А потім халепа трапилась з Дін Венем.
Він зателефонував Ян Лею в офіс будівельної фірми Янь Цзиї. Дін Вень знав лише цей номер Ян Лея.
- Лей Ге…- убитим голосом скімлив він в слухавку.
- Що сталось? – Ян Лей запідозрив погане.
- …Я в поліцейській дільниці Гулоу… Можеш забрати мене? - слова давались Дін Веню важко, він ледве розмовляв.
- Я зараз приїду!
Ян Лей схопив куртку і вилетів з кабінету.
Після інциденту з Фан Ю Ян Лей більше не зустрічався з Дін Венем.
Дін Вень дзвонив йому і приходив кілька разів. Ян Лей, вибачаючись, сказав йому, що останнім часом накопичилось багато справ, і що Фан Ю дістав поранення. Він має доглядати за ним, тож немає часу приходити гратись на комп’ютері. Дін Вень, звісно, розчарувався.
- Більше нічого. Просто я дуже заклопотаний зараз, - Ян Лей не хотів робити йому боляче. – Якщо захочеш побачитись, приходь в будь-який час, я завжди радий.
Але в глибині душі Дін Вень знав, що Ян Лей не приходитиме до нього щодня, як раніше. І в майбутньому теж. Йому було дуже важко. Він не вперше втрачав кохання, але це було кохання, яке закарбувалося в його серці. Він по-справжньому закохався в Ян Лея.
Змучений втраченим коханням, Дін Вень пішов до невеликого парку біля площі Гулоу.
У тому році на площі Гулоу з'явився англійський куток. Тоді стало популярним вивчати англійську мову, тому кожні вихідні на площі збиралася група людей. Вони говорили лише англійською, спілкувались між собою, практикувались і заводили нові знайомства.
Неподалік від цього англійського кутка, в маленькому темному відокремленому парку, був схожий куток. Там так само збирались люди, але про існування цього кутка знало дуже невелике коло, лише ті, хто до нього входив.
В тому місці гомосексуали знайомились з іншими гомосексуалами.
Дін Вень був тамтешнім завсідником. Вільний від емоційних зв’язків, він приходив туди в пошуках партнера для задоволення своїх фізіологічних потреб. Звісно, він сподівався знайти серед них того, з ким зміг би побудувати стосунки, але невдовзі зрозумів марність цих сподівань.
В ті часи гомосексуалізм вважався страшною хворобою. Не дай боже, щоб хтось дізнався про тебе, а якщо дізнавались – ніби весь світ згасав в одну секунду. Тому дуже мало людей наважувались відкриватись, навіть якщо вони і були справжніми геями, вони намагались відчайдушно маскуватись. Таких людей, як Плямиста Кітка, було дуже мало.
В таких умовах небагато чоловіків мали постійного партнера. Більшість з них просто знайомились, зустрічались, таємно знімали номер в готелі, а після злягання, виходячи звідти, робили вигляд, що не знають один одного. Вони ніколи не називали своїх справжніх імен.
Тоді це називалось «вудінням».
Того вечора Дін Вень пішов «порибалити». Він хотів забутися, отримати драйв, щоб швидше викинути з голови Ян Лея. Привабливий, він не мав проблем з пошуком партнерів. Щойно він сів на лаву, поряд з ним опустився чоловік. Середнього віку, років за тридцять високий і зрілий. Дін Вень роздивлявся його кілька секунд і не підвівся.
Це означало «так».
Зазвичай вони мали б зняти кімнату в невеликому готелі десь на околиці. Але тієї ночі цей чоловік, можливо, надто збуджений або в пошуках гострих почуттів, нетерпляче потягнув Дін Веня за собою у чагарник вглибині парку. Він не міг дочекатися, коли зможе стягнути з хлопця штани і нагнути його.
Дін Вень вже довгий час не робив цього. Він також відчував збудження, тому вони в очманінні займались сексом прямо в кущах.
Була середина ночі. Ті кущі росли у віддаленому кутку парку, тож якийсь час навколо них нікого не мало бути. Їх би не помітили, але Дін Веню не пощастило.
Тієї ночі парк патрулювали двоє поліцейських. Зазвичай вони не забрідали в таку глушину, але цього разу одному з них закортіло помочитись, тому він подався до чагарнику, а коли підійшов ближче, почув дивні звуки.
В світлі ліхтаря поліцейський побачив приголомшливу картину: товстий член старшого чоловіка стирчав з дупи Дін Веня. Шокованим «рибалкам» ніде було сховатись. Їх найінтимніші частина тіла осявало яскраве світло ліхтаря.
- Виходьте звідти! Обидвоє!
Поліціянт спершу не роздивився. Він прийняв їх за чоловіка з жінкою, а коли побачив двох чоловіків, що зі страхом і тремтінням вилізли з кущів, спочатку злякався, а потім з презирством і зневагою розсміявся.
