Цей безсмертний правитель був схожий на старе дерево, обтяжене снігом і морозом, що під першим подихом весни знову розквітло квітами.

Простіше кажучи, я був на сьомому небі від щастя.

У своєму неприхованому захопленні я надто довго витріщався на чоловіка навпроти,  і, сам того не усвідомлюючи, моя усмішка ставала все ширшою. Покашлювання Лі Сиюаня позаду мене повернуло мене до тями. Я вже збирався схопити Джао Хена за руки, але кашель посилився.

Князь Східної комендатури виглядав трохи стривоженим.

— Юань-ер[1], ти весь час кашляєш. Ти застудився?

— Зі мною все гаразд, - сказав Лі Сиюань. — Мабуть, я просто вдавився слиною... - потім він пожартував, — Третій Брат, напевно, дуже захопився зовнішністю молодого пана Джао. Він навіть забув його привітати, ха-ха...

Цей безсмертний правитель опам'ятався. Я склав руки в поклоні й привітався:

— Для мене честь познайомитися з вами. Цей скромний - Лі Симін. Молодий пан Джао, будь ласка, не церемоньтеся.

Попри тисячоліття безтурботних розваг на небесах, ми все ще змушені були вдавати ввічливість перед іншими. Цікаво, цікаво.

Князь мовив:

— Цьому батькові довелося протягом кількох днів наполегливо запрошувати молодого пана Джао, перш ніж він погодився приєднатися до нас як помічник. Ви, троє, повинні ставитися до нього з найвищою повагою. Відтепер ви будете називати його лише "Пан Джао".

Кілька днів? Це, мабуть, якась хитрість. Він чекав, поки ви його запросите, вдаючи байдужість, але насправді вмираючи від бажання прокласти собі шлях сюди.

"Пан Джао" з усмішкою зіграв свою роль:

— Ваша Світлість надто люб'язні. Джао Хен цього не вартий.

—  Зовсім ні, зовсім ні, - відповів князь Східної комендатури й наказав слугам прибрати кімнату для пана Джао, допомогти йому з купанням та переодяганням, і приготувати бенкет на честь цього гостя.

Оскільки Пана Джао весь час оточуватимуть слуги, я повернувся до свого двору. Я був як на голках, коли ділився деякими історіями з цим дерев'яним ковадлом Тяньшу, частково розмовляючи з ним, а частково - з самим собою.

— ...Після того, як Дзян Дзия прибув до Січі... - Юаньши Тяньдзвень кілька разів згадував про досягнення свого учня, але цей безсмертний правитель не міг їх пригадати в цей момент. — Гм. Коли Ян Дзянь розколов гору Хва, небо і земля зазнали калейдоскопічних змін, і зірки затремтіли від цього. Той чорний дух ведмедя вистрибнув з гір і сказав: "Даоський священник Джан. Я ніколи не шкодив жодній людині під час культивації тут. Чому ви наполягаєте на тому, щоб забрати моє життя?!

—  Молодий пане Лі, - це був перший раз, коли Му Жвоянь взяв на себе ініціативу поговорити з цим безсмертним правителем. На мить я був приголомшений, не в змозі оговтатися від почутого.

— Вам набридло чути мій голос? Якщо так, то я піду прогуляюся подвір'ям. Вам слід відпочити.

— Все гаразд, - на обличчі Му Жвояня знову з'явилася ледь помітна усмішка, схожа на блискуче сонячне світло на воді. — "Битва Ґванью з Цінь Цьон" – справді чудова книга. Історія про хоробру битву Дзян Дзия, божества Ерлана та даоського священника Джана проти чорного ведмедя справді фантастична.

Я кашлянув, соромлячись.

— Ви, мабуть, застудилися після падіння у воду, тому вам краще прилягти й зігрітися. Цей молодий пан накаже слугам зварити вам трохи імбирного супу.

Останні години дня я провів, прогулюючись подвір'ям. Ми з Му Жвояном обмінялися кількома словами привітання на бенкеті на честь пана Джао, а коли він закінчився, повернулися в свої покої. Після вечірніх процедур я ліг поруч з Му Жвояном.

Коли ніч поглибилась, і все стихло, я почув м'який сміх над головою.

— Сун Яо, ти вже сп'янів від блаженства, ділячи одне ложе з Тяньшу Сіндзюнєм?

***

Скутий в смертному тілі Лі Симіна, я не міг вистрілити словами у відповідь, тож моєю єдиною реакцією було підвестися з-під ковдри. Голос згори запитав:

— Навіщо ти встаєш? Не варто насторожувати Тяньшу різкими рухами. Ляж. Я звільню тебе.

Мій розум прояснився, а кінцівки розслабилися. Вивільнившись з тіла Лі Симіна, я підняв погляд, щоб роззирнутися навколо, а потім пройшов через двері.

Стоячи під місячним сяйвом, голос сказав:

— На щастя, існує мистецтво маскування безсмертних. Якби хтось побачив нас з тобою в такому стані, полетіли б безглузді чутки.

Протерпівши півдня, цей безсмертний правитель нарешті зміг скоротити відстань між нами.

— Хенвень!

Хенвень Ціндзюнь обмахувався своїм потертим складним віялом.

— З Небесного Двору я бачив, як ти обіймався з Тяньшу, тому не втримався і спустився, щоб подивитися ближче. Вид здалеку не такий разючий, як з перших рядів.

Тільки не кажіть мені, що за важкими земними буднями цього безсмертного правителя спостерігають мої побратими безсмертні з хмар?

Моє обличчя смикнулося.

— Як ти міг це побачити?

— Дні в Небесному Дворі спокійні та безтурботні, і неминуче відчуваєш себе самотнім, - сказав Хенвень. — У Мінґе є дзеркало Спостереження Світу Смертних, яке дозволяє бачити події, які відбуваються у світі людей. Іноді він брав мене з собою подивитися.

