Розділ 62

- Добре, - відповів Фан Ю. Він встав за курткою, але Ян Лей утримав його.

- Ти не у себе вдома, Ян Дахай! Розумієш? Чого це ти наказуєш, кому і куди треба піти?

Ян Лею запекло в самих печінках, коли він почув, як батько керує Фан Ю!

- Якби ти спромігся прийти додому і поговорити, я б не йшов сюди.

Якби не той факт, що Ян Лей не повертався додому, Ян Дахай ніколи б в житті не прийшов особисто в цей гадючник.

- Якщо хочеш його вигнати, не проблема. Я піду з ним, а ти можеш залишитись тут.

Особливо огидною Ян Лей вважав цю позицію його батька, що завжди дивився на людей зверхньо і зневажливо, а тепер, коли це застосовувалося і до Фан Ю, Ян Лей не витримав.

- Ян Лей, годі!

Фан Ю це набридло. Він знав про складні взаємини між батьком і сином, але вважав, що така розмова взагалі не сприяла вирішенню проблеми.

- Обговоріть усе. Я піду подихаю.

Фан Ю взяв свою куртку, кивнув Ян Дахаю і зібрався йти.

- Зажди, - гукнув Ян Лей. Він подивився на Ян Дахая. – Ти не хочеш розмовляти в присутності мого друга про військову академію? Я не маю від нього таємниць. Це його дім, і я сподіваюсь, ти поважає людей, які тут живуть.

Ян Дахай поступився.

Тоді Фан Ю чув розмову батька і сина.

Перед ти як прийти, Ян Дахай вирішив, що як би до нього не ставився Ян Лей, він говоритиме спокійно і мирно. Коли йшлось про майбутнє сина, він, як батько, міг стерпіти ворожість, але не міг дозволити своїй дитині йти кривою доріжкою.

Кілька разів Ян Лей підвищував голос на нього, але Фан Ю, що сидів поруч, стримував парубка. Лише тоді Ян Дахай пильніше придився до Фан Ю.

Він бачив, що цей молодик мав великий вплив на Ян Лея. На диво, Ян Лей одразу ж замовкав після його слів.

Ян Дахай ніколи не бачив, щоб Ян Лей так уважно слухався когось.

- Я ще раз повторюю. Мене цікавить проектно-будівельна фірма, де я зараз працюю. Компанія розвивається. От побачиш, за кілька років галузь нерухомості буде найуспішнішою сферою, нічим не гіршою за те, що пропонуєш мені ти! Військова служба взагалі мене не цікавить. Я не створений для неї. Я ціную, що ти турбуєшся про мене, але якщо це справді так, я б хотів, щоб мою думку поважали. Я можу взяти відповідальність за своє майбутнє! - проказав Ян Лей. Це було мабуть вперше, коли він так спокійно розмовляв з Ян Дахаєм.

- А яка суть цієї фірмі? Хто її власник? Бандит, злочинець. Ти хочеш крутитись в банді до кінця життя? Це і є твоє майбутнє? Успіх, як ти сказав, - серйозно спитав Ян Дахай.

- Я не казав, що хочу залишитись там до кінця життя. Можливо, я займусь чимось іншим. У мене в думках не було йти до армії.

- А що поганого в армії? – скривився Ян Дахай. – Ти походиш з родини професійних військових! Твої діди були порядними людьми! Високо тримали голову! Подивись на себе! Кримінальник…. Тебе треба гартувати! А там і порядності навчишся.

Ян Дахай силкувався говорити коректно. Наодинці він би не стримувався. Він би проклинав родину Ян! Ще в жодному поколінні не народжувалось такого принизливого недоумка-сина, як Ян Лей!

- Кримінальник?! А ти можеш тримати голову високо? Можеш? Не треба цього презирства, ненавиджу це! – пирхнув Ян Лей.

- Я знаю, що сильно завинив перед тобою і твоєю матір’ю, але зараз мова йде про твоє майбутнє! Відкинь емоції і візьми відповідальність за своє життя! – Ян Дахай теж розхвилювався. Щоразу, коли Ян Лей згадував про це, Ян Дахай нервував.

