Розділ 68. Death Stranding(Смертний викид) [1]
[1] - відеогра жанру action з відкритим світом в якій треба виконувати доставки вантажів
Від П'ятниці 13-го до Кендімена Раян передивився всі фільми жахів.
Він навіть знявся у кількох з них, або як невблаганний термінатор під час своєї короткої фази Карателя, або як самотня мішень, яку переслідують злісні Психи. Він досі згадує з ніжністю той забіг, коли він втік від Стоноги в одних трусах. Гарні були часи.
Тож у нинішній ситуації не було нічого надзвичайного. Нічний Терор був просто Фредді Крюгером, за винятком того, що він міг нападати на людей, коли вони не спали. Плутон була Смертю з Пункту Призначення. Вамп була трапом, буквальною смертю від сексу. Що ж до Горобця... вона не вписувалася в жодні рамки.
Можливо, вона буде останньою дівчиною? Вбивця був трохи застарий для цієї ролі, але Раян був відкритим до всього нового.
Так чи інакше, йому та Атомному Коту вдалося втекти через ліс, врешті-решт відійшовши досить далеко, щоб Горобець більше не могла цілитися в них лазером. Дует пішов стежкою вниз лісистою долиною, оточеною пишною зеленню папороті, зеленими деревами, орхідеями та каскадними водоспадами. Раян упізнав цю місцевість як Валле Делле Фер'єр, довоєнний природний заповідник.
На жаль, кур'єр відчув, що на нього діє сила Плутона. Його серцебиття неприродно прискорилося, пальці рук смикалися від напруги, і в якийсь момент він ледь не спіткнувся об камінь. Вони тримали дистанцію між собою та підлеглим Августі, але вона не відступала.
— Якщо ми продовжимо рух на південь, то досягнемо місця зустрічі з Коротункою, — Раян перевірив телефон, безрезультатно намагаючись зв'язатися з Радянською Верховною Владою. — Щось глушить мій мобільний.
— Напевно, техніка Вулкана, — сказав Атомний Кіт. — Вимкни телефон, можливо, вони зможуть його відстежити.
Слушна думка, і це позбавило б Раяна нових повідомлень від Щасливиці. — Як далеко, на твою думку, простягається радіус дії Нічної Піжами?
— Не знаю, — зізнався Атомний Кіт, перевіряючи шию Раяна. Там, де його душила галюцинація Кровотік, на шкірі залишилися червоні сліди. — З тобою все гаразд? Зізнаюся, я дуже злякався, коли побачив, як ти поводишся, наче одержимий.
Ого, йому було не байдуже! Хоча після того, як Раян так злякався, Нічна Піжама отримає долю Луїджі. — Ти йди на південь, а я піду на схід.
— Хочеш, щоб ми розділилися?
Це було велике «ні-ні» у фільмах жахів, але кур'єр не був безпорадним підлітком. — Її Жахливість(Cruella) може націлитися лише на одну людину одночасно, і вона зосередилася на мені. Я заманю її в пастку. Якщо ти втечеш, ми перемогли.
Крім того, Раян не міг ризикувати, щоб Вбивча Сімка вистежила їх до місця зустрічі. Ризикувати власним життям — це одне, а ставити під загрозу життя Лен — зовсім інше.
Фелікс негайно запротестував, — Я не залишу тебе помирати, Раяне.
— Довірся мені, Котику, — сказав кур'єр, беручи в кожну руку по револьверу. Він би теж прийняв дозу Шаленства якби не боявся, що сила Плутона може погіршити побічні ефекти. — Я краще справляюся без команди.
— Але-
— Тебе теж пристрелити?
Кошеня нарешті зрозуміло, що настав час дозволити дорослим робити свою справу. — Гаразд, — сказав Фелікс, хоча йому це явно не сподобалося. — Гаразд, я тобі довіряю. Але не смій помирати за мене.
— Боронь Боже, твоя сестра буде пиляти мене на тому світі, якщо я це зроблю. А тепер йди.
Кинувши останній погляд, Атомне Кошеня пішов стежкою на південь, а кур'єр рушив на схід.
Раян ішов лісом, відчуваючи, як невидимий тиск Плутона стає дедалі сильнішим. Він проходив повз порослі мохом руїни будинків і млинів, і врешті-решт вийшов на стежку, що вела вздовж бурхливої річки. Незабаром він вийшов на широку місцевість, з одного боку якої був ліс, а з іншого — невеликий водоспад. Річка протікала по доріжці з бруківки, яка дозволяла переходити з одного берега на інший.
Листя зашелестіло, коли наближалися тіні. Раян підняв зброю, оскільки здавалося, що його оточують численні фігури; в темряві він не міг чітко бачити.
І все ж... коли повітря наповнилося солодкими, смачними пахощами, кур'єр не міг не розслабитися. Напруга в його тілі, здавалося, зникла, коли невидимий голос сказав йому розслабитися.
Повільно з кущів вийшла постать, яка була найпрекраснішим видовищем, яке кур'єр бачив за все своє життя, за всі свої забіги разом узяті. Розкішна руда, з витонченим тілом та ідеальною шкірою; навіть нечисленні веснянки лише посилювали її привабливість. Її губи були червоні, як кров, а очі сяяли смарагдами. Її червона куртка здавалася забороненою межею, що обіцяла невимовну насолоду тому, хто зможе її подолати.
Побачивши її, Раяну одразу ж захотілося кинути все, притиснути її до дерева і дати їй Повну Порцію Романо.
— Привіт, — сказала Вамп з теплою, милою посмішкою, відкриваючи свої порожні руки. Навіть її голос збудив кур'єра. — Все гаразд. Ти в безпеці. Мій бідний хлопчику, ти, мабуть, був дуже наляканий, зовсім один у лісі.
— Ти ангел? — на той час підсвідомість Раяна, заражена попкультурою, повністю контролювала його тіло. — Вони найпрекрасніші створіння у всесвіті.
— Я можу бути твоїм ангелом, якщо хочеш, — сказала руда, поклавши руку на блискавку своєї куртки. — Просто викинь свою зброю, і... я покажу тобі рай.
Нагадайте, хто така Жасмін? Це була ідеальна вайфу. Романтичний фінал, справжній кінець.
Але коли Раян збирався перетворити цей фільм жахів на порно, він зрозумів одну проблему з цим сценарієм.
— Руді не можуть потрапити на небеса, — сказав він, — у них немає душі.
— Що?
І тоді він застрелив її.
