Протягом тих днів, де б він не був і чим не займався, повертаючись до свого будинку, Ян Лей почувався щасливим. Ян Лей жив там відколи себе пам’ятав, і цей маєток, красивий і таємничий в очах інших, не викликав в нього особливих почуттів. Але зараз Ян Лею здавалось, що цей дім, цей сад ще ніколи не були такими мальовничими.
Тому що там був дехто, кого він любив, до кого був прив’язаний, кого хотів бачити постійно. Навіть вся садиба сповнилась цим особливим станом.
Це були чари кохання.
Завдяки дбайливому догляду тітоньки Чжан та старших Фан Ю швидко одужав. Він мав міцне здоров’я і молодість, а в поєднанні з тонізуючими добавками і смачною їжею колір його обличчя став навіть кращим, ніж був до побиття.
Фан Ю також подобалось тут. Особливо люди, що тут жили. Поки мешкав в цьому маєтку, він спілкувався зі старшими людьми, тіткою Чжан, дядьком Ван, допомагав їм по хаті, і був дуже старанним.
Після того як нога зміцніла і Фан Ю зміг безболісно рухатись, він взяв на себе майже всю важку хатню роботу. Старші не могли дозволити йому працювати, вони наполягали, щоб він повертався в ліжко, відпочивав, але зрештою так і не змогли його переконати. Вони й оком не встигли кліпнути, як підлога вже була вимита, а лампочка, давно розбита і не працююча, замінена.
- Та все добре! Я теж маю рухатись! – казав Фан Ю, посміхаючись.
Старі бачили, що цей юнак спритний і добросердий, і дуже скоро полюбили його. Мало хто з молоді мали терпіння балакати з літніми людьми, слухати їх старече ниття та не думати про свої розваги, але Фан Ю мав. Він старанно допомагав з домашніми справами, цікавився життям цих людей, а вони від того були щасливі.
Це він вмів. Догоджати людям.
Особливо Ян Лею подобалось спостерігати, коли Фан Ю з тіткою Чжан займались чимось разом. А саме, коли тітонька нахвалювала Фан Ю за його чемну поведінку. У Ян Лея було відчуття, що він привів додому невістку. Певна річ, він радше собі язика відгриз, аніж сказав це.
- Сяо Ю, може б ти залишався? Будеш моїм сином! – тітонька Чжан дуже не хотіла, щоб Фан Ю йшов від них.
- Значить відтепер я ваш син, хрещена мамо! – беззаперечно сказав Фан Ю.
- Мій хлопчику! – щаслива ненька швидко погодилась.
Ян Лей обійняв Фан Ю за плечі і посміхнувся. Його серце сповнилося надзвичайним теплом і втіхою.
Плямиста Кітка і Старий Лян знали, що Фан Ю тимчасово живе в маєтку, і прийшли до нього. Він наказав їм не підходити до будинку, тим паче не заходити всередину, а чекати на вулиці, подалі. Ці громили припхались цілою юрбою, ще й виглядали так, наче збирались когось зарізати. Фан Ю боявся, що вони налякають старих, тому щоразу вигадував привід вийти з дому і зустрітись з бандою на розі вулиці.
В районі вулиці Гулін завжди жили виключно представники вищої верстви населення. Зібрання бикуватого вигляду здорованів виглядало на фоні поетично-витонченого аристократичного маєтку дивно і недоречно.
Пізніше Ян Лей довідався про це і сказав:
- Хай заходять. Лі Сан з бандою вже були тут.
- Не треба. Ще налякають хрещену.
Аж поки майстер Лю не взявся за порослу траву на величезному подвір’ї. Коли Фан Ю прийшов йому на допомогу, майстер Лю, розминаючи хвору спину, сказав:
- Тут роботи на пів місяця…
Тоді Фан Ю нічого не відповів, а після обіду до двору зайшли з десяток охайних юнаків з посмішками на обличчях.
- Дядьку, ми прийшли допомогти з бур’янами.
Плямиста Кітка і Старий Лян, які до цього в руках тримали лише ножі, шпичаки і заточки, влаштовуючи різанину, ці славнозвісні ватажки того дня вдягнули мішкуваті сині спортивні штани в білу смужку. Фан Ю наказав їм вдіти уніформу. Кожен, хто ходив до школи в ті часи, знає, що легендарні сині смугасті спортивні штани отруїли життя не одного покоління школярів.
