Раян, тримаючи її за руку. Вона була такою теплою на дотик, такою тендітною. — Спляча красуня? Я не принц, якого ти просила, але час прокидатися.
Її яскраво-блакитні очі розплющилися, і Лен подивилася на його обличчя.
На секунду Раян занепокоївся, що побачить холодний, соціопатичний погляд Псишока, але, на щастя, цього не сталося. Це не був погляд страху, розгубленості чи здивування. Це був невловний погляд, на який він чекав століттями, але так і не дочекався.
Спалах впізнавання.
— Рірі..., — яскрава посмішка Лен розтопила серце Раяна. — Я... я пам'ятаю.
Такі короткі слова, але такі значущі.
— Рірі, це спрацювало! — зраділа Лен. — Передача спрацювала!
Раян відчув, як щось тепле впало на його щоки. Йому перехопило подих, коли він відчув, як у грудях наростає тиск.
— Ха... ха...
— Рірі? — вираз обличчя Лен змінився від радості до занепокоєння. — Рірі, ти... ти плачеш?
Раян впав на коліна і вибухнув сльозами.
Він не міг вимовити ані слова, не те що поворухнутися, бо з його плечей раптово звалився нищівний тягар часу. Століття самотності нахлинули на нього, як потік. Накопичений біль, який він ховав, тікав, заперечував і переносив, з ревом вирвався на поверхню.
Його мозок горів, як палаючий вогонь, а серце стискалося у грудях. Це був момент чистої радості, але він відчував себе таким важким, таким слабким, таким немічним. Він відчував себе мандрівним лицарем, чиї яскраві, блискучі обладунки впали з його тіла, відкриваючи сирий смуток під ними.
Раян не міг навіть підняти голову на єдиного свідка свого зриву. У нього не було сил. У нього не залишилося сил. Він витратив їх усі в Монако, у Франції та Іспанії, і скрізь, де тільки можна. Він виснажив їх, борючись з Адамом, борючись з Псишоком, борючись з Августі й Динамісом та своїми незліченними ворогами протягом століть. Він змарнував їх, біжучи вперед, назад у минуле, завжди шукаючи ідеального кінця.
Він відчув, як її руки торкнулися його шиї, і вона наповнила цей темний, холодний світ теплом.
— Все гаразд, Раяне, — Лен міцно обійняла Раяна, як вона часто робила в дитинстві. Його голова лежала на її плечі, а вона продовжувала шепотіти слова на вухо. — Я... Я тут, Раяне. Ти не самотній. Ти не самотній.
Так.
Більше не самотній.
Далі
Розділ 78 - Передозування щастям
Розділ 78. Передозування щастям Вперше за багато століть Раян прокинувся в мирі з самим собою. Звичайно, у нього і раніше були гарні ранки. Прокидання поруч з Жасмін залишиться одним з його найзаповітніших спогадів. Але ніщо не могло зрівнятися з цією прекрасною миттю. Його тіло оніміло від ендорфінів, напруга в м'язах давно зникла. Він міг би залишатися у своєму ліжку цілий день, посміхаючись до стелі. Раян Романо був щасливий. Йому знадобилося неабияке зусилля волі, щоб піднятися і вдягнути президентський костюм, адже на нього ще чекала робота. Одягаючись, кур'єр подивився на дірку, яку робот зробив у його капелюсі-котелку. Ще один цикл тому це жорстоке видовище викликало б епічну, руйнівну для міста лють. Але не сьогодні. Раян вийшов зі своєї кімнати, посміхаючись за маскою, і побачив Френка, який чатував перед дверима. Велетень одразу ж привітав його військовим салютом. — Доброго ранку, Пане Президенте. Немає про що доповідати. Раян посміхнувся до бідної, ошуканої істоти, його серце було сповнене тепла і співчуття. — Агенте Френк, — сказав він, поклавши руку на спину чоловіка, хоча йому довелося стояти навшпиньки. — Ви