Куля влучила у груди вбивці й відкинула її спиною до дерева, але не пролила крові. Та ну, який суперлиходій в наш час носить бронежилет? Раян знав, що треба було цілитися в голову!
— Ти підстрелив мене! — шоковано запротестувала вампір. — Ти підстрелив мене!
— Геть, демон! — Раян підняв зброю і вистрілив, як маніяк. — Я знаю твою гру, суккуб! Кожна твоя веснянка — це душа, яку ти вкрала!
Вампір подивилася на Раяна, як на божевільного, перш ніж сховатися за деревом, щоб уникнути пострілу. Чорт, це завжди траплялося, коли він намагався зняти стрес! — Річі, тягни свою дупу сюди! — крикнула вона. — Як ти можеш протистояти моїм феромонам, козел?
— Ну, коли приймаєш стільки речовин, що змінюють свідомість, скільки я, з часом виробляється стійкість, — відповів Раян, перезаряджаючи зброю. — Чесно кажучи, я пробував набагато сильніші афродизіаки, ніж твої феромони. Ти не повіриш і половині того, що я робив.
— Неважливо, — відповіла руда дияволиця з-за свого прикриття, — поцілунок, і твої життєві показники підведуть тебе.
Як тільки вона це сказала, з лісу з'явилися надто знайомі нелюдські обличчя, оточивши Раяна з усіх боків. — Дорогий гостю, — п'ять злісних клоунів, кожен з яких був озброєний серветками та срібними столовими приборами. — Монте-Карло — наразі зачинено!
— Давай, Пеннівайзе, — відповів Раян, вистріливши в найближчу ілюзію, коли вона розчинилася в білій субстанції. Ці ілюзії могли завдати йому шкоди так само, як і справжні, але вони вмирали так само, як і оригінали. Вони мали лише стільки сили, скільки давав їм його розум.
Коли він задіяв клоунів, Вамп покинула свою схованку і почала рухатися по кущах, як лев, що переслідує, її руки тепер випускали якийсь кольоровий дим. Смертельні феромони, швидше за все.
Раян ненадовго зупинив час, ілюзії Монако миттєво розвіялися. Однак, на відміну від примари Кровотіку, коли час відновився, клоуни повернулися до життя.
— Це все, на що ти здатен, Піжама? — насміхався над Нічним Терором, прокладаючи собі шлях крізь клоунів. — Я вбив їх тисячі! Я навіть з'їв одного!
Потім, коли він опинився в оточенні темряви і мертвих клоунів, повітря наповнилося новим запахом. Той, що наповнив його тривогою і страхом. Сморід смерті, хвороб і...
— Рірі.
Раян обернувся і зіткнувся з нею обличчям до обличчя.
Вона стояла на точильному камені біля водоспаду, одягнена в одяг, просякнутий кров'ю.
— Коротунка? — запитав Раян, хоча розумово він знав, що все це було в його голові.
Лен відкрила рот, але її вирвало кров'ю. Вона заплакала багряними сльозами, видаючи пронизливий крик, і кинулася на кур'єра з піднятим ножем.
Раян був настільки наляканий цим видовищем, що ілюзія закрила проміжок, перш ніж він встиг прицілитися. Однією рукою вона штовхнула його до дерева, а іншою спробувала вдарити ножем. Кур'єру довелося кинути один зі своїх пістолетів, щоб зловити її руку й утримати лезо; потім він спробував прицілитися зі свого пістолета, що залишився, навіть коли нападниця почала бити його струмом...
— Ти ніколи не залишав Монако, — голос ілюзії належав не Лен, а самому Раяну. — Ти все ще в цьому ліжку, і все це — передсмертний сон.
Це було, мабуть, найгірше, що хтось міг сказати мандрівникові в часі, і це змусило його на мить втратити концентрацію. Лезо Нічного Терору миттєво влучило у стегно Раяна, але кур'єру вдалося відвести удар подалі від життєво важливих органів.
На жаль, страшні спецефекти тримали його притиснутим до дерева, Вамп вийшла зі своєї схованки. — Тобі слід було піти легшим шляхом, придурок, — сказала вона Раяну, коли її заряджена феромонами рука рушила до його шиї. — Принаймні, я б тебе спершу трахнула.
— Може, наступного разу, — відповів Раян, нахмурившись від болю, перш ніж зупинити час.
Він очікував, що ілюзія зникне, але натомість вона лише трансформувалася. З кошмарної, викривленої версії Лен вона перетворилася на чоловіка в масці в чорному костюмі.
— Ось ти де.
Раян відштовхнув паралізованого Нічного Терора і двічі вистрілив йому в голову.
Коли час відновився, труп Синього Генома врізався у здивовану вампірку, і вона спіткнулася об каміння, ледь не впавши у водоспад, що був неподалік. Затискаючи однією рукою рану на стегні, Раян наставив на неї пістолет.
— Зачекай, — благала вампірка, підіймаючи руки у знак капітуляції, її запах наповнив Раяна сумішшю бажання і жалю. — Не вбивай мене! Я можу зробити так, що це буде варте твого часу!
Так, вона буде його. Його розум, його тіло кричали йому про це. Вона зробить все, що захоче Раян; він просто повинен був кинути пістолет і взяти її зараз. — Як тебе звати? — запитав кур'єр, наводячи пістолет на останки Нічного Терора. — Його і твоє? На потім.
— Річард Пінкман і Карен Річчі! — вона змусила себе посміхнутися. — Так, опусти пістолет, і я поцілую твою рану-
Раян вистрілив рудій загрозі в голову, перш ніж вона змогла спокусити його ще більше.
— Ніякого сексу до шлюбу, — пожартував він, коли вода потягла тіла вбивць вниз по водоспаду. — Моя чистота — мій щит!!
Після цього Раян зітхнув від болю, ніж Нічного Терору все ще застряг у його плоті. Він не міг витягти його, не ризикуючи спливти кров'ю, навіть з його вдосконаленою фізіологією. Принаймні, поки не знайшов безпечного місця.
Однак на це у нього не було часу. Кур'єр почув вибух вдалині, на південь від свого місцезнаходження. Здавалося, Атомний Кіт теж боровся за своє життя, попри всі зусилля мандрівника в часі.
Раян ледве чув свої думки, оскільки його серцебиття почастішало. Йому здавалося, що серце ось-ось розірветься у грудях, а перед очима помутніло.
— Я вражена.
Плутон.
Раян негайно підняв пістолет у темряві, але не зміг знайти її. Вона ховалася за деревом? Вниз по водоспаду? Ні, голос був далеким криком, дуже далеким.
