Що Фан Ю мусив відповісти на це питання? Ян Лей і сам зрозумів, наскільки воно безглузде. Здавалось, ніби він благав Фан Ю дати відповідь. Що міг сказати Фан Ю? Ти мені подобаєшся? Я тебе кохаю? Чи наважився б він?

Ян Лей потребував не цих «подобаєшся» чи «кохаю». Йому було байдуже, скаже це Фан Ю чи ні. Невже двійко головорізів зізнаватимуться один одному в коханні?

Він просто хотів почути конкретику.

Усі закохані - дурні, а Ян Лей - ще більший дурень. Він, як і всі шаленці,  що потрапили в тенета кохання, хотів знати, яке місце займає в серці іншої людини, і чи відчуває та людина ті самі почуття, що й він.

Як чоловік, що закохався в іншого чоловіка, хіба він не боровся з собою? Але тепер він усвідомив, що Фан Ю для нього важливіший за все на світі.

А що ж Фан Ю?

Ян Лей не певен. Люди - жадібні створіння. Раніше він жадав заволодіти Фан Ю і зробити з ним те, що роблять справжні коханці. І ось, коли вони зробили це, Ян Лей усвідомив, що не задоволений, що це не було тією самою справжньою втіхою.

Ті слова, що їх вчора вночі сказав п’яний Фан Ю, змусили Ян Лея замислитись. Вони розбили йому серце. Він пригадав ту вечерю, коли Фан Ю вперше завітав до маєтку, як за столом зібралась уся сім’я, і яким щасливим виглядав Фан Ю. Хоча він говорив небагато, однак вираз його очей не можна було підробити. Ян Лей бачив, що тоді Фан Ю був по-справжньому щасливим. Слова Фан Ю «Я дуже заздрю» глибоко вразили Ян Лея. Він відчув розпач.

Ян Лей знав, що Фан Ю не мав дому, що він виріс без батьків в прийомній сім’ї його двоюрідного брата Сяо Ву. Батьки Сяо Ву не дуже й опікувались Фан Ю, тому йому рано довелось покинути їхній будинок, інакше б не подався на вулиці в такому юному віці і не став би таким відомим, однак він досі залишався молодиком.

Фан Ю бажав мати свій дім, хотів відчути домашнє тепло.

Це бажання Ян Лей розумів краще за інших.

Фан Ю казав, що пізніше, коли Луо Цзю вже не потребуватиме його, він хотів би створити сім’ю. Він боявся втягувати дівчат в своє болото, змушувати їх страждати, тому з такими труднощами зав’язував стосунки, але в глибині душі усе ж мав надію жити мирним, звичайним життям.

Ян Лей розумів його. І хоча ті слова, вимовлені напідпитку, засмутили його, він знав, що вони йдуть від самого серця Фан Ю. Просте і щире бажання. Ян Лей розумів, дійсно розумів.

Якщо Фан Ю обере його, це означатиме відмову від усього цього.

У своєму віці Ян Лей ще не задумувався про таке віддалене майбутнє. Навіть якщо в його голові з’являлись якісь думки про життя, він не занурювався у них надто глибоко. Чи залишаться вони з Фан Ю разом до кінця життя? Що станеться з ними в майбутньому? Зараз вони кохають один одного, а що потім? Розійдуться, одружаться, народять дітей, заживуть нормальним життям? Чи справді їхні стосунки будуть такими, як в інших пар? Чи вони оберігатимуть одне одного до кінця життя і триматимуться разом? Ян Лей навіть не замислювався над цим, не кажучи вже про Фан Ю.

Як далеко можуть зайти двоє чоловіків? У той час, в ту епоху, в тому суспільстві. Ян Лей не винен в тому, що не міг так далеко планувати своє життя.

- Я не надто задумувався про це, - через довгий час промовив Фан Ю.

Ян Лей поглянув на нього.

- Щоб там не було, те, що я відчуваю до тебе зараз, ніколи не зміниться, - повільно, слово за словом сказав Фан Ю. Це була найточніша відповідь, яку він міг дати Ян Лею зараз.

