Розділ 117. Здіймаючи хвилі
Б'янка перділа всю дорогу до підводного човна Мехрона.
Звісно, в переносному значенні, але Раян не міг не сміятися зі звуку, який вона видавала щоразу, коли переходила з газоподібної форми в людську. Зараз вона демонструвала кур'єру та учасникам Карнавала, які перебували глибоко в підводному човні, своє вміння наживо. Більшість групи сиділа за білими столами, а Пан Хвиля готував коктейлі за короткою стійкою.
Тіло Б'янки, включно з одягом, перетворилося на помаранчеву хмару після клацання її пальців. На відміну від того, що було під час її стану Психа, ця речовина нагадала Раяну радше блідий кольоровий туман, аніж густу токсичну хімічну речовину. Хоча вона торкалася металевих стін підводного човна, вони не роз'їдалися корозією, не перетворювалися на пил.
Раян подивився на свій мандрівний цирк. Лео Харгрейв повернув собі свою сексуальну, красиву людську подобу і не приховував своєї радості. Стіч шкрябав нотатки в щоденнику. Метті скептично схрестив руки, а їхній новобранець, Панда, привітав Б'янку лапами.
— То як? — запитала Б'янка, повертаючись до своєї людської форми, її хмара злилася з плоттю, волоссям і одягом. До речі, жахливий одяг. Як вона могла жити з собою, вдягнувши лише потерті джинси та майку, кур'єр ніколи не зрозумів би.
— Я познайомлю тебе з твоїм повелителем і рятівником, Гардеробом, — відповів Раян. — Я не можу з чистою совістю дозволити тобі бігати в такому одязі.
— Все ж краще, ніж захисний костюм, — хихикнула молода жінка, шукаючи в кишенях сигарети та запальничку.
— Корозійний аспект газу, ймовірно, був результатом синергії, — сказав доктор Стіч. — Тепер ваші сили діють незалежно. Ви можете перемикатися між твердим і газоподібним станом, так, і ваша хімічна сполука більше не руйнує металеві матеріали.
— Я не розчиню будь-який металевий інструмент, який потрапить до моїх рук? — запитала Б'янка, змусивши свою сигарету завібрувати. На відміну від її Помаранчевої сили, Червона працювала шокуюче однаково. — Так, я це зрозуміла. Хоча, можливо, доведеться змінити ім'я.
— Можу я запропонувати Леді Метеоризм? — весело запитав Раян.
Замість того, щоб вщипнути його, його колишня віцепрезидентка відповіла власним жартом. — Тільки якщо ти зміниш своє ім'я на Сідниці, — сказала вона. — Хіба ми не були б тоді чудовою парою?
— А як щодо Дупа і Пердун? Ти їх п'янитимеш, а я душитиму. Ми назвемо нашу нову команду супергероїв — Щічки (The Cheeks).
— Краще, ніж — Жополизи.
— Сіфу, а можна мені приєднатися? — з ентузіазмом запитав хлопець.
— Звичайно, — відповів Раян. — Я дам тобі почесне ім'я Дуподер!
Похмурий Метті схрестив руки. Хоча він і був прихильником лікування Психів, тепер, побачивши його в дії, він засумнівався. — Сподіваюся, ви всі розумієте, що означає це відкриття, — сказав він. — Хоча краще мати психопата з двома здібностями, це означає, що тепер будь-хто може технічно отримати дві здібності. Кількість потенційних наслідувачів Августа збільшиться.
— Сумніваюся, — з оптимізмом відповів Сонечко. — Зі смертю Єви Фабр та знищенням її лабораторії ніхто не зможе виготовляти справжні Еліксири. Як тільки бази Мехрона буде знищено, а з Динамісом буде покінчено, підробки відійдуть у минуле.
— Ніколи не кажи ніколи, Сонечко, — відповів Раян, знаючи, що хтось завжди може розвинути потрібну силу, щоб зробити більше підробок. — Але я згоден. Колодязь з Еліксиром врешті-решт пересохне, і проблема з Блискавичною Дупою не в тому, що він має дві сили. А в тому, що ці дві сили можуть зробити разом.
Сонечко кивнув на знак згоди. — Невразливість і його руйнівні блискавки роблять Августа небезпечним для людської цивілізації, але серед тисяч Психів, з якими ми зустрічалися, лише Кровотік володіє справді катастрофічною комбінацією сил. Завжди будуть такі, як Мехрон і Адам Людожер, незалежно від того, чи є вони Психами, чи ні.
— Твоя правда, — визнав Саван.
— Враховуючи зібрані нами дані та прогнози щодо розповсюдження Еліксирів, — каже Стіч, — Еліксири більш-менш зникнуть з обігу протягом десяти років. Нові Геноми після цього будуть народжуватися, а не створюватися.
Еліксири, що залишаться, будуть схожі на закопані скарби, втрачені у часі. Алхімік планувала, що Геноми переможуть Homo Sapiens, і вони це зроблять. Зі стабільним генетичним кодом колишні Психи також зможуть розмножуватися, збільшуючи чисельність нової породи.
— Я не буду говорити за всіх Психів на волі, — Б'янка запалила сигарету і насолодилася смаком раку легенів, що наближався. — Але я більше не створюватиму проблем, якщо тільки зануда не попросить мене про це.
— Moi(Я, фр.)? — запитав Раян, переходячи з рідної мови на французьку.
— Ти повернув мені життя, придурок, — відповіла вона. — Я в боргу перед тобою, який ніколи не зможу повернути. Все, що ти хочеш від мене, ти отримаєш. Але я все одно вдарю тебе по руці, якщо ти будеш випробовувати долю.
— Ти згодна на судовий розгляд? — запитав Лео Харгрейв.
— Так... так, гадаю, що так, — Б'янка випустила хмару диму з ніздрів. — Чи будуть мені теж?
— Твої злочини далеко не такі тяжкі, як в Адама чи Псишока, і ти нам дуже допомогла, — мудро відповів Сонечко. — Я вірю у другі шанси. З твоїми полоненими товаришами по команді поводитимуться так само.
— Тільки Генії з нашими ресурсами та спільним досвідом можуть змусити ці ліки працювати, сер, — підкреслив Стіч. — Нам знадобиться підтримка, щоб поширити його по всій Европі.
— Нідхоґґа? — перепитав Саван.
— Динаміса? — жартома відповів Раян. — Отримати найкращу приватизовану систему охорони здоров'я у світі? Це ще не багато про що говорить.
Його прозорий партнер по команді буркнув, наче голуб напав на його лобове скло. — У них вже є інфраструктура, Раяне, але немає необхідної етики.
— Ми можемо працювати з Енріке Манадою, але не з рештою його сім'ї, — відповів Лео Харгрейв. — Ще є час подумати про майбутнє. Давайте спочатку вилікуємо членів Метабанди, які перебувають у полоні, і подивимося, чи допоможе лікування.
Раян залишив своїх союзників обговорювати, як масово виготовити ліки, і сів за барну стійку їдальні. Пан Хвиля дав йому фіолетовий коктейль з вишуканою синьою соломинкою для пиття. — Що це? — запитав кур'єр.
— Це коктейль «Непорочне Хвильхіто»(Virgin Wavemojito)[1], — представив коктейль Пан Хвиля. — Пан Хвиля може зробити людей п'яними від безалкогольних напоїв.
[1] - Свіжа м'ята, сік лайма, сироп Оршада або простий сироп, газована вода або тонізуюча вода. https://www.acouplecooks.com/virgin-mojito-mocktail-recipe/
Раян зробив ковток, заплющивши очі від задоволення, коли смак омив його рот. Таке ідеальне поєднання виноградного соку, меду і стільки таємниць! Вишукані смаки його кумира не зупинилися на моді. — Дуже смачно.
— Пан Хвиля приймає тільки найкраще, — відповів Геном, поклавши руку на прилавок. — Сонце повідомило Пану Хвилі, що ти хочеш з ним поговорити?
