Розділ 64

Грюкіт від перевернутого стільця привернув увагу натовпу. Ті, хто впізнали Фан Ю, мовчки відійшли подалі.

Наляканий Дін Вень піднявся з підлоги. Лише тоді він побачив Фан Ю у чорній шкіряній куртці.

Фан Ю не зводив з хлопця погляду.

Від виразу обличчя Фан Ю, позбавленого будь-яких емоцій, шкірою Дін Веня побігли сироти.

Хлопець зрозумів, що Фан Ю неправильно витлумачив побачене, але не знав як пояснити. Він боявся цієї людини. Очі Фан Ю випромінювали справжній холод і ворожість.

Ян Лей збирався подивитись, хто це був, коли Фан Ю схопив його за руку.

- Гуляй звідси! – тільки і вимовив похмурий Фан Ю.

Ян Лей вирвався.

- Гей! Це я його покликав!

Емоції всередині сп’янілого Ян Лей сколихнулись, коли він побачив Фан Ю.

- Фан Ю, Лей Ге не в кращому настрої. Бачиш, як набрався. Не засмучуй його ще більше, - опанувавши себе заговорив Дін Вень.

Коли Фан Ю почув його голос, він повільно повернув голову і подивився на хлопця, наче щойно усвідомив його присутність.

Цей погляд немов прибив Дін Веня до землі. Волосся на голові стало дибки, і парубок не наважився продовжити.

- Щось забув? – за деякий час зухвало проказав Фан Ю. Голос його був холодним, невдоволеним.

Дін Вень промовчав.

І хоч алкоголь затьмарював розум, Ян Лей не забув вибачитись перед хлопцем.

- Дін Веню, вибач… Дякую тобі за вечір, повертайся першим!

Зрозумівши, що оскільки прийшов Фан Ю, йому більше немає сенсу залишатись тут довше, Дін Вень понуро покрокував до виходу.

Коли той пішов, Фан Ю вихопив з рук Ян Лея пляшку. Хлопець хотів забрати її, але Фан Ю відмахнувся і потягнув парубка за собою.

- Ходімо.

- Нікуди я не піду! – розлючено викрикнув Ян Лей.

- Що з тобою? Прикидаєшся п’яницею? – у відповідь гримнув Фан Ю.

Хіба можна залишатись веселим, коли бачиш, як твого хлопця обіймає його друг-фраєр?

- Можеш йти!

- А хто дбатиме про тебе? Той Дін Вень?

- А що? Ревнуєш? - спитав Ян Лей, напівлежачи на барній стійці, і скоса зиркнув на Фан Ю.

- Коней притримай!

Фан Ю не хотів виставляти їх сварку на показ. Потужна музика, пульсуючі ритми «Анархії» перекривали їх діалог.

Алкоголь змушував кров кипіти, стугоніти жилами, збуджувати підсвідомість Ян Лея.

- Боїшся?? – Ян Лей подивився на Фан Ю. – Чого ти боїшся?!

Тиск, що потроху накопичувався в його серці, вимагав виходу. Ян Лей бажав закричати на весь світ: «Людина, яку я кохаю, це Фан Ю! І це - чоловік! Я закохався в хлопця, і йдіть ви усі до біса!»

Він не міг обійняти коханого привселюдно, не міг йти вулицею, тримаючи за руку, не міг розповісти про своє кохання близьким друзям і братам, не міг отримати їх благословення. Він не міг поцілувати свого коханого на людях!

- Йди! Я заночую тут! – нетерпляче вигукнув Ян Лей.

- Не жени!

- Я не жену!

- А якого біса ти витворяєш? – вибухнув Фан Ю.

- …Хочу, щоб ти поцілував мене прямо тут! – випалив Ян Лей, втрачаючи контроль.

Ніхто не чув їх. Натовп п’яних людей гомонів, стрибав і сіпався під розкотисту, гримку музику. Хтось галасував, хтось тузився.

Фан Ю безмовно дивився на Ян Лея.

Згадуючи скільки він випив, Ян Лей раптом відчув, як голова стала кришталево чистою. Він також втупився в Фан Ю, і вони обидва - один сидячи, другий стоячи - дивились один на одного під ритмічні звуки громоподібних барабанів…

Ян Лей подумав, що і справді перебрав зайвого. Пошкодував, що наговорив дурниць. Ян можна звинувачувати Фан Ю? Хіба це його провина?

Фан Ю несподівано потягнув застібку донизу і зняв з себе шкірянку. Рукав зачепився за перев’язку на лівій руці, і він, не вагаючись, різким рухом стягнув його разом з бинтами.

Ян Лей дивився, не розуміючи, що той замислив.

Перш ніж Ян Лей встиг зреагувати, Фан Ю зробив крок вперед, нахилився і…

Очі Ян Лей розширились від здивування, коли теплі губи нестямно притиснулись до його вуст. Їх огорнула темрява…

В пітьмі, під шалену музику, накриті чорною курткою, приховані від чужих поглядів, двоє злилися в глибокому поцілунку….

Ніхто не знав, що відбувалось під шкіряною курткою.

Табу, жага, божевілля, нестримна хоробрість і палке бажання…