Сховище

Короля пожирача спіткала та ж доля, що і його менших братів, але ціна була не варта того. Тварюці вдалося тяжко поранити Стадний Гнів. Понад двадцять відсотків його систем та екіпажу було втрачено, і гігантський тунелебудівник опинився біля внутрішнього ядра Променистої Планети.

Хто знав, чи не більше королів пожирачів спочиває глибоко всередині? Що, як у самому центрі спочиває ще більший імператор пожирач? Стадний Гнів не міг би впоратися з іншим королем пожирачем, навіть якби захотів, тому вся експедиція з глибокого видобутку припинила просування вглиб планети.

Поки менші тунельні та гірничі машини почали розкопувати Кістку Рораха, поховану неподалік, усі на борту Гніву почали допомагати з ремонтом.

У них було лише кілька днів, щоб відновити працездатність Гніву. Кінець сімдесятиденного періоду наближався, і Корпус Мехів почав планувати комплексну евакуацію. Гніву потрібно було ще принаймні пару днів, щоб піднятися на поверхню.

Тим часом Вес, а точніше Лакі, став зіркою шоу. Ніхто не очікував, що маленький і милий механічний улюбленець, який завжди крутився біля Веса, приховує в собі такі потужні здібності. Навіть сам Вес не знав, що Лакі може завдавати шкоди енергетичним істотам!

— Лакі! — Вес тримав тьмяного кота перед своїм обличчям. — Чому ти не допоміг мені відбитися від моєї мами? Ти міг би принаймні прогнати її геть!

— Няв.

Відтоді, як він відбив величезного короля пожирача, Лакі став майже бездиханним, наче витратив усю енергію, яку накопичив відтоді, як ступив на Променисту Планету.

— Наступного разу, коли прийде моя мама, не сиди, як безпорадне кошеня. Просто проведи кігтями по її обличчю!

— Няв...

Вес зітхнув. Він не міг сердитися на кота, тим паче, що той вкотре врятував йому життя. Зараз він хотів переконатися, що Лакі отримає винагороду за свої заслуги.

Весь екіпаж на борту Стадного Гніву подивився на Лакі по-новому. Дехто хотів підняти його й обійняти, а інші міцніше стискали свої пістолети в кобурах. Майже всі сприймали як належне, що Лакі — екстравагантний улюбленець-тілоохоронець першокласної супердержави. Багато хто заздрив Весу, що він має такий ексклюзивний подарунок.

— Ми майже дійшли до сховища, — сказав Петріск Весу, коли платформа підіймача майже досягла центру Гніву. — Зрозумій мене правильно. Ти тут не для того, щоб щось забрати. Твоє завдання — лише перевірити системи безпеки на предмет пошкоджень, що виникли після останньої атаки. Повернешся, як тільки перевіриш системи.

— Зрозумів.

— І ще одне. Атака короля  пожирача знищила багато архівних даних, включаючи журнали, що стосуються сховища. Будь ласка, проведи інвентаризацію, поки будеш там. Звичайно, ти не маєш права нічого виносити. Ми будемо проводити суворий обшук при вході та виході зі сховища, тому не думай, що ти зможеш пронести щось повз нашу охорону.

— Без проблем, шефе. Я простежу, щоб кожна волосинка була на своєму місці.

Вони підійшли до добре укріплених дверей сховища. З боків стояли два мехи, один з яких направив на Веса лазерну гвинтівку.

— Не бійся, Весе. З будь-яким гостем, якого ми приводимо до сховища, поводяться так само.

Хоча Веса і збентежило те, що на нього націлили зброю розміром з меха, він міг сказати, що гвинтівка не була знята з запобіжника. Він кивнув на знак розуміння і дозволив шефу відвести його на КПП, де на них чекав загін охоронців в екзоскелетах.

Після того, як Вес і Лакі пройшли ретельний обшук, двері сховища повільно від’їхали, відкриваючи чисту металеву камеру, заповнену невеликими, розміром з голову, відсіками для зберігання.

— У цьому сховищі понад десять тисяч різних сейфів, з яких більше третини заповнені зразками Кістки Рораха або чимось іншим, що має надзвичайну цінність. Через нещодавній напад ми не знаємо, скільки їх залишилося. Що, як король пожирач з’їв їх усі? Ось перепустка, щоб відкрити сейфи. Вона діятиме лише наступні чотири години, тож тобі краще поспішати.

