Цей безсмертний правитель був схожий на старе дерево, обтяжене снігом і морозом, що під першим подихом весни знову розквітло квітами.
Простіше кажучи, я був на сьомому небі від щастя.
У своєму неприхованому захопленні я надто довго витріщався на чоловіка навпроти, і, сам того не усвідомлюючи, моя усмішка ставала все ширшою. Покашлювання Лі Сиюаня позаду мене повернуло мене до тями. Я вже збирався схопити Джао Хена за руки, але кашель посилився.
Князь Східної комендатури виглядав трохи стривоженим.
— Юань-ер[1], ти весь час кашляєш. Ти застудився?
— Зі мною все гаразд, - сказав Лі Сиюань. — Мабуть, я просто вдавився слиною... - потім він пожартував, — Третій Брат, напевно, дуже захопився зовнішністю молодого пана Джао. Він навіть забув його привітати, ха-ха...
Цей безсмертний правитель опам'ятався. Я склав руки в поклоні й привітався:
— Для мене честь познайомитися з вами. Цей скромний - Лі Симін. Молодий пан Джао, будь ласка, не церемоньтеся.
Попри тисячоліття безтурботних розваг на небесах, ми все ще змушені були вдавати ввічливість перед іншими. Цікаво, цікаво.
Князь мовив:
— Цьому батькові довелося протягом кількох днів наполегливо запрошувати молодого пана Джао, перш ніж він погодився приєднатися до нас як помічник. Ви, троє, повинні ставитися до нього з найвищою повагою. Відтепер ви будете називати його лише "Пан Джао".
Кілька днів? Це, мабуть, якась хитрість. Він чекав, поки ви його запросите, вдаючи байдужість, але насправді вмираючи від бажання прокласти собі шлях сюди.
"Пан Джао" з усмішкою зіграв свою роль:
— Ваша Світлість надто люб'язні. Джао Хен цього не вартий.
— Зовсім ні, зовсім ні, - відповів князь Східної комендатури й наказав слугам прибрати кімнату для пана Джао, допомогти йому з купанням та переодяганням, і приготувати бенкет на честь цього гостя.
Оскільки Пана Джао весь час оточуватимуть слуги, я повернувся до свого двору. Я був як на голках, коли ділився деякими історіями з цим дерев'яним ковадлом Тяньшу, частково розмовляючи з ним, а частково - з самим собою.
— ...Після того, як Дзян Дзия прибув до Січі... - Юаньши Тяньдзвень кілька разів згадував про досягнення свого учня, але цей безсмертний правитель не міг їх пригадати в цей момент. — Гм. Коли Ян Дзянь розколов гору Хва, небо і земля зазнали калейдоскопічних змін, і зірки затремтіли від цього. Той чорний дух ведмедя вистрибнув з гір і сказав: "Даоський священник Джан. Я ніколи не шкодив жодній людині під час культивації тут. Чому ви наполягаєте на тому, щоб забрати моє життя?!
— Молодий пане Лі, - це був перший раз, коли Му Жвоянь взяв на себе ініціативу поговорити з цим безсмертним правителем. На мить я був приголомшений, не в змозі оговтатися від почутого.
— Вам набридло чути мій голос? Якщо так, то я піду прогуляюся подвір'ям. Вам слід відпочити.
— Все гаразд, - на обличчі Му Жвояня знову з'явилася ледь помітна усмішка, схожа на блискуче сонячне світло на воді. — "Битва Ґванью з Цінь Цьон" – справді чудова книга. Історія про хоробру битву Дзян Дзия, божества Ерлана та даоського священника Джана проти чорного ведмедя справді фантастична.
Я кашлянув, соромлячись.
— Ви, мабуть, застудилися після падіння у воду, тому вам краще прилягти й зігрітися. Цей молодий пан накаже слугам зварити вам трохи імбирного супу.
Останні години дня я провів, прогулюючись подвір'ям. Ми з Му Жвояном обмінялися кількома словами привітання на бенкеті на честь пана Джао, а коли він закінчився, повернулися в свої покої. Після вечірніх процедур я ліг поруч з Му Жвояном.
Коли ніч поглибилась, і все стихло, я почув м'який сміх над головою.
— Сун Яо, ти вже сп'янів від блаженства, ділячи одне ложе з Тяньшу Сіндзюнєм?
***
Скутий в смертному тілі Лі Симіна, я не міг вистрілити словами у відповідь, тож моєю єдиною реакцією було підвестися з-під ковдри. Голос згори запитав:
— Навіщо ти встаєш? Не варто насторожувати Тяньшу різкими рухами. Ляж. Я звільню тебе.
Мій розум прояснився, а кінцівки розслабилися. Вивільнившись з тіла Лі Симіна, я підняв погляд, щоб роззирнутися навколо, а потім пройшов через двері.
Стоячи під місячним сяйвом, голос сказав:
— На щастя, існує мистецтво маскування безсмертних. Якби хтось побачив нас з тобою в такому стані, полетіли б безглузді чутки.
Протерпівши півдня, цей безсмертний правитель нарешті зміг скоротити відстань між нами.
— Хенвень!
Хенвень Ціндзюнь обмахувався своїм потертим складним віялом.
— З Небесного Двору я бачив, як ти обіймався з Тяньшу, тому не втримався і спустився, щоб подивитися ближче. Вид здалеку не такий разючий, як з перших рядів.
Тільки не кажіть мені, що за важкими земними буднями цього безсмертного правителя спостерігають мої побратими безсмертні з хмар?
Моє обличчя смикнулося.
— Як ти міг це побачити?
— Дні в Небесному Дворі спокійні та безтурботні, і неминуче відчуваєш себе самотнім, - сказав Хенвень. — У Мінґе є дзеркало Спостереження Світу Смертних, яке дозволяє бачити події, які відбуваються у світі людей. Іноді він брав мене з собою подивитися.
Подумати тільки, що старий Мінґе все ще тримав у руках такий предмет. Хто знає, кого ще, окрім Хенвеня, він просив дивитися в дзеркало? Від думки про те, що всі ці небесні очі дивилися на мене, поки я обіймав, передавав повітря і годував ліками Тяньшу, моє обличчя спалахнуло.
— Оскільки ти бачив це з дзеркала, то повинен знати, яке життя я веду після того, як спустився сюди. Цього разу ти спустився сюди за наказом Нефритового Імператора чи в приватному порядку?
Цей безсмертний правитель, що дружив з Хенвенєм тисячі років, добре знав його вдачу. Попри його легковажні слова, він, напевно, бачив, яким трагічним було моє становище у смертному світі, і тому зійшов виключно для того, щоб простягнути мені руку допомоги.
— У Мінґе Сіндзюня стільки дрібниць, що йому ніколи перейматися тим, що відбувається тут, - неквапливо промовив Хенвень. — Наньмін Дідзюнь - грізний чоловік у цьому житті. Нефритовий Імператор боїться, що ти не зможеш перемогти його без безсмертних навичок. Тому тобі потрібен помічник. Зрештою, я єдиний у безсмертному царстві, хто має вільний час, і ми з тобою порівняно більше знайомі один з одним. Тому він послав мене сюди.
Далі Хенвень розповів мені, що після спуску він зустрівся з князем Східної комендатури й Лі Сисяня під приводом того, що повертався до міста Шанчвань з прикордонного містечка. Зустріч перетворилася на розмову про військову стратегію в чайній.
Хто такий Хенвень Ціндзюнь, запитаєте ви?
Він був піднесеним правителем у Небесному Дворі, який наглядав за світовою літературою. Лише кількома словами він зачарував князя Східної комендатури так, що той, запаморочившись від подиву, назвав його паном видатного таланту і неодноразово запрошував цього величного безсмертного до свого помешкання.
Останнім часом цей безсмертний правитель затаїв на Нефритового Імператора неабияку образу, але я помилився в його оцінці: хоча Нефритовий Імператор час від часу здійснював огидні вчинки, він все одно був надзвичайно доброчесним, мудрим і доброзичливим. Відправити Хенвеня у світ смертних було все одно, що дати холодним і голодним миску гарячого женьшеневого супу на снігу - це було доброзичливо. Це було схоже на дарування пари крил лютому тигру - це було мудро.
***
Я стояв з Хенвенєм біля ставка з лотосами та привітав його, моє серце було сповнене радості.
Повернувшись до мене, Хенвень усміхнувся.
— Цього разу я спустився під ім'ям, яке ти дав мені - Джао Хен.
Я тихо засміявся і раптом дещо згадав.
— Де розташована кімната, в якій тебе поселили? Покажи мені, щоб я знав дорогу.
Хенвень охоче привів мене туди. Виявилося, що це було в головному лівому крилі після виходу з мого двору Хан.
Зазирнувши до кімнати, я нічого не міг розгледіти у нічній темряві. Я навпомацки дійшов до ліжка, де вмостився, і не втримавшись, зітхнув.
— Коли я бачу ліжко, мені хочеться спати. Я погано сплю останнім часом.
— Якщо хочеш спати, спи, - сказав Хенвень. — В будь-якому разі, Лі Симін все ще в ліжку з Тяньшу. Я відправлю тебе назад до світанку.
Цей безсмертний правитель не церемонився з ним. Я мучився цілий день, а вночі все ще болісно усвідомлював, що Тяньшу поруч зі мною, немов у клітці, намагаючись не розчавити його, коли перевертався, і не перекрити собі дихальні шляхи, коли спав, щоб не розбудити його своїм хропінням. Це була одна турбота за іншою, я не мав душевного спокою.
Цей безсмертний правитель перевернувся на внутрішній бік ліжка і позіхнув, відчуваючи сонливість.
Хенвень ліг поруч зі мною, і я сказав:
— Ти міг би підіймати мене так щоночі. Нехай Лі Симін спить з Тяньшу. Цей безсмертний правитель знайшов собі власне ліжко.
Хенвень неквапливо сказав:
— Послухай себе. З усіх людей ти щоночі ділиш ліжко з Тяньшу Сіндзюнєм, а все ще прискіпуєшся. Ти не боїшся, що в тебе вдарить блискавка? Здається, тобі подобається обіймати Тяньшу, годувати його ліками й направляти йому подих безсмертного повітря, то чому ж ти прикидаєшся переді мною? - він наблизив голову до мого вуха і прошепотів. — Отже, твоє серце зворушене, отримавши божественну прихильність Тяньшу Сіндзюня?
