У світлі софітів дівчина у вузькій чорній сукні з хвилястим волоссям і яскравим макіяжем притулилася спиною до стіни в кутку, а перед нею стояло кілька хуліганів, що чіплялися до неї.

Побачивши у світлі її обличчя, Фан Ю не повірив своїм очам. Він підвівся зі стільця і підійшов до них, викрутивши руку одного, що потягнувся до неї. Той жалібно заволав.

- Ю Ге! Ми не знали, що це твоя любка! Це непорозуміння! - поквапились виправдатись кілька байстрюків з винуватою посмішкою, побачивши Фан Ю.

- Пішли геть!

Фан Ю пхнув їх і з недовірою оглянув Лін Шаньшань.

Вона так змінилась! Сильно нафарбована Лін Шаньшань сором’язливо смикала свою коротку спідницю, намагаючись трохи спустити її.

Фан Ю взяв її за руку вивів з «Анархії».

- …Що ти тут робиш? Ти…нащо ти прийшла сюди?

Фан Ю дивився на її сукню і думав, чи зберіглась в Лін Шаньшань хоч половина тієї панни, якою вона була?

Вона, стримуючи образу, сказала:

- Я думала про те, що ти сказав мені минулого разу, що ми не рівня, тому ти не можеш прийняти мене. Тоді я вирішила стати того ж класу, що й ти. Я пофарбувала волосся, вдягла сережки і зробила татуювання, - вона показала Фан Ю своє білосніжне плече, на якому так недоречно сидів намальований метелик. -  Я вчусь грати в більярд, відеоігри і приходжу танцювати до «Анархії». Я навчуся.

Фан Ю шоковано дивився на неї.

- …Ти здуріла! - Він не міг повірити в те, що вона зробила для заради нього. - Йди додому! Це не місце для тебе. Ніколи не приходь сюди.

- Чому? Чому тобі можна, а мені - ні?

- Шаньшань, я вже казав тобі, що ми не будемо разом! Ніколи більше не роби дурниць, добре?

Коли Фан Ю побачив, що ця мила дівчинка стала такою через нього, як погано йому стало на душі!

Надворі накрапало, дощ сіяв на худеньку фігурку Лін Шаньшань, але вона не поворухнулася.

- Я піймаю таксі, і ти поїдеш додому.

Фан Ю збирався зупини таксі для неї.

- Я так дратую тебе? - Лін Шаньшань заплакала. Вона зробила все. Що ще вона могла?

- Ти не розумієш хто я! – в розпачі вигукнув промоклий Фан Ю.

- Я розумію! Знаєш, як я закохалась в тебе? – сльози текли по обличчі дівчини, змішуючись з краплями дощу. - Я бачила, як ви з Ян Леєм билися на вулиці Матай. Саме тоді, коли ти зупинив його і сказав припинити, саме тоді я зрозуміла, що ти не такий, як інші бандити!

Лі Сан казав, що виродки, на кшталт Фан Ю, мали ауру, що особливо приваблювала жінок. Їм подобались справжні чоловіки, що належали до світу, діаметрально протилежного їхньому колу. Лін Шаньшань закохалася у Фан Ю з першого погляду. Можливо, це було лише химерне кохання в її уяві, але вона готова віддати за цю примару всю свою молодість.

- Не такий?... Бачиш тих людей? – Фан Ю показав на той бік вулиці.

Через дорогу група молодиків знущалась над жебраком. Він цілий день випрошував гроші і тепер трясся, прикриваючи клунок з монетами.

Фан Ю підняв з землі порожню пивну пляшку і з гучним тріском розбив її дно об бетонні сходинки. Не чекаючи поки Лін Шаньшань відреагує на те, що він збирався зробити, Фан Ю з розбитою пляшкою в руці підійшов до групи людей. Хулігани тільки-но хотіли подивитись, хто до них наблизився, та не встигли вони озирнутися, як пляшка вже опустилась на голову одного з них. Донизу полетіли уламки скла, обличчям юнака стікала кров, навколо кричали люди, перехожі кинулись звідти навтіки, а Фан Ю, не кліпнувши оком, продовжував стояти на місці.

Бандюки розгубились. Вони впізнали Фан Ю. Ніхто не зрозумів, за що їх били, але жоден не смів і пікнути. Фан Ю недбало жбурнув горловину, що залишилась від пляшки.

