Наступний день видався похмурим. М'який, ніжний вітерець приносив легку прохолоду. Я побоювався, що перебування в задушливій кімнаті може негативно вплинути на стан Тяньшу і призвести до погіршення його самопочуття. Тому я пішов з ним подихати свіжим повітрям на подвір'я.

Кілька служниць, які супроводжували нас, виявилися кмітливими. Одна з них, Лвоюе, принесла шахи. І ось цей безсмертний правитель зіграв партію з Му Жвояном на кам'яному столі.

Дві партії.

Три партії.

Як нудно.

Так звана "забава" в грі в шахи полягала в тому, щоб змагатися з іншим гравцем за виграш або програш однієї-двох фігур, отримуючи незначну перевагу в партії. Ви радієте - я злюся. Ви самовдоволено посміхаєтеся - я похмуро посміхаюся. Ви робите хід, потираючи щоки або витираючи холодний піт, докладаючи всіх зусиль, щоб прийняти правильне рішення. Ось така "забава", якої ми, гравці, прагнули.

Однак під час гри в шахи Му Жвоянь зберігав абсолютну незворушність. Він не виявляв жодних емоцій, ні коли я захоплював одну з його фігур, ні коли він захоплював мою. Його обличчя не виражало ані радості перемоги, ані розчарування поразки. Цей безсмертний правитель почувався вкрай роздратованим.

Колись, у Небесному Дворі, цей безсмертний правитель зіграв кілька партій з Тяньшу Сіндзюнєм, але він був зовсім не такий, як зараз. Коли я заганяв його в кут, його брови трохи хмурилися, поки він розмірковував. Коли я потрапляв у його пастку, куточки його очей видавали натяк на усмішку, навіть якщо він приховував свою радість. Можливо, емоцій було й небагато, але вони все ж таки були. Порівнюючи їх зараз, я помітив, що "дерев'яна скульптура" Му Жвояня дещо відрізнялася від Тяньшу минулих років.

Я досі пам'ятаю нашу випадкову зустріч у домі Старого з Південного полюса. Цей безсмертний правитель якраз закінчив партію з Тяньшу, і вона була для мене вкрай невдалою. Я перебував у жахливому становищі, і, хоч би як я намагався, не міг змінити ситуацію на свою користь. Зітхнувши, я з сумом поклав фігуру і визнав поразку. Тяньшу, який саме постукував по шахівниці білою фігурою, що тримав між пальцями, усміхнувся після моєї капітуляції. Його довгі, тонкі пальці зібрали фігури з дошки й поклали їх назад у кошики. Зазвичай Тяньшу Сіндзюнь був стриманим, але з тією усмішкою він уже не здавався таким непривітним.

Я глянув на Му Жвояня, що сидів навпроти. Після перевтілення він здавався позбавленим навіть тієї крихітної теплоти, що колись у ньому була. Він нагадував сьогоднішній вітер - м'який і ніжний, але наскрізь прохолодний.

Му Жвоянь подивився на мене своїми ясними очима - погляд, який мене налякав. Я був настільки занурений у свої думки, що лише через мить усвідомив, що сталося. Поспіхом, Збентежено посміхнувшись, я сказав:

— Я загубився в думках і зовсім забув зробити свій хід, - тоді, не замислюючись, я поставив фігуру, яку тримав у руці.

Вираз обличчя Му Жвояня, нарешті, змінився.

— Молодий пан Лі грає білими фігурами. Чому ви поставили чорну фігуру?

Моє обличчя злегка спалахнуло. Раніше я виграв у Му Жвояня кілька фігур і, збираючи їх, мимоволі кинув погляд на його обличчя. У своєму розгубленому стані я поставив ту фігуру, яку тримав у руці - чорну. 

Моє збентеження зростало. Я взяв фігуру назад і промовив:

— Я був розгублений.

Раптом здалеку пролунав спокійний голос: "Не "розгубився", а "сп'янілий від вітру, споглядаючи квіти".

Цей безсмертний правитель відкашлявся і спостерігав, як до нього наближалася фігура в блакитному.

— Молодий пане, - оголосила служниця. — Пан Джао тут.

Дурниці, подумав я, пан Джао стоїть прямо перед твоїм молодим паном. Як же цей молодий пан може не знати, що він тут?

Чоловік склав руки в привітанні.

— Я взяв на себе сміливість прийти з візитом і відразу увійшов на ваше подвір'я. Третій Молодий Пане, прошу, не тримайте на мене зла.

Я, у свою чергу, наслідував його приклад і відповів на його привітання, склавши долоні.

— Пане Джао, будь ласка, не дотримуйтесь таких формальностей. Я тільки радий, що ви сьогодні тут.

Хенвень, напевно, прийшов, тому що не міг стримати своєї цікавості побачити Тяньшу Сіндзюня.

Я махнув рукою в знак згоди. Хенвень справді вдав невпевненість і поглянув на Му Жвояня, який одразу ж підвівся з місця.

Я знову кашлянув.

— Жвоянь, це пан Джао. Пане Джао, це...

Хенвень ввічливо склав руки перед Тяньшу.

— Цей скромний - Джао Хен, радник з маєтку князя. Сподіваюся, молодий пан Янь не буде тримати на мене зла, якщо я втрутився і відірвав вас від гри в шахи, - його пара усміхнених очей зосередилася лише на Тяньшу.

Му Жвоянь відповів на вітання.

— Пане Джао, ви надто ввічливі. Якщо ви не заперечуєте, ви можете просто звати цього скромного Жвояном. Я не гідний титулу "молодий пан".

