Розділ 60

Та зателефонувавши, Ян Лей дізнався, що Фан Ю вже в Лу на перемовинах.

Знайти когось в ті часи було справою нешвидкою, але тоді, ще навіть не спитавши, де Фан Ю, Ян Лей вже побачив його.

Щербатий опинився між двох вогнів, оскільки, запросивши для перемовин посередника, йому довелось дотримуватись кодексу на очах у багатьох людей Цзянху. Він не хотів відпускати хлопця але й не міг не відпустити.

І хоча на тому справа між Щербатим та Янь Цзиї не скінчилась, включно з питанням між Янь Цзиї та паном Ву, однак, зрештою, Ян Лей і Фан Ю жодним чином не брали участі у її вирішенні, тож я не згадуватиму про це тут.

У той день, в лікарні, руку Фан Ю щільно перебинтували і залишили хлопця на ніч для спостереження. Лікар сказав Фан Ю і Ян Лею, що іще б міліметр, і ніж зачепив би головний нерв, і руку неможливо було б урятувати. Якщо хлопець не берегтиме її декілька наступних місяців і продовжить битися, її доведеться ампутувати.

Коли хлопці повернулись до Цзянхаю, Янь Цзиї хотів влаштувати невеличкий бенкет, щоб віддячити Фан Ю, однак той відповів відмовою: «Може іншим разом, Янь Ге. Ми дуже втомились».

Вдома, в квартирі на восьмому поверсі, Ян Лей відвів Фан Ю до ліжка і за вказівками лікаря зафіксував руку, дав ліки та замінив пов’язку. Ян Лей робив усе мовчки, зосереджено. Рухи його були спритними й обережними.

Коли з необхідними процедурами було покінчено, Ян Лей збирався вийти з кімнати, щоб викинути брудні бинти.

- Нічого не скажеш? – безпорадно спитав Фан Ю, дивлячись на парубка.

 Ян Лей зупинився, трохи постояв і повернувся.

- Ти справді хочеш це почути?

- Так.

- Добре.

Ян Лей відкинув марлі в сторону, притягнув стілець ближче до ліжка, сів і деякий час мовчав, дивлячись на Фан Ю. Дивився довго, не говорячи нічого.

Фан Ю зустрівся із ним поглядом. Ян Лей дивився на хлопця так, як ніколи до цього.

- Знаєш, що я колись думав про тебе? – почав Ян Лей.

- Що?

- Вправний боєць, справедливий, мізкуватий.

Фан Ю мовчав.

- Ти мозком своїм користуєшся? – спитав Ян Лей, наче чекав підтвердження. Фан Ю подивився на нього. – Користуєшся своєю довбешкою?! – Ян Лей раптом крикнув.

- Я знаю межу! – насупився Фан Ю. В тій ситуації не було часу довго кумекати.

- Знає він!! - Ян Лей скочив зі стільця, і той від різкого поруху із гуркотом звалився додолу. – Знаєш межу?? Межу штрикати себе наскрізь?... Ти ледь не втратив руку, розумієш це?!

Ян Лей ревів, і від цього реву йому дзвеніло навіть у власних вухах. Після цих слів, він несподівано відчув на обличчі тепло, яке ковзнуло від очей аж до самого підборіддя. Він досі стримувався, терпів, не дозволяв цим почуттям вийти назовні. Як вони душили його!

Коли Ян Лей дізнався, як саме «велися» ці перемовини, коли побачив Фан Ю в тій кімнаті, те, що він тоді відчув, він і досі не міг описати.

Коли мине багато років, уже будучи зрілим чоловіком, хай би з чим Ян Лей не стикався з того часу, але так і не відчув нічого подібного до переживань того дня.

Коли Ян Лей увійшов до переговорної кімнати, першим, про що спитав Фан Ю, було чи усе з ним гаразд. Фан Ю, пів тіла якого було залите кров’ю, а обличчя - смертельно блідим, запитав його, Ян Лея, який і нігтя на мізинці не втратив, чи все з ним гаразд!

- Так, я розумію! Але я вдарив так, щоб не зачепити нерв! Ну витекло трішки крові! – вперто виправдовувався Фан Ю.

- …. І це того вартувало? Невже воно того варте?! …Довбограй!...Ідіот!... Багато рук маєш? Відтяти собі пів руки через якусь хрінь! Чи ти сподіваєшся, що нова відросте?!... Може вже почнеш якось думати?!...