— Ніхто ще не виживав проти нас так довго, принаймні без підмоги, — Плутон замовкла на коротку мить, поки Раян намагався знайти її за звуком. — Ти Квіксейв — чи не так? Моя племінниця нещодавно попросила, щоб з тобою нічого не сталося.
— Вона просила мене помилувати й тебе теж, — насупившись, відповів Раян. Він нічого не чув, бо в голові стукотіло серце! — Знаєш, я хотів запитати, ти неодружена?
— Я вдова, — відповіла вона таким тоном, що Раян подумав, чи не жартує вона. — А що?
Чи то тривалий вплив феромонів, чи то відсутність Жасмін у його житті, чи то чистий мазохізм, але кур'єр не міг втриматися від невпинного флірту. — Хіба ми не можемо вирішити наші розбіжності благородним шляхом, уклавши шлюб за домовленістю? Присягаюся, я буду найкращим, якого ти коли-небудь мала.
— Я пас, — відповіла Плутон, і все. — Твій розумовий процес до болю прозорий. Ви розділились, щоб я могла зосередитися лише на одному з вас. Але Горобець переслідує зрадника, поки ми говоримо. Твій план нічого не змінив.
— Хіба ти не знаєш, що коти їдять горобців? — Раян похитав головою, на межі. Досі його не спіткало жодного лиха, бо Плутон хотіла поговорити, але він не мав жодного уявлення, що станеться, коли вона повністю вивільнить свою силу на такій відстані. — Ти нічого не знаєш про тваринний світ.
— Я вивчила твій маркер здалеку, і він здається дивним. Ніби пов'язаним з іншим, далеким, недосяжним для мене всесвітом. Всесвітом, якого моє прокляття не може торкнутися, — її голос наближався. — Ти ж насправді не тут, так? Ти лише проєкція. Навіть якщо мої лиха вб'ють тебе, ти з'явишся знову.
— Чесно кажучи, я не думаю, що Земля переживе двох мене. — принаймні, це означало, що хоча Плутон може вбити Раяна зараз і відстежувати його в майбутніх циклах, вона не може покінчити з кур'єром назавжди. Ця новина принесла полегшення.
Тепер, якби тільки він міг підтвердити те ж саме зі Скасовувачем, це було б ідеально.
— Якщо ти так запекло борешся за життя, то за це треба платити, навіть якщо ти можеш одужати, — промовила молодший бос з гострою проникливістю. — Не втручайся, Квіксейв. Мій брат хоче, щоб його хрещеника вбили за зраду. Йому на тебе начхати. Просто... відвернися.
— Вибач, ти занадто бідна, щоб дозволити собі мої розцінки.
— Тоді помри.
Плутон випустила на нього всю силу свого прокляття, і світ здригнувся.
Буквально. Земля затремтіла під його ногами, а крізь дерева пронісся страшенний вітер. Листя полетіло в його бік, і перш ніж Раян встиг зрозуміти, що його вдарило, воно, наче бритва, прорізало його одяг і шкіру. Пістолет у руках кур'єра видав тривожний звук, а гілки посипалися на нього зі швидкістю списа.
Раян поспішно зупинив час, щоб ухилитися від снарядів і відкинути зброю, якраз перед тим, як порох всередині змусив її вибухнути посеред польоту.
— Я зрозуміла, як працює твоя сила, — почув він, як Плутон насміхається над ним, коли час відновився. — Ти зупиняєш час на кілька секунд. На п'ять? Може, на десять? Ти можеш отримати перепочинок від мого прокляття, перервавши потік причинності, але на такій відстані ти не можеш уникнути всього. У якийсь момент ти оступишся. Зрештою, ти помреш. Все вмирає.
Раян відкрив було рота для дотепної репліки, але тут його щось схопило ззаду. Гілка дерева, схожа на зашморг, схопила його за шию і підняла над землею, міцно стискаючи її. Водночас ніж Нічного Терору рухався сам по собі, прокладаючи собі шлях крізь його плоть, наче невидима рука, що орудувала ним.
На такій короткій відстані прокляття Плутона відверто спотворило реальність. Воно змусило сам світ бажати смерті Раяна.
Гірше того, кур'єр почув постріл вдалині. Плутон вирішила прискорити смерть у старомодний спосіб.
Поспішно зупиняючи час, Раян зумів зламати гілку, що тримала його в полоні, витягнув ніж Нічного Терору і відкинув його вбік, перш ніж він встиг прокласти собі шлях до життєво важливих органів. Рухаючись, він помітив, що куля Плутона застигла в повітрі; її траєкторія явно відхилилася, щоб поцілити в голову кур'єра.
Чи варто було використовувати плюшевого? Ні, ризик був надто великий. Якщо сила Плутона могла вплинути на нього, то це могло призвести до гірших наслідків, ніж просто обернутися проти Раяна.
Не встиг кур'єр зійти з дороги й час відновився, як він ледь не спіткнувся і розбив череп об великий камінь. Його рухи сповільнилися, серце билося так швидко, що його посилене тіло не встигало за потоком крові.
Біп~
Раян почув знайомий звук, що виходив зсередини його костюма.
Атомна бомба!
Чорт, чорт, чорт! Сила Плутона віддала перевагу його вбивству, а не супутнім збиткам!
Не маючи іншого вибору, Раян зупинив час, витягнув пристрій з-під одягу і поспіхом вимкнув його. На щастя, часова аномалія скасувала згубну енергію, і йому вдалося витягти детонатор.
Однак, коли час відновився, він виявився без жодного захисту.
Земля провалилася під ногами, потягнувши його в річку і вниз по невеликому водоспаду. Раяну вдалося захистити голову руками, перш ніж він вдарився об великий камінь внизу, але частина природної структури обвалилася позаду нього. Купа уламків поховала його від грудей донизу, розчавивши ноги.
Він тільки встиг підняти голову, як з вершини водоспаду на нього насунулася самотня тінь.
— Далі ти не підеш, Квіксейв, — сказала Плутон, піднявши на нього пістолет з висоти. Відстань між ними була не більше п'ятнадцяти метрів. — Я скажу своїй племінниці, що ти зробив усе, що міг.
— I’ll..., — прохрипів Раян, рівень води підіймався і погрожував втопити його. — Be... back... [1] - Я повернуся, репліка з Термінатора
— І я вб'ю тебе стільки разів, скільки буде потрібно.
— Ні, не вб'єш! — І Плутон, і Раян повернули голови: з лісу виходив Фелікс зі зброєю, зарядженою його вибуховою силою.
Лялька панди з Пандамобіля!