Хенвень знав, що в словах Тяньшу не було злоби, але все ж таки, зважаючи на нинішнє становище Тяньшу, зустріч зі сторонніми лише посилить гіркоту в його серці.

Знову подув вітерець. Му Жвоянь двічі злегка покашляв і, мабуть, із зусиллям стримав решту кашлю. З певними труднощами він усміхнувся до Хенвеня:

— Вибачте мою неввічливість.

— У цього скромного є невелика справа, яку слід обговорити з Третім Молодим Паном, - сказав Хенвень. — Тому я не буду більше затримувати вас від відпочинку, молодий пане Янь.

Він крадькома смикнув мене за рукав, і я пішов за ним на десять кроків.

 — Чому ти тут? - пошепки запитав я.

Хенвень тихо промовив мені на вухо:

— Наньмін Дідзюнь тут. Просто на передньому подвір'ї.

***

Цей безсмертний правитель був здивований.

— Га?

— Тихіше, - заспокоїв мене Хенвень. — Ти маєш прикинутися, що нічого не знаєш, і піти на передній двір. Тяньшу погано виглядає. Спершу відведи його в спальню відпочити.

Я негайно обернувся. За кам'яним столом Му Жвоянь прибирав шахові фігури.

— Тобі слід повернутися й відпочити. Почитай книгу. Нехай слуги приберуть.

Му Жвоянь проігнорував мене, тому я міг лише залишити його на подвір'ї й поспішити на передній двір з Хенвенєм.

Дорогою я запитав Хенвеня:

— Не можу повірити, що Наньмін Дідзюнь такий зухвалий, нахабно з'являючись у маєтку князя Східної комендатури під ім'ям генерала Південної комендатури.

— Генерал Шань, можливо, і закоханий, але розумний, - відповів Хенвень з усмішкою. — Як він міг вчинити таку дурість? Ти зрозумієш, коли побачиш його.

Сцена на передньому дворі викликала у цього безсмертного правителя величезний шок.

Десь десяток людей, одягнених у короткі накидки, вишикувалися на відкритому майданчику. Головний управитель внутрішнього двору ходив туди-сюди перед цими людьми, заклавши одну руку за спину, а іншою підкручуючи свою цапину борідку.

Ці десяток людей були новоприйнятими слугами маєтку, і один із них був кремезною постаттю у подертому одязі та солом'яних черевиках - Наньмін Дідзюнь, що Шань Шенлінь.

***

Я передбачав безліч сценаріїв, за якими Шань Шенлінь міг проникнути в маєток. Мінґе розповів мені, що він викраде Тяньшу опівночі, і я припускав, що це буде безмісячної вітряної ночі під покровом темряви. Я розглядав усілякі можливості, починаючи від того, що переліз через стіну, виламав двері, проліз через собачу дірку, аж до використання його навичок ціґун[1], щоб приземлитися на дах, перш ніж пробратися всередину... але я ніколи не уявляв, що він продасть себе як слугу, щоб проникнути в маєток, та ще й серед білого дня.

Наньмін Дідзюнь був справді закоханим дурником.

Цей безсмертний правитель зітхнув.

Ось так, Наньмін Дідзюнь потрапив до маєтку, продавши себе в рабство. Головний управитель маєтку князя Східної комендатури прийняв його на службу.

Невже головний управитель сліпий?

Зовнішність Шань Шенліна не дуже відрізнялася від його зовнішності як Наньмін Дідзюня. Він був майже два метри заввишки, з кремезною статурою, бровами, що нагадували тонкі чорні клинки, та пильними, як у яструба, очима. Хоча його обличчя було брудним, а волосся скуйовдженим, як пташине гніздо, він виділявся серед цієї групи людей, як дикий кабан серед череди худих свиней. Достатньо було одного погляду, щоб зрозуміти, що він не звичайна людина. За яких обставин така людина могла бути продана у рабство?

Тільки не кажіть мені, що це був задум Мінґе?

Головний управитель дістав реєстр імен і почав записувати їхні призначення. Цей безсмертний правитель підійшов ближче, і головний управитель негайно опустив руки в поклоні.

— Вітаю, Третій Молодий Пане. 

Щойно слова "Третій Молодий Пан" злетіли з його вуст, погляд Шань Шенліна, наче пара лез, різонув в бік цього безсмертного правителя. Вдаючи, ніби не помітив, я кивнув.

— Це все нова прислуга?

Головний управитель підтвердив. Цей безсмертний правитель підійшов до групи й вдав, що ретельно їх оглядає по черзі. Коли я дійшов до Шань Шенліна, я деякий час кружляв навколо нього, оцінюючи ситуацію.

Наньмін потрапив у руки цього безсмертного правителя. Щоб відповідати очікуванням Нефритового Імператора, яке доручення повинен дати йому цей безсмертний правитель? Щоб він міг бачити Тяньшу, але не торкатися його, і щоб вони обоє взаємно мучилися?

Ті, хто рубав дрова, розпалював вогонь і охороняв двері, зазвичай не могли входити в мій двір Хан, а Наньмін був занадто поважний, щоб бути юним слугою. Після роздумів я вирішив, що є лише одне доручення, яке дозволить йому потрапити на моє подвір'я і до свого коханого.

Коли я все продумав, я сказав головному управителю поруч зі мною:

— Поки що нехай він прибирає нічні відходи на подвір'ях.

***

Вночі я притиснувся до Тяньшу.

— Останнім часом холодно. Я спатиму з вами під однією ковдрою.

