Старий друг

Крізь стиснені зуби, князь Цвей вимовив:

— Я дам вам ще десять каменів* провізії, генерале Ґу……

*камінь тут приблизно 60 кг

Але Ши Вудвань, ніби князь Цвей і не говорив нічого, повернувся до Ґу Хвай'яна:

— Найстарший брате, яку там пісню ви співали в минулому, у часи голоду? Я заспіваю її для князевої розваги, там щось на кшталт “лисиці залишають свої домівки, зголоднілі до шкури й кісток……”.

Князь Цвей розлютився. Він сильно вдарив долонею об стіл, змушуючи посуд брязкотіти.

Ґу Хвай'ян вдарив Ши Вудваня по голові та висварив його:

— Як ти можеш так невиховано поводитися перед князем?

Ши Вудвань кинув на нього порожніми очима, тоді перевів погляд на князя та на мить застиг, перш ніж сказати:

— О… я просто подумав, що міг би заспівати невелику пісеньку, коли вже в князя немає ніяких співців.

Ґу Хвай'ян сварився:

— Припини говорити, просто набивай рота їжею.

Ши Вудвань кліпнув та нещасно сказав:

— Мій шлунок вже повний.

Ґу Хвай'ян зиркнув на нього:

— Якщо ти занадто наївся, тоді їж повільно. Тобі заборонено говорити!

Князь Цвей вже теж ледь не втрачав самовладання, аж поки Кульгавий Джан крадькома не смикнув його під столом. Він погладив свою бороду та сказав:

— Ви знаєте, князю, десять каменів для генерала Ґу справді замало, як щодо того, щоб дати їм ще десять.

Ши Вудвань тицьнув миску паличками та понуро промовив:

— Найстарший брате, я справді більше не можу їсти, мій шлунок перетворився на кулю. Знаєте, князю, раднику, не потрібно бути такими щедрими, розкладаючи всю цю їжу. Адже, коли люди щодня їдять забагато, вони починають лінуватися та більше не хочуть вставати та щось робити. Наприклад, їх більше не турбують повстання або робота під керівництвом лідера повстанців, або…

Князь Цвей зціпив зуби:

— Тридцять п’ять каменів, і це не обговорюється. Це ж навіть не так далеко, провізія вас лише сповільнить. Коли ви захопите Ґудзі, ваші товариші доставлять припаси.

— Звісно, звісно, — усміхнувся Ґу Хвай'ян. — Ви занадто щедрі, мій князю, дуже великодушні. Правду кажуть, ті, котрі досягають великих речей, не переймаються дрібницями. Ви обов'язково досягнете великих висот та одного дня залишите своє ім'я в історії!

Його лестощі влучили в ціль. Вираз обличчя князя Цвея трохи пом’якшав — він вирішив, що слова генерала Ґу доволі приємні.

Однак, Ши Вудвань похитав головою та зітхнув. Щойно князь Цвей почув, як той видав шум, то відчув, що його нутрощі знову скрутило судомами. Він просто збирався прикидатися, що нічого не чув, коли Ши Вудвань сказав:

— Найстарший брате, князь покладає на тебе такі великі надії, тобі краще не підвести його.

Е? Він справді сказав щось розумне? Князь Цвей із сумнівами поглянув на Ши Вудваня.

Ши Вудвань продовжив:

— Але що, якщо ми не зуміємо здолати захист Ґудзі? Я чув, що князь Ґудзі такий самий високий, як пагода, і змушує землю тремтіти зі своїми кроками, а також має очі великі, як бронзові дзвони, обличчя, як у тигра, та велику закривавлену пащу, вуса на його лиці невразливі до мечів, ніби зроблені зі сталі, а сам він достатньо страшний, щоб змушувати маленьких дітей плакати вночі…

Кульгавий Джан перебив його, кашлянувши:

— Якщо у тебе є ще якісь тривоги, юний герою, не соромся їх озвучити.

— О, — Ши Вудвань на мить замовк та випив чашу вина. — Я чув, що в князя є кілька катапульт, дуже точних та майстерно зроблених, тож думав, чи не могли б ми їх позичити. Як то кажуть, вино додає боягузам хоробрості. Боягузам на кшталт нас варто взяти кілька таких на поле бою, щоб убезпечитися — і так ми не втратимо обличчя перед князем.

Князь Цвей спеціально знайшов людей, щоб ті зробили ці катапульти — по суті, вони були його дітьми. Щойно він почув таке обурливе прохання, його лице перекосилося від люті. Коли йому зовсім увірвався терпець, він скочив на ноги та вказав на Ши Вудваня:

— Ти…

Ґу Хвай'ян підняв Ши Вудваня на ноги та, перш ніж той встиг заперечити, почав тягнути його за двері, квапливо пробурмотівши:

— Дуже дякую за гостинність, князю, мій брат справді негідний, йому не вистачає манер. Цей генерал добряче навчить його дисципліни, коли ми повернемося. Вибачте.