— Так, хочу, — шум дебатів їхніх союзників заглушив голос Раяна, який скинув бомбу без попередження. — Я мандрівник у часі.
Кур'єр очікував запитань, але Пан Хвиля був занадто хороший для цього. — Ніхто не може подорожувати в часі. Час чекає на Пана Хвилю, але тільки після того, як він дорахує до нескінченності. І коли Пан Хвиля вбиває час, він залишається мертвим.
— Це очевидно, — відповів Раян. — Ти пам'ятаєш день нашої зустрічі? Ти врятував мене від вибуху.
Супергерой потиснув йому руки. — Пан Хвиля мав таке задоволення, так.
— Ти рятував мені життя більше ніж двадцять разів, — сказав Раян, відпиваючи коктейль. — Я вже збився з рахунку. Іноді я спотикався, іноді пірнав вниз. Ти не міг врятувати мене весь час, але завжди принаймні намагався. Коли я помираю, я часто згадую відчуття твого кашемірового костюма, який притискався до мого обличчя, щоб захистити мене від полум'я.
Пан Хвиля слухав у шанобливому мовчанні, на його хвилеподібній голові не було нічого схожого на вираз обличчя.
— Ти завжди був присутній, коли я прокидався, — продовжив свою розповідь Раян. — Сидів біля мого ліжка, наче мав переді мною якусь відповідальність.
— Пан Хвиля мав таку відповідальність, — відповів чоловік. — Якби Пан Хвиля побачив тебе раніше, ти б не опинився в лікарні.
— Якби ти це зробив, ви всі були б мертві, — і сам Раян теж. — Щоразу, коли я прокидався, ти завжди намагався допомогти мені у будь-який спосіб. Одного разу ти навіть облетів зі швидкістю світла все узбережжя Італії, щоб спробувати знайти Лен.
— Немає ніякої швидкості світла. Світло подорожує зі швидкістю Пана Хвилі, — барвистий голос Генома з веселого перетворився на серйозний. — Чому ти втік, Раяне?
— Я був не в тому стані, — зізнався кур'єр. — Знаєш п'ять стадій горя? Думаю, я застряг на стадії депресії на... тридцять років? Щонайменше на двадцять. Мені знадобилося перебування в Монако, щоб змиритися з цим і насолоджуватися поїздкою.
— Пан Хвиля обговорював це з Саймоном. Ти врятував багато душ з жахливого місця, Раяне.
— Так, але це зайняло деякий час. Цим хлопцям потрібен був герой, щоб витягнути їх з пекла, і... ну, коли я намагався придумати такого героя, ти був першим, хто спав мені на думку. Мої батьки померли, коли я був маленьким, і Кровотік не був для мене взірцем для наслідування.
— Пан Хвиля може собі уявити.
— Тож, гадаю, я намагався стати трохи більше схожим на тебе, — сказав мандрівник у часі, випустивши правду з грудей. — Я хочу подякувати тобі. Ти надихав мене в найтемніші моменти мого життя, і я зобов'язаний тобі життям більше, ніж у десять разів.
— Ти нічого мені не винен, Раяне, — відповів Пан Хвиля майже батьківським тоном. — Я пишаюся тобою. Я стежив за твоїми пригодами, коли міг, і ти врятував більше життів, ніж ти думаєш.
Це змусило кур'єра підняти голову. — Справді?
— Так, хоча мені цікаво, чому ти розбив літак під час доставки, — відповів Пан Хвиля, знизавши плечима. — Навіть я не заходив так далеко.
— Присягаюся, альтернатива була гіршою! — принаймні Раян сподівався на це, граючись соломинкою для пиття. По правді кажучи, він не до кінця пам'ятав той конкретний забіг. — Я думав, що діалог від першої особи не зможе стримати твою всемогутню силу?
— Я був коміком до того, як став живим прожектором, — відповів Пан Хвиля, виходячи з образу. — Життя в дорозі важке. З новачків нашої групи один з чотирьох зазвичай помирає до завершення місії. Лео досі відчуває провину за те, що не зміг врятувати сім'ю Коста від Августа, Матіас бачив, як його мати перетворилася на овоч, Туз має власних демонів, і навіть добрий лікар іноді відчуває себе пригніченим. Це пригнічує, коли ти думаєш про те, наскільки крихке життя... тому я намагаюся зробити так, щоб мої товариші по команді ніколи не робили цього.
Раян зітхнув. — Коли все йде шкереберть, єдиний спосіб рухатися далі — це сміятися над болем і йти далі.
— Саме так. Хтось повинен продовжувати шоу, коли всі інші почуваються пригніченими, — жива Хвиля подивився на Карнавала, а особливо на Б'янку. — Виклики відрізняються, коли ти переходиш від моновистав до трупи, але я думаю, що ти дуже добре справляєшся з цим.
— Я наївся моновистав. Я люблю бути в центрі уваги...
— Але самотність ти ненавидиш більше? — Пан Хвиля здогадався.
Раян кивнув. — Ти знав про подорожі у часі.
Він розсміявся. — Лише половина моїх хвастощів — перебільшення, Раяне, — сказав він. — Я тримаю все справжнє в секреті, тому що ніхто не повірить. Я бачив набагато божевільніші речі, ніж подорожі в часі. Ти був у Квебеку?
— Ні, але я, мабуть, захоплю Канаду, коли мене знову оберуть президентом вільного світу.
— Що б ти не робив, Раяне, не їдь до Квебеку.
Голос Коротунки відлунював через гучномовець у їдальні. — Ми наближаємося до берегів Італії, — сказала вона.
— О, у мене знову буде телефонний зв'язок! — радісно вигукнув Раян, підхоплюючись зі свого місця і залишаючи порожню склянку позаду. — Вибач, мені треба подзвонити своїй дівчині.
— Пан Хвиля розуміє. У нього теж є свої фанатки, — Пан Хвиля підняв на Раяна вказівний палець, як на одному з тих плакатів «Ти потрібен Дядьку Сему». — Не відпускай її, Раяне.
Він не відпустить.
Раян вийшов з безладу і металевими коридорами підводного човна попрямував до виходу. Не встиг він відкрити свій телефон, як отримав повідомлення від Лівії.
КоханаЛівія: Раяне? Раяне, з тобою все гаразд?
Вони, мабуть, дісталися Середземного моря.
ПлюшевийПриборкувач: Привіт, принцесо. Я в порядку.
КоханаЛівія: Чути тебе — таке полегшення, мій лицарю. У тебе все добре?
ПлюшевийПриборкувач: Моя місія пройшла успішно.
КоханаЛівія: Хоч в одного з нас :(
ПлюшевийПриборкувач: Що сталося?
КоханаЛівія: Ти зрозумієш, коли побачиш узбережжя Нового Риму.
КоханаЛівія: Я... Я намагалася зупинити це, Раяне. Я намагалася, але не змогла. Він не зміниться. Він ніколи не зміниться.
У Раяна пробіг мороз по шкірі, коли він зрозумів, що сталося.
ПлюшевийПриборкувач: Де ти?
КоханаЛівія: Я в Соррентосі з Нарцисією та Фортуною. Повертайся скоріше.
КоханаЛівія: Я сумую за тобою :(
ПлюшевийПриборкувач: Я теж за тобою дуже сумую :( Я скоро буду.
КоханаЛівія: Не можу дочекатися. Я хочу тебе, Раяне. Ти мені потрібен.
ПлюшевийПриборкувач: Я йду.
Раян закрив телефон, перш ніж перетнутися в коридорі з Алхемо. — Знову надсилаєш голяка, м'ясний мішок? — запитав він.
— Як ти-
— Тому що я розумію твій мерзенний хід думок, гормональний гомінід, — роздратовано відповів Геній. — У мене є прорив, про який я маю повідомити.
— Говори, Тато Мозок.