Наступного ранку, закінчивши ранкові процедури, я під приводом прогулянки на свіжому повітрі пробрався до кімнати Хенвеня. Я безсоромно попросив його вивільнити мою справжню форму з тіла Лі Симіна. Хенвень охоче виконав прохання і з радістю повернувся зі мною до двору Хан, де ми, сховавшись у повітрі, стали свідками цієї вистави.

У куточку подвір'я Шань Шенлінь, одягнений як слуга, робив інвентаризацію горщиків. Щойно він простягнув руку, щоб підняти горщик, його погляд мимоволі ковзнув угору, якраз вчасно, щоб побачити тендітну постать на доріжці. Ніби відчувши його погляд, постать обернулася. Коли їхні погляди зустрілися, небо і земля завмерли.

Так відбулася зустріч двох закоханих метеликів, Лян Шаньбо та Джу Їнтай.

***

Коли цей безсмертний правитель був ще смертним, один бідний вчений, який постійно зазнавав невдач на імператорських іспитах, попросив декого передати мені кілька своїх зворушливих віршів, щоб продемонструвати свій талант. Моє серце тоді ще було сповнене любові, і я деякий час розважався, читаючи ці вірші, сповнені образів та смутку. Особливо мені запам'яталися два рядки.

У них йшлося про очі жінки в її спальні, жінки, яка давно розлучилася зі своїм чоловіком

"Наче осінні води зблизька, а здалеку – гори. Плаче цвіт калини в темряві ночі".

Читаючи це, я був дуже вражений. Очі, які здавалися водою зблизька, а здалеку - горами, а опівночі нагадували дві гілочки калини, що проливають краплі роси. Уявіть собі, як страшно було б побачити таку пару очей на обличчі людини?

Я чесно висловив свої думки. Той, хто передав вірші, мовчки пішов і достеменно переказав їх поетові. Кажуть, що бідний вчений розгорнув рукопис вірша, тричі істерично розсміявся, потім кашлянув кров'ю на папір і, змахнувши рукавом, пішов геть. І, знову таки кажуть,  він пішов у віддалені, вкриті лісом гори, щоб практикувати Дао або звернувся до буддизму.

Згадуючи про це зараз, я справді образив його. Через своє невігластво і некомпетентність я змусив такий великий літературний талант піти вглиб гірського лісу. Якими проникливими були ті два рядки! Погляньте, наскільки вони підходять до сцени, що розгортається зараз.

Очі Тяньшу були схожі на осінні води, якщо дивитися зблизька, тоді як очі Наньміна нагадували порожні гори, якщо дивитися здалеку. Одні були сповнені невимовного горя, смутку, туги, радості та нескінченної ніжності, а інші кипіли глибокою пристрастю й оголеним, неприхованим коханням.

Погляд - ось і все, просто погляд.

Шань Шенлінь підняв горщики й пішов з подвір'я без жодного виразу на обличчі, тоді як Му Жвоянь, вдаючись до самовладання, розвернувся, хоча його обличчя неминуче трохи збіліло, а коли він робив крок, його тіло затремтіло.

— Малі закохані пташенята, яких розлучають, справді жалісні, - прокоментував Хенвень.

— А палиця, що б'є закоханих пташок, огидна, правда? – відповів я.

Хенвень позіхнув.

— Наньмін Дідзюнь не має права звинувачувати тебе. Коли він раніше був цією палицею, його удари були куди безжаліснішими, - він поглянув на мене краєм ока. — Ти й досі ображений через те, що сталося з Цінтанем і Джилань, чи не так?

Я злісно засміявся.

— Як я можу забути про це?

***

Цінтан був гінцем під командуванням Донхва Дідзюня. Донхва Дідзюнь був у добрих стосунках з Хенвень Сіндзюнем, тому він часто запрошував і мене пограти в шахи або на чай. Повідомлення завжди доставляв Цінтан, і після кількох послань ми познайомилися ближче один з одним. Цінтан був розумним і кмітливим. Оскільки його робота була пов'язана з передачею послань, він мав змогу подорожувати в різні куточки Небесного Двору. Хто б міг подумати, що під час частих зустрічей він закрутить незаконний роман з молодшою небесною дівицею? Охоплені мирським коханням і бажаннями, вони зробили те, чого не повинні були робити при Небесному Дворі. Одного разу, під час таємного побачення, їх на жаль спіймали на гарячому небесні вартові, які відразу відправили їх до Нефритового Імператора.

Спочатку, коли Донхва Дідзюнь, Хенвень і я заступилися за них, Нефритовий Імператор, здавалося, був схильний побіжно покарати їх і вигнати у світ смертних, але втрутився Наньмін Дідзюнь. Він наголосив, що Небесний Двір має свої правила, і ніхто не може виправдовувати порушення через особисті почуття, їх слід суворо покарати згідно з законами Неба. Наньмін відстоював свою думку в палаці Лінсяо з такою непохитною праведністю, що Нефритовий імператор передав йому цю справу на розгляд.

За наказом Наньміна, Цінтана і Джилань відвели на Терасу Страти Безсмертних, де їхнє безсмертне коріння було обірване, і вони були кинуті на Шлях Звірів, щоб перевтілитися у тварин. Згідно з вироком, якщо Цінтан переродиться хитрим кроликом, то Джилань неодмінно стане лютою тигрицею. Якщо Джилань з'явиться на світ мурахою, то Цінтан – мурахоїдом. А якщо Цінтан перетвориться на креветку, то Джилань неодмінно стане рибою, яка полює на креветок. Тільки так, протягом дев'яти життів, ворогуючи й вбиваючи одне одного, вони зможуть знову перевтілитися в людей. Але навіть тоді їм судилося бути смертельними ворогами, їм ніколи не судилося бути разом.