Я простягнув руки, щоб обійняти Хенвеня, підпершись об ліжко, і хтиво промовив:
— Тяньшу може бути ніжним і гарненьким, але як він може зрівнятися з витонченою, неперевершеною чарівністю, яка ставить Хенвень Ціндзюня на перше місце в усьому Небі? Коли Ціндзюнь поруч зі мною, як Сон Яо може звертати увагу на когось іншого? За всі ці тисячі років Сон Яо мав лише один злий задум - насолодитися нічною пригодою з Ціндзюнєм. Якщо Ціндзюнь погодиться...
— Я погоджуюся, - сказав Хенвень низьким баритоном. — То що далі?
Цей безсмертний правитель стримав свою розпусну усмішку і сказав цілком серйозно:
— Тоді небесні війська зійдуть і заарештують нас назад до Небесного Двору. Нефритовий Імператор, безсумнівно, виявить тобі милість і покарає затриманням чи пониженням у посаді. У гіршому випадку ти станеш того ж рангу, що і я. А от моя голова покотиться по Терасі Страти Безсмертних, або ще гірше - моя голова покотиться, а потім в мене влучить блискавка, яка остаточно знищить мене.
Хенвень штовхнув мене назад на подушку.
— Ти знаєш наслідки, тож коли будеш з Тяньшу, пам'ятай, що не варто заходити надто далеко. Ти цілком можеш уявити свою долю, коли ти, той, хто ставив випробування й сам опинишся на місці жертви. Коли це станеться, я не зможу тебе захистити.
Отже, він боявся, що цей безсмертний правитель пройметься почуттями до Тяньшу після того, як направить йому кілька ковтків повітря.
Я позіхнув.
— Не хвилюйся. Коли я був смертним, ворожка сказала, що я приречений на долю вічної самотності. Мені судилося прожити сто життів без дружини, і навіть якби я сто разів перевтілювався, ніхто б мною не зацікавився. Я вже казав тобі? Перед тим, як піднятися до Небесного Двору...
Хенвень пробурмотів:
— Мг, ти вже багато разів розповідав..., - перевернувся і замовк.
Цей безсмертний правитель насупився.
— Я ще не закінчив розповідати. Ти навіть не знав, що я збирався сказати, а твоєю першою реакцією було сказати, що ти вже чув цю історію раніше?
От як можна заткнути свого друга!
Хенвень навіть не озвався. Судячи з усього, він...
...заснув.
Я приречено зітхнув і перевернувся обличчям до стіни.
Можливо, я й справді розповідав йому про ту подію.
***
Я, напевно, одного разу - або декілька разів - розповідав Хенвеню про всі свої смертні дурощі, які я робив до свого вознесіння. Однак я вважав, що про це все ще варто поговорити, і на те є вагома причина.
Бо за всі мої тисячі років існування - людського і безсмертного - той інцидент був єдиним, що мав хоч якесь віддалене відношення до того слова. Це був єдиний раз, коли я закохався як смертний.
Тоді я був в розквіті молодості й проводив цілі дні, відвідуючи будинки розпусти заради розваги, вважаючи себе вільнодумцем-романтиком. Одного дня, йдучи вулицями Чан’ань, я раптом озирнувся і побачив приголомшливу красуню, що спиралася на бильця, і цим єдиним поглядом вона вирішила мою долю.
Вона була куртизанкою, яка співала в будинку розпусти. Її пісня коштувала десять штук тонкого шовку, а щоб провести з нею ніч, потрібно було мати щонайменше сто лян[2] золота. Я щедро витратив тисячу лян, легко обмінявши їх на чудову ніч з нею. Не бажаючи змушувати її вдавати подружнє блаженство в ліжку, я просто сидів і розмовляв з нею кожної ночі, роблячи все можливе, щоб догодити їй, в надії, що вона зізнається мені в коханні.
Зрештою, вона закохалася не в мене, а в убогого вченого.
Вона продала всі коштовності, антикваріат, нефрит, цінні чорнильниці та дорогоцінну семиструнну цитру, яку я їй подарував, щоб орендувати будинок для вбогого вченого та спонсорувати його навчання. Вона також підкупила всіх посадових осіб, щоб він міг брати участь в імператорському іспиті. Зрештою, цей злиденний вчений став кращим учнем на імператорських іспитах.
На рожевому паланкіну її занесли до його будинку, де вони нарешті одружилися, і вона стала дружиною іншого чоловіка.
І ця історія кохання ширилася вулицями.
І в цій історії я був тим лохом, який фінансово допоміг закоханим зустрітися.
Можна собі уявити, яким розбитим був цей безсмертний правитель. Вдень я топив свій смуток у вині, а вночі оплакував своє розбите серце віршами. Я міг прочитати кожну сумну поезію та вірш у зворотному порядку - від туги Лі Шанїна про весну, що минає, до меланхолії осені Вей Джвана та десятирічної п'янкої мрії Ду Му про Янджоу. Моє серце було розбите з дев'ятого дня дев'ятого місяця до п'ятого місяця наступного року.
Я застав її під час Фестивалю Драконових Човнів у головній залі храму, де вона запалювала пахощі. Тоді я запитав її: "Чим той вчений кращий за мене?". Моя любов до неї була глибокою і щирою, але вона віддала своє серце вченому.
Вона відповіла: "Молодий пане, ви говорите тільки про кохання, але насправді ви не розумієте, що таке кохання. Ви гадали, що закохатися означає розтринькувати гроші, а кохати когось - дарувати дорогоцінну семиструнну цитру, запахущі віяла, нефритові браслети та золоті шпильки для волосся. Мій чоловік, хоч і був тоді бідний, зміг відкрити мені своє серце, а я - йому. Ви, можливо, молодий пан багатого і могутнього клану, але ви, напевно, ніколи не їли супу з локшини в придорожньому прилавку. Ви плутаєте особисту примху зі справжнім коханням. Тож як ти можеш зрозуміти принцип "ми - одне ціле", коли пара взаємно закохана?".
Пригнічений, я пішов з храму і блукав вулицями. Понад рік туги й душевного болю, вона спростувала усе як якусь миттєву примху, яка нічого не варта.
Звідти, де я стояв, я бачив клуби диму на узбіччі вулиці. Невже моє кохання не було коханням лише тому, що я ніколи не їв супу з локшини?
Засмучений, я попрямував до джерела диму і присунув маленький стілець до низького столика. Потім я сів і в розпачі попросив: "Шановний, дайте мені миску супу з локшини".
І після того, як я випив цю миску супу з локшиною, я став безсмертним Сон Яо.
Хенвень удавав, що втішає мене: "Доля. Така доля. Неможливо протистояти волі Небес".
Точно. Це була насмішка, з якою Хенвень відреагував на долю цього безсмертного правителя. Я справді раніше розповідав йому про цей випадок.
Цей безсмертний правитель відповів довгим зітханням:
— Доля визначила, що я приречений на вічну самотність.
Хенвень, що лежав із заплющеними очима обличчям до ставка з лотосами, відповів:
— Ні, ні. Доля визначила, що ти станеш безсмертним.
У такому разі, ця справа з Тяньшу і Наньміном була створена за тією ж схемою, як і моя минула історія кохання.
Лі Симін вподобав Му Жвояня, який був взаємно закоханий в Шань Шенліня. Лі Симін тримав Му Жвояня у полоні поруч із собою, використовуючи всі можливі засоби, щоб катувати і розлучити закоханих. Нефритовий імператор ніколи не влаштував би щасливого кінця для Наньміна і Тяньшу, але Му Жвоянь і Шань Шенлінь залишилися взаємно і непохитно закоханими.
Чи можу я сказати, що я все ще, по правді кажучи, той лох, який допоміг голубкам об’єднатися?
Тільки не кажіть, що мені судилося грати таку роль у такому шоу!
Нефритовий Імператор, цей огидний дивак!!
***
Цей безсмертний правитель заснув з накопиченими образами, так що навіть у моєму сні з'явився озброєний Наньмін Дідзюнь, який привіз до воріт маєтку рожевий паланкін і, виблискуючи клинком, вимагав повернення Тяньшу.
Навіть коли я подумки кричав: "Дідзюню, поспішайте, посадіть Тяньшу на паланкін і біжіть якнайдалі, цей безсмертний правитель більше не хоче за ним наглядати", я люто промовив: "Цей безсмертний правитель наполягає на тому, щоб Тяньшу був моїм. Він моя дорогоцінна людина. Ніхто не може відібрати його в мене!"
В моєму мареві хтось підняв мене і струснув.
Я подивився на Хенвеня, який схопив мене за комір, розплющивши очі наполовину.
— Що?
Хенвень протягнув слова:
— Твій дорогоцінний Тяньшу лежить на ліжку у твоїй спальні й кашляє кров'ю прямо зараз. Припини кричати уві сні і йди перевір його стан.
Цей безсмертний правитель повернувся до кімнати Лі Симіна. Наставав світанок, і в півсутінках я побачив білосніжне обличчя Тяньшу. Його очі були млявими, навіть коли він заплющував їх, а з куточка губ стікала кров. Біла, закривавлена хустинка впала на підлогу. Плями також були присутні на куточках його ковдри й там, де розходилися рукави.
Звідки це взялося?!
Поруч зі мною Хенвень сказав:
— Об'єкт твоїх почуттів вже втратив кров і знепритомнів. Чого ти стоїш? Швидше бери його на руки й клич лікаря.
Потім він підняв руку і штовхнув мене в тіло Лі Симіна.
Я перевернувся і сів на ліжку. Напівобіймаючи Тяньшу, я витер кров у куточку його губ.
Хенвень використовував заклинання маскування, але він зробив його так, щоб смертні очі Лі Симіна могли його бачити. Сидячи на стільці, він з посмішкою спостерігав, як Тяньшу падає в мої обійми.
Зібравшись з силами, я гучно гукнув:
— Люди!
Служниця відчинила двері з поклоном. Тремтячим голосом я наказав:
— Швидко, покличте лікаря. Молодий пан Янь кашляє кров'ю.
***
Лікар з маєтку повідомив мені, що пульс молодого пана Янь був слабким і нерівномірним. "Застуда в поєднанні з його хронічним захворюванням призвела до застою крові та накопичення мокротиння", і так далі, і тому подібне.
Я перервав його махнувши рукавом.
— Цей молодий пан не дуже розуміється на медицині, тож який сенс мені тут теревенити? Якщо ти знаєш, що його турбує, то лікуй.
Старий погодився і повільно виписав рецепт. Він сказав, що може виписати ліки лише для стабілізації кашлю, маючи на увазі, що хворобу Му Жвояня не можливо було вилікувати.