Хлопці, всі як один, були одягнені немов учні старшої школи. Старий Лян навіть почепив на носа окуляри, а Плямиста Кітка сховав свої кучері під картуз. Всі посміхались і ввічливо говорили «добрий день», «будь-ласка, «дякую», «не переймайтесь» навіть частіше, ніж відмінники. Вони, опустивши голову, висмикували будяки, наче школярі, що прибирали спортивний майданчик. Таким бугаям не знадобилось багато часу, щоб вичистити добрячий шмат землі. Майстер Лю був таким зворушеним, щиро дякував і кричав, щоб ті залишились поїсти. «Школярі» тиснули йому руку, кажучи: «Дякую, пане. Це…наш обов’язок…». Їм було так важко витягти з себе ці слова, що хтось навіть позеленів. Фан Ю ледве стримувався, щоб не зареготати.
Майстер Лю підійшов до Старого Ляна і взяв його за руку.
- Малий, ти в якому класі?
- Е-е-е…Старшокласник… - запнувся Лян, відчайдушно стискуючи окуляри.
- Мистецтва чи наука[1]?
-… Ми-мистецтва… - той аж спітнів.
- Мистецтва – це добре! По окулярах бачу, що ти - філософ!
Проковтнувши язика, Старий Лян розвернувся і миттю вискочив на вулицю.
- Ну, «лейфенівці[2]»! – захопився майстер Лю, стоячи в воротах і дивлячись, як «школярі» заскакують на мотоцикли і їдуть.
- Свята срака, це виснажливіше, ніж чухратися! – за поворотом Старий Лян стягнув окуляри і тяжко зітхнув…
***
Ян Лей хвилювався, що Фан Ю занудьгує в хаті, тож привіз йому гітару.
Того дня, прочинивши ворота, він заходив до двору і побачив Фан Ю, що сидів під гліцинією і грав.
За домом розмістився довгий арковий прохід, оповитий гліцинією, квітки якої каскадом тягнулись до землі, неначе фіолетові хмари. Фан Ю сидів під перголою і грав на гітарі «Пісню про кохання 1990», перебираючи струни і відбиваючи ногою ритм.
Ян Лей завмер, побачивши цю картину. Золотисто-червоне світло призахідного сонця м'яко огортає цей тихий дворик із зеленою травою і квітами. Здавалось, що це був сон, і в тому сні людина грала стару пісню про кохання. Ця сцена залишилась в пам’яті Ян Лея на багато років і часто снилась йому.
Ян Лей обережно підійшов ззаду. Хоча Фан Ю зосереджено грав, багаторічний досвід в боях зробив його дуже уважним до звуку наближення за спиною. Щойно Фан Ю обернувся, Ян Лей обхопив його руками за спину, і всім тілом припав до нього.
- Повернувся? – Фан Ю вже звик до прихильності Ян Лея. Просто він був таким причепливим.
- Ага, продовжуй.
Ян Лей тримав хлопця в обіймах.
- Давай-но ти. Пам’ятаєш ще, як грати? – Фан Ю підвівся і передав свою гітару Ян Лею.
Ян Лей давно не грав на гітарі. Він сів, взяв гітару в руки і почав бренькати. Фан Ю прихилився до альтанки з протилежного боку і спостерігав за ним. Ян Лей грав, дивлячись на Фан Ю, і посміхався йому.
Фан Ю закурив сигарету і посміхнувся йому у відповідь. На його умиротворене, вродливе обличчя навскіс падали сонячні промені.
Ян Лей не пам’ятав, коли востаннє брав гітару в руки. Він спинився після кількох акордів.
- Я забув цю частину, покажи ще раз, – сказав він.
Фан Ю дав кілька вказівок, але Ян Лей попросив продемонструвати. Затиснувши цигарку в пальцях, він підійшов ззаду, щоб зіграти фрагмент.
В такому положенні Фан Ю довелось нахилитися. Він опустив голову і недбало поклав ліву руку, яка тримала сигарету, на плече Ян Лею. Ян Лей був немов у клітці в його обіймах.
Очі Ян Лея дивилися на пальці Фан Ю, що перебирали струни, але думками він був вже далеко від цього. Він відкинувся на спину, опинившись в обіймах Фан Ю, притискаючись до його широких грудей.