— Тепер ми знаємо, що свідомість Геномів існує в нематеріальному стані Потоку. Твоя газоподібна прихильниця підтвердила це. Тепер, маючи цю інформацію на увазі, я вважаю, що можу вдосконалити механізм Хронорадіо, який розробила Дайвер, щоб відправляти свідомість крізь час. Зробити сигнал більш ефективним.
Раян одразу ж вхопився за ідею. — Ти зможеш відправити назад більше, ніж одну карту розуму.
— Так.
Кур'єр не міг стримати свого хвилювання. — Скільки?
— Я б сказав... п'ять? Може, шість, але не гарантую, — Раян не приховував свого розчарування відповіддю, що змусило Алхемо знизати плечима. — Чим більше ментальних карт буде надіслано назад, тим складніше обчислення. Навіть мій безмежний інтелект не може зробити так багато у цій сфері.
Раян сподівався на більше, але це все одно все змінило.
Початковий план передбачав перенесення розуму Лівії в минуле, відтворення машини для сканування мозку, а потім використання збережених у неї мозкових карт, щоб допомогти союзникам згадати. Це, однак, значно відтермінує штурм бункера Мехрона. Великий Товстий Адам відправив полонених мешканців Іржавого міста на смерть, намагаючись розблокувати бункер Мехрона, і втрачений день означав десятки невинних жертв.
Але якби Раян зміг привести більше людей, то команда могла б протистояти Метабанді, як тільки він перезавантажиться.
Кого ж він міг взяти з собою? Сонечко? Навіть якби він отримав спогади свого майбутнього, Живе Сонце було б за кілька годин від Нового Риму, а кожна втрачена хвилина збільшувала кількість жертв Метабанди.
Але Саван уже був активний, і це було безпечніше. Це також поклало б край його кампанії вбивств, не встигнувши розпочатися.
Лівія та Коротунка отримали б квиток на подорож у часі, який залишав два-три вільних місця. Наявність Б'янки на борту полегшило б знищення бункера, але якби Раян зміг убезпечити ще й когось із Динаміса...
— Мені треба подумати, — сказав мандрівник у часі. — Ти можеш послати когось?
— Звичайно, можу, — зарозуміло відповів Алхемо. — Мозкова речовина більше не є обов'язковою, хоча я б запропонував привести кількох Геніїв.
— А генії з маленької літери «г» рахуються?
— Тобі обирати.
Раян виліз з башти підводного човна, вдихнувши ковток свіжого повітря. У небі над головою кур'єра яскраво сяяли зірки Чумацького Шляху, а місяць змусив його зголодніти за французьким круасаном.
Фелікс уже випередив його на місці обсерваторії, сидячи на краю вежі. Він подивився в бік узбережжя, помітивши вдалині вогні Нового Риму.
— Я думав, що коти бояться води, Атомне Кошеня? — сказав Раян, сідаючи поруч з Феліксом.
— Я ніколи раніше не перетинав океан, — зізнався той. — Я навіть ніколи не виїжджав з Італії, а тепер я проїхав півсвіту і повернувся назад.
— У наступній серії ми поїдемо до Австралії. Тоді ти зможеш називати себе Атомним Кенгуру.
— Ти не уявляєш, як сильно я шкодую, що вибрав це прізвисько, — відповів юнак, його прекрасні блакитні очі уважно розглядали Раяна. — Хто ти насправді?
— Мандрівник у часі з майбутнього. Або з минулого, якщо подивитися збоку.
Фелікс примружився, обміркував слова свого товариша Генома, а потім відреагував запереченням. — Я тобі не вірю, — сказав він.
Не дивно, але розчаровує. У попередньому циклі Атомний Кіт досить швидко прийняв правду, але ця ітерація не надто зблизила його з Раяном. — Тоді як ти поясниш, ну, все? — запитав кур'єр.
— Лівія. Ти явно працюєш з нею, зустрічаєшся, і це не перший раз, коли вона робить один з цих циклічних сюжетів. Хоча я не можу пояснити, до якої мети ви прагнете.
— Врятувати місто і скинути мого майбутнього тестя, — Раян зробив нотатку, щоб офіційно викликати Блискавичну Дупу на дуель за руку і серце його доньки, якщо це буде доречно.
— Лівія ніколи не зробить цього, — з презирством відповів Фелікс. — Вона дочка свого батька, яка намагається зменшити шкоду, завдану Августом, а не зупинити його.
— І все ж вона допомогла мені врятувати твою шкуру від твоїх батьків і укласти союз з Карнавалом, — знизав плечима Раян. — Речі не бувають чорно-білими.
— Це не змінює того факту, що ти не можеш бути мандрівником у часі.
— Я можу буквально зупинити час для цілого всесвіту, а ти думаєш, що повернути його назад — це неправдоподібно?
— Тоді доведи це, — сказав Фелікс. — Поверни мене назад, якщо можеш.
— Це трохи складніше, ніж ти думаєш, тому дозволь мені запропонувати дещо інше, — Раян подивився на півмісяць. — Одного разу, коли ви з Джеймі ще були друзями, розумні щури вкрали партії Блаженства з підрозділу Меркурія. Ти вистежив тварин до їхньої господині й... це було жахливе видовище.
Фелікс дивився на кур'єра так, ніби у нього з черепа виросли роги, що тільки заохочувало його продовжувати. — Кі-джун сиділа навпочіпки в покинутій квартирі, де кишіли гризуни, і страждала від передозування Блаженства. З її носа та очей лилася кров, а на шкірі росла пліснява.
Руки Фелікса стиснулися в кулаки. — Хто тобі це сказав?
— Ти, — відповів Раян. Навіть зараз він пам'ятав цю розмову слово у слово, як і багато інших, втрачених у часі. — Ти поспішив до лікарні, і перше, що зробила Кі-джун, прокинувшись, попросила ще Блаженства. Це було, за твоїми власними словами, дзвінком до пробудження. Ти намагався відсторонити Нарцисію від бізнесу, але її батьки завжди втягували її назад.
— Що вони казали? — запитав Фелікс, і його голос став відстороненим.
— Це для більшого блага сім'ї, любий, — процитував Раян. — Наркомани вбивають себе, бо не можуть собі допомогти.
Наступні кілька хвилин Атомне Кошеня провів у похмурому мовчанні, обдумуючи слова кур'єра. На його обличчі промайнуло багато емоцій — від гніву і сумніву до скорботи. Взявши сторінку з книги Пана Хвилі, Раян дозволив своєму другові обміркувати свої почуття у шанобливому мовчанні.
— Це занадто яскраво, — сказав Фелікс. — Лівія переплутала б деталі, а я ніколи нікому не розповідав повної історії. Або ти можеш читати мої думки на додаток до зупинки часу, або ти справді клятий мандрівник у часі. Я не розумію, яка користь може бути від такої безглуздої історії для того, хто читає думки.
— Гей, моє життя має сенс у своєму контексті! — запротестував Раян.
— Маю сумніви, — сухо відповів Фелікс, і на краєчку його губ з'явилася сумна посмішка. — Як працює твоя сила?
— Я створюю точку збереження, і коли я помираю, я повертаюсь до життя, — відповів Раян. — Здається, я вже шістнадцятий раз перезавантажуюсь у Новому Римі.
Фелікс насміхався. — Це безглуздо.
— За моїми мірками, це цілком безпечна зона.
Фелікс примружився на Раяна, ніби раптом здогадавшись про значення слів кур'єра. — Ми були близькі, — зрозумів він. — Я б не розповів тобі так багато, якби не довіряв тобі своє життя.
— Ми створили команду під назвою «Врятуймо Панд» настільки ж грізну, наскільки й стильну, — Раян заплющив очі в жалобі. — Я так сумую за Юкі.
— Можу собі уявити, як ви з нею ладнали, — подумав Фелікс, а потім нахмурився. — Стривай, вона змусила мене вдягнути новий костюм?