- Бачиш? – він повернувся до ошелешеної Лін Шаньшань. – Все ще кажеш, що я не такий, як вони? - спокійно, з абсолютно байдужим лицем запитав Фан Ю дівчину.

Його руки були забризкані чужою кров’ю.

Лінь Шаньшань пішла. Вона, заплакана, мовчки сіла в таксі і поїхала.

Фан Ю дивився, як таксі зникало за рогом. Він знав, що це було жорстоко, але був впевнений, що це найкращий спосіб вирішити проблему.

Він зателефонував до маєтку і сказав тітці Чжан, що мав якість справи, тож не повернеться сьогодні. Фан Ю попросив її переказати це Ян Лею.

Він повернувся додому. Фан Ю не був тут якийсь час, тому наводив лад в квартири аж до пізньої ночі.

Надворі шурхотіла злива. Фан Ю стояв на балконі восьмого поверху, дощ заливав всередину, хльоставши його лице і душу.

Хлопець ввімкнув магнітофон і натиснув кнопку відтворення. З колонок долинула та сама пісня, яку він востаннє слухав. Джекі Чун співав «З кожним днем кохаю тебе все більше» кантонською…

 

Коли все навколо кружляє в урагані, саме ти допомогла мені знайти напрямок.

Я не залишу тебе, клянусь бути з тобою, наше кохання ніколи не згасне.

І з кожним днем я п’янію від кохання,

Люблю тебе все більше і більше, це почуття переповнює мене.

Я зрозумів, що люблю бути з тобою, роблячи наші ночі безкінечними.

І з кожним днем я п’янію від кохання,

Люблю тебе все більше і більше, це почуття переповнює мене.

Я хочу залишись з тобою до кінця свого життя,

Не боячись бурі завтрашнього дня…

 

Невдовзі після того, як Фан Ю прийняв ванну і тільки-но ліг, у двері гучно постукали.

- Хто там? – крикнув він, піднімаючись з ліжка.

- Я! – нетерпеливо відповів сердитий голос…

Фан Ю на мить зупинився, потім пішов відчиняти.

На прозі стояв Ян Лей. Він не рухався, лише груди здіймались і опускались…

 

Ян Лей ніжно торкнувся губ Фан Мей і відпустив її. Він не хотів завдавати болю Фан Мей, але й не хотів залишати їй ілюзій. Між ними все почалося з поцілунку, то нехай ним  і закінчиться.

Відправивши її додому, Ян Лей повернувся до будинку і з тривогою чекав на Фан Ю. Його роздратування поступово вщухло, але тепер ним опанувало напруження від  очікування.

Він збирався піти пошукати Фан Ю. Ян Лей припускав, що той або співає в «Прожекторі», або десь п’є, або, ймовірно, грає в більярд в «Сяйві». Він думав подивитись скрізь, коли ненька піднялась нагору і сказала йому, що телефонував Фан Ю і сказав, що не прийде ночувати. Він попросив передати Ян Лею, що не повернеться.

Ян Лей здивувався:

- Не повернеться? А де він?

- Не сказав.

- І не просив перетелефонувати?

- Ні.

Ян Лей зняв з телефона слухавку і подзвонив до дому Фан Ю, але ніхто не відповів. Фан Ю набрав тітку Чжан з таксофону біля «Анархії», а в той момент, коли дзвонив Ян Лей, він ще не був вдома.

Ян Лей поклав слухавку. Він вже збирався виходити, коли зателефонував Чуань Цзи. Ян Лей не хотів вислуховувати його ниття, терпеливо відмахнувся кількома слова, і сказав: «Я шукаю Фан Ю, передзвоню». Готуючись покласти слухавку, він почув як Чуань Цзи відповів: «Фан Ю? Так я бачив його зі Старим Ляном в «Анархії». Ми ще віталися». Чуань Цзи також веселився в клубі, і, побачивши Ляна з Фан Ю, підійшов перекинутись кількома словами перед тим, як піти.

- В «Анархії?»

У Ян Лея був телефон клубу, тож він подзвонив туди і запитав, чи там зараз Фан Ю. Фан Ю наглядав за клубом, тому, природньо, менеджер знав, коли той приходив і йшов. Менеджер відповів, що бос вже пішов, а Старий Лян ще сидить.

- Покличте його до слухавки!

Ян Лей хотів запитати Ляна, куди подівся Фан Ю.

- Алло? – крикнув Старий Лян. Він ще розважався в клубі.

- Це Ян Лей. Де Фан Ю?