- Ще одні гамазеї! Натягуйте штани! Поїдете з нами.
Саме так Дін Вень і опинився в дільниці. Він навпочіпки просидів всю ніч, терплячи приниження і знущання.
Двоє, присоромлені і нажахані, причаїлись в кутку, оточені зі всіх сторін поліцейськими.
- Ви знаєте, за що вас затримано? – нахабно спитав один у Дін Веня.
Той мовчав.
- Порушення громадського порядку! Хуліганство! Вам не соромно? Вони шпекалися прямо там! Гей, хлопці, ви б бачили це! Він його і так… і так… - поліціянт, що знайшов їх, детально описував ту сцену, з таким запалом, що кілька його колег глузливо засміялись. Почувши цей різкий сміх, Дін Вень втягнув голову в шию, а на очі йому навернулись сльози.
- Агов, хто з вас чоловік, а хто жінка?
- Ти став на облік в психлікарні?
- А з жінками ти трахався? Хоч раз...
Для поліцейських ці «гамазеї» були лише об’єктами глузування. Вони знущались над всіма геями, яких ловили. Вони вважали цих людей душевнохворими, психами, збоченцями, гидотою, розумово відсталими. І якщо ці хворі не лікуються, то заслуговують бути «гамазеями» до кінця життя!
Дін Вень сидів навпочіпки на підлозі з опущеною головою. Копи все сміялись і сміялись, але він не реагував, аж поки вони не сказали, що зранку повідомлять спецпідрозділ, щоб ті забрали затриманих. Дін Вень запанікував.
- Будь ласка, не повідомляйте! Я.. Я заплачу! Я заплачу будь-які гроші…
Хтось має бути поручителем, щоб його випустили під заставу. Єдиним, про кого подумав Дін Вень, був Ян Лей…
Тільки Ян Лея він бажав бачити. Він - єдине світло і тепло в його серці…
Коли Ян Лей зайшов до поліцейської дільниці, щоб забрати Дін Веня, той так і сидів з опущеною головою. Поки хлопець підписував папірці, а офіцери заповнювали бланки, вони стежили за ним краєм ока з таким дивним виразом на обличчі, схожим на насмішку, але не посміхаючись. Значення цього погляду було очевидним.
Коли Дін Вен виходив з дільниці, поліцейський, який його затримав, насміхався:
- Гамазей! Наступного разу не ходи з голим задом!
Його колеги зареготали. Плечі Дін Веня затряслись. Він опустив голову ще нижче.
Ян Лей оскаженів.
- Що ти сказав? Прикуси язика! – він розвернувся і подивився на поліцейського.
- А шо такого? Він - хуліган! Побачу ще раз – кину за ґрати!
- Який закон він порушив?? Ну ж бо, який закон? По якій статті, який вирок? – запитував Ян Лей, зверхньо дивлячись на копа.
Той втратив дар мови. Хоча в ті часи гомосексуалізм вважався хуліганством, у законодавстві не було жодної статті про це.
- Облиш це, Ян Лей… Ходімо звідси… - на обличчі Дін Веня виступили сльози.
Ян Лей відвів його додому. Там Дін Вень дав волю емоціям.
- …Що я зробив не так? Хіба я винен, що народився таким?... Я не вбивця, не крадій, не грабіжник!... Я не хотів бути таким! То що мені тепер робити?... В чому я винен?... Лей Ге, знаєш... Я хотів померти. Скільки разів я хотів померти… Бог створив мене таким, що я можу зробити?... - Дін Вень закотив рукава, демонструючи жахливі шрами. - …Я ненавиджу себе… Ненавиджу так сильно…Я різав себе… Я не хочу любити чоловіків. Я людина, і я хочу щоб мене поважали!!... Я більше не можу це терпіти… не можу…
Він бився в істериці, гірко плакав, повторюючи знову і знову, що якби існувало наступне життя, він би більше ніколи не захотів кохати чоловіків. Він радше став би свинею чи собакою, аніж геєм.
Ян Лей був свідком усього цього.
Коли він повернувся від Дін Веня, серце його було важким, мов свинець. Він думав про тиск, з яким стикались люди, що кохали когось своєї статі, але ніколи не замислювався так конкретно і глибоко. Це справило на нього велике враження.
Він уявив, що якби сьогодні на місці Дін Веня був Фан Ю, чи зміг би він зберігати спокій, чи зміг би він стояти осторонь і спостерігати, як життя Фан Ю занурюється в трясовину?
Що з ними не так? Цих людей так ненавидять тільки через те, що вони когось кохають? Чоловіка, жінку – неважливо. Як це заважає іншим? Як це заважає суспільству? Це просто кохання між двома людьми, що в цьому поганого?