Ґу Хвай'ян затиснув рота Ши Вудваня рукою, однак той борсався, намагаючись розвернутися та крикнути:

— Раднику Джане, моя гомілка, не забудьте мої гомілки–

Ґу Хвай'ян та Ши Вудвань, яким практично зайшло з рук пограбування на дорозі, пліч-о-пліч вийшли з резиденції князя. Щойно вони опинилися на вулиці, Ґу Хвай'ян злегка вдарив Ши Вудваня по голові та тихо сказав:

— Ти не можеш ось так торгуватися, зрештою, ми ж на території князя. Що, якби ти спровокував його занадто сильно?

Ши Вудвань неквапливо підійшов до лавки з їжею на узбіччі, купив пакунок закусок та сказав:

— Напевне, тоді б ми просто стрибнули через стіну.

Ґу Хвай'ян насупився:

— Знову їси? Ти досі не наївся, навіть після того, як стільки з'їв? З нас двох, хто пережив голод, ти чи я? Чому ти завжди ніби переродження голодної примари? Тобі варто звернутися до Си-нян, щоб вона оглянула тебе. Куди взагалі дівається вся ця їжа? Ти такий худий; ти впевнений, що не маєш інших проблем?

— Я наївся, просто купив, щоб перекусити пізніше, — відповів Ши Вудвань. Якийсь час подумавши, він пояснив: — Не переймайся, я можу читати князя Цвея, цього дурня, ніби книгу. Си-нян вже говорила: він має апетит ведмедя і сміливість кроля, великі очі, але маленький шлунок — він відкушує більше, ніж може прожувати. Він не має того, що потрібно для ведення війни. Він лише користується безладом, не воліючи задовольнятися роллю дрібного воєначальника; він завжди прагне чергового шмата землі, щоб продовжувати мріяти про буття імператором. Він не хоче вживати проти нас заходів і навіть боїться, що ми перейдемо на бік Ґудзі.

Ґу Хвай'ян кивнув:

— У цьому є сенс. Я вже доволі давно не бачився з князем Цвеєм віч-на-віч. Оскільки цього разу він так розщедрився, ми візьмемо все, що він пропонує, і захопимо Ґудзі, а тоді вирішимо, що робити далі. Ми поговоримо з третім братом та рештою про те, як провести цю битву.

Ши Вудвань видав якийсь звук згоди, а потім почав, ніби миша, гризти тверду, як скеля, випічку.

Ґу Хвай'ян знову поглянув на нього, якусь мить стримуючись, але скоро здався та закотив очі:

— Не забудь прополоскати рота, як повернешся. Ти справді перенапружуєш свої зуби. Продовжуй так далі, і навіть сталеві балки перетворяться на іржаві голки.

Ши Вудвань посміхнувся, тримаючи тістечко у роті, його очі вигнулися півмісяцем. З прилиплими до обличчя крихтами та маленькою ямочкою на лівій щоці, він справді був доволі милим. Не було й натяку на ту безсоромність, з якою він торгувався раніше.

Але щойно їхнє військо дісталося Ґудзі, вони зрозуміли, що їм навіть не було потреби битися — цей так званий “князь Ґудзі” насправді був просто марним нікчемою, який, побачивши, як у цій глушині щодня з'являлися нові князі та генерали, відчув жадобу; він зібрав усіх своїх приятелів, посеред ночі увірвався в будинок міського чиновника та зненацька вбив усіх усередині, захоплюючи владу.

Люди в Ґудзі були розгублені та не знали, що робити — його тактика спрацювала так добре, що князь Ґудзі й сам такого не очікував.

Та заледве він встиг відчути смак буття “князем Ґудзі”, як до нього долетіли погані новини: князь Аньцін відправив армію, щоб знищити його. Князь Ґудзі подумав, що, оскільки він успішно повстав, це означало, що він також був героїчною постаттю, тож зумів підняти трохи людей до бою. Він стояв високо на стіні, слухаючи, як його прапори майоріли від ревучого вітру, його жилами біг прилив хвилювання; він відчував, що це буде початком його епічної подорожі до світового панування.

Однак, не встиг він навіть закінчити свої фантазії, коли побачив темну масу, що наближалася зі сторони Аньцін.

Князь Ґудзі був звичайнісіньким волоцюгою, який ледве знав символи, і був навіть більш несвідомим стосовно мистецтва війни. Він ніколи раніше такого не бачив; миттю, його коліна ослабли, а штани змокли — він і справді впісявся.

Його прославлений генерал, хуліган на ім'я Ван Ерґов, генерал Ван, кинув один погляд і зрозумів, що їхній кінець близько. Він раптово змінив своє рішення та напав на князя Ґудзі зі спини, заколовши його до смерті. Тоді він кинувся на землю. На колінах та з руками, піднятими до неба, він голосно заявив:

— Зрадник мертвий, цей скромний генерал радо вітає князя у місті!

Він навіть не з’ясував, хто саме прийшов до його дверей, перш ніж вдарити свого попереднього господаря шаблею. Усі, від Ґу Хвай'яна та його готових до бою солдат, до захисників, які стояли на стінах, стали свідками цієї рідкісної події, розкривши роти від недовірливого шоку. Якийсь час ніхто не знав, як реагувати.