Фан Ю відчув тепло його тіла, але промовчав і не відсторонився.
Так вони і сиділи вдвох, притиснувшись один до одного і не розмовляючи. Ян Лей спиною відчував тепло, відчував гаряче дихання Фан Ю на своєму вусі і чув власне серцебиття. Він дивився на пальці Фан Ю, які повільно торкалися струн, його серце билося все швидше і швидше, а потім раптом він вхопив руку Фан Ю. Кілька секунд Ян Лей тримав його руку в своїй долоні.
Як раз в цей час прийшла тітка Чжан.
- Сяо Лей, Сяо Ю! Ходімо вечеряти!
Вигук неньки змусив їх відсахнутись один від одного.
- … Ой! Іду! – схвильовано відповів Ян Лей.
Він подивився на Фан Ю, який вже прямував до будинку. Ян Лей пішов за ним…
Вночі вони сиділи на балконі і палили.
- Вже час повертатись додому, - сказав Фан Ю.
Ян Лей здивовано подивився на нього:
- Чому? Тобі тут погано?
- Ні. Я вже майже одужав, тому завдаю зайвих клопотів для хрещеної та старих, – відповів Фан Ю.
- Чого це ти? Хіба ти не знаєш, що вони не хочуть, аби ти йшов?
Так і було. Старі дуже прив’язались до Фан Ю.
- До того ж рани ще не зажили, і набряки не зійшли.
- Це вже не страшно. Зараз все набагато краще, ніж в минулому. Тоді не було тебе та хрещеної, і я якось впорався сам.
Раніше Фан Ю дійсно виживав. Ще ніколи про нього ніхто так не піклувався, і він був вдячний цим людям від щирого серця.
Ян Лей подумав про пораненого Фан Ю, що залишився сам в порожній квартирі, і за яким ніхто не доглядав, і зажурився. Фан Ю ніколи ні про що не жалівся. Як він жив в ті дні? Це дуже засмутило Ян Лея.
- Припини нести маячню. Залишайся тут. Нащо кудись йти?
- Бляха, то я можу залишитись назавжди? – пожартував Фан Ю.
- До кінця життя! – сказав Ян Лей, зовсім не жартуючи.
Фан Ю подивився на нього, але нічого не сказав.
В нічній тиші Ян Лей роздивлявся Фан Ю, і його серце шалено затріпотіло. Він вирішив не тягнути його в своє болото, не дозволити йому піти цим ганебним шляхом. Але Ян Лей нічого не міг з собою вдіяти. Скільки чоловіків і жінок протягом багатьох століть не змогли втекти від кохання, придушити свої почуття?
Ян Лей деякий час дивився на Фан Ю, потім загасив сигарету і наблизився до нього, підійшовши впритул, простягнув руку і ніжно погладив плече Фан Ю, де він був поранений.
- Болить? – тихо спитав Ян Лей.
- Нормально.
Більше Ян Лей не питав нічого. Він обійняв Фан Ю, пестячи його тіло.
- Я хочу тебе, - прошепотів він на вухо Фан Ю.
Ян Лей стримувався надто довго. Оскільки Фан Ю був поранений, Ян Лей мусив стримуватись. Бачачи його травми, він був змушений придушувати пожежу всередині себе. Йому з труднощами вдалось дочекатись цього моменту.
Він більше не хотів думати про те, зізнаватись чи ні. Молодий, імпульсивний, пристрасний, сповнений тестостероном, він просто хотів володіти і отримувати. Він сподівався, що Фан Ю такий самий, як і він: ні про що не думав, ні про що не піклувався, поки вони ділили таємницю, що належала тільки їм. Найінтимніший секрет між двома чоловіками, який вони берегтимуть все життя…
Тієї ночі Фан Ю шаленів. Він був суперечливим і пристрасним.
Пам’ятаючи про його травми, в ліжку Ян Лей не міг занадто активно відповідати Фан Ю. Фан Ю контролював його, і він був готовий підкоритись йому.
