Ґудзі

— О, — Ши Вудвань кивнув. — Тому що це моя ідея.

— Чому?, — розгублено дивився на нього Мен Джон'йон. Він спитав: — Навіщо ти придумав таку паршиву ідею?

Ши Вудвань закинув у жаровню товстий стос ритуальних грошей, ледь не загасивши полум'я. На кінчиках його пальців затремтів маленький вогник. Він не здавався наляканим жаром і використовував свій палець за запальничку.

Скільки б разів Мен Джон'йон не бачив цього раніше, він ніколи не міг втриматися від думки, що це дивовижне видовище. Колись він працював охоронцем у заможній родині, адже народився сильним та здоровим, а також від природи підходив для бойових мистецтв — Мен Джон'йон був досить вправним, коли справа доходила до сутичок та бійок. Але культиватори “сянь” та “дао” були такими самими рідкісними, як курячі зуби; їх було менше, ніж перлин у головному уборі вдови імператриці. Звичайна людина за все своє життя не зустріне понад одного-двох таких. Тож він завжди був у захваті від маленьких трюків Ши Вудваня і вважав його навіть крутішим за найкращих артистів.

— Воно не пече?, — Мен Джон'йон сміливо тицьнув пальцем та негайно відсмикнув руку. — Ай, це справжній вогонь!

Відблиски полум’я відображалися в очах Ши Вудваня. Він тихо промовив:

— Насправді у нас не було вибору. Може здаватися, що у найстаршого брата багато людей, але більшість із них пішли за ним, щоб вижити та отримати пайки. Ми не ведемо жодної торгівлі, ніхто не платить нам податки, а врожаї щороку погані. Ми ж не можемо просто почати грабувати людей на вулицях, чи не так? Якщо в нас немає грошей, як ми плануємо прогодувати усіх цих людей?

— О!, — на обличчі Мена Джон'йона з'явилося розуміння. — Тепер я зрозумів, ми тут, щоб вкрасти їжу цього Цвея!

— Ем….., — Ши Вудвань на мить замислився. — Та, можна і так сказати.

Поки вони закінчили говорити, увесь папір вже згорів дотла, тож він встав та загорнувся у плащ. Він відчував, як холод пронизував його одяг, ніби його там і зовсім не було. Ши Вудвань сказав:

— Я повертаюся всередину. Не забудь помити посуд.

Мен Джон'йон поглянув на нього і, в момент прозріння, поклав свою велику, як пальмовий лист, руку на його голову, м’яко погладивши. Він незграбно промовив:

— Ти занадто юний, щоб увесь час думати про такі важкі речі. Ти себе виснажиш.

Він не сам дійшов до цих слів — він просто почув, як раніше це говорили найстарший брат Ґу Хвай'ян та третій брат Лу Юньджов. Насправді Мен Джон'йон не бачив жодних ознак того, що цього лицемірного, хитрого та самозакоханого юнака обтяжували якість “важкі думки” — крім тих випадків, коли на столі було м'ясо, та коли він заздалегідь планував кожен свій крок, а його дії були послідовними, точними та жорстокими.

Але коли Ши Вудвань подивився на повну попелу жаровню та нарешті підвівся, це змусило його пригадати слова Ґу Хвай'яна.

Спочатку Ши Вудвань збирався не спати всю ніч, аж поки не наштовхнувся на цього високого бовдура. Подумавши, що там внизу старшого Дзянхву вже можна було вважати надзвичайно багатою людиною, він недбало прибрав за собою безлад, коли раптово й почув його слова. Він застиг, напівголосу пробурмотівши згоду, а тоді легенько зачинив за собою двері. Їхні петлі заскрипіли — і все знову затихло.

Ґу Хвай'ян мав декілька побратимів. Найстаршим серед них був він сам. Другий, Цю Фен, вже помер у битві. Третім був Лу Юньджов, який колись належав до Дзянху. Він не часто говорив із кимось, крім кількох близьких друзів та маленької трирічної доньки на ім'я Лу Лу. Нечасто він і бився, однак ходили чутки, що він був рідкісним талантом з величезною майстерністю, і в Дзянху був відомий під іншим іменем. Втім, сам Лу Юньджов не хотів, щоб хтось про це згадував, тож усі припинили будувати здогадки.

