Наступного дня, на світанку, ще до того, як прокинувся Фан Ю, Плямиста Кітка і Старий Лян зібрали людей і вирушили на пошуки Другича. Раніше Луо Цзю наказав їм не створювати проблем і в усьому слухатись Ян Лея.

Як міг Луо Цзю не відчувати болю, побачивши стан Фан Ю, як міг не розлютися? На прохання Ян Лея він надав тому повну свободу у вирішенні цієї справи.

Не минуло й кількох годин з дзвінка Ян Лея, як всі бандити Цзянхая знали, що люди Луо Цзю і Янь Цзиї розшукують Другича.

Вже давно не було такого заклику до помсти. Увесь Цзянху, що довгий час зберігав відносний спокій, сколихнувся. Два наймогутніші старші брати Цзянху одночасно засурмили. Що ж могло статися?

Казали, що тоді в усіх місцях, де збирались місцеві головорізи, як то казино, ігрові автомати, кінозали, більярдні, бачили приголомшливу картину: бандити перевертали все догори дриґом, шукаючи банду Другича.

За словами очевидців, генерали Фан Ю Плямиста Кітка і Старий Лян очолили скажену ватагу мотоциклістів, які роз’їжджали вулицями Цзянхаю, ховаючи на собі чи в багажнику зброю і газуючи так, що машина ревіла, здавалося, вбивчою люттю. Зухвалі їздуни носилися центром міста і розпитували кожну собаку, де ховався Другич. Тож всі знали, що вони збирались на різанину.

Також містом курсували кілька фургонів, набитих людьми. Коли перестрічали хуліганів, вони опускали вікна і питали, чи не бачили ті Другича. У вікнах автівок  виднілись бандитські рожі і яскраво виблискували наточені ножі.

Це була масштабна і сенсаційна вендета. Багато років місцеві злочинці не збирались в такі навали.

Незабаром вулицями розлетілась чутка, що той Другич замовив арешт Фан Ю, а Ян Лей наказав вбити «князька».

Здавати когось фараонам – найбільш зневажливий і мерзотний вчинок в Цзянху Вони могли стерпіти удар в спину, але ненавиділи, коли свої ж відправляли когось за ґрати.

Хоча Другич і був «князьком», він вважав себе бандитом. Зазвичай він покладався на гроші і вплив в Бюро громадської безпеки. Крім того він мав братів в інших бандах, але тепер жодна з них не наважувалась вийти і допомогти Другичу: по-перше, вони не могли дозволити собі ворогувати з Фан Ю і Ян Леєм, а по-друге, вчинок Другича був настільки брудним і ганебним, що вони навіть рота боялись відкрити.

Багаті дітки, що допомагали Другичу громити «Величне століття», наклали в штани, дізнавшись про це полювання. З грошима і владою за спиною вони могли хизуватись лише допоки не спровокують Цзянху. А ці люди, горлорізи, шибайголови, готові ризикувати собою, віддати своє життя за життя одного з них! Кого з них хвилювало, чий ти син?? Коли мотоциклісти нишпорили містом, всі ці «дукачі» причаїлись по домівках і носа не показували.

А Другича мов корова язиком злизала.

Якщо Ян Лей просто хотів знайти Другича, навіщо було все так ускладнювати? І чому ж він його так і не знайшов?

Ян Лей навмисно доклав стільки зусиль на його пошук і надав закликові такого розголосу. Він прагнув, щоб усі в Цзянхаї знали, що станеться, якщо хтось хоч пальцем доторкнеться до Фан Ю. Хай би це був сам імператор – він прийде і по нього. Не боїтесь? Як ні, то спробуйте! Як Другич! Де ж він тепер?? Сховався за матінчину спідницю?

Щойно Ян Лей забрав Фан Ю з відділка, Сунь Ке тут же повідомив про це Другичу. Він одразу зрозумів, що це може зле скінчитись.

