Розділ 11

Вейд фон Вайз.

 

Відмови не існує для чоловіка, якому судилося стати імператором. Ба більше, Ліа навіть не знала, як відмовляти. Вона розуміла: якщо випадково зачепить почуття принца, маркіз Гліард може зазнати серйозних неприємностей. Тож, зрештою, вирішила прийняти пропозицію.

 

Коли троє людей вийшли з майстерні кравця, їх уже чекали двоє запряжених коней.

 

— Я посажу Ліуса, — сказав один з хлопців.

 

Камелія, трохи розгублено, переводила погляд з одного коня на іншого, коли раптом відчула, як з під ніг зникає земля. Це Клод, який уже сидів верхи на вороному коні з чорною, мов перлина, гривою, легко підняв її до себе.

 

Ліа поспішно влаштувалася в сідлі. На щастя, маркіз час від часу навчав її верхової їзди.

 

Клод обійняв її за талію однією рукою, злегка насупившись.

 

— Навіщо ти зруйнував момент і забрав від мене Камеліуса?

 

Вейд, дивлячись на Камелію, яка наполовину опинилася в обіймах Клода, невдоволено пробурчав і скочив на свого коня.

 

— Я кращий вершник за вас, Ваша Високосте. Це для його ж безпеки.

 

— Ти ще пошкодуєш про ці слова. На наступних кінних змаганнях я обов’язково тебе переможу.

 

— Сподіваюся, ваші мрії здійсняться.

 

— Клоде, не випробовуй мій терпець.

 

— Вирушаймо, Ваша Величносте.

 

Щоразу, коли над головою лунав голос Клода, Лія не могла зосередитися. Вона не знала на, що звертати увагу — міцну руку, яка обхоплювала її талію, чи тепло його спини, притиснутої до неї.

 

Цей юний герцог… Він справді проявляє доброту чи просто дражнить її? Вона вже нічого не розуміла.

 

— Усміхнися, Камеліусе.

 

Невже її напруження було таким помітним? Клод прошепотів ці слова, поки їхні коні рухалися спокійним кроком. Дівчина відчула, як по спині пробігли сиропи.

 

— Що?

 

— Люди можуть подумати, що я викрав тебе.

 

— Вибачте…

 

Опустивши голову, Камелія відчула, як її вуха почервоніли, поки над маківкою пролунав легкий сміх.

 

Вона палко бажала, щоб маркіз швидше повернувся. Лія молилася, щоб він урятував її з цього незручного становища.

 

Але це бажання розбилося вщент, щойно вони прибули до палацу принца.

 

Придворний імператора, який вже чекав їх, повідомив, що всі запрошені на бенкет у Великій залі. Це означало, що, можливо, їм доведеться залишитися в палаці на ніч.

 

— Ох, Камеліусе. Ти так явно показуєш своє небажання? — посміхнувшись, Вейд зістрибнув з коня й підняв голову, дивлячись на неї.

 

Блондинка швидко прибрала руку Клода, що все ще обіймала її, і квапливо зіскочила на землю.

 

— Н-ні. Просто… Це мій перший візит до палацу, і до того ж ви обидва — дорогі друзі мого брата, тож я трохи хвилююсь.

 

— Хм… Справді?

 

— Так! Палац такий величний і прекрасний, що я просто в захваті!

 

Вона серйозно кивнула, намагаючись приховати хвилювання, але над її головою пролунав холодний сміх Клода.

 

— Лорд Камеліус — експерт, коли треба догодити комусь.

 

Він спокійно спустився з коня, провів рукою по його гриві й передав поводи слузі.

 

Камелія спантеличено дивилася йому вслід.

 

Дивний хлопчина. То він лагідний, то холодний, то захоплює, то різко кидає в безодню.

 

Спостерігаючи за цим напруженим обміном поглядів, принц лише знизав плечима, а потім несподівано схопив блондинку за руку.

 

— Ідеально! Я обожнюю людей які прагнуть догодити мені.

 

З цими словами Вейд різко потягнув її до себе. Як тільки тендітне тіло опинилося в русі, між ними раптом втрутилася рука Клода.

 

Лія боляче вдарилася грудьми об його міцну руку й, зойкнувши, згорбилася від болю.

 

— Клоде! Чому ти ведеш себе так жахливо?! — обурено вигукнув Вейд.

 

Але, здається, самому Камеліусу він не співчував. Натомість Клод залишався незворушним.

 

— Будь ласка, стримуйте себе, Ваша Високість. Ви ж робили те саме з сином Шерінгамів. Пам’ятаєте, скільки клопотів це тоді вам принесло?

 

— Ха! Тобто ти хочеш сказати, що це я спокусив юного Шерінгама? Так, чи що?