Отримавши перепустку, яка дозволила йому відкрити сейфи, Вес разом із Лакі увійшов до сховища, після чого двері знову повільно зачинилися.

Нарешті він залишився сам: «Гаразд, друже, це твій щасливий день».

Перше, що він зробив, це відключив датчики та системи моніторингу. Зазвичай, таку дію не можна було зробити самостійно, але екіпаж корабля вже відключив різні системи, пов’язані з безпекою сховища, по всьому Гніву. Весу потрібно було лише відкрити кілька панелей управління і від’єднати деякі дроти, які він заздалегідь запам’ятав.

Кожна система моніторингу та безпеки всередині сховища вимкнулася. Вес усміхнувся, коли переконався, що ніщо не заважає йому пограбувати... гм, оглянути сховище.

— Гаразд, Лакі, давай проведемо інвентаризацію та подивимося, скільки король пожирач проковтнув.

— Няв!

Вес підійшов до випадкового ряду сейфів і провів перепусткою по одному з них. Сейф відчинився, показавши плавучий, завбільшки з очне яблуко, екзотичний мінерал невідомих властивостей. Це не була Кістка Рораха, але матеріал мав бути цінним, якщо Корпус Мехів зберігав його у сховищі.

Після кількох секунд роздумів Вес витягнув свою картку і провів нею перед сейфом, перш ніж перекинути її через плече. Антигравітаційні модулі, що утримували руду в центрі сейфа, виштовхнули її з сейфа, на що Лакі підстрибнув і зловив її між лапами.

Поки Лакі з ентузіазмом поглинав високоцінну екзотику, наче він голодував місяцями, Вес провів своєю карткою вниз, змусивши спорожнілий сейф зачинитися на замок.

— Гаразд, цей сейф порожній. Дозволь мені відмітити це в моєму журналі. Готово. Перейдемо до наступного.

Вес неквапливо йшов уздовж рядів, відкриваючи кожен сейф, щоб перевірити, чи немає в ньому чогось цінного. Іноді в сейфах нічого не було, але найчастіше вони містили невелику кількість Кістки Рораха. Корпус Мехів, мабуть, зберігав у цих сейфах кожен шматок Кістки Рораха, більший за щіпку.

Зараз все це було в межах його досяжності.

Шеф Петріск дав Весу можливості «оглянути» сховище не з примхи. По правді кажучи, вище командування затягувало з тим, щоб дозволити Весу отримати свою частку.

До нього навіть доходили чутки, що дехто з командирів хотів залишити найбільші шматки собі. Зрештою, шматок Кістки Рораха завбільшки з долоню був вершками.

Їхні відмови нагадали Весу, що люди, які керували Корпусом Мехів, ставили власну вигоду вище за будь-чию іншу. Така маленька фігура, як Вес, не потрапляла до їхнього поля зору.

Можливо, з почуття провини чи з почуття обов’язку, капітан заплющив очі на ці директиви. Натомість він дозволив шефу Петріску придумати цю заплутану схему, щоб дозволити Весу взяти зі сховища те, що він хотів.

Хоча про цю схему знали лише кілька людей, всі вони завдячували своїм життям Лакі. На знак вдячності вони дозволили Лакі поласувати екзотикою, бо він був потрібен їм для відновлення сил.

Що, якби прийшов інший король пожирач? Що, якби Преподобний Дрейк не зміг зупинити його від повторного занурення в скелі? Гнів став ще легшою здобиччю після нищівних ушкоджень, яких він зазнав під час останньої атаки. Вони навіть не могли більше перевантажувати вирівнювачі виміру, оскільки були встановлені додаткові запобіжники, які обмежували будь-яке подальше грубе поводження.

Таким чином, Лакі став їхньою єдиною надією виграти достатньо часу для того, щоб Преподобний Дрейк прийшов їм на допомогу. Не те щоб вище командування погодилося. Вони просто не вірили, що Лакі самотужки зможе відбити велетенського хробака-пожирача, вдвічі меншого за Стадного Гніву.

У будь-якому разі, Вес не сприйняв їхню відмову близько до серця, адже в нагороду він отримав би пару шматочків м’яса: «Добре побути королем один день».