найбільший герой, якого коли-небудь мала ця нація. Ви — все, чим повинен бути американський громадянин. Його добрі слова потрясли титана до глибини душі. Френк розплакався б, якби не був зроблений з металу. — Дякую, Пане Президенте. Все, що я роблю — це вшанування мого батька. Він помер від передозування KFC, коли вішав нацистів на ласо. — Дуже американський спосіб померти. Він би пишався тобою, синку. Хоча Раян мав би переконатися, що Френк і Лен ніколи не опиняться в одній кімнаті. Він мав інтуїцію, що це матиме негативні наслідки. Залишивши свого улюбленого охоронця на варті, Раян рушив до зони відпочинку, насвистуючи собі під ніс. Йому було байдуже до повішених гремлінів, що звисали зі стелі, або до того, як Ракшаса намагався прибрати калюжу крові на підлозі. Все здавалося... правильним. — О, ви прокинулися, бос? — Раян глянув на того хто говорив, помітивши, що Зарин грає в більярд з Москітом. Плечі та крила клопа були обмотані бинтами. — У нас проблема. Кролі продовжували чіплятися до дітей, щоб ті гралися надворі, і вони перебралися на Звалище після того, як вбили всіх гремлінів. — Вони відшмагали мене, коли я намагався їх зупинити, — скаржився Москіт, показуючи на бинти. — Вони відшмагали мене. — І це теж. — Це нормально — спокійно відповів Раян. Якби плюшеві не знищили світ сьогодні, це було б щось інше, наприклад, астероїд або чума. Нічого особливого. Дівчинка-хімік не виглядала переконаною. — Хіба ви не наголошували, що ваші кролики не повинні виходити на вулицю за жодних обставин? — Моя люба мила Зарин, — Раян поклав руки на плечі віцепрезидента. — Все буде добре. Обіцяю тобі, люба. — Ти під кайфом? — запитала вона, відклавши свою репліку, з огидою ставлячись до свого начальника. — Я знаю, що ми виробляємо соки, але... як то кажуть... — Не кайфуй від власного продукту. Я знаю, я керував наркокартелем, — що виявилося чудовим! — Зарин, я маю щось сказати. Ти не найкраща напарниця, який у мене був, але ти мені подобаєшся. Ти мені дуже подобаєшся. Зарин відштовхнула Раяна і підняла вібруючий кулак у його бік. Він відкрив їй своє серце, і ось як вона відреагувала? — Гаразд, що з тобою? Ти дивніший, ніж зазвичай. — Сьогодні мені хочеться бути добрим, — сказав Раян, випустивши зітхання чистого блаженства. — Ніяких злих жартів, ніякого сарказму, ніяких злих зауважень. Лише чиста доброта. — Повертайся до нормального життя, ти мене до біса дратуєш. — Мені він більше подобається таким, — сказав Москіт, одразу ж спробувавши скористатися ситуацією. — Чи означає це, що сьогодні ми отримаємо безплатний сік, оскільки ти в гарному настрої? — Звичайно, люба п'явко, — відповів Раян, і жук голосно зрадів. — Насолоджуйтеся вихідним, друзі мої. Бо завтра ми підемо на війну. Термін ультиматуму Манади спливав наступного дня, і хоча Раян мав план, як його позбутися, він передбачав зіткнення з Il Migliore. Можливо, навіть з Карнавалом, якщо ці два угруповання вже вийшли на контакт під час цього циклу. Тепер, коли президент убезпечив свій Білий дім і електоральну базу, він візьме місто штурмом. Ліфт на нижній рівень відкрився раніше, ніж Раян встиг пояснити свій план вірним поплічникам. Дворняга вийшов першим, за ним — білява жінка з налитими кров'ю очима. Вона тримала голову низько й уникала чужих поглядів, ніби боячись переступити межу. Раяну знадобилася частка секунди, щоб упізнати Кислотний Дощ. Її поведінка, постава, те, як