Подумати тільки, що старий Мінґе все ще тримав у руках такий предмет. Хто знає, кого ще, окрім Хенвеня, він просив дивитися в дзеркало? Від думки про те, що всі ці небесні очі дивилися на мене, поки я обіймав, передавав повітря і годував ліками Тяньшу, моє обличчя спалахнуло.

— Оскільки ти бачив це з дзеркала, то повинен знати, яке життя я веду після того, як спустився сюди. Цього разу ти спустився сюди за наказом Нефритового Імператора чи в приватному порядку?

Цей безсмертний правитель, що дружив з Хенвенєм тисячі років, добре знав його вдачу. Попри його легковажні слова, він, напевно, бачив, яким трагічним було моє становище у смертному світі, і тому зійшов виключно для того, щоб простягнути мені руку допомоги.

— У Мінґе Сіндзюня стільки дрібниць, що йому ніколи перейматися тим, що відбувається тут, - неквапливо промовив Хенвень. — Наньмін Дідзюнь - грізний чоловік у цьому житті. Нефритовий Імператор боїться, що ти не зможеш перемогти його без безсмертних навичок. Тому тобі потрібен помічник. Зрештою, я єдиний у безсмертному царстві, хто має вільний час, і ми з тобою порівняно більше знайомі один з одним. Тому він послав мене сюди.

Далі Хенвень розповів мені, що після спуску він зустрівся з князем Східної комендатури й Лі Сисяня під приводом того, що повертався до міста Шанчвань з прикордонного містечка. Зустріч перетворилася на розмову про військову стратегію в чайній.

Хто такий Хенвень Ціндзюнь, запитаєте ви?

Він був піднесеним правителем у Небесному Дворі, який наглядав за світовою літературою. Лише кількома словами він зачарував князя Східної комендатури так, що той, запаморочившись від подиву, назвав його паном видатного таланту і неодноразово запрошував цього величного безсмертного до свого помешкання.

Останнім часом цей безсмертний правитель затаїв на Нефритового Імператора неабияку образу, але я помилився в його оцінці: хоча Нефритовий Імператор час від часу здійснював огидні вчинки, він все одно був надзвичайно доброчесним, мудрим і доброзичливим. Відправити Хенвеня у світ смертних було все одно, що дати холодним і голодним миску гарячого женьшеневого супу на снігу - це було доброзичливо. Це було схоже на дарування пари крил лютому тигру - це було мудро.

***

Я стояв з Хенвенєм біля ставка з лотосами та привітав його, моє серце було сповнене радості.

Повернувшись до мене, Хенвень усміхнувся.

— Цього разу я спустився під ім'ям, яке ти дав мені - Джао Хен.

Я тихо засміявся і раптом дещо згадав.

— Де розташована кімната, в якій тебе поселили? Покажи мені, щоб я знав дорогу.

Хенвень охоче привів мене туди. Виявилося, що це було в головному лівому крилі після виходу з мого двору Хан.

Зазирнувши до кімнати, я нічого не міг розгледіти у нічній темряві. Я навпомацки дійшов до ліжка, де вмостився, і не втримавшись, зітхнув.

— Коли я бачу ліжко, мені хочеться спати. Я погано сплю останнім часом.

— Якщо хочеш спати, спи, - сказав Хенвень. — В будь-якому разі, Лі Симін все ще в ліжку з Тяньшу. Я відправлю тебе назад до світанку.

Цей безсмертний правитель не церемонився з ним. Я мучився цілий день, а вночі все ще болісно усвідомлював, що Тяньшу поруч зі мною, немов у клітці, намагаючись не розчавити його, коли перевертався, і не перекрити собі дихальні шляхи, коли спав, щоб не розбудити його своїм хропінням. Це була одна турбота за іншою, я не мав душевного спокою.

Цей безсмертний правитель перевернувся на внутрішній бік ліжка і позіхнув, відчуваючи сонливість.

Хенвень ліг поруч зі мною, і я сказав:

— Ти міг би підіймати мене так щоночі. Нехай Лі Симін спить з Тяньшу. Цей безсмертний правитель знайшов собі власне ліжко.

Хенвень неквапливо сказав:

— Послухай себе. З усіх людей ти щоночі ділиш ліжко з Тяньшу Сіндзюнєм, а все ще прискіпуєшся. Ти не боїшся, що в тебе вдарить блискавка? Здається, тобі подобається обіймати Тяньшу, годувати його ліками й направляти йому подих безсмертного повітря, то чому ж ти прикидаєшся переді мною? - він наблизив голову до мого вуха і прошепотів. — Отже, твоє серце зворушене, отримавши божественну прихильність Тяньшу Сіндзюня?

Я простягнув руки, щоб обійняти Хенвеня, підпершись об ліжко, і хтиво промовив:

— Тяньшу може бути ніжним і гарненьким, але як він може зрівнятися з витонченою, неперевершеною чарівністю, яка ставить Хенвень Ціндзюня на перше місце в усьому Небі? Коли Ціндзюнь поруч зі мною, як Сон Яо може звертати увагу на когось іншого? За всі ці тисячі років Сон Яо мав лише один злий задум - насолодитися нічною пригодою з Ціндзюнєм. Якщо Ціндзюнь погодиться...

— Я погоджуюся, - сказав Хенвень низьким баритоном. — То що далі?

Цей безсмертний правитель стримав свою розпусну усмішку і сказав цілком серйозно:

— Тоді небесні війська зійдуть і заарештують нас назад до Небесного Двору. Нефритовий Імператор, безсумнівно, виявить тобі милість і покарає затриманням чи пониженням у посаді. У гіршому випадку ти станеш того ж рангу, що і я. А от моя голова покотиться по Терасі Страти Безсмертних, або ще гірше - моя голова покотиться, а потім в мене влучить блискавка, яка остаточно знищить мене.