Не можна повністю вилікувати... Невже це туберкульоз?
Я поглянув на Му Жвояня. Не дивно, що він був худорлявий, блідий і цілий день кашляв. Весь цей час він хворів на туберкульоз...
Хенвень, який ще не пішов, неквапливо заговорив з-за столу:
— Поглянь, як ти хвилюєшся. Така ніжність. Такий душевний біль.
Серце цього безсмертного правителя розривається від твоїх колючок, звідки в тебе взагалі час і енергія, щоб плюватися отрутою? Побачивши, що нікого поруч немає, я прошепотів:
— День уже розвиднився. Хіба молодий пан Джао не турбується, що хтось піде шукати радника?
— Ти маєш рацію, - погодився Хенвень. — Тоді я повернуся до своєї спальні. Доглядай за Тяньшу.
Спалах сріблястого світла, і він зник. Нарешті.
Цей безсмертний правитель сів на край ліжка. Тяньшу ще не прокинувся. Я поклав його руку назад під ковдру і щільніше закутав його.
Здавалося, Нефритовий Імператор був особливо жорстоким до Тяньшу. Його сім'я була повністю винищена, його забрали як коханця для іншого, а тепер він захворів на туберкульоз. Його змусили страждати, буквально на краю прірви. Натомість Наньмін насолоджувався життям генерала Південної комендатури. Я жодного разу не чув про якісь нещастя, що спіткали його.
Тяньшу прокинувся, перш ніж я встиг догодувати його ліками. Я протер кутики його рота рукавом.
— Занурення у воду лише спричинило загострення вашої хвороби. Навіщо ви самі себе мучите?
Му Жвоянь гірко посміхнувся.
— Можливо, моєму тілу судилося бути при смерті. Доведеться знову вас потурбувати.
Я сказав з награною усмішкою:
— Ви моя найдорожча людина. Заради вас я готовий на все.
Нефритовий Імператор звалив вас на цього безсмертного правителя, зробивши вас моєю відповідальністю. Що б цей безсмертний правитель не повинен був зробити, він заслужив на це.
Я бурчав подумки, але це не вгамувало моєї тривоги. Не витримавши, я запитав:
— Лікар сказав, що у вас давня хвороба. Не так багато часу минуло відтоді, як маєток Му зазнав судового переслідування. До цього ви були молодим паном резиденції прем'єр-міністра. Як ви без жодних на те причин захворіли на туберкульоз?
Му Жвоянь нічого не відповів.
Я запитав:
— Тільки не кажіть мені, що це знову пов'язано з Шань Шенліном? - оскільки він мовчав, я продовжив, — Ваша любов до нього міцніша за золото. Коли ви збираєтеся розповісти мені вашу історію кохання? - я простягнув руку, щоб зібгати пасмо його волосся. — Нехай цей молодий пан дізнається, як той чоловік завоював ваше серце.
Му Жвоянь мовчав. Я довго грався з його волоссям, перш ніж відпустити його, і вийшов з кімнати.
На доріжці перед двором у мою ногу стрілою влетіла якась фігура. Маленькі ручки схопили й затрусили поділ моєї мантії.
— Молодший Дядечку, Молодший Дядечку!
Мої брови сіпнулися. Погладжуючи Дзіньніна по голові, я запитав:
— Чому ти бігаєш замість того, щоб вчитися?
Я скоса поглянув і побачив, що Дзіньшу ховається, його маленька голівка ледь видніється з-за стовпа. Він відсахнувся, коли зрозумів, що я його помітив.
Цей безсмертний правитель пишався своєю чарівністю і безтурботністю, але ця дитина завжди реагувала на мене, як на справжнього духа тигра. Як дивно.
Дзіньнін зморщив носа і струсонув мою ногу.
— У мене болить рука, коли я пишу. Молодший Дядечку, я хочу піти до дядечка у двір. У мене болить рука. Я хочу попросити його здути біль.
Моє обличчя смикнулося. Цей слизький бешкетник.
Здалеку наближався Хенвень зі сторони навчальної кімнати.
Дзіньнін чіплявся до моєї ноги, тож я залишився на місці й привітав його сухим сміхом:
— Який збіг. Це ж пан Джао.
Хенвень поклонився, як годиться, коли наблизився.
— Третій Молодий Пан, - він усміхнувся людині на моїй нозі. — Це маленький пан?
Це викликало в мене ще один сухий сміх. Раптом Дзіньнін відпустив мою ногу і кинувся на обидві ноги Хенвеня.
— Ґеґе[3]...
Його вага насправді змусила високого і стрункого Хенвеня відступити на крок назад. Дзіньнін міцно вхопився за поділ мантії Хенвеня і розгойдував її з боку в бік. Підвівши своє маленьке личко, він запитав солоденьким наївним голосочком:
— Ґеґе, як вас звати?
Хенвень Ціндзюнь був чистокровним безсмертним, він ніколи не був частиною цього світу і тому ніколи не бачив такої дитини раніше. На мить він розгубився. Потім, всупереч своїй волі, він розреготався.
— Ви мене питаєте?Моє прізвище Джао, а дане ім'я Хен.
Цей безсмертний правитель ступив вперед і спробував відірвати Дзіньніна, але бешкетник не зрушив з місця. Не зважаючи на мої зусилля, він сказав:
— Джао-ґеґе гарний. Дзіньніну подобається! Обійміть мене, Джао-ґеґе!
Я скривився і відтягнув його від Хенвеня.
— Цить! Кого ти називаєш "Джао-ґеґе"? Це пан Джао, якого твій дідусь запросив до маєтку. Привітай його належним чином!
Дзіньшу, який смоктав палець, потроху скорочував відстань між своєю колоною і Хенвенем. Коли я наблизився, він знову відсахнувся.
Хенвень, з іншого боку, усміхався, наче насолоджувався цим, коли Дзіньнін вигинався, намагаючись знову накинутися на нього.
Голос з алеї закричав:
— Нін-ер, що ти робиш?!
***
Дзіньнін одразу став взірцем слухняної дитини.
Його батько, Лі Сисянь, швидко підійшов і відтягнув Дзіньніна за вухо до себе.
Дзіньшу опустив голівку і тихо, ледь чутно, як комарик, сказав:
— Батьку.
Лі Сисянь суворо дорікнув хлопчику:
— Така неввічливість перед цим шанованим гостем! Чи так я тебе виховував?! Повертайся до своєї кімнати й сто разів перепиши "Протокол належної поведінки та роздумливих слів"!
Надуті губи Дзіньніна швидко перетворилися на ридання і схлипування.
Дві няньки підхопили Дзіньніна і Дзіньшу та швидко забрали їх геть.
Дзіньнін плакав, йдучи, але навіть коли він витирав сопливий носик рукавом, він не забував озиратися на Хенвеня.
Лі Сисянь поклонився.
— Мій син перейшов межу і був грубим з паном Джао. Пане Джао, будь ласка, не тримайте на нього зла.
"Пан Джао" усміхався так широко, що його очі звузилися до щілин, то як він міг тримати зло на цю дитину?
— Старший молодий пан, ви занадто ввічливі. Маленький пан молодий і простий за натурою, але його мова і проникливість мають природний розум. Одного дня він стане видатним талантом.
Лі Сисянь з належною скромністю відхилив цю похвалу, потім повернувся до цього безсмертного правителя.
— Батько в головному залі. Він кличе тебе поквапитися і з'явитися до нього.
Вираз обличчя Лі Сисяня був важким. Справа, мабуть, була важливою. Саме з неабияким занепокоєнням цей безсмертний правитель поквапився до головного залу і зустрів Лі Сиюаня біля дерева-парасольки. Частково прикриваючи рот, він прошепотів:
— Батько дізнався про тебе і чоловіка у твоєму подвір’ї. Він розлючений.
***
Князь Східної комендатури стояв на головному місці в головній залі з абсолютно розлюченим виразом обличчя. Цей безсмертний правитель ледь встиг ступити в кімнату, як він гаркнув:
— Зачиніть двері!
Двері гучно зачинилися. Князь вказав на густий кластер меморіальних табличок на родинному вівтарі за його спиною і наказав:
— Вставай на коліна.
Я не мав іншого вибору, як підкоритися.
Тск, старі пердуни, від мого коліна ваша реінкарнація відкотиться на тисячу років. Весело вам буде мати зіпсоване щастя протягом трьох життєвих циклів.
Кінчики бороди князя наїжачилися.
— Неслухняний син. Як твій батько, я ніколи не карав тебе протягом цих десяти чи двадцяти років, враховуючи твою тупуватість. І от виявляється, у тебе тепер є гомосексуальний фетиш і коханець! Сьогодні дивись, як цей князь зламає твою мерзенну схильність перед нашими предками! - він заревів, — Принести дисциплінарну палицю!
З темряви з'явився молодий слуга, тримаючи в руках залізну палицю, обмотану дротами. Сама палиця була завтовшки з обідок маленького горнятка.
Не було жодних сумнівів, що князь походив з жорстокої військової династії. Навіть його домашня дисципліна відрізнялась нещадною суворістю.
За наказом князя, слуга притиснув мене до довгої лави, яку щойно принесли. Переконавшись, що я не можу поворухнутися, князь Східної комендатури засукав рукава і замахнувся палицею на мою спину. Пролунав жахливий удар, і гострі дроти вп'ялися в мою плоть. Біль пронизав мене, змушуючи закричати від болю. Раптом, у поле зору з'явилося золотисте сяйво, і я відчув, як мене підіймають у повітря.
Хенвень схопив цього безсмертного правителя і прошепотів:
— Вибач, що спізнився, - ніжно погладжуючи мою спину. — Ти поранений? Дуже боляче? - він мав винуватий вигляд, його погляд був стурбованим.
— Як той один удар міг зашкодити моєму справжньому "я"? - сказав я з усмішкою. — Це для смертної плоті Лі Симіна був біль. Завдяки тобі, це боліло лише мить. Якби я не міг розраховувати на Мінґе Сіндзюнь, хтозна, як би я був скалічений?
Вираз обличчя Хенвеня розслабився. Він залишався поруч зі мною, поки ми летіли й спостерігали, як князь лупцював Лі Симіна, один нещадний удар за іншим. Спина Лі Симіна була вся в крові.
Молодий слуга схлипуючи сказав:
— Ваша Світлість, Третій Молодий Пан, здається, знепритомнів.
Лише тоді князь стримав свою руку.
— Виродок! Подумати тільки, він знепритомнів!