Ян Лей промовчав.

- Тоді дозволь мені сказати тобі все, що я думаю, добре? – спитав він.

- Говори.

- Я подумав про те, що ти сказав мені раніше. Ти був правий тоді. Нам треба все обдумати.

Фан Ю підвів погляд і подивився на Ян Лея.

- Коли я сказав, що ти мене більше не побачиш, насправді я не це мав на увазі. Я не хотів тиснути на тебе. Мої слова були щирими. Я подумав, що незважаючи ні на що, я маю дати тобі зрозуміти, що можу бути чесним із самим собою. Пізніше ми…помирились, і я справді щасливий. Але я також дуже переймаюсь, що ти пошкодуєш про це, - зізнався Ян Лея.

- Я ні про що не шкодую, - різко відповів Фан Ю.

Від цих слів серце Ян Лея сповнилось мішаниною почуттів.

- Я радий, що ти сказав це… Ти ж знає, як сильно подобаєшся мені, Фан Ю.

Цього разу він промовив це спокійно і природньо.

Коли Фан Ю знову почув ці слова, його почуття були зовсім іншими, ніж минулого разу. Він дивився на Ян Лея, і йому хотілось загорнути того в обійми.

- Минулої ночі ти напився і сказав, що хочеш мати сім’ю.

Фан Ю завмер. Він нічого не пам’ятав про це. Раптом зрозумів, чому Ян Лей завів сьогодні цю розмову.

Колись він дійсно цього хотів. У дитинстві він заздрив світлу у вікнах чужих домівках. Тоді він хотів мати справжній, власний будинок у майбутньому.

- …Це засмутило тебе? – спитав він.

- Ні.  Не зрозумій мене неправильно. Старший брат попросив мене поїхати у справах до міста Лу і якийсь час побути там. Я намагаюсь сказати, що ми можемо скористатись цим часом, щоб подумати про все ще раз, - повільно сказав Ян Лей. Він був спокійним і врівноваженим, поки говорив. - Поки ми ще можемо повернутися назад, і ти ще не розібрався в своїх почуттях до мене, давай ми обидва поміркуємо про це. Розберемось, що нам робити. Завтра я маю виїхати. Там накопичилось багато справ, тому я не зможу часто дзвонити тобі. Не кажи зараз нічого, давай подумаємо, і якщо ми знайдемо якісь рішення, то обговоримо їх, коли я повернусь…

Фан Ю зрозумів, що саме мав на увазі Ян Лей…

 

Ян Лей не збрехав. Він дійсно поїхав до Лу, щоб подивитись на проєкт і попередньо переглянути кілька ділянок землі під забудову, які окреслив Янь Цзиї. Саме так працювали тодішні забудовники.

Янь Цзиї наполегливо просив його зайнятись цим, а Ян Лей вже і так затягнув поїздку на кілька днів, тож йому було вже соромно затримуватись.

Цього разу він вирушив у віддалену місцину, на околиці міста Лу. Янь Цзиї хотів розширити сферу діяльності на інші міста, однак спочатку міг взятись лише за землі периферії. Перед від’їздом Ян Лей переймався, що якщо цього разу він затримається там надовго, то з Фан Ю може знову щось трапитись, як минулого разу, і знову ніхто не повідомить йому вчасно. Він ретельно проінструктував Лі Сана і Чуань Цзи, що у випадку халепи з Фан Ю вони повинні зателефонувати йому в першу чергу.

Ян Лей вирушив у дорогу наступного дня, і, тільки-но прибувши до Лу, не зволікаючи, поїхав до того віддаленого передмістя дивитись ділянки.

Ян Лей – той, хто наполегливо і серйозно виконує роботу, і Янь Цзиї ніколи не сумнівався в ньому, доручаючи завдання.