Хенвень штовхнув мене назад на подушку.

— Ти знаєш наслідки, тож коли будеш з Тяньшу, пам'ятай, що не варто заходити надто далеко. Ти цілком можеш уявити свою долю, коли ти, той, хто ставив випробування й сам опинишся на місці жертви. Коли це станеться, я не зможу тебе захистити.

Отже, він боявся, що цей безсмертний правитель пройметься почуттями до Тяньшу після того, як направить йому кілька ковтків повітря.

Я позіхнув.

— Не хвилюйся. Коли я був смертним, ворожка сказала, що я приречений на долю вічної самотності. Мені судилося прожити сто життів без дружини, і навіть якби я сто разів перевтілювався, ніхто б мною не зацікавився. Я вже казав тобі? Перед тим, як піднятися до Небесного Двору...

Хенвень пробурмотів:

— Мг, ти вже багато разів розповідав..., - перевернувся і замовк.

Цей безсмертний правитель насупився.

— Я ще не закінчив розповідати. Ти навіть не знав, що я збирався сказати, а твоєю першою реакцією було сказати, що ти вже чув цю історію раніше?

От як можна заткнути свого друга!

Хенвень навіть не озвався. Судячи з усього, він...

...заснув.

Я приречено зітхнув і перевернувся обличчям до стіни.

Можливо, я й справді розповідав йому про ту подію.

***

Я, напевно, одного разу - або декілька разів - розповідав Хенвеню про всі свої смертні дурощі, які я робив до свого вознесіння. Однак я вважав, що про це все ще варто поговорити, і на те є вагома причина.

Бо за всі мої тисячі років існування - людського і безсмертного - той інцидент був єдиним, що мав хоч якесь віддалене відношення до того слова. Це був єдиний раз, коли я закохався як смертний.

Тоді я був в розквіті молодості й проводив цілі дні, відвідуючи будинки розпусти заради розваги, вважаючи себе вільнодумцем-романтиком. Одного дня, йдучи вулицями Чан’ань, я раптом озирнувся і побачив приголомшливу красуню, що спиралася на бильця, і цим єдиним поглядом вона вирішила мою долю.

Вона була куртизанкою, яка співала в будинку розпусти. Її пісня коштувала десять штук тонкого шовку, а щоб провести з нею ніч, потрібно було мати щонайменше сто лян[2] золота. Я щедро витратив тисячу лян, легко обмінявши їх на чудову ніч з нею. Не бажаючи змушувати її вдавати подружнє блаженство в ліжку, я просто сидів і розмовляв з нею кожної ночі, роблячи все можливе, щоб догодити їй, в надії, що вона зізнається мені в коханні.

Зрештою, вона закохалася не в мене, а в убогого вченого.

Вона продала всі коштовності, антикваріат, нефрит, цінні чорнильниці та дорогоцінну семиструнну цитру, яку я їй подарував, щоб орендувати будинок для вбогого вченого та спонсорувати його навчання. Вона також підкупила всіх посадових осіб, щоб він міг брати участь в імператорському іспиті. Зрештою, цей злиденний вчений став кращим учнем на імператорських іспитах.

На рожевому паланкіну її занесли до його будинку, де вони нарешті одружилися, і вона стала дружиною іншого чоловіка.

І ця історія кохання ширилася вулицями.

І в цій історії я був тим лохом, який фінансово допоміг закоханим зустрітися.

Можна собі уявити, яким розбитим був цей безсмертний правитель. Вдень я топив свій смуток у вині, а вночі оплакував своє розбите серце віршами. Я міг прочитати кожну сумну поезію та вірш у зворотному порядку - від туги Лі Шанїна про весну, що минає, до меланхолії осені Вей Джвана та десятирічної п'янкої мрії Ду Му про Янджоу. Моє серце було розбите з дев'ятого дня дев'ятого місяця до п'ятого місяця наступного року.

Я застав її під час Фестивалю Драконових Човнів у головній залі храму, де вона запалювала пахощі. Тоді я запитав її: "Чим той вчений кращий за мене?". Моя любов до неї була глибокою і щирою, але вона віддала своє серце вченому.

 Вона відповіла: "Молодий пане, ви говорите тільки про кохання, але насправді ви не розумієте, що таке кохання. Ви гадали, що закохатися означає розтринькувати гроші, а кохати когось - дарувати дорогоцінну семиструнну цитру, запахущі віяла, нефритові браслети та золоті шпильки для волосся. Мій чоловік, хоч і був тоді бідний, зміг відкрити мені своє серце, а я - йому. Ви, можливо, молодий пан багатого і могутнього клану, але ви, напевно, ніколи не їли супу з локшини в придорожньому прилавку. Ви плутаєте особисту примху зі справжнім коханням. Тож як ти можеш зрозуміти принцип "ми - одне ціле", коли пара взаємно закохана?".

Пригнічений, я пішов з храму і блукав вулицями. Понад рік туги й душевного болю, вона спростувала усе як якусь миттєву примху, яка нічого не варта.

Звідти, де я стояв, я бачив клуби диму на узбіччі вулиці. Невже моє кохання не було коханням лише тому, що я ніколи не їв супу з локшини?

Засмучений, я попрямував до джерела диму і присунув маленький стілець до низького столика. Потім я сів і в розпачі попросив: "Шановний, дайте мені миску супу з локшини".

І після того, як я випив цю миску супу з локшиною, я став безсмертним Сон Яо.

Хенвень удавав, що втішає мене: "Доля. Така доля. Неможливо протистояти волі Небес".

Точно. Це була насмішка, з якою Хенвень відреагував на долю цього безсмертного правителя. Я справді раніше розповідав йому про цей випадок.