Проходячи через сховища, Вес викидав усе, що виглядало багатообіцяльним, доки Лакі закінчував переробляти свою попередню їжу.

Як тільки Лакі зрозумів цю закономірність, він перестав жувати мінерали для задоволення і почав зосереджуватися на тому, щоб якомога швидше їх розбити. Його енергетичні кігті разом з неймовірно міцними та гострими зубами гарантували, що йому ніколи не потрібно було витрачати понад хвилину, щоб розбити шматок.

Кіт продовжував вдихати шматочки, доки вони поміщалися в його горлянці. Очевидно, Лакі не доводилося надто турбуватися про своє травлення. Як тільки руда опинялася в його шлунку, вона переставала його турбувати.

Нагодувавши Лакі не одним десятком шматків Кістки Рораха та іншими цікавинками, він знову набув звичної бадьорості. Його очі заблищали, наче коштовне каміння, а срібляста зовнішність набула блиску. Проміжки між його зовнішньою обшивкою світилися так яскраво, що нагадували плазму.

— Їж далі, Лакі. Така можливість випадає тобі раз на десятиліття. Мені довелося б продати незліченну кількість мехів, щоб дозволити собі стільки Кістки Рораха.

Насправді екзотику таких сортів неможливо було знайти на відкритому ринку, особливо в бідній на ресурси галактичній околиці.

Вес зітхнув на думку про всі багатства, які ще зберігала Промениста Планета. Корпус Мехів забрав лише частину її багатств. Решта буде передана Гегемонії та Коаліції після закінчення сімдесятиденного терміну.

— Навіть з таким щедрим проміжком часу вони все одно отримають понад дев’яносто дев’ять відсотків багатств.

Це звучало так несправедливо, але таким був привілей влади. Другосортним державам достатньо було лише змахнути рукою, щоб знищити Яскраву Республіку.

— Давай, Лакі, їж швидше!

Лакі ледь помітно здригнувся, коли Вес продовжував годувати його Кісткою Рораха середнього ґатунку. Уся його поверхня рябила, наче металеве тіло ставало податливим. Вес відчував, що Лакі не просто перетворив Кістку Рораха на чисту енергію.

Його самоцвітний кіт якимось чином передав її властивості своєму тілу.

Вес став щасливішим, коли зрозумів, що Лакі став сильнішим. Особливо йому не терпілося побачити самовідновлювальні властивості Кістки Рораха в дії.

— Продовжуй їсти. Чим сильнішим ти будеш, тим краще зможеш мене захистити.

Коли вони пройшли половину шляху, Вес кинув Лакі близько п’яти відсотків вмісту сейфів. Він не наважився забрати більшу частку і змусити Корпус Мехів почати розслідування.

П’ять відсотків втрат мали б бути досить незначними, щоб якийсь ухильний бюрократ відмахнувся від звіту як від природного наслідку нападу гігантської напівтілесної змії.

Щойно Вес вкотре провів карткою, сейф відчинився, і з нього вийшов найбільший на сьогодні шматок Кістки Рораха.

Він був приблизно вдвічі менший за його голову.

— Вони знайшли шматок!

Корпус Мехів ніколи не казав Весу, що вони відкопали шматок високоякісної Кістки Рораха. Шматок, що плавав перед ним, був найціннішим екзотичним експонатом, який він коли-небудь бачив відтоді, як прибув на Променисту Планету.

Вес повернув голову, щоб поглянути на Лакі. Його кіт дивився на високоякісну Кістку Рораха блискучими, голодними очима.

— Це моє! — сказав він своєму котові, швидко відкрив сусідній сейф і кинув Лакі менший шматок Кістки Рораха.

Навіть якщо Лакі був голодний до великого шматка кістки, він все одно не міг встояти перед їжею, яка приземлилася прямо перед ним. Іноді він міг бути таким простодушним. Побачивши, що йому вдалося відвернути увагу Лакі, Вес глибоко зітхнув.

З палкими очима Вес дістав з кишені костюма пару спеціальних рукавичок і натягнув їх на руки. Потім він простягнув руку, щоб схопити руду. Після місяців роботи та уникнувши майже неминучої смерті, він нарешті дійшов до кінця своєї місії.

Коли його руки майже досягли руди, третя рука простяглася і витягнула руду з-під нього.