Так! Подумав Раян, його легені були занадто стиснуті уламками, щоб вимовити слова. Використовуй силу! Використовуй силу панди!
— Лови це! — прогарчав Фелікс, готуючись кинути снаряд у стоїчну Плутон.
Кур'єр відчув, як тиск смертельного прокляття зникає, коли воно націлилося на Фелікса.
Дощ гілок і листя повалився на юного героя ззаду, щойно він кинув свій снаряд, і два дерев'яні списи встромилися йому у праву ногу і плече. Фелікс впав, а листя влучило в ляльку панди в повітрі, підірвавши її на безпечній відстані.
Плутон могла використати свою здатність для захисту?
— Де Горобець? — спокійно запитала Її Жахливість, обтрушуючи пил з сукні. Відважні зусилля кошеняти не принесли жодного результату.
— Мертва, — промовив Фелікс, гарчачи від болю. Гілки-списи притиснули його до землі, і його кров змішалася з водою, що падала водоспадом. — Заскочив її зненацька... і підірвав.
Плутон насупилася і націлилася зі своєї рушниці в голову Кошеняті. — Вона була чудовим солдатом, — сказала вона, роблячи крок у його бік. Фелікс закашлявся кров'ю, коли прокляття посилилося й атакувало його життєво важливі органи. — Воістину, моя племінниця була занадто хороша для тебе.
Це не могло так закінчитися!
Цей забіг... він так добре почався, і він досягнув такого прогресу... Раян був так близький до того, щоб зняти власне прокляття, розгадати таємницю перенесення когось через петлі. Це не могло так закінчитися, не після всього!
Бог відповів на його тиху молитву нявканням.
Плутон зупинилася, не встигнувши випустити кулю, як з лісу прямо перед Феліксом вискочив білий хутряний клубок. Тварина сиділа прямо перед Атомним Кошеням і дивилася на Плутона своїми чарівними очима.
Евген-Генрі!
— Що це таке..., — вираз обличчя Плутона змінився від нудьгуючого професіоналізму до натяку на страх. Більше не падали ні дерев'яні списи, ні листя, щоб добити її жертву. Насправді, пасма жовтої енергії, здавалося, мерехтіли навколо, ніби щось кидало виклик силі заступниці боса. — Що це за істота?
І хтось пішов за кішкою через ліс. Яскрава молода жінка з яскравим, як сонце, волоссям, у найелегантнішому костюмі та з позолоченим пістолетом.
Фортуна.
З усіх людей на допомогу прийшла Фортуна. Живий талісман удачі.
Мало того, її сила, здавалося, достатньо втручалася в силу Плутона, щоб жодна катастрофа чи серцевий напад не прикінчили її брата. Натомість золотава хмара оточила Фортуну, наче німб, і захистила Фелікса завдяки фізичній близькості.
— Хресна..., — промовила вона, насупившись, перш ніж помітила брата й одразу ж кинулася до нього. — Феліксе! Феліксе, з тобою все гаразд!
— Фортуна, — Плутон глибоко насупилася, її пістолет все ще був спрямований на Фелікса. — Ти повинна була залишитися з Лівією.
— Я... я намагалася слідувати-, — очі Фортуни помітили Раяна, знизу водоспаду, і розширилися від шоку. — Раян!?
Кур'єр спробував помахати їй рукою, але його тіло не витримало. Тепер, коли смертельне прокляття Плутона не було спрямоване на нього, рівень води впав і більше не загрожував втопити його, але його тіло залишалося розчавленим, побитим і спливало кров'ю. Він був не у змозі втрутитися.
Фортуна з жахом перевела погляд з Раяна на Фелікса, швидко склавши два і два разом. — Ні...
— Твої батьки дали дозвіл, — сказала Плутон, майже читаючи думки Щасливиці. — Завдання лягло на мене, спеціально для того, щоб тобі не довелося бруднити руки.
— Але..., — голос Фортуни стих в горлі, коли вона намагалася сформувати зв'язне речення. — Не може бути!
— Він зрадив організацію заради Карнавала, — наполягала Плутон, роздратована тим, що Фелікс продовжує жити. — А тепер забирайся з мого шляху. Це має бути зроблено.
Паніка Фортуни перетворилася на похмурість, коли вона мовчки прийняла рішення.
— Хресна, — Фортуна підняла свій власний пістолет на голову Плутона, ставши між вбивцею і Феліксом. — Відійди від мого брата.
Якби вона не була такою надокучливою, Раян, можливо, закохався б у неї одразу.
— Ти теж стаєш зрадницею? — Плутон витріщилася на брата з сестрою. — Ви ганьбите своїх батьків, ви обидва.
— Геть від мого брата! — повторила Фортуна, її пальці тремтіли на спусковому гачку. — Я... Я не буду вагатися!
Дві жінки обмінялися поглядами, напруга між ними зростала. — Фортуно, не треба..., — благав Фелікс, його очі розширювалися від страху. — Ні, не треба...
— Шкодувати палицю, — сказала Плутон, спокійно цілячись у Фортуну, поки смертельне прокляття знаходило нову мішень. Жовті пасма оточили хмару Фортуни, як списи, готові впасти на щит. — розпещувати дитину. [2]
Два постріли луною прокотилися лісом, а потім настала тиша.
[2] - прислів'я про виховання дітей: утримуватися від покарання — це ненавидіти свою дитину, а виправлення — це засіб любити її. Іншими словами, дозволяти дитині завжди робити те, що їй заманеться, не приносить їй користі. Кращим, більш люблячим вчинком буде відвернути дитину від поганих шляхів на більш вигідний шлях. Прислів'я стосується тілесних покарань, однак має застосування поза межами фізичної дисципліни.
