Наступного дня, на світанку, ще до того, як прокинувся Фан Ю, Плямиста Кітка і Старий Лян зібрали людей і вирушили на пошуки Другича. Раніше Луо Цзю наказав їм не створювати проблем і в усьому слухатись Ян Лея.
Як міг Луо Цзю не відчувати болю, побачивши стан Фан Ю, як міг не розлютися? На прохання Ян Лея він надав тому повну свободу у вирішенні цієї справи.
Не минуло й кількох годин з дзвінка Ян Лея, як всі бандити Цзянхая знали, що люди Луо Цзю і Янь Цзиї розшукують Другича.
Вже давно не було такого заклику до помсти. Увесь Цзянху, що довгий час зберігав відносний спокій, сколихнувся. Два наймогутніші старші брати Цзянху одночасно засурмили. Що ж могло статися?
Казали, що тоді в усіх місцях, де збирались місцеві головорізи, як то казино, ігрові автомати, кінозали, більярдні, бачили приголомшливу картину: бандити перевертали все догори дриґом, шукаючи банду Другича.
За словами очевидців, генерали Фан Ю Плямиста Кітка і Старий Лян очолили скажену ватагу мотоциклістів, які роз’їжджали вулицями Цзянхаю, ховаючи на собі чи в багажнику зброю і газуючи так, що машина ревіла, здавалося, вбивчою люттю. Зухвалі їздуни носилися центром міста і розпитували кожну собаку, де ховався Другич. Тож всі знали, що вони збирались на різанину.
Також містом курсували кілька фургонів, набитих людьми. Коли перестрічали хуліганів, вони опускали вікна і питали, чи не бачили ті Другича. У вікнах автівок виднілись бандитські рожі і яскраво виблискували наточені ножі.
Це була масштабна і сенсаційна вендета. Багато років місцеві злочинці не збирались в такі навали.
Незабаром вулицями розлетілась чутка, що той Другич замовив арешт Фан Ю, а Ян Лей наказав вбити «князька».
Здавати когось фараонам – найбільш зневажливий і мерзотний вчинок в Цзянху Вони могли стерпіти удар в спину, але ненавиділи, коли свої ж відправляли когось за ґрати.
Хоча Другич і був «князьком», він вважав себе бандитом. Зазвичай він покладався на гроші і вплив в Бюро громадської безпеки. Крім того він мав братів в інших бандах, але тепер жодна з них не наважувалась вийти і допомогти Другичу: по-перше, вони не могли дозволити собі ворогувати з Фан Ю і Ян Леєм, а по-друге, вчинок Другича був настільки брудним і ганебним, що вони навіть рота боялись відкрити.
Багаті дітки, що допомагали Другичу громити «Величне століття», наклали в штани, дізнавшись про це полювання. З грошима і владою за спиною вони могли хизуватись лише допоки не спровокують Цзянху. А ці люди, горлорізи, шибайголови, готові ризикувати собою, віддати своє життя за життя одного з них! Кого з них хвилювало, чий ти син?? Коли мотоциклісти нишпорили містом, всі ці «дукачі» причаїлись по домівках і носа не показували.
А Другича мов корова язиком злизала.
Якщо Ян Лей просто хотів знайти Другича, навіщо було все так ускладнювати? І чому ж він його так і не знайшов?
Ян Лей навмисно доклав стільки зусиль на його пошук і надав закликові такого розголосу. Він прагнув, щоб усі в Цзянхаї знали, що станеться, якщо хтось хоч пальцем доторкнеться до Фан Ю. Хай би це був сам імператор – він прийде і по нього. Не боїтесь? Як ні, то спробуйте! Як Другич! Де ж він тепер?? Сховався за матінчину спідницю?
Щойно Ян Лей забрав Фан Ю з відділка, Сунь Ке тут же повідомив про це Другичу. Він одразу зрозумів, що це може зле скінчитись.
Якщо ж говорити про Другича, то його дійсно не можна звинувачувати. Хоч він і знав про міцну дружбу між Ян Леєм і Фан Ю, але він і гадки не мав, хто такий Ян Лей. Він вважав, що, навіть якщо його батько всього лише керівник апарату Бюро, цього достатньо, щоб бенкетувати і жирувати, немов промовляючи: «Дивіться, я тут цар і бог!». І це також одна з особливостей китайців.