Страждання Ян Лея сягнули межі. Його мужність і сила говорили: «Чого ти боїшся? Якщо ти чоловік, то не мовчи. Будь сміливим і скажи йому!», але розум і реальність підказували, що він завдасть Фан Ю лише болю, потягне його в прірву. Ян Лею могло бути байдуже за себе, але він не міг не перейматись за Фан Ю, не хотів руйнувати його життя!
В таких тяжких, складних думках Ян Лей повернувся до маєтку. В воротах зіштовхнувся з Фан Ю.
- Куди ти?
- Випити і розважитись. Підеш?
Фан Ю вже кілька днів поспіль йшов гуляти до пізньої ночі. Ян Лей відчував, що той не хотів залишатись в будинку.
- Знову? Ти не можеш залишитись тут? – різко запитав Ян Лей.
Фан Ю подивився на нього.
- В чому справа? - він почув в тоні Ян Лей напруженість. – Ходімо разом!
Усе ж Фан Ю був юнаком, що любив розваги.
- Я не хочу. Що там веселого? Пити і співати?
- А тут що веселого? – розлютився Фан Ю. – Мені нема що робити тут.
- Я тут. Ти не можеш побути зі мною?
До Ян Лея повернувся його запальний характер. Він дуже хотів виплеснути на когось свій поганий настрій.
- Хіба Фан Мей не прийде? От і побудете разом! – вирвалось у Фан Ю.
Щойно Ян Лей почув ці слова, в ньому ніби спалахнула іскра, і все всередині вибухнуло.
- Побудемо разом? Я настільки набрид тобі, що ти не можеш дочекатися, коли вона прийде, щоб втекти звідси?
Фан Ю втупився в Ян Лея пригніченим поглядом.
- Годі! Не починай.
- А чого ти домагаєшся? Якщо хочеш мене роздратувати, продовжуй в тому ж дусі!
Ян Лей стояв перед Фан Ю, сповнений гіркотою і розпачем, але не міг сказати йому про це. І чим довше він душив свої емоції, тим більше він розпалювався, тим більше він прагнув вилити свою злість. Це був той вогонь, який ніколи не спалахне на байдужих людей, але на тих, кого любиш, він розгорятиметься все швидше і дужче.
Фан Ю, стримуючись, дивився на Ян Лея. Потім відштовхнув його, прямуючи до воріт.
Ян Лей схопив Фан Ю за руку і потягнув. Вони обидва були засмучені. Але що відчував Фан Ю цими днями? Невже йому було радісно? Хіба йшов би він щовечора пити, якби йому було радісно? Коли Ян Лей смикнув його, Фан Ю теж спалахнув. Вони обидва мали силу в руках і вміли битися. Фан Ю вирвав руку і штовхнув Ян Лея з дороги. Той не встояв на ногах і вдарився спиною об металеву арку з гліциніями. Ян Лей підвівся ще більше розгніваний. Випити чи побитися – найпростіші і найефективніші способи для чоловіків виплеснути свої емоції. Ян Лей наблизився до Фан Ю, щоб відповісти, але в цей час прочинилась хвіртка і до двору увійшла Фан Мей. Побачивши їх, вона злякалась і кинулась до Ян Лея, щоб стримати його.
- Що з вами, хлопці? Що відбувається?
- Відчепися! Це не твоя справа! – Ян Лей намагався вирвати свою руку з рук Фан Мей.
- Давайте просто поговоримо! – злякалась Фан Мей. Вона давно не бачила Ян Лей в такому стані, тому лише міцніше стиснула його руку.
Фан Ю дивився на її долоні, що тримали руку Ян Лея, подивився на самого хлопця, розвернувся і вийшов з двору.
- Фан Ю! – закричав Ян Лей.
Волаючи від болю і страждань, він відштовхнув Фан Мей і повільно сповз на землю під аркою.
- …Що сталось? – Фан Мей розгубилась. Вона присіла навпочіпки поруч з Ян Леєм.
Він втупився в землю. Він відчував ніби мільйони хвиль перекочувались в його грудях, але в голові панував хаос, немов на полі бою. Ян Лей з силою вхопився за волосся.
Фан Мей стиснула його руку і потягнула донизу.
- Про що ти думаєш? Скажи мені, - тихо сказала вона. Фан Мей здогадувалась, що це було пов’язано з дівчиною, яка йому подобалась.
- Я в нормі. Залиш мене самого, - прошепотів Ян Лей.
- Я буду з тобою.
- Іди, – роздратовано рикнув Ян Лей.
Фан Мей промовчала. Ян Лей підвів очі і побачив її обличчя. Йому стало ніяково. Він не хотів так ставитись до неї, але зараз йому було байдуже.
- Тобі стане легше, коли ти скажеш це, - після довгого мовчання сказала Фан Мей.
Можливо, Ян Лей не зміг нічого з собою вдіяти. Він занадто довго тримав це в своєму серці.