Коли він тільки дістався до Лу, то зв’язався з Фан Ю, щоб повідомити, що доїхав вдало, і більше не телефонував. Він сказав, що, зрештою, це - сільська місцевість, і знайти там телефон доволі складно, тому часто дзвонити не матиме змоги. Попросив Фан Ю не хвилюватись, і що за три-чотири дні максимум, коли закінчить там справи і повернеться до міста, то зателефонує знову.

Ян Лей не применшив. Місце, куди він мав поїхати, розташовувалось набагато далі, ніж він міг собі уявити. А ситуація з проїздом була ще гірша: дорога, де можна проїхати на автівці, була лиш одна, а решта – сільські стежки, та ще й через гори. Тож коли Ян Лей нарешті дістався до місця призначення, він почувався змучено, хоча місцина, зрештою, виявилась мальовничою – високі гори, чудові краєвиди. Поруч тулилось невеличке селище. В цілому місце відповідало вимогам проєкту вілли, за який взявся Янь Цзиї, але стан доріг залишав бажати кращого. За підрахунками Ян Лея тільки в дорогу (і це найперше, що потрібно зробити) доведеться вкласти чималі кошти.

Він залишився в тому селі на кілька днів, поговорив з місцевими, дізнався їх думки і наміри, окреслив для себе поточну ситуацію. А того дня, коли вирушив назад до міста, сталось неочікуване. Напередодні ввечері пройшов сильний дощ і стався зсув гірських порід, і уже коли Ян Лей на машині проїхав половину шляху, він виявив, що посередині єдиної дороги каміння, що обвалилось вночі, перекрило її повністю. Тут не те що машина, а й велосипед не проїде.

Ян Лей запитав, чи можна ще якось виїхати звідси, але інших доріг не було. До того ж ця гірська порода не схожа на земляні грудки, так просто її не прибрати. Доведеться використовувати вибухівку, а чекати поки дорогу не розчистять повністю треба принаймні кілька днів.

Він запитав про телефон, але в цьому маленькому нерозвиненому селі не було телефонної лінії. Якщо селянам треба подзвонити, вони мусили їхати до міста через гори тією самою єдиною дорогою.

Це означало одне: Ян Лей втратив зв’язок з зовнішнім світом. Він був у відчаї.

- Молодику, не хвилюйся, таке трапляється постійно. Поживеш у нас кілька днів, а коли дорогу розчистять, поїдеш собі, – доброзичливо радили йому селяни.

Тож йому нічого не залишилось, окрім як чекати.

 

Після прибуття Ян Лей дав Фан Ю номер телефону у готельному номері в Лу, де він зупинився. Фан Ю щовечора дзвонив до Ян Лея, щоб дізнатись, чи повернувся той, але вже кілька днів поспіль ніхто не відповідав.

Старий Лян,  Плямиста Кітка і інші брати помітили, що останніми днями Фан Ю був у поганому настрої. Якось увечері він покликав їх поїсти в ресторанчику. За сусіднім столиком пили вино кілька «дрюків».

Дрюками в Цзянхаї містяни називали бандитів, ще іноді «дрючками» чи «різунами». Очевидно, вони вважали за краще триматись від таких людей подалі.

Ці накачані випивкою дрюки сипали чортами, зачіпали одного з хлопців Фан Ю. Може нічого й страшного, гаряча молодь, але вони не могли заткатись. Мат за матом, дрюки розпалювались, хтось грюкнув по столу.

Молодший брат Фан Ю стримувався, до того ж поруч сидів старший. Він не міг дозволити собі спричинити неприємностей, тому переважно мовчав.

За сусіднім столом не вщухала лайка, вуркагани ґелготіли дедалі гучніше, провокуючи банду Фан Ю.

Старий Лян і Плямиста Кітка скрипіли зубами. В них під руками десяток хлопів, на кону стоїть їхня репутації. Хіба вони могли дозволити якимсь раклам так розмовляти?

Але перш ніж вони встигли зробити крок, підвівся Фан Ю.

Як пізніше бідкалися дрюки, вони побачили, що до них наближається хлопець, лише один. Вони навіть не встигли схаменутись, коли той хлоп’яга перекинув ногою їхній стіл. Потім він схопив табурет, і, не змигнувши оком, замахнувся ним по голові того, хто лаявся найбільше. Той безгучно звалився на землю головою вниз.