Вони міцно притиснулись один до одного і рухались в одному темпі. Фан Ю палко цілував тіло Ян Лея. Пристрасні, жагучі поцілунки залишали на його шкірі червоні плями. Від такого натиску йому було навіть боляче, але це був хвилюючий біль. Рухи Фан Ю були настільки потужними, що старе різьблене ліжко здригалося, і навіть старий паркет рипів. Шалений ритм змусив його задихатись. Фан Ю раптом сповільнився. Ян Лей знав, що його турбувало. Він обняв Фан Ю за шию і прошепотів йому на вухо, щоб він не стримувався, внизу на першому поверсі під їх спальнею ніхто не живе… Фан Ю підхопив його і вдавив в бильцю…
Ян Лей був таким самим шаленим і невпинним, як і Фан Ю. Коли гаряча рідина Фан Ю бризнула йому на живіт, коли Ян Лей здригнувся і скінчив, він міцно обхопив руками шию Фан Ю і тремтячим голосом прошепотів йому на вухо: «Фан Ю!». Він так сильно стискав губами мочку вуха Фаню, виціловував його шию; йому хотілося кричати на повний голос: «Я кохаю тебе! Я до біса кохаю тебе!»...
Він ледь стримував сльози….
Пізніше, коли вони заспокоїлись, Ян Лей тихо лежав поруч з Фан Ю.
Вони мовчали, але обидва відчували в душі розгубленість і смуток…
[1] Шкільна освітня система. Під «мистецтвом» маються не увазі гуманітарні науки, а під «наукою» - природничі. Програма запроваджується з першого року базової середньої школи і до другого року повної середньої школи ( всього 5 років). Учні можуть самостійно обирати предмети.
[2] Лей Фен - китайський сирота, вихований Народно-визвольною армією Китаю, «безіменний герой», життєвий подвиг якого повністю полягав у безкорисливій допомозі старшим товаришам, селянам і людям похилого віку. Посмертно прославлений китайською пропагандою, як зразок бездоганного альтруїзму й вірності комуністичним ідеалам, приклад для виховання молоді. Реальність Лей Фена зараз піддають глибоким сумнівам; поширена думка, що він — лише створений пропагандою образ.
Далі
Розділ 44
Фан Ю повернувся до роботи в «Величному столітті». Він знав, що сталось с Другичем. У всьому Цзянху не було нікого, хто б не знав, як Ян Лей помстився за Фан Ю, і не було нікого, хто б точно не розумів, що станеться, якщо зв'язатись з Фан Ю. Після цієї битви слава Фан Ю і Ян Лея злетіла ще вище. З такими непереможними генералами позиції Ян Цзиї і Луо Цзю були непохитними. Ресторан відновив свою роботу, тому Фан Ю був зайнятий і вдень, і вночі. Він постійно думав про це місце, поки лікувався. Після повернення до свої обов’язків, він став ще більш завзятим. Коли ти навантажений, іншим думкам немає місця. Так і Фан Ю, маючи на серці невимовні думки, міг забути про них, лише працюючи. Коли він одужав, Плямиста Кітка так радів, що цілими дням кружляв навколо нього, б’ючи байдики. - Не хочеш провідати ігрові автомати в Цзянбеї? - Там все пучком! Молодші брати пильнують, щоб ніхто не створював проблем! Кітка просто хотів довше побути з Фан Ю. Він непокоївся про його поранення. Він стежив за Фан Ю в ресторані деякий час і дещо помітив. - Старший брат, тебе щось турбує? Плямиста Кітка, безумовно, добре розбирався в сердечних тонкощах. - Нічого, - заперечив Фан Ю. - Не бреши мені, ти ж знаєш, я бачу, коли ти засмучений. Я… - лагідним тоном сказав Кітка, і в той же час в голосі звучала образа. Фан Ю подивився на нього. - Ходімо вип’ємо, - сказав він. Плямиста Кітка подумав, що Фан Ю якось дивно напивався. Відтоді, як він приєднався до банди старшого брата, Кітка рідко бачив, щоб Фан Ю вживав алкоголь. Перед старшими людьми, перед сусідами, перед оточенням, яке не знало, хто він такий, Фан Ю був абсолютно хорошим хлопцем, а в Цзянху, в міських нетрях, як боєць вищого класу, він був зухвалим, суворим старшим братом. Фан Ю ніколи не показував перед братами