- Фан Мей, ти знаєш, що в мене є кохана людина, - гірко вимовив Ян Лей. – Ця людина… дуже… дуже мені подобається… так сильно подобається…. Я не знаю, що мені робити! Я боюсь, що якщо зізнаюсь, то це завдасть їй болю, я боюсь, що… ця людина… ніколи не прийме моїх почуттів і буде триматись потім від мене якнайдалі! Але я… не можу більше контролювати себе! Невже я, курва… сраний боягуз??
Він виговорювався, не розуміючи, кому він це казав: Фан Мей чи самому собі. Ян Лей так і сидів під перголою, оповитою гліцинією, зі скуйовдженим волоссям, закинувши голову догори і дивлячись крізь клітини решітки в нічне небо. На ньому не сяяло жодної зірки; це небо було таким самим безбарвним, як і настрій Ян Лея.
Фан Мей стиха спостерігала за профілем Ян Лея, роздивлялась його красиве, меланхолійне обличчя з щільно насупленими бровами. В її серці немов щось обірвалось. Вона слухала, як її коханий чоловік говорив про своє кохання до іншої, і їй нічого не залишалося, окрім як слухати. Вона простягнула руки і обійняла Ян Лея, міцно притиснувшись до його грудей.
- Ну і нехай. Вона не хоче тебе, зате я хочу, - плачучи, промовила вона.
Ян Лей подивився на подругу. Якби йому подобалася Фан Мей, все було б просто, але він закохався в того, в кого не повинен був закохуватися. Однак він не шкодував про це.
- Пробач мені... - прошепотів Ян Лей.
- Ян Лей, поцілуй мене на останок… сприймай це, немов… свій борг, - попросила Фан Мей.
Ян Лей завмер. Він вагався.
- …Незабаром я повертаюсь до Англії. Вважай, що це подарунок на згадку, - спокійно сказала вона.
Ян Лей повільно обійняв Фан Мей. Він був зобов'язаний їй, винен перед нею, вдячний за те, що вона була готова подарувати йому тепло і затишок в цей момент…
Вона наблизилась до нього. Ян Лей ще який час вагався, дивлячись на її гарне лице, і нарешті ніжно притиснувся до її губ.
Цей поцілунок не мав нічого спільного з коханням, ніякого зв'язку. Це лише легкий дотик і ледь відчутний тиск. Хоча вони виглядали, як усі закохані чоловіки і жінки, було зрозуміло, що це прощання.
По щоках Фан Мей котилися сльози…
Фан Ю завмер в кованих воротах і дивився, як хлопець і дівчина цілувались під фіолетовими квітами.
Повернувши за ріг, Фан Ю зупинився. На мить він завагався, потім розвернувся і пішов назад. Почувши той надривний голос, яким Ян Лей кричав його ім’я, в грудях Фан Ю защемило серце.
Там, в дворі, він повів себе, як ідіот. Він ясно бачив, що з Ян Леєм щось не так. Варто було запитати, що сталось, чого він такий сумний, замість того, щоб поводитись з ним погано. Фан Ю хотів повернутись і помиритись з хлопцем, вивести його на прогулянку. Коли він увійшов крізь незамкнену браму, то побачив цю сцену.
Він тихо пішов. Ніхто навіть не помітив його.
Фан Ю подався до «Анархії». Гучна музика, натовп, що хаотично рухався, міцний алкоголь, що притупляв біль – це усе, що йому було потрібно. Він зателефонував Старому Ляну.
Минуло багато часу відтоді, як Фан Ю приходив сюди. Востаннє вони з Ян Леєм були тут у день його народження. Фан Ю грав тут на гітарі і, посміхаючись, вітав з днем народження.
- Старший брате, що з тобою? – хвилювався Лян, побачивши стан Фан Ю.
- Нічого.
Фан Ю тримав в руці склянку і дивився на напій у ній.
- Брати давно не веселись, а на днях Мінг Цзи придбав кілька ігрових автоматів і відкрив магазин у Вукуні, тож за кілька днів всі бажаючі поїдуть відсвяткувати це діло.
Тоді ігрові автомати були дуже популярними. Серед бандитів не було рідкістю відкривати такі зали.
- Одним словом, все чікі-пукі! – щасливо підсумував Старий Лян. – Я цього не казав, але ти, старший брате, мусиш вийти розважитись! Поглянь на себе! Ще не занудьгував сидіти в Ян Леєвій хаті? Вже аж побілів! Не те, що раніше!
- Закрийся!
- Справді, не набридло ще на «дієті» сидіти? Якось ти згас. Може б… знайти дівчину на вечір?
Старий Лян був простим – що думав, те і говорив. Він відчув, що Фан Ю в поганому настрої і потребував розрядки.
- Стихни! Годі клеїти дурня!