Цей безсмертний правитель відповів довгим зітханням:

— Доля визначила, що я приречений на вічну самотність.

Хенвень, що лежав із заплющеними очима обличчям до ставка з лотосами, відповів:

— Ні, ні. Доля визначила, що ти станеш безсмертним.

У такому разі, ця справа з Тяньшу і Наньміном була створена за тією ж схемою, як і моя минула історія кохання.

Лі Симін вподобав Му Жвояня, який був взаємно закоханий в Шань Шенліня. Лі Симін тримав Му Жвояня у полоні поруч із собою, використовуючи всі можливі засоби, щоб катувати і розлучити закоханих. Нефритовий імператор ніколи не влаштував би щасливого кінця для Наньміна і Тяньшу, але Му Жвоянь і Шань Шенлінь залишилися взаємно і непохитно закоханими.

Чи можу я сказати, що я все ще, по правді кажучи, той лох, який допоміг голубкам об’єднатися?

Тільки не кажіть, що мені судилося грати таку роль у такому шоу!

Нефритовий Імператор, цей огидний дивак!!

***

Цей безсмертний правитель заснув з накопиченими образами, так що навіть у моєму сні з'явився озброєний Наньмін Дідзюнь, який привіз до воріт маєтку рожевий паланкін і, виблискуючи клинком, вимагав повернення Тяньшу.

Навіть коли я подумки кричав: "Дідзюню, поспішайте, посадіть Тяньшу на паланкін і біжіть якнайдалі, цей безсмертний правитель більше не хоче за ним наглядати", я люто промовив: "Цей безсмертний правитель наполягає на тому, щоб Тяньшу був моїм. Він моя дорогоцінна людина. Ніхто не може відібрати його в мене!"

В моєму мареві хтось підняв мене і струснув.

Я подивився на Хенвеня, який схопив мене за комір, розплющивши очі наполовину.

— Що?

Хенвень протягнув слова:

— Твій дорогоцінний Тяньшу лежить на ліжку у твоїй спальні й кашляє кров'ю прямо зараз. Припини кричати уві сні і йди перевір його стан.

Цей безсмертний правитель повернувся до кімнати Лі Симіна. Наставав світанок, і в півсутінках я побачив білосніжне обличчя Тяньшу. Його очі були млявими, навіть коли він заплющував їх, а з куточка губ стікала кров. Біла, закривавлена хустинка впала на підлогу. Плями також були присутні на куточках його ковдри й там, де розходилися рукави.

Звідки це взялося?!

Поруч зі мною Хенвень сказав:

— Об'єкт твоїх почуттів вже втратив кров і знепритомнів. Чого ти стоїш? Швидше бери його на руки й клич лікаря.

Потім він підняв руку і штовхнув мене в тіло Лі Симіна.

Я перевернувся і сів на ліжку. Напівобіймаючи Тяньшу, я витер кров у куточку його губ.

Хенвень використовував заклинання маскування, але він зробив його так, щоб смертні очі Лі Симіна могли його бачити. Сидячи на стільці, він з посмішкою спостерігав, як Тяньшу падає в мої обійми.

Зібравшись з силами, я гучно гукнув:

— Люди!

Служниця відчинила двері з поклоном. Тремтячим голосом я наказав:

— Швидко, покличте лікаря. Молодий пан Янь кашляє кров'ю.

***

Лікар з маєтку повідомив мені, що пульс молодого пана Янь був слабким і нерівномірним. "Застуда в поєднанні з його хронічним захворюванням призвела до застою крові та накопичення мокротиння", і так далі, і тому подібне.

Я перервав його махнувши рукавом. 

— Цей молодий пан не дуже розуміється на медицині, тож який сенс мені тут теревенити? Якщо ти знаєш, що його турбує, то лікуй.

Старий погодився і повільно виписав рецепт. Він сказав, що може виписати ліки лише для стабілізації кашлю, маючи на увазі, що хворобу Му Жвояня не можливо було вилікувати.

Не можна повністю вилікувати... Невже це туберкульоз?

Я поглянув на Му Жвояня. Не дивно, що він був худорлявий, блідий і цілий день кашляв. Весь цей час він хворів на туберкульоз...

Хенвень, який ще не пішов, неквапливо заговорив з-за столу:

— Поглянь, як ти хвилюєшся. Така ніжність. Такий душевний біль.

Серце цього безсмертного правителя розривається від твоїх колючок, звідки в тебе взагалі час і енергія, щоб плюватися отрутою? Побачивши, що нікого поруч немає, я прошепотів:

— День уже розвиднився. Хіба молодий пан Джао не турбується, що хтось піде шукати радника?

— Ти маєш рацію, - погодився Хенвень. — Тоді я повернуся до своєї спальні. Доглядай за Тяньшу.

Спалах сріблястого світла, і він зник. Нарешті.

Цей безсмертний правитель сів на край ліжка. Тяньшу ще не прокинувся. Я поклав його руку назад під ковдру і щільніше закутав його.

Здавалося, Нефритовий Імператор був особливо жорстоким до Тяньшу. Його сім'я була повністю винищена, його забрали як коханця для іншого, а тепер він захворів на туберкульоз. Його змусили страждати, буквально на краю прірви. Натомість Наньмін насолоджувався життям генерала Південної комендатури. Я жодного разу не чув про якісь нещастя, що спіткали його.

Тяньшу прокинувся, перш ніж я встиг догодувати його ліками. Я протер кутики його рота рукавом.

— Занурення у воду лише спричинило загострення вашої хвороби. Навіщо ви самі себе мучите?

Му Жвоянь гірко посміхнувся.

— Можливо, моєму тілу судилося бути при смерті. Доведеться знову вас потурбувати.

Я сказав з награною усмішкою:

— Ви моя найдорожча людина. Заради вас я готовий на все.