- Я в змозі самостійно приймати рішення щодо мого життя! Ти колись взагалі слухав, що я тобі казав? Тобі завжди було чхати на мене! Живий я чи мертвий... А тепер ти вирішив піклуватись про мене! А ти мене питав, чого хочу я? Аби лише щоб тебе слухались! Залиш ці методи для своїх солдафонів!

- Те, що ти хочеш, є помилкою, тому я виправляю тебе! Це для твого ж добра! - Як не стримувався, та все ж Ян Дахай прикрикнув.

- Для мого добра? Це тиранія!

- Ян Лей! – гаркнув Фан Ю.

До цього хлопець сидів осторонь мовчки і говорив лише тоді, коли слова Ян Лея були надміру різкими. Він розумів, що в таких випадках не варто відкривати рота, але тепер, спостерігаючи, що і син і батько далеко відійшли від конструктиву і їх діалог заходить в глухий кут, він вирішив втрутитись.

- Дядьку, вибачте, що перебиваю. Ян Лей нестриманий і гарячковий, та він не бажає зашкодити собі, не гнівайтеся. До нього просто ще не дійшло. Дайте йому ще часу, нехай трохи обдумає, - попросив Фан Ю.

Розлючений Ян Дахай сердито зиркнув на Фан Ю. Хоч його думка про цього хлопця змінилась, але він принципово ненавидів цих бандюків. Саме через те, що Ян Лей вештався із ними, він і став таким!

- Сяо Фан, ти ж його друг. Друзі мають допомагати, а не тягти на дно. А що твої батьки? Хіба вони не хвилюються за тебе? – дивлячись на Фан Ю серйозно спитав Ян Дахай.

Фан Ю промовчав.

- Ян Дахай, чи не забагато ти собі дозволяєш? – Ян Лей підскочив, неначе кіт, якому прищемили хвоста. – Що значить «тягти на дно»? Чи ти, курва, не знаєш, завдяки кому я такий? – зайшовся він.

Фан Ю кинувся зупинити його:

- Гей! Заспокойся!

- Тобі до цього яке діло? – Ян Лей зірвався, лиш почувши слова батька. Це як ще раз роздерти шрам на серці Фан Ю, посипати сіллю на рану! – Не думай, що усі батьки на світі такі, як ти! Інші у тисячу разів кращі за тебе!

- Але за тебе відповідаю я!

Ян Дахаю було боляче, що його власний син так розмовляв із ним. Як могло не бути?

 – Ти цілими днями стирчиш із такими, як він, - чоловік тицьнув пальцем у Фан Ю. Його обличчя перекосилось від гніву. – Чого доброго ти наберешся від цих дегенератів? Ти ще скажи, що вони щось путнє роблять! А як так, то чого ж у нього рука перемотана??

Ян Лея, здалось, це не переконало. Після недовгої паузи, він промовив.

- …Ти маєш на увазі його травму? - Здавалось, парубок несподівано охолов. Навіть тон його голосу стишився. – Розказати тобі, чому це сталось?

- Ян Лей! – рішуче обірвав його Фан Ю.

- …Твого сина зв’язали, викрали і завезли за сотню кілометрів! Як би цей, як ти сказав, «дегенерат» мало не відтяв собі руки, невже я б стояв і говорив з тобою зараз?!

Ян Дахай заціпенів.

- А де був ти? Мої друзі знають про це. А тобі хоч колись було не байдуже?...

Ян Лей почервонілими очима втупився в батька…

 

Ян Дахай пішов.

Коли він пішов, Ян Лей і Фан Ю мовчки залишились сидіти.

- Ти не повинен так поводитись із батьком, - через якийсь час промовив Фан Ю.

- Та що ти знаєш!

Ян Лей ще не відійшов від емоцій.

- Він також має рацію. Це лише для твого добра.

- Може годі вже говорити за нього? Ти не чув, що він про тебе казав?

- Ти також не повинен грубити йому. Який батько може спокійно дивитись на те, як його син тиняється з бандитами?

Фан Ю розумів той погляд Ян Дахая до нього. Відколи він став бандитом, давно звик до такого погляду і загрубів до нього. Якій поважній родині до вподоби, що її діти доєднуються до мафії? Коли це розбій вважався почесною справою?

