Коли дорогу нарешті розблокували і Ян Лей зміг виїхати з села, пройшло вже кілька днів. Він, стурбований, повернувся до Лу. Одразу після приїду до міста він знайшов перший телефон-автомат, зателефонував до Янь Цзиї і розповів про ситуацію.

- Якщо ти знову зникнеш, я відправлю когось по тебе! – Янь Цзиї вже думав розшукувати Ян Лея по списках зниклих безвісти.

- Не треба! Я ж повернувся!

Ян Лей поклав слухавку і зателефонував Фан Ю.

Тітка Чжан сказала, що він не ночував в маєтку останнім часом. Тоді Ян Лей набрав квартиру Фан Ю, але і там його не було. В ресторані сказали, що він мав якісь справи і не приходив кілька днів.

- Які справи? – серце Ян Лей закалатало. Він ще не забув про минулий раз і боявся, що з Фан Ю знову щось трапиться.

- Не думаю, що щось важливе. Не знаю.

Ян Лей занепокоївся. Він зателефонував до Плямистої Кітки, та той теж не знав, чим займався Фан Ю, оскільки не бачився з ним останніми днями.

- Та наче нічого серйозного! - підтвердив Плямиста Кітка, і Ян Лей трохи заспокоївся.

- Коли побачиш Фан Ю, скажи йому, що я повернувся до міста, - попросив Ян Лей. Він не давав знати про себе Фан Ю, тож хлопець напевно хвилюється.

Зателефонувавши усім, кому мусив, Ян Лей повернувся до готелю. Він довгий час провалявся в ліжку, перш ніж піднятись. Складна дорога виснажила його. Потім пішов до ванної кімнати, скинув весь одяг і прийняв душ. В селі такої розкоші не було, тож він не мився кілька днів і почувався неприємно.

Щойно він покінчив з душем і вимкнув воду, як задзвенів телефон. Тоді в готелях ще не було опції «телефон в душі», як зараз, тож Ян Лей голяка вийшов з ванної кімнати і взяв слухавку біля узголів’я ліжка.

- Алло? – спитав він. З тогу боку лунала тиша. – Алло? – повторив ще раз. Він подивився на слухавку, думаючи, що телефон не працює.

- …мене, - долинуло ледь чутно.

Ян Лей завмер. Він почув голос, і в ту ж секунду, на диво, його серце збилось з ритму. Не сподівався, що Кітка збігає до Фан Ю, поки він прийматиме душ.

- Я шукав тебе, але тебе не було. Тому я поговорив з Кіткою і попросив його передати тобі, що я повернувся до Лу, – сказав він в слухавку. - Дорога була заблокована, стався зсув, я застряг у селі поруч і повернувся тільки сьогодні.

- З тобою все гаразд? – спитав Фан Ю.

- Все добре.

Дивно, але Ян Лей не знав, що ще сказати. По телефону його язик не такий гострий, як зазвичай. Хіба ж після такої довгої розлуки він не сумував за Фан Ю? Але коли Ян Лей йшов, то сказав, що не буде часто йому телефонувати, щоб дати їм обом час на роздуми. Тепер, після того як почув голос Фан Ю, Ян Лей гадав, про що думав Фан Ю і яке рішення збирався прийняти. Він хотів спитати, але побоявся.

- Я зник на кілька днів, ти, певно, хвилювався за мене? – пожартував він.

- Якщо й хвилювався, то що мені робити? – спитав Фан Ю. Ян Лея приголомшив його тон: Фан Ю не жартував.

- Чого ж ти не поїхав мене шукати, якщо хвилювався? – грайливо дражнився Ян Лей.

- То мені слід приїхати?

-…Я жартую. Не варто. - Хоча це був жарт, почувши таке запитання від Фан Ю, серце Ян Лея на секунду завмерло. Він зник на стільки днів, але йому здалось, ніби Фан Ю нічого не відчув. Але це не провина Фан Ю. Ян Лей сам сказав, що це нормально - не телефонувати якийсь час.

- Гаразд, за мною все добре. Почекай один день, а завтра я повернусь, - вимовив Ян Лей з сумом на душі.

- Ти зайнятий? Давай. Поговоримо завтра, коли приїдеш.

З того боку було чутно якийсь шум, ніби Фан Ю телефонував з вулиці.

Поклавши слухавку, Ян Лей повернувся до ванної кімнати і витерся насухо. Гарний настрій, який він мав до цього, зник разом із телефонним дзвінком. Ян Лей мовчки повільно сушив волосся. Він про щось думав, коли задзеленчав дверний дзвоник.

- Хто там?

Ян Лей подумав, що це напевно офіціант. Він недбало обмотав талію банним рушником і підійшов, щоб відчинити двері.

А відчинивши, вкляк.