Наньмін Дідзюнь не наважився свідчити проти Донхва та Хенвеня, тому він висунув хитрий план. Він звинуватив безсмертного правителя палацу Лінсяо в потуранні та підбурюванні до злочину. Він сказав, що в мене немає духовного вдосконалення, і мої "земні корені" не були зрізані. Ці натяки мали нагадати Нефритовому Імператору, що ніби цей безсмертний правитель підбурив Цінтана до зваблення Джилань.

Хто б міг подумати, що це той самий Наньмін Дідзюнь закрутить роман з Тяньшу Сіндзюнем? Тепер, коли він опинився в такому стані, цей безсмертний правитель міг сказати лише одне: карма.

Наньмін, ваш крадений погляд на Тяньшу справді зворушливий. Але коли ви віддали наказ кинути Цінтана і Джилань на Шлях Звірів, чи думали ви, що настане такий день?

***

— Щоразу, коли я думаю про Цінтана і Джилань, я відчуваю, що Нефритовий Імператор був досить справедливим, покаравши Наньмін Дідзюня, - сказав я, — Але Тяньшу ніколи раніше не робив нічого поганого, але він страждає набагато більше, ніж Наньмін. Це несправедливо.

— Ти не боїшся, що Нефритовий Імператор почує твої слова? - сказав Хенвень.

Один попереду, другий позаду, ми повернулися до спальні Хенвеня, і цей безсмертний правитель знову став Лі Симіном. Хенвень мав йти до князя Східної комендатури, щоб з'явитися на ранковий прийом, тож я повернувся до двору Хан сам.

***

Му Жвоянь сидів у кімнаті з книгою в руках, але його очі не були спрямовані на книгу, він дивився кудись убік, його думки блукали.

Цей безсмертний правитель підійшов до нього.

— Жвоянь, ви наче в трансі. Ви думаєте про дім, чи про коханого?

Туга за коханим виднілася на обличчі Му Жвояня, але він відповів:

— Просто байдикую цілими днями, іноді згадуючи минуле.

Я став перед ним і цинічно запитав:

— О, минуле з вашим старим другом, так?

Му Жвоянь нічого не відповів. Цей безсмертний правитель поклав руку на його худорляве плече, а іншою взяв книгу, яку той тримав у руці. Це була книга віршів військовослужбовця Ґаоши.

Спальня Лі Симіна була розділена на дві частини напівпрозорою перегородкою з сандалового дерева. В глибині кімнати, під розкішним балдахіном, розташовувалося ложе, а зовнішня частина, оздоблена антикваріатом та витонченими дрібничками, могла використовуватися як робочий кабінет з письмовим столом.

Переселивши Му Жвояня, цей безсмертний правитель доклав особливих зусиль, щоб на маленькому столику біля письмового столу лежали стоси трагічно сумних віршів і безнадійної прози, які підживлювали б його тугу за коханим.

Спочатку мені хотілося побачити Тяньшу з книжкою віршів під рукавом, який зі сльозами на очах дивиться на хмари, що пливуть за вікном. Таке видовище, безсумнівно, викликало б співчуття в інших, але він не оцінив моїх добрих намірів. Два дні тому він якимось чином знайшов у якомусь випадковому куточку "Книгу Перемін" і, взявши пензлик із ворсу ласки, почав робити нотатки під час читання. Що там можна було коментувати? У яких вуличних крамницях не було примірника цієї книги? Від одного лише погляду на архаїчні дрібні печаті на цих сторінках у мене боліли зуби.

Нехай читає, якщо любить читати, подумав цей безсмертний правитель. Це було краще, ніж влаштувати сцени повісившись або стрибнувши в річку.

Позавчора ввечері, тільки коли я сидів на краю ліжка, він відклав книгу і ліг спати. Сьогодні він нарешті перейшов на книжку віршів, але тільки поета Ґаоши.

Я подивився на обкладинку, насупивши брови. І тут мене раптом осяяло. Точно, його коханий, Шань Шенлінь, тепер був генералом. Саме тому він читав воєнні вірші Ґаоши - про вогні маяків і відблиски клинків, уявляючи собі образ коханого серед полум'я маяків і спалахів мечів.

А побачивши раніше у дворі Наньміна, який ніс горщики, йому довелося прочитати ще кілька віршів, щоб освіжити в пам'яті справжній і відважний образ Шань Шенліна.

Деякі твої думки я можу розгадати з першого погляду, - пробурмотів я з внутрішнім сміхом і повернув книгу Му Жвояню.

— Ви вже мій. Старі пристрасті, старі часи - це не ті речі, про які зараз ви маєте думати. Від сьогодні думайте лише про мене і про нас.

— Це легше сказати, ніж зробити, - сказав Тяньшу.

— Що? - я ніколи не думав, що він перечитиме мене.

Му Жвоянь закрив книгу, підняв підборіддя і повернувся до мене своїми холодними, але ясними очима.

— Серце діє всупереч волі, не кажучи вже про інших. Як я можу просто перестати думати про те, що хочу, лише тому, що ви просите? Хіба це не було б брехнею, якби я погодився?

Такі різкі слова, і подумати тільки, що Му Жвоянь сказав їх мені прямо в обличчя. Сила кохання дійсно грізна. Тепер, коли його коханий був тут, навіть його обличчя змінилося.