- Старий брат пішов! З Лін Шаньшань!

- …Лін Шаньшань? – збентежено перепитав Ян Лей. – Куди вони пішли?

- Звідки мені знати? Вийшли і не повернулись! – глузливим тоном сказав Лян. Він зухвало посміхнувся: - Лей Цзи, не ходи сьогодні до мого старшого брата! Мить весняної ночі коштує тисячу золотників! Приходь вже завтра, якщо маєш якусь справу! – Старий Лян поклав слухавку.

Ян Лей завмер на місці. Потім ще раз набрав Фан Ю, але там так ніхто і не відповів.

В дійсності Фан Ю ще не дійшов додому, але Ян Лей подумав інакше. Раз той подзвонив до тітки Чжан і сказав, що не вернеться, і навіть не попросив Ян Лея перетелефонувати, значить Фан Ю навмисне уникає його. Звісно, він не піде додому.

Якщо Фан Ю не піде додому, а до того ж вийшов з клубу з Лін Шаньшань, то куди вони підуть і що робитимуть?

В голові Ян Лей панував повний безлад. Він знав, що Фан Ю не цікавить Лін Шаньшань, та чи міг він бути в цьому впевнений? Ян Лею не подобалась Фан Мей, але підлітком в пориві він поцілував її. Фан Ю може і не подобалась Лін Шаньшань, але він також мав бажання, які можуть не мати нічого спільного з почуттями. Він залишився наодинці з чудовою дівчиною серед ночі, яка до того ж обожнювала його всім серцем.

Ян Лей не розумів, як він витримав наступну годину. Він взяв таксі і кружляв Цзянхаєм, як безголовий, не знаючи куди їхати!

Коли він під’їжджав до будинку Фан Ю, здалеку побачив у вікнах на восьмому поверсі світло. На одному диханні він злетів по сходах. Ян Лей з силою грюкнув у двері, і цей гучний, різкий звук, який вони видали, був схожий на шквал, що зараз вирував і перекочувався в його серці та грудях.

Фан Ю відчинив двері. Їхні погляди зустрілись.

-…Ти чого тут?

Ян Лей не відповів, відштовхнув хлопця і зайшов до квартири.

Фан Ю зачинив двері. Поява Ян Лея на порозі дому його чомусь зовсім не здивувала. Він ніби передчував, що Ян Лей прийде, але не міг пояснити це відчуття.

Вони стояли посеред вітальні, дивлячись один на одного.

- Де ти був? – грубо спитав Ян Лей через деякий час.

- Ніде.

- Де Лін Шаньшань? – тон Ян Лея був схожий на кригу.

- Пішла.

Фан Ю здивувався, звідки Ян Лей знав, що він бачився з Лінь Шаньшань.

- Звідси? – таким самим крижаним голосом спитав Ян Лей.

-… В сенсі? – Фан Ю ненавидів цей тон. – Чи можу я привести її сюди??

- Ти можеш не приманювати її? – ці слова Ян Лей майже проревів.

«Приманювати» - погане слово в говірці Цзянхая. Це коли людина очевидно незацікавлена в інший людині, але свідомо маніпулює своїм прихильником, навмисне даючи йому надію, щоб він увивався навколо неї.

Як після таких слів Фан Ю міг почуватись добре?

- Як я приманював її?? – гримнув він.

- Як? Хіба повівши її до клубу, ти не приманюєш її? Ти просто хочеш знайти любку, чи не так?? – вибухнув Ян Лей.

Лін Шаньшань лише роздмухувала в душі Ян Лея вогонь. Але це полум’я було спрямоване не тільки не неї, але й на всіх жінок, що вилися навколо Фан Ю. Колишніх, теперішніх і майбутніх. Хіба ж до нього липнула одна Лін Шаньшань? Навіть якщо Ян Лей і міг убезпечити Фан Ю від неї, то хіба він здатен протистояти іншим? Як йому вберегти серце Фан Ю? Як вберегти його від майбутньої дружини?

Коли він почув від Старого Ляна, що Фан Ю пішов разом з Лін Шаньшань, Ян Лею здалося, ніби його душу й тіло облили кислотою. Він відчував біль і крижаний холод від голови до п’ят. Він не міг описати свої емоції.

Фан Ю, вражений гнівом Ян Лея, ошалів.

- А що не так? Мені не можна хотіти жінку??