Для його батька, директора Чжоу, настали не кращі часи. Перш за все, його полигача Сунь Ке, який не пройшов випробувальний термін, відіслали назад до дільниці. Мало того, що відіслали назад, так ще й позбавили права відбиратись до Бюро громадської безпеки на три роки: хочеш брати участь у конкурсі на посади в муніципальних Бюро - йди і чекай три роки, а тоді можеш спробувати ще раз. А що ж трапилося? А незначна справа з серйозними прогалинами в слідчому процесі та експертиза тілесних ушкоджень.
Оце так збіг. Після звільнення Фан Ю до муніципального Бюро завітала з перевіркою комісія з Департаменту громадської безпеки провінції. Бюро громадської безпеки Цзянхая було особливим підрозділом. Тут провінційний департамент проводив «пілотний проєкт» щодо стандартизації досудових розслідувань і санкціонування рівня катувань. В давнину це означало заборону зловживань лінчуванням і «перевиховання» посадових осіб, що вдалися до тортур.
Сунь Ке визнали винним у цій справі, тому що йому не пощастило стати цапом-відбувайлом.
Насправді, оновлені інструкції департаменту вже давно набрали чинності, але Сунь Ке порахував, що департамент той далеко, а справа цього вишкребка навіть справою не може називатись. Так, питання правопорядку. Яким боком воно стосувалось департаменту?
Тож він на це заслужив.
Неважливо, хто першим ударив ножем і звідки взялась судово-медична експертиза тілесних ушкоджень. Важливий результат, а не засоби.
Коли Сунь Ке потрапив під розслідування комісії Департаменту громадської безпеки, він був шокований. Так іноді буває з людьми, коли наче нічого поганого і не зробив, можливо, ти все життя був порядним громадянином, але варто тобі лиш раз помилитись, і це призводить до сумних наслідків.
Сунь Ке зізнався у всьому, тож, природньо, що директор Чжоу також потрапив під слідство. Комісія запросила його в конференц-зал і допитувала протягом двадцяти хвилин. Хоча в змову вступив його син, неможливо, щоб це не вплинуло на репутацію батька.
На те, що подумають міські поліціянти, директору Чжоу було глибоко начхати. А от що подумають люди з департаменту? Хто входив до складу комісії? Її члени були такими «шишками», що керівник апарату міського Бюро навіть поряд не стояв. Яке враження справить на них цей інцидент? А як він вплине на кар’єру директора Чжоу? Хто скаже?
В цій бюрократії було достатньо ледь помітного дмуху, щоб змінити все. А директор Чжоу добре розумів устрій бюрократії.
Стривожений керівник апарату повернувся додому. Скільки прокльонів вислухав Другич! Якої прочуханки дістав! Коли він задумував погром, то розраховував на підтримку батька. Звідки йому було знати, що його забаганка обернеться такою халепою?? Він був приголомшений. Оце так не пощастило.
Зазвичай, подібні питання не заслуговують на втручання провінційного департаменту, але для реалізації політики «перевиховання» столичному керівництву саме бракувало першого прецеденту, і ця справа - якраз те, що потрібно, щоб заповнити цю прогалину. Керівництву ж також треба імітувати видимість роботи. Вони шукали міщень, і чим вона менша, тим краще в неї влучити. Такі крихітні цілі цілком незагрозливі, тому в них легко влучити. Хто наважиться поціліти в «яблучко», яке потім відповість?
Можна сказати, що Ян Лей мав «бюрократичний» талант. Він дуже добре розумівся на плетінні інтриг. Не в його стилі не скористатись нагодою, що підвернулась. Не в його стилі не усунути тих, кого можна усунути.
Тож тепер майбутнє Сунь Ке під загрозою. Він ясно розумів, що трирічна заборона - це те саме, що довічне ув’язнення. Невже через три роки йому дадуть ще один шанс?? Йому ще пощастило, що хоч повернувся на стару роботу до поліцейської дільниці.
Що ж до Другича, то після батьківської прочуханки, лише почувши, що по всьому місту його розшукують люди Ян Лея, він заліг на дно. Другич не хотів приймати поразку, але перед ним постала жорстока реальність. Він здався і пошкодував про свій вчинок. Та чи існують пігулки від жалю?
Ян Лей знав, що Другич заховався, і не поспішав. Він почекає.