вона рухалася... все, окрім зовнішності, змінилося. Вона випромінювала зовсім іншу енергетику, ніж та вбивча божевільна, до якої звик кур'єр. Її постава кричала про покірність. — Дощ? — запитав Москіт, ймовірно, очікуючи, що жорстока маніячка розлютиться і вб'є їх. — Дощ, це ти? — Я... Я Хелен, — навіть голос у неї був зовсім інший, тепер, коли вона не кричала весь час. — Це моє справжнє ім'я. Хелен. — Хто тебе випустив? — запитала Зарин, показуючи на неї руками. — Доктор. Він сказав, що я... що лікування спрацювало, — Кислотний Дощ почухала потилицю, поки всі дивилися на неї в шоці, а потім по-овечому посміхнулася Раяну. — Вибач, що я намагалася вбити тебе раніше. Я... я не могла ясно мислити. — Все гаразд, я прощаю тебе, — серце Раяна переповнилося співчуттям, і Зарин опустила рукавички. — Я просто щасливий, що у тебе все ще є волосся. — Хемо попрацював і наді мною, — промовив Дворняга, його голос дивував своєю буденністю. Зарин одразу ж повернула голову в його бік. — Ти можеш говорити? — Так, хоча у мене болить мозок, коли я говорю, — Дворняга взявся за голову. — Думаю, моя сіра речовина повільно заповнює порожнечу, залишену пухлинами. — Таке відчуття, що я прокидаюся від довгого кошмару, — сказала Кислотний Дощ, посміхаючись до Раяна. — Дякую за допомогу. Я... я щиро вдячна, ти не повіриш. — Але наше нинішнє лікування не триватиме вічно, як я зрозумів, — зі стогоном поскаржився Дворняга. — А це відстій. Ні, це не так. Посилений метаболізм Геномів означав, що вони розвивали стійкість до хімічних продуктів набагато швидше, ніж звичайні люди. Зрештою, їхні мутації пристосувалися б до лікування Алхемо й обидва Психи знову впали б у божевілля. Але це був найгірший сценарій, і Раян знав, що він все виправить. — У нас є інструменти, щоб знайти остаточне рішення, — сказав він, дивлячись на Дворнягу. — Але я відчуваю, що нам знадобиться твоя допомога. — Я не буду з тобою сперечатися, — сказав Дворняга. — Я не хочу знову їсти щурів, розумієш? Я ніколи про це не просив. — Ти випив, мабуть, п'ять підробок, — зауважила Зарин, не співчуваючи його становищу. — Ти вже був ледве кращий за собаку, коли Адам знайшов тебе, коли ти їв сміття. Дворняга здригнувся. — Я знайшов Білий Еліксир, коли рився у руїнах Старого Риму, але він нічого не зробив. Я читав, що білі Геноми впливають на інших Геномів, але я не міг змусити свою силу працювати. Тож я подумав, що це, мабуть виявився несправний Еліксир, і взявся за короткий кінець палиці. Я вже планував купити підробку, поки не знайшов свій оригінал, тож... Раян здогадався, як все було, і по його тілу пробіг дрож. — Ти випив підробку, бо вважав себе безсилим, і перетворився на Психа. Здібності Дворняги дозволяли йому запастися не одним Еліксиром. Сама по собі вона нічого не давала. Подібно до того, як привид Каспера трансформувався лише після смерті, деякі здібності потребували дуже специфічних обставин, щоб активуватися, вводячи в оману своїх користувачів. — Так, — підтвердив Дворняга, кивнувши головою. — Присягаюся, якщо ти знайдеш ліки, я ніколи не торкнуся Еліксиру до кінця свого життя. Роки, проведені у статусі божевільного звіра, мене добряче налякали. — А для певності, ти не збираєшся встромити нам ножа у спину? — запитав Москіт у Кислотного Дощу. — Ти ж випотрошила нашого попереднього телепортера у пориві люті. — Ні, ні, — молода жінка похитала головою, її очі видавали її