Не тільки дрюки, що залишились, а й брати Фан Ю були в шоці. За словами Старого Ляна, він подумав, немов перед ним постав знову вісімнадцятирічний Фан Ю.

Фан Ю-юнак був тим, хто піднімався і встрявав у бійку без зайвих слів, якщо йому хтось не подобався, ніби він термінатор. Вже давно він не виявляв такої жорсткості як боєць вищого класу.

Фан Ю відламав від табурета ніжку. Ця штука була найкращою зброєю, якщо більше нічого не було під рукою. Не думайте, що це просто деревинка. Коли вас вжарять гострими дерев’яними друзками, ви дізнаєтесь що це таке! Брати кинулись до нього.

Ті дурні дрюки побігли всередину ресторанчика. Власник цієї забігайлівки – їхній земляк. Там всередині знаходилась ще орава тих дрюків. Вони здійнялись на ноги. Їх було більше, ніж людей Фан Ю. Чужинці, вони не знали нікого з банди Фан Ю. Не треба було їх чіпати. Деякі з них вибігли з кухонними ножами і кинулись прямо на Фан Ю.

Фан Ю навіть не ухилився. Він вдарив суперника ногою в груди, вихопив в того з рук ніж, а самого дрюка зарізав біля вхідних дверей. Одяг і тіло Фан Ю окропила кров. Видиво не для слабкодухих. Бандюки в ресторанчику ошелешено вирячились на нього.

Фан Ю підняв з прилавка келих з байдзю, клацнув запальничкою, - вжух! - і алкоголь спалахнув вогнем. Келих, полетівши донизу, розтрощився на уламки.

Тієї ночі ресторанчик горів. Розгромлений, він відкрився знову лише через півмісяця.

Фан Ю – не хороший хлопець. Він - виродок, головоріз.

Якби він був хорошим хлопцем, чи зміг би бути членом кримінального угруповання? Чи став би найрозшукуванішим злочинцем для Бюро громадської безпеки?

Коли Луо Цзю дізнався про цей інцидент, він спантеличився. Фан Ю так довго не створював клопоту. Він з чотирнадцяти років був у банді Луо Цзю, старший брат знав його натуру найкраще. Хоч зовні хлопець здавався безжалісним, але насправді він - добросердий і в усьому бачить світлу сторону. Тому Луо Цзю був впевнений в ньому. Фан Ю міг розправитись з безліччю людей, але ніколи нікого не вбивав. Справа не в хоробрості. Це те, що відрізняє вбивцю від бандита. Різниця була колосальною.

В ті дні в серці Фан Ю вирували емоції, які потребували виходу. Йдучі, Ян Лей сказав, що дає йому час на роздуми. Фан Ю теж казав раніше, що їм потрібно усе обдумати ще раз. Але коли вони насправді розлучились, Фан Ю думав лише про те, де Ян Лей, чим займається, чому не бере слухавку, як з ним зв’язатись? Він обмірковував і багато чого іншого, але зрештою, переживання за Ян Лея завжди переважували.

На п'ятий день, коли Фан Ю знову зателефонував до номеру в готелі і коли знову ніхто не відповів, він відчув, що щось не так. Ян Лей сказав йому, що справа займе три-чотири дні максимум, але минув п'ятий день, а новин все ще не було.

- Янь Ге, ти щось чув від Ян Лея? – спитав він Янь Цзиї.

- Ні! Я теж намагаюсь зв’язатись з ним, але він досі не телефонував! Я збирався саме спитати тебе! – тривожився Янь Цзиї. Цього разу він відпустив Ян Лея самого, і тепер навіть не міг нікого запитати, чому хлопець не виходить на зв’язок.

Серце Фан Ю стиснулось.

Ян Лей міг образитися і не відповідати на його дзвінки, але підтримувати контакт зі страшим братом мусив.

Отже, щось точно трапилось.