Сестринська засідка

За день до від'їзду зі столиці я взяла Таню з собою погуляти вулицями.

Насправді, у нас не було жодних прогалин у розкладі. Але оскільки ми не могли так часто бувати в столиці, то хотілося викроїти час для шопінгу.

До того ж, хотілося привезти додому сувеніри для всіх, хто залишився вдома.

"Що всім подобається?"

Для Реме та Монеди я приготувала фірмові столичні солодощі. Зрештою, вони обидва виконували мозкову роботу, тому цукор їм був просто необхідний.

Але для Сея та Мериди солодощі змусили б їх думати лише про роботу. То що ж тоді вибрати?

"Будь-який подарунок, обраний вами, зробить всіх щасливими!"

На відповідь Тані я могла лише ніяково посміхнутися.

"Це найважче. Мені рідко випадає нагода дарувати іншим людям подарунки, тож треба вибрати щось корисне для інших... а якщо це буде щось, що вони вже хотіли, то буде ще краще."

Як завжди, я переодягнувся перед виходом. Незважаючи на те, що ми вже обійшли кілька магазинів і вибрали кілька запасних подарунків, я не думала, що більшість з того, що ми бачили, були хорошими подарунками...

Я хвилювалася і прогулювалася вулицею.

А... силует цієї людини виглядає знайомим!

"Дін."

Я не очікувала, що це буде Дін. Більше того, поруч з ним була незнайома мені жінка.

Чому Дін був тут... і що це за жінка поруч з ним?

Подібні питання заволоділи моїми думками. Я не знала чому, але в грудях мені стало душно.

Ні, ні, ні. Чому він був тут, хто ця жінка - це не те, в що я могла би втручатися.

Зараз у нього не було зі мною контракту. Це була його свобода бути з тим, з ким він хотів.

Відмахуючись від своїх сумнівів, я продовжувала переконувати себе. Але чомусь незручне відчуття в грудях не зникало.

Аж тут мене помітив Дін. В ту мить його очі широко розкрилися від здивування.

Побачивши його реакцію, мені стало ще важче на серці.

...може, нам краще піти додому? Але розвертатися прямо тут було так неприродно. До того ж ми ще не закінчили покупки для всіх!

"Міледі, давно не бачились."

"Діне, давно не бачились. Не очікувала зустріти тебе в столиці. Хто твоя супутниця?"

"Приємно познайомитися. Мене звуть Летті. Я хотіла подякувати вам і всім, хто вас оточує, за те, що ви піклуєтеся про мого старшого брата."

"...брата?"

Придивившись уважніше, вона дійсно була дуже схожа на Діна.

Якщо ви дійсно повинні були назвати відмінності, то очі Діна були темно-зелені, як нефрит, тоді як очі Летті були яскравими, як дорогий камінь олівін!

"Так. Моя сім'я надто опікується мною і не дозволяє мені самостійно виходити з дому. Кожного разу, коли старший брат допомагав вам, я була удома і керувала справами від його імені. Прошу вибачення, що досі не міг прийти до вас в гості."

Ох. У такому випадку, я, мабуть, опосередковано заборгувала їй.

Тоді я також повинна скористатися можливістю висловити свою вдячність!

"Ви занадто ввічливі."

"Якщо вам зручно, давайте перейдемо в інше місце, щоб поговорити. Я також хочу почути, як мій брат працює під вашим керівництвом, міледі", - сказала Летті з усмішкою, променистою, як квітка.

"Міледі, будь ласка, не звертайте уваги на прохання моєї сестри. Ви така зайнята людина, що не маєте часу, щоб супроводжувати мою сестру..."

"Хм, є щось, що брат не хоче, щоб я почула?"

"Летті... ти..."

Дивно, але Дін виглядав досить виснаженим, стоячи поруч з Летті. Я вперше бачила його таким.

"Хе-хе", - не втрималася я від сміху.

"Я згодна. Тут незручно довго розмовляти. Давай знайдемо місце, де можна сісти і поговорити."

Ось так ми зайшли до ресторану. Це був ресторан, який мав добрі стосунки з сім'єю Армелія, тому вони просто виділили нам окрему кімнату.

Якби це було у випадковому кафе на узбіччі дороги, я не змогла б представитися належним чином.

Це зробило б моє маскування безглуздим.

"Доброго дня, дозвольте мені офіційно представитися. Приємно познайомитися, мене звати Айрис Лана Армелія."

"Приємно познайомитися. Мене звуть Летті. Дякую, що так довго доглядали за моїм братом."

"Це мала б бути моя репліка. Дін довгий час допомагав нам. Через те, що він прийшов на допомогу, вам, мабуть, довелося пережити багато неприємностей. Мені дуже шкода..."

"Це перебільшення... Мені все одно подобається моя робота. Я також дуже поважаю вас, міледі, тож не кажіть про неприємності!"

"Ах..."

Чомусь здається, що очі Летті постійно блищать!