Далі
Розділ 69 - Обмежений час
Розділ 69. Обмежений час Перед очима Раяна потемніло. Важко було сфокусуватися, темрява ховалася на краю його зору, і сили покидали його. Він навіть не відчував ніг, а все тіло було холодним. Можливо, це була втрата крові або залишкові ушкодження, яких він зазнав у битві з Плутоном. А можливо, це була справа рук Евгена-Генрі, оскільки кіт телепортувався прямо перед Раяном. Котяра без жодного звуку дивився вниз на спійманого Генома, наче провідник у підземний світ. — Фортуна! Над водоспадом переляканий Атомний Кіт тримав на руках свою сестру, з грудей якої текла кров. Труп Плутона впав з водоспаду з діркою в лобі. Річка потягнула заступника боса вниз за течією до її останнього притулку; її прокляття було скасовано, і ліс повернувся до нормального життя, хоча це і коштувало певної ціни. Фортуна зробила щасливий постріл... але навіть удача не змогла обдурити смерть. — Фортуна! — крикнув Фелікс, намагаючись прикрити рукою рану сестри й не дати їй спливти кров'ю. Раян знав достатньо про медицину, щоб зрозуміти, що це було марно. Якби у нього були інструменти та енергія, він міг би врятувати її. Він би врятував її й зараз. Він врятував би їх усіх наступного разу. Зрештою, тільки Раян був проклятий безсмертям. Тільки він міг нести цей тягар. Коли він почав втрачати свідомість, Раян помітив металеву тінь, що рухалася вгору за течією. Це була русалка в силових обладунках, яка перетинала річку, щоб врятувати його. — Рірі! — з жахом закричала Лен, кидаючись до нього, одразу ж відштовхуючи уламки, що тримали його внизу. — Я тут! Я тут! Лен... Завжди була поруч, щоб врятувати його, коли все було втрачено. — Я мушу йти. На мить кур'єру здалося, що він промовив це вголос, аж поки він не зрозумів, звідки пролунав безтілесний голос. Щось говорило через Евгена-Генрі, використовуючи власний голос Раяна. — Решта, — кіт подивився в очі кур'єру, його котячий погляд сяяв фіолетовим від мудрості зірок, — залежить від тебе. Спалах фіолетового світла приголомшив Раяна, і він втратив свідомість. Коли Раян розплющив очі, це було під гімн Інтернаціонал [1]. [1] - міжнародний пролетарський гімн; гімн комуністичних партій, а також соціалістів і анархістів. https://uk.wikipedia.org/wiki/Інтернаціонал_(гімн) Стеля була багряно-червоною, а перед ним висів портрет Маркса та Енгеля. Внутрішньовенний пристрій накачував його праву руку анестезією, поруч з інвалідним візком зі шкіри та бляхи у стилі стімпанк. Чорт забирай, невже він знову прокинувся у підпільній радянській лабораторії? Одного разу було достатньо! Очі Раяна блукали навколо, тіло було важким, йому було важко дихати, а у грудях свербіло. Найголовніше, він не відчував нічого нижче пояса, включаючи свою найнебезпечнішу зброю. Навіть Вамп загинула, намагаючись заволодіти нею. Він лежав на лікарняному ліжку, з телевізором і вікном, що веде в темну підводну безодню. Сидячи на стільці прямо перед ним, маленька Сара читала «Подорож до центру Землі» Жюля Верна. Вона не помітила, як він прокинувся. Раян повернув голову, глянувши на ще одне ліжко, що стояло поруч з його власним. Атомний Кіт лежав напівприхований під простирадлом, дивлячись у стелю порожніми очима. Його тулуб був обмотаний бинтами, і він мав власну внутрішньовенну систему. — Фелікс? — Голос Раяна налякав Сару, яка поспішно закрила книгу. — Кошеня? Нічого. Атомний Кіт навіть не відповів. Його погляд був порожнім, порожнім проваллям небуття, поглядом на тисячу ярдів. — Він такий відтоді, як мама привела тебе сюди, — насупившись, сказала маленька Сара. — Він не відгукується, коли його кличуть. Я вже бачила цей погляд в Іржавому місті. Він зламаний зсередини, і він не повернеться. — Повернеться, — Раян знав це з власного досвіду. — Зрештою, коли безодня закінчить тебе жувати, вона випльовує тебе назад. Звичайно, кур'єр, напевно, повернув би час назад, перш ніж Атомний Кіт закінчив би процес зцілення. Навіть якщо вона його дратувала, він не міг дозволити Фортуні залишитися мертвою. Не після того, як вона віддала своє життя, щоб врятувати брата. — Тепер, коли ти прокинувся, підіймай свою дупу з ліжка, — сказала маленька Сара, ще не усвідомивши очевидного. — Образно, я маю на увазі. Як ти себе почуваєш? — Без ніг, як Крістофер Рів [2]. — Я не знаю, хто це. — І тому я тебе терпіти не можу. — Принаймні, у мене все ще є но-, — маленька Сара раптом зупинилася, коли вона склала два і два разом. — О, зачекай, я зрозуміла жарт! Терпіти не можу! [2] - американський актор кіно, прославився після того, як зіграв головну роль у фільмі «Супермен» 1978 року. Здається мав ампутовану кінцівку. https://uk.wikipedia.org/wiki/Крістофер_Рів — Тепер, якщо ти можеш привезти мені інвалідний візок, — сказав Раян, дивлячись на свій новий Plymouth Fury. — Я дозволю тобі мене трохи підштовхнути, але, будь ласка, не розмовляй за моєю спиною. — Хочеш, я знайду тобі місце для паркування? — відповіла маленька Сара, відкладаючи книжку вбік і допомагаючи Раяну сісти в інвалідний візок. Як він і очікував, решта тіла кур'єра також не була пошкоджена. На ньому було майже стільки ж бинтів, як на єгипетській мумії. — Це лише початок, але тобі потрібно потренуватися в каламбурному мистецтві, — сказав Раян. — Як довго я був без свідомості? — Мама привезла тебе вчора ввечері, — відповіла вона, хапаючи палицю, що тримала внутрішньовенну систему, і прикріплюючи її до інвалідного візка. — Інші сироти робили ставки на твою смерть. Більшість казали, що ти не виживеш. — Сподіваюся, ти поставила на мене. Якщо він міг довіряти її посмішці, вона так і зробила. — Так, ти надто жорстокий, щоб померти, і мамі... мамі було б боляче, якби ти не прокинувся, — Сара подивилася на кур'єра. — Вона була у сльозах, коли привезла тебе сюди. — Я цього не планував, — зітхнув Раян. — Можеш відвести мене до неї? — Звісно. Сара штовхнула інвалідний візок до дверей «лікарні», а Раян кинув останній погляд