Четвертою була вдова найманця, Лі Жушван — хоча всі називали її Лі Си-нян. Вона теж була гарною та зазвичай говорила ніжним, лагідним голосом, однак у серці була справжньою героїнею. У кожній її руці було по батогу, і ніхто, хто мав справні очі, не наважувався її провокувати.

П'ятим був Мен Джон'йон.

Ши Вудвань заледве вважався маленьким шостим побратимом, оскільки всі ці доблесні герої часто ставилися до свого молодшого брата як до сина.

Цей “Князь Аньцін”, Цвей Ху, не був зовсім вже бовдуром. Принаймні він міг визначити, що ці люди були згуртованими та не стали б легко коритися його владі. Коли Ґу Хвай'ян тільки-но приєднався до нього, Цвей Ху був радше самовдоволеним, бо думав, що отримав території та підлеглих, однак його нікчемний радник Кульгавий Джан нагадав йому бути обережним з вирощуванням тигрів

Раніше Кульгавий Джан був бухгалтером. Зі своєю цапиною борідкою, вбранням та манерами, він був ніби народжений лише для того, щоб стати нездарним радником банди бунтівних покидьків.

Кульгавий Джан був переконаний, що Ґу Хвай'ян, з огляду на його хороші бойові навички, вміння читати та спілкуватися з іншими бандитами, був цивілізованим негідником. Таких покидьків не можна було порівнювати з подібними до Мена Джон'йона — вони були надзвичайно небезпечними. Він погодився на союз із князем Аньцін лише тому, що хотів укритися в тіні великого дерева. Але ця мавпа, що насолоджувалася тінню, мала великі амбіції; якщо влада князя Аньцін колись ослабне, вона підскочить, щоб скинути його з трону.

Цвей Ху завжди вважав, що Кульгавий Джан був найрозумнішою людиною у світі та приймав усе, що він говорив, за щиру правду, тож вирішив вигадати спосіб розділити людей Ґу Хвай'яна. Коли вони облаштувалися, він завдав першого удару — зажадав, щоб приведених Ґу Хвай'яном людей розпорошили серед його лав згідно з правилами.

Ґу Хвай'ян легко на це погодився. Наступного дня він зумів незрозуміло звідки дістати купу червоних хусток та роздав їх усім своїм товаришам, говорячи, що це “на пам'ять”. Військо Цвея Ху поглинуло цю “Армію Хондзінь*”. Однак, подібно до рисових зернин, розсипаних серед піску, їхні відмінності не лише були кричуще очевидними — скоро Цвей Ху з головним болем зрозумів, що всього за кілька днів Армія Хондзінь та місцеві солдати вже встигли влаштувати кілька бійок. Коли велика зграя чоловіків починала сваритися, вони були схожі на обскубаних качок, яких привезли на ринок — кричали, розмахували руками та були справжнім клопотом.

*буквально Армія червоних хусток (на шию)

Цвей Ху виявив, що час, який він міг провести, насолоджуючись музикою та розважаючись зі своєю наложницею, значно скоротився. Щоразу, коли ці дві групи сварилися, це був масштабний інцидент — майже як якби хтось навмисне все розбурхував. Причини цих бійок майже завжди було неможливо з'ясувати; усі його розслідування нічого не дали. Коли Цвею Ху знову довелося притримувати штани, виходячи з м'якої та запашної оселі наложниці, щоб вислухати, як купка спітнілих м'язистих чоловіків лаяла один одного, він нарешті вперше в житті подумав, що Кульгавий Джан вигадав украй паскудну ідею.

Найтривожнішим було те, що ті, хто не носив червоних хусток, після підбурювань “певних” людей з прихованими мотивами, теж почали їх носити. Два місяці потому почали відбуватися навіть дивніші речі. Жінки у місті, мабуть, були одержимі чи щось на кшталт, адже усі вони почали наслідувати Лі Си-нян та носити на шиях червоні хустинки. Це поширювалося як пожежа, аж поки в будинках та на вулицях усі жінки та дівчата не перетворилися на великі червоні ліхтарі усіх форм та розмірів — це було вражаюче видовище.