Безумовно, Фан Ю був авторитетом для своїх людей. Одного слова було достатньо щоб Старий Лян слухняно підкорився. Але дивлячись на похмурий вигляд боса, Лян не втримався:
- Старший брате, тобі дійсно треба любку!
Фан Ю повернувся до нього.
- Ну, справді, знайди дівчину. Чого ти вічно один?
- Вже була, ти ж знаєш.
- Я знаю, але ж ти не можеш постійно згадувати її! Чи ти збираєшся бути монахом до кінця життя? Крім того, в наш час не обов’язково одружуватись, щоб мати стосунки. Який сенс брати на себе стільки відповідальності?
Старий Лян дійсно не розумів ідею Фан Ю не зустрічатись з любкою, але вголос нічого такого не сказав. Якщо так, то всі бандити були б ченцями!
- А та дівчина, Лін Шаньшань? Я думаю, що вона чудова.
Про те, що Лін Шаньшань бігала за Фан Ю, хіба що собаки не шушукались. Бандити Цзянху вважали Фан Ю дурним.
- Я не маю до неї ніяких почуттів.
- Зараз немає, а потім з’являться! - Старий Лян уважно роздивлявся обличчя Фан Ю. -…Старший брате, ти в когось закоханий?
З досвіду Ляна, Фан Ю був схожим на того, хто потрапив в пастку кохання.
Той на мить замовкнув.
- Я не знаю.
- Як це, не знаєш? - не зрозумів Лян.
Коли Фан Ю побачив, як Ян Лей і Фан Мей обіймаються і цілуються, він сам точно не знав, що відчуває. Якесь ненормальне почуття, занадто ненормальне. Втім, він розумів, що вже й сам давно був ненормальним. Це ж його брат! Якби в його брата з’явилась дівчина, чи почувався б він так? Почувався б?? Тоді вони не браття. А хто ж?
Чого ж він хотів? Чому на душі так погано? Що його так мучило? Чого він тут напивався?
Фан Ю закинув голову і одним махом осушив чарку.
Старий Лян раптом штовхнув його. Фан Ю озирнувся.
Далі
Розділ 46
У світлі софітів дівчина у вузькій чорній сукні з хвилястим волоссям і яскравим макіяжем притулилася спиною до стіни в кутку, а перед нею стояло кілька хуліганів, що чіплялися до неї. Побачивши у світлі її обличчя, Фан Ю не повірив своїм очам. Він підвівся зі стільця і підійшов до них, викрутивши руку одного, що потягнувся до неї. Той жалібно заволав. - Ю Ге! Ми не знали, що це твоя любка! Це непорозуміння! - поквапились виправдатись кілька байстрюків з винуватою посмішкою, побачивши Фан Ю. - Пішли геть! Фан Ю пхнув їх і з недовірою оглянув Лін Шаньшань. Вона так змінилась! Сильно нафарбована Лін Шаньшань сором’язливо смикала свою коротку спідницю, намагаючись трохи спустити її. Фан Ю взяв її за руку вивів з «Анархії». - …Що ти тут робиш? Ти…нащо ти прийшла сюди? Фан Ю дивився на її сукню і думав, чи зберіглась в Лін Шаньшань хоч половина тієї панни, якою вона була? Вона, стримуючи образу, сказала: - Я думала про те, що ти сказав мені минулого разу, що ми не рівня, тому ти не можеш прийняти мене. Тоді я вирішила стати того ж класу, що й ти. Я пофарбувала волосся, вдягла сережки і зробила татуювання, - вона показала Фан Ю своє білосніжне плече, на якому так недоречно сидів намальований метелик. - Я вчусь грати в більярд, відеоігри і приходжу танцювати до «Анархії». Я навчуся. Фан Ю шоковано дивився на неї. - …Ти здуріла! - Він не міг повірити в те, що вона зробила для заради нього. - Йди додому! Це не місце для тебе. Ніколи не приходь сюди. - Чому? Чому тобі можна, а мені - ні? - Шаньшань, я вже казав тобі, що ми не будемо разом! Ніколи більше не роби дурниць, добре? Коли Фан Ю побачив, що ця мила дівчинка стала такою через нього, як погано йому стало на душі! Надворі накрапало, дощ сіяв на худеньку фігурку Лін Шаньшань, але вона не поворухнулася. - Я піймаю таксі, і ти поїдеш додому. Фан Ю збирався зупини таксі для неї. - Я так дратую тебе? - Лін Шаньшань заплакала. Вона зробила все. Що ще вона могла? - Ти не розумієш хто я! – в розпачі вигукнув промоклий Фан Ю. - Я розумію! Знаєш, як я закохалась в тебе? – сльози текли по обличчі дівчини, змішуючись з краплями дощу. - Я бачила, як ви з Ян Леєм билися на вулиці Матай. Саме тоді, коли ти зупинив його і сказав припинити, саме тоді я зрозуміла, що ти не такий, як інші бандити! Лі Сан казав, що