на Атомного Кота. Фелікс перестав дивитися у стелю і тепер з порожнім обличчям дивився на підводну безодню за межами житла. Раян не міг його звинувачувати. Його власні батьки підписали йому смертний вирок, і сестра, яку він залишив, померла через нього. Це могло б потрясти будь-кого. — Фелікс... — Я не хочу розмовляти, — несподівано сказав Кошеня, його голос був беземоційним. Зараз не було часу. Можливо, ніколи. Сара штовхнула інвалідний візок через сталевий коридор, і врешті-решт, до майстерні Лен. Раян побачив, що його найкраща подруга порається над своїм водолазним костюмом, який вона з'єднала кабелями з Хронорадіо та мозковою технологією Динаміса. Деякі частини костюма були замінені копіями дизайну Жасмін, зокрема шолом. Здавалося, що Лен вирішила перепрофілювати наявне обладнання, а не створювати щось нове, можливо, через брак ресурсів. А Евген-Генрі стояв на вершині сервера, як сфінкс. — Рірі..., — полегшення на обличчі Лен було майже відчутним. — Ти прокинувся. — А ти сумнівалася? — пожартував він. Коли Геній здригнулася, Раян зрозумів, що йому слід було тримати язик за зубами. — Так, сумнівалася, — сказала вона, насупившись. Вперше він помітив червоний відтінок навколо очей Лен, наче вона неодноразово витирала сльози. — Я думала... я думала, що запізнилася... — Ти засранець, — сказала Сара Раяну, дивлячись на нього пильним поглядом. — Я б копнула тебе по нозі, якби це не було марно. — Ти все ще можеш вщипнути мене за руку, якщо хочеш, — відповів Раян, і вона так і зробила. — Ой! — Ти заслуговуєш на гірше, — сказала Сара, а потім занепокоєно подивилася на Лен. — Мамо, тобі треба відпочити. Я можу принести тобі теплого гарячого шоколаду. — Ні, все гаразд. Дякую, сонечко, — Лен змусила себе посміхнутися Сарі. — Можеш... залишити нас на хвилинку? Дівчинка явно не хотіла підкорятися, але все одно зробила це. Двері майстерні зачинилися за нею, залишивши Лен і Раяна наодинці. — Мені шкода, — одразу ж сказав Раян. Лен відвела погляд. — Я не змогла її врятувати. Дівчинку. Вона вже захлиналася у власній крові, коли... коли я... — Вона була мертва ще до того, як ти приїхала, — Раян посунув інвалідний візок вперед, поклавши руку на руку Лен. На його подив, вона не відразу відсторонилася від фізичного контакту. — Коротунка, це не твоя провина. Вона відштовхнула його руку. — Якби я з'явилася раніше... — Ти б померла, — сказав Раян. — Хто сказав тобі, де ми? — Я..., — вираз її обличчя змінився з засмученого на збентежений. — Я зламала твій телефон. Після того, як ти його вимкнув, мені довелося шукати тебе пішки. Він мав би злитися на неї за це, але АНБ зробила це першою. Раян подивився на пристрій, а потім на Евгена-Генрі. Кіт, здавалося, був радий знову побачити свого господаря, але його погляд повернувся до свого природного блакитного кольору. — Ти закінчила пристрій для перенесення свідомості? — Гадаю, так, — насупившись, відповіла Лен. — Але вони зникли. — Хто? — похмуро запитав Раян. — Енергетичні показники твого кота. Вони зникли. Він тепер звичайний кіт, — Лен похитала головою, поки Евген-Генрі демонстрував їм свою королівську дупу. — Що б не викликало його телепортаційні стрибки раніше, це припинилося. Сутність Фіолетового Світу заволоділа Евгеном-Генрі, як плюшевим, а потім покинула будівлю. Чому? Чому вона діяла саме так? У чому був сенс? Раян не міг цього зрозуміти, але з часом зрозуміє. — Як справи на поверхні? Лен миттєво здригнулася. Очевидно, що все змінилося тільки на гірше. — Рірі, ти справді хочеш знати? Ти ж щойно прокинувся. — Так, хочу. Лен повільно підійшла до комп'ютера, підключеного до серверів, набрала на клавіатурі й показала йому екран. Краплі закривали камеру, яка записувала зображення, тож Раян припустив, що воно надходило з морського зонда. Але якості було достатньо, щоб кур'єр побачив катастрофу у всій її красі. Жахливо знайоме лихо. Новий Рим перетворився на зону бойових дій, на вулицях відкрито воювали Геномні сили Августі та Динаміса. Гелікоптери Приватної Охорони засипали кулями гангстерів з надздібностями, які відповідали вогняними кулями. Полум'я охопило будівлі, в тому числі штаб-квартиру Il Migliore, яку Вулкан і бронетанкова ескадрилья обстріляли ракетами. Невдовзі з вежі Динаміса з'явилася орда кібернетично вдосконалених динозаврів, які вступили у ближній бій з нападниками. Вони очолили атаку. Віверн була притиснута до будівлі незліченними списами та гострою зброєю, в той час як Марс бився на дахах з колосальним рослинним монстром. Просторові сльози розривалися навколо сотника, обсипаючи рослинну мерзоту мечами та списами. Але потвора відповіла ліанами завтовшки з вантажівку і пилком, здатним розплавити сталь. Коли Віверн звільнилася, Марс перестрибував з одного даху на інший, матеріалізуючи щити під ногами, щоб врятуватися від неї. Смугу затопила приливна хвиля, і трупи викинуло на штучний берег, щоб потім знову піднятися й атакувати об'єкти Динаміса. Сам Нептун розбушувався в Іржавому місті, надавши астрономічній кількості води форму колосального кальмара. Живий лазер відрізав один з його мацаків, і незабаром до нього приєдналась Чортеня. Але, попри всі їхні зусилля, рідкий елементаль швидко зібрався з силами й продовжив свій смертоносний похід до звалища. Вілла на вершині гори Августа перетворилася на димучий кратер, над яким на смерть билися два вогники: несамовите сонце і багряна блискавка. Їхній двобій був, безумовно, найстрашнішим, обидва рухалися так швидко, що навіть камера не встигала за ними. Могутні блискавки й плазмові вибухи сипалися з небес, спустошуючи околиці навколо гори. Камера давала панорамну картину катастрофи, яка врешті-решт досягла гавані. Мортимер, Ланка та інші Геноми відкрили вогонь по невидимій формі, яка ледь не викликала у Раяна головний біль, просто з'явившись на екрані. Жахливий талісман ельдритів із закрученими мацаками замість бороди, великими темними крилами та павутинними