А потім халепа трапилась з Дін Венем.

Він зателефонував Ян Лею в офіс будівельної фірми Янь Цзиї. Дін Вень знав лише цей номер Ян Лея.

- Лей Ге…- убитим голосом скімлив він в слухавку.

- Що сталось? – Ян Лей запідозрив погане.

- …Я в поліцейській дільниці Гулоу… Можеш забрати мене? - слова давались Дін Веню важко, він ледве розмовляв.

- Я зараз приїду!

Ян Лей схопив куртку і вилетів з кабінету.

Після інциденту з Фан Ю Ян Лей більше не зустрічався з Дін Венем.

Дін Вень дзвонив йому і приходив кілька разів. Ян Лей, вибачаючись, сказав йому, що останнім часом накопичилось багато справ, і що Фан Ю дістав поранення. Він має доглядати за ним, тож немає часу приходити гратись на комп’ютері. Дін Вень, звісно, розчарувався.

- Більше нічого. Просто я дуже заклопотаний зараз, - Ян Лей не хотів робити йому боляче. – Якщо захочеш побачитись, приходь в будь-який час, я завжди радий.

Але в глибині душі Дін Вень знав, що Ян Лей не приходитиме до нього щодня, як раніше. І в майбутньому теж. Йому було дуже важко. Він не вперше втрачав кохання, але це було кохання, яке закарбувалося в його серці. Він по-справжньому закохався в Ян Лея.

Змучений втраченим коханням, Дін Вень пішов до невеликого парку біля площі Гулоу.

У тому році на площі Гулоу з'явився англійський куток. Тоді стало популярним вивчати англійську мову, тому кожні вихідні на площі збиралася група людей. Вони говорили лише англійською, спілкувались між собою, практикувались і заводили нові знайомства.

Неподалік від цього англійського кутка, в маленькому темному відокремленому парку, був схожий куток. Там так само збирались люди, але про існування цього кутка знало дуже невелике коло, лише ті, хто до нього входив.

В тому місці гомосексуали знайомились з іншими гомосексуалами.

Дін Вень був тамтешнім завсідником. Вільний від емоційних зв’язків, він приходив туди в пошуках партнера для задоволення своїх фізіологічних потреб. Звісно, він сподівався знайти серед них того, з ким зміг би побудувати стосунки, але невдовзі зрозумів марність цих сподівань.

В ті часи гомосексуалізм вважався страшною хворобою. Не дай боже, щоб хтось дізнався про тебе, а якщо дізнавались – ніби весь світ згасав в одну секунду. Тому дуже мало людей наважувались відкриватись, навіть якщо вони і були справжніми геями, вони намагались відчайдушно маскуватись. Таких людей, як Плямиста Кітка, було дуже мало.

В таких умовах небагато чоловіків мали постійного партнера. Більшість з них просто знайомились, зустрічались, таємно знімали номер в готелі, а після злягання, виходячи звідти, робили вигляд, що не знають один одного. Вони ніколи не називали своїх справжніх імен.

Тоді це називалось «вудінням».

Того вечора Дін Вень пішов «порибалити». Він хотів забутися, отримати драйв, щоб швидше викинути з голови Ян Лея. Привабливий, він не мав проблем з пошуком партнерів. Щойно він сів на лаву, поряд з ним опустився чоловік. Середнього віку, років за тридцять високий і зрілий. Дін Вень роздивлявся його кілька секунд і не підвівся.

Це означало «так».

Зазвичай вони мали б зняти кімнату в невеликому готелі десь на околиці. Але тієї ночі цей чоловік, можливо, надто збуджений або в пошуках гострих почуттів, нетерпляче потягнув Дін Веня за собою у чагарник вглибині парку. Він не міг дочекатися, коли зможе стягнути з хлопця штани і нагнути його.

Дін Вень вже довгий час не робив цього. Він також відчував збудження, тому вони в очманінні займались сексом прямо в кущах.

Була середина ночі. Ті кущі росли у віддаленому кутку парку, тож якийсь час навколо них нікого не мало бути. Їх би не помітили, але Дін Веню не пощастило.

Тієї ночі парк патрулювали двоє поліцейських. Зазвичай вони не забрідали в таку глушину, але цього разу одному з них закортіло помочитись, тому він подався до чагарнику, а коли підійшов ближче, почув дивні звуки.