Коли Другичу здалось, немов буря стихла, він виліз зі свого сховку і крадькома, манівцями, почимчикував назад до Цзянхаю. Повернувшись до додому, «князьок» ще зо два дні не висовував носа з хати. Коли побачив, що вулицями його ніхто не розшукує, він подумав, що Ян Лей і Фан Ю вже, ймовірно, заспокоїлись і відпустили свій гнів. Тому він знову відчув себе вільно і впевнено.
Тож того дня Другич вийшов в люди.
Він добряче випив (давно не пив з таким задоволенням!) і, йдучи додому, навіть наспівував пісеньку. Хоч і п’яний, а все одно був обережний і взяв таксі. Водій довіз його прямо до дверей будинку. Другич вийшов з машини і зайшов в під’їзд.
Хитаючись, він підіймався сходами, коли з темряви до нього підійшов чоловік.
- Другич?
«Князьок» почув тихий і ввічливий оклик.
- Хто це? – він обернувся.
Тієї ночі він так і не зайшов додому.
Після 2010-го року, коли злочинність Цзянхаю повністю переформатувалась, такі люди, як Фан Ю і Ян Лей, давно стали легендами вулиць. Молоді хулігани слухали історії старшого покоління про Цзянху того часу і склали рейтинг легендарних бійців відповідно їхніх досягнень.
В результаті більшість вважала, що хоч Фан Ю, безсумнівно, найвідоміший і найлютіший боєць вищого класу, утримував звання «номер один» в рейтингу тих часів, але з точки зору нещадності і жорстокості, Ян Лей був кращим. Такого висновку вони дійшли, аналізуючи його бойовий стиль і сутички. Цей висновок сформувався зокрема завдяки інциденту з Другичем тієї ночі. Оскільки безжалісність, яку Ян Лей продемонстрував у розправі з Другичем, дозволила йому очолювати рейтинг бандитів Цзяхну майже двадцять років потому, то стає зрозумілим, до якої міри він був нещадним.
Коли Другич знову вийшов в люди, він уже не був тим самим Другичем. Про те, що сталось тієї ночі, він ніколи не казав ні слова, а якщо хтось питав, його очі сповнювалися пекельного жаху. Це був справжній страх.
Ян Лей чітко пам'ятав кожну травму на тілі Фан Ю: де вони були, наскільки серйозні, наскільки великі та наскільки глибокі, як страждав Фан Ю і що він пережив. Тієї ночі Ян Лей дозволив Другичу відчути це в подвійному розмірі на власній шкурі. І він вважав це справедливим. «Якщо ти не чемний, то і я не святий. По-доброму можна говорити з тими, хто розуміє людську мову. А з тим, хто не розуміє і поводиться як сволота, і говорити нема про що. Я буду ще більшою сволотою» - таким було його кредо. Прямо, ефективно і без зволікань.
Ян Лей дозволив кільком сотням бандитів розшукувати Другича, але мститися пішов один, як і наказував Плямистій Кітці і Старому Ляну: «Залиште це мені. Я сам з ним розберусь». Він нікому не дозволив втрутитись. Ян Лей зробив це сам.
Розплата за страждання Фан Ю – лише частина.
Ян Лей, що він незліченну кількість разів бився до кровавих рік і був кращим вуличним бійцем, мав безліч методів змусити людей страждати, не вбиваючи їх. Цей добре вивчений урок має запам’ятатися на все життя.
Врешті-решт, Другич заревів і благав про пощаду.
Ці сльози здивували Ян Лея. Він вперше бачив дорослого хлопця, який так гучно рюмсав.
Перед тим, як йти, Ян Лей сказав:
- Ну, буде. Тепер в тебе є кілька варіантів. Перший: можеш подати на мене позов. Якщо підеш до суду, я зроблю те саме. Я тебе побив, я визнаю це. А ти зізнаєшся в тому, що вчинив. Перед законом всі є рівними, тож ми вислухаємо вирок і отримаємо те, що заслужили. Якщо я повинен сісти до в’язниці, я сяду. Ти теж мусиш отримати урок за використання зв’язків свого батька для зловживання владою і кривдження невинних людей. Однак я скажу одразу: якщо підеш до суду, не роби дурниць. Я гарантую, що тебе ніхто не чіпатиме. Але якщо ти наважишся учинити щось за моєю спиною, тільки-но спробуй.
