Звісно, Фан Ю все зрозумів. Він же не ідіот.

З того моменту, як його арештували, він знав, що ця «підстава» спрямована проти нього.

Копи мали свої методі, і не те щоб Фан Ю ніколи не був в поліції, але так «допитували» не всіх. Щойно Фан Ю почали «допитувати», він зрозумів, що відбувалось.

Він знав, ким були ті виродки з банди Другича. Вуличні бандити зневажали цих «князьків», але за принципом «не чіпай гімно – менше смердітиме», тому Фан Ю ніколи не мав з ним справи. Тепер, коли він опинився за ґратами через Другича, він знав, що вийти звідси буде досить важко. Фан Ю вже налаштувався, що його замкнуть тут днів на 10, і навіть подумав про найгірше, але він не очікував, що вийде наступного ж дня, ще й з почтом. Незважаючи на те, що боліло скрізь, розум його був ясніший, ніж і будь-кого іншого, коли мова зайшла про звільнення.

Фараони на 180 градусів змінили до нього своє ставлення: дали окремий «номер», на своїй машині доставили в лікарню. А яким голосом вони з Ян Леєм розмовляли…

Фан Ю знав про всі зв’язки Луо Цзю в Бюро. Заплативши, він може й домовився б, щоб Фан Ю відпустили, та чи міг він купити поліцейську машину??

Пізніше, на вулиці Гулін, побачивши той маєток і крокуючи його подвір’ям, пазл в його голові склався.

Ян Лей знав, що не зможе приховати нічого від Фан Ю, та він і не мав наміру приховувати. Просто не хотів казати зараз. Він боявся, що Фан Ю знову забагато думатиме. Він боявся, що йому буде некомфортно.

Ян Лей ніколи не вважав своє сімейне походження чимось важливим, воно не мало до нього жодного стосунку. Якби він міг, Ян Лей волів би народитися в іншій родині.

Деякий час він мовчав.

- Ян Датян… з Бюро, - почав він прямо, - … мій дядько. Кровний батьків брат.

Фан Ю здогадувався про щось таке, але все одно був вражений. Всі бандити Цзянхая добре знали ім’я начальника муніципального Бюро громадської безпеки.

- Тебе взагалі не стосується ця справа. Ті виродки все підлаштували. Я просто поїхав розібратись, і дядько майже нічого не зробив, - правдиво розповідав Ян Лей. - …Я не брехав тобі, Цзю Ге також вийшов на когось з Бюро і підготував гроші, щоб витягти тебе. Я просто випередив його.

Поки Ян Лей казав, Фан Ю не вимовив ні звуку. Затамувавши подих, Ян Лей підвівся і подивився на брата.

- …Що з тобою…Ти ж не сердишся на мене, правда?

Сказати, що Фан Ю нічого не відчував, було б брехнею. Причина, чому вони з Ян Леєм були в таких міцних стосунках, полягала в тому, що вони добре розуміли один одного. Подібне оточення, спільний досвід, схожі справи, близькі ідеї, однакові цінності і одна соціальна група. Звісно, бандюк типу Фан Ю не зміг би висловитись так містко і виразно, але це саме те, що він мав на увазі. Тому їх з Ян Леєм зближувало не тільки братерство і принципи, але й соціальна ознака, яка визначається схожим соціальним статусом, зрозумілим в суспільстві. Це означає, що вони могли дійсно відкритись і зрозуміти один одного, чи то емоції, чи то потреби, чи то різні духовні аспекти суспільного життя. Простіше кажучи, чорт чорта пізнав і на пиво позвав.

Це було ще однією з причин, чому він не прийняв почуття Лін Шаньшань. На питання Ян Лея Фан Ю в минулому відповів: «Чи ми одного рівня?». Коротка відповідь, але вона відкривала важливу істину.

Фан Ю знав, що Ян Лей жив в військовому окрузі, отже його сімейне походження не було низьким. Але він не очікував, що Ян Лей виявиться таким самим «князьком». Ні, звісно, порівняно з тими відморозками, Ян Лей був справжнім паничем.

Те саме непокоїло і Ян Лея, тому він свідомо уникав цієї теми, але Фан Ю все одно дізнався б. Найголовнішим страхом Ян Лея тепер було, що брат знову віддалиться від нього.