В світлі ліхтаря поліцейський побачив приголомшливу картину: товстий член старшого чоловіка стирчав з дупи Дін Веня. Шокованим «рибалкам» ніде було сховатись. Їх найінтимніші частина тіла осявало яскраве світло ліхтаря.

- Виходьте звідти! Обидвоє!

Поліціянт спершу не роздивився. Він прийняв їх за чоловіка з жінкою, а коли побачив двох чоловіків, що зі страхом і тремтінням вилізли з кущів, спочатку злякався, а потім з презирством і зневагою розсміявся.

- Ще одні гамазеї! Натягуйте штани! Поїдете з нами.

Саме так Дін Вень і опинився в дільниці. Він навпочіпки просидів всю ніч, терплячи приниження і знущання.

Двоє, присоромлені і нажахані, причаїлись в кутку, оточені зі всіх сторін поліцейськими.

-  Ви знаєте, за що вас затримано? – нахабно спитав один у Дін Веня.

Той мовчав.

- Порушення громадського порядку! Хуліганство! Вам не соромно? Вони шпекалися прямо там! Гей, хлопці, ви б бачили це! Він його і так… і так… - поліціянт, що знайшов їх, детально описував ту сцену, з таким запалом, що кілька його колег глузливо засміялись. Почувши цей різкий сміх, Дін Вень втягнув голову в шию, а на очі йому навернулись сльози.

- Агов, хто з вас чоловік, а хто жінка?

- Ти став на облік в психлікарні?

- А з жінками ти трахався? Хоч раз...

Для поліцейських ці «гамазеї» були лише об’єктами глузування. Вони знущались над всіма геями, яких ловили. Вони вважали цих людей душевнохворими, психами, збоченцями, гидотою, розумово відсталими. І якщо ці хворі не лікуються, то заслуговують бути «гамазеями» до кінця життя!

Дін Вень сидів навпочіпки на підлозі з опущеною головою. Копи все сміялись і сміялись, але він не реагував, аж поки вони не сказали, що зранку повідомлять спецпідрозділ, щоб ті забрали затриманих. Дін Вень запанікував.

- Будь ласка, не повідомляйте! Я.. Я заплачу! Я заплачу будь-які гроші…

Хтось має бути поручителем, щоб його випустили під заставу. Єдиним, про кого подумав Дін Вень, був Ян Лей…

Тільки Ян Лея він бажав бачити. Він - єдине світло і тепло в його серці…

Коли Ян Лей зайшов до поліцейської дільниці, щоб забрати Дін Веня, той так і сидів з опущеною головою. Поки хлопець підписував папірці, а офіцери заповнювали бланки, вони стежили за ним краєм ока з таким дивним виразом на обличчі, схожим на насмішку, але не посміхаючись. Значення цього погляду було очевидним.

Коли Дін Вен виходив з дільниці, поліцейський, який його затримав, насміхався:

- Гамазей! Наступного разу не ходи з голим задом!

Його колеги зареготали. Плечі Дін Веня затряслись. Він опустив голову ще нижче.

Ян Лей оскаженів.

- Що ти сказав? Прикуси язика! – він розвернувся і подивився на поліцейського.

- А шо такого? Він - хуліган! Побачу ще раз – кину за ґрати!

- Який закон він порушив?? Ну ж бо, який закон? По якій статті, який вирок? – запитував Ян Лей, зверхньо дивлячись на копа.

Той втратив дар мови. Хоча в ті часи гомосексуалізм вважався хуліганством, у законодавстві не було жодної статті про це.

- Облиш це, Ян Лей… Ходімо звідси… - на обличчі Дін Веня виступили сльози.

Ян Лей відвів його додому. Там Дін Вень дав волю емоціям.

- …Що я зробив не так? Хіба я винен, що народився таким?... Я не вбивця, не крадій, не грабіжник!... Я не хотів бути таким! То що мені тепер робити?... В чому я винен?... Лей Ге, знаєш... Я хотів померти. Скільки разів я хотів померти… Бог створив мене таким, що я можу зробити?... - Дін Вень закотив рукава, демонструючи жахливі шрами. - …Я ненавиджу себе… Ненавиджу так сильно…Я різав себе… Я не хочу любити чоловіків. Я людина, і я хочу щоб мене поважали!!... Я більше не можу це терпіти… не можу…

Він бився в істериці, гірко плакав, повторюючи знову і знову, що якби існувало наступне життя, він би більше ніколи не захотів кохати чоловіків. Він радше став би свинею чи собакою, аніж геєм.

