Розділ 61

Ян Лей розумів, що якби на його місці опинилися Цзю Ге, Старий Лян, Ер Хей чи буд-хто із братів Фан Ю, він вчинив би так само. Однак, він також розумів, що Фан Ю не хотів, аби він почувався винним, зобов’язаним йому.

Хіба міг Ян Лей дозволити Фан Ю покалічити себе задурно? Хіба не хотів він помститись?

І хоч Ян Лей і словом не прохопився у присутності Фан Ю, той знав хлопця надто добре. Ян Лей без сумніву гострив зуби.

- Навіть не намагайся, -  застеріг його Фан Ю. – Янь Ге сказав, що відплатить за тебе. Не лізь в це. Я провів риску, бо дотримувався кодексу. Ти знаєш правила! Не можна шукати реваншу!

Фан Ю боявся, що Ян Лей без розбору влаштує Щербатому розправу. Ян Лей з його характером точно не втримається від цього.

- Тож руку ти нашаткував дарма?? – саркастично спитав Ян Лей.

- Це різні речі! Якщо ти знов надумаєш чіплятись до Щербатого, а він викличе тебе на бій, то коли це скінчиться?

Фактично, це ворожнеча між бандами, помста заради помсти. Ця чвара триватиме довіку, але вони мусили мстити. Це і є Цзянху.

Фан Ю вже проходив цим шляхом. Мстився за образу і не зупинявся доти, доки кривдник не був повністю знищений чи не визнавав поразки. У ті часи Фан Ю був безстрашним і непереможним.

Але тепер він не хотів більше цього.

Янь Цзиї попередив Ян Лея, що мусить розібратись із цією справою особисто.

- Мого молодшого викрали і він хоче поквитатись самотужки, то який тоді сенс від мене як старшого брата? – запитав Янь Цзиї.

Та Ян Лей був би не Ян Леєм, якщо б дозволив Фан Ю пожертвувати рукою задурно.

Однак перш ніж він взагалі встиг зробити крок, Щербатий потрапив в халепу.

 

Дехто провчив його.

На диво, пізніше ніхто не чув, щоб Щербатий оголошував про помсту. Носив вовк, понесли й вовка…

Щербатий не раз провертав за спиною брудні трюки. Він кинув багатьох людей. І коли вони почули, що про Щербатого хтось подбав, то залишись цілком задоволеними.

Одні казали, що це були люди Янь Цзиї, інші - що це Фан Ю вирішив помститись за викрадення свого брата. А хтось навіть розповідав, що за цим стояв Дон, але звісно, були й ті, хто стверджував, що то були інші вороги. Лунали всілякі заяви, та доказів було обмаль.

Щербатий образив стількох людей, що його крах був лише питанням часу. Тому в подальшому про нього взагалі забули.

Ян Лей розпитував Янь Цзиї і Фан Ю, однак відповіді так і не отримав.

Дещо мафія робить не тільки заради справедливості, але й заради застереження, щоб унеможливити повторення подібних інцидентів. Тож після цього хулігани Цзянхаю зробили декілька висновків: по-перше, не зачіпай людей Янь Цзиї, по-друге, не зачіпай братів Фан Ю. Нічого доброго з цього не вийде.

 

Після весілля Ер Хея, Фан Ю запросив його на роботу до свого ресторану. Поки Фан Ю відновлював руку, Ер Хей допомагав доглядати за закладом, тож у хлопця залишалось чимало вільного часу.

Ян Лей уклав з ним угоду. Фан Ю більше не робив дурниць, які спадали йому на думку, а сам Ян Лей переборов свою імпульсивну вдачу, не затівав бійок і не влаштовував скандалів, якщо тільки не знайдуться йолопи, що бажали потрапити під гарячу руку.

 

Якось увечері, після роботи Ян Лей забрав Фан Ю і відвіз його до мосту. Вони вдивлялись в річні води, і палячи цигарку, Ян Лей запитав:

- Як гадаєш, що буде з нами років через двадцять?

Фан Ю поглянув на нього.

- Чому раптом питаєш?

- Та ось прийшло в голову.

Дітваком Ян Лей уявляв, що виросте і стане поліцейським, ловитиме поганих хлопців, буде крутим. Але реальність завжди є протилежною мріям. Тепер він виріс і став тим поганим хлопцем, якого ловить поліція.

- Я не думав про це, - замислившись на мить, відповів Фан Ю.

- Чому? Хіба не думав, чим займатимешся в сорок? – Ян Лей озирнувся до нього.

- Сказати правду?

- Авжеж.