Проявивши свою великодушність, я усміхнувся, не сприймаючи це близько до серця, і підтягнув стілець сівши за стіл й наливши собі чашку чаю. Му Жвоянь з трохи сумнівним виразом обличчя подивився на лівий рукав цього безсмертного правителя. Саме тоді я згадав, що твердий предмет у моєму рукаві призначений для Тяньшу. Я поспішно витягнув його і поставив на стіл.

Бамбукова трубка заввишки близько п'ятнадцяти сантиметрів, зовні яскраво-зеленого кольору, всередині гладко відполірована.

— Вам подобається? - запитав я Му Жвояня з усмішкою.

Му Жвоянь оглянув її. Його вираз обличчя був неохочим, коли він відповідав:

— Ця підставка для пензлів дуже проста і цікава.

Я підсунув її ближче до Му Жвояня.

— Це не підставка для пензлів. Придивіться уважніше.

Му Жвоянь виглядав ще більш неохоче, коли він знову оглянув його і замислився, не промовляючи ані слова.

З лагідною усмішкою я сказав:

— Я бачив, що ви читали "Книгу Перемін" останні кілька днів, тому я приніс це для вас.

Я витягнув з рукава кілька мідних монет і кинув їх у бамбукову трубку, а потім підняв її, щоб потрясти.

— Відтепер, якщо вам набридне читати "Книгу Перемін", ви зможете поворожити на долю. Вам подобається ця трубка для ворожіння?

Му Жвоянь заціпенів, дивлячись на бамбукову трубку на столі.

Я був задоволений собою. Цей безсмертний завжди влучав у ціль, коли дарував подарунки. Судячи з реакції Тяньшу, він, мабуть, був зворушений.

Я лагідно продовжив:

— Якщо ви також бажаєте ворожити на основі восьми ієрогліфів, я приведу вам будь-кого з мешканців маєтку, чию долю ви хотіли б прочитати.

Му Жвоянь відкрив рота і хотів щось сказати, але потім прикрив рот рукавом і кілька разів кашлянув, перш ніж сказав:

— Дякую, що потурбувалися... Я лише іноді поглядаю на неї...

Я підвівся і погладив його по спині, потім простягнув йому чай, щоб він зробив кілька ковтків.

— Я випадково її роздобув. Це абсолютно ні до чого не зобов'язує. Просто сприймайте її як розраду від нудьги, якщо вона вам подобається.

Після кількох ковтків кашель на деякий час припинився. Я поставив чашку з чаєм назад на стіл. Му Жвоянь подивився на ту чашку і гірко всміхнувся.

Я підняв книгу віршів, що впала на підлогу, і поклав її на стіл. Підтримуючи розмову, щоб заповнити тишу, я сказав:

— Я не очікував, що ви будете це читати. Я думав, вам більше сподобається читати Мен Модзі та Мен Сянян.

Хоча цей безсмертний правитель мусив покладатися на Хенвеня щоразу, коли ми грали в ігри на Небесному Дворі - пов'язували вірші, присвячували поеми, все, що допомагало у грі слів, - насправді я вивчав поезію, бувши смертним. Я міг вести бесіду на цю тему.

— Хоча у віршах Ван і Мен йдеться про байдужість до слави й багатства, один з поетів насправді був заможним ледарем, а інший бездіяльно мріяв про багатство, - сказав Му Жвоянь. — Краще відкрито прагнути слави й багатства, як Ґаоши. Яке це задоволення.

— Дійсно, - погодився я. — Цей пан говорить багато, а діє боязко, його вірші сильні й дивовижні, але на полі бою він некомпетентний. Знову ж таки, скільки людей у ​​цьому світі можуть насправді відповідати своїм словам? Більшість схожі на пана Ґаоши.

Пожвавлений, я подивився в очі Му Жвояню і чекав, що він продовжить розмову, але він уникав мого погляду. Він більше нічого не сказав, коли повернув книгу з письмового столу на її початкове місце на сусідньому столику.

Відчуваючи певну порожнечу, я незграбно пробурмотів ще кілька слів і вийшов з опочивальні.

***

Князь Східної комендатури боровся з дилемою: проголосити незалежність під власним прапором чи й далі вичікувати слушного моменту у розгортанні конфлікту. Тому офіційні перемовини почастішали, і Хенвень цілими днями був занурений у них, не маючи жодної можливості для відпочинку.

Блукаючи подвір'ям, я кілька разів натрапляв на Шань Шенліна. Він або підмітав подвір'я, або викорчовував бур'яни. Його поведінка була загадковою. При зустрічі з цим безсмертним правителем він шанобливо вітався, його очі нічим не виказували його блиску. Це змусило мене цілий день розмірковувати, куди я повинен "встромити свій клинок" з настанням темряви.

Нарешті, надвечір, я зустрівся з Хенвенєм. Виглядаючи надзвичайно втомленим, він пригнічено сказав:

— Цей твій батько, не просто язиката тетеря. Як довго ти ще маєш бути тут? Боюся, що якщо так триватиме, я можу випадково випустити на нього блискавку. 

Я винувато усміхнувся:

— Не хвилюйся. Я поступово поверну тобі борг, як тільки ми повернемося до Небесного Двору. Сьогодні ввечері я влаштую виставу, де заколю Наньміна, щоб розважити тебе. Що скажеш?

— Гадаю, ти провів весь день у роздумах, куди ж вдарити Наньміна, так? - сказав Хенвень і нахилився ближче до мого вуха, перш ніж продовжити, — Як тільки настане ніч, я піду до твоєї спочивальні й буду чекати.