жах. — Я... це була не я. Я... я нікому не заподію шкоди, присягаюся. Її слова звучали щиро, тож Раян повірив їй на слово. — Дещо не дає мені спокою, — сказав кур'єр, скориставшись нагодою допитати її. — У своєму божевільному стані ти продовжувала патякати про те, що я зачинив браму, і що щось під назвою Верховний хоче, щоб ти перемогла. — Я..., — Хелен схрестила руки, відчуваючи незручність від спогадів про свої божевільні дні. — Ну, я не пам'ятаю всього. Все як в тумані. Але... я думаю, це через портал всередині тебе. — Портал? — Раян насупився за маскою. — Так, — Кислотний Дощ шукала потрібні слова. — Коли я міняюся краплями дощу, це... це не миттєво. Це виглядає так ззовні, але з мого погляду... все стає фіолетовим, і я переходжу з одного місця в інше коридором. — Ти потрапляєш у Фіолетовий Світ, коли телепортуєшся, використовуючи його як короткий шлях у просторі. — Це пояснювало, чому їхні сили могли відчувати активацію іншої. Вони обидва мали сильний зв'язок з виміром, що їх живив. — Коли я перебуваю в цьому місці, я... бачу дивну піраміду над нами, яка спостерігає за нами, — Хелен глибоко вдихнула. — А ще я чую голоси. Я не впевнена, чи вона розмовляє зі мною, чи з кимось іншим, але... я чую, як люди розмовляють. Коли я дивлюся на тебе в цьому стані, я бачу шлях, до якого я не можу отримати доступ. Шлях, який ти закриваєш. Якщо це має сенс. — Зрозуміло, — Раян схрестив руки. — Річ у тім, що в минулому я зміг відкрити ворота в Фіолетовий Світ, але тільки з підсиленням. — Ти зміг це зробити? — голова Кислотного Дощу з надією піднялася. — Ти зміг би... ти зміг би повернутися в минуле через те місце. Я знаю, що це можливо. Це... весь простір і час, все повертається до нього. Зарин подивилася на Раяна тямущим поглядом, і хоча він сяяв від щастя, він був досить обережний, щоб не розкрити правду. Особливо зараз, коли все нарешті виглядало райдужно. — Я... я втратила свою сім'ю через... через помилку, — сказала Хелен, з'єднавши пальці й дивлячись вниз. — Ось чому я шукала Фіолетовий Еліксир. Я вже могла викликати дощ, але... — Ти випила Фіолетовий Еліксир, попри ризик? — запитав Раян. Кислотний Дощ похитала головою, її обличчя стало моторошним, а пальці затремтіли. — Я знайшла один, але... я подумала, що можу дати його другу. Може, їм пощастить. Але Адам... Адам спіймав мене і... забрав Фіолетовий Еліксир, і сказав... Її погляд нагадав йому погляд травмованої жертви з посттравматичним стресовим розладом. — Він сказав, що якщо я дійсно хочу повернутися, я... я повинна зробити це сама. Тож він... відкрив пляшку і..., — Її голос завмер у горлі, дихання почастішало. — І він... Раян здригнувся, слухаючи її розповідь, і раптом зрозумів, що одержимість Ганнітовстуна Лектора насильно годувати його Еліксиром не була одноразовим імпульсом. Це була звичка. Цей кривавий виродок розбивав людей на шматки їхніх колишніх «Я» доки у них не залишалося іншого виходу, окрім як піти за ним. — Я сумніваюся, що ми можемо допомогти твоїй родині, Хелен, — вибачився Раян, розбивши її надії. Навіть якщо йому вдасться отримати доступ до Фіолетового Світу, за словами Морока, Верховний збереже причинно-наслідковий зв'язок і уникне часових парадоксів. — Але ми принаймні допоможемо тобі. Присягаюся. — Я... розумію, — те, як вона це сказала, змусило Раяна відчути жаль до Кислотного Дощу більше з усіх людей. Вона перевела подих і зуміла заспокоїтися. — Гаразд. — Може, запитаєш