 

— Я лише кажу, що не варто створювати ще більше непорозумінь. До того ж…

 

Крижаний погляд Клода зупинився на юному обличчі.

 

— Лорд Камеліус Бейл надто вродливий.

 

Дівчина затамувала подих. Вперше в житті слово “вродливий” прозвучало для неї настільки холодно. У момент, коли молодий герцог вимовив це, його обличчя спотворила насмішка.

 

— Це неодмінно породить плітки, — додав він.

 

Чутки між двома чоловіками.

 

Від натяку на це Лію обпалило соромом, і її щоки спалахнули.

 

Принц лише пирхнув, а потім знизав плечима, явно розважаючись ситуацією.

 

— Схоже, сьогодні він особливо непривітний. Камеліусе, не переймайся. Весь цей яд спрямований лише на мене.

 

Вейд лише похитав головою й увійшов до палацу.

 

Але вона не зрушила з місця.

 

Камелія народилася в Луврі й ніколи не знала, що таке гордість. Навіть після того, як потрапила до дому маркіза, вона не намагалася відстоювати якісь права — натомість навчилася пристосовуватися.

 

Бо яка користь із гордості, якщо вона не може втамувати голод?

 

Та зараз… Її гордість була настільки зранена, що на очі наверталися сльози.

 

— Я… я не намагаюся «догоджати» комусь, а просто враховую почуття інших, Ваша Світлість.

 

Дівчина зібрала всю свою силу духу й чітко промовила ці слова, дивлячись у спину Клоду, який ішов попереду.

 

Він зупинився й обернувся. Його погляд був порожнім, без жодних емоцій. Він ледь помітно підняв підборіддя, ніби даючи їй можливість висловитися.

 

— І до того ж, я не маю наміру отримувати з цього якусь вигоду. Дякую, що довезли мене сюди, але вашої подальшої турботи я не потребую.

 

— …Що?

 

Клод звузив очі, але Камелія лише вклонилася й демонстративно пройшла повз нього.

 

Вона майже фізично відчувала погляд синіх очей, який обпалював спину. Але навіть якщо її серце билося швидше, вона не дозволила собі боятись.

 

Чотири роки тому тієї ночі, коли він торкнувся її щоки снігом, це, напевно, було всього лише невинною грою. Швидше за все, хлопець просто глузував, відповідаючи на дитячу спробу зробити те саме.

 

Але тоді вона цього не розуміла. Дні й ночі дівчина ламала голову, намагаючись розгадати його наміри.

 

Лія не усвідомлювала, що, можливо, це була лише жорстока витівка — просто забавка над наївною дівчинкою, яка нічого не тямила.

 

Але тепер усе змінилося.

 

Вона вже не та дитина, що жила, як волоцюга, не знаючи, чого чекати від життя.

 

Стиснувши губи, Камелія гордо випрямивши спину й рішуче пішла вперед, переступаючи поріг арки, де на неї вже чекав Вейд.

 

   •••

 

— Тут відбудеться день народження Розіни. Тому я наказав усе заново прикрасити. Це ж особливий день.

 

У теплому сонячному світлі імператорського саду розливався насичений аромат троянд. Голос Вейда, який пояснював де вони знаходяться, лунав із помітною гордістю.

 

Троє зручно влаштувалися під бордовим навісом і насолоджувалися легкою чайною перервою.

 

Перед ними стояли пухкі сендвічі, вишукано прикрашені тістечка та екзотичні фрукти, вирощені в оранжереї. Дівчина округлила очі від здивування.

 

— Яке жалюгідне видовище. Не витріщайся. Просто їж, — пробурчав Клод.

 

Лія збентежено відвела погляд.

 

— Я не голодний. Просто… Все таке гарне, що замилувався.

 

— Хм, але ж ти, мабуть, зголоднів після поїстки верхи аж з маєтку. Це ще навіть не обідній час. Ти справді не хочеш перекусити, Камеліусе?

 

Цього разу запитав Вейд.

 

Здавалося, двоє чоловіків змовилися й будь-що намагалися змусити її поїсти. Один уже поставив у тарілку тістечко, інший підсував тарілку з сендвічами ближче.

 

— Тоді трішечки. Я справді не голодний…

 

— Скажи те саме, після того, як скуштуєш.

 

— Тільки один.

 

Вона взяла сендвіч, який запропонував Вейд.

 

Принц казав, що Клод спрямовує всю свою ворожість тільки на нього, але Камелія в це не вірила. Відтоді, як вони сіли за стіл, темно синій погляд невідривно стежив за кожним рухом, немов проводячи якийсь експеримент. Погляд був настільки гнітючим, що їй хотілося просто взяти й відштовхнути його обличчя подалі.