До того ж, ми зустрілися лише вперше. І раптом така повага - я не знала, про що вона говорить!

"За кілька років вашого правління на території герцогства Армелія ви зуміли значно розширити економічний розвиток своєї землі. Більше того, багато хто навіть переїхав туди через її придатність для життя. Ви - жінка, але активно працюєте на передовій політики та економіки. Як жінка, я відчуваю радість і гордість, коли чую про ваші досягнення!"

Вона ніби побачила мої думки наскрізь і дала мені пояснення!

Незважаючи на те, що вона чарівна дитина, вона дійсно сестра Діна!

"Дякую... Ви, здається, теж працюєте на Діна. Яку допомогу ви йому надаєте?"

"Я, як правило, організовую зібрану інформацію і беру участь у відповідних комунікаціях, заснованих на цій інформації... але більша частина комунікацій насправді йде до мого брата. Я надаю загальну підтримку та іноді допомагаю."

"Підготовча робота? Організація інформації та підготовка до переговорів - це все робота, яка потребує терпіння. Хоча я є заступником герцога, це також моя основна робота. Думаю, вона не дуже відрізняється від того, що робите ви."
"Не варто так говорити... у вашій ситуації, міледі, ви повинні приймати рішення, за які несете відповідальність, після вивчення всієї інформації. Це зовсім не схоже на мою роботу. Але чуючи ваші слова, я також щаслива."

З цього моменту мені сподобалося розмовляти з Летті... принаймні, я так думаю...

"А з міс Айрис таке часто трапляється?"

"Так, досить часто. Після багатогодинного перебирання документів у мене починає боліти голова."

"Саме так... особливо вночі. Зранку дуже важко встати!"

Якось так наша розмова перейшла в площину турбот про здоров'я і про те, як зняти стрес.

Здавалося, що це не те, про що ми, підлітки, повинні говорити.

Ми мали б говорити про щось на кшталт наших романтичних проблем або про те, яке місце для десерту було найкращим. Щось, таке що більше підходить для дівчат нашого віку.

Але здавалося, що Летті весь цей час наполегливо працювала. Її занепокоєння в цій сфері були повністю споріднені з моїми. Самі того не усвідомлюючи, ми стали одержимі цією темою.

Зараз Дін був покинутий на узбіччі. Ми розмовляли лише з Летті.

Раптом усміхнене обличчя Летті спохмурніло. Її погляд став серйозним, коли вона несподівано змінила тему розмови.

"Леді Айріс, як людина другорядної ролі, я маю дещо запитати вас... Очевидно, що на вас лягає навантаження, яке вдвічі чи втричі перевищує навантаження більшості людей. Так само, як мій брат має мене, чи не варто вам також знайти когось, хто розділить ваш тягар?"

"Моє нинішнє навантаження вже дещо зменшилося... У торгівельній гільдії є надійні люди, а в роботі на території мені допомагають слуги вдома і твій брат."

"А... брат зумів вам допомогти?"

"Звичайно. Твій брат дуже уважний до деталей, і завжди може дуже добре доглянути за посіченими кінцями та іншими деталями... і він ще не зробив жодної помилки у своїй роботі. Якби не Дін, я не знаю, де б я зараз була."

Так. Дін був моєю важливою правою рукою!

Хоча я не могла би пояснити це чітко... але, якби це були Сей, Таня, Реме чи Себастьян, незалежно від того, наскільки досконало вони могли б виконувати мої накази, вони все одно не зрозуміли б сенсу моїх слів.

Зрештою, вони не могли бути на моєму місці, тому я не могла просити їх бути уважними в кожному питанні.

Але Дін якось не був зв'язаний цим. Він завжди міг дати мені слушну думку.

Незалежно від того, чи це було щось, що я придумала з примхи, чи після глибоких роздумів, Дін завжди міг дати мені слушну пораду, як це реалізувати найефективніше.

Зрештою, це завжди був кращий результат, ніж той, якого я могла би досягти сама, навіть після довгих і важких роздумів.

Дін дійсно був моєю правою рукою... або, можливо, чимось на кшталт партнера.

"Хм, чи так це... Брат дійсно дуже уважний до деталей. І завдяки цьому моя робота стає набагато легшою, ніж могла б бути."

Відповідь Летті змусила мене посміхнутися.

"Хех, це правда."

"Летті, мені здається, що це не те, що ми повинні обговорювати в присутності інших."

Дін вперше заговорив.

"Брате, я не знаю, коли зможу зустрітися з леді Айрис наступного разу. Тому я кажу все, що хотіла сказати зараз."

"...До речі, Летті, ти, здається, не часто виходиш з дому."

"Так, моя сім'я занадто мене оберігає. Але брат постійно бігає по роботі. Якщо мене теж не буде вдома, то багато роботи не зможе продовжуватися, і всі інші будуть мати багато клопоту через мене."

"Хм. Тоді, Летті, ти зазвичай буваєш у столиці?"

"Так."

"Думаю, я ще приїду сюди. Тоді й побачимося!"