Ян Лей був свідком усього цього.

Коли він повернувся від Дін Веня, серце його було важким, мов свинець. Він думав про тиск, з яким стикались люди, що кохали когось своєї статі, але ніколи не замислювався так конкретно і глибоко. Це справило на нього велике враження.

Він уявив, що якби сьогодні на місці Дін Веня був Фан Ю, чи зміг би він зберігати спокій, чи зміг би він стояти осторонь і спостерігати, як життя Фан Ю занурюється в трясовину?

Що з ними не так? Цих людей так ненавидять тільки через те, що вони когось кохають? Чоловіка, жінку – неважливо. Як це заважає іншим? Як це заважає суспільству? Це просто кохання між двома людьми, що в цьому поганого?

Страждання Ян Лея сягнули межі. Його мужність і сила говорили: «Чого ти боїшся? Якщо ти чоловік, то не мовчи. Будь сміливим і скажи йому!», але розум і реальність підказували, що він завдасть Фан Ю лише болю, потягне його в прірву. Ян Лею могло бути байдуже за себе, але він не міг не перейматись за Фан Ю, не хотів руйнувати його життя!

В таких тяжких, складних думках Ян Лей повернувся до маєтку. В воротах зіштовхнувся з Фан Ю.

- Куди ти?

- Випити і розважитись. Підеш?

Фан Ю вже кілька днів поспіль йшов гуляти до пізньої ночі. Ян Лей відчував, що той не хотів залишатись в будинку.

- Знову? Ти не можеш залишитись тут? – різко запитав Ян Лей.

Фан Ю подивився на нього.

- В чому справа? - він почув в тоні Ян Лей напруженість. – Ходімо разом!

Усе ж Фан Ю був юнаком, що любив розваги.

- Я не хочу. Що там веселого? Пити і співати?

- А тут що веселого? – розлютився Фан Ю. – Мені нема що робити тут.

- Я тут. Ти не можеш побути зі мною?

До Ян Лея повернувся його запальний характер. Він дуже хотів виплеснути на когось свій поганий настрій.

- Хіба Фан Мей не прийде? От і побудете разом! – вирвалось у Фан Ю.

Щойно Ян Лей почув ці слова, в ньому ніби спалахнула іскра, і все всередині вибухнуло.

- Побудемо разом? Я настільки набрид тобі, що ти не можеш дочекатися, коли вона прийде, щоб втекти звідси?

Фан Ю втупився в Ян Лея пригніченим поглядом.

- Годі! Не починай.

- А чого ти домагаєшся? Якщо хочеш мене роздратувати, продовжуй в тому ж дусі!

Ян Лей стояв перед Фан Ю, сповнений гіркотою і розпачем, але не міг сказати йому про це. І чим довше він душив свої емоції, тим більше він розпалювався, тим більше він прагнув вилити свою злість. Це був той вогонь, який ніколи не спалахне на байдужих людей, але на тих, кого любиш, він розгорятиметься все швидше і дужче.

Фан Ю, стримуючись, дивився на Ян Лея. Потім відштовхнув його, прямуючи до воріт.

Ян Лей схопив Фан Ю за руку і потягнув. Вони обидва були засмучені. Але що відчував Фан Ю цими днями? Невже йому було радісно? Хіба йшов би він щовечора пити, якби йому було радісно? Коли Ян Лей смикнув його, Фан Ю теж спалахнув. Вони обидва мали силу в руках і вміли битися. Фан Ю вирвав руку і штовхнув Ян Лея з дороги. Той не встояв на ногах і вдарився спиною об металеву арку з гліциніями. Ян Лей підвівся ще більше розгніваний. Випити чи побитися – найпростіші і найефективніші способи для чоловіків виплеснути свої емоції. Ян Лей наблизився до Фан Ю, щоб відповісти, але в цей час прочинилась хвіртка і до двору увійшла Фан Мей. Побачивши їх, вона злякалась і кинулась до Ян Лея, щоб стримати його.