в Августі? — запропонував Москіт. Чи не віднайшов він знову вуглинку людяності? — Я чув, що Меркурій може воскрешати мертвих, і ми з ними помирилися. — Він воскрешає їх як бездумних зомбі, ти, тупий осел, — сказала Зарин, перш ніж повернутися до гри в більярд. Вона не була схильна до емоційних моментів. — Хтось ще хоче зіграти? Мені зараз щастить. — Звичайно, — сказав Дворняга, дивлячись на мертвих гремлінів, що звисали зі стелі. — І ще, чому над столом повішені мертві тварини? — Це наші талісмани на щастя, — сказала Зарин, відправляючи кулю-вісімку в лунку. Тості вибрав саме цей момент, щоб вскочити в кімнату, оминувши калюжу крові, і одразу ж кинувся до ніг Кислотного Дощу. — Привіт, білявка, — привітався тостер з Хелен, надягаючи шарм. — Хочеш, щоб я... підсмажив тобі хліб? Бідолашна жінка в абсолютній розгубленості подивилася на тостер, а потім на Раяна. — Це що, жарт? — запитала вона. — Якщо ти не любиш хліб сирим, у мене є масло, — спокусливо сказав Тості. Його гра була жахливою, але знову ж таки, він був тостером. — Солодке, м'яке масло. — Як ти можеш дістати масло, якщо у тебе немає рук? — Раян вказав на очевидне. — Ей, у тебе вже достатньо дівчат, які змагаються за тебе, залиш і нам трохи, — відповів Тості. — Коли ти запхаєш мене всередину того великого гарячого меха в гаражі? Тоді я покажу тобі зброю! — Завтра, друже. Завтра. Віверн і раніше знищувала роботів і мехів. Але вона ніколи не билася з тостером. Проінформувавши своїх підлеглих про свій диявольський план, Раян перейшов на нижній рівень. Лен облаштувала скромну майстерню Генія в одній з підземних кімнат неподалік від голографічного купола. Раян вимкнув камери та мікрофони задля усамітнення, що Алхемо сприйняв як знак того, що він займається брудними справами з Лен за дверима. Якщо кур'єр міг довіряти екранам на стінах та інформаційним банкам, які вони показували, то кімната була свого роду архівом. Голографічний проєктор у центрі кімнати показував карту планети Земля з пів дюжиною червоних точок, що світилися навколо Евразії. Можливо, вони вказували на об'єкти Мехрона, що залишилися. Раяну доведеться розшукати їх після того, як він владнає справи в Новому Римі. — Привіт, Коротунка, — сказав він Лен, коли побачив, що вона працює на машині для копіювання мозку. Вона переобладнала стіл на імпровізований верстак. — Мати чудовий вигляд. Він звик бачити темні кола навколо очей Лен, але не сьогодні. Вона виглядала такою ж відпочилою, як і сам Раян, а її щоки знову набули рум'янцю. — Привіт, Рірі, — сказала вона з теплою, доброю посмішкою. — Так, я... я почуваюся добре. Алхемо дав мені пігулки, і вони діють набагато краще, ніж мої попередні антидепресанти. Я можу ясно мислити, навіть коли не використовую свою силу. Хоча Раян все ще не довіряв Алхемо, він мусив визнати, що Геній може зробити багато добра, коли захоче. Якби кур'єр навчився відтворювати його чудодійні ліки, він міг би забезпечити Лен лікування по колу. З часом вона могла б повернути собі ту ж яскраву, невинну енергію, що й у підлітковому віці. — То як там справи з машиною? — запитав Раян, дивлячись на цей пристрій з благоговінням. Він врятував його від століть самотності. — Тепер, коли ми довели, що він працює, і Псишок більше не переслідуватиме нас, ми нарешті можемо будувати довгострокові плани на майбутнє. Тим більше, що цей цикл, швидше за все, закінчився б черговою