Нефритовий Імператор звалив вас на цього безсмертного правителя, зробивши вас моєю відповідальністю. Що б цей безсмертний правитель не повинен був зробити, він заслужив на це.

Я бурчав подумки, але це не вгамувало моєї тривоги. Не витримавши, я запитав:

— Лікар сказав, що у вас давня хвороба. Не так багато часу минуло відтоді, як маєток Му зазнав судового переслідування. До цього ви були молодим паном резиденції прем'єр-міністра. Як ви без жодних на те причин захворіли на туберкульоз?

Му Жвоянь нічого не відповів.

Я запитав:

— Тільки не кажіть мені, що це знову пов'язано з Шань Шенліном? - оскільки він мовчав, я продовжив, — Ваша любов до нього міцніша за золото. Коли ви збираєтеся розповісти мені вашу історію кохання? - я простягнув руку, щоб зібгати пасмо його волосся. — Нехай цей молодий пан дізнається, як той чоловік завоював ваше серце.

Му Жвоянь мовчав. Я довго грався з його волоссям, перш ніж відпустити його, і вийшов з кімнати.

На доріжці перед двором у мою ногу стрілою влетіла якась фігура. Маленькі ручки схопили й затрусили поділ моєї мантії.

— Молодший Дядечку, Молодший Дядечку!

Мої брови сіпнулися. Погладжуючи Дзіньніна по голові, я запитав:

— Чому ти бігаєш замість того, щоб вчитися?

Я скоса поглянув і побачив, що Дзіньшу ховається, його маленька голівка ледь видніється з-за стовпа. Він відсахнувся, коли зрозумів, що я його помітив.

Цей безсмертний правитель пишався своєю чарівністю і безтурботністю, але ця дитина завжди реагувала на мене, як на справжнього духа тигра. Як дивно.

Дзіньнін зморщив носа і струсонув мою ногу.

— У мене болить рука, коли я пишу. Молодший Дядечку, я хочу піти до дядечка у двір. У мене болить рука. Я хочу попросити його здути біль.

Моє обличчя смикнулося. Цей слизький бешкетник.

Здалеку наближався Хенвень зі сторони навчальної кімнати.

Дзіньнін чіплявся до моєї ноги, тож я залишився на місці й привітав його сухим сміхом:

— Який збіг. Це ж пан Джао.

Хенвень поклонився, як годиться, коли наблизився.

— Третій Молодий Пан, - він усміхнувся людині на моїй нозі. — Це маленький пан?

Це викликало в мене ще один сухий сміх. Раптом Дзіньнін відпустив мою ногу і кинувся на обидві ноги Хенвеня.

— Ґеґе[3]...

Його вага насправді змусила високого і стрункого Хенвеня відступити на крок назад. Дзіньнін міцно вхопився за поділ мантії Хенвеня і розгойдував її з боку в бік. Підвівши своє маленьке личко, він запитав солоденьким наївним голосочком:

— Ґеґе, як вас звати?

Хенвень Ціндзюнь був чистокровним безсмертним, він ніколи не був частиною цього світу і тому ніколи не бачив такої дитини раніше. На мить він розгубився. Потім, всупереч своїй волі, він розреготався.

— Ви мене питаєте?Моє прізвище Джао, а дане ім'я Хен.

Цей безсмертний правитель ступив вперед і спробував відірвати Дзіньніна, але бешкетник не зрушив з місця. Не зважаючи на мої зусилля, він сказав:

— Джао-ґеґе гарний. Дзіньніну подобається! Обійміть мене, Джао-ґеґе!

Я скривився і відтягнув його від Хенвеня.

— Цить! Кого ти називаєш "Джао-ґеґе"? Це пан Джао, якого твій дідусь запросив до маєтку. Привітай його належним чином!

Дзіньшу, який смоктав палець, потроху скорочував відстань між своєю колоною і Хенвенем. Коли я наблизився, він знову відсахнувся.

Хенвень, з іншого боку, усміхався, наче насолоджувався цим, коли Дзіньнін вигинався, намагаючись знову накинутися на нього.

Голос з алеї закричав:

— Нін-ер, що ти робиш?!

***

Дзіньнін одразу став взірцем слухняної дитини.

Його батько, Лі Сисянь, швидко підійшов і відтягнув Дзіньніна за вухо до себе.

Дзіньшу опустив голівку і тихо, ледь чутно, як комарик, сказав:

— Батьку.

Лі Сисянь суворо дорікнув хлопчику:

— Така неввічливість перед цим шанованим гостем! Чи так я тебе виховував?! Повертайся до своєї кімнати й сто разів перепиши "Протокол належної поведінки та роздумливих слів"!

Надуті губи Дзіньніна швидко перетворилися на ридання і схлипування.

Дві няньки підхопили Дзіньніна і Дзіньшу та швидко забрали їх геть.

Дзіньнін плакав, йдучи, але навіть коли він витирав сопливий носик рукавом, він не забував озиратися на Хенвеня.

Лі Сисянь поклонився.

— Мій син перейшов межу і був грубим з паном Джао. Пане Джао, будь ласка, не тримайте на нього зла.

"Пан Джао" усміхався так широко, що його очі звузилися до щілин, то як він міг тримати зло на цю дитину?

— Старший молодий пан, ви занадто ввічливі. Маленький пан молодий і простий за натурою, але його мова і проникливість мають природний розум. Одного дня він стане видатним талантом.

Лі Сисянь з належною скромністю відхилив цю похвалу, потім повернувся до цього безсмертного правителя.

— Батько в головному залі. Він кличе тебе поквапитися і з'явитися до нього.

Вираз обличчя Лі Сисяня був важким. Справа, мабуть, була важливою. Саме з неабияким занепокоєнням цей безсмертний правитель поквапився до головного залу і зустрів Лі Сиюаня біля дерева-парасольки. Частково прикриваючи рот, він прошепотів:

— Батько дізнався про тебе і чоловіка у твоєму подвір’ї. Він розлючений.

