Розділ 44

Фан Ю повернувся до роботи в «Величному столітті».

Він знав, що сталось с Другичем. У всьому Цзянху не було нікого, хто б не знав, як Ян Лей помстився за Фан Ю, і не було нікого, хто б точно не розумів, що станеться, якщо зв'язатись з Фан Ю.

Після цієї битви слава Фан Ю і Ян Лея злетіла ще вище. З такими непереможними генералами позиції Ян Цзиї і Луо Цзю були непохитними.

Ресторан відновив свою роботу, тому Фан Ю був зайнятий і вдень, і вночі. Він постійно думав про це місце, поки лікувався. Після повернення до свої обов’язків, він став ще більш завзятим. Коли ти навантажений, іншим думкам немає місця. Так і Фан Ю, маючи на серці невимовні думки, міг забути про них, лише працюючи.

Коли він одужав, Плямиста Кітка так радів, що цілими дням кружляв навколо нього, б’ючи байдики.

- Не хочеш провідати ігрові автомати в Цзянбеї?

- Там все пучком! Молодші брати пильнують, щоб ніхто не створював проблем!

Кітка просто хотів довше побути з Фан Ю. Він непокоївся про його поранення. Він стежив за Фан Ю в ресторані деякий час і дещо помітив.

- Старший брат, тебе щось турбує?

Плямиста Кітка, безумовно, добре розбирався в сердечних тонкощах.

- Нічого, - заперечив Фан Ю.

- Не бреши мені, ти ж знаєш, я бачу, коли ти засмучений. Я… - лагідним тоном сказав Кітка, і в той же час в голосі звучала образа.

Фан Ю подивився на нього.

- Ходімо вип’ємо, - сказав він. 

Плямиста Кітка подумав, що Фан Ю якось дивно напивався. Відтоді, як він приєднався до банди старшого брата, Кітка рідко бачив, щоб Фан Ю вживав алкоголь. Перед старшими людьми, перед сусідами, перед оточенням, яке не знало, хто він такий, Фан Ю був абсолютно хорошим хлопцем, а в Цзянху, в міських нетрях, як боєць вищого класу, він був зухвалим, суворим старшим братом. Фан Ю ніколи не показував перед братами своїх емоцій, тому тепер, коли Плямиста Кітка побачив, що той майже не говорив, а лише пив, він занепокоївся.

- Кітка, - раптом покликав Фан Ю.

- Так, я тут, - поспішно відповів хлопець.

Фан Ю підвів очі і глянув на нього.

- … Розкажи про вас, – Фан Ю з хвилину вагався, перш ніж вимовити ці слова.

- Про нас? Це про кого? – спантеличився Плямиста Кітка.

- Ну, таких, як ти… - Фан Ю було непросто казати це.

Тепер Кітка зрозумів.

- Старший брате, хіба ти не знаєш?... Таке… - засмутився він. - Так, мені подобаються чоловіки, але це не хвороба, ні. Я таким народився. Багато людей народжуються з цим, і один мій друг з мого кола якось сказав, що у нас це вважається хворобою тому, що Китай був феодальним[1]. Насправді, на Заході це є нормальним, звичайним. Я чув, що з безлічі чоловіків існує лише один, кому подобаються інші чоловіки, і багато тих, кому до вподоби як чоловіки, так і жінки.

Плямиста Кітка скористався нагодою і говорив без упину, сподіваючись завоювати серце Фан Ю.

- Ви теж…це…робите? – з труднощами спитав Фан Ю.

Кітка здогадався, що таке «це».

- Так… авжеж. Це кохання. Найвищий стан кохання це поєднання…

Плямиста Кітка подивився на Фан Ю, нахмурився і підсунувся ближче.

- Старший брате, ту касету, що я дав тобі, ти дивився її? На ній… хіба не було цього…?

Фан Ю навіть не згадав ту касету. Його мозок був зайнятий іншим.

- Якщо… два хлопця… зробили це… то це.. кохання?

- Ні, не завжди. Хтось просто шукає розваг. Це ж те саме, як між чоловіком і жінкою, чи не так? Ті, хто ходять до спа-салонів[2] до повій, невже це кохання? Це фізіологічні потреби…

- Облиш, не розповідай мені про це лайно, - перебив його Фан Ю.

Плямиста Кітка відчув сумнів:

- Старший брате, чому ти питаєш про це?

Звідки йому знати, що в серці Фан Ю панував повний безлад?

- Хотів, тому й запитав! – знервовано відрізав Фан Ю.

- Невже ти…- промовив Кітка схвильовано. Серце стукотіло в його горлі. – Невже ти думаєш, що я насправді непоганий…

- Пий мовчки!

Ця Плямиста Кітка викликав у Фан Ю головний біль.

Фан Ю справді не знав, що коїлось між ним і Ян Леєм. Яким би він не був тугодумом, він зрозумів, що вони довгий час робили неправильні речі.