У дверях стояв Фан Ю і дивився на нього.

 

Фан Ю приїхав до Лу кілька днів тому і вже встиг об’їздити усі земельні ділянки, де побував Ян Лей. Сьогодні, коли Ян Лей виїжджав з села, Фан Ю саме прямував туди. 

Не маючи терпіння чекати автобусів, він витратив гроші на оренду і взяв машину, щоб об'їздити все навколо. Побував у всі місцях, де тільки міг, але усі казали, що Ян Лей поїхав кілька днів тому.

Залишилася лише остання найвіддаленіша ділянка. На півдорозі туди Фан Ю дізнався, що зсув перекрив дорогу, і її тільки нещодавно розчистили. Коли він вже насилу дістався до села, то дізнався, що Ян Лей від’їхав кілька годин тому. Фан Ю не зупиняючись, розвернув машину і погнався за ним.

Цей телефонний дзвінок Фан Ю зробив з громадського таксофону навпроти готелю. Почувши Ян Леєве «Алло», каменюка, що душила Фан Ю останні кілька днів, нарешті звалилась з грудей.

Тоді, коли від Ян Лея не було жодних новин, Фан Ю і не здогадувався, як важко йому буде. Він не міг зосередитись ні на чому, усі його думки займав лише Ян Лей. Навіть завдання, що його попросив виконати Луо Цзю, він відсунув!

- Я мушу поїхати. Зачекай, поки я не повернусь. Якщо не поїду – збожеволію.

Після цих слів, Фан Ю зібрав речі і сів у потяг.

Ер Хей та брати вважали, що Фан Ю не легко заводить стосунки, але якщо вже і заводить, то йому потім важко з них вийти. Можливо Фан Ю і сам знав про цю свою слабкість, тому рідко давався на спокусу. Братів він вважав важливішими за жінок.

Фан Ю навіть уявити не міг, що одного дня його почуття до брата настільки зміняться. І це сталось так раптово, що він не годен був себе контролювати.

 

Ян Лей дивився на запиленого Фан Ю в дверях і не вірив своїм очам.

- Ти…ти….

Він так і стояв, ошелешений, навіть не пропустивши Фан Ю всередину. Фан Ю штовхнув його назад, зайшов, кинув сумку десь в середину, і зачинив двері. Грубо схопив Ян Лея і з силою притиснув до стіни. Ян Лей жорстко вдарився голою спиною, але перш ніж відчути біль, подих Фан Ю огорнув і захопив його губи.

Закохані люди втрачають розум. Що Ян Лей, що Фан Ю.

Вони не вимовили ані слова, взагалі ні про що не говорили. Щоб відчути один одного вони використовували лише фізичний контакт. Людський тваринний інстинкт.

Ян Лей вчепився у волосся Фан Ю і поцілував його у відповідь настільки міцно, подібно до тварин, що гризуться між собою. Його язик люто штовхався у рот Фан Ю, сплутуючись з язиком коханого. У нього паморочилося в голові. Він цілував так сильно, що в нього темніло в очах, і повітря в легенях закінчувалось.

З того моменту, як він відчинив двері і побачив Фан Ю, його розум потьмарився. Ян Лей був неймовірно шокованим, його серце мало розірватись!

…Фан Ю...Фан Ю!

У його душі, в його свідомості залишилося лише одне ім'я. Ім'я, якому судилося закарбуватися в його серці так глибоко, що він ніколи не забуде цю мить, коли відчинив двері. Не забуде до кінця свого життя!

Фан Ю міцно обіймав його і палко цілував. Пестячи шкіру Ян Лея, яка випромінювала тепло від щойно прийнятого душу, пестячи його міцні плечі та руки, лінії м'язів, що містили в собі силу, Фан Ю нарешті прийшов до тями. З Ян Леєм все гаразд. Ян Лей тут, поруч з ним.

За ці кілька днів, поки розшукував Ян Лея, він усвідомив, що саме відчуває.

Розгублений, нетямущий, безголовий, метушливий! Коли він взагалі був розгубленим? Раніше він вважав, що лише якщо щось трапиться з Луо Цзю, то тільки це зможе вибити його з колії. Луо Цзю - його найближча і найрідніша людина.

Але тепер він знав, що у світі існує не тільки Луо Цзю, а ще дехто, хто займав усі його думки.

Нарешті вони відсторонились, важко дихаючи і дивлячись в очі один одному так, ніби не могли надививсь.

- …Навіщо ти насправді приїхав? – Ян Лей досі не отямився.

- Я хвилювався, - прохрипів Фан Ю.

- …Ти все обдумав? – Ян Лей затамував подих, вдивляючись в очі Фан Ю.

- Нема про що думати.

Фан Ю грубо стягнув рушник з талії Ян Лея…