- Що з вами, хлопці? Що відбувається?

- Відчепися! Це не твоя справа! – Ян Лей намагався вирвати свою руку з рук Фан Мей.

- Давайте просто поговоримо! – злякалась Фан Мей. Вона давно не бачила Ян Лей в такому стані, тому лише міцніше стиснула його руку.

Фан Ю дивився на її долоні, що тримали руку Ян Лея, подивився на самого хлопця, розвернувся і вийшов з двору.

- Фан Ю! – закричав Ян Лей.

Волаючи від болю і страждань, він відштовхнув Фан Мей і повільно сповз на землю під аркою.

- …Що сталось? – Фан Мей розгубилась. Вона присіла навпочіпки поруч з Ян Леєм.

Він втупився в землю. Він відчував ніби мільйони хвиль перекочувались в його грудях, але в голові панував хаос, немов на полі бою. Ян Лей з силою вхопився за волосся.

Фан Мей стиснула його руку і потягнула донизу.

- Про що ти думаєш? Скажи мені, - тихо сказала вона. Фан Мей здогадувалась, що це було пов’язано з дівчиною, яка йому подобалась.

- Я в нормі. Залиш мене самого, - прошепотів Ян Лей.

- Я буду з тобою.

- Іди, – роздратовано рикнув Ян Лей.

Фан Мей промовчала. Ян Лей підвів очі і побачив її обличчя. Йому стало ніяково. Він не хотів так ставитись до неї, але зараз йому було байдуже.

- Тобі стане легше, коли ти скажеш це, - після довгого мовчання сказала Фан Мей.

Можливо, Ян Лей не зміг нічого з собою вдіяти. Він занадто довго тримав це в своєму серці.

- Фан Мей, ти знаєш, що в мене є кохана людина, - гірко вимовив Ян Лей. – Ця людина… дуже… дуже мені подобається… так сильно подобається…. Я не знаю, що мені робити! Я боюсь, що якщо зізнаюсь, то це завдасть їй болю, я боюсь, що… ця людина… ніколи не прийме моїх почуттів і буде триматись потім від мене якнайдалі! Але я… не можу більше контролювати себе! Невже я, курва… сраний боягуз??

Він виговорювався, не розуміючи, кому він це казав: Фан Мей чи самому собі. Ян Лей так і сидів під перголою, оповитою гліцинією, зі скуйовдженим волоссям, закинувши голову догори і дивлячись крізь клітини решітки в нічне небо. На ньому не сяяло жодної зірки; це небо було таким самим безбарвним, як і настрій Ян Лея.

Фан Мей стиха спостерігала за профілем Ян Лея, роздивлялась його красиве, меланхолійне обличчя з щільно насупленими бровами. В її серці немов щось обірвалось. Вона слухала, як її коханий чоловік говорив про своє кохання до іншої, і їй нічого не залишалося, окрім як слухати. Вона простягнула руки і обійняла Ян Лея, міцно притиснувшись до його грудей.

- Ну і нехай. Вона не хоче тебе, зате я хочу, - плачучи, промовила вона.

Ян Лей подивився на подругу. Якби йому подобалася Фан Мей, все було б просто, але він закохався в того, в кого не повинен був закохуватися. Однак він не шкодував про це.

- Пробач мені... - прошепотів Ян Лей.

- Ян Лей, поцілуй мене на останок… сприймай це, немов… свій борг, - попросила Фан Мей.

Ян Лей завмер. Він вагався.

- …Незабаром я повертаюсь до Англії. Вважай, що це подарунок на згадку, - спокійно сказала вона.

Ян Лей повільно обійняв Фан Мей. Він був зобов'язаний їй, винен перед нею, вдячний за те, що вона була готова подарувати йому тепло і затишок в цей момент…

Вона наблизилась до нього. Ян Лей ще який час вагався, дивлячись на її гарне лице, і нарешті ніжно притиснувся до її губ.

Цей поцілунок не мав нічого спільного з коханням, ніякого зв'язку. Це лише легкий дотик і ледь відчутний тиск. Хоча вони виглядали, як усі закохані чоловіки і жінки, було зрозуміло, що це прощання.

По щоках Фан Мей котилися сльози…

Фан Ю завмер в кованих воротах і дивився, як хлопець і дівчина цілувались під фіолетовими квітами.