Звісно, він не думав про кохання. Визнати це коханням було надто важко для нього. Фан Ю вважав себе нормальним; за свої двадцять з гаком років він не робив нічого «ненормального». Але після зустрічі з Ян Леєм щось змінилось, заплуталось.

Фан Ю не припускав, що може хотіти чоловіче тіло, саме тіло Ян Лея. Він ніколи не думав про таке з кимось іншим, окрім Ян Лея. Яка дурня! Він не розумів, чому його приваблювало тіло Ян Лея. Вони обидва були такої самої будови, але щоразу, коли він опинявся в ліжку з Ян Леєм, він ставав твердим, дуже твердим. Він не міг контролювати своє збудження.

Наскільки близькими могли бути два чоловіки, два друга, два брати, які віддали б життя один за одного? Близькими до якої межі? Фан Ю вже не розумів, де були «межа», «за межею», і коли вони її перетнули.

Не те, щоб Фан Ю не кохався раніше, звісно кохався. Всі в кримінальному світі дорослішали передчасно. Але це вибило його з колії. Він не розумів, що за стосунки між ним і Ян Леєм. Братерська любов? Це, безумовно, не було схоже на те, що пов’язувало його з іншими братами. Навіть з найкращим другом Даху все було не так. Якщо ж не братерська любов, тоді що? Як пояснити те, що відбувалось між ними? Невже вони могли «розважатись» і далі? Тепер кожного разу під час «розваги» Фан Ю відчував себе пригніченим. Він і сам не знав, звідки береться це почуття. Можливо, він неясно відчував відповідь, однак інстинкти змусили його облишити глибокі міркування.

Перш ніж він встиг як слід обдумати це, в маєтку з’явився ще дехто.

У 1990-х роках до Китаю із-зі океану стали повертатись репатріанти. Якщо нинішніх «репатріантів» можна назвати лише «черепахами[3]», то тодішніх «поверненців» вважали рідкими і цінними.

Фан Мей була такою репатріанткою.

Фан Мей - подруга дитинства Ян Лея. Вона жила всього через один будинок від маєтку Ян Лея. Дівчинка, що також виросла в республіканському особняку. Вони разом з Ян Леєм ходили до одного дитсадка, потім до початкової і середньої школи, а у старших класах Фан Мей поїхала за кордон.

Вони знали один одного настільки давно, що, за словами Ян Лея, він не хотів бачити її лице, бо надто втомився дивитись на нього. Коли він це сказав, вона вдарила його, не по-дитячому, а по-справжньому.

Фан Мей вже давно повернулась до Китаю. Раніше вона зустрілась з Ян Леєм, і вони разом вечеряли. Тепер Ян Лей знов оселився в маєтку, а вона щойно повернулась з подорожі. Тож Фан Мей прийшла до нього в гості.

Коли Фан Ю зайшов до будинку, Ян Лей саме розмовляв з Фан Мей. Він познайомив брата з подругою.

Перше, що вразило Фан Ю в Фан Мей – її впевненість. Це не була впевненість дівчинки з багатої родини. Це впевненість жінки, яка бачила світ, незалежної і самодостатньої.

- Так ти і є Фан Ю? Ян Лей дуже багато говорив про тебе, - посміхнулась вона.

Фан Мей була дуже гарною дівчиною.  Її вбрання було модним і елегантним, а сама вона була сповнена західного шарму і темпераменту.

- Я - подруга Ян Лея. З дитинства дружимо. - Фан Мей розглядала Фан Ю. - Ти і справді красунчик. Схоже, Ян Лей не брехав.

Колись Ян Лей сказав, що дівчата, яким він подобався, були сміливими. Схоже, це правда.

Фан Ю також вразила ця сучасна жінка з вестернізованим світоглядом. З того дня Фан Мей часто приходила до них.

З самого дитинства вона була таємно закохана в Ян Лея. З першої дитячої закоханості це почуття переросло в чисте кохання. І навіть після поїздки за кордон Ян Лей все ще був і її серці. Це було очевидним для всіх.

Коли вона вступила до середньої школи, в якій навчався Ян Лей, Фан Мей приголомшила всіх. Старші хлопці щодня чекали її біля воріт, щоб відвезти додому на велосипеді. Вони упадали за нею. Однак Фан Мей хотіла їздити тільки на велосипеді Ян Лея, а він ніколи не чекав на неї біля входу. Тому їй доводилось йти до велосипедної стоянки, щоб зловити хлопця. Ян Лей був заклятим ворогом старшокласників, тому що така гарна дівчинка завжди обирала його. В інших не було жодного шансу. Але для Ян Лея Фан Мей була наче ліва рука до правої: він знав її, як облуплену, і не мав до неї жодних почуттів.

 Дівчата завжди помішані на своєму першому коханні. Особливо, якщо воно постійно поруч, але недоступне.