 

Зітхнувши, дівчина все ж відкусила шматок сендвіча.

 

І тут же її рот наповнився гармонією смаків — ніжний вершковий смак масла, свіжість овочів, соковитість шинки. Ідеальне поєднання майонезу та гірчиці викликало справжній вибух смаку.

 

Зеленуваті очі округлилися від здивування.

 

Принц розсміявся.

 

— От бачиш! Я ж казав, що наш кухар готує найкращі сендвічі в імперії.

 

Вона енергійно закивала, повністю погоджуючись, і швидко доїла свій сендвіч. Якраз у цей момент перед нею поставили охолоджений сок — вона ж бо не пила алкоголь.

 

— До речі, Розіна нарешті виходить заміж, — промовив Вейд, та в голосі відчувалася якась гіркота.

 

Камелія, жуючи останній шматочок, здивовано підняла голову. Вона швидко облизала губи, злизуючи залишки соусу, і в цей момент Клод із помітним роздратуванням простягнув їй серветку.

 

Проте вона, демонстративно не звертаючи на нього уваги, взяла серветку, що лежала в неї на колінах, витервши нею губи.

 

Очевидний знак того, що вона не збирається грати за його правилами. Може, це змусить хлопця відчипитись від неї?

 

— А ти, Камеліусе? Ще немаєш нареченого чи нареченої?

 

Від несподіваного запитання принца дівчина зніяковіло всміхнулася.

 

— О, я… мені ще раненько про таке думати, Ваша Високосте. Спершу мій брат повинен одружитись…

 

— Що? Ти не чув?

 

— Перепрошую?

 

— Це він — наречений моєї сестри Розіни. Про їхні заручини буде оголошено під час святкування дня народження принцеси. Ти й справді не знав?

 

— Це…

 

Останні чотири роки маркіза постійно розривалася між північчю та Коссоаром, доглядаючи за Кієраном. Вона ледве встигала раз на місяць повертатися до маєтку, щоб перевірити чи все в порядку та як справи в Камелії, після чого знову вирушала на північ.

 

Тож у них просто не було часу на дрібні розмови чи можливості обговорювати подібні новини.

 

А може, вона просто ніколи й не була запрошена до таких розмов.

 

Адже рано чи пізно їй судилося повернутися до свого місця — стати звичайною волоцюгою з Лувру. Навіщо їй знати про родинні зв’язки з імператорською сім’єю?

 

За останні чотири роки дівчина чітко усвідомила, де її місце.

 

Саме тому так відчайдушно вчепилася в можливість вступити до академії.

 

Світ аристократів був не для неї, тай по всьому.

 

Але академія?

 

Туди вона могла потрапити лише завдяки власним зусиллям. І зробила для цього все можливе.

 

— Ваша Високісте, панна Бейл усе ще не повернулась  з півночі. Не дивно, що Камеліус ще нічого не знає, — втрутився Клод.

 

Лія, яка занурилася в роздуми, здивовано підняла погляд. Хлопець захищав її?

 

У цей момент перед нею знову з’явилася тарілка із сендвічем.

 

Клод легенько кивнув, вказуючи на неї.

 

— Краще зʼїж щось ще. Виглядаєш, наче вмираєш з голоду

 

— Ні, дякую, я вже достатньо…

 

Але щойно вона категорично відмовилася, губи молодого герцога розтягнулися в легкій, трохи насмішкуватій посмішці.

 

— Поїж, Камеліусе.

 

Тон його голосу став трохи владним, хоча посмішка не зникла.

 

— Я ж сказав, що не голодний. Чому ви…

 

— Бо коли дивлюсьна тебе — одразу їсти хочеться. Тож їж.

 

Він сперся на лікоть і знову підсунув до неї тарілку.

 

Що ж коїться в голові цього хляхтича?

 

Як можна так невимушено казати подібне?

 

У нього часом дах не поїхав?

 

Лія, хмикнувши, уважно подивилася на обличчя Клода й узяла сендвіч.

 

— Що ж, добре. Віддам себе на благо втамування голоду Його Світлості.

 

Наче навмисне провокуючи, Лія набила рот сендвічем і почала жувати. Клод звінко розсміявся. Посміявшись так деякий проміжок часу, нахилився ближче й торкнувся її губ своїм великим пальцем. У ту ж мить, дівчина завмерла, і він ніжно провів пальцем по пухких губах.

 

— Із нетерпінням чекаю дня.

 

Дивлячись на палець забруднений майонезом, який зникав між губами Клода, Камелія була на грані втрати свідомості.

 

— Коли ми познайомимось ближче, Камеліусе Бейле — це буде абсолютною насолодою для мене.