Молодий слуга перевернув Лі Симіна, поклав руку під ніс і заголосив:
— Ваша Світлість, Третій Молодий Пан б-більше не дихає!
На обличчі князя промайнула тривога. Він наказав молодому слузі негайно кликати лікаря.
З наших місць над усім цим, Хенвень і цей безсмертний правитель спостерігали, як юрба оточила знепритомніле тіло. Лікар вимірював пульс, робив акупунктуру, вливав ліки в горло, затискав верхню губу і прикладав лід.
Я спостерігав за цим з великою цікавістю, коли раптом дещо згадав: жорстокість князя Східної комендатури довела до такого стану навіть його сина. Чи дістався він вже до Тяньшу? Я поквапився назад до свого двору.
Але Тяньшу не було ні в спальні, ні на дворі.
Я вимовив заклинання пошуку, щоб знайти його. Як виявилося, його потягли до сараю на задньому дворі.
Я встиг як раз вчасно, щоб побачити, як міцний слуга саме підносив чашу у своїй руці до рота Му Жвояня.
На чорному відварі в мисці все ще плавала біла піна.
Здивований Му Жвоянь поглянув на миску. Його брови і очі виражали захоплення, коли він з очікуванням відкинув голову назад.
Я ніколи не бачив, щоб ти був таким слухняним, коли я годував тебе.
Я вибухнув гнівом і послав маленький спалах блискавки. Миска в руках кремезного слуги розбилася об землю, а відвар зашипів, випускаючи білий дим.
Кремезний слуга подивився у повітря, на його обличчі був вираз жаху.
— Звідки в кімнаті могла з’явитися блискавка серед білого дня?! Привид! Там привид!!!
Він схилився над землею і почав сильно кланятися.
— Будь ласка, збережіть мені життя, о великі безсмертні! Будь ласка, збережіть мені життя! - потім він вискочив з кімнати, волаючи, — Привид!
Привид, та й годі. Який привид міг послати блискавку?
Му Жвоянь подивився вниз, а потім вгору на небо. З самоіронічною, гіркою посмішкою він поскаржився:
— Схоже, небеса дійсно насміхаються наді мною.
Ну що ж, Тяньшу, раз ви це знаєте. Той, хто насміхається над вами, це Нефритовий Імператор. Це не стосується жодних інших безсмертних на небесах.
У якийсь момент Хенвень з'явився поруч зі мною.
— Навіть якщо Тяньшу випив би це, нічого б не змінилося. Тобі не потрібно було виявляти сліди свого безсмертного "я".
— Він не помре, якщо вип'є це, - сказав я, — Але в нього все одно буде боліти живіт. Мені ліньки постійно доглядати за ним. Навіть якщо він виживе, випивши отруту, і ніхто не врятує його, він стане демоном в очах цих людей. Це принесе нескінченні проблеми в майбутньому.
Хенвень спостерігав за мною, але нічого не сказав.
***
Ми повернулися до головної зали якраз вчасно, щоб побачити групу втомлених слуг, які несли Лі Симіна назад до двору. Поки князь і двоє його синів зітхали з тривогою перед ліжком Лі Симіна, цей безсмертний правитель знову занурився в тіло.
Я злегка розплющив очі й ледь чутно вигукнув:
— Жвояню… Жвояню…Навіть якщо я помру, я не зможу жити без тебе... - жалібно дивлячись у той бік, де левітував Хенвень, я безнадійно заплющив очі. Він знову підняв мене в повітря, і Лі Симін знову знепритомнів.
Зі сльозами на очах Лі Сиюань сказав:
— Батьку, здається, у нас немає іншого вибору. Краще дозволити Третьому Брату залишити того чоловіка, ніж знову бачити його перетвореним на порожню людську оболонку, чи не так?
Лі Сисянь також озвався:
— Батьку, схоже, це доля.
Князь Східної комендатури підвів погляд до неба і важко зітхнув:
— Який гріх! Яке зло вчинив цей князь, що мій негідник став таким? - його старечі очі наповнилися сльозами, і він заплющив їх від нестерпного смутку. — Забудьте. Навіть негідник - це життя з власною долею. Хай буде так, - потім він наказав, — Заведіть лікаря Ґво до сараю і подивіться, чи можна ще врятувати чоловіка всередині.
За мить троє чи четверо людей заштовхали Тяньшу всередину. Князь скоса поглянув на нього, потім важко фиркнув і змахнув рукавами.
Му Жвояня підштовхнули до мого ліжка, і коли він побачив, який трагічний вигляд мав Лі Симін, вираз його обличчя трохи змінився, і він став виглядати більш людяним, ніж колишній Тяньшу.
Лі Сиюань сказав зі свого місця біля ліжка:
— Третій Брате, прокидайся. Той, за ким ти тужиш, вже тут.
Хенвень посміхнувся і поплескав мене по плечу.
— Час тобі повернутися і влаштувати шоу.
Раптом він вдарив мене долонею, повернувши назад у тіло Лі Симіна.
Я поворухнувся і розплющив очі. Слабким голосом я пробурмотів:
— Жвоянь… Жвоянь…
Тремтячою рукою я двічі безсило махнув у повітрі. На диво, мої пальці вхопили щось тверде - крижану, худорляву руку, що притискалася до моєї долоні. Рука Му Жвояня.
Цими двома спробами я просто влаштовував шоу, я ніколи не очікував, що справді спіймаю його руку. Поки я розмірковував, як діяти далі, переді мною спалахнуло золоте сяйво, і я знову опинився в повітрі.
Цей безсмертний правитель безпорадно спостерігав, як голова Лі Симіна знову опустилася на ліжко, а його ліва рука все ще трималася за руку Му Жвояня.
Хенвень безтурботно вимовив:
— Чудово, чудово.
***
Лі Сиюань кашлянув.
— Третій Брате, добре відпочинь. Ми завтра навідаємо тебе знову.
Він озирнувся і подав знак очима Лі Сисяню.
Лі Сисянь поквапливо підхопив:
— Так, так. Третій Брат серйозно поранений, і ліки щойно нанесли. Йому потрібен відпочинок. Батьку, тобі теж варто піти відпочити до своїх покоїв.
Сказавши це, він повернувся до молодих слуг і служниць.
— Хто не залучений, можете йти. Решта стоїть на варті біля дверей. Як тільки принесуть ліки, подайте їх Третьому Молодий Пану.
Князь Східної комендатури скоса глянув на ліжко, зітхнув і пішов, знову махнувши рукавами. Інші розійшлися. Лі Сиюань постояв, поки не залишився останнім, потім розвернувся на п'ятах до ліжка і поклонився Му Жвояню.
— Наш батько впертий і запальний за натурою, а мій Третій Брат справді багато турбот завдає старому. Сьогодні гнів взяв над ним гору, і він зробив тобі велику кривду. Сподіваюсь на ваше розуміння.
Лише після цього він вийшов з кімнати.
Двері зачинилися, залишивши в кімнаті лише Тяньшу і Лі Симіна. Я вибачливо всміхнувся Хенвеню:
— Чи зможеш ти знову підняти мене після того, як я повернуся в тіло, і відпущу руку Тяньшу?
Хенвень здивовано звів брови.
— Навіщо поспішати? Було нелегко вхопити його руку, тож, що б це не було, тримай її довше. Нікого немає поруч. Подивимось, як Тяньшу поставиться до тебе, Третій Молодий Пан Лі.
Цей безсмертний правитель міг лише хихикнути у відповідь.
Му Жвоянь стояв біля ліжка, його брови були трохи насуплені, коли він дивився на нерухомого Лі Симіна, що лежав горілиць. Потім він нахилився, щоб обережно висмикнути свою руку з пальців Лі Симіна. Він підняв тонку ковдру, що лежала біля ліжка, і накрив нею Лі Симіна.
Хенвень широко усміхнувся, дивлячись на мене.
— Це виглядає багатообіцяюче.
Цей погляд змусив безсмертного правителя сухо і засоромлено кашлянути. Я розсміявся:
— Тяньшу Сіндзюнь завжди співчував слабким при Небесному Дворі. Ця його схильність ані крихти не змінилася, навіть коли він став смертним.
Через хвилину молода служниця постукала і ввійшла, принісши заспокійливий відвар. Звичайно, вона подала його Му Жвояню, сказавши:
— Чи можу я потурбувати молодого пана Янь, щоб він нагодував молодого пана Лі Симіна? Ця покірна рабиня повинна йти, - після чого вклонилась і вийшла.
Му Жвоянь стояв там, тримаючи чашу з ліками. Я не втримався і витягнув шию, щоб краще роздивитися. Насправді я відчув легкий натяк на радість, коли Тяньшу загорнув мене ковдрою. Лі Симін був наче живий мрець у ліжку, і я гадав, який метод використає Тяньшу, щоб нагодувати його ліками.
З-за спини цього безсмертного правителя пролунав підступний тон Хенвеня:
— Ти так сильно витягнув шию, що вона схожа на арковий міст. Чекаєш, щоб Тяньшу нагодував тебе з рота в рот?
Га? Наскільки цей безсмертний правитель пам'ятав, Хенвень Ціндзюнь ніколи не вивчав мистецтво читання думок.
Хенвень протягнув:
— Мрій далі, - потім він штовхнув мене назад у тіло Лі Симіна. — Поводься пристойно і випий ліки.
Я міг лише розплющити очі й вдавати, що намагаюсь прокинутися. Заволодівши тілом Лі Симіна, я одразу відчув спалах болю від ран. Слабким голосом я покликав Жвояня і почув його чистий і холодний голос:
— Ось ліки. Спочатку випийте їх.
Ну, саме для цього цей безсмертний правитель і прибув сюди. Але спершу треба було розіграти виставу. Я намагався трохи підвестися, говорячи уривчасто:
— Жвояню... Жвояню... Ви досі тут... Мій батько, він... він завдав вам проблем…
Мовчки Му Жвоянь підніс мені чашу. Підпершись, я прийняв її й випив. Коли чаша спорожніла, Му Жвоянь поставив її назад на столик. Коли він відчинив двері, молода служниця одразу ввійшла і забрала чашу. Мов людина на межі смерті, я прохрипів:
— Молодий пан Му все ще хворий. Відведіть його в східне крило для відновлення. Ми поговоримо знову, коли я видужаю від ран.
Молода служниця погодилась.
***
Хенвень знову підняв мене в повітря, залишаючи Лі Симіна лежати горілиць на ліжку. Це дало цьому безсмертному правителю можливість байдикувати протягом кількох днів.