Невже Другич був таким ідіотом, щоб йти до суду? Що він доводитиме у суді? Причетність батька до справи та зловживання службовими повноваженнями? Який в цьому сенс? Невже він зможе вийти звідти чистим з такими заслугами? Крім того, чи можна довіряти Ян Лею? Чи не створить він проблем за спиною Другича?
Знущатись над людьми - вже природня річ для Другича. Всіх інших він звик міряти на свою мірку. Тому він не міг повірити, що хтось такий сильний, як Ян Лей, не придушить його. Хтозна, чим скінчиться його похід до суду. Хоч живим залишиться? Він і сам в це не вірив.
Ян Лей продовжив:
- Другий варіант: ти сурмиш, і ми вирішуємо все за кодексом Цзянху. Ти ж кажеш, що ти бандит? Якщо бандит, дотримуйся правил. Приходь будь-коли, я чекатиму. Можеш сам обрати місце і час, приводь скільки завгодно людей. Якщо я втечу, то назавжди зникну з банди. Давай чесно поборемось. Я обіцяю, що справа Цзянху буде вирішена в Цзянху. Доля розсудить нас: хто помре, а хто житиме. Хто б не помер чи скалічився, він не мститиме іншому. Такий закон!
Другич навіть не пискнув.
- Третій: якщо ти збираєшся продовжувати робити, те що вчинив з Фан Ю, вперед. В тебе ж є вплив, поважна родина. Хочеш дуріти далі – дурій, а я дурітиму теж. Позмагаємося? Я – Ян Лей, я змагався з усіма, але ніколи з крутіями. Хіба ти не любиш так казати: «Знаєш, хто мій батько? Знаєш, чим займається моя сім’я? Знаєш, де маю зв’язки»? Я навчився цьому в тебе. Знаєш, хто мій батько? Знаєш, чим займається моя сім’я? Знаєш, де маю зв’язки? Подобається? Подобається?!
Другич налякався. Дух такої людини, як він, легко зламати. Тому що стовпи, на яких тримається його пихатість, крихкі, настільки крихкі, що їх можна зруйнувати кількома словами. Можливо, надмірне почуття вищості також неприємне для молодиків типу Другича.
На щастя, пізніше він перестав бути тим самим Другичем. Через роки, коли він справді подорослішав, він навіть став гарним, приємним хлопцем. Але це було пізніше. Він назавжди запам’ятав Ян Лея і його слова.
Ян Лей дав йому дві поради. Перша - «не будь висерком, бляха, ти ж мужик! Не живи, як лайно!», а друга - «Фан Ю – мій».
Далі
Розділ 43
Протягом тих днів, де б він не був і чим не займався, повертаючись до свого будинку, Ян Лей почувався щасливим. Ян Лей жив там відколи себе пам’ятав, і цей маєток, красивий і таємничий в очах інших, не викликав в нього особливих почуттів. Але зараз Ян Лею здавалось, що цей дім, цей сад ще ніколи не були такими мальовничими. Тому що там був дехто, кого він любив, до кого був прив’язаний, кого хотів бачити постійно. Навіть вся садиба сповнилась цим особливим станом. Це були чари кохання. Завдяки дбайливому догляду тітоньки Чжан та старших Фан Ю швидко одужав. Він мав міцне здоров’я і молодість, а в поєднанні з тонізуючими добавками і смачною їжею колір його обличчя став навіть кращим, ніж був до побиття. Фан Ю також подобалось тут. Особливо люди, що тут жили. Поки мешкав в цьому маєтку, він спілкувався зі старшими людьми, тіткою Чжан, дядьком Ван, допомагав їм по хаті, і був дуже старанним. Після того як нога зміцніла і Фан Ю зміг безболісно рухатись, він взяв на себе майже всю важку хатню роботу. Старші не могли дозволити йому працювати, вони наполягали, щоб він повертався в ліжко, відпочивав, але зрештою так і не змогли його переконати. Вони й оком не встигли кліпнути, як підлога вже була вимита, а лампочка, давно розбита і не працююча, замінена. - Та все добре! Я теж маю рухатись! – казав Фан Ю, посміхаючись. Старі бачили, що цей юнак спритний і добросердий, і дуже скоро полюбили його. Мало хто з молоді мали терпіння балакати з літніми