перестрілкою. — Я досі не можу повірити, що ми щойно здійснили подорож у часі, — зізналася Лен. — Коли я подивилася на Сару, на те, що вона ніколи не бачила мого притулку, я... я зрозуміла, що ти відчувала. Люди забувають тебе знову і знову... це, мабуть, зводить з розуму. — Це було раніше, — сказав Раян, сідаючи на верстак. — Тепер ми можемо залучити більше людей. У мене є зарозумілий молодий учень, з яким я хотів би тебе познайомити. — Є одна проблема, Рірі, — сказала Лен, закусивши нижню губу. — Машина може відправити в минуле лише одну карту мозку за раз. Можливо, я зможу її вдосконалити й збільшити кількість, але поки що... ми обмежені однією людиною. — Тоді ти, — сказав Раян, швидко зрозумівши обмеження методу. — І нам потрібно буде відновити машину і відправляти тебе назад щоразу безперервним ланцюжком. Якщо він обірветься одного разу, ти все забудеш. — Якщо тільки у нас не буде місця, де ми зможемо зберігати спогади, — підтвердила Лен, кивнувши головою. — Нам потрібна Лівія, — сказав Раян. Кур'єр мав намір поговорити з нею, щоб вона допомогла з проєктом люкування Психів тож він уб'є двох зайців одним пострілом. — Я думав, ти їй не довіряєш? — Вона... вона виконала свою частину угоди, — Лен глибоко вдихнула. — Вона могла б сказати батькові, щоб він штурмував це місце, але не сказала. Можливо... можливо, я її недооцінила. Я не хочу, щоб вона бачила креслення машини, але ми могли б співпрацювати. — У тебе є ресурси, щоб відтворити сканер мозку на своїй базі, Коротунка? — напружене обличчя Лен свідчило про протилежне. — Оскільки Псишок зіпсував прототип, нам доведеться створити новий з нуля. — Я... ні, вибач. Нам знадобляться кращі технології, ніж у мене. Вулкана, або з цього бункера. На жаль, кур'єр поки що не міг підкорити бункер без сторонньої допомоги. Після боротьби з обороною Раян зрозумів, що йому знадобиться безбожна кількість циклів, щоб захопити його поодинці. Без втрат він також не міг його взяти, принаймні, доки не вдосконалить процес постійними повтореннями. Він міг би переконати Вулкана або Динаміс надати йому техніку за потрібних обставин, але Лівія виглядала найкращим варіантом. Якби вони змогли домовитися, принцеса Августі могла б надати величезну кількість ресурсів і слугувати підмогою. — Я запитаю Лівію. — А що далі? — запитала Лен. — Я... навіть якщо хтось із них допоможе цього разу, ми оточені Психами. Москіт і Дворняга, вони намагалися викрасти дітей один цикл тому. — Я б не хвилювався за дітей. Зважаючи на їхніх захисників, я більше хвилююся, що у нас закінчаться моби. — Я серйозно, Рірі. Важко вдавати, що нічого не сталося. Щоразу, коли я бачу членів Метабанди, мені хочеться їх пристрелити. — Мені теж хотілося, — зізнався Раян, — але я зрозумів, що хоча серед них є монстри, деякі з них — жертви обставин. Я не можу не загадуватися над питанням, що вони будуть робити зі своїм життям, якщо ми зможемо вилікувати їх від божевілля і залежності. — Вони просто повернуться до своїх старих звичок, — цинічно відповіла Лен. Раян не був у цьому впевнений. Хоча, можливо, це говорив його внутрішній оптиміст, йому хотілося вірити, що такі люди, як Дворняга чи Кислотний Дощ, можуть змінити своє життя. Він мав інтуїцію, що Зарин теж не завдасть клопоту, якщо повернеться до тіла з плоті та крові. Його Ідеальний Забіг вимагав, щоб він рятував тих, хто на це заслуговував. — У будь-якому разі, ми зосередимося на