Частина друга | З дівчини в хлопця.

Крила водоплавного птаха здійняли свіжі бризки й краплі, що відбивали сонячне світло, утворили зачаровану веселку. Це була пора, коли ніжні паростки пробивалися крізь землю, наповнюючи світ зеленню.

 

Бетті нервово тупцювала на місці, вдивляючись у золотисте волосся, що плавно коливалося десь у глибинах річки.

 

— Молодий пане!

 

Вона не раз і не два гукнула Ліуса, але той, здавалося, навіть не думав виходити з води. Навпаки, хлопець неквапливо плив у протилежний бік.

 

— Молодий пане, Камеліусе!

 

Зрештою, у Бетті урвався терпець, і вона схопилася за поділ сукні. Якщо він не виходить сам, то доведеться витягнути його силою.

 

Ледве вона роззулася і занурила ноги в крижану воду, як голова Ліуса раптово виринула з-під поверхні.

 

— Пху-хах!

 

Він закинув назад мокре, прилипаюче до шкіри золоте волосся і весело помахав рукою.

 

— Бетті, не метушися! Я вже виходжу.

 

— Молодий пане, я ж казала вам! Сьогодні ви обов’язково маєте підстригти волосся! До того ж, усе ще занадто холодно для купання!

 

— Я зрозумів, зрозумів! Просто… ну, потеплішало ж. Минулої зими було надто холодно. А зараз таке гарне сонце — як можна не пірнути?

 

Блондин звів погляд до яскравого неба, затіненого густою зеленню, і примружив очі.

 

Весна завжди була для нього особливою.

 

Чотири роки минуло з першої зими, яку він пережив у маєтку маркіза. Та сувора й тривожна пора залишилася позаду, і тепер настала вже четверта весна.

 

За цей час дівчина стала хлопцем. Або ж, швидше, час ніби застиг між образом шляхетного юнака та витонченої дівчини.

 

Неможливо було забути ті яскраві смарагдові очі та м’яке, мов мед, золотисте волосся. Через його тендітні риси молодші слуги щоразу ніяковіли, червоніючи при зустрічі.

 

Бетті підбігла до Ліуса, який щойно вибрався з води, і швидко закутала його рушником. З мокрої сорочки та брюк струмками стікала вода.

 

Хлопець завжди зростав повільніше за інших, тож навіть у шістнадцять років його тіло залишалося крихким і не вирізнялося особливою фізичною розвиненістю.

 

Покоївка одночасно відчувала полегшення й тривогу — вона раділа, що Ліус поки що не змінився, але водночас хвилювалася, що ознаки жіночого тіла можуть проявитися будь-якої миті.

 

— Ну ж бо, ходімо швидше. Пані повертається за кілька днів. Якщо вона побачить вас у такому вигляді, то відсіче нам голови.

 

Вона ретельно витирала рушником світле мокре волосся, яке вже відросло до плечей. Ліус у відповідь лише невдоволено надув губи.

 

Чотири роки тому, взимку, коли здоров’я Кієрана погіршилося, він разом із Клодом вирушив на Північ.

 

Маркіз звернувся за допомогою до Гайора. Проте король замість того, щоб просто надіслати доктора Шмідт, запросив молодого моркіза до свого королівства. Ба більше, він запропонував йому залишитися там на навчання, доки лікування не завершиться.

 

Ця новина спричинила бурю в родині маркіза.

 

Слова короля Серхіо були нічим іншим, як спробою взяти Кієрана в заручники.

 

Старий змій показав свої отруйні ікла.

 

Розлючений маркіз негайно відхилив цю пропозицію, але не Анастасія.

 

Маркіза запропонувала їм компроміс: один місяць.

 

Вона особисто відповіла королю Серхіо, що якщо за місяць лікування доктора Шмідт покаже позитивні результати, вони готові прийняти запрошення.

 

Лія не знала, про що саме домовлялися аристократи. Вона лише бачила, як Кієран, ще зовсім хворий, вирушає на Північ разом із молодим герцогом.

 

З того дня минуло чотири роки, і за цей час вона жодного разу не бачила ні молодого герцога, ні свого брата.

 

Кожної ночі вона молилася, щоб із Кієраном було все гаразд.

 

Якщо з ним щось трапиться, можливо, їй доведеться жити чоловіком до скону літ.

 

Тому вона відчайдушно хотіла, щоб він скоріше повернувся — живим та здоровим.

 

Як тільки Лія рушила в бік маєтку, загорнувшись у рушник, кілька дівчат, що нишком спостерігали за нею, захихотіли й хутко втекли.