— На жаль, ти так і залишився модною катастрофою до кінця, — Раян подивився в очі своєму колишньому приятелеві. — Твоя сестра загинула, щоб врятувати тобі життя під час тієї петлі.
Руки Фелікса стиснулися. — Батько?
— Плутон. Або Її Жахливість(Cruella), якщо хочеш.
Супергерой подивився вниз на темне море. — Август завжди збирається послати когось за мною, — сказав він. — І люди будуть гинути під перехресним вогнем.
— Ні, якщо я зроблю по-своєму.
— Я... я так і не помирився з Джеймі та Кі-джун, — сказав Фелікс, і його голос зірвався. — Я грюкнув дверима, коли... коли вони вирішили підтримати бізнес Блаженства. Я все ще вважаю, що вчинив правильно, але... але вони все одно загинули, намагаючись захистити мене. Останнє, що я зробив, це засудив їх, і тепер, коли вони мертві, я не можу забрати свої слова назад. Вони загинули, думаючи, що я їх ненавиджу.
На очах юного героя з'явилися сльози. — Гей, котику, все гаразд, — сказав Раян, поклавши руку на плече свого друга. — Ти не міг знати.
— Ні, я..., — Атомний Кіт заплющив повіки й витер сльози. — Я любив їх, друже. Вони були моїми друзями. Джеймі був моїм найкращим другом, а Кі-джун — такою турботливою жінкою. Я хотів, щоб вони вчинили правильно, виступили проти цього руйнівного для душі наркотику, але я... я ніколи не хотів, щоб вони померли.
Раян обійняв друга, втішаючи його. — Ще не пізно, — сказав кур'єр. — Я дам тобі ще один шанс все виправити.
— Чому ти кажеш мені це зараз? — запитав Фелікс, перш ніж відштовхнути руку мандрівника в часі. — Якщо я нічого не пам'ятаю, то це означає, що ти не взяв мене з собою першого разу.
— Я не міг повернути твої спогади в минуле в тій старій петлі, — відповів Раян. — Але я можу зробити це зараз. Це зайняло кілька спроб, але у нас є технологія для цього.
Фелікс відповів не одразу, натомість дивився на танцюючі вогні на обрії. — Як ти думаєш, чи не запізно мені загладити свою провину перед ними? — запитав він Раяна.
— Я думаю, що вони можуть відвернутися від Августі якщо їх правильно підштовхнути, — Джеймі та Кі-джун нагадали Раяну Б'янку, яка пішла за Великим Товстим Адамом частково через страх, а частково через заперечення справжніх мотивів свого боса. Дзанбато і Балакун стали на захист Атомного Кота, на відміну від його власних батьків, показавши, що їхня вірність Августі не була непохитною. — Але їм знадобиться твоя допомога, котику.
— Я.... Якщо у мене є хоч якийсь шанс все виправити... якщо у мене є хоч якийсь шанс, я повинен ним скористатися, — очі Фелікса стали рішучими. — Ось чому ви з Лівією працюєте разом. Такий безлад вже траплявся раніше, і ви намагаєтеся його запобігти.
— Лівія краща людина, ніж ти думаєш, котику, — з любов'ю відповів Раян. — Це зайняло деякий час, але всі шматочки на своїх місцях. Наш щасливий кінець нарешті в межах досяжності.
— Я можу допомогти?
— Так, але не буду брехати, нам, мабуть, доведеться битися з твоїми батьками, хрещеним батьком і десятками лиходіїв, перш ніж ми зможемо це зробити. Це буде велика битва, і половина з них будуть твоїми знайомими. Тобі краще нагострити кігті.
— Добре те, що я ненавиджу майже всіх, кого знаю, — погляд Фелікса став рішучим. — Де мені підписатися?
Підводний човен наближався до берега, світло ставало яскравішим, запах диму наповнював повітря.
— Зачекай, — сказав Фелікс, насупившись. — Щось не так.
Раян теж це помітив. Яскраві кольори, відтінки, що відбивалися у хмарах над узбережжям. Він бачив цю картину вже двічі, оскільки події повторювалися знову і знову.
Це були не вогні гламурних казино, а яскраве полум'я.
Новий Рим був у вогні, і у Раяна було лише одне слово, яке він міг сказати у відповідь.
— Знову?!
Автор:
Привіт, друзі! Ідеальний Забіг офіційно завершено на Patreon! Я продовжу оновлювати його на Royal Road до його завершення на платформі приблизно в середині жовтня, після чого Underland стане моїм новою вебсерією.
Оскільки мій добрий друг Selkie люб’язно похвалив Ідеальний Забіг у їх Discord, я повертаю послугу, опублікувавши посилання на їхню історію: https://www.royalroad.com/fiction/36299/beneath-the-dragoneye-moons/chapter/561246/chapter-1-rebirth; подивіться, якщо вам цікаві веселі фентезі;)
Далі
Розділ 118 - Останній квест
Розділ 118. Останній квест Цей цикл закінчиться так само, як і попередній, у Соррентосі. Цього разу Раяна хоча б не переслідувала орда кривавих мутантів, але усвідомлення цього залишило в ньому гіркоту. Він знав, що причинно-наслідкові зв'язки мають властивість відновлюватися, і хоча кур'єр розірве цей ланцюг руйнувань, він провів у Новому Римі тижні, якщо не місяці. Він подружився з десятками місцевих жителів, героїв і лиходіїв. Спостерігаючи за тим, як місто знову палає, він сповнився гніву. Кур'єр не відчував такої рішучості врятувати цих людей з часів свого першого Ідеального Забігу в Монако. Лише Савану, Феліксу та Сонечку було дозволено слідувати за ним до місця зустрічі: тієї самої будівлі, де Раян перезавантажився після катастрофічного завершення останньої петлі. Група без проблем обійшла оборонний периметр із сотень турелей Вулкана. Лише Атомне Кошеня та Прозорий прийшли в повних костюмах; Лео Харгрейв задихався, коли йшов у людській подобі, а Раян прийшов у хвацькому костюмі, подарованому паном Хвилею. — Ти забув, як ходити? — запитав Раян Сонечко, якому бракувало витривалості. — Вибач, але я ношу на руках лише дівчат у біді або загублених кошенят. — Як щодо Атомного Гончака? — запитав Фелікс. — Як це звучить, як нове ім'я? — Як на мене, звучить як Атомне Цуценя, — відповів Раян. Фелікс зітхнув, розуміючи, що від насмішок не втекти. Харгрейв посміхнувся, хоча радості в цьому було мало. — Чим довше я використовую свою силу, тим менше мені хочеться знову стати людиною, — зізнався він. — Іноді я проводжу тижні, не повертаючись до нормального життя, і часто забуваю, що можу це зробити. — Твоя сила впливає на твоє психічне здоров'я? — запитав Фелікс, коли вони підійшли до сірих укріплених дверей. За ними спостерігала камера. — У певному сенсі, — зізнався Сонечко. — Частина мене хоче позбутися своєї людської сутності й стати променистим сонцем на повний робочий день. Я не розумів чому, але зустріч з Алхіміком розвіяла мої сумніви. — Це не баг, — сказав Раян. — Це особливість. Сонечко мав надзвичайно сильний зв'язок зі своїм Еліксиром, можливо, не менший, ніж сам кур'єр. Обидва були ближче до цього «вознесіння» ніж будь-хто інший. Раян все ще не до кінця розумів, що означатиме цей процес, але перетворення на мешканця кольорових світів було частиною пакета. Можливо, одного дня Харгрейв стане справжнім сонцем, залишивши Землю освітлювати якийсь темний куточок Всесвіту. Раян вважав це кращою альтернативою, ніж спалення атмосфери їхньої планети, або ще гіршого. — Так. Тому я намагаюся залишатися людиною, коли моя сила не потрібна. Якщо ти проводиш весь час у небі, то перестаєш спілкуватися з людьми на землі, — Сонечко звузив брови, коли йому спала одна думка. — Цікаво, чи