Розділ 63

Ян Лей розумів, що Фан Ю піклувався про нього, хотів, щоб в майбутньому він жив спокійним життям. І хоча фірма Янь Цзиї вважалась серйозним бізнесом, але доки вони були бандитами, вони були приречені на метушню. Фан Ю боявся, що хлопець знову потрапить в халепу, і хотів, щоб в Ян Лея було хороше місце в житті. Невже той не розуміє?

Та Ян Лей досі відчував розчарування. Він і слухати не хотів, як Фан Ю наполягав на академії, навіть якщо в такий спосіб Фан Ю піклувався про нього.

- …Добре, уявімо, що я поїду. А що буде з нами двома? – наважився спитати Ян Лей через якийсь час.

Фан Ю промовчав, затягуючись сигаретою.

- Мене не буде чотири роки. Ми не бачитимемося чотири роки.

- Побачимся, - слабо відповів Фан Ю.

- Скільки разів? Це не зрівняється з тим, як зараз ми кожен день разом.

- Годі вже про «зараз»! – Фан Ю втрачав терпіння

- Може нам поїхати разом? Я попрошу в батька місце і для тебе.

- Я не можу. Не можу залишити Цзю Ге.

- А мене ти, курво, можеш залишити? – випалив Ян Лей.

- Це одне й те саме? – Фан Ю різко скинувся і подивився на парубка. – Тобі скільки років? Ти не розумієш?

Його тон став роздратованим.

Ян Лей поглянув на нього, але нічого не сказав. Зібрався і вночі пішов до «Анархії».

 

Ян Лей відпив із келиха, і серце забилось в тривозі.

Гучна музика, потужний біт, красиві чоловіки і жінки, які шалено рухались в танці, - здавалось, усе це взагалі не мало до нього жодного відношення.

Ян Лей умів пити і колись отримав прізвисько «Ян Півлітр». Це означало, що перш ніж пити з іншими, він мусів хильнути півлітри. Але зараз, напиваючись в барі, він не сп’янів ані на волосину. Так, відчував лише легке запаморочення в голові.

Він шукав когось, хто міг би скласти йому компанію і поговорити про те, що так турбувало його, і, поміркувавши, зателефонував Дін Веню.

- Лей Ге, що трапилось?

 Після дзвінка Дін Вень примчав до клубу. Побачивши Ян Лея в такому стані, він занепокоївся.

- Нічого. Просто випий зі мною.

Ян Лей налив випивки і хлопцю.

- Щось сталось… між тобою і Фан Ю? - припустив Дін Вень. Це була єдина можлива причина, чому Ян Лей подзвонив Дін Веню. Так він рахував. Про таке не розповіси іншим.

Коли Ян Лей почув це ім’я, перед його зором постали насуплені прямі брови, яскраві очі, і мовчазні, тверді вуста. Обличчя, за яким він завжди сумував. Тепер лише думка про нього бентежила хлопця.

- Хочу спитати тебе, Дін Веню. Двоє чоловіків… як довго вони можуть бути разом?

Дін Вень який час мовчав.

- Важко сказати. Навіть якщо між ними існують глибокі почуття, скільки б часу вони не були разом, все одно вони будуть змушені одружитись із жінками.

Дін Вень поглянув на профіль Ян Лея.

- Ви… не ладнаєте?

- Та ні! Просто я – егоїст! – раптом випалив Ян Лей. – …Одержимий!... Я руйную його життя!... – бельмекав парубок, не розуміючи, що каже. – Навіть якщо його вб’ють через мене… Я не можу його відпустити!... Хочу псувати йому життя до кінця життя! – незрозуміло, із стражданням лопотів Ян Лей.

Дін Вень спочатку розгубився, але потім зрозумів.

Ян Лею подобався Фан Ю, та хіба він не відчував тиску, кохаючи чоловіка? Ян Лей багато думав про безліч реальних проблем, долав труднощі та протиріччя, але на терезах його серця Фан Ю важив найбільше, ніж будь-що інше, і заради нього він був готовий витримати увесь тиск. Та єдине, чого не міг – це розлучитись із хлопцем, хай що було цьому причиною: чи зовнішні обставини чи внутрішні суперечки.  

Його уявлення про спільне життя не таке романтичне, як показують у серіалах. «Моє серце все ще з тобою, навіть якщо воно за тисячу миль від тебе». Він ненавидів фальш. Він прагнув відвертості і реальності, він хотів бути з Фан Ю весь час. Хотів бачити його щодня, торкатись його, прокидатись з ним у ліжку. Простягнути руку, обійняти і поцілувати, замість того, щоб за тисячі кілометрів думати про нього і сходити з розуму!