Невдовзі, саме Ши Вудвань проїхав уперед та скористався своїм мечем, який так і не вийняв з піхов, ніби декорацію, щоб штовхнути Мена Джон'йона. Мен Джон'йон прийшов до тями та закричав:

— До біса, куди ми по-твоєму маємо увійти, якщо ви не відчиняєте ворота?

Негайно, хтось на стіні закричав у відповідь:

— Так, так, цей скромний генерал зараз же відчинить ворота!

На стіні, міські вартові перезирнулися. “Князя” вже перемогли, тож який сенс продовжувати оборону? Вони лише шкодували, що не були достатньо прудкими, щоб першими змінити сторону. Вони розбіглися, ніби мухи, кидаючись униз відчинити ворота та опустити міст, щоб запросити Ґу Хвай'яна всередину. Ось так Ґудзі пало без жодної втрати — людини чи коня.

Голови Ґу Хвай'ян та його товаришів досі йшли обертом від найлегшої перемоги у їхніх життях, коли вони почули Ши Вудваневе зітхання.

Лі Си-нян запитала:

— Сяохове, що з тобою цього разу?

Ши Вудвань деякий час вагався, а тоді зітхнув:

— Шкода, як шкода.

— Шкода?, — Мен Джон'йон був нетерплячим чоловіком. — Чому ти маєш тягнути час, навіть випускаючи гази? Не міг би ти просто сказати те, що збираєшся сказати, та зберегти нам кілька років!

Ши Вудвань повільно подивився на нього, коли його кінь вже майже перетнув міст:

— Я переймався, що Ґудзі буде складно захопити, тож попросив князя Цвея позичити нам кілька катапульт, втім, на жаль, він відмовився. Тож я неправильно зрозумів князя та подумав, що він навмисне все ускладнював для найстаршого брата.

Ґу Хвай'ян злегка кашлянув, його очі дивилися тільки вперед.

Ши Вудвань продовжив:

— Здається, я судив джентельмена за власними дріб’язковими мірками, ай! Це питання не давало мені спокою ще до того, як ми вирушили; мене так турбували жадібність та заздрість князя, що я дав десять срібних таелів братові Джао, який охороняв склади. Брат Джао насправді біженець, який сумує за рідною домівкою, та який вже давно втомився від своєї роботи, однак ще не назбирав достатньо грошей на дорожні витрати. Я дав йому трохи коштів і доручив скористатися днем без дощу, щоб підпалити склади.

Мен Джон'йон та Лі Си-нян поглянули на нього, їхні обличчя позеленіли.

Ґу Хвай'ян розвернувся та промовив:

— Сяольове*, замовкни! Не відставай!

Ши Вудвань скрушно похитав головою та наздогнав їх.

*буквально маленький шостий

Наступного дня, навколишні поселення без лідерів — три повітові міста та вісім сіл — почули, що прибула армія, і негайно прийшли заявити про свою вірність.

Ще кілька днів потому саме розгорнувся ринок, який влаштовували кожного першого та п'ятнадцятого дня місяця. Вулиці були заставлені возами та переповнені людьми.

Міських вартових замінили їхніми людьми. Ши Вудваневі не було чим зайнятися, тож він безцільно прогулювався вулицями.

Раптово, він помітив неподалік лавку, де продавали живих тварин, спійманих у лісах. Там стояли ряди кліток, заповнених фазанами, білками, кроликами — чим завгодно. Погляд Ши Вудваня опустився на одного з кроликів.

Не те щоб його зір був особливо гострим, просто кролик був надто помітним — він був настільки абсурдно товстим, що розміром нагадував собаку. Кролики поруч із ним здавалися маленькими кроленятами у порівнянні. У клітці, яка була більш ніж просторою для звичайного кроля, йому було так тісно, що він заледве міг розвернутися. І все ж, він із великим задоволенням гриз овочеве листя — чудовий приклад приказки про “велике тіло, велике серце”. Жоден перехожий не втримувався від того, щоб не вказати на нього та не прокоментувати.

Ши Вудвань пильно дивився на кролика та його маленький рот, що так несамовито рухався. Він стояв у заціпенінні, відчуваючи у грудях щось дивне, на його обличчі розквітла усмішка. Він проштовхнувся крізь натовп та вигукнув, не доходячи кількох кроків:

— Господарю, цей кріль...

Але хтось випередив його, піднімаючи клітку та роздивляючись кролика.

Це був високий та стрункий чоловік, вбраний у біле. Він, безумовно, вирізнявся серед звичайного натовпу, що блукав вулицями. Ши Вудвань насупився та протиснувся до нього. За спиною чоловіка, він легенько кашлянув та спитав:

— Брате, ти теж тут, щоб купити кролика?

Чоловік у білому розвернувся, відкриваючи незрівнянно красиве обличчя. Його погляд зустрівся з Ши Вудваневим, чиї слова миттєво застрягли у горлі. Вони обидва застигли в ошелешеній тиші.