Август у такій же ситуації? На відміну від мене, він не може повернутися до свого людського стану. — Якщо половина з того, що ми дізналися про нього, правда, то він від самого початку був мерзенним створінням, — відповів Саван. — Я знаю, — зітхнув Харгрейв. — Але частина мене сподівалася, що людська природа не здатна на таку жорстокість без зовнішніх чинників. Раян згадав своє перше побачення з Лівією і те, як він знайшов Імітацію Зевса у вигляді статуї на власній кухні. Кур'єр тоді звинуватив у цьому старечий маразм, але, озираючись назад, Блискавичний Зад, ймовірно, страждав від схожого синдрому, як і його заклятий ворог. Сила, що дрімала в ньому, хотіла стати статуєю з незнищенного, недоторканного металу, і з віком протистояти цьому бажанню ставало дедалі важче. Двері будівлі стрімко відчинилися, золотистий ретривер у людській подобі миттєво вчепився в Фелікса. Бідолашне кошеня аж ахнуло, коли мерзенна тварюка стиснула його, наче фрукт, а Раян оцінював її білий ансамбль [1] осудливим поглядом. Шість з десяти, може, сім. [1] - приблизний вигляд: https://hogwarts-legacy.fandom.com/wiki/Dark_Arts_Ensemble — Ти дурень, ти ідіот, ти дебіл! — Фортуна вимовила стільки квітчастих образ за такий короткий проміжок часу, що половину з них Раян автоматично відцензурував у своїй свідомості. — Ти безсердечний маленький... — Привіт, сестри-, — Фелікс не встиг закінчити речення, як Фортуна ляснула його по щоці з такою силою, що маска тріснула. — Гей! — Ти заслуговуєш на гірше! — відповіла вона, перш ніж знову обійняти його зі сльозами на очах. — Ти ідіот... ти ледь не помер... якби ти помер, я... Атомний Кіт на мить замовк, а потім знову обійняв заплакану сестру. — Вибач, що я тебе потурбував, — сказав він, і він справді мав це на увазі. З будівлі вийшли ще дві дівчини: дівчинка-підліток і елегантна леді. — Фелікс! — Маленька Нарцисія негайно приєдналася до групових обіймів, радіючи, що знову бачить свого прийомного брата. — Слава Богу, ти живий! — Я тут, Нарці, — прошепотів Фелікс. — Я тут. Хоча Лео спостерігав за Нарцисією, сумно насупившись, Раян не звертав на неї особливої уваги. Він дивився тільки на свою жінку. Лівія вийшла за поріг, одягнена в чорне пальто і темний ансамбль, який вона так любила. Сукня підкреслювала її бліду шкіру і волосся, а також червоний колір навколо очей. Вона плакала, зрозумів Раян. Вона плакала за Новий Рим. Ніхто з них не промовив жодного слова. Їм і не потрібно було. Вони просто міцно обійнялись і дозволили своїм рукам говорити за них. Тим часом брати та сестри Веран розійшлися, і Фортуна нарешті помітила присутність свого хлопця. — Матіас. — Фортуна, — відповів він, з силою знімаючи скляний шолом. — Я радий, що ти- Вона поцілувала його в губи, перш ніж він встиг закінчити. Спочатку здивований, Саван обійняв свою дівчину і сором'язливо обняв її за спину. У той час як Лео, Лівія та Раян посміхнулися на це видовище, брати та сестри Фортуни відреагували з тривогою. — Фу, — поскаржилася Нарцисія, а Фелікс виглядав дивно. — Не «фу» на мого майбутнього чоловіка! — сказала Фортуна, розірвавши поцілунок. — Чоловіка? — перелякано запитав Матіас. — Ти одружуєшся зі мною, — відповіла його дівчина так, ніби це було очевидно. — У мене були деякі сумніви щодо наших стосунків, але коли я побачила, як ти допомагаєш врятувати мого брата, вони розвіялися. Нам судилося бути разом, і цього разу я не дозволю тобі піти. Ніколи. — Ого, ти пропускаєш багато кроків, — відповів Матіас, хоча й не протестував так сильно, як очікував Раян. — Але ж у тебе вже є обручка! — запротестувала Фортуна. — Тобі залишилося тільки зробити пропозицію! — У мене немає..., — Людина-ракель [2] застиг на місці, оглянув свої скляні обладунки й помітив золоту каблучку, що випадково застрягла в нього на талії. Він голосно зітхнув. — То ось як воно є. [2] - тонка загострена на кінці сталева пластинка для знімання фарби з пробільного матеріалу друкарської форми. https://uk.wikipedia.org/wiki/Ракель — Виходу немає, Невидимий хлопець(Invisiboy), — попередив його Раян. Матіас закотив очі, перш ніж люб'язно відштовхнути свою дівчину назад. — Зробімо це як слід, добре? — попросив він її. — Не поспішаймо, подивимося, чи зможемо ми протриматися кілька років? — О, звичайно, — відповіла вона з упевненістю. — Я знаю, що все вийде. Раян хихикнув, перш ніж поглянути на свою дівчину. — Ви під домашнім арештом, міледі? — Так, — сказала Лівія, розриваючи обійми. — Але я не позбавлена друзів. Дядько Сильвіо відправив охоронців на сьогодні. — Нептун? — запитав Саван, коли його дівчина обійняла його за ліву руку. — Чому він дозволив нам зустрітися? — Тому що я сказала йому, що це єдиний шлях до миру, який я бачу, — зітхнувши, відповіла вона. — Він єдина розумна голова серед близьких соратників мого батька. — Що сталося за нашої відсутності? — запитала скляна людина. Лівія опустила очі на землю, її руки потягнулися до рук Раяна. Її хлопець взяв її пальці у свої, і вона стиснула їх. — Після твоєї втечі батько дійшов висновку, що ви з Динамісом були союзниками, і тому..., — принцеса Августі подивилася в бік Нового Риму. Навіть за кілометри від метрополії в небі все ще можна було побачити дим. — І тоді він вирішив розпочати наступ. Я робила все, що могла, щоб зупинити ескалацію або відстрочити її, але... — Август давно прийняв рішення, — здогадався Саван. У пророцтві його матері йшлося про те, що Блискавичний Зад в один прекрасний момент лютуватиме, і причинно-наслідковий зв'язок не можна заперечувати. — Так, — сумно відповіла Лівія. — Мій батько завжди мав намір завдати удару по Динамісу. Коли Фабрика Блаженства впала, а Фелікс спробував забрати Нарцисію, конфлікт став неминучим. Гектор згадав про Fallouta, перш ніж дати йому командування над корпоративною армією, і тепер війна охопить Европу. Раян майже відчув провину в її голосі. Оскільки вона допомогла своєму хлопцеві знищити Фабрику Блаженства, вона звинувачувала себе у війні, що виникла внаслідок цього. — Це не твоя провина, Лівія, — заспокоїв її кур'єр. — Ти зробила все, що могла. — Я не зробила, — з докорами сумління відповіла вона, а Фелікс спостерігав за нею дивним поглядом. — У мене були роки, Раяне. У мене були роки, щоб вжити більш радикальних заходів, щоб запобігти цій катастрофі. Я думала... Я думала, що якби зовнішні обставини змінилися, мій батько не розв'язав би такої руйнації. Оскільки він ставився до мене з добротою, я пробачала його жорстокість щодо інших. Я дивилася в інший бік, і я помилялася. Це він, Раяне. Це все він, і він ніколи не зміниться. Нарцисія помітила, що Сонечко дивиться на неї, і занепокоїлася. — Я Лео Харгрейв, — представився блискучий паладин, його голос був добрим і теплим. — Деякі люди називають мене Лео Живе Сонце. — Я знаю, — сказала Нарцисія, трохи налякана. — Мої батьки ненавидять тебе. У той час як Саван здригнувся, Лео похитав головою. — Ні, не ненавидять, — сказав він важким голосом. — Твої батьки були