виродки, на кшталт Фан Ю, мали ауру, що особливо приваблювала жінок. Їм подобались справжні чоловіки, що належали до світу, діаметрально протилежного їхньому колу. Лін Шаньшань закохалася у Фан Ю з першого погляду. Можливо, це було лише химерне кохання в її уяві, але вона готова віддати за цю примару всю свою молодість. - Не такий?... Бачиш тих людей? – Фан Ю показав на той бік вулиці. Через дорогу група молодиків знущалась над жебраком. Він цілий день випрошував гроші і тепер трясся, прикриваючи клунок з монетами. Фан Ю підняв з землі порожню пивну пляшку і з гучним тріском розбив її дно об бетонні сходинки. Не чекаючи поки Лін Шаньшань відреагує на те, що він збирався зробити, Фан Ю з розбитою пляшкою в руці підійшов до групи людей. Хулігани тільки-но хотіли подивитись, хто до них наблизився, та не встигли вони озирнутися, як пляшка вже опустилась на голову одного з них. Донизу полетіли уламки скла, обличчям юнака стікала кров, навколо кричали люди, перехожі кинулись звідти навтіки, а Фан Ю, не кліпнувши оком, продовжував стояти на місці. Бандюки розгубились. Вони впізнали Фан Ю. Ніхто не зрозумів, за що їх били, але жоден не смів і пікнути. Фан Ю недбало жбурнув горловину, що залишилась від пляшки. - Бачиш? – він повернувся до ошелешеної Лін Шаньшань. – Все ще кажеш, що я не такий, як вони? - спокійно, з абсолютно байдужим лицем запитав Фан Ю дівчину. Його руки були забризкані чужою кров’ю. Лінь Шаньшань пішла. Вона, заплакана, мовчки сіла в таксі і поїхала. Фан Ю дивився, як таксі зникало за рогом. Він знав, що це було жорстоко, але був впевнений, що це найкращий спосіб вирішити проблему. Він зателефонував до маєтку і сказав тітці Чжан, що мав якість справи, тож не повернеться сьогодні. Фан Ю попросив її переказати це Ян Лею. Він повернувся додому. Фан Ю не був тут якийсь час, тому наводив лад в квартири аж до пізньої ночі. Надворі шурхотіла злива. Фан Ю стояв на балконі восьмого поверху, дощ заливав всередину, хльоставши його лице і душу. Хлопець ввімкнув магнітофон і натиснув кнопку відтворення. З колонок долинула та сама пісня, яку він востаннє слухав. Джекі Чун співав «З кожним днем кохаю тебе все більше» кантонською… Коли все навколо кружляє в урагані, саме ти допомогла мені знайти напрямок. Я не залишу тебе, клянусь бути з тобою, наше кохання ніколи не згасне. І з кожним днем я п’янію від кохання, Люблю тебе все більше і більше, це почуття переповнює мене. Я зрозумів, що люблю бути з тобою, роблячи наші ночі безкінечними. І з кожним днем я п’янію від кохання, Люблю тебе все більше і більше, це почуття переповнює мене. Я хочу залишись з тобою до кінця свого життя, Не боячись бурі завтрашнього дня… Невдовзі після того, як Фан Ю прийняв ванну і тільки-но ліг, у двері гучно постукали. - Хто там? – крикнув він, піднімаючись з ліжка. - Я! – нетерпеливо відповів сердитий голос… Фан Ю на мить зупинився, потім пішов відчиняти. На прозі стояв Ян Лей. Він не рухався, лише груди здіймались і опускались… Ян Лей ніжно торкнувся губ Фан Мей і відпустив її. Він не хотів завдавати болю Фан Мей, але й не хотів залишати їй ілюзій. Між ними все почалося з поцілунку, то нехай ним і закінчиться. Відправивши її додому, Ян Лей повернувся до будинку і з тривогою чекав на Фан Ю. Його роздратування поступово вщухло, але тепер ним опанувало напруження від очікування. Він збирався піти пошукати Фан Ю. Ян Лей припускав, що той або співає в «Прожекторі», або десь п’є, або, ймовірно, грає в більярд в «Сяйві». Він думав подивитись скрізь, коли ненька піднялась нагору і сказала йому, що телефонував Фан Ю і сказав, що не прийде ночувати. Він попросив передати Ян Лею, що не повернеться. Ян Лей здивувався: - Не повернеться? А де він? - Не сказав. - І не просив перетелефонувати? - Ні. Ян Лей зняв з телефона слухавку і подзвонив до дому Фан Ю, але ніхто не відповів. Фан Ю набрав тітку Чжан з таксофону біля «Анархії», а в той момент, коли дзвонив Ян Лей, він ще не був вдома. Ян Лей поклав слухавку. Він