Якщо ж говорити про Другича, то його дійсно не можна звинувачувати. Хоч він і знав про міцну дружбу між Ян Леєм і Фан Ю, але він і гадки не мав, хто такий Ян Лей. Він вважав, що, навіть якщо його батько всього лише керівник апарату Бюро, цього достатньо, щоб бенкетувати і жирувати, немов промовляючи: «Дивіться, я тут цар і бог!». І це також одна з особливостей китайців.

Для його батька, директора Чжоу, настали не кращі часи. Перш за все, його полигача Сунь Ке, який не пройшов випробувальний термін, відіслали назад до дільниці. Мало того, що відіслали назад, так ще й позбавили права відбиратись до Бюро громадської безпеки на три роки: хочеш брати участь у конкурсі на посади в муніципальних Бюро - йди і чекай три роки, а тоді можеш спробувати ще раз. А що ж трапилося? А незначна справа з серйозними прогалинами в слідчому процесі та експертиза тілесних ушкоджень.

Оце так збіг. Після звільнення Фан Ю до муніципального Бюро завітала з перевіркою комісія з Департаменту громадської безпеки провінції. Бюро громадської безпеки Цзянхая було особливим підрозділом. Тут провінційний департамент проводив «пілотний проєкт» щодо стандартизації досудових розслідувань і санкціонування рівня катувань. В давнину це означало заборону зловживань лінчуванням і «перевиховання» посадових осіб, що вдалися до тортур.

Сунь Ке визнали винним у цій справі, тому що йому не пощастило стати цапом-відбувайлом.

Насправді, оновлені інструкції департаменту вже давно набрали чинності, але Сунь Ке порахував, що департамент той далеко, а справа цього вишкребка навіть справою не може називатись. Так, питання правопорядку. Яким боком воно стосувалось департаменту?

Тож він на це заслужив.

Неважливо, хто першим ударив ножем і звідки взялась судово-медична експертиза тілесних ушкоджень. Важливий результат, а не засоби.

Коли Сунь Ке потрапив під розслідування комісії Департаменту громадської безпеки, він був шокований. Так іноді буває з людьми, коли наче нічого поганого і не зробив, можливо, ти все життя був порядним громадянином, але варто тобі лиш раз помилитись, і це призводить до сумних наслідків.

Сунь Ке зізнався у всьому, тож, природньо, що директор Чжоу також потрапив під слідство. Комісія запросила його в конференц-зал і допитувала протягом двадцяти хвилин. Хоча в змову вступив його син, неможливо, щоб це не вплинуло на репутацію батька.

На те, що подумають міські поліціянти, директору Чжоу було глибоко начхати. А от що подумають люди з департаменту? Хто входив до складу комісії? Її члени були такими «шишками», що керівник апарату міського Бюро навіть поряд не стояв. Яке враження справить на них цей інцидент? А як він вплине на кар’єру директора Чжоу? Хто скаже?

В цій бюрократії було достатньо ледь помітного дмуху, щоб змінити все. А директор Чжоу добре розумів устрій бюрократії.

Стривожений керівник апарату повернувся додому. Скільки прокльонів вислухав Другич! Якої прочуханки дістав! Коли він задумував погром, то розраховував на підтримку батька. Звідки йому було знати, що його забаганка обернеться такою халепою?? Він був приголомшений. Оце так не пощастило.

Зазвичай, подібні питання не заслуговують на втручання провінційного департаменту, але для реалізації політики «перевиховання» столичному керівництву саме бракувало першого прецеденту, і ця справа - якраз те, що потрібно, щоб заповнити цю прогалину. Керівництву ж також треба імітувати видимість роботи. Вони шукали міщень, і чим вона менша, тим краще в неї влучити. Такі крихітні цілі цілком незагрозливі, тому в них легко влучити. Хто наважиться поціліти в «яблучко», яке потім відповість?