Фан Ю витяг шию, вирячившись на Ян Лея. Питання брата створило безлад в його думка. Якби він справді хотів знайти дівчину, чи чекав би він стільки часу??

- Ні!! – викрикнув Ян Лей.

Це слово було такої сили, що, здавалось, відбилось від стін.

Фан Ю на мить заціпенів і крикнув у відповідь.

- Ні? Тобто ти можеш зустрічатись з Фан Мей, а мені з кимось - ні?

- Між нами нічого нема! - Очі Ян Лея налилися кров’ю. Нащо Фан Ю зараз згадав про Фан Мей? Яке вона мала до них відношення?

- Нічого? Ти щойно цілувався з нею! – випалив Фан Ю.

Ян Лей різко затнувся. Він ошелешено дивився на Фан Ю. Він зрозумів, що тоді хлопець, ймовірно, повернувся назад і побачив їх з Фан Мей прощальний поцілунок, неправильно все витлумачив і пішов.

Ось чому Фан Ю не повернувся вночі. Ось чому він не хотів його бачити.

Фан Ю теж мовчав. Він не знав, чому наважився це сказати. Не знав, чому уникав погляду Ян Лея, який дивився прямо йому в очі після того, як почув останні слова.

- Вона повертається до Англії, - повільно вимовив Ян Лей. – Попросила подарувати їй прощальний дарунок на згадку. У мене з нею ніколи нічого не було. Вона мені не подобається. Мені подобається дехто інший.

Ян Лей підійшов до Фан Ю, з силою обхопив його долонями за шию і притягнув до себе.

- Тобі не байдуже, що я поцілував її? …Чому? – заглядаючи йому в очі спитав Ян Лей.

Фан Ю не відповів. Те саме питання він подумки задавав сам собі!

- Чому ми цим займаємось? – м’яко спитав Ян Лей. – Це ніколи не було просто «розвагою».

Це була не гра, це було його кохання, чисте і щире почуття, джерело всіх його бід і радощів, туги, бажання і одержимості. Якби це була гра, Ян Лей не відчував би такого болю, такої гіркоти, такої тривоги, як зараз.

 Ян Лей вирішив не руйнувати життя Фан Ю. Лиш сьогодні він сказав собі не робити хлопцеві боляче. Але тепер він більше не міг стримуватись, не міг стояти осторонь і спостерігати, як колись, одного дня, його коханий належатиме комусь іншому. Це був його чоловік! Він міг належати тільки Ян Лею! Його тіло і його життя належали лише Ян Лею!

- … Ти теж це відчуваєш…Я знаю!

Вони обидва добре знали, що це не просто секс, а кохання. І вони робили це, бо були закохані!

 Фан Ю відвів погляд. Його охопили боротьба, протиріччя і паніка.

- Фан Ю! - Ян Лей ледве стримувався, щоб не кричати. Це ім’я викарбувалось на його серці. - Годі собі брехати!

Раптом він обійняв Фан Ю і поцілував його в губи...

Ян Лей міцно обіймав його і цілував. Скільки разів він цілував Фан Ю в своїх мріях, але це ніколи не було так по-справжньому, так гаряче, так тремтливо, що він майже розтанув! Він з силою втиснув язика до рота Фан Ю, щільно оповився навколо його язика, заплутуючи їх, облизуючи і штовхаючи. Це був той смак із його мрій. Ян Лей не рахував, скільки ночей у своїх снах він обіймав Фан Ю і палко цілував його. Щоразу, прокидаючись, він відчайдушно намагався згадати смак того сну, смак губ Фан Ю, але там була лише порожнеча.

І тепер, нарешті, порожнечу сповнив цей незабутній смак – живий, гарячий, божевільний. Він змушував кожну клітину Ян Лея збуджуватись і тремтіти, змушував кожний нерв втрачати контроль.

Ян Лей притиснувся до тіла Фан Ю і жадібно ганявся за язиком Фан Ю, смокчучи і огортаючись навколо, як божевільний, поки Фан Ю однією рукою не відштовхнув його.

- …Ян Лей! – з люттю і болем викрикнув Фан Ю.

- Ти подобаєшся мені! - Ян Лей вигукнув найпотаємніші слова свого серця, прихилившись спиною до стіни і дивлячи в шоковані очі коханого. - Курва, я божеволію від тебе!!

Так, він – божевільний, вже давно звихнувся. Ян Лей вчепився в своє волосся. Він навіть подумав, що зараз заплаче.