Вночі я спав у спальні Хенвеня. Вдень я робив себе невидимим і прогулювався садами князя, а потім змінював зовнішність і блукав вулицями. Кілька разів на день я повертався до тіла Лі Симіна, щоб прийняти ліки, поїсти та виконати інші потреби.
Натомість Хенвень був зайнятий державними справами. Князь Східної комендатури високо цінував свого радника, пана Джао, і щодня запрошував його разом із синами до кабінету для обговорення важливих справ та стратегій, ґрунтуючись на поточній ситуації у світі. Я приховався поруч з Хенвенєм, слухаючи ці розмови, які, на жаль, виявилися досить нудними. Зрештою, не витримавши одноманітності, я негідно покинув Хенвеня і вирушив на вулиці, щоб послухати музику. Ображений Хенвень, затаївши образу, відмовився дозволити цьому безсмертному правителю спати в його ліжку тієї ночі.
Я міг лише стояти біля його ліжка і заспокійливо усміхатися.
— Чи зможе Хенвень Ціндзюнь змусити товариша спати на гілці дерева такої вітряної ночі?
Хенвень відповів із похмурим обличчям:
— У садибі більш ніж достатньо вільних бічних кімнат. Невже ти не можеш спати в одній з них?
Я похитав головою:
— Вільних кімнат багато, але тих, де є ліжко і ковдра – мало.
— Тоді будь Лі Симінем, - сказав Хенвень. — У тій кімнаті таке велике ліжко. А ще в східному крилі м'яке ліжко Тяньшу з товстою ковдрою. Це також хороше місце, щоб поспати.
Я видав жалюгідний вигляд і сказав:
— В Лі Симіна болітиме спина, а спати з Тяньшу - болітиме голова, - після чого змінив вираз на хтиву посмішку і поклав руку на плече Хенвеня.
— У світі можуть бути мільйони ліжок, але ця покірна людина бажає лише ліжка Ціндзюня.
Хенвень засміявся:
— Ти кажеш це, ніби не боїшся бути відправленим на Терасу Страти Безсмертних.
Таким чином, мені вдалося успішно пролізти під ковдру Хенвеня.
***
Як і годиться моєму втіленню, рани Лі Симіна загоїлися швидко. Всього за чотири-п'ять днів синці зникли, а рани поросли кіркою.
Його одужання означало, що мої дні дозвілля добігли кінця. Я знову повернувся до буття Лі Симіна, ночуючи на тому просторому ліжку в моїй спальні, і взяв Тяньшу назад під свій бік.
Протягом останніх днів моя вроджена форма блукала надворі, і я кілька разів заглядав, щоб подивитися на Тяньшу. Він з'їдав трохи їжі щодня, читав кілька томів класики та інших книг, а потім сумував за Шань Шенліном під маленьким абрикосом, що ріс біля ставка, граючи в шахи сам з собою. Занурений у таке одноманітне існування, не дивно, що він занедужав.
Я перевів Тяньшу назад до моєї спальні. Вночі він досі кашляв. Щобільше, він не видавав жодного звуку. Натомість він придушував кашель, щільно затуляючи рот руками. Цей безсмертний правитель не міг не відчувати співчуття до цього крихкого, кволого тіла. Я допоміг йому підвестися і поплескав по спині, щоб полегшити його стан, а потім відчинив двері й наказав слугам заварити гарячий чай, який я потім налив йому.
Зі щирістю я сказав:
— Не стримуйтесь, якщо відчуваєте, що хочете кашляти. Я не боюся прокинутись від цього.
Му Жвоянь слухняно випив чай і ліг. Зітхнувши, я приєднався до нього.
У мене ледь боліла голова, коли я почув той комариноподібний голос:
— Сон Яо Юаньдзюню, Сон Яо Юаньдзюню...
Старий Мінґе, якого я не бачив уже кілька днів, був тут.
А приходячи сюди, він, напевно, мав для мене нову огидну роботу.
Далі
Розділ 6
Звісно, перше, що зробив Мінґе Сіндзюнь, коли я піднявся на дах, - лицемірно запитав про поранення цього безсмертного правителя. Я відповів з усмішкою: — Сіндзюню, це ви влаштували мені побої. Чи загояться мої рани, цілком залежить від вас, то навіщо ставити такі зайві запитання? Мінґе Сіндзюнь відповів сухим сміхом. Тоді він перейшов до суті справи. — Через п'ять днів, у нічну годину хай[1], Шань Шенлінь прибуде до маєтку князя Східної комендатури, щоб викрасти Му Жвояня. Він отримає поранення від меча Лі Симіна, намагаючись захистити Му Жвояня від удару, після чого втече сам. О? Хіба Лі Симін не кохає Му Жвояня? Як він міг наважитися вдарити його мечем? Якщо він і хотів когось зарізати, то це був би Шань Шенлінь. Мінґе Сіндзюнь накручував свою бороду на руці. — Юаньдзюню, кохання смертних - це найскладніша річ, яку можна збагнути здоровим глуздом. Кожне кохання відрізняється. Дехто втрачає повагу навіть до самого себе через кохання, а інші звертаються до ненависті й прагнуть знищити це кохання, якщо не можуть його здобути. Тепер цей безсмертний правитель зрозумів. Цей один удар мечем був задуманий, щоб розпалити приголомшливе кохання Наньмін Дідзюня через безжальність цього безсмертного правителя. Один удар - і кохання Тяньшу та Наньміна поглибиться, водночас посиливши ненависть Тяньшу до мене. Чудово, нехай буде жорстокість. Якщо він зненавидить мене, нехай. У будь-якому разі, що б не робив цей безсмертний правитель, це не було добро. Я й не сподівався, що з цього вийде щось хороше. Було дуже люб'язно з боку Нефритового Імператора дати мені єдину можливість заколоти Наньмін Дідзюня. Він, напевно, чув, як я сказав у нападі люті на Небесному Дворі, що дуже хочу вдарити Наньмін Дідзюня. Мудрий Нефритовий Імператор. Вислухавши старого Мінґе, я з радістю попрямував до своїх покоїв, але раптом згадав дещо. — Невгамовний кашель Тяньшу не дає мені спати вночі. Чи можна вилікувати його недугу? Суперечливі почуття відбилися на обличчі Мінґе Сіндзюня. — Нефритовий Імператор постановив, що жоден безсмертний з Небесного Двору не повинен втручатися у волю Небес своїми силами... — Якщо у смертному світі є спосіб вилікувати його, чи можу я зробити йому послугу і вилікувати? - запитав я. — У мене болить голова щоразу, коли я чую його кашель. Мінґе погладив бороду і трохи поміркував. Цей безсмертний правитель додав: — Нефритовий Імператор раніше сказав, що Тяньшу і Наньміна в цьому житті карають випробуванням кохання. Його туберкульоз не вважається випробуванням кохання, тому немає нічого поганого в тому, щоб полікувати його. Нарешті Мінґе здався. — Тоді нехай буде так. Але ти не повинен використовувати свої сили. Досить приголомшений, я зумів сказати: — У моєму теперішньому становищі в будь-якому разі мені було б складно використовувати мої сили. Мінґе захихотів. — Я визнаю, що ці останні дні були важкими для тебе. Старий зробив послугу цьому безсмертному правителю і погодився на це питання, потім попросив мене передати його вітання Хенвень Ціндзюню. Тільки тоді він помчав вітром, але тільки-но він почав підійматися, як знову опустився. Цей безсмертний правитель збирався повернутися до своєї спочивальні, коли він гукнув: — Сон Яо Юаньдзюню, зачекай хвилинку. Важко зітхнувши, він дістав бронзовий восьмикутний жетон і передав його цьому безсмертному правителю. — Цей предмет називається Жетон Відділення Духу. Це скарб від Тайшань Лаодзюня, спеціально підготовлений для тебе. І ти, і переродження Тяньшу перебуваєте в маєтку князя Східної комендатури, а тепер тут також живе Хенвень Ціндзюнь. Я боюся, гірські духи та дикі чудовиська можуть винюхати вас, шукаючи неприємностей. З цим предметом ти зможеш проявити свою справжню форму в екстреному випадку. Однак його можна використовувати лише тричі на місяць. Юаньдзюню, використовуй його з розумом. Я прийняв жетон. — Лише тричі. Це трохи замало. Але Мінґе не вразило вередливе ставлення цього безсмертного правителя, і після пояснень, як його використовувати, і нестриманих настанов, він знову помчав вітром до Небесного Двору. Я знову заволодів тілом Лі Симіна. Му Жвоянь вже заснув. Його дихання було слабким і поверхневим. Нелегко було вирости без хвороб і болю, але також нелегко було вирости з таким багатим життям і залишитися таким же слабким, як він. Як саме він жив останні двадцять з гаком років? Я недовго заплющив очі, як Тяньшу прокинувся через ще один напад кашлю. Я допоміг йому підвестися і поплескав його по спині, щоб заспокоїти напади, потім зліз з ліжка і намацав чайник на столі. Він був ще теплим, тому я налив йому в чашку чаю, щоб він попив. Після цього заснувши знову, він спав трохи спокійніше. Я підтягнув його ковдру і щільно заправив її під подушку. Лише тоді я заплющив очі до кінця ночі. *** Наступного дня князя не було в маєтку, що було зручно для цього безсмертного правителя, щоб вранці відправитися на пошуки Хенвеня. Не знайшовши його в покоях, я обнишпорив територію, поки не побачив його здалеку сидячим у восьмикутній альтанці на задньому дворі. Біля нього звивалася якась нечітка фігура, і коли я наблизився, виявилося, що це був Дзіньнін - присівши на кам'яний стілець, він чіплявся і крутився біля Хенвеня. Я дивувався, чому останнім часом його не було на моєму подвір'ї. Як виявилося, він почав чіплятися до Хенвеня. Дзіньшу, який сидів дуже слухняно з іншого боку, сміливо смикнув Хенвеня за рукав. Цей безсмертний правитель наблизився до альтанки, і почув, як Дзіньнін питає Хенвеня: — ...