 

Вона мовчки підняла голову до неба.

 

Здавалося, воно зовсім не змінилося, але водночас усе навколо було іншим.

 

Вона виросла, її риси стали чіткішими, і тепер звертання “молодий пан” здавалося абсолютно природним.

 

— Бетті, останнім часом у мене болить у грудях.

 

— Вам наснився сумний сон?

 

— Ні. Просто болить.

 

Камелія вказівним пальцем ткнула себе в груди.

 

Бетті одразу зрозуміла причину, і на її обличчі з’явилася кисла усмішка. Вона тихо кивнула.

 

— Це природні зміни. Я підготую для вас зручний одяг.

 

— Це завжди так боляче?

 

Камелія нахилила голову набік і підійшла до шафи, що стояла в кімнаті. Поряд із нею був великий дзеркальний трюмо.

 

У відображенні вона побачила хлопчика з блідими, посинілими від холодної води губами.

 

Роздягнувшись, мовчки вдивлялася у власне оголене тіло.

 

Коли її пальці торкнулися грудей, вона відчула тверді ущільнення.

 

А потім біль.

 

З очей раптово бризнули сльози.

 

Дівчина застигла, дивлячись на себе в дзеркало, ніби не впізнаючи власне тіло.

 

У цей момент на її голову опустилася суха сорочка.

 

— Моя сестра працює у відомого кравця, — лагідно сказала Бетті. — Я замовлю для вас спеціальну білизну. Просто потерпіть кілька днів.

 

— Угу…

 

— А ще…

 

Бетті хотіла повідомити, що з Академії надійшов лист, але замовкла, побачивши, як Лія стоїть, опустивши голову.

 

Тонка червона цівка текла її стегном.

 

Великі коштовні очі, повні страху, блищали, а з вій тихо падали сльози.

 

— Бетті… здається, я смертельно хвора.

 

Служниця похитала головою і ніжно обійняла її.

 

— Вітаю, молодий пане. Ви стали панянкою.

 

•••

 

Камелія хворіла цілий тиждень.

Це було страшніше за будь-який біль, який вона колись відчувала. Дівчина не могла рухатися, не могла навіть зосередитися на думках. Єдине, що залишалося, — часто пити теплий чай і притискати до себе нагрітий камінь оповитий рушником.

 

Бетті сказала, що це біль, який переживають усі жінки у світі. Вона схопила її за руки, схлипуючи, і сказала, що тепер вона перетворилася з дівчинки на панянку.

 

Було дивне відчуття. Адже вона була юним господарем, але водночас і панянкою.

 

Тож, якщо вона стала жінкою, її виженуть?

 

Лія злякалася. Вона боялася, що коли про це дізнається маркіза, її чекає сувора догана.

 

Але Бетті відмахнулася, сказавши, що нічого такого не станеться. А тієї ночі вона зрізала білу лілію і простягнула їй.

 

— Тепер вам справді потрібно постригти волосся. Більше відкладати не можна, юний пане.

 

Камелія бездумно дивилася на лілію, що почала скидати зів’яле листя й повільно підвелася.

 

Коли вона пішла за Бетті до кімнати для туалету, там на неї вже чекав перукар із пишною зачіскою. Щойно сівши на стілець, її накрили накидкою для стрижки, а потім почали обережно розчісувати волосся.

 

Хоча в цей час було багато чоловіків із довгим волоссям, через її ніжні риси обличчя варто було лише трохи розслабитися — і вона одразу скидалась на юну панну.

 

Ось чому маркіза була одержима тим, щоб її волосся залишалося коротким. Думка Лії про стрижку не мала значення. Перукар просто виконував накази маркізи.

 

Шурх-шурх — ножиці рухалися, видаючи рівномірний звук. Медово-золотисте волосся падало під чорну накидку. Локони, що торкалися її плечей, ставали дедалі коротшими.

 

Перукар увесь час розсипався в компліментах щодо її зовнішності. Він голосно балакав, що коли вона нарешті дебютує у світському суспільстві, усі шляхетні дівчата імперії ладні будуть воювати, аби завоювати прихильність.

 

— Досить.

 

Лія підняла руку, зупиняючи як ножиці перукаря, так і його нескінченну балаканину. Тільки тоді він зрозумів свою помилку й, почервонівши, поспішно зняв накидку.

 

Після цього він м’яким пензлем змахнув залишки зрізаного волосся і підвів її до дзеркала.