опануванні технології цього бункера, — Морок продовжував дошкуляти Алхемо з приводу порталу, але Геній все ще намагався подолати брандмауери Мехрона. Хоча системи безпеки бункера більше не атакували з першого погляду, ключові, критичні зони поки що залишалися недосяжними. — А вже потім будемо розбиратися з Динамісом. Лен кивнула, на її обличчі з'явився натяк на занепокоєння. — Ми здійснимо наліт на Лабораторію шістдесят шість у цьому циклі? — Так. Я вже почала готувати місцевість, — що б не чекало на них усередині фортеці Динаміса, вони незабаром дізнаються про це. — Лен, є... є дещо, про що я хочу поговорити. Вона відвернулася. — Це те, що Псишок бачив у мене в голові, так? Так. — Лен. Раян затамував подих. — Я кохаю тебе. Ось, він сказав це. — Я любив багатьох людей. Так багато, що всіх не перелічити. Я любив Теа, і Жасмін, і... Зізнаюся, я дуже закоханий у Гардероб, — чорт забирай, чому вона вже зайнята? — Але з усіх цих стосунків наші... наші завжди займали особливе місце в моєму серці. Я... я сподівався, що ми зможемо десь оселитися. Побудуємо будинок. Завести дітей. Знаєш, старі мрії. Я... тепер, коли ти пам'ятаєш, я... я маю знати, чи відчуваєш ти те саме. Він так довго чекав, щоб виговоритися. Руки Лен залишилися схрещеними й стиснулися ще сильніше. Вона продовжувала відвертатися від нього, уникаючи його погляду; можливо, вона хотіла позбавити його від смутку у власних очах, або її емоції переповнювали її. — Я..., — Лен намагалася підібрати слова, а Раян терпляче чекав, поки вона це зробить. — Я все ще... Гадаю, після всього, через що ми пройшли разом, це ніколи не зникне. Але... Але. Таке маленьке слово, але воно зруйнувало стільки мрій. — Але стільки всього сталося, Раяне, — сказала вона з глибоким, сумним зітханням. — Так багато. Я... Я б хотіла, щоб ми могли повернутися у простіші часи, але... ми не можемо, навіть з твоєю силою. Я... ти мій найкращий друг, Рірі, і... і я не хочу, щоб ти пішов. Але... я не відчуваю, що готова до того, щоб ми стали чимось більшим. Можливо, ніколи. Раян слухав мовчки, очікуючи чогось подібного. — Я..., — Лен нарешті подивилася йому в очі, і він побачив, що вона була налякана його реакцією. — Пробач, Рірі. — Ні, все гаразд, — з гідністю запевнив її Раян, і він мав це на увазі. — У мене були століття, щоб обробити ці почуття і підготуватися. Я... розумію, Коротунка. Кур'єру це не сподобалося, але він зрозумів. Він так довго чіплявся за ідею минулого, що не міг озирнутися назад. Багато чого сталося. Все змінилося. Він мусив прийняти їх і рухатися далі. У Лен все ще були свої проблеми, і вона не могла дати йому емоційної близькості, якої він прагнув. Вона вже хотіла, щоб він був у її житті, незважаючи ні на що, і він не міг відчувати, що має право на більше. — Я дам тобі твій простір, — сказав він. — Чесно кажучи, я просто щасливий, що ми знову можемо стати друзями й залишитися ними. Все, про що коли-небудь просив Раян, це щоб про нього пам'ятали. Тепер, коли вона виконала його найзаповітніше бажання, він не міг просити від Лен більшого. — Я... можливо, я помилялася. Я не думаю, що ми найкращі друзі. Здається... здається, це недостатньо сильний термін, — Лен подарувала йому яскраву, теплу посмішку. — Ми сім'я, Рірі. Так. Так, вони були сім'єю. Можливо, не такою, на яку сподівався Раян, але все одно сім'єю. І... Його це влаштовувало.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!