Пане Джао, якщо в майбутньому під час цитування напам'ять я не знатиму якоїсь частини, чи можу я запитати вас? Хенвень досі тримав книгу в руці. Очевидно, він читав, коли ці малі шибеники прийшли докучати йому. Зробивши ще два кроки вперед, я почув, як Хенвень ще не встиг відповісти, а Дзіньнін продовжив з усмішкою: — Пане, я навчився одному прийому бойового мистецтва, хочете спробувати? — Ти навіть знаєш бойові мистецтва? - Хенвень розсміявся. — Це дуже вражає. Чому б тобі не показати мені прийом? Дзіньшу стривожено смикнув Хенвеня за рукав, тим часом як маленькі руки Дзіньніна намацували дорогу до плечей Хенвеня. — Пане, я навчився цьому прийому у Молодшого Дядечка. Це називається передачею подиху життя. Ем... І саме коли він нахилив обличчя вперед, цей безсмертний правитель раптово ступив уперед і відсмикнув малого шибеника, який ось-ось мав торкнутися кінчика носа Хенвеня, і поставив його на землю. Я проричав: — У Молодшого Дядечка є справи з паном Джао. Ідіть гратися деінде. Жодного разу за тисячі років цей безсмертний правитель ніколи не дозволяв собі вільностей з Хенвень Ціндзюнєм, а цей малий шибеник майже добився свого. Дзіньнін з плачем побіг геть, а Дзіньшу неохоче відпустив рукав Хенвеня і пішов слідом зі схиленою головою. Я з полегшенням зітхнув. — Дякувати Богам, вони пішли. Хенвень відклав книгу і перевів погляд на мене. — Дитина просто грається. Навіщо ти до неї чіпляєшся? Я посміхнувся на це, а Хенвень далі з усмішкою запитав, чого я від нього хочу. Він, мабуть, був у дуже хорошому настрої сьогодні. — Насправді нічого, - відповів я і розповів йому про останні вказівки Мінґе. — Мінґе Сіндзюнь має схильність лінуватися і спрощувати речі, щоб полегшити собі писанину у книзі, - сказав Хенвень. — Його слова не повністю передають його наміри, і їх двозначне тлумачення може дозволити розгорнутися новим долям. Сподіваюся, цього разу він напише трохи чіткіше. Щоб не було подальших ускладнень. Його слова розкрили старі рани цього безсмертного правителя, і я вмить підхопив: — Саме так. Хто знає, що він написав у своїй книзі? Сподіваюся все не закінчиться тим, що Наньмін заріже мене. Це була б найбільша несправедливість! Злегка усміхнувшись на це, Хенвень відповів: — Хто знає, можливо, Тяньшу буде зворушений, коли ти впадеш закривавлений на землю. Як ти сам сказав: Тяньшу завжди мав співчутливе серце до слабких. Цей безсмертний правитель здригнувся. Хенвень поклав руку мені на плече. — Я просто хотів налякав тебе. Не хвилюйся. Я також буду там, то як же тобі завдадуть шкоди? — Я не боюся, що він зашкодить мені, - сказав я з кривою посмішкою. — Я просто боюся, що дата, яку згадав Мінґе, не зовсім точна. Він сказав, що це станеться через чотири-п'ять днів, але цілком все може статися сьогодні ввечері. *** Тієї ж ночі цей безсмертний правитель лежав з розплющеними, наче мідні дзвони, очима, боячись, що Шань Шенлінь нападе. Вони залишалися розплющені аж до закінчення третьої нічної варти[2], але окрім кашлю Тяньшу, нічого незвичайного не сталося. Не витримавши більше, я заснув. Наступні два дні поспіль цей безсмертний правитель шукав відомих лікарів, які могли б вилікувати Тяньшу. І кожної ночі я лягав спати зі страхом, що Шань Шенлінь увірветься раніше запланованого терміну. Постійна пильність виснажила мене, але моє безсоння, спричинене тривогою, полегшувало мені завдання подавати Му Жвояню води кожного разу, коли в нього починався напад кашлю. Щодня я годував його тонізуючими засобами, щоб він одужав, і його нічний кашель трохи вщух. Його руки також ставали тепліші. Одної ночі, після того як я приніс йому води, повернувшись до ліжка, я почув м'яке "дякую" з його сторони ліжка. З якоїсь причини цей безсмертний правитель хотів пролити гіркі сльози у відповідь. На третю ніч після повідомлення старого Мінґе, настала північ - безмісячна, темна і зловісно вітряна. Цей безсмертний правитель почув шурхіт та незвичний рух за вікном. Невже цей безсмертний правитель мав рацію щодо старого Мінґе, і Шань Шенлінь увійшов у маєток князя раніше запланованого терміну? Я тримав мідний восьмикутний жетон Відділення Духу в обох долонях перед грудьми й тихо проказував заклинання. Миттєво моя небесна форма звільнилася і зависла у повітрі. Тихенько я вислизнув надвір. Надворі, разом з вітром, повітря пронизував сморід. У дворику нечітка людська постать дрейфувала серед квітучих кущів. Час від часу лунав чарівний сміх, схожий на жалібне завивання крижаного вітру - це був жіночий голос. Отже, цей безсмертний правитель помилився в здогадках. Старий Мінґе, цей проклятий язикатий. Прийшов не Шань Шенлінь, а демониця. І з таким смородом, це була демониця лисиці. Лисиця прямувала до спальні Хенвеня. Вона явно була маленьким хутряним звірятком, якому не виповнилося й тисячі років, і все ж наважилася кинутися в руки безсмертному. Цей безсмертний правитель не бажав витрачати жодних зусиль на її переслідування, тому я просто телепортувався до дверей Хенвеня і чекав, поки вона сама до мене підійде. Лисиця була прудка і пильна, і як тільки вона побачила цього безсмертного правителя, то сказала з чарівною усмішкою: — Ох, виявляється, у цьому дворику справді багато безсмертних. Згідно з правилами Небесного Двору такого роду дрібних демонів не можна було відразу вбивати на місці. Спочатку з ними треба було порозумітися. Отже, я м'яко промовив: — Демонице, бачачи, що у тебе є серце для духовного вдосконалення, цей безсмертний правитель не буде вибивати тебе у твою первісну форму. Якщо ти зможеш залишити зло і зосередитися на праведному шляху, то, можливо, після деяких духовних випробувань і поневірянь ти досягнеш Дао і ввійдеш до Небесного Двору безсмертною. — Ого! - вигукнула лисиця. — Я знала, що старі даоси буркотливі, але не думала, що і молодий безсмертний, як ви, також буде таким буркотуном. Ця покірна рабиня лише бажає провести ніч із тим безсмертним правителем там, і зачерпнути деякого безсмертного нектару. Забудьте про це, схоже, мене вже випередили. Я не витрачатиму на вас більше жодного слова. Краще нам більше не зустрічатися. Потім вона скрутилася в тулубі й зникла чорною розмитою плямою на південь. Я підняв руку. Один змах пальцями, і з чорної плями пролунав жалібний крик. Я виявив до неї достатньо милосердя. Чи зможе вона вижити на цьому останньому подиху, залежало від її удачі. Спальня Хенвеня була переповнена демонічною енергією. Я вже збирався виламати двері, коли раптом згадав: я залишив Тяньшу самого в нашій кімнаті. Як переродження зоряного правителя, немає сумнівів, що він притягне до себе небажану увагу злих істот. Божественні сили Хенвеня значно перевищували мої, і в його кімнаті не було жодного галасу, тож із ним, мабуть, усе гаразд. Я промовив крізь щілину у дверях: — Хенвень, поки що розбирайся сам. Я повернуся, щоб допомогти тобі після того, як перевірю Тяньшу. Я миттєво телепортувався назад до своєї кімнати у дворі Хан. Му Жвоянь міцно спав на ліжку. На щастя, нічого поганого не сталося. Я спорудив божественний бар'єр, щоб додатково захистити його, і лише тоді повернувся до спальні Хенвеня. *** Тепер сморід став ще густішим, а демонічна аура навколо спальні Хенвеня була інтенсивною. Проте всередині не було жодних ознак активності. Це не віщувало нічого хорошого. Я затамувавши подих і увійшов всередину. Посеред яскравого червоного світла, що обіймало мене, стояла постать з Хенвенєм на руках. Постать видихнула: — Відтоді, як я вперше побачив вас, я день і ніч тужив за вами, неспроможний нічого вдіяти з собою. Я знаю, що на демона, як я, чекає лише смерть, коли він зустрінеться з безсмертним. Прийшовши сюди, я не сподіваюся вийти живим. Я тільки сподіваюся... - кінчик язика ніжно облизав вухо Хенвеня. — Я тільки сподіваюся, що ви дозволите мені провести тут одну ніч. Чи знаєте ви, яким є найсолодший смак найпрекраснішого вчинку у цьому світі...? Навіть почувши все це, я не поворухнувся, я був ошелешений. *** Довге сріблясте волосся, наче білий сніг. Пара розкосих, чарівних очей. Це був дух білого лиса. Біла мантія, яку носив лис, була широко розхристана на грудях, оголюючи досконало виліплені грудні м'язи. Нищівно. Ще більш руйнівним було те, що це чоловік. *** Попри своє заціпеніння, я проявив себе. — Пухнастий, що ти робиш? Цей лис був справжнім романтиком, ставлячись до цього безсмертного правителя наче до кришталю, поки тримав Хенвеня на руках. Він гладив Хенвеня в знак поваги до цього безсмертного правителя. А от Хенвень, Хенвень натомість виглядав розсудливим і бадьорим. Його не утримували силоміць. Я мав би здогадатися з тієї миті, як тільки увійшов, що його очі були прикуті тільки до лиса, поки я не проявив себе, він нікуди більше не дивився і дозволяв йому робити що заманеться своїми руками та ротом. Чи могло статися так, що Хенвень убачив щось привабливе в клубку хутра? Чи воно того варте? Дух лиса мав непоганий вигляд, але як він міг зрівнятися з елегантністю цього безсмертного правителя? Лисячі демони мали червоні очі фенікса, які зачаровували, чи то бувши чоловіком, чи жінкою. Але все ж були й відмінності. На жіночому обличчі вони були гарними, чарівними очима червоного фенікса, спокусливими й захопливими, гідними поезії та живопису. На чоловічому обличчі вони були хоробрими та пронизливими, червоними, наче червонуватий колір обличчя Другого Правителя, Ґванью. Я захоплювався нахабством лиса. Я не мав наміру завдати йому такого потужного удару, але поки я збирався трохи помилувати лиса, він зайшов занадто далеко – чим більше він торкався, тим ближче підбирався до недозволених місць. Не вагаючись, я вимовив заклинання блискавки, і спалах небесного світла вдарив по маківці лиса. Лис, маючи за плечима кілька років духовного вдосконалення, ухилився і відбив решту потоком демонічної енергії. Він заблокував значну частину, але все одно відступив