моїми друзями. Він порився у своєму одязі й дістав стару фотографію, показавши її Нарцисії. Раян подивився на фото, на якому було зображено подружжя та їхню дитину. Чоловік, схожий на лісовика, мав чорне волосся і знайомі блакитні очі, але жінка... каштанове волосся, веснянки на щоках, усміхнене обличчя... Хоча вона успадкувала лише очі батька, схожість між Нарцисією та її матір'ю була дивовижною. — Це твій батько Бруно Коста та його дружина Джулія. Одні з найкращих людей, яких я коли-небудь зустрічав. А ця дитина..., — Лео поклав палець на дитину. — Ця дитина — це ти, Джулія. Нарцисія без жодного слова взяла фотографію, а її брати та сестри дивилися на неї. Фелікс ледве стримував гнів, а Фортуна явно не знала, що сказати. — Ти народилася задовго до того, як я познайомився з твоїми батьками, але я тримав тебе на руках, коли тобі було лише кілька років, — продовжував Лео. — Твої батьки... твої батьки були героями. Твій батько був Жовтим, який міг порізати що завгодно, а твоя мати була Зеленою, яка мала силу змінювати життя. Разом вони намагалися зробити цю випалену планету знову зеленою, поки Август не вбив їх і не забрав тебе. — Ні, — Нарцисія відмовлялася прийняти це. — Ні. Цього не може бути. Мої батьки, мої справжні батьки, були рейдерами. Вони заслуговували на смерть. — Він говорить правду, Нарцисія, — сказала Лівія, дивлячись на фото з жалем і каяттям, так, ніби вона сама зробила цей жахливий вчинок. — Це твої справжні батьки. Марс і Венера про все збрехали. — Не може бути! — запротестувала Нарцисія, дивлячись на старшу сестру за підтримкою. — Фортуно, скажи щось! — Нарці, Ліві ніколи не помиляється, а наші батьки... наші батьки намагалися вбити Фелікса, тому що хрещений батько Янус попросив їх про це, — щасливиця міцніше стиснула руку свого хлопця, в той час, як її брат відвернувся в мовчазній люті. — Якщо вони здатні на таке, то вони здатні на все. — Август убив твоїх батьків, — продовжив Лео, і в його тоні відчувався біль. — Він... він убив їх, поки мене не було, і забрав тебе з собою. Потім він наказав Бахусу зруйнувати твій розум, щоб ти забула свою сім'ю, і віддав тебе Марсу і Венері, коли вони намагалися зачати третю дитину. — Август також убив п'ятдесят людей, які жили на фермі твоєї матері, — з огидою додав Саван. — Він спалив урожай, який вона виростила своєю силою, рослини, які могли б допомогти знищити голод і очистити радіоактивні райони земної кулі. — Чому? — запитала Лівія, в той час, як Нарцисія від жаху затулила рота рукою. — Тому що твій батько не імператор, а божевільний воєначальник. Він не пропонує ніякого майбутнього, не вірить ні в що, крім сили. Ось це, — Саван показав пальцем на хмари диму в небі. — Це його ідеальний світ. Вогонь і попіл. — Я знаю, — відповіла Лівія, її тон був крижаним. — Я знаю. Лео Харгрейв зустрівся поглядом з принцесою Августі, і чуйне сонце зрозуміло, що змусило її відчути себе не у своїй тарілці. — Те, що сталося з Джуно, було помилкою, — сказав Лео Харгрейв. — Я не буду просити вибачення за неї, бо ніщо не може виправдати смерть невинної людини. Мета ніколи не виправдовує засоби, що використовуються. Тому ви маєте право зневажати мене. — У мене не вистачить сил пробачити тобі вбивство моєї матері, містере Харгрейв, навіть випадкове, — сказала Лівія з довгим і важким зітханням. — Але мого батька треба зупинити. Те, що він зробив сьогодні, жахливо, і не може бути виправдане... як би частина мене цього не хотіла. Я не буду його виправдовувати. Більше не буду. Ти маєш рацію, ніщо не може виправдати вбивство невинних, а мій батько вбив незрівнянно більше, ніж ти коли-небудь вб'єш. — То ти допоможеш нам зловити його? — запитав Саван, змусивши Лівію твердо кивнути. — Даю тобі слово, що як тільки твого батька зупинять і ліквідують його організацію, я піддамся будь-якому суду, який ти вважатимеш за потрібне за смерть твоєї матері, — пообіцяв Харгрейв принцесі Августі. — Якщо ми зможемо його зупинити, — відповів Саван, перш ніж поглянути на Раяна. — Залиш це мені, — відповів кур'єр. — Юпітер виграв перший раунд, але Сатурн знову у грі. Лівія не відповіла, що змусило Нарцисію підняти очі на Харгрейва. — Розкажи мені більше. Про моїх..., — дівчина кашлянула. — Про моїх батьків. — Обов'язково, — пообіцяв Сонечко. Він чекав цього багато років. Лео Харгрейв почав розповідати Нарцисії історії про те, як він познайомився з її справжніми батьками, а Матіас відвів Фортуну вбік, тримаючи її за руки. Раян здогадався, що його напівпрозорому другові потрібно було розповісти про те, як він бачить їхні стосунки. Залишився тільки Фелікс, який обмінявся незграбним поглядом зі своєю колишньою. — Лівія? — Фелікс, — відповіла Лівія, наполовину крижана, наполовину збентежена. — Мені шкода, що я тебе покинув, — прямо заявив він, ще не подумавши про це. — Ну, ні, не зовсім. Дозволь мені перефразувати це. Чорт, він змусив Лен виглядати красномовцем. — Я все ще вважаю, що піти з Августі було правильним рішенням, і я залишаюся при своїй думці, — продовжував Атомний Кіт. — Але я міг би зробити це менш жорстко. Я знав, що ти перебуваєш під великим тиском, намагаючись налагодити стосунки з організацією, і коли я побачив палаючий Новий Рим... я зрозумів, що ти намагаєшся запобігти цій катастрофі. — Ні, Фелікс, — Лівія похитала головою, її голос зривався. — Ти мав рацію, коли покинув цю гнилу імперію. Я знаю, що ти відчував до мене. Я розумію, чому між нами нічого не могло бути. Наші батьки штовхнули нас на те, до чого ми не були готові. — Але було б неправильно засуджувати тебе за те, що ти опинився в безвихідній ситуації. Якби ти пішов, Август позбувся б усіх пут. Я можу звинувачувати Джеймі та Кі-джун за те, що вони заплющили очі, але я бачу, що ти намагався зупинити батька зсередини, — Фелікс ніяково почухав потилицю. — Все це, щоб сказати, що... я сподіваюся, що ми зможемо залишитися друзями, навіть після всього цього. — Ми можемо, — відповіла Лівія з легкою посмішкою. — Але зараз не час обговорювати відновлення спалених мостів. — Ні, ні, звичайно, ні, — Фелікс збентежено подивився на Раяна. — Вибач, Квіксейв, я розумію, що ця розмова може здатися тобі незручною, враховуючи, що ви зараз зустрічаєтеся... — Ревнощі для тих, хто не довіряє своїм партнерам, — відповів Раян, від чого Лівія ненадовго почервоніла. — Все гаразд, котику. Фелікс боязко відвів погляд, перш ніж випростатися. — Щасти вам. Атомне Кошеня поспішно залишив пару наодинці, щоб приєднатися до Лео і Нарцисії, а Метті й Фортуна розмовляли по душах за кілька футів від них. Раян був радий, що Фелікс доклав зусиль, щоб відновити зв'язок з людьми, яких він залишив; кур'єр все ще вважав, що кошеня мав право покинути токсичне сімейне середовище, але він відкинув хороше разом з поганим. — Знаєш, — прошепотів Раян своїй дівчині, — коли ми познайомилися, я ніколи не думав, що ви з Сонечком опинитеся на одному боці. — Він мені не подобається, — відповіла вона, ведучи його в будинок. — Але