Яким же все стало безладом! Після кількаденного обговорення, Цвей Ху та Кульгавий Джан зійшлися на тому, що Ґу Хвай'ян та його люди приносили більше неприємностей, ніж користі — їм потрібно було знайти спосіб їх позбутися.

Вони декілька місяців сушили мізки, аж поки можливість нарешті сама не постукала у їхні двері. Менш ніж за тридцять лі від Аньцін була маленька гора — Біцьов. Під горою розташовувалося місто Ґудзі. А в цьому місці нізвідки з'явився “Князь Ґудзі”.

І Аньцін, і Ґудзі були частиною регіону Хайнін, тож Цвей Ху подумав, що це просто неприйнятно — мати двох “князів” на такій маленькій території, де заледве можна було навіть перднути, щоб когось не зачепити. Він був сповнений рішучості скористатися цим шансом, щоб змусити Ґу Хвай'яна та його людей прибратися геть.

Він наказав Ґу Хвай'янові повести свою “Армію Хондзінь” на “винищення розбійників”.

Разом із Кульгавим Джаном, Цвей Ху запросив Ґу Хвай'яна до себе додому, і, поки вони їли й пили, усе йому розповів. Ґу Хвай'яна тоді супроводжував лише Ши Вудвань — Лу Юньджов не мав такого терпіння, щоб говорити з незнайомцями, Лі Си-нян була жінкою, яка відмовлялася принижувати себе вечерею з цим Цвеєм, а Мен Джон'йон був трохи повільнішим у порівнянні з кмітливістю Кульгавого Джана.

Коли Ґу Хвай'ян почув, як князь Цвей, сповнений праведного обурення, проголосив, що збирається прогнати бандитів, його рот мимоволі смикнувся. Він подумав, використати слово “товсте”* для опису обличчя князя Цвея було б чималим применшенням — вислів “непроникне, ніби фортеця” підійшов би набагато краще.

*товстий у значенні безсоромний

Схоже, князь Цвей вважав, що повстання — це теж питання того, хто прийшов першим. Тих, хто порушив черговість, можна було назвати “повстанцями” та притягнути до відповідальності іншими повстанцями.

Він кинув швидкий погляд на Ши Вудваня, який зосереджено гриз гомілку, тримаючи її у своїх заплямованих жиром руках. Той був абсолютно незворушний.

На щастя, обличчя найстаршого брата Ґу було анітрохи не тоншим за лице князя Цвея, тож він вдав, що розлючений, та запитав:

— У такому разі, князю Цвею, як ви плануєте приборкати цих бандитів?

Князь Цвей прочистив горло. Кульгавий Джан продовжив замість нього, кидаючи тому погляди, сповнені натяків:

— Розбійники Ґудзі з'явилися нещодавно, тож їх не можна вважати справжньою загрозою. Просто князь стурбований, що оскільки ваша армія ще зелена і невипробувана, під вашим керівництвом може виявитися кілька гарячих голів, які задиратимуть носа та будуть невдоволені. Тож він хотів дати вам можливість заробити кілька військових заслуг, генерале Ґу.

Ґу Хвай'ян квапливо відповів:

— Звісно, звісно. Дякую за вашу люб'язність, князю.

Князь Цвей заговорив, ніби й справді робив йому величезну послугу:

— Місто Ґудзі заледве розміром з камінчик, тож захопити його має бути простіше простого. Не хвилюйся, Хвай'яне, твої три тисячі солдатів Хондзінь — справді добре навчені люди, а шлях від Аньцін до Ґудзі займе лише один день. Візьми з собою половину своїх людей та тридцять-п'ятдесят возів. Я навіть дам тобі сотню бойових коней. Накажи своїх солдатам спакувати десятиденну кількість їжі, і ми зекономимо на пайках. Швидка експедиція туди й назад.