вже збирався виходити, коли зателефонував Чуань Цзи. Ян Лей не хотів вислуховувати його ниття, терпеливо відмахнувся кількома слова, і сказав: «Я шукаю Фан Ю, передзвоню». Готуючись покласти слухавку, він почув як Чуань Цзи відповів: «Фан Ю? Так я бачив його зі Старим Ляном в «Анархії». Ми ще віталися». Чуань Цзи також веселився в клубі, і, побачивши Ляна з Фан Ю, підійшов перекинутись кількома словами перед тим, як піти. - В «Анархії?» У Ян Лея був телефон клубу, тож він подзвонив туди і запитав, чи там зараз Фан Ю. Фан Ю наглядав за клубом, тому, природньо, менеджер знав, коли той приходив і йшов. Менеджер відповів, що бос вже пішов, а Старий Лян ще сидить. - Покличте його до слухавки! Ян Лей хотів запитати Ляна, куди подівся Фан Ю. - Алло? – крикнув Старий Лян. Він ще розважався в клубі. - Це Ян Лей. Де Фан Ю? - Старий брат пішов! З Лін Шаньшань! - …Лін Шаньшань? – збентежено перепитав Ян Лей. – Куди вони пішли? - Звідки мені знати? Вийшли і не повернулись! – глузливим тоном сказав Лян. Він зухвало посміхнувся: - Лей Цзи, не ходи сьогодні до мого старшого брата! Мить весняної ночі коштує тисячу золотників! Приходь вже завтра, якщо маєш якусь справу! – Старий Лян поклав слухавку. Ян Лей завмер на місці. Потім ще раз набрав Фан Ю, але там так ніхто і не відповів. В дійсності Фан Ю ще не дійшов додому, але Ян Лей подумав інакше. Раз той подзвонив до тітки Чжан і сказав, що не вернеться, і навіть не попросив Ян Лея перетелефонувати, значить Фан Ю навмисне уникає його. Звісно, він не піде додому. Якщо Фан Ю не піде додому, а до того ж вийшов з клубу з Лін Шаньшань, то куди вони підуть і що робитимуть? В голові Ян Лей панував повний безлад. Він знав, що Фан Ю не цікавить Лін Шаньшань, та чи міг він бути в цьому впевнений? Ян Лею не подобалась Фан Мей, але підлітком в пориві він поцілував її. Фан Ю може і не подобалась Лін Шаньшань, але він також мав бажання, які можуть не мати нічого спільного з почуттями. Він залишився наодинці з чудовою дівчиною серед ночі, яка до того ж обожнювала його всім серцем. Ян Лей не розумів, як він витримав наступну годину. Він взяв таксі і кружляв Цзянхаєм, як безголовий, не знаючи куди їхати! Коли він під’їжджав до будинку Фан Ю, здалеку побачив у вікнах на восьмому поверсі світло. На одному диханні він злетів по сходах. Ян Лей з силою грюкнув у двері, і цей гучний, різкий звук, який вони видали, був схожий на шквал, що зараз вирував і перекочувався в його серці та грудях. Фан Ю відчинив двері. Їхні погляди зустрілись. -…Ти чого тут? Ян Лей не відповів, відштовхнув хлопця і зайшов до квартири. Фан Ю зачинив двері. Поява Ян Лея на порозі дому його чомусь зовсім не здивувала. Він ніби передчував, що Ян Лей прийде, але не міг пояснити це відчуття. Вони стояли посеред вітальні, дивлячись один на одного. - Де ти був? – грубо спитав Ян Лей через деякий час. - Ніде. - Де Лін Шаньшань? – тон Ян Лея був схожий на кригу. - Пішла. Фан Ю здивувався, звідки Ян Лей знав, що він бачився з Лінь Шаньшань. - Звідси? – таким самим крижаним голосом спитав Ян Лей. -… В сенсі? – Фан Ю ненавидів цей тон. – Чи можу я привести її сюди?? - Ти можеш не приманювати її? – ці слова Ян Лей майже проревів. «Приманювати» - погане слово в говірці Цзянхая. Це коли людина очевидно незацікавлена в інший людині, але свідомо маніпулює своїм прихильником, навмисне даючи йому надію, щоб він увивався навколо неї. Як після таких слів Фан Ю міг почуватись добре? - Як я приманював її?? – гримнув він. - Як? Хіба повівши її до клубу, ти не приманюєш її? Ти просто хочеш знайти любку, чи не так?? – вибухнув Ян Лей. Лін Шаньшань лише роздмухувала в душі Ян Лея вогонь. Але це полум’я було спрямоване не тільки не неї, але й на всіх жінок, що вилися навколо Фан Ю. Колишніх, теперішніх і майбутніх. Хіба ж до нього липнула одна Лін Шаньшань? Навіть якщо Ян Лей і міг убезпечити Фан Ю від неї, то хіба він здатен протистояти іншим? Як йому вберегти серце Фан Ю? Як вберегти його від майбутньої