я довіряю тобі. Він пішов за нею коридорами до приватної спальні з жовтими від болю стінами й картиною, що висіла над ліжком. Хоча картина була незавершеною, Раян впізнав свій власний торс, який тримав Лівію на руках у весільному стилі. Його дівчина, мабуть, почала малювати за кілька днів до того, як кур'єр повернувся з Антарктиди. — Я сумувала за тобою, Раяне, — сказала Лівія, зачиняючи за ними двері. — Без тебе було важко. — Я ж казав тобі, — тепло відповів він. — Я завжди буду повертатися. — Як пройшли твої зимові канікули? — Ти не отримала моїх повідомлень, принцесо? — Отримала, але я хочу почути їх з твоїх солодких, солодких вуст. — Подорож була дуже гарною, — відповів він, гладячи її по волоссю. — Я знищив ілюмінатів, рептилоїдів і здійснив набіг на Зону 51. — Ти знищив таємних господарів нашого уряду, не взявши мене з собою? — вона надулася. — Хоча, гадаю, ти залишив нам ЦРУ. — А військово-промисловий комплекс Динаміса рахується? — він притулився лобом до її лоба, аж поки не відчув її теплий подих. — Ти хотіла мені щось сказати, коли я повернуся. Вона почервоніла, перш ніж відвести погляд. — Це прозвучить банально. — Ти не можеш підірвати мої очікування? — запитав Раян, змусивши Лівію засміятися. — Ні, я жартую. Не буває поганих кліше, буває лише погане виконання. Головне — сказати це від щирого серця. Лівія присунулася до нього, обійняла його за шию і зустрілася з хлопцем поглядом. Раян обняв її за талію і вивчав вираз її обличчя. Її щоки стали яскраво-рожевими, і вона закусила нижню губу, намагаючись набратися сміливості, щоб заговорити. Зрештою, принцеса Августі зробила довгий глибокий вдих і вимовила чотири слова. — Я кохаю тебе, Раяне. А її хлопець не знав, як відповісти. — О Боже, ти справді втратив дар мови, — сказала Лівія з овечою посмішкою. — Ти не очікував цього? — Ні, не очікував — зізнався Раян, і його серце забилося швидше. Він... він не чув цих слів дуже давно. — Я очікував найгіршого, «Мені не подобається твоя машина» або «Я вагітна». Ми не вжили жодних запобіжних заходів на цьому фронті. — Раяне, я приймаю протизаплідні таблетки з нашого першого побачення. — Зачекай, ти знала, що ми закінчимо тим, що будемо грати в Білла і Моніку в Овальному кабінеті? — Я..., — його принцеса виглядала такою милою, коли була збентежена. — Я не знала, але я... я сподівалася на це з самого початку. — І ти більше нікому не казала «Я тебе кохаю»? — Я казала «Я люблю тебе, тату», «Я люблю тебе, мамо», «Я люблю тебе, Феліксе»... але ніколи «Я кохаю тебе, Раяне». — щоки Лівії чомусь ще більше почервоніли, а її вираз обличчя перетворився на овечу посмішку. — Мені дуже шкода, це звучало набагато краще в мої- Її хлопець поцілував її в губи, перш ніж вона встигла закінчити. Раян несамовито обійняв її, надолужуючи ті тижні, що вони провели нарізно, і вона відповідала на його бажання. Коли нарешті їхні губи розійшлися, кур'єр прошепотів їй на вухо власні слова. — Я теж тебе кохаю, принцесо. Раян загубився в її блакитних очах. Йому подобався вигляд її волосся, такого світло-платинового, що воно могло б бути срібним; йому подобався смак її губ, її солодкий голос, її доброта і чарівні вирази обличчя; йому подобалося, що вона сміялася з його жартів, змушуючи його відчувати себе менш самотнім острівцем культури в морі невігластва. — Ідеальна відповідь, — сказала Лівія, торкаючись пальцями його волосся. — Може, нам варто зробити подвійний дубль? Вони так і зробили, а потім зробили третій дубль, щоб бути впевненими. Потім він підняв її на ліжко, щоб зняти нецензуровану режисерську версію. — Я знаю, що ми не так давно зустрічалися, але..., — Лівія поклала руки йому на плечі. — Я вже дуже давно не відчувала таких почуттів до хлопця. — Я теж кохав, — відповів Раян, ніжно обіймаючи її. — Але я вперше відчуваю, що це триватиме довго. — Я хочу, щоб це тривало, — сказала вона, цілуючи його в шию. — Я хочу, щоб ми пройшли через наступну петлю і запобігли цій жахливій трагедії. Я хочу, щоб ми жили в одній квартирі й разом готували сніданок. Я хочу кататися з тобою на лижах і ходити на пляж. Я хочу бути з тобою. — Я скучив за тобою, — відповів він. На якусь блаженну мить Раян повністю забув про Карнавала, Кровотока, Динаміса, Августа і все інше. Він міг думати лише про неї. ... Як і все хороше, це закінчилося надто швидко. — Нам треба йти, — сказала Лівія, закінчуючи одягати своє чорне пальто. — Вони будуть дивуватися, що ми робимо. — Ми скажемо їм, що це був приватний показ моди, — знизавши плечима, відповів Раян, перш ніж чарівно допомогти їй розчесати волосся. — Думаю, ми готові до урочистого відкриття. — Ти казав, що тепер можеш перенести з собою шістьох людей? — Лівія хихикнула. — По одному на кожен колір? Може, назвемо себе Веселковими Воїнами? — Кольорова Вісімка? — відповів Раян. — Ти погано знаєш математику, чи не так? — Це хитра стратегія. Таким чином, наші вороги завжди будуть гадати, кого не вистачає. Це вселятиме страх. Вони знатимуть, що наш восьмий Геном може бути Мехроном. Закінчивши вдягатися, Лівія сіла йому на коліна, поки він відпочивав на ліжку. — І що? — запитала його дівчина. — Хто буде в команді переможців? — Я відкритий до пропозицій. Може, Нарцисія? Нам бракує дитини з особливою історією [3]. [3] - адаптовано з Tagalong Kid. Як правило, Tagalong Kid є наймолодшим членом групи, як правило, молодшим братом/сестрою одного зі старших членів команди. Їм вдається врятувати ситуацію приблизно раз за сезон, але в найгіршому випадку вони в кінцевому підсумку стануть ненависними персонажами. https://tvtropes.org/pmwiki/pmwiki.php/Main/TagalongKid — Я планувала зробити її ментальну карту, але не переносити її свідомість, — сказала Лівія. — Якщо ми з Феліксом попросимо її про це, вона добровільно погодиться на завантаження пам'яті в наступному циклі. — Лівія, ми не можемо залишити священника, наркотики та підлітка на острові без нагляду, — пожартував Раян. — Це рецепт для рейду ФБР і відео про Справжніх Злочинів. І це не кажучи вже про людей у підвалі... — Щоб врятувати піддослідних Блаженства нам доведеться завдати удару по фабриці раніше, коли Нарцисія і Бахус будуть усередині. Я можу повідомити Нарцисію про таємну кімнату, і вона надасть жертвам медичну допомогу, але Бахус у відповідь засадить її під домашній арешт. Нам доведеться витягти її з острова силою. Раян вважав це плюсом. Він заприсягнувся поховати Бахуса під своїм об'єктом і мав намір це зробити. — Отже, ось такий план на сьогодні, — кур'єр намагався привести все до ладу. — Я дзвоню Мозголому, як тільки перезавантажуюся, щоб він прибув до Нового Риму якомога швидше. Я покараю Упиря як грабіжника могил, закінчую свою доставку- — Це обов'язкова частина? — запитала Лівія, піднявши брову. — Квіксейв завжди доставляє, незалежно від того, скільки спроб! — Раян пишався тим, що реформував поштову службу, один вибух з раз. — У тебе є пропозиція цілодобової доставки? — запитала Лівія з хитрою посмішкою. — Я