Місто Ґудзі було побудоване в горах, його висота та недоступність — до нього вели лише вузькі дощаті доріжки — робили його зручним для оборони, але важким для нападу. Ґу Хвай'ян подумав, добре зіграно, старий покидьку. Не лише відправляєш нас на смерть, але й збираєшся залишити собі половину моїх людей. Хочеш проковтнути їх, щойно вони розгубляться та не матимуть лідера? Дивись не вдавися до смерті.

Ши Вудвань кинув повністю вичищену курячу кістку в тарілку та грубо встав, щоб потягнутися за іншою гомілкою, яку згодом прикінчив, ніби голодний привид.

Кульгавий Джан зневажливо поглянув на купу кісток на його тарілці та підштовхнув до Ши Вудваня решту гомілок:

— Якщо юному герою Ши подобається, їж скільки заманеться, у резиденції князя Цвея є ще. Коли ви покинете Аньцін, у вас більше не буде можливості їсти настільки смачні курячі гомілки.

Ши Вудвань кивнув:

— Ви, безумовно, маєте рацію, раднику Джане.

Ґу Хвай'ян втрутився:

— Вибачте йому, будь ласка.

Перш ніж князь Цвей чи Кульгавий Джан могли відповісти, Ши Вудвань помахав курячою ніжкою з наполовину оголеними кістками та сказав:

— Знаєш, найстарший брате, думаю нам краще поїсти досхочу. У тебе немає таких стратегічних навичок, як у князя Цвея, тож, думаю, ти програєш цю битву.

Обличчя Кульгавого Джана спохмурніло; щипаючи себе за борідку, він насилу сказав:

— Юний герою, ти не можеш так просто говорити такі деморалізуючі слова.

Ґу Хвай'ян заспокійливо промовив:

— Він просто молодий і незрілий. Будь ласка, пробачте йому його зухвалість, раднику, князю, перепрошую.

Ши Вудвань продовжив:

— Айя, найстарший брате, ти не зможеш так просто мене обманути. Ніщо не змушує людей бігти швидше, ніж поразка у битві. Якщо ми поведемо до Ґудзі півтори тисячі людей, це те саме, що доставити князеві Ґудзі гарно запакований подарунок з солдатів та коней… О, і дев'ятиденного запасу їжі.

Ґу Хвай'ян опустив голову:

— Будь ласка, пробачте йому.

Ши Вудвань потягнувся паличками та наповнив тарілку рибою. Він похмуро промовив:

— Найстарший брате, тобі варто поквапитися та теж з'їсти трохи більше.

Коли Цвей Ху дивився на цих двох, які вдавали, ніби це була їхня остання трапеза, він раптово подумав, а що, якщо цей Ґу від невдоволення перейде на бік повстанської наволочі?

Він зустрівся з Кульгавим Джаном поглядами. Кульгавий Джан одразу взяв занепокоєння свого князя до уваги та сказав:

— А… ха-ха, генерале Ґу, ви занадто скромні. Якщо ви так переймаєтеся, то можете взяти з собою ще тисячу людей, і на додачу до тих коней князь дасть вам ще п'ятдесят, як щодо цього?

Ши Вудвань кинув у миску Ґу Хвай'яна кілька яєць і зітхнув:

— Найстарший брате, візьми ще трохи.

Око Кульгавого Джана сіпнулося від гніву. Князь Цвей прокашлявся та промовив:

— Раднику Джане, не будь таким жадібним, скажімо… Я дам генералові Ґу три взводи* елітних воїнів та ще сто п'ятдесят бойових коней.

*один взвод приблизно 20-50 людей

Ши Вудвань відкинув курячу кістку, яка мала такий вигляд, ніби її обгризла ласка, витер руки та поплескав себе по животу. Він жалібно поскаржився:

— Я надто наївся. Чи не зглянетеся ви наді мною, князю, та не дозволите забрати з собою решту? У нашій Армії Хондзінь повно старих та поранених солдатів, які голодуватимуть, якщо ми не зможемо завершити битву, хіба це не сумно?

Нутрощі Цвея Ху стискало судомами — він подумав, що Ши Вудвань був надзвичайно поганою людиною.