людьми, слухати їх старече ниття та не думати про свої розваги, але Фан Ю мав. Він старанно допомагав з домашніми справами, цікавився життям цих людей, а вони від того були щасливі. Це він вмів. Догоджати людям. Особливо Ян Лею подобалось спостерігати, коли Фан Ю з тіткою Чжан займались чимось разом. А саме, коли тітонька нахвалювала Фан Ю за його чемну поведінку. У Ян Лея було відчуття, що він привів додому невістку. Певна річ, він радше собі язика відгриз, аніж сказав це. - Сяо Ю, може б ти залишався? Будеш моїм сином! – тітонька Чжан дуже не хотіла, щоб Фан Ю йшов від них. - Значить відтепер я ваш син, хрещена мамо! – беззаперечно сказав Фан Ю. - Мій хлопчику! – щаслива ненька швидко погодилась. Ян Лей обійняв Фан Ю за плечі і посміхнувся. Його серце сповнилося надзвичайним теплом і втіхою. Плямиста Кітка і Старий Лян знали, що Фан Ю тимчасово живе в маєтку, і прийшли до нього. Він наказав їм не підходити до будинку, тим паче не заходити всередину, а чекати на вулиці, подалі. Ці громили припхались цілою юрбою, ще й виглядали так, наче збирались когось зарізати. Фан Ю боявся, що вони налякають старих, тому щоразу вигадував привід вийти з дому і зустрітись з бандою на розі вулиці. В районі вулиці Гулін завжди жили виключно представники вищої верстви населення. Зібрання бикуватого вигляду здорованів виглядало на фоні поетично-витонченого аристократичного маєтку дивно і недоречно. Пізніше Ян Лей довідався про це і сказав: - Хай заходять. Лі Сан з бандою вже були тут. - Не треба. Ще налякають хрещену. Аж поки майстер Лю не взявся за порослу траву на величезному подвір’ї. Коли Фан Ю прийшов йому на допомогу, майстер Лю, розминаючи хвору спину, сказав: - Тут роботи на пів місяця… Тоді Фан Ю нічого не відповів, а після обіду до двору зайшли з десяток охайних юнаків з посмішками на обличчях. - Дядьку, ми прийшли допомогти з бур’янами. Плямиста Кітка і Старий Лян, які до цього в руках тримали лише ножі, шпичаки і заточки, влаштовуючи різанину, ці славнозвісні ватажки того дня вдягнули мішкуваті сині спортивні штани в білу смужку. Фан Ю наказав їм вдіти уніформу. Кожен, хто ходив до школи в ті часи, знає, що легендарні сині смугасті спортивні штани отруїли життя не одного покоління школярів. Хлопці, всі як один, були одягнені немов учні старшої школи. Старий Лян навіть почепив на носа окуляри, а Плямиста Кітка сховав свої кучері під картуз. Всі посміхались і ввічливо говорили «добрий день», «будь-ласка, «дякую», «не переймайтесь» навіть частіше, ніж відмінники. Вони, опустивши голову, висмикували будяки, наче школярі, що прибирали спортивний майданчик. Таким бугаям не знадобилось багато часу, щоб вичистити добрячий шмат землі. Майстер Лю був таким зворушеним, щиро дякував і кричав, щоб ті залишились поїсти. «Школярі» тиснули йому руку, кажучи: «Дякую, пане. Це…наш обов’язок…». Їм було так важко витягти з себе ці слова, що хтось навіть позеленів. Фан Ю ледве стримувався, щоб не зареготати. Майстер Лю підійшов до Старого Ляна і взяв його за руку. - Малий, ти в якому класі? - Е-е-е…Старшокласник… - запнувся Лян, відчайдушно стискуючи окуляри. - Мистецтва чи наука[1]? -… Ми-мистецтва… - той аж спітнів. - Мистецтва – це добре! По окулярах бачу, що ти - філософ! Проковтнувши язика, Старий Лян розвернувся і миттю вискочив на вулицю. - Ну, «лейфенівці[2]»! – захопився майстер Лю, стоячи в воротах і дивлячись, як «школярі» заскакують на мотоцикли і їдуть. - Свята срака, це виснажливіше, ніж чухратися! – за поворотом Старий Лян стягнув окуляри і тяжко зітхнув… *** Ян Лей хвилювався, що Фан Ю занудьгує в хаті, тож привіз йому гітару. Того