могла б запропонувати тобі таку послугу. — Так, є, — відповів він, поклавши руку їй на підборіддя, — але тільки для потрібної людини. Вона вибухнула сміхом, найпрекраснішим звуком, який Раян чув за все своє довге-довге життя. — Гаразд, Раяне, — весело сказала його принцеса. — Після цього ми зустрінемося в бункері з усіма, кого ти зможеш відправити назад, і доставимо Адаму-людожеру односторонню утилізацію сміття. — Мені подобається, коли ти розмовляєш моєю мовою. — Оскільки ми атакуємо Метабанду за кілька годин після твого перезавантаження, ми зможемо врятувати всіх мешканців Іржавого міста, яких вони захопили, — додала Лівія. — Однак я вагаюся щодо подальшого планування, — зізнався Раян. Може, спочатку вдарити по Фабриці Блаженства, а потім по Динамісу? — Я пропоную взяти одну організацію відразу, — сказала Лівія. — Якщо ні Метабанда, ні Фелікс не підіймуть шум, моя сім'я залишатиметься більш-менш спокійною до Олімпійських зборів. Тому я пропоную захопити бункер, побудувати твою блискучу броню, вилікувати Психів- — І зруйнувати монополію Динаміса? Лівія кивнула. — Якщо справжню природу їхніх підробок буде викрито, а постачання знищено, організація розвалиться. Ми можемо зробити так, щоб і Гектора Манаду, і Fallouta усунули від влади, і залишити Енріке відповідальним за реформування того, що залишиться. Альфонс Манада буде боротися до останнього, і тут постає питання про твого прийомного батька. — Зрештою, Лен вирішуватиме, що нам робити з Кровотоком, — відповів Раян. — Я хочу, щоб її батько загинув заради блага всіх інших, але я в боргу перед нею. Ці її вибір. Лівія кивнула. — Є ще одна причина, щоб спершу націлитися на Динаміс. Їх гравітаційна гармата. — Їх анти-Зевсова зброя? — Раян підозрював, що в ній використовується та ж технологія, що й у варіанті Мехрона. — Ти казала, що у твоїх видіннях вона не спрацює. — З Динамісом не спрацює, але ти знаєш, як змусити мої видіння помилятися, — відповіла Лівія. — Тепер, коли Динаміс поза увагою... ми можемо зосередитися на моїй родині. Ми повинні діяти швидко, оскільки крах Динаміса підбадьорить тата. Ми повинні будемо завдати удару до того, як він зможе мобілізувати свою організацію для захоплення міста, а для цього нам потрібно обезголовити її керівництво. Вони мали б знищити олімпійців, а потім довершити бешкет, знищивши Моба Зевса. — Ти впевнена, що хочеш брати участь у руйнуванні? — запитав Раян. — Ти можеш залишити цей безлад мені. Лівія мовчки подивилася на нього, її очі були важкі від занепокоєння. — Що тебе турбує? — запитав кур'єр. — А якщо він тебе вб'є? — занепокоєно запитала його дівчина. — А якщо мій батько вб'є тебе? Або тітка Плутон, або Скасовувач? Або Адам і Fallout? — Вони не вб'ють, — хоча у глибині душі Раян пам'ятав, що всі його зустрічі з Августом досі закінчувалися побиттям. Кур'єру ще не доводилося перемагати Fallouta в сутичці. — Вони можуть, — відповіла вона не переконана. — І якщо ти загинеш, не відправивши мій розум назад, я можу не довіряти своїм нотаткам і не дозволю передачу пам'яті. Раян намагався не думати про таку можливість. — Якщо я помру, і якщо я перезавантажуся, я прийду до тебе, і ми знайдемо спосіб. — Як? — Я не знаю, — зізнався її хлопець, — але я знайду спосіб. Не існує такого поняття, як план, який гарантовано спрацює, і я... — Ти що? — насупившись, запитала Лівія. — Я бачив, як ти помирала раніше, — відповів Раян, згадавши, як Великий Товстий Адам підірвав Фабрику Блаженства разом з Лен і Лівією. — Я бачив, як майже всі, хто був зовні, помирали принаймні один раз. Я не можу допустити, щоб це сталося знову. Навіть заради спогадів. — Ось чому я не можу дозволити тобі боротися з моєю сім'єю поодинці, Раяне. Ризик втратити все занадто великий, — Лівія перевела подих, намагаючись розібратися у своїх почуттях. — Я також не можу продовжувати виправдовуватися. Не після того, як побачила, як розгортається ця безглузда кривава бійня. Я... Я люблю свого батька і тітку, але їх так мало, а вони вб'ють так багато. Я не можу заплющити очі на цю правду, навіть якщо це боляче. Замість того, щоб сказати хоч слово, Раян обхопив руками стегна своєї дівчини й обійняв її. Лівія поклала голову йому на плече, заплющивши очі. — Дякую за те, що ти був поруч, Раяне, — тихо промовила вона. — Я... ти не можеш собі уявити, як це добре. Коли є хтось, хто підтримує тебе, попри те, наскільки важкі обставини. — Я відповідаю тобі тим же, — відповів він, поцілувавши її в щоку. — Дякую, що допомагаєш все виправити, партнерко. Вона подивилася на нього і посміхнулася. Раян молився, щоб побачити це обличчя знову, на довгі роки. — Отже, — сказала Лівія. — Знаючи цей план, кого ти візьмеш з собою? — Тебе і Лен, очевидно, — відповів Раян. — Б'янку, бо з нею полювати на людожера буде легше. Атомне Кошеня, бо інакше він зробить якусь дурницю, і Савана, бо мені потрібне нове лобове скло. — Це залишає одне місце відкритим, — сказала Лівія. — Я можу взяти Фортуну як підкріплення, навіть якщо її розум не відправиться назад у часі, тому нам потрібно вибрати правильного союзника. — Гардероб, — одразу ж сказав Раян. Лівія виглядала трохи ревнивою, на його втіху. — Серйозно, Раяне. — Панду. — Ти впевнений? — Впевнений, — після всіх своїх досягнень пандаван Раяна заслуговував на місце в команді. Крім того, він міг допомогти завдати удару по бункеру раніше, на відміну від Лео Харгрейва чи навіть Пана Хвилі. — Хоча... — Хоча? — Зазвичай перед тим, як завершити гру, я влаштовую собі «забіги на радість», — сказав Раян. — Щоб спробувати все те, що я не зможу зробити після мого Ідеального Забігу. Наприклад, розіграти твого тата, відправити Луїджі в космос... ми могли б зробити це разом. Лівія похитала головою. — Ні, Раяне. Це дуже мило з твого боку, що ти запропонував це, але ні. — Ти впевнена? Це було б чудово. — Я знаю, Раяне, але з кожним перезавантаженням ти маєш помирати. І навіть якщо ми знайдемо спосіб зробити передачу пам'яті безболісною, кожна нова петля збільшує ймовірність того, що ти загинеш раніше, і я... що нам доведеться почати все спочатку, — вона взяла його руки у свої. — Я більше дбаю про нас, ніж про розваги. І він теж. — Або..., — Лівія посміхнулася. — Або ти можеш зберегтися одразу після того, як ми відправимо спогади кожного назад у часі. Таким чином, кожен збереже свої спогади, навіть якщо ти помреш і перезавантажишся примусово. Раян насупився й обдумав цю ідею. — Проблема в тому, що якщо я збережусь і щось пропущу... — Ти збережешся протягом десяти секунд після перезавантаження, — перебила його Лівія, сміючись. — Яка різниця, що можуть змінити десять секунд? Слушна думка. Це було не те що Раян зазвичай робив, але що ж... він був відкритий до нового досвіду, а спробувати нічого не коштувало. Настав час розпочати його Ідеальний Забіг. Автор: Так, друзі. На шляху до останньої арки. Ps, якщо бажаєте підтримати автора — купуйте його книжки на amazon.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!