дружини? Коли він почув від Старого Ляна, що Фан Ю пішов разом з Лін Шаньшань, Ян Лею здалося, ніби його душу й тіло облили кислотою. Він відчував біль і крижаний холод від голови до п’ят. Він не міг описати свої емоції. Фан Ю, вражений гнівом Ян Лея, ошалів. - А що не так? Мені не можна хотіти жінку?? Фан Ю витяг шию, вирячившись на Ян Лея. Питання брата створило безлад в його думка. Якби він справді хотів знайти дівчину, чи чекав би він стільки часу?? - Ні!! – викрикнув Ян Лей. Це слово було такої сили, що, здавалось, відбилось від стін. Фан Ю на мить заціпенів і крикнув у відповідь. - Ні? Тобто ти можеш зустрічатись з Фан Мей, а мені з кимось - ні? - Між нами нічого нема! - Очі Ян Лея налилися кров’ю. Нащо Фан Ю зараз згадав про Фан Мей? Яке вона мала до них відношення? - Нічого? Ти щойно цілувався з нею! – випалив Фан Ю. Ян Лей різко затнувся. Він ошелешено дивився на Фан Ю. Він зрозумів, що тоді хлопець, ймовірно, повернувся назад і побачив їх з Фан Мей прощальний поцілунок, неправильно все витлумачив і пішов. Ось чому Фан Ю не повернувся вночі. Ось чому він не хотів його бачити. Фан Ю теж мовчав. Він не знав, чому наважився це сказати. Не знав, чому уникав погляду Ян Лея, який дивився прямо йому в очі після того, як почув останні слова. - Вона повертається до Англії, - повільно вимовив Ян Лей. – Попросила подарувати їй прощальний дарунок на згадку. У мене з нею ніколи нічого не було. Вона мені не подобається. Мені подобається дехто інший. Ян Лей підійшов до Фан Ю, з силою обхопив його долонями за шию і притягнув до себе. - Тобі не байдуже, що я поцілував її? …Чому? – заглядаючи йому в очі спитав Ян Лей. Фан Ю не відповів. Те саме питання він подумки задавав сам собі! - Чому ми цим займаємось? – м’яко спитав Ян Лей. – Це ніколи не було просто «розвагою». Це була не гра, це було його кохання, чисте і щире почуття, джерело всіх його бід і радощів, туги, бажання і одержимості. Якби це була гра, Ян Лей не відчував би такого болю, такої гіркоти, такої тривоги, як зараз. Ян Лей вирішив не руйнувати життя Фан Ю. Лиш сьогодні він сказав собі не робити хлопцеві боляче. Але тепер він більше не міг стримуватись, не міг стояти осторонь і спостерігати, як колись, одного дня, його коханий належатиме комусь іншому. Це був його чоловік! Він міг належати тільки Ян Лею! Його тіло і його життя належали лише Ян Лею! - … Ти теж це відчуваєш…Я знаю! Вони обидва добре знали, що це не просто секс, а кохання. І вони робили це, бо були закохані! Фан Ю відвів погляд. Його охопили боротьба, протиріччя і паніка. - Фан Ю! - Ян Лей ледве стримувався, щоб не кричати. Це ім’я викарбувалось на його серці. - Годі собі брехати! Раптом він обійняв Фан Ю і поцілував його в губи... Ян Лей міцно обіймав його і цілував. Скільки разів він цілував Фан Ю в своїх мріях, але це ніколи не було так по-справжньому, так гаряче, так тремтливо, що він майже розтанув! Він з силою втиснув язика до рота Фан Ю, щільно оповився навколо його язика, заплутуючи їх, облизуючи і штовхаючи. Це був той смак із його мрій. Ян Лей не рахував, скільки ночей у своїх снах він обіймав Фан Ю і палко цілував його. Щоразу, прокидаючись, він відчайдушно намагався згадати смак того сну, смак губ Фан Ю, але там була лише порожнеча. І тепер, нарешті, порожнечу сповнив цей незабутній смак – живий, гарячий, божевільний. Він змушував кожну клітину Ян Лея збуджуватись і тремтіти, змушував кожний нерв втрачати контроль. Ян Лей притиснувся до тіла Фан Ю і жадібно ганявся за язиком Фан Ю, смокчучи і огортаючись навколо, як божевільний, поки Фан Ю однією рукою не відштовхнув його. - …Ян Лей! – з люттю і болем викрикнув Фан Ю. - Ти подобаєшся мені! - Ян Лей вигукнув найпотаємніші слова свого серця, прихилившись спиною до стіни і дивлячи в шоковані очі коханого. - Курва, я божеволію від тебе!! Так, він – божевільний, вже давно звихнувся. Ян Лей вчепився в своє волосся. Він навіть подумав, що зараз заплаче.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!