своїх емоцій, тому тепер, коли Плямиста Кітка побачив, що той майже не говорив, а лише пив, він занепокоївся. - Кітка, - раптом покликав Фан Ю. - Так, я тут, - поспішно відповів хлопець. Фан Ю підвів очі і глянув на нього. - … Розкажи про вас, – Фан Ю з хвилину вагався, перш ніж вимовити ці слова. - Про нас? Це про кого? – спантеличився Плямиста Кітка. - Ну, таких, як ти… - Фан Ю було непросто казати це. Тепер Кітка зрозумів. - Старший брате, хіба ти не знаєш?... Таке… - засмутився він. - Так, мені подобаються чоловіки, але це не хвороба, ні. Я таким народився. Багато людей народжуються з цим, і один мій друг з мого кола якось сказав, що у нас це вважається хворобою тому, що Китай був феодальним[1]. Насправді, на Заході це є нормальним, звичайним. Я чув, що з безлічі чоловіків існує лише один, кому подобаються інші чоловіки, і багато тих, кому до вподоби як чоловіки, так і жінки. Плямиста Кітка скористався нагодою і говорив без упину, сподіваючись завоювати серце Фан Ю. - Ви теж…це…робите? – з труднощами спитав Фан Ю. Кітка здогадався, що таке «це». - Так… авжеж. Це кохання. Найвищий стан кохання це поєднання… Плямиста Кітка подивився на Фан Ю, нахмурився і підсунувся ближче. - Старший брате, ту касету, що я дав тобі, ти дивився її? На ній… хіба не було цього…? Фан Ю навіть не згадав ту касету. Його мозок був зайнятий іншим. - Якщо… два хлопця… зробили це… то це.. кохання? - Ні, не завжди. Хтось просто шукає розваг. Це ж те саме, як між чоловіком і жінкою, чи не так? Ті, хто ходять до спа-салонів[2] до повій, невже це кохання? Це фізіологічні потреби… - Облиш, не розповідай мені про це лайно, - перебив його Фан Ю. Плямиста Кітка відчув сумнів: - Старший брате, чому ти питаєш про це? Звідки йому знати, що в серці Фан Ю панував повний безлад? - Хотів, тому й запитав! – знервовано відрізав Фан Ю. - Невже ти…- промовив Кітка схвильовано. Серце стукотіло в його горлі. – Невже ти думаєш, що я насправді непоганий… - Пий мовчки! Ця Плямиста Кітка викликав у Фан Ю головний біль. Фан Ю справді не знав, що коїлось між ним і Ян Леєм. Яким би він не був тугодумом, він зрозумів, що вони довгий час робили неправильні речі. Звісно, він не думав про кохання. Визнати це коханням було надто важко для нього. Фан Ю вважав себе нормальним; за свої двадцять з гаком років він не робив нічого «ненормального». Але після зустрічі з Ян Леєм щось змінилось, заплуталось. Фан Ю не припускав, що може хотіти чоловіче тіло, саме тіло Ян Лея. Він ніколи не думав про таке з кимось іншим, окрім Ян Лея. Яка дурня! Він не розумів, чому його приваблювало тіло Ян Лея. Вони обидва були такої самої будови, але щоразу, коли він опинявся в ліжку з Ян Леєм, він ставав твердим, дуже твердим. Він не міг контролювати своє збудження. Наскільки близькими могли бути два чоловіки, два друга, два брати, які віддали б життя один за одного? Близькими до якої межі? Фан Ю вже не розумів, де були «межа», «за межею», і коли вони її перетнули. Не те, щоб Фан Ю не кохався раніше, звісно кохався. Всі в кримінальному світі дорослішали передчасно. Але це вибило його з колії. Він не розумів, що за стосунки між ним і Ян Леєм. Братерська любов? Це, безумовно, не було схоже на те, що пов’язувало його з іншими братами. Навіть з найкращим другом Даху все було не так. Якщо ж не братерська любов, тоді що? Як пояснити те, що відбувалось між ними? Невже вони могли «розважатись» і далі? Тепер кожного разу під час «розваги» Фан Ю відчував себе пригніченим. Він і сам не знав, звідки береться це почуття. Можливо, він неясно відчував відповідь, однак інстинкти змусили його облишити глибокі міркування. Перш ніж він встиг як слід обдумати це, в маєтку з’явився ще дехто. У 1990-х роках до