 

— Я навіть пишаюся тим, скільки шляхетних гостей ще оспівуватимуть вашу красу, юний пане.

 

— Мене це не тішить.

 

— Люди за своєю природою слабкі перед прекрасним. А у вашому випадку…

 

Чоловік не зміг закінчити фразу, лише склав руки, немов у молитві, і похитав головою.

 

Камелія зітхнула й відвернулася до вікна. Як і казав перукар, у саду прогулювалися групами дами під парасолями.

 

Дрібна знать з Коссоару, яким керував маркіз, часто навідувалася до маєтку, щоб хоч краєм ока побачити Лію. Після того як розлетівся слух, що Кієран, через слабке здоров’я, поїхав лікуватися на північ, увага цих аристократів переключилася на неї.

 

Адже якщо з молодим маркізом щось станеться, його місце, безсумнівно, займе Камеліус Бейл, який досі жив у тіні.

 

До того ж, після чуток про її ангельську красу, деякі гості навіть не приховували, що приходять лише для того, щоб помилуватися нею.

 

— Чи не можна просто закрити маєток? — втомлено запитала дівчина.

 

Щойно вона це сказала, двері відчинилися, і в кімнату увійшов Анхель, ледь усміхнувшись.

 

— Юний пане, з Академії прибули люди. Тому з цієї миті й до від’їзду гостей брама маєтку залишатиметься зачиненою.

 

•••

 

Сивоволосий джентльмен був не ким іншим, як графом Федріком Джонатаном, ректором Імператорської Академії. За його спиною стояли двоє деканів, які з цікавістю розглядали молодика.

 

— Чим більше відкладається вступ сера Камеліуса Бейла, тим сильнішим стає тиск з боку імператорської родини. До того ж, лорд Кієран і так уже вирушив за кордон на навчання… Це доволі прикро, маркізе.

 

Його тон звучав майже докірливо, але Гліард залишався незворушним.

 

— Я досі не обговорив це з Анастасією. Освіта дітей повністю під її наглядом, тож, напевно, писав вам у листі, що хочу відкласти це питання якомога довше.

 

Замість ректора на ці слова відповів один із деканів:

 

— Так, ми отримали ваше послання. Однак… дім Іхар також наполягає на якнайшвидшому вступі пана Камеліуса. Багато нащадків шляхетних родин прагнуть завести з ним знайомство, і ми не можемо нескінченно відкладати його прибуття.

 

— Ви говорите про Клода? — перепитав маркіз.

 

  — Так, його світлість, молодий герцог Клод де Іхар, висловив побажання, щоб лорд Камеліус якнайшвидше вступив до Академії…

 

Маркіз примружив очі, потім подивився на Лію, на якій просто набуло лиця..

 

— "Все це небезпечно."

 

Коли вона була маленькою, здавалося, що просто схожа на Кієрана, але зараз Камелія виросла настільки красивою, що могла зачаровувати своїм виглядом.

 

До того ж, Академія — це місце, де збираються лише чоловіки. Жити в гуртожитку та витримати тамтешні умови було надто ризиковано.

 

Навіть зараз один із викладачів не міг відірвати погляду від її обличчя. Вона, здається, цього не усвідомлювала.

 

— Якщо… наш син вступить до Академії, йому необхідні будуть окрема кімната та особиста прислуга. Дитина має слабке здоров’я, тому потребує особливого нагляду.

 

— Окреме житло можливо організувати, але особиста прислуга викличе невдоволення інших студентів. Ба більше, це суперечить правилам Академії…

 

— Ха, в такому разі, можливо, варто просто відмовитися від вступу. За словами сера Теодора, наставника Камеліуса, він уже давно перевершив рівень старшокурсників Академії.

 

— Саме тому ми й просимо відправити лорда Камеліуса. Якщо вас турбує його життя в Академії, то, замість того щоб мешкати в гуртожитку, можливо, варто облаштувати йому житло в столиці? Це ми можемо дозволити.

 

Почалася напружена боротьба між старим, хитрим лисом і маркізом, де жоден не хотів поступатися.

 

Тим часом, коли Лія почула слово “столиця”, її серце забилося швидше.

 

У столиці є Лувр, а там — її мати.

 

Ця думка запалила в ній нетерплячість.

 

Стиснувши вологі від поту долоні, вона підняла погляд на маркіза і, намагаючись приховати хвилювання, випрямилася.

 

— Батьку… дозволь вступити до Академії. Думаю, матінка дасть згоду, якщо я зможу виправдати славу Кієрана. Обіцяю, не заплямувати прізвища Бейлів. Добре?