Ян Лей не знав, що ще сказати…Всередині його усе вібрувало, і в нього розболілась голова.

- … Подякувати тобі за мій порятунок?!... – врешті-решт вигукнув Ян Лей. Очі почервоніли, у горлі стояв клубок. – … Ти не подумав, що відчуваю я?...

Він силкувався, аби його голос не змінив висоти і не запнувся, вимовляючи ці слова…

Лише коли хлопець трохи вгамувався, Фан Ю сказав лиш одне.

- Якщо не заради тебе, то заради Цзю Ге, Старого Ляна чи Ер Хея. Якби на твоєму місці був я, ти вчинив би так само. Хіба ні?

Ян Лей промовчав.

Так.

Криваві і шокуючі для звичайних людей, такі речі були цілком нормальним явищем у кримінальному світі. Навіть природним. Скільки людей було вбито, зарізано, чи то на знак справедливості, чи то в запеклій війні, чи то усього лише через кілька необережно зронених слів.

Кровопролиття? Каліцтво? Що ці слова важили для реальних бандитів, які щодня ходили по лезу ножа? Смерть – це дрібниці! Та що ж тоді взагалі мало значення?

Чи не достатньо бачив Ян Лей? Чи не брав і він сам у цьому участі?

Раніше він вважав інакше. Це - Цзянху. Бути злочинцем означає зазнавати страждань. Такі правила. Якщо тобі таке не до снаги, то чого ти досі тут??

Однак тепер, дивлячись на Фан Ю, на людину, до якої він мав такі глибокі почуття, Ян Лей зрозумів, що це не так. Геть не так.

Колись давно, ще коли він тільки приєднався до банди, Янь Цзиї сказав йому: «Поки товчешся тут, не прихиляйся до когось».

Тоді Ян Лей не надав ваги цим словам, та тепер він замислився.

Замислився над речами, про які раніше ніколи не думав, замислився про майбутнє, про те, чого він справді хоче та прагне…

В якомусь сенсі, Ян Лей по-справжньому ніколи не задумувався про своє життя до цього моменту.

Хлопець перетворюється на чоловіка, коли починає серйозно дбати про своє майбутнє. Це перетворення відбувається за певної нагоди. Для Ян Лея такою нагодою став Фан Ю.

Тоді вони більше нічого казали. Фан Ю знав, про що думав Ян Лей, а Ян Лей зрозумів, про що говорив Фан Ю.

В тій ситуації, кожен з них зробив би так само один для одного.

Ким би вони не були один одному, перш за все вони були братами. Вони могли померти один за одного, віддати своє життя один за одного.

Це не стосувалось кохання та не визначалось ним.

Вночі Фан Ю не спав. Він роздивлявся Ян Лея, що лежав поруч із ним.

- Досі ігноруєш мене? – спитав хлопець, коли Ян Лей ліг на спину.

Той не відповів, лиш скоса поглянув на Фан Ю.

Деякий час він дивився на Фан Ю, потім перевернувся, просунув руку під його тілом, уникаючи пораненої лівої руки, і з силою стиснув парубка.

- Лікар сказав, щоб ти лежав на боці. Ти мене чуєш? – грубо вимовив Ян Лей, підтягнувши Фан Ю до себе так, щоб той опинився обличчям до нього. Притиснув його голову до свого плеча. – Спи!

І чимдуж загорнув в свої обійми.

- … Господи… мені нема чим дихати….

Обличчя Фан Ю виявилось міцно втиснутим у груди Ян Лея. Не звиклий до такого, хлопець розсміявся.

- Тоді не дихай!

Ян Лей все ще не відпускав Фан Ю, однак потайки послабив руки.

- …Деспоте, дай людям трохи повітря! – пожартував Фан Ю. Натомість правою рукою він потягнувся до спини Ян Лея, і, ніби заспокоюючи, ніжно поплескав…

Здавалось, ніжне погладжування торкнулось самого серця. Ян Лей нахилився та безжально вкусив Фан Ю за шию…

- …Ти сучий сину!... – Ян Лей бубонів матюччя в плече Фан Ю…

- …Йоб твою мать! Знаєш, чого тільки в голову не лізло, поки шмонав увесь Цзянхай?! – раптом вибухнув Фан Ю…