За хвилину Фан Ю вимовив:

- Раніше я думав, що навряд доживу до цього віку…

Він з жалем посміхнувся і затягнувся сигаретою…

Від цих слів у серце Ян Лей немов увіп’ялись скалки.

- Що за дурню ти мелеш?! Хіба можна намовляти на себе біду?! – розлючено гарикнув Ян Лей. – Що вже ті двадцять років? Лихо тисячу живе! Хіба не знаєш?

- Ха-ха-ха…

Фан Ю розслаблено посміхнувся, мужнє обличчя сповнилось теплом.

- Раніше я не боявся смерті. Тепер зробився боягузом…

Безтурботність, відчайдушність і нерозсудливість молодості минають, коли людина дорослішає. Хтось за це плати велику ціну, хтось змінюється завдяки іншим людям.

Тоді вони ще не усвідомлювали, що і самі змінились.

 

Ян Лей піклувався про Фан Ю і одночасно працював на фірмі Янь Цзиї. Раніше йому здавалось, що він мусить лиш слухати старшого брата і робити, як той скаже, але тепер хлопець відчував, що цю посаду треба сприймати серйозно, розвиватись, будувати кар’єру.

 Досі він не замислювався над майбутнім, не хотів. Але тепер Ян Лей турбувався не лише про своє, а і про їхнє спільне з Фан Ю майбутнє.

 

Потроху наближалась зима. Ян Лей досі так і не повертався до маєтку.

Ян Дахай кілька разів дзвонив сину. Ян Лей здогадувався, про що хоче поговорити батько, тому одразу попередив: «Я сказав – ні. Я не буду туди вступати. Досить вже цього. Віддай місце тому, кому воно належить, поки не пізно. Не марнуй часу!»

У цьому питанні Ян Лей виявив рішучість. Він обмірковував шлях, яким хотів крокувати в майбутньому, але існувало кілька умов: він нізащо не покине Цзянхай, він нізащо не покине Фан Ю. Нікуди він не поїде.

 

Одного вечора у двері квартири на восьмому поверсі, де мешкав Фан Ю, постукали. Хлопець підійшов і легковажно відчинив двері, а відтак завмер на місці.

- Хто там? - Не почувши відповіді від Фан Ю, в коридор виглянув здивований Ян Лей.

На порозі стояв Ян Дахай, стриманий і серйозний.

Він прийшов сюди, дізнавшись, де живе Ян Лей. Це було не важко зробити. Ян Дахай спитав Чуань Цзи. Той тусувався з Ян Леєм з пелюшок. Ян Дахай давно знав цього бахура.

Побачивши Фан Ю, Ян Дахай упізнав його. Цю бандитську пику складно було не запам’ятати – настільки вразив його цей хлопець з ворожим поглядом.

Ян Дахай спохмурнів. Він знав, що Ян Лей крутився коло тих вуличних «пробийголів», але не очікував, що саме цього обідранця син приводив до маєтку минулого разу.

- Хто сказав тобі про це місце?

Обличчя Ян Лея скам’яніло. Він і не думав, що колись Ян Дахай добереться і сюди. Обличчя ж Ян Дахая не виражало нічого. Він тримався владно, але не озлоблено.

Фан Ю отямився першим і запросив чоловіка всередину.

Ян Дахай стояв посеред маленької вітальні і кілька хвилин мовчазно оглядав кімнату, потім його погляд метнувся до Фан Ю і зупинився на його руці, усе ще перемотаній бинтами.

Цей погляд Фан Ю вже бачив раніше. Чоловік так само дивився на нього, коли вони зустрілись вперше.

- Чого тобі треба? – нетерпляче запитав Ян Лей.

- Прийшов подивитися, де і з ким ти живеш.

- Побачив? Тоді йди!

- Ян Лей! – осадив Фан Ю.

Той замовк.

З того самого моменту, як батько увійшов, здавалось, в кімнаті облаштувалась гнітюча атмосфера, що тиснула на хлопця.

Стальний, холодний, владний вираз обличчя батька був недоречний у цій квартирці.

Троє чоловіків зберігали тишу.

Фан Ю налив чаю і подав чашку Ян Дахаю. Той подивився на нього, взяв напій, але не відпив і поставив на стіл.

- Як тебе звати? – спитав Ян Дахай.

- Фан Ю.

- Фан Ю, я хотів би поговорити із сином. Якщо не заперечуєш, залиш нас ненадовго.

Ян Дахай говорив ввічливо, але по його холодному тону голосу можна було здогадатись, що відмова неприйнятна. Це був той поблажливий, зверхній голос, яким говорили люди високого рангу.