Його слова викликали поколювання.

Я прошепотів у відповідь:

— Куди ж мені встромити ніж  Наньміну?

— Гадаю, куди завгодно, - відповів Хенвень. — Можеш навіть у серце. У будь-якому разі, він не помре, про це подбає Мінґе, а якщо це не вдасться, є ще Нефритовий Імператор. Тобі лише треба завдати удару.

Почувши ці слова, цей безсмертний правитель відчув себе ще більш бадьорим і практично полетів назад до мого двору Хан.

Коли настала ніч, я сів на край ліжка і подивився на розслабленого Хенвеня, який притулився до мене. Я проковтнув слину, потім зібрався з силами й сказав чоловіку, який саме читав книгу при світлі лампи:
— Жвоянь, вже пізно. Ходімо спати.

Це були слова, які старий Мінґе наказав мені промовляти перед сном щовечора.

У мене теж немає вибору. Тож, Хенвень, можеш не робити такий недоброзичливий вираз обличчя?

Му Жвоянь, звиклий до подібних розмов, задув свічку у зовнішній кімнаті й дерев'яними кроками підійшов до ліжка. Він скинув верхній халат й розпустив волосся, знявши шпильку. Його тіло, одягнене лише в простий білий халат, при світлі виглядало ще більш худорлявим і кволим. Він на мить застиг, дивлячись на ліжко, але потім повільно підняв ковдру і ліг.

На ліжку була лише одна тонка ковдра, оскільки цей безсмертний правитель з минулої ночі спав під однією ковдрою з Тяньшу.

"Хіба ти не збираєшся спати?" - спитав Хенвень, притулившись до бильця ліжка.

Я був весь наче на голках. Оскільки Тяньшу був тут, я не міг розмовляти з повітрям. Не в змозі відповісти або усміхнутися, я зібрав усю свою рішучість, зняв халат, підняв ковдру і нахилився, щоб загасити нічну свічку, перш ніж знову лягти спати. Кожен крок давався мені з великими труднощами.

Му Жвоянь тужив за Шань Шенліном, і, судячи з його дихання, він, здавалося, не спав і лежав з відкритими очима.

Хенвень вивів мою духовну сутність з тіла і тихо, усміхнено спитав:

— Невже твоє кохання розквітло так пишно після того, як ви з Тяньшу ночами спали разом, ділячи одне ліжко і ковдру?

Я сухо засміявся.

— Хіба не тому, що Наньмін тут, я маю розігрувати реалістичну виставу? Це почалося тільки вчора, і після сьогоднішньої ночі, я вважаю, в цьому більше не буде потреби.

— Ті слова, які ти сказав перед сном, дуже ніжні, - прокоментував Хенвень.

— Це Мінґе наголосив мене їх казати, - відповів я зі скривленим обличчям. — Мені довелося їх вимовляти.

Схоже, Хенвень відчув, що досить наглумився наді мною, тож більше не коментував. Ми обидва сіли в кімнаті, і Хенвень позіхнув.

— Ти сьогодні цілий день працював, тому тобі краще раніше лягти спати. Як щодо того, щоб я позичив тобі Лі Симіна на ліжку? Ти зможеш взяти його і прилягти.

— Забудь, - ліниво сказав Хенвень. — Залиш це ліжко для вас з Тяньшу. Не треба створювати зайвих проблем. Боюся, що в нього легко потрапити, але важко з нього вибратися, - потім він підпер голову рукою, щоб відпочити.

Ближче до півночі зашумів вітер, і повз вікно промайнула чорна тінь. Тонке лезо прослизнуло крізь щілину у дверях і відсунуло засув. Двері безшумно відчинилися, впускаючи порив нічного вітру.

Цей безсмертний правитель і Хенвень миттєво насторожилися, спостерігаючи, як та чорна тінь прослизнула в кімнату.

Генерале Шань, ви нарешті прийшли, щоб зробити свій хід.

***

Тінь напівприсіла, рухаючись вздовж місячного світла до внутрішньої кімнати й наближаючись до ліжка. Зброя в його руці холодно блищала в темряві. Ми з Хенвенєм стояли біля перегородки, і я не міг не сказати:

— Двоє сплять на одному ліжку, і тут темно. Як він може розрізнити, де Тяньшу, а де я? Дивись, як він виблискує зброєю. Хіба він не боїться поранити не ту людину?

Щойно я це сказав, Наньмін зупинився перед ліжком. В його руці раптом щось засяяло - нічна перлина розміром з голубине яйце. Іншою рукою він кінчиком леза відсунув балдахін. Тяньшу спав на тому ж боці, де він стояв, тож Наньміну залишалося лише простягнути над ним перлину, що світилася, і побачити Му Жвояня. Ми з Хенвенєм підбігли до ліжка і витягли шиї, щоб подивитися.

Здавалося, що Му Жвоянь щось відчув і раптово прокинувся. Під сяйвом перлини, очі закоханих зустрілися, і на мить час зупинився.

Воістину, ніхто з них не боявся, що цей безсмертний правитель, Третій Молодий Пан Лі, який спав поруч, прокинеться.

— Тобі час виходити на сцену, - сказав Хенвень. — Хіба ти не збираєшся повернутися і встати?

— Не поспішай, не поспішай, - відповів я.

Шань Шенлінь схопив Му Жвояня за руку і підняв його з ліжка. Він холодно виблискував клинок і зібрався опустити його прямо на ліжко.  Му Жвоянь простягнув руку, щоб зупинити його.