***

Князь Східної комендатури стояв на головному місці в головній залі з абсолютно розлюченим виразом обличчя. Цей безсмертний правитель ледь встиг ступити в кімнату, як він гаркнув:

— Зачиніть двері!

Двері гучно зачинилися. Князь вказав на густий кластер меморіальних табличок на родинному вівтарі за його спиною і наказав:

— Вставай на коліна.

Я не мав іншого вибору, як підкоритися.

Тск, старі пердуни, від мого коліна ваша реінкарнація відкотиться на тисячу років. Весело вам буде мати зіпсоване щастя протягом трьох життєвих циклів.

Кінчики бороди князя наїжачилися.

— Неслухняний син. Як твій батько, я ніколи не карав тебе протягом цих десяти чи двадцяти років, враховуючи твою тупуватість. І от виявляється, у тебе тепер є гомосексуальний фетиш і коханець! Сьогодні дивись, як цей князь зламає твою мерзенну схильність перед нашими предками! - він заревів, — Принести дисциплінарну палицю!

З темряви з'явився молодий слуга, тримаючи в руках залізну палицю, обмотану дротами. Сама палиця була завтовшки з обідок маленького горнятка.

Не було жодних сумнівів, що князь походив з жорстокої військової династії. Навіть його домашня дисципліна відрізнялась нещадною суворістю.

За наказом князя, слуга притиснув мене до довгої лави, яку щойно принесли. Переконавшись, що я не можу поворухнутися, князь Східної комендатури засукав рукава і замахнувся палицею на мою спину. Пролунав жахливий удар, і гострі дроти вп'ялися в мою плоть. Біль пронизав мене, змушуючи закричати від болю. Раптом, у поле зору з'явилося золотисте сяйво, і я відчув, як мене підіймають у повітря.

Хенвень схопив цього безсмертного правителя і прошепотів:

— Вибач, що спізнився, - ніжно погладжуючи мою спину. — Ти поранений? Дуже боляче? - він мав винуватий вигляд, його погляд був стурбованим.

— Як той один удар міг зашкодити моєму справжньому "я"? - сказав я з усмішкою. — Це для смертної плоті Лі Симіна був біль. Завдяки тобі, це боліло лише мить. Якби я не міг розраховувати на Мінґе Сіндзюнь, хтозна, як би я був скалічений?

Вираз обличчя Хенвеня розслабився. Він залишався поруч зі мною, поки ми летіли й спостерігали, як князь лупцював Лі Симіна, один нещадний удар за іншим. Спина Лі Симіна була вся в крові.

Молодий слуга схлипуючи сказав:

— Ваша Світлість, Третій Молодий Пан, здається, знепритомнів.

Лише тоді князь стримав свою руку.

— Виродок! Подумати тільки, він знепритомнів!

Молодий слуга перевернув Лі Симіна, поклав руку під ніс і заголосив:

— Ваша Світлість, Третій Молодий Пан б-більше не дихає!

На обличчі князя промайнула тривога. Він наказав молодому слузі негайно кликати лікаря.

З наших місць над усім цим, Хенвень і цей безсмертний правитель спостерігали, як юрба оточила знепритомніле тіло. Лікар вимірював пульс, робив акупунктуру, вливав ліки в горло, затискав верхню губу і прикладав лід.

Я спостерігав за цим з великою цікавістю, коли раптом дещо згадав: жорстокість князя Східної комендатури довела до такого стану навіть його сина. Чи дістався він вже до Тяньшу? Я поквапився назад до свого двору.

Але Тяньшу не було ні в спальні, ні на дворі.

Я вимовив заклинання пошуку, щоб знайти його. Як виявилося, його потягли до сараю на задньому дворі.

Я встиг як раз вчасно, щоб побачити, як міцний слуга саме підносив чашу у своїй руці до рота Му Жвояня.

На чорному відварі в мисці все ще плавала біла піна.

Здивований Му Жвоянь поглянув на миску. Його брови і очі виражали захоплення, коли він з очікуванням відкинув голову назад.

Я ніколи не бачив, щоб ти був таким слухняним, коли я годував тебе.

Я вибухнув гнівом і послав маленький спалах блискавки. Миска в руках кремезного слуги розбилася об землю, а відвар зашипів, випускаючи білий дим.

Кремезний слуга подивився у повітря, на його обличчі був вираз жаху.

— Звідки в кімнаті могла з’явитися блискавка серед білого дня?! Привид! Там привид!!!

Він схилився над землею і почав сильно кланятися.

— Будь ласка, збережіть мені життя, о великі безсмертні! Будь ласка, збережіть мені життя! - потім він вискочив з кімнати, волаючи, — Привид!

Привид, та й годі. Який привид міг послати блискавку?

Му Жвоянь подивився вниз, а потім вгору на небо. З самоіронічною, гіркою посмішкою він поскаржився:

— Схоже, небеса дійсно насміхаються наді мною.

Ну що ж, Тяньшу, раз ви це знаєте. Той, хто насміхається над вами, це Нефритовий Імператор. Це не стосується жодних інших безсмертних на небесах.

У якийсь момент Хенвень з'явився поруч зі мною.

— Навіть якщо Тяньшу випив би це, нічого б не змінилося. Тобі не потрібно було виявляти сліди свого безсмертного "я".

— Він не помре, якщо вип'є це, - сказав я, — Але в нього все одно буде боліти живіт. Мені ліньки постійно доглядати за ним. Навіть якщо він виживе, випивши отруту, і ніхто не врятує його, він стане демоном в очах цих людей. Це принесе нескінченні проблеми в майбутньому.

Хенвень спостерігав за мною, але нічого не сказав.