Фан Мей часто заходила увечері до Ян Лея і Фан Ю побалакати.

- Я з ним вперше поцілувалась. Нам було тоді по 14 років, - розповідала вона Фан Ю.

Ян Лей ледь не вдавися виноградом.

- Нащо про це взагалі казати? – збентежено спитав він. Ян Лей не хотів, щоб Фан Ю це почув.

- Чому я не можу про це казати? Тим паче ти сам захотів!

Одразу видно, що Фан Мей навчалась за кордоном: вона дуже відкрито ставилась до подібних тем.

- Я не хотів! Мені було просто цікаво… Я був занадто малим, щоб щось розуміти! – виправдовувався Ян Лей перед Фан Ю. Він не брехав. Під час статевого дозрівання у хлопчиків виникали такі поривання.

- Чому ти такий безвідповідальний? – тиснула на нього Фан Мей.

- Курва, та шо я такого зробив, за що маю відповідати?

Цим двом пальця до рота не клади, так вони любили сваритись одне з одним.

- То ти вже цілувався?

- Чи може дівчина бути більш делікатною?

Вони гарикались, а Фан Ю спостерігав в стороні, не в змозі втрутитись.

Перший поцілунок Ян Лея справді був з Фан Мей. На піку своєї підліткової цікавості до сексу, він не зміг встояти перед бажанням поцілувати Фан Мей у темному провулку, коли повертався з нею додому одного вечора. Не тому, що йому подобалася Фан Мей, а тому, що вона була дівчиною, яку він знав найкраще.

Фан Мей насолоджувалася цим поцілунком. Цей поцілунок вирішив усе її подальше життя. Хоча в майбутньому її життя змінилося через Ян Лея, вона ніколи не ненавиділа його. Ця жінка була по-справжньому хороброю перед обличчям кохання. Те, що вона зробила, багато кому не під силу.

Фан Ю бачив, що цій дівчині подобався Ян Лей. І, здається, вже дуже довгий час. Поки вони розмовляли, він і п’яти копійок не міг вставити. Ці двоє мали дуже багато спільного і минулого. Пізніше, коли Фан Ю бачився з Фан Мей в маєтку, він вітався, а після короткої бесіди знаходив привід піти.

Ян Лей також був дуже роздратованим. Його починала нервувати Фан Мей, яка постійно приходила і заважала їм з Фан Ю побути наодинці. Відтоді, як Фан Ю повернувся до роботи в ресторані, вони могли бути разом лише вночі, бо Фан Мей постійно дошкуляла їм.

- Пані, чому б тобі не піти розважитись в інше місце? – не міг не спитати Ян Лей. Він дуже хотів спровадити її.

- А що, вже так набридла тобі?

- Такій дорослій дівчині не годиться бігати по ночах до дорослого чоловіка.

- Що в цьому поганого? Я не можу прийти до хлопця, який мені подобається? – зухвало відповіла Фан Мей.

Ян Лей затнувся. Кожного разу, коли вона піднімала цю тему, йому не було що сказати. Він багато разів відмовляв їй, але Фан Мей все ще не бажала здаватися. Ян Лей завжди відчував себе винним перед нею, і щоразу ця розмова зупиняла їх.

- В тебе є зараз дівчина? – після хвилини мовчання запитала Фан Мей.

- Ні.

- Я теж не маю нікого. Давай зійдемось, - прошепотіла дівчина.

Ян Лей мовчав. Його відмова була очевидною.

- Чому? - Фан Мей підняла своє гарне личко і подивилась на хлопця.

- У мене вже є кохана людина, - Ян Лей дістав сигарету, поклав її до рота і підпалив. – Напевно, в майбутньому я більше не зможу нікого полюбити.

Він випустив дим і подивився вдалечінь…

Нагорі Фан Ю притулився до вікна і дивився на Ян Лея і Фан Мей, які розмовляли в саду.

- Ці дітки з самого малечку були такою гарною парою, - посміхалась тітка Чжан. Вона простягла Фан Ю яблуко. – Її дідусь - старий бойовий товариш нашого хазяїна, командувача. Я думаю, що рано чи пізно вони будуть разом.

Тітка Чжан з нетерпінням чекала, коли Ян Лей одружиться і подарує їй онука. Вона справді вважала його власним сином.

- Сяо Ю, в тебе є дівчина?

- Ні, - посміхнувся він.

- Як це? Хрещена познайомить тебе з однією, - вона здивувалась, як в такого вродливого хлопця не було подруги.

- Дякую, хрещена. Я нікуди не поспішаю.

Погляд Фан Ю повернувся до двох людей внизу.

- Коли в тебе з’явиться дівчина, одружуйся швидше. Ти будеш щасливим. Чоловіки мають рано створювати сім’ю. Лише тоді, коли поряд є той, хто любить і піклується про тебе, ти зрозумієш, що таке щастя, - сказала ненька.

Фан Ю мовчав, замислившись…

---