Можна сказати, що Ян Лей мав «бюрократичний» талант. Він дуже добре розумівся на плетінні інтриг. Не в його стилі не скористатись нагодою, що підвернулась. Не в його стилі не усунути тих, кого можна усунути.

Тож тепер майбутнє Сунь Ке під загрозою. Він ясно розумів, що трирічна заборона - це те саме, що довічне ув’язнення. Невже через три роки йому дадуть ще один шанс?? Йому ще пощастило, що хоч повернувся на стару роботу до поліцейської дільниці.

Що ж до Другича, то після батьківської прочуханки, лише почувши, що по всьому місту його розшукують люди Ян Лея, він заліг на дно. Другич не хотів приймати поразку, але перед ним постала жорстока реальність. Він здався і пошкодував про свій вчинок. Та чи існують пігулки від жалю?

Ян Лей знав, що Другич заховався, і не поспішав. Він почекає.

Коли Другичу здалось, немов буря стихла, він виліз зі свого сховку і крадькома, манівцями, почимчикував назад до Цзянхаю. Повернувшись до додому, «князьок» ще зо два дні не висовував носа з хати. Коли побачив, що вулицями його ніхто не розшукує, він подумав, що Ян Лей і Фан Ю вже, ймовірно, заспокоїлись і відпустили свій гнів. Тому він знову відчув себе вільно і впевнено.

Тож того дня Другич вийшов в люди.

Він добряче випив (давно не пив з таким задоволенням!) і, йдучи додому, навіть наспівував пісеньку. Хоч і п’яний, а все одно був обережний і взяв таксі. Водій довіз його прямо до дверей будинку. Другич вийшов з машини і зайшов в під’їзд.

Хитаючись, він підіймався сходами, коли з темряви до нього підійшов чоловік.

- Другич?

«Князьок» почув тихий і ввічливий оклик.

- Хто це? – він обернувся.

Тієї ночі він так і не зайшов додому.

Після 2010-го року, коли злочинність Цзянхаю повністю переформатувалась, такі люди, як Фан Ю і Ян Лей, давно стали легендами вулиць. Молоді хулігани слухали історії старшого покоління про Цзянху того часу і склали рейтинг легендарних бійців відповідно їхніх досягнень.

В результаті більшість вважала, що хоч Фан Ю, безсумнівно, найвідоміший і найлютіший боєць вищого класу, утримував звання «номер один» в рейтингу тих часів, але з точки зору нещадності і жорстокості, Ян Лей був кращим. Такого висновку вони дійшли, аналізуючи його бойовий стиль і сутички. Цей висновок сформувався зокрема завдяки інциденту з Другичем тієї ночі. Оскільки безжалісність, яку Ян Лей продемонстрував у розправі з Другичем, дозволила йому очолювати рейтинг бандитів Цзяхну майже двадцять років потому, то стає зрозумілим, до якої міри він був нещадним.

Коли Другич знову вийшов в люди, він уже не був тим самим Другичем. Про те, що сталось тієї ночі, він ніколи не казав ні слова, а якщо хтось питав, його очі сповнювалися пекельного жаху. Це був справжній страх.

Ян Лей чітко пам'ятав кожну травму на тілі Фан Ю: де вони були, наскільки серйозні, наскільки великі та наскільки глибокі, як страждав Фан Ю і що він пережив. Тієї ночі Ян Лей дозволив Другичу відчути це в подвійному розмірі на власній шкурі. І він вважав це справедливим. «Якщо ти не чемний, то і я не святий. По-доброму можна говорити з тими, хто розуміє людську мову. А з тим, хто не розуміє і поводиться як сволота, і говорити нема про що. Я буду ще більшою сволотою» - таким було його кредо. Прямо, ефективно і без зволікань.

Ян Лей дозволив кільком сотням бандитів розшукувати Другича, але мститися пішов один, як і наказував Плямистій Кітці і Старому Ляну: «Залиште це мені. Я сам з ним розберусь». Він нікому не дозволив втрутитись. Ян Лей зробив це сам.