руками; жахлива суміш кальмара і людини, яку носила дурна Геном, нездатна контролювати свою темряву, що живиться від суспільного надбання. Потвора випустила крик, спотворені слова якого збожеволілий розум Раяна зміг зрозуміти. — КТУЛХУ ФХТАГН! [3] [3] - https://uk.wikipedia.org/wiki/Ктулху Гардероб одягла костюм апокаліпсису. Справи були настільки погані. — Це... це так по всьому узбережжю, — зізналася Лен, вмощуючись у кріслі, — Не лише в Новому Римі. На Сицилії та Сардинії теж. Це був кінець останньої петлі, знову і знову. Знищення Мет лише відтермінувало неминуче. Допоки події залишалися на нинішньому шляху, Динаміс, Карнавал і Августі неминуче зіштовхнулися б із катастрофічними наслідками. Його ідеальний забіг все ще виглядав таким далеким. — Вибач, Коротунка, але Лабораторія Шістдесят Шість буде наступного разу. — Так, — відповіла вона, насупившись. — Це було так само? Минулого разу? — Не так жахливо, але результат той самий. Адам просто створив більшу мат-, — комп'ютер пискнув. — Що це? — Дзвінок, — сказала Лен, насупившись, поки друкувала на клавіатурі. — Вулкан. Серце Раяна завмерло. Чи був це промінь надії посеред чергового поганого кінця? — Відкрий канал. Картинка на екрані змінилася з апокаліптичного пейзажу Нового Риму на молоду жінку, що сиділа у кріслі. Але це була не Жасмін. — Раян, — з полегшенням сказала Лівія, коли на екрані з'явилося її зображення. — Слава Богу, оскільки я не могла тебе бачити, я... я не була впевнена. Обличчя Лен спохмурніло, а Раян сприйняв це спокійно. — Якби я помер, принцесо, цей жахливий подарунок закінчився б несподівано. — Це правда, але я хвилювалася, що, можливо, ти не сказав мені всієї правди, — відповіла Лівія з безрадісною посмішкою, перш ніж вона остаточно обірвалася. — Фортуна, вона... — Померла, — зізнався Раян, від чого вираз обличчя Лівії затьмарився глибокою скорботою. — Фелікс живий, але глибоко вражений. Лівія повністю замовкла, її вираз обличчя був мертвим, очі дивилися вниз. — Я... я передбачала це, — пробурмотіла вона, стримуючи сльози, — але я сподівалася... я сподівалася, я... що моя тітка... — Фортуна загинула, захищаючи свого брата від Плутона, і якби її воля, твоя покійна тітка вбила б і Фелікса, — хоч це і було прямолінійно, але Раян вирішив, що зараз їй потрібно почути похмуру правду. — Твій батько віддав наказ, і Плутон, недовго думаючи, виконала його. — Я ніколи не хотіла цього, — сказала вона, з'єднавши пальці. — Я ніколи... я ніколи не думала, що до цього дійде. Навіть вираз обличчя Лен змінився на співчуття, хоча вона явно недолюблювала Лівію; можливо, тому, що співчувала становищу мафіозної принцеси. Раян зітхнув. — Я виправлю це, — сказав він, пом'якшивши тон. — Я знову все зроблю правильно. Лівія нарешті підняла очі. — Невже немає іншого виходу? — запитала вона, її тон урвався. — Ніхто не пам'ятатиме. Ніхто, крім тебе. Якщо ніхто не пам'ятає... якщо ніхто не пам'ятає, це станеться знову. Раян подивився на Лен, яка похитала головою. Вона вгадала його думки й не погодилася з цією ідеєю. Лівія була досить кмітливою, щоб вловити їхнє занепокоєння. — У вас є план, як розв'язати цю проблему, — здогадалася вона. — Ми не можемо тобі сказати, — сказала Лен, перш ніж Раян встиг відкрити рота. — Ми... Мені шкода, але ні. — Ти — Дайвер, вірно? Лен Сабіно, — Лівія повернула собі самовладання, зосередившись на Коротунці й зробивши серйозне обличчя. Можливо, вона почала використовувати свою силу, щоб спостерігати та передбачати Генія. — Ти все знаєш. — Так, — зізналася Лен. — Я... я була проти того, щоб він тобі розповідав. — Я розумію, чому ти мені не довіряєш, особливо після... після того, що зробила моя тітка, — пальці Лівії затремтіли, дівчина не могла приховати свого сорому. — Але я присягаюся, я ніколи не хотіла, щоб це сталося. Я зробила все, що могла, щоб зупинити це. На Лен це не справило особливого враження. — Але ти не змогла. — Ні. Ні, я не можу, — Лівія заплющила очі й закусила губи. Цей маленький жест нагадав Раяну про Лен, дуже сильно. — Мій батько... він зазвичай слухає мене. Але не в цьому випадку. Жодні аргументи, які я бачила, не можуть змусити його передумати. Його ненависть до Харгрейва занадто глибока. — Де ти взагалі? — похмуро запитала Лен. — Як ми можемо бути впевнені, що інші не підслуховують? — Я в безпечному місці за межами Нового Риму, поруч з Нарцисією. Це приватна лінія, запевняю вас. Приватна лінія Вулкана, і вона надто зайнята, щоб слухати, — Лівія прочистила горло. — Саме... саме тому, що вона дуже зайнята, я дзвоню тобі зараз. — Як ти дізналася... що Раян був тут? — продовжувала Лен. — Ти сказала, що твоя сила на нього не діє. — Так і є, але я все ще бачу результати його дій після цього. Я шукала можливість поговорити з Феліксом, і це завжди було пов'язано з використанням цієї лінії. Я навіть не знаю, де ти знаходишся. Раян прочистив горло. — Коротунка, я думаю, що досить. Ми ні до чого не прийдемо. Але Лен нічого не хотіла чути. — Вона казала тобі, що може відмовити батька від... від дурних вчинків. Вона не змогла. А якщо вона проговориться про нас Августу? Рірі, вона бомба... — Я була неправа, добре! Вигук Лівії налякав усіх. — Я помилялася, — сказала принцеса Августі, і на її обличчі з'явилася суміш каяття, горя і розчарування. — Я хотіла думати, що тато... Я хотіла, щоб тато не був здатний на таке спустошення. Але я помилялася. Навіть Нарцисія... — Ти не повинна була довіряти Августу, — сказала Лен. — Це було написано на стінах. — А ти хіба не довіряла власним батькам? — з гіркотою запитала Лівія. — Коли твої батьки тобі щось говорили, ти не довіряла всьому, що вони казали? Лен здригнулася, наче її вдарили. Це зауваження зачепило її за живе. — Послухай..., — Лівія випустила довгий, важкий подих. — Якщо є хоч якийсь шанс виправити цю кривду, я хочу допомогти, чим зможу. Моя сім'я заподіяла стільки болю, і тепер мені належить відповідати за них. Тепер