на крок. Він викашляв чорну кров, задихаючись, спершись на стіл. Я наблизився до Хенвеня і запалив масляну лампу. Лис кинув на Хенвеня пару незадоволених очей, перш ніж зі зневірою заплющити їх. — Отже, ви використовували мене як прикриття. Нічого страшного. Я задоволений тим, що хоч раз був близько до вас, - він знову розплющив очі, дивлячись на мене. — Продовжуйте. Хенвень зробив крок, опинившись переді мною. — Ти не винний у цьому. Можеш йти. Це я мав намір пожартувати над цим безсмертним правителем, ось чому я використав тебе. Подумавши знову, коли я уявив себе на твоєму місці, мені прикро, що я так повівся з тобою. Лис витер кров з рота і повільно випрямився, в його сумних очах була туга. — Ви знову жартуєте з мене, чи не так? Такий демон, як я, нічого не вартий, хутро у людській подобі, як і сказав безсмертний правитель. Ви, напевно, вважали огидними й бруднющими ті речі, які я робив з вами. Коли я прийшов, я ніколи не сподівався вийти живим. Я задоволений тим, що помру від ваших рук. Такі зворушливі слова. Цей безсмертний правитель зітхнув. Хенвень зробив ще один крок вперед, опинившись приблизно за тридцять сантиметрів від лиса, і м'яко сказав: — Насправді я був дуже щасливий, коли ти сказав мені ці слова. За кілька тисяч років ніхто ніколи не говорив мені таких слів. Я не можу відповісти на твої почуття, але це не тому, що я безсмертний. - він м'яко хихикнув. — Ти нічого особливо значущого не зробив, і за це я прошу вибачення. Тобі слід повернутися і зализати свої рани. Загострені вуха лиса задриґалися, і він пошепки промовив: — Кілька днів тому, коли ви зійшли у смертний світ, то опинився поруч із горою, де я вдосконалювався. Спочатку я пожадав вашої безсмертної аури, але коли роздивився вас зблизька, не зміг забути, і ось чому пішов за вами сюди. Сьогодні я занадто багато на себе взяв. Я розумію, що ви мали на увазі тими словами, які промовили раніше. Просто… - очі, сповнені смутком, пильно вдивлялися в Хенвеня. — Якщо моє вдосконалення увінчається успіхом і я стану безсмертним, чи зможу я зустрітися з вами знову в хмарних нетрях і насолодитися питвом з вами досхочу? Хенвень кивнув. — Так. Даю тобі слово. Не забудь, мій титул - Хенвень Ціндзюнь. Очі лиса спалахнули. — Отже, ви і є той самий Хенвень Ціндзюнь, який керує літературним мистецтвом. Чи можу я попросити Ціндзюня також запам'ятати моє ім'я, Сюань Лі? Цей безсмертний правитель підійшов із широкою усмішкою. — Цей скромник - Сон Яо Юаньдзюнь. Якщо, досягнувши безсмертя, ти захочеш помститися за сьогоднішній удар, то можеш також прийти до мене. Вуха лиса сіпнулися. Він навіть не підняв руку. Мабуть, я глибоко зранив його, назвавши пухнастим перед Хенвенєм. Цей безсмертний правитель завжди був великодушним, мені не треба було більше тиснути на цього пухнастика. Коли він збирався піти, я перехопив його з нагадуванням, яке слід було сказати. — Пухнастику... ой, вибачте, молодий пане Сюань. Ви захоплюєтесь одностатевими стосунками й тому не цікавитиметеся дівчатами й не культивуєте демонічне мистецтво збиранням сутності інь для живлення своєї сутності ян. Це добре. Можливо, саме тому у вас є споріднення з безсмертям. Але ви ніколи не повинні робити злих справ, як-от домагатися гарних і ніжних чоловіків. Чи знаєте ви, що поглинання сутності ян для живлення сутності ян буде згубним для вас? Шлях духовного вдосконалення наголошує на збереженні серця, чистого від мирських бажань. Бути чистим духом означає володіти ясністю життєвої енергії, і... Лис перетворився на вітер і зник, залишивши незакінчені слова цього безсмертного правителя поховані в ночі. Цей безсмертний правитель рідко пояснював Дао, але він не захотів слухати моїх повчань. Здійнявши брови, Хенвень зауважив: — Ти цілими днями белькочеш про те, як випадково став безсмертним, але виявляється, що ти досить обізнаний, коли розповідаєш про мистецтво духовного вдосконалення. — Тільки й чую це протягом кількох тисяч років, що я на небесах, - відкинув я. — Клубок хутра вже достатньо скористався тобою сьогодні ввечері. Додай до цього мої настанови, і цього вистачить, щоб відштовхуватися від цього протягом наступних ста років або близько того. Чекати на Му Жвояня, стало звичкою, тож, побачивши, що передні клаптики одягу Хенвеня все ще трохи розкриті, я простягнув руку і заправив їх. — Я був поруч з тобою кілька тисяч років і тепер навіть щоночі ділю з тобою ліжко. Але якийсь хутряний випередив мене в усіх діях, які я ще не встиг з тобою вчинити. Це неприємно. *** Усміхнений погляд Хенвеня впився в мене. — У такому разі, може, ми зробимо щось, чого лис не встиг зробити? Залишаючись поряд зі мною, його обличчя повільно наблизилося. Ніжні вуста раптом торкнулися шкіри цього безсмертного правителя, і я здригнувся. Ох лишенько, поводься пристойно. Нефритовий Імператор і Мінґе цілком могли спостерігати за нами зараз з небес. Але деякі речі дарують лише короткочасну ясність розуму. Це ніби опинитися під водою – безглуздо сподіватися, що одяг залишиться сухим. Хенвень був незнайомий з таким видом діяльності, він покусував і облизував мене як йому заманеться, виглядаючи все більш спокусливим. Я не втримався і міцно обійняв його, взявши на себе ініціативу. Ці м'які вуста були глибокою водоймою, у якій я залюбки потонув би. Коли ми відірвалися один від одного, Хенвень злегка розплющив очі - туманні під світлом. Ті вологі, червоні вуста розтягнулись в усмішці. Раптом він нахилився до мого вуха і видихнув: — То ось який цей смак. Ці слова дійсно могли б стати для мене фатальними. Я ось-ось мав стати таким же неспокійним, як той лис, і торкнутися язиком його вуха. Тіло в моїх обіймах злегка порухнулося. На щастя, роки духовного вдосконалення цього безсмертного правителя взяли гору, і мій розум вчасно прояснився. Схопивши Хенвеня за плечі, я відштовхнув його на невелику відстань. Хенвень насупив брови. — Що не так? З гіркою усмішкою я сказав: — Якщо продовжимо, нас відправлять на Терасу Страти Безсмертних. Хенвень трохи відступив. — Якщо це так, - наполягав він, — Тебе б давно вже відправили на Терасу Страти Безсмертних і розрубали на вісім шматків, зважаючи на всі ті подихи життя, які ти направив у Тяньшу. Цей безсмертний правитель мовчки налив чашку прохолодного чаю і випив її. Хенвень сів на край ліжка і дістав своє зношене складне віяло. — Це був лише момент розваги. Це не по-справжньому. Навіть якби ми щось і зробили, хіба ми не могли б сказати, що займалися мистецтвом подвійного вдосконалення? Я мовчки поставив чашку, а Хенвень продовжив: — Не дивно, що ти завжди виглядаєш таким пригніченим, коли згадуєш про свою долю вічної самотності. Виявляється, кохання у смертному світі - це невичерпне джерело чудес. Він, здавалося, був зачарований, і цього безсмертного правителя охопив жах. — Ціндзюнь, - сказав я, — Ми з тобою зійшли у смертний світ, щоб влаштувати випробування коханням для інших. У жодному разі не можна допускати похибки, а тим більше розплачуватися за них. Якщо ти опинишся втягнутим у таку річ, знай, що її ціна значно болючіша, ніж будь-які інші жорстокі тортури у світі. Хенвень дивився на мене своїми ясними очима. — Не хвилюйся. Я просто трохи зацікавився і хотів відчути, як це. А ти розповідаєш про це так, ніби тебе зараз катують. Невже допоки Небесний Двір відвернувся, ти сам закохався у смертного? — Як таке може бути? - сухо розсміявся я. — Я просто поринув у сентиментальні спогади про своє минуле. Я побажав Хенвеню доброї ночі й повернувся до своєї спальні. Я заволодів тілом Лі Симіна, вирахувавши, що до світанку залишалося недовго. Тяньшу міцно спав. Можливо, божественний бар'єр, який я спорудив, злився з його безсмертною аурою і заспокоїв його розум. Я перевернувся на ліжку. Було б дивом, якби я зміг заснути після поцілунку з Хенвенєм. Гаразд, подумаймо. Перший раз, коли я побачив Хенвеня на Небесному Дворі. Як це було? Останнім часом цей безсмертний правитель відчував сильну ностальгію. *** Коли я згадав про першу зустріч з Хенвенєм, я пригадав, що мені здавалося, ніби цей Ціндзюнь був навіть більш хвалькуватий, ніж Тяньшу Сіндзюнь. Дійсно, становище Хенвень Ціндзюня спочатку було навіть вищим, ніж у Тяньшу Сіндзюня. Я щойно офіційно відвідав Тяньшу Сіндзюня й отримав у відповідь лише холодний кивок головою. Небесний посланець повів мене геть, сказавши, що ми підемо до Хенвень Ціндзюня і пояснив: цей Ціндзюнь керував відомими літературними діячами, а також їхніми творами, і був рівним за рангом з кількома Дідзюнями, або імператорськими правителями. Цей скромний слухав із захватом і все запам'ятав. Саме коли ми майже дісталися палацу Вейюань Хенвень Ціндзюня, ми побачили натовп безсмертних, що рухався в протилежному напрямку. Небесний посланець сказав: — На жаль для вас, схоже, Хенвень Ціндзюнь має якісь справи. Безсмертні юрмилися навколо якихось постатей вдалині. Посланець вказав на кількох із них. Двоє по боках були цивільний та військовий Квейсін, троє позаду - Джан'ань Веньдзюнь і двоє безсмертних правителів Вень Чан і Вень Мін. А посередині був Хенвень Ціндзюнь. Я подивився вперед і побачив лише постать у світло-фіолетових шатах, що поступово зникали вдалині. Граціозний й елегантний, його постава чимось нагадувала Тяньшу Сіндзюня, за винятком того, що з Тяньшу Сіндзюнєм я зустрічався віч-на-віч, а цього Хенвень Ціндзюня