Розплата за страждання Фан Ю – лише частина.

Ян Лей, що він незліченну кількість разів бився до кровавих рік і був кращим вуличним бійцем, мав безліч методів змусити людей страждати, не вбиваючи їх. Цей добре вивчений урок має запам’ятатися на все життя.

Врешті-решт, Другич заревів і благав про пощаду.

Ці сльози здивували Ян Лея. Він вперше бачив дорослого хлопця, який так гучно рюмсав.

Перед тим, як йти, Ян Лей сказав:

- Ну, буде. Тепер в тебе є кілька варіантів. Перший: можеш подати на мене позов. Якщо підеш до суду, я зроблю те саме. Я тебе побив, я визнаю це. А ти зізнаєшся в тому, що вчинив. Перед законом всі є рівними, тож ми вислухаємо вирок і отримаємо те, що заслужили. Якщо я повинен сісти до в’язниці, я сяду. Ти теж мусиш отримати урок за використання зв’язків свого батька для зловживання владою і кривдження невинних людей. Однак я скажу одразу: якщо підеш до суду, не роби дурниць. Я гарантую, що тебе ніхто не чіпатиме. Але якщо ти наважишся учинити щось за моєю спиною, тільки-но спробуй.

Невже Другич був таким ідіотом, щоб йти до суду? Що він доводитиме у суді? Причетність батька до справи та зловживання службовими повноваженнями? Який в цьому сенс? Невже він зможе вийти звідти чистим з такими заслугами? Крім того, чи можна довіряти Ян Лею? Чи не створить він проблем за спиною Другича?

Знущатись над людьми - вже природня річ для Другича. Всіх інших він звик міряти на свою мірку. Тому він не міг повірити, що хтось такий сильний, як Ян Лей, не придушить його. Хтозна, чим скінчиться його похід до суду. Хоч живим залишиться? Він і сам в це не вірив.

Ян Лей продовжив:

- Другий варіант: ти сурмиш, і ми вирішуємо все за кодексом Цзянху. Ти ж кажеш, що ти бандит? Якщо бандит, дотримуйся правил. Приходь будь-коли, я чекатиму. Можеш сам обрати місце і час, приводь скільки завгодно людей. Якщо я втечу, то назавжди зникну з банди. Давай чесно поборемось. Я обіцяю, що справа Цзянху буде вирішена в Цзянху. Доля розсудить нас: хто помре, а хто житиме. Хто б не помер чи скалічився, він не мститиме іншому. Такий закон!

Другич навіть не пискнув.

- Третій: якщо ти збираєшся продовжувати робити, те що вчинив з Фан Ю, вперед. В тебе ж є вплив, поважна родина. Хочеш дуріти далі – дурій, а я дурітиму теж. Позмагаємося? Я – Ян Лей, я змагався з усіма, але ніколи з крутіями. Хіба ти не любиш так казати: «Знаєш, хто мій батько? Знаєш, чим займається моя сім’я? Знаєш, де маю зв’язки»? Я навчився цьому в тебе. Знаєш, хто мій батько? Знаєш, чим займається моя сім’я? Знаєш, де маю зв’язки? Подобається? Подобається?!

Другич налякався. Дух такої людини, як він, легко зламати. Тому що стовпи, на яких тримається його пихатість, крихкі, настільки крихкі, що їх можна зруйнувати кількома словами. Можливо, надмірне почуття вищості також неприємне для молодиків типу Другича.

На щастя, пізніше він перестав бути тим самим Другичем. Через роки, коли він справді подорослішав, він навіть став гарним, приємним хлопцем. Але це було пізніше. Він назавжди запам’ятав Ян Лея і його слова.

Ян Лей дав йому дві поради. Перша - «не будь висерком, бляха, ти ж мужик! Не живи, як лайно!», а друга - «Фан Ю – мій».