дня, прочинивши ворота, він заходив до двору і побачив Фан Ю, що сидів під гліцинією і грав. За домом розмістився довгий арковий прохід, оповитий гліцинією, квітки якої каскадом тягнулись до землі, неначе фіолетові хмари. Фан Ю сидів під перголою і грав на гітарі «Пісню про кохання 1990», перебираючи струни і відбиваючи ногою ритм. Ян Лей завмер, побачивши цю картину. Золотисто-червоне світло призахідного сонця м'яко огортає цей тихий дворик із зеленою травою і квітами. Здавалось, що це був сон, і в тому сні людина грала стару пісню про кохання. Ця сцена залишилась в пам’яті Ян Лея на багато років і часто снилась йому. Ян Лей обережно підійшов ззаду. Хоча Фан Ю зосереджено грав, багаторічний досвід в боях зробив його дуже уважним до звуку наближення за спиною. Щойно Фан Ю обернувся, Ян Лей обхопив його руками за спину, і всім тілом припав до нього. - Повернувся? – Фан Ю вже звик до прихильності Ян Лея. Просто він був таким причепливим. - Ага, продовжуй. Ян Лей тримав хлопця в обіймах. - Давай-но ти. Пам’ятаєш ще, як грати? – Фан Ю підвівся і передав свою гітару Ян Лею. Ян Лей давно не грав на гітарі. Він сів, взяв гітару в руки і почав бренькати. Фан Ю прихилився до альтанки з протилежного боку і спостерігав за ним. Ян Лей грав, дивлячись на Фан Ю, і посміхався йому. Фан Ю закурив сигарету і посміхнувся йому у відповідь. На його умиротворене, вродливе обличчя навскіс падали сонячні промені. Ян Лей не пам’ятав, коли востаннє брав гітару в руки. Він спинився після кількох акордів. - Я забув цю частину, покажи ще раз, – сказав він. Фан Ю дав кілька вказівок, але Ян Лей попросив продемонструвати. Затиснувши цигарку в пальцях, він підійшов ззаду, щоб зіграти фрагмент. В такому положенні Фан Ю довелось нахилитися. Він опустив голову і недбало поклав ліву руку, яка тримала сигарету, на плече Ян Лею. Ян Лей був немов у клітці в його обіймах. Очі Ян Лея дивилися на пальці Фан Ю, що перебирали струни, але думками він був вже далеко від цього. Він відкинувся на спину, опинившись в обіймах Фан Ю, притискаючись до його широких грудей. Фан Ю відчув тепло його тіла, але промовчав і не відсторонився. Так вони і сиділи вдвох, притиснувшись один до одного і не розмовляючи. Ян Лей спиною відчував тепло, відчував гаряче дихання Фан Ю на своєму вусі і чув власне серцебиття. Він дивився на пальці Фан Ю, які повільно торкалися струн, його серце билося все швидше і швидше, а потім раптом він вхопив руку Фан Ю. Кілька секунд Ян Лей тримав його руку в своїй долоні. Як раз в цей час прийшла тітка Чжан. - Сяо Лей, Сяо Ю! Ходімо вечеряти! Вигук неньки змусив їх відсахнутись один від одного. - … Ой! Іду! – схвильовано відповів Ян Лей. Він подивився на Фан Ю, який вже прямував до будинку. Ян Лей пішов за ним… Вночі вони сиділи на балконі і палили. - Вже час повертатись додому, - сказав Фан Ю. Ян Лей здивовано подивився на нього: - Чому? Тобі тут погано? - Ні. Я вже майже одужав, тому завдаю зайвих клопотів для хрещеної та старих, – відповів Фан Ю. - Чого це ти? Хіба ти не знаєш, що вони не хочуть, аби ти йшов? Так і було. Старі дуже прив’язались до Фан Ю. - До того ж рани ще не зажили, і набряки не зійшли. - Це вже не страшно. Зараз все набагато краще, ніж в минулому. Тоді не було тебе та хрещеної, і я якось впорався сам. Раніше Фан Ю дійсно виживав. Ще ніколи про нього ніхто так не піклувався, і він був вдячний цим людям від щирого серця. Ян Лей подумав про пораненого Фан Ю, що залишився сам в порожній квартирі, і за яким ніхто не доглядав, і зажурився. Фан Ю ніколи ні про що не жалівся. Як він жив в ті дні? Це дуже засмутило Ян Лея. - Припини