— Не вбивай його.

Він говорив так тихо, але я чітко його почув.

— Чому? - сказав Шань Шенлінь, і це слово було таким холодним, ніби мільйони крижаних лез.

Годі базікати! Втеча є більш важливою, панове.

Але ці двоє просто не хотіли тікати, а наполягали на тому, щоб прискіпуватися до деталей.

— Він нічого не зробив. Він непогана людина, - сказав Му Жвоянь надзвичайно м'яким тоном.

"О, почуття Тяньшу до тебе глибокі", - пожартував Хенвень.

— Ти не хочеш, щоб я його вбив, тому що переживаєш за його життя, або тому, що боїшся, що мій клинок буде заплямований? - холодно сказав Шань Шенлінь.

Тяньшу нічого не відповів.

Шань Шенлінь посміхнувся і раптом підвищив голос.

— Я так довго галасував біля твого ліжка, і хоча ти, можливо, затамувавши подих, приховував своє дихання, насправді ти вже давно прокинувся. Чому б тобі не встати й не поговорити?

Тепер цей безсмертний правитель міг розпочати шоу.

Я занурився в тіло Лі Симіна і заспокоїв своє дихання.

Коли стоїш обличчям до обличчя з майстром, треба зберігати стійку та грізну поставу. Тому я повільно розплющив очі, повільно підвівся, повільно намацав кремінь, щоб запалити свічку, і повільно вийшов з іншого боку ліжка.

І повільно замислився, де ж я сховав свій сталевий клинок.

Шань Шенлінь вже заховав світну перлину під одяг. Вільною рукою він стиснув руку Му Жвояня. Обмінюючись поглядами з двома людьми переді мною, цей безсмертний правитель відчував захоплення, занепокоєння і смуток.

Враховуючи те, як я поводився з Тяньшу, він фактично зупинив лезо для мене, в цьому і полягало моє захоплення.

Попри моє ставлення до нього, він сказав, що я не поганий, отже, або я дуже вдало грав свою роль, або він збожеволів, ось де було занепокоєння.

Що ж до того єдиного смутку...

"Твій клинок всередині великої вази в кутку", - підказав ззаду Хенвень.

Цей безсмертний правитель одразу ж відповів:

— Пробачте мені мою невихованість, що я запізнився привітати вас, коли ви увійшли до моєї опочивальні посеред ночі. Робота слуги вдень важка, брудна і різноманітна, і я дійсно дуже провинився перед генералом Шань. Мені дуже шкода, що так сталося. Але мені цікаво, з якою метою генерал Шань викрав мого чоловіка з нашого ліжка посеред ночі?

Заклавши руку за спину і посміхаючись, я підійшов до вази й витягнув довгий, оголений клинок.

— Спочатку я не планував забирати твоє життя цим лезом і плямувати його, - сказав Шань Шенлінь. — Але нічого страшного. Я дозволю такому звірові, як ти, поборотися перед смертю, - блиск у його очах пройшовся по мені, повний такої зневаги. — Десятки охоронців ззовні вже перебиті, тож, схоже, ти не зможеш на них розраховувати.

— Ох, - вимовив я.

Не можу розраховувати на них? З Хенвенєм я міг би вирвати Тяньшу з рук самого Хейбай Вучан[2] ще до того, як вони віднесуть його дух у підземний світ, не кажучи вже про тих, кого вивели з ладу.

Тож про що було хвилюватися?

— Битися в саду? - запитав я.

Генерал Шань охоче вийшов з кімнати. Я скористався нагодою, щоб кинути погляд на Му Жвояня. Вираз його обличчя був блідий. Він також розвернувся і попрямував в сад, жодного разу не поглянувши на мене.

***

Під яскравим і чистим місячним світлом у дворі цей безсмертний правитель, вибачившись, гукнув охоронців. З темряви з'явилося кілька десятків озброєних чоловіків, оточивши Наньміна та Тяньшу. Зброя зіткнулася з брязкотом, і холодні відблиски лез перехрестилися.

Я стояв збоку і спостерігав за видовищем. Все, що я міг зробити, це дочекатися, поки Наньмін не втратить сили, перш ніж підійти й встромити в нього клинок. Все добре, що добре закінчується.

Хенвень, який раніше вийшов з моєї кімнати, щоб розбудити охоронців, повернувся на подвір'я, де стояв і спостерігав за битвою з безпечної відстані.

"Який низький хід", - сказав він мені.

***

Нічого не вдієш. Цей безсмертний правитель тепер був у смертній оболонці, тому як я, простий смертний, міг здолати доблесного генерала Шань Шенліня? Єдиним шансом на перемогу було виснажити його охоронцями, а потім завдати остаточного удару своїм клинком.

Отримавши наказ від безсмертного правителя не чіпати Му Жвояня, охоронці змушені були зосередити всі свої сили на Шань Шеньліні, що значно обмежувало їхні можливості. Несподівано, виявилося, що одного Шань Шеньліня цілком достатньо, щоб відбити атаки численних охоронців. Він швидко помітив вихід з двору і, відбиваючи удари, почав відступати до місячної брами. Тягнучи за собою Му Жвояня, він проскочив через неї й опинився в задньому саду. За кам'янистою огорожею височіла стіна, а за нею - темний провулок. Почувши шум битви, охоронці, що патрулювали головний двір, негайно кинулися на допомогу. Кількість людей зростала з кожною секундою. Шань Шенлінь, ухиляючись від ударів, відступаючи й блокуючи атаки, почав відчувати, як його сили вичерпуються. Коли він дістався до стіни, він вже отримав чотири чи п'ять поранень.

