Чернець

Чоловік у рясі сидів на холодній підлозі старої покинутої церкви. Його обличчя приховував каптур, але деякі деталі проглядалися у напівтемряві: довгий, тонкий, навіть аристократичний, ніс та ледь помітна лінія тонких сухих губ. Він нерухомо сидів на колінах, упершись поглядом в якісь символи, розписані на підлозі. Не поворухнувся він і тоді, коли зовсім поруч на підлозі почала розтікатися криваво-багряна пляма, сягаючи його ніг.

Навпроти сидів інший чоловік. Його очі палали шаленим вогнем, а зовсім поруч лежало тіло зі звернутою шиєю і розпореним, мов у риби перед готуванням, черевом.

— Він точно з'явиться? — голос змовницьки тремтів, в руках виблискував обагрений кинджал.

Чоловік у рясі не відповів. Лишень почав шепотіти щось нерозбірливе. З кожною миттю гучність його голосу все збільшувалася і збільшувалася, поки він раптом не замовк, майже досягнувши крику. Він завмер і знов схилив голову, тим часом як його візаві сидів, зачаровано витріщивши очі. Потім повільно занурив тремтячі руки в калюжу крові та ледь не весь у неї опустився.

Чоловік у рясі знову подав голос, його мова ставала все швидшою та швидшою. Другий чоловік підвівся й озирнувся по сторонах. Помітивши, як в центрі символів згущається темрява, котру не могло розігнати навіть світло свічок, що стояли зовсім поруч, він протягнув руки до неї.

Чоловік з кинджалом у руках заворожено дивився на те, як темна фігура перед ним набуває обрисів.

— О, diaboli, Pater! При одному Імені Твоєму все схиляється — як Небесне, Земне, так і Пекельне! — вигукнув він і, міцніше схопивши кинджал, пронизав їм свої груди.

Неживе тіло голосно впало на підлогу, ще сильніше плямуючи її кров'ю. Коли нова калюжа крові почала розтікатися зовсім близько, чоловік у рясі встав, смиренно склавши руки. Потім зробив кілька кроків до важких завіс, що застеляли вікна.

Темрява в центрі почала розсіюватися.

— Це ж ти? — голос за спиною пролунав неочікувано, але чоловік не озирнувся. Адже там нікого не було. — Цілих двоє?..

Чоловік у рясі мовчав.

З усіх боків приміщення лунали кроки, з кожним разом дедалі ближче.

— Викликав мене, навіть влаштував цей фарс... Що ж тобі треба?

— Тобі відомо, чого я жадаю, — подав чоловік тихий голос, але той звучав впевнено та владно.

— А тобі відома ціна? — нелюдська фігура опинилася у нього за спиною. Тільки тоді чернець озирнувся.

— Я хочу укласти контракт.

— Чого ти бажаєш? Достатку? Слави? Світового панування?

— Це те, чого бажають дрібнота на кшталт них, — його довгий рукав зневажливо хитнувся у сторону тіл. — Мені ж потрібно інше.

— Що ж це? Чого ти бажаєш настільки, що душу готовий віддати?

Голос створіння звучав солодко та зухвало, він то наближався, то віддалявся.

— Ти ж ще зовсім молодий, правда? — фамільярно спитав чоловік, дивлячись у багряні очі з вертикальними зіницями.

— Хай мій вигляд не вводить тебе в оману.

— Йому мене не обманути, — кивнув чоловік. — Адже я бачу це по твоїх очах. Ти задано молодий та голодний. Ще не наситився людськими душами, бо раніше ніколи не укладав контрактів.

Фігура обійшла його по колу, уважно оглянула, підмічаючи пильним оком навіть найменші деталі.

— Тож, для чого ти вирвав мене з мого світу?

— Мої умови, — спокійно продовжував чоловік. — Ти вип'єш до останньої краплини, — він протягнув флакон, оздоблений по краях металом. — І тоді зможеш забрати душу.

— Навіщо тобі це? — його холодні та жорсткі руки торкнулись плеча, і рот, наповнений гострими, мов шипи, зубами, наблизився до краю каптура. — Адже ти втратиш дещо важливе за таку дрібницю.

— Хіба не всі люди так роблять?

— Хай буде так, якщо ти цього прагнеш, — створіння відсторонилось, набуваючи людські обриси. — Давай сюди своє зілля.

Чоловік підкинув посудину, а демон перехопив її. Відкрив і жадібно осушив до дна, мов людина, яка кілька днів провела у пустелі без жодної краплі води. Потім прийняв зробив крок, аби забрати свою винагороду.

Аж раптом похитнувся, чіпляючись ногою об підлогу і схопився за горло. З очей та вух бризнула кров, з рота щось чорне. Створіння в людській подобі впало у кров, захлинаючись кашлем.

— Що це?! — прогарчав демон, злісно вишкірившись.

— Ти й справді ще занадто молодий. Навіть печатку контракту не поставив. Втім, тебе це у будь-якому випадку не урятувало б.

— Що це означає? Хто ти в біса такий?!

Демон драв собі горлянку, кричав і тягнувся рукою до людського силуету. Чоловік у рясі відступив ще на крок.

— Просто тобі вже час повертатися, Сіелю, — і згинув у тіні.

Рука створіння, що билося в агонії, безвільно впала додолу.