Закохані усі такі. Принаймні Ян Лей так і не подолав періоду пристрасті. Він з такими труднощами домігся відповідь від Фан Ю! Він навіть відчував, що колись Фан Ю пошкодує і усвідомить, що йому, зрештою, подобаються жінки. І коли Фан Ю захоче піти, відповідно до своєї натури, Ян Лей більше зможе бути до нього таким добрим, як раніше, не дасть йому шансу повернутись, не відпустись на «берег». Він потягне Фан Ю за собою під воду, навіть якщо їм обом доведеться втопитись…

Ян Лей знав себе надто добре. Лише якщо тільки він не зміниться в майбутньому, лише якщо розлюбить Фан Ю. Інакше йому і справді доведеться робити боляче Фан Ю до кінця життя. Йому доведеться змусити Фан Ю бути «дегенератом» разом із ним до кінця життя.

Чи можливо таке, що він розлюбить Фан Ю? Чи зміниться він? Ян Лею таке навіть на думку не спадало. Його життя належить Фан Ю! Лише одне його слово, і Ян Лей віддасть за нього своє життя!

Ян Лей думав не тільки про безпосередньо свої почуття, він планував майбутнє. Їхнє спільне майбутнє. І в цьому майбутньому Фан Ю має бути поруч із ним. Ось над чим він сушив голову.

 

Хоча Дін Вень не знав, що трапилось, та після цих слів замовкнув. Він і не уявляв, наскільки глибоко Ян Лей кохав Фан Ю. Після всіх своїх життєвих перипетій він давно зневірився у так званому «великому коханні» між двома чоловіками. Але побачивши Ян Лея, він лише стиха зітхнув. Не було в його житті такої людини, яка подарувала б йому такі почуття.

- Лей Ге, послухай мене. Не поринай надто глибоко. Життя довге, і ніхто не знає, що станеться в майбутньому. Не нашкодь собі, - від щирого серця порадив Дін Вень.

Він багато бачив. Поки усе було добре, вони клялись перед небесами, що ніколи не розлучаться, але згодом, під тиском реальності, одружилися і розійшлися кожен своєю дорогою. Зрештою, це життя, і на самих лише почуттях далеко не зайдеш.

- Деякі чоловіки спочатку сприймають це нормально. Але ніхто з них насправді не відрізняє дружбу від кохання. І тільки коли вони зустрічають жінку, яка їм справді подобається, вони розуміють різницю. Я зустрічав таких. Фан Ю… він не схожий на «нашого». А як щодо нього? Що він відчуває? Він думає так само, як і ти? – запитав Дін Вень.

Ян Лей нахилився і осушив келих різнокольорового напою.

- Ти його не знаєш! - І грюкнув склянкою об стіл.

-…Гаразд. Все одно ти обрав його. Бажаю вам обом щастя…

Дін Вень також випив.

В той вечір вони просиділи ще довго. Ян Лей багато розмовляв, а Дін Вень терпляче слухав. Ян Лей вважав, що Дін Вень – хороший слухач. Хоч він і не прийняв почуття Дін Веня, але дійсно вважав його своїм другом.

Ян Лей запитав хлопця, як в нього останнім часом справи, і Дін Вень гірко посміхнувся.

- Все ще не можу забути тебе, - прошепотів він.

- Не говори дурниць.

- Та й дійсно.

Ян Лей подивився на парубка.

- Я не мусив кликати тебе!

 

Керуючий «Анархії» підійшов до Ян Лей передати, що до нього телефонує Фан Ю.

Фан Ю знав, куди подався Ян Лей. Після сварки, роздратований, він проігнорував хлопця, однак пізно вночі, коли Ян Лей так і не повернувся додому, зателефонував до клубу.

- Йди сюди!

Очамрілий Ян Лей загорлав у слухавку:

- Сам йди сюди! Я почекаю! – і кинув слухавку, не дочекавшись відповіді.

Ян Лей сказав Дін Веню, щоб той не пантрував його і повертався додому раніше. Дін Вень відмовився йти. Він боявся, що якщо Ян Лей залишиться сам, ніхто не подбає про нього, якщо він перебере.

- Нічого! Я дочекаюсь Фан Ю!

Ян Лей підлив у свій келих. Йому набридло те закордонне питво, тож він замовив пляшку старої-доброї горілки.

Дін Вень не хотів, щоб хлопець напивався, і спробував відібрати в нього пляшку.

- Лей Ге, досить вже!

- Віддай!

Вони тягнули і смикали ту пляшку. Дін Вень не мав іншого вибору, окрім як відступити. Він дивився на силует Ян Лея, як він, відхилившись, пив з горла. Красиве і розслаблене обличчя Ян Лея зводило Дін Веня з розуму.

Він втратив контроль. Підійшовши ближче, Дін Вень обійняв Ян Лея і міцно притиснув до себе.

Ян Лей відчув дискомфорт і вже збирався вирватись, як раптом хтось вхопив Ден Веня за одяг і з силою штурхонув в бік так, що бідолаха відлетів аж додолу.