Китаю із-зі океану стали повертатись репатріанти. Якщо нинішніх «репатріантів» можна назвати лише «черепахами[3]», то тодішніх «поверненців» вважали рідкими і цінними. Фан Мей була такою репатріанткою. Фан Мей - подруга дитинства Ян Лея. Вона жила всього через один будинок від маєтку Ян Лея. Дівчинка, що також виросла в республіканському особняку. Вони разом з Ян Леєм ходили до одного дитсадка, потім до початкової і середньої школи, а у старших класах Фан Мей поїхала за кордон. Вони знали один одного настільки давно, що, за словами Ян Лея, він не хотів бачити її лице, бо надто втомився дивитись на нього. Коли він це сказав, вона вдарила його, не по-дитячому, а по-справжньому. Фан Мей вже давно повернулась до Китаю. Раніше вона зустрілась з Ян Леєм, і вони разом вечеряли. Тепер Ян Лей знов оселився в маєтку, а вона щойно повернулась з подорожі. Тож Фан Мей прийшла до нього в гості. Коли Фан Ю зайшов до будинку, Ян Лей саме розмовляв з Фан Мей. Він познайомив брата з подругою. Перше, що вразило Фан Ю в Фан Мей – її впевненість. Це не була впевненість дівчинки з багатої родини. Це впевненість жінки, яка бачила світ, незалежної і самодостатньої. - Так ти і є Фан Ю? Ян Лей дуже багато говорив про тебе, - посміхнулась вона. Фан Мей була дуже гарною дівчиною. Її вбрання було модним і елегантним, а сама вона була сповнена західного шарму і темпераменту. - Я - подруга Ян Лея. З дитинства дружимо. - Фан Мей розглядала Фан Ю. - Ти і справді красунчик. Схоже, Ян Лей не брехав. Колись Ян Лей сказав, що дівчата, яким він подобався, були сміливими. Схоже, це правда. Фан Ю також вразила ця сучасна жінка з вестернізованим світоглядом. З того дня Фан Мей часто приходила до них. З самого дитинства вона була таємно закохана в Ян Лея. З першої дитячої закоханості це почуття переросло в чисте кохання. І навіть після поїздки за кордон Ян Лей все ще був і її серці. Це було очевидним для всіх. Коли вона вступила до середньої школи, в якій навчався Ян Лей, Фан Мей приголомшила всіх. Старші хлопці щодня чекали її біля воріт, щоб відвезти додому на велосипеді. Вони упадали за нею. Однак Фан Мей хотіла їздити тільки на велосипеді Ян Лея, а він ніколи не чекав на неї біля входу. Тому їй доводилось йти до велосипедної стоянки, щоб зловити хлопця. Ян Лей був заклятим ворогом старшокласників, тому що така гарна дівчинка завжди обирала його. В інших не було жодного шансу. Але для Ян Лея Фан Мей була наче ліва рука до правої: він знав її, як облуплену, і не мав до неї жодних почуттів. Дівчата завжди помішані на своєму першому коханні. Особливо, якщо воно постійно поруч, але недоступне. Фан Мей часто заходила увечері до Ян Лея і Фан Ю побалакати. - Я з ним вперше поцілувалась. Нам було тоді по 14 років, - розповідала вона Фан Ю. Ян Лей ледь не вдавися виноградом. - Нащо про це взагалі казати? – збентежено спитав він. Ян Лей не хотів, щоб Фан Ю це почув. - Чому я не можу про це казати? Тим паче ти сам захотів! Одразу видно, що Фан Мей навчалась за кордоном: вона дуже відкрито ставилась до подібних тем. - Я не хотів! Мені було просто цікаво… Я був занадто малим, щоб щось розуміти! – виправдовувався Ян Лей перед Фан Ю. Він не брехав. Під час статевого дозрівання у хлопчиків виникали такі поривання. - Чому ти такий безвідповідальний? – тиснула на нього Фан Мей. - Курва, та шо я такого зробив, за що маю відповідати? Цим двом пальця до рота не клади, так вони любили сваритись одне з одним. - То ти вже цілувався? - Чи може дівчина бути більш делікатною? Вони гарикались, а Фан Ю спостерігав в стороні, не в змозі втрутитись. Перший поцілунок Ян Лея справді був з Фан Мей. На піку своєї підліткової цікавості до сексу, він не зміг встояти перед бажанням