я розумію, який тягар лежить на твоїх плечах, Раяне. Я... я не сліпа. Я бачу твої рани. Після того, чим ти пожертвував, щоб допомогти мені й Феліксу, я хочу відплатити тобі тим же. Я сказала тобі телефоном. Ти не допомагаєш невдячним. — То ти нарешті повірила мені? Що ми не були ворогами? — запитав Раян, Лівія відповіла кивком. — Довелося постаратися. — Я знаю, що, можливо, вже занадто пізно, але... я просто злякалася, гаразд? — Лівія подивилася на кур'єра. — Я злякалася тебе. Ти просто... ти жахливий, Раяне. Ти так багато знаєш, але можеш стерти все, що ми робимо, за своїм бажанням. Ти робив це незліченну кількість разів. Жодна з моїх сил не діє на тебе. Вони діють на батька, але не на тебе. Коли ти так кажеш... Раян нічого не відповів, натомість повернувся до мовчазної Лен. Кур'єр міг би наполягти на своєму, але Коротунка була на його боці у скрутну хвилину. Якщо вона не довіряла Лівії настільки, щоб втягнути її в їхній план, то він повинен був поважати її бажання. Навіть якщо воно йому не подобалося. Зрештою, дилема Лен була такою ж, як і в Раяна, коли він довірився Жасмін під час попереднього циклу. Ризикнути відкритися; ризикнути зрадою і розчаруванням заради невизначеного майбутнього. Наважитися сказати щось і ніколи не забрати своїх слів назад. — Ми..., — Лен завагалася, але нарешті заговорила. — Ми намагаємося розробити систему, здатну відправити чиюсь свідомість назад у часі. — Справді? — на обличчі Лівії з'явився проблиск надії. — Як я можу допомогти? Чи можу я допомогти? — Я створила карту пам'яті себе, — зізналася Лен. — Вона передасть мої спогади моїй попередній «Я». Але моя система... Я не можу відправити в минуле більше однієї людини. Принаймні, поки що. Я навіть не впевнена... Я навіть не впевнена, що це взагалі спрацює. Я модифікувала один з моїх обладунків на основі дизайну Раяна, але... немає ніякого підстрахування. Я не можу бути впевнена, що вона спрацює. — Взагалі то є, — одразу ж сказала Лівія, захоплена ідеєю зробити свій внесок. Її почуття провини роз'їдало її, як гнійна рана. — Можливо, я не зберегла своїх спогадів, але я веду детальний щоденник. Я можу зберегти інформацію і передати її Раяну під час наступного циклу. Я можу записати конструкцію твоєї машини. — Ні, — заперечила Лен, все ще надто підозріло ставлячись до принцеси Августі, щоб віддати щось настільки цінне. — Ні, тільки не машину. Ніколи не машину. — Тоді карту пам'яті, — спокійно запропонувала Лівія. Серце Раяна забилося у грудях. — Ти можеш це записати? — Це ж все дані, чи не так? Рядки коду? — Лен відповіла на запитання Лівії обережним кивком. — Тоді я можу зробити знімок. Якщо передача не вдасться, у вас буде резервна копія. Потім Геній повернулася до кур'єра, дивлячись йому в очі. Це було б набагато менш ризиковано, ніж надати креслення, оскільки мозкова карта була величезною масою незрозумілих даних без оригінальної машини або власної технології Лен... але це означало, що Лівія може тримати спогади Коротунки в заручниках. — Рірі? Після короткої миті Раян відповів кивком. У кращому випадку це нічого їм не коштуватиме, а в гіршому... в гіршому випадку це могло мати вирішальне значення. Він хотів довіряти Лівії. Кур'єру хотілося думати, що цього разу він може покластися на когось по той бік часу. Що він не буде самотнім, коли почне все спочатку. — Дякую вам. Вам обом, — Лівія зробила глибокий, формальний уклін. — Присягаюся, я вас не розчарую. Коли ти повернеш час назад? — Гадаю, це станеться, як тільки я відправлю свідомість Коротунки назад? — запитав Раян, дивлячись на подругу. — Так, — відповіла Лен, кивнувши головою. — Моя система повинна спричинити... достроковий кінець, як тільки повідомлення буде відправлено. Ввічливий спосіб сказати, що це вб'є Раяна. — Чи..., — Лівія прочистила горло, намагаючись підібрати слова. — Чи можу я поговорити з Феліксом заздалегідь? — Я під'єднаю твій канал до його телевізора, — сказала Лен. — І надішлю тобі карту пам'яті. — Дякую, — сказала Лівія з сумною посмішкою. — Дякую. Лен обірвала розмову, і екран став чорним. — Тобі це не подобається, — сказав Раян. — Ні, Рірі. Ні, не подобається. Якщо все піде не так, моє життя буде в її руках. Якщо я зазнаю невдачі, я... я буду її заручником, і вона може використати мене проти тебе. Ти розумієш це, Рірі? — Розумію, — він звузив брови. — Але навіщо ти їй розповіла, якщо не довіряєш? — Тому що я довіряю тобі, Рірі, — відповіла Лен. — І... колись я теж боялася тебе. Але я помилялася. — Дякую, Коротунка, — чорт, у нього в очах був пісок. — Якщо світ справедливий, ти запам'ятаєш ці слова. — Це не так, — сказала вона, відвернувшись. — Але... Сподіваюся, я помиляюся. Кур'єр подивився на свого кота, який тепер відпочивав на сервері. — Воно сказало, що тепер все залежить від нас, — сказав Раян. — Воно допомогло, але тепер все залежить від нас. — Я... я не розумію. — Евген-Генрі. Воно сказало, що має піти, а все інше тепер залежить від мене. — Тепер Раян бачив це чітко. Сутність надіслала повідомлення по Хронорадіо, щоб підбадьорити кур'єра, коли він думав про те, щоб здатися, змусив його зустрітися з Лівією на початку забігу й непомітно надав допомогу Лен. Розташувавши Фортуну так, щоб вона врятувала життя Раяну, і опосередковано переконав Лівію допомогти. — Воно привело події в рух, щоб ця зустріч відбулася. — Це означало б... це означало б, що воно послало Фортуну на смерть навмисно — скептично зауважила Лен. — Чи можемо ми довіряти тому, що так недбало розпоряджається людським життям? — Я просто хочу бачити в людях найкраще. Навіть міжпросторових жахіть, без упереджень. Лен не була переконана. — Іноді немає нічого хорошого. Деякі люди гнилі наскрізь. — Так, я зустрічав Великого Товстого Адама, — відповів Раян, знизавши плечима. — Але я все одно хочу бачити найкраще. Шукайте зірки на нічному небі.
Читати
Відгуки
А чого немає примітки про Death Stranding? Бо це відсилання на гру