не бачив навіть мигцем. Все, що я міг зробити, це передати свою візитну картку хлопчикові, що стояв біля палацу Вейюань, і продовжити відвідування інших безсмертних. *** Кілька днів потому я майже завершив обхід безлічі безсмертних Небесного Двору. Щодня я блукав і знайомитися зі стежками, і одного дня я пішов до ставка з лотосами неподалік від саду Персиків Безсмертя. Лотоси Небесного Двору цвіли в усі пори року, кожен витончено визирав на поверхні води. Хмари пропливали повз ставок, і хвилями линув аромат лотосів, спонукаючи крок за кроком рухатися вздовж берега і насолодитися цим видовищем. Коли я дістався глибин хмар, то побачив аркуш паперу, розгорнутий на великому камені. Хтось, сидячи навпочіпки, тримав пензель, імовірно збираючись намалювати цей ставок з лотосами. Я підійшов ближче зі словами: "Перепрошую". Чоловік повернув голову вбік, пензель закрутився у його руці. Він здивовано вигукнув, коли плями чорнила забризкали мою мантію. Він похапцем підвівся і сплеснув руками, усміхаючись: — Це було необережно з мого боку. Вибачте, вибачте. Я був приголомшений не стільки бризками чорнила на одязі, скільки лотосоподібною елегантністю цього чоловіка. У той час від нього віяло молодістю, волосся було вільно розпущене, лише стрічка зв'язувала їх на кінчиках. На ньому була бавовняна мантія кольору конопляного полотна, із закладеними кутами й засуканими рукавами. Я здогадався, що він або служник під командуванням якихось безсмертних правителів, або безсмертний без офіційної посади, як і я. Він перепросив, виглядаючи справді розкаяним. Я квапливо відповів: — Нічого, нічого. Це я спочатку був грубим і відволік вас від малювання. - я струсив мантію, і з усмішкою продовжив, — Як часто кажуть у смертному світі: "Хто отемнений чорнилом, той наділений триденним ароматом літератури". Та й це ж божественне чорнило. Можна вважати це найбільшою вишуканістю. Його очі засяяли. — О? То смертні так кажуть? Я ніколи вас раніше не бачив. Ви щойно піднялися зі смертного світу? — Так, - відповів я. Він усміхнувся. — Це чудово. Я народився на небесах і ніколи не був у смертному світі. Будь ласка, у майбутньому розкажіть мені більше про смертний світ. За ці дні, відвідуючи побратимів безсмертних, я не казав нічого, крім ввічливих люб'язностей. Вважаючи слова цього юного безсмертного, якого я легко міг прийняти за служника, досить дружніми, я сказав: — Звичайно. Однак я маю звичку говорити без упину, тому, будь ласка, не дратуйтеся, коли слухатимете мене досить довго. Його усмішка розширилася. Я поглянув на малюнок. Лише кілька штрихів, але вже можна було розгледіти контур квітки лотоса. Він був чарівним і яскравим. Моя похвала була щирою. — Який чудовий малюнок. Він засяяв. — Якщо вам подобається цей малюнок, то як щодо того, щоб подарувати його вам після завершення, як вибачення за мантію? *** — Я не міг би побажати нічого кращого, - відповів я. — Я був би у виграші. Побачивши, що він присів, засукав рукава і готується знову малювати чорнилом, я сказав: — Моя присутність, імовірно, відволікатиме вас від малювання, тож я піду. Коли я розвернувся, він гукнув мене, щоб я зачекати хвильку. Я озирнувся, і він подивився на мене. — Як вас звати? — Цей скромний - Сон Яо, - відповів я. — Сон, як держави Ці, Чу, Янь, Джао, Хань, Вей, Сон. Яо, як утворене від ієрогліфів "ван" і "джао". *** Я пішов, назвавши своє ім'я. Ніколи б не подумав, що наступного дня він з'явиться на задньому саду палацу який Нефритовий Імператор подарував мені тієї ночі. З усмішкою він привітав мене: — Сон Яо. Побачивши моє здивування, він дістав сувій з рукава. — Картину вже оправили. Я тут, щоб доставити її вам. Заходити через парадний вхід і сповіщати про свій прихід усіх цих слуг - клопітно, тому я просто зайшов через задній сад. Він дійсно не дотримувався церемоній, перелазячи через мої стіни. Я взяв сувій. Я тільки що сумував через свій останній подарунок - дві пляшки чудового вина від Нефритового Імператора, що немає з ким розділити. Я запросив його випити зі мною. Він не відмовився, навіть кивнув на знак згоди. Тож я поставив на кам'яний стіл у задньому саду дві тарілки небесних фруктів та ласощів, де ми підносили тости один за одного під кольорами ночі. Ніч минала так, що раптом я розчулено зітхнув: — Якби це був смертний світ, ми б змогли бачити яскравий місяць згори, поки п'ємо. Освітлена ним людська постать утворює дві тіні. Справді чудовий спосіб проводити час. А тепер, коли я при Небесному Дворі, мені доведеться бігти до входу в Місячний палац, якщо я захочу побачити місяць, але навіть тоді боюся, що інші безсмертні подумають, що я намагаюся взяти на себе зайві вольності із Чан'е[3], якщо піду туди забагато разів. — А як виглядає місяць у смертному світі? - запитав він. Я жестикулював: — Молодик у першій чверті й старий місяць в останній. Круглий він лише два дні - п'ятнадцятого і шістнадцятого числа кожного місяця. Він досягає своєї повноти п'ятнадцятого числа восьмого місяця кожного року, тому ті, хто у смертному світі, називають цей день Святом Середини Осені, або Серединою Осені. Але навіть у повному обсязі він не більший за цю тарілку. Під час Свята Середини Осені всі у смертному світі милуються місяцем, випиваючи вина під деревами османтуса[4]... Ми пили келих за келихом, а я говорив потроху. Він слухав із задоволенням, а я розповідав з запалом. Ми пили, поки зовсім не сп'яніли. Зрештою, ми просто скотилися на камінь в саду на задньому дворі й заснули. Коли на другий день небо стало світлим, воно було таким яскравим, що я подумав, що Маожи Сіндзюнь вже дві години поспіль чергував біля Східних Небесних Воріт. Я прокинувся, очі все ще були затуманеними від сну. Він усміхнувся до мене зі скуйовдженим одягом і волоссям. — Я чудово провів час, вдосталь напившись вчора ввечері. Все ще не звиклий до його вродливого вигляду, я на мить замовк. — Справді, справді, - усміхнувся я. — Це був перший раз, коли я так напився відтоді, як ступив на Небесний Двір. Він поправив одяг. — На жаль, я мушу йти. Я не повернувся до резиденції минулої ночі, і мене, мабуть, шукають по всіх усюдах. Тоді я згадав: — Ох, звісно. Не можу повірити, що забув запитати ваше ім'я. Оскільки він згадав про повернення до резиденції, можливо, він і є молодим слугою якогось високоповажного безсмертного? — О, так, - відповів він. — Я забув розповісти вам, адже ви не запитували. Я народився на небесах, тому в мене немає прізвища чи імені, лише титул, з яким я народився. Мій титул - Хенвень Ціндзюнь. Можете звати мене просто Хенвень. Я стояв біля нашого кам'яного ложа, ошелешений. *** Небо трохи посвітлішало. Я знову перевернувся в ліжку, лежачи на спині й зітхнув. В ті давні дні божественні сили Хенвень Ціндзюня були ще досить сирі, тому його зріст був трохи нижчим, ніж у цього безсмертного правителя, і він все ще мав при собі чисте і наївне повітря юнацтва. З того часу минуло кілька тисяч років. У порівнянні з тими часами, теперішній Хенвень Ціндзюнь, що лежить у бічній опочивальні... Ах, плин часу, плин часу. Цей безсмертний правитель повернувся набік і уважно подивився на обличчя, що міцно спало на подушці. За кілька тисяч років Тяньшу Сіндзюнь майже не змінився. Навіть якщо він тепер переродився в цього хворого Му Жвояня, ці спокійно заплющені очі на його ніжному обличчі все ще належали колишньому Тяньшу. Вдивляючись і вдивляючись, я відчув, як починає підкрадатися головний біль. Наньмін Дідзюнь має прибути або завтра, або післязавтра. Ох, Тяньшу, ваш коханий невдовзі буде тут. Я ніколи не здогадувався про їхні незаконні стосунки при Небесному Дворі. Коли ці високоповажні правителі зустрічалися в палацовому залі, один завжди мав грізний вираз обличчя, а інший - крижаний. Але насправді в глибинах їхніх сердець палахкотіла справжня буря. Як їм було важко? Як жахливо вони, мабуть, почувалися. Споглядаючи на спляче обличчя Тяньшу, я приємно усміхнувся і знову вкрив його. Що ж станеться, коли Тяньшу і Наньмін зустрінуться в садку маєтку просто під носом у цього безсмертного правителя? [1] Нічна година хай триває з 21:00 до 23:00. [2] Третя нічна варта – проміжок часу з 00:00-03:00. [3] Чан’е – богиня місяця. [4] Османтус – духмяно цвіт.
Читати
Відгуки
"— Вибач, що спізнився, - ніжно погладжуючи мою спину. — Ти поранений? Дуже боляче? - він мав винуватий вигляд, його погляд був стурбованим." це так мило прозвучало, хенвень так щиро переживає. сподіваюся, тут без подвійного дна, і він справді такий буся
"Чи можу я сказати, що я все ще, по правді кажучи, той лох, який допоміг голубкам об’єднатися?" АХАХХАХАХАХ НУ походу це твоя доля, друже. але справді повториш той сценарій тільки якщо закохаєшся в тяньшу
прочитавши пів розділу у мене тільки одна думка пхаха ЗАЛИШТЕ ТЯНЬШУ У СПОКОЇ, хай гг буде з хенвенєм, він мені одразу сподобався. і приберіть тупе правило, що там хтось не може бути разом і буде вам радість. може імператор заздрить всім, бо сам когось втратив🤔
Сон* (зараз Сун) Яо, ти вже сп'янів від блаженства, ділячи одне ложе з Тяньшу Сіндзюнєм?
У світі можуть бути мільйони ліжок, але ця покірна людина бажає лише ліжка Ціндзюня. Хенвень засміявся: — Ти кажеш це, ніби не боїшся бути відправленим на Терасу Страти Безсмертних. Таким чином, мені вдалося успішно пролізти під ковдру Хенвеня. вболіваю за цю пару😆 дякую за переклад