нести маячню. Залишайся тут. Нащо кудись йти? - Бляха, то я можу залишитись назавжди? – пожартував Фан Ю. - До кінця життя! – сказав Ян Лей, зовсім не жартуючи. Фан Ю подивився на нього, але нічого не сказав. В нічній тиші Ян Лей роздивлявся Фан Ю, і його серце шалено затріпотіло. Він вирішив не тягнути його в своє болото, не дозволити йому піти цим ганебним шляхом. Але Ян Лей нічого не міг з собою вдіяти. Скільки чоловіків і жінок протягом багатьох століть не змогли втекти від кохання, придушити свої почуття? Ян Лей деякий час дивився на Фан Ю, потім загасив сигарету і наблизився до нього, підійшовши впритул, простягнув руку і ніжно погладив плече Фан Ю, де він був поранений. - Болить? – тихо спитав Ян Лей. - Нормально. Більше Ян Лей не питав нічого. Він обійняв Фан Ю, пестячи його тіло. - Я хочу тебе, - прошепотів він на вухо Фан Ю. Ян Лей стримувався надто довго. Оскільки Фан Ю був поранений, Ян Лей мусив стримуватись. Бачачи його травми, він був змушений придушувати пожежу всередині себе. Йому з труднощами вдалось дочекатись цього моменту. Він більше не хотів думати про те, зізнаватись чи ні. Молодий, імпульсивний, пристрасний, сповнений тестостероном, він просто хотів володіти і отримувати. Він сподівався, що Фан Ю такий самий, як і він: ні про що не думав, ні про що не піклувався, поки вони ділили таємницю, що належала тільки їм. Найінтимніший секрет між двома чоловіками, який вони берегтимуть все життя… Тієї ночі Фан Ю шаленів. Він був суперечливим і пристрасним. Пам’ятаючи про його травми, в ліжку Ян Лей не міг занадто активно відповідати Фан Ю. Фан Ю контролював його, і він був готовий підкоритись йому. Вони міцно притиснулись один до одного і рухались в одному темпі. Фан Ю палко цілував тіло Ян Лея. Пристрасні, жагучі поцілунки залишали на його шкірі червоні плями. Від такого натиску йому було навіть боляче, але це був хвилюючий біль. Рухи Фан Ю були настільки потужними, що старе різьблене ліжко здригалося, і навіть старий паркет рипів. Шалений ритм змусив його задихатись. Фан Ю раптом сповільнився. Ян Лей знав, що його турбувало. Він обняв Фан Ю за шию і прошепотів йому на вухо, щоб він не стримувався, внизу на першому поверсі під їх спальнею ніхто не живе… Фан Ю підхопив його і вдавив в бильцю… Ян Лей був таким самим шаленим і невпинним, як і Фан Ю. Коли гаряча рідина Фан Ю бризнула йому на живіт, коли Ян Лей здригнувся і скінчив, він міцно обхопив руками шию Фан Ю і тремтячим голосом прошепотів йому на вухо: «Фан Ю!». Він так сильно стискав губами мочку вуха Фаню, виціловував його шию; йому хотілося кричати на повний голос: «Я кохаю тебе! Я до біса кохаю тебе!»... Він ледь стримував сльози…. Пізніше, коли вони заспокоїлись, Ян Лей тихо лежав поруч з Фан Ю. Вони мовчали, але обидва відчували в душі розгубленість і смуток… [1] Шкільна освітня система. Під «мистецтвом» маються не увазі гуманітарні науки, а під «наукою» - природничі. Програма запроваджується з першого року базової середньої школи і до другого року повної середньої школи ( всього 5 років). Учні можуть самостійно обирати предмети. [2] Лей Фен - китайський сирота, вихований Народно-визвольною армією Китаю, «безіменний герой», життєвий подвиг якого повністю полягав у безкорисливій допомозі старшим товаришам, селянам і людям похилого віку. Посмертно прославлений китайською пропагандою, як зразок бездоганного альтруїзму й вірності комуністичним ідеалам, приклад для виховання молоді. Реальність Лей Фена зараз піддають глибоким сумнівам; поширена думка, що він — лише створений пропагандою образ.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!