Побачивши прогалину, я стиснув свій довгий клинок і кинувся в натовп.

Правою рукою Шань Шенлінь виставив свій клинок так, що заблокував кілька списів у повітрі. Лівою рукою він завдав удару по натовпу, що наступав з іншого боку, залишивши грудну клітку відкритою. Скориставшись можливістю, я змахнув кінчиком свого клинка і зробив йому честь, націлився в праву частину грудей.

Двадцять сантиметрів.

П'ятнадцять сантиметрів.

Десять сантиметрів.

П'ять сантиметрів...

На відстані п'яти сантиметрів постать переді мною розплилася, і я раптом відчув холод у грудях.

Ошелешений, я глянув униз і побачив, що довгий спис пронизав ліву частину моїх грудей. Інший кінець списа стискали дві довгі й тонкі руки, які здавалися безсилими - я вже тримав ці руки раніше, кістляві руки, які незручно стикалися з моїми власними.

І саме в цю мить здивування на мене налетів порив холодного вітру. Блиснуло сріблясте світло, здавалося, воно виходило від клинка Наньміна.

Мороз вже пробіг по шиї.

Мінґе... Знову він змінив записи у своїй Книзі Долі...

***

Пролунав брязкіт, і холод відступив. Лезо Шань Шенліня, що висіло над моєю шиєю, застигло, бо довгий клинок, що відбивав блакитне світло, був приставлений до шиї Му Жвояня. Блідо-блакитна мантія Хенвеня злегка колихалася на вітрі.

— Відпустіть його, і я дозволю вам і Му Жвояню безпечно залишити маєток князя.

Ох, Хенвень. Не треба було проявлятися. Показувати себе - це одне, але цей твій меч трохи занадто яскравий.

Охоронці стисли в руках зброю, не наважуючись прийняти необдумане рішення.

Шань Шенлінь, піднявши брови, поглянув на Хенвеня.

— Чи маєте ви повноваження прийняти таке рішення?

— Звичайно, - відповів Хенвень, перш ніж звернутися до охоронців. — Опустіть зброю і відступайте з саду.

Пан Джао був гарячим фаворитом князя Східної комендатури. Кмітливі охоронці поклали зброю і відступили до місячних воріт.

Клинок відступив від шиї цього безсмертного правителя. Хенвень також відвів свій довгий клинок від шиї Му Жвояня.

— Молодий пане Янь, - лагідно промовив він, — Вістря списа вже занурилося в його тіло. Чи не варто тепер відпустити?

Руки, що стискали руків'я списа, розтиснулися, і Хенвень підтримав мене рукою за спину.

— Можеш протриматися ще трохи? – прошепотів він, і в ту мить на його обличчі не було нічого, окрім відвертого співчуття.

Я з зусиллям вдихнув холодне повітря і захрипів:

— Це просто... трохи занадто боляче, - я закашлявся.

Мінґе, цей клятий Мінґе!!!

Шань Шенлінь звузив очі, дивлячись на Хенвеня.

— Я навіть не помітив, як ви наблизилися. У вас дивовижна майстерність.

Зрозуміло ж. Він скористався хаосом і використав свої сили, щоб миттєво проявити себе. Було б дивно, якби ви, простий смертний, змогли його виявити.

Хенвень недбало відповів:

— Ви мені лестите.

Шань Шенлінь усміхнувся.

— Я в захваті від вашої врівноваженості. Можу я дізнатися ваше шановне ім'я?

Хенвень відповів:

— Для мене велика честь, що мене запитує генерал Шань. Цей скромний - Джао Хен.

На диво, Шань Шенлінь склав долоні.

— Дякую вам, молодий пане Джао, за ваші сьогоднішні настанови. Сподіваюся, у мене ще буде можливість поспарингувати з вами в інший раз.

Рука Хенвеня залишилася на спині цього безсмертного правителя, утримуючи мене у вертикальному положенні, тому він залишився стояти, і злегка кивнув головою. Шань Шенлінь знову звузив очі, намагаючись прочитати Хенвеня. Потім, тримаючи Тяньшу біля себе, він відвернувся. Тяньшу озирнувся. Я не встиг добре роздивитися його обличчя після того, як він вдарив мене списом. Дивлячись на нього зараз, його обличчя не стало більш зрозумілим, ніж раніше. Ці чорні очі подивилися назад, коли він сказав:

— Мені шкода.

Я зробив глибокий вдих, щоб зібратися з думками.

— Все гаразд. Я заслуговую на це, чи не так...?

Я справді це заслужив.

Му Жвоянь на мить кліпнув, а потім відвернувся.

Шань Шенлінь підхопив Жвояня і перестрибнув через огорожу. Потім вони зникли в ночі.

Я впав на землю й почув, як люди навколо мене почали метушитися, влаштовуючи галас. Це були батько Лі Симіна і двоє старших братів, які повилазили з-під своїх ковдр, дізнавшись про те, що сталося. Мені було цікаво, чи привели вони лікаря.

Хенвень прошепотів:

— Потерпи трохи. Я виведу тебе з тіла, коли відійду подалі від людських очей.

Цей безсмертний правитель задихався з гіркою посмішкою:

— Ти не можеш... Враховуючи ступінь поранень... як тільки ти мене витягнеш... Лі Симін... напевно помре... Я просто повинен залишитися тут і триматися.

І Хенвень крижаним тоном сказав мені:

— Сам винен.