***

Ми повернулися до головної зали якраз вчасно, щоб побачити групу втомлених слуг, які несли Лі Симіна назад до двору. Поки князь і двоє його синів зітхали з тривогою перед ліжком Лі Симіна, цей безсмертний правитель знову занурився в тіло.

Я злегка розплющив очі й ледь чутно вигукнув:

— Жвояню… Жвояню…Навіть якщо я помру, я не зможу жити без тебе... - жалібно дивлячись у той бік, де левітував Хенвень, я безнадійно заплющив очі. Він знову підняв мене в повітря, і Лі Симін знову знепритомнів.

Зі сльозами на очах Лі Сиюань сказав:

— Батьку, здається, у нас немає іншого вибору. Краще дозволити Третьому Брату залишити того чоловіка, ніж знову бачити його перетвореним на порожню людську оболонку, чи не так?

Лі Сисянь також озвався:

— Батьку, схоже, це доля.

Князь Східної комендатури підвів погляд до неба і важко зітхнув:

— Який гріх! Яке зло вчинив цей князь, що мій негідник став таким? - його старечі очі наповнилися сльозами, і він заплющив їх від нестерпного смутку. — Забудьте. Навіть негідник - це життя з власною долею. Хай буде так, - потім він наказав, — Заведіть лікаря Ґво до сараю і подивіться, чи можна ще врятувати чоловіка всередині.

За мить троє чи четверо людей заштовхали Тяньшу всередину. Князь скоса поглянув на нього, потім важко фиркнув і змахнув рукавами.

Му Жвояня підштовхнули до мого ліжка, і коли він побачив, який трагічний вигляд мав Лі Симін, вираз його обличчя трохи змінився, і він став виглядати більш людяним, ніж колишній Тяньшу.

Лі Сиюань сказав зі свого місця біля ліжка:

— Третій Брате, прокидайся. Той, за ким ти тужиш, вже тут.

Хенвень посміхнувся і поплескав мене по плечу.

— Час тобі повернутися і влаштувати шоу.

 Раптом він вдарив мене долонею, повернувши назад у тіло Лі Симіна.

Я поворухнувся і розплющив очі. Слабким голосом я пробурмотів:

— Жвоянь… Жвоянь…

Тремтячою рукою я двічі безсило махнув у повітрі. На диво, мої пальці вхопили щось тверде - крижану, худорляву руку, що притискалася до моєї долоні. Рука Му Жвояня.

Цими двома спробами я просто влаштовував шоу, я ніколи не очікував, що справді спіймаю його руку. Поки я розмірковував, як діяти далі, переді мною спалахнуло золоте сяйво, і я знову опинився в повітрі.

Цей безсмертний правитель безпорадно спостерігав, як голова Лі Симіна знову опустилася на ліжко, а його ліва рука все ще трималася за руку Му Жвояня.

Хенвень безтурботно вимовив:

— Чудово, чудово.

***

Лі Сиюань кашлянув.

— Третій Брате, добре відпочинь. Ми завтра навідаємо тебе знову.

Він озирнувся і подав знак очима Лі Сисяню.

Лі Сисянь поквапливо підхопив:

— Так, так. Третій Брат серйозно поранений, і ліки щойно нанесли. Йому потрібен відпочинок. Батьку, тобі теж варто піти відпочити до своїх покоїв.

Сказавши це, він повернувся до молодих слуг і служниць.

— Хто не залучений, можете йти. Решта стоїть на варті біля дверей. Як тільки принесуть ліки, подайте їх Третьому Молодий Пану.

Князь Східної комендатури скоса глянув на ліжко, зітхнув і пішов, знову махнувши рукавами. Інші розійшлися. Лі Сиюань постояв, поки не залишився останнім, потім розвернувся на п'ятах до ліжка і поклонився Му Жвояню.

— Наш батько впертий і запальний за натурою, а мій Третій Брат справді багато турбот завдає старому. Сьогодні гнів взяв над ним гору, і він зробив тобі велику кривду. Сподіваюсь на ваше розуміння.

Лише після цього він вийшов з кімнати.

Двері зачинилися, залишивши в кімнаті лише Тяньшу і Лі Симіна. Я вибачливо всміхнувся Хенвеню:

— Чи зможеш ти знову підняти мене після того, як я повернуся в тіло, і відпущу руку Тяньшу?

Хенвень здивовано звів брови.

— Навіщо поспішати? Було нелегко вхопити його руку, тож, що б це не було, тримай її довше. Нікого немає поруч. Подивимось, як Тяньшу поставиться до тебе, Третій Молодий Пан Лі.

Цей безсмертний правитель міг лише хихикнути у відповідь.

Му Жвоянь стояв біля ліжка, його брови були трохи насуплені, коли він дивився на нерухомого Лі Симіна, що лежав горілиць. Потім він нахилився, щоб обережно висмикнути свою руку з пальців Лі Симіна. Він підняв тонку ковдру, що лежала біля ліжка, і накрив нею Лі Симіна.

Хенвень широко усміхнувся, дивлячись на мене.

— Це виглядає багатообіцяюче.

Цей погляд змусив безсмертного правителя сухо і засоромлено кашлянути. Я розсміявся:

— Тяньшу Сіндзюнь завжди співчував слабким при Небесному Дворі. Ця його схильність ані крихти не змінилася, навіть коли він став смертним.

Через хвилину молода служниця постукала і ввійшла, принісши заспокійливий відвар. Звичайно, вона подала його Му Жвояню, сказавши:

— Чи можу я потурбувати молодого пана Янь, щоб він нагодував молодого пана Лі Симіна? Ця покірна рабиня повинна йти, - після чого вклонилась і вийшла.

Му Жвоянь стояв там, тримаючи чашу з ліками. Я не втримався і витягнув шию, щоб краще роздивитися. Насправді я відчув легкий натяк на радість, коли Тяньшу загорнув мене ковдрою. Лі Симін був наче живий мрець у ліжку, і я гадав, який метод використає Тяньшу, щоб нагодувати його ліками.  