 

Повернувши за ріг, Фан Ю зупинився. На мить він завагався, потім розвернувся і пішов назад. Почувши той надривний голос, яким Ян Лей кричав його ім’я, в грудях Фан Ю защемило серце.

Там, в дворі, він повів себе, як ідіот. Він ясно бачив, що з Ян Леєм щось не так. Варто було запитати, що сталось, чого він такий сумний, замість того, щоб поводитись з ним погано. Фан Ю хотів повернутись і помиритись з хлопцем, вивести його на прогулянку. Коли він увійшов крізь незамкнену браму, то побачив цю сцену.

Він тихо пішов. Ніхто навіть не помітив його.

Фан Ю подався до «Анархії». Гучна музика, натовп, що хаотично рухався, міцний алкоголь, що притупляв біль – це усе, що йому було потрібно. Він зателефонував Старому Ляну.

Минуло багато часу відтоді, як Фан Ю приходив сюди. Востаннє вони з Ян Леєм були тут у день його народження. Фан Ю грав тут на гітарі і, посміхаючись, вітав з днем народження.

- Старший брате, що з тобою? – хвилювався Лян, побачивши стан Фан Ю.

- Нічого.

Фан Ю тримав в руці склянку і дивився на напій у ній.

- Брати давно не веселись, а на днях Мінг Цзи придбав кілька ігрових автоматів і відкрив магазин у Вукуні, тож за кілька днів всі бажаючі поїдуть відсвяткувати це діло.

Тоді ігрові автомати були дуже популярними. Серед бандитів не було рідкістю відкривати такі зали.

- Одним словом, все чікі-пукі! – щасливо підсумував Старий Лян. – Я цього не казав, але ти, старший брате, мусиш вийти розважитись! Поглянь на себе! Ще не занудьгував сидіти в Ян Леєвій хаті? Вже аж побілів! Не те, що раніше!

- Закрийся!

- Справді, не набридло ще на «дієті» сидіти? Якось ти згас. Може б… знайти дівчину на вечір?

Старий Лян був простим – що думав, те і говорив. Він відчув, що Фан Ю в поганому настрої і потребував розрядки.

- Стихни! Годі клеїти дурня!

Безумовно, Фан Ю був авторитетом для своїх людей. Одного слова було достатньо щоб Старий Лян слухняно підкорився. Але дивлячись на похмурий вигляд боса, Лян не втримався:

- Старший брате, тобі дійсно треба любку!

Фан Ю повернувся до нього.

- Ну, справді, знайди дівчину. Чого ти вічно один?

- Вже була, ти ж знаєш.

- Я знаю, але ж ти не можеш постійно згадувати її! Чи ти збираєшся бути монахом до кінця життя? Крім того, в наш час не обов’язково одружуватись, щоб мати стосунки. Який сенс брати на себе стільки відповідальності?

Старий Лян дійсно не розумів ідею Фан Ю не зустрічатись з любкою, але вголос нічого такого не сказав. Якщо так, то всі бандити були б ченцями!

- А та дівчина, Лін Шаньшань? Я думаю, що вона чудова.

Про те, що Лін Шаньшань бігала за Фан Ю, хіба що собаки не шушукались. Бандити Цзянху вважали Фан Ю дурним.

- Я не маю до неї ніяких почуттів.

- Зараз немає, а потім з’являться! - Старий Лян уважно роздивлявся обличчя Фан Ю. -…Старший брате, ти в когось закоханий?

З досвіду Ляна, Фан Ю був схожим на того, хто потрапив в пастку кохання.

Той на мить замовкнув.

- Я не знаю.

- Як це, не знаєш? - не зрозумів Лян.

Коли Фан Ю побачив, як Ян Лей і Фан Мей обіймаються і цілуються, він сам точно не знав, що відчуває. Якесь ненормальне почуття, занадто ненормальне. Втім, він розумів, що вже й сам давно був ненормальним. Це ж його брат! Якби в його брата з’явилась дівчина, чи почувався б він так? Почувався б?? Тоді вони не браття. А хто ж?

Чого ж він хотів? Чому на душі так погано? Що його так мучило? Чого він тут напивався?

Фан Ю закинув голову і одним махом осушив чарку.

Старий Лян раптом штовхнув його. Фан Ю озирнувся.