-… Хто дозволив йому так говорити про тебе?... Я не годен це слухати!

Ян Лей вхопив сигарету і міцно затягнувся. Минуло багато днів, і Ян Лей ні слова не вимовив про розірвану руку Фан Ю. Коли востаннє він був в гарному настрої? Щоразу, міняючи пов’язку і бачачи страшну рану, Ян Лей мовчав про свої почуття. Він навіть подумати про це ні міг.

Окрім того єдиного разу, після повернення з Лу, ні Ян Лей, ні Фан Ю більше ніколи не згадували про ті події. Існують речі, про які краще мовчати, але вони назавжди залишаться шрамом на серці Ян Лея. Болючим, незагоєним шрамом.

І коли Ян Дахай натиснув на цей шрам, чи міг Ян Лей стриматись?

Фан Ю мовчав, ніби теж про щось замислившись.

Запала тиша.

Ян Лей палив. Так і не почувши жодної відповіді від Фан Ю, він повернувся до хлопця.

- Про що думаєш?

Фан Ю підняв голову і поглянув на Ян Лея.

- Ця військова академія – це типу університет?

Ян Лей ствердно мугикнув.

Фан Ю вагався.

- Ти справді не хочеш туди?

- Ні, – рішуче відповів Ян Лей.

Фан Ю деякий час мовчав.

- Може б ти все-таки подумав. Гадаю, це піде тобі на користь.

З цигаркою в роту Ян Лей шоковано поглянув на хлопця…

 

В «Анархії» гриміла музика. Понурий Ян Лей самотньо сидів за барною стійкою, апатично потягуючи випивку.

- Лей Ге, чому не покликав мене, якщо йшов сюди розважитись?

Чуань Цзи - завсідник «Анархії - випадково перетнувся з Ян Леєм.

- Розважайся сам! Мені ніколи, - відмахнувся від нього Ян Лей.

- Ти не в гуморі, чи що?

За двадцять років їх знайомства Чуань Цзи розпізнавав настрій друга з першого погляду.

Ян Лей проігнорував його. Думки плутали розум.

- А де Фан Ю? Ви не разом? Тіко-но бачив Старого Ляна, той теж його шукав, - дзигорив язиком Чуань Цзи.

Почувши ім’я Фан Ю, Ян Лей зірвався.

- Я за ним не стежу! Звідки мені знати, де він?

- Посварились? Ви ж друзі-нерозлийвода! Невже вам ще є про що сваритись?

Чуань Цзи був таким з дитинства: чим менше його бажали чути, тим більше він базікав, та ще й надзвичайно влучно.

- Відчепися!

Для Ян Лея також стало несподіванкою, що вони з Фан Ю могли розбити глек. Він ніколи не думав, що вони можуть посваритись.

 

- Ти знаєш, де та академія?? У чорта на болоті! – сказав він Фан Ю тоді. – Це не просто університет, це закрите місце! Я приїздитиму один-два рази на рік, максимум. Я навіть не зможу взяти відпустки!

Ян Лей вважав, що Фан Ю просто не знає, про що говорить.

- Я знаю. Один мій друг, колишній військовий, колись розповідав.

- Знаєш?... Знаєш і все одно хочеш, щоб я поїхав?

- Я не хочу, щоб ти їхав, я лише прошу подумати.

- …Йопересете, вимкни мого батька! - Ян Лей сподівався, що Фан Ю зрозуміє його, але відчував, що той зовсім не розуміє, і в його душі знову спалахнув вогонь. – Чому ти не чуєш мене?!

Фан Ю розлютився у відповідь:

- …Відтоді як ми повернулись, я постійно думаю про це… - він витягнув з пачки сигарету і поклав до рота. Парубок починав закипати. – Годі вже тобі в цьому варитись! – Він насупився і затягнувся. – Можна вберегтися від зла раз, але чи можна захиститися двічі? тричі?... Рано чи пізно це повториться!... Я - такий. Я мушу йти за Цзю Ге, мушу віддячити за його ласку. А ти – не такий. Бандитизм не доведе тебе до добра… Виходь із цього, поки маєш можливість! Отримай освіту, диплом. В майбутньому диплом матиме велике значення…