З-за спини цього безсмертного правителя пролунав підступний тон Хенвеня:

— Ти так сильно витягнув шию, що вона схожа на арковий міст. Чекаєш, щоб Тяньшу нагодував тебе з рота в рот?

Га? Наскільки цей безсмертний правитель пам'ятав, Хенвень Ціндзюнь ніколи не вивчав мистецтво читання думок.

Хенвень протягнув:

— Мрій далі, - потім він штовхнув мене назад у тіло Лі Симіна. — Поводься пристойно і випий ліки.

Я міг лише розплющити очі й вдавати, що намагаюсь прокинутися. Заволодівши тілом Лі Симіна, я одразу відчув спалах болю від ран. Слабким голосом я покликав Жвояня і почув його  чистий і холодний голос:

— Ось ліки. Спочатку випийте їх.

Ну, саме для цього цей безсмертний правитель і прибув сюди. Але спершу треба було розіграти виставу. Я намагався трохи підвестися, говорячи уривчасто:

— Жвояню... Жвояню... Ви досі тут... Мій батько, він... він завдав вам проблем…

Мовчки Му Жвоянь підніс мені чашу. Підпершись, я прийняв її й випив. Коли чаша спорожніла, Му Жвоянь поставив її назад на столик. Коли він відчинив двері, молода служниця одразу ввійшла і забрала чашу. Мов людина на межі смерті, я прохрипів:

— Молодий пан Му все ще хворий. Відведіть його в східне крило для відновлення. Ми поговоримо знову, коли я видужаю від ран. 

Молода служниця погодилась.

***

Хенвень знову підняв мене в повітря, залишаючи Лі Симіна лежати горілиць на ліжку. Це дало цьому безсмертному правителю можливість байдикувати протягом кількох днів.

Вночі я спав у спальні Хенвеня. Вдень я робив себе невидимим і прогулювався садами князя, а потім змінював зовнішність і блукав вулицями. Кілька разів на день я повертався до тіла Лі Симіна, щоб прийняти ліки, поїсти та виконати інші потреби.

Натомість Хенвень був зайнятий державними справами. Князь Східної комендатури високо цінував свого радника, пана Джао, і щодня запрошував його разом із синами до кабінету для обговорення важливих справ та стратегій, ґрунтуючись на поточній ситуації у світі. Я приховався поруч з Хенвенєм, слухаючи ці розмови, які, на жаль, виявилися досить нудними. Зрештою, не витримавши одноманітності, я негідно покинув Хенвеня і вирушив на вулиці, щоб послухати музику. Ображений Хенвень, затаївши образу, відмовився дозволити цьому безсмертному правителю спати в його ліжку тієї ночі.

Я міг лише стояти біля його ліжка і заспокійливо усміхатися.

— Чи зможе Хенвень Ціндзюнь змусити товариша спати на гілці дерева такої вітряної ночі?

Хенвень відповів із похмурим обличчям:

— У садибі більш ніж достатньо вільних бічних кімнат. Невже ти не можеш спати в одній з них?

Я похитав головою:

— Вільних кімнат багато, але тих, де є ліжко і ковдра – мало.

— Тоді будь Лі Симінем, - сказав Хенвень. — У тій кімнаті таке велике ліжко. А ще в східному крилі м'яке ліжко Тяньшу з товстою ковдрою. Це також хороше місце, щоб поспати.

Я видав жалюгідний вигляд і сказав:

— В Лі Симіна болітиме спина, а спати з Тяньшу - болітиме голова, - після чого змінив вираз на хтиву посмішку і поклав руку на плече Хенвеня.

— У світі можуть бути мільйони ліжок, але ця покірна людина бажає лише ліжка Ціндзюня.

Хенвень засміявся:

— Ти кажеш це, ніби не боїшся бути відправленим на Терасу Страти Безсмертних.

Таким чином, мені вдалося успішно пролізти під ковдру Хенвеня.

***

Як і годиться моєму втіленню, рани Лі Симіна загоїлися швидко. Всього за чотири-п'ять днів синці зникли, а рани поросли кіркою.

Його одужання означало, що мої дні дозвілля добігли кінця. Я знову повернувся до буття Лі Симіна, ночуючи на тому просторому ліжку в моїй спальні, і взяв Тяньшу назад під свій бік.

Протягом останніх днів моя вроджена форма блукала надворі, і я кілька разів заглядав, щоб подивитися на Тяньшу. Він з'їдав трохи їжі щодня, читав кілька томів класики та інших книг, а потім сумував за Шань Шенліном під маленьким абрикосом, що ріс біля ставка, граючи в шахи сам з собою. Занурений у таке одноманітне існування, не дивно, що він занедужав.

Я перевів Тяньшу назад до моєї спальні. Вночі він досі кашляв. Щобільше, він не видавав жодного звуку. Натомість він придушував кашель, щільно затуляючи рот руками. Цей безсмертний правитель не міг не відчувати співчуття до цього крихкого, кволого тіла. Я допоміг йому підвестися і поплескав по спині, щоб полегшити його стан, а потім відчинив двері й наказав слугам заварити гарячий чай, який я потім налив йому.

Зі щирістю я сказав:

— Не стримуйтесь, якщо відчуваєте, що хочете кашляти. Я не боюся прокинутись від цього.

Му Жвоянь слухняно випив чай і ліг. Зітхнувши, я приєднався до нього.

У мене ледь боліла голова, коли я почув той комариноподібний голос:

— Сон Яо Юаньдзюню, Сон Яо Юаньдзюню...

Старий Мінґе, якого я не бачив уже кілька днів, був тут.

А приходячи сюди, він, напевно, мав для мене нову огидну роботу.