- Чому ти мовчиш? – схвильовано спитав Ян Лей. – Ти засмутився?... Ти ж знаєш, як я не люблю говорити про свою сім’ю. Ти колись чув, щоб я хоч раз згадував про них? Я не покладався на свою родину ніколи з тих пір, як став бандитом. Я не маю з ними нічого спільного. Якщо тобі неприємно, то я нічого з цим не вдію. Я такий. Вважай мене безхатьком, добре??

Фан Ю не стримав сміху.

Ян Лей дивився на його посмішку. Коли Фан Ю посміхався, він був особливо красивим.

- Безхатьком? А ти зміг би? - Фан Ю часто збивала з пантелику раптова інфантильність Ян Лея, але йому подобалася його невинність та щирість. – Думаєш, легко бути безхатьком? Це також вимагає навичок.

Ян Лей дивився на нього і відчував, що Фан Ю не сердиться.

- Хіба я сказав, що мені неприємно? Це просто несподівано. Я ніколи про таке і не думав. - Фан Ю казав все, що турбувало його. – Ми постійно разом, я вважав, що знаю про тебе все. А ти раптом виявився паничем. До біса налякав мене!

Він вимовив слово «панич» голосом тітоньки Чжан, від чого аж сам жахнувся. Почувши цей тон, Ян Лей зрозумів, що Фан Ю насправді не гнівався. Він миттєво заспокоївся і звеселився.

- Не смійся з мене! Ще раз це скажеш – дістанеш!

- Як щодо пана Ян?

- Курва! Замовкни! - Ян Лей засміявся, відчуваючи полегшення в душі. – Тобі буде некомфортно через мою сім’ю?

Це питання хвилювало його найсильніше.

- Я дружу з тобою чи з твоєю сім’єю? – коротко відповів Фан Ю.

Ян Лей посміхнувся.

Вночі Фан Ю знову палав від гарячки.

Рани виглядали погано, а після потрапляння інфекції ще й запалились. Місцева анестезія та знеболюючі ліки, які йому вводили в лікарні, перестали діяти, і біль повернувся посеред ночі. Ян Лей безпорадно спостерігав, як Фан Ю мучився від болю, рясно пітнів і крутився в ліжку, як на голках, не знаючи куди себе подіти. Але Фан Ю терпів, не видаючи ані звуку, ані стогону, зціпивши зуби, перевертаючись з боку на бік, а потім гарячка охопила його, і він знепритомнів.

Насправді, Фан Ю і раніше було нелегко, але він терпів, не бажаючи ще більше обтяжувати Ян Лея і цих гостинних людей. Але навіть найміцніший юнак не зможе витримати такі муки.

Стривожений Ян Лей підняв тітку Чжан. Вона вночі зварила густий імбирний суп з китайськими цілющими травами, міняла прохолодні рушники на чолі Фан Ю, викручуючи їх один за одним, щоб хоч трохи збити температуру, і шукала вдома знеболювальне та інші місцеві ліки. Щойно вона сказала, що якийсь спрей, що особливо ефективно знімає біль, закінчився, Ян Лей зірвався з місця, взяв таксі і поїхав шукати ліки через пів міста. У той час ще не було цілодобових аптек, лише кілька з них могли затриматись до опівночі. Ян Лей об'їхав майже весь Цзянхай, перш ніж, нарешті, знайшов аптеку, яка тільки-но збиралася закритися, купив спрей від лихоманки, знеболювальне і цілу купу ліків. Він хапав все, де було написано «Жарознижувальна та протизапальна дія», «Знеболюючий ефект», набравши цілу торбу медикаментів. Аптекар ще ніколи не бачив таких шалених покупців.

Ян Лей поспішив додому. На щастя, тітка Чжан мала досвід в лікуванні, інакше, якби Ян Лей нагодував Фан Ю усією цією хімією, навіть якби той був здоровим, він би його вбив.

Хлопець з тіткою пильнували Фан Ю пів ночі, перш ніж лихоманка відступила, і він потроху втишився. Подивившись на Фан Ю, що нарешті заснув, тітонька Чжан зітхнула.

- Бідна дитина…

Ян Лей дивився на скривлене від болю, змарніле обличчя нерухомого Фан Ю, і відчував в думках порожнечу.