поцілувати Фан Мей у темному провулку, коли повертався з нею додому одного вечора. Не тому, що йому подобалася Фан Мей, а тому, що вона була дівчиною, яку він знав найкраще. Фан Мей насолоджувалася цим поцілунком. Цей поцілунок вирішив усе її подальше життя. Хоча в майбутньому її життя змінилося через Ян Лея, вона ніколи не ненавиділа його. Ця жінка була по-справжньому хороброю перед обличчям кохання. Те, що вона зробила, багато кому не під силу. Фан Ю бачив, що цій дівчині подобався Ян Лей. І, здається, вже дуже довгий час. Поки вони розмовляли, він і п’яти копійок не міг вставити. Ці двоє мали дуже багато спільного і минулого. Пізніше, коли Фан Ю бачився з Фан Мей в маєтку, він вітався, а після короткої бесіди знаходив привід піти. Ян Лей також був дуже роздратованим. Його починала нервувати Фан Мей, яка постійно приходила і заважала їм з Фан Ю побути наодинці. Відтоді, як Фан Ю повернувся до роботи в ресторані, вони могли бути разом лише вночі, бо Фан Мей постійно дошкуляла їм. - Пані, чому б тобі не піти розважитись в інше місце? – не міг не спитати Ян Лей. Він дуже хотів спровадити її. - А що, вже так набридла тобі? - Такій дорослій дівчині не годиться бігати по ночах до дорослого чоловіка. - Що в цьому поганого? Я не можу прийти до хлопця, який мені подобається? – зухвало відповіла Фан Мей. Ян Лей затнувся. Кожного разу, коли вона піднімала цю тему, йому не було що сказати. Він багато разів відмовляв їй, але Фан Мей все ще не бажала здаватися. Ян Лей завжди відчував себе винним перед нею, і щоразу ця розмова зупиняла їх. - В тебе є зараз дівчина? – після хвилини мовчання запитала Фан Мей. - Ні. - Я теж не маю нікого. Давай зійдемось, - прошепотіла дівчина. Ян Лей мовчав. Його відмова була очевидною. - Чому? - Фан Мей підняла своє гарне личко і подивилась на хлопця. - У мене вже є кохана людина, - Ян Лей дістав сигарету, поклав її до рота і підпалив. – Напевно, в майбутньому я більше не зможу нікого полюбити. Він випустив дим і подивився вдалечінь… Нагорі Фан Ю притулився до вікна і дивився на Ян Лея і Фан Мей, які розмовляли в саду. - Ці дітки з самого малечку були такою гарною парою, - посміхалась тітка Чжан. Вона простягла Фан Ю яблуко. – Її дідусь - старий бойовий товариш нашого хазяїна, командувача. Я думаю, що рано чи пізно вони будуть разом. Тітка Чжан з нетерпінням чекала, коли Ян Лей одружиться і подарує їй онука. Вона справді вважала його власним сином. - Сяо Ю, в тебе є дівчина? - Ні, - посміхнувся він. - Як це? Хрещена познайомить тебе з однією, - вона здивувалась, як в такого вродливого хлопця не було подруги. - Дякую, хрещена. Я нікуди не поспішаю. Погляд Фан Ю повернувся до двох людей внизу. - Коли в тебе з’явиться дівчина, одружуйся швидше. Ти будеш щасливим. Чоловіки мають рано створювати сім’ю. Лише тоді, коли поряд є той, хто любить і піклується про тебе, ти зрозумієш, що таке щастя, - сказала ненька. Фан Ю мовчав, замислившись… [1]Наскільки зрозуміла перекладачка, тут мається на увазі наступне: в Китаї основою феодальної системи є королівська влада, яка є законом. У феодальному суспільстві людська природа, людський розум, думки, пізнання та моральні норми зазнають впливу та обмежень королівської влади. [2] В таких салонах клієнти знімають повій на ніч. Зовні салон виглядає звичайним закладом професійного догляду, і там дійсно роблять масаж, зачіски, косметичні процедури, однак персонал складається суто з дівчат, які вдягнені і нафарбовані відповідно професії, і за окрему платню надають свої послуги. [3] Репатріантів в Китаї називають «черепахами» по аналогії з тим, що і ті, і другі повертаються з-за океану в пошуках кращого життя.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!