У 37 розділі авторка оголосила про свій новий обліковий запис на Weibo. Історія продовжується в 38 розділі.

 

- Зі мною все гаразд, - Фан Ю, зрештою, втішив Ян Лея.

Він повернув розмову до того інциденту і чим усе скінчилось. Ян Лей по порядку про все розказав.

Батьки Хамона, заможні люди, звісно ж хотіли пояснень, чому в їхнього сина дірка ж череві. Однак, Хамон напав першим, і поранення, яке він завдав Лу Цзи, було набагато тяжчим, отже і проблеми в Хамона були більшими. Тому, щоб уникнути судового процесу, його батьки відступили, і справу було залагоджено грошима з обох потерпілих сторін.

У цій навалі ресторану «Величне століття» було завдано великих збитків, щоправда, сильніше за все постраждала його репутація. Все це сталось в центрі міста, на очах гостей і  сотень свідків. Люди бачили, як генерального директора заарештовували. Ще більше людей дізнались про зв’язки ресторану з Цзянху, і це, безумовно, зробило свою справу з бізнесом.

Фан Ю спохмурнів, слухаючи це.

Ян Лей запитав про Другича:

- Ти знав його раніше?

- Я знаю його банду, але ніколи з ними не перетинався.

Фан Ю розмірковував про це відтоді, як потрапив до відділку. Він ніколи не мав справ с цим Другичем. Коли і чим Фан Ю взагалі допік цьому хлопцеві? І чому Другич прийшов прямо до ресторану? Фан Ю не мав відповідей на ці питання.

- А Старий Лян?

- Ні. Я питав. Він каже, що ніколи їх не бачив до цього.

- А інші брати не займаються ним?

- Я не чув нічого такого. Якщо й так, я не знаю про це.

Ян Лей теж не міг збагнути, чому Другич прийшов саме до Фан Ю. До речі, коли Другич громив ресторан, він сказав фразу, яку розлючений Лян тоді проігнорував. «Він посмів увести в мене дівку!». Авжеж, пізніше Старий Лян згадав про ці слова і розповів Фан Ю і Ян Лею, але тоді вони вже й самі знали справжню причину погрому.

Саме тоді, коли вони міркували над цим, в двері палати хтось постукав. Ян Лей відчинив. На порозі стояла дівчина. Вона бігла по сходах на другий поверх, але обличчя її все одно залишалось блідим.

Ян Лей думав, що вже й забув її ім’я, але в ту мить пригадав.

Лін Шаньшань.

Лін Шаньшань навчалась на першому курсі найпрестижнішого університету Цзянхая. І хоч вона жила не в гуртожитку, все одно зрідка виходила з дому. Тож про вчорашній жахливий інцидент з Фан Ю вона дізналась лиш сьогодні. І не від когось, а саме від Другича. Він зупинив її в університетському корпусі.

- Вгадай, де твій коханець! У відділку! – сказав він з самовдоволеним лицем.

- Що ти зробив?

Лін Шаньшань одразу зрозуміла, що це його рук справа, тільки побачивши цей вираз обличчя.

- А мусив? Вони – чума для суспільства! Ракова пухлина! Їх вже давно мали б ув’язнити і розстріляти!

- Ти!...

Вона була шокована і розгнівана. ЇЇ виховання не дозволило їй вилаятись, але прямо зараз дівчина люто ненавиділа Другича. Вона негайно вирушила до ресторану і дізналась там, що Фан Ю дійсно забрала поліція та не відпустила. Це так схвилювало її, що вона майже плакала.

Заради порятунку Фан Ю Лін Шаньшань звернулась до свого батька. Не згадуватимемо, ким був її батько. Так чи інакше, для такої сім’ї не було проблемою витягти людину з поліції. Та чи піддався батько на її благання? Уже давно ходили чутки, що його донька залицяється до бандита Цзянху. Добре, що він взагалі не замкнув її вдома. Коли вона перестала бігати за тим бандюком, батько трохи пом’якшав. Фан Ю і не обіцяв їй нічого, та навіть якби і пообіцяв, батько ніколи б не сидів, склавши руки. А тепер Лін Шаньшань просила його втрутитись! Тож, окрім прочуханки від батьків, нічого в неї не вийшло.

Вона була в такому відчаї, що їй не залишалось нічого іншого, окрім як особисто спробувати зробити все, що в її силах. Лін Шаньшань викликала сімейного водія, і той відвіз її до Бюро. Після прибуття вона сказала черговому, що хоче побачити Фан Ю, дізнатись про його стан. Той, помітивши її вбрання, клас і номер машини, на якій вона приїхала, дуже м’яко повідомив, що його відпустили, і тепло додав, що Фан Ю повезли до міської лікарні.

Коли вона поїхала з відділку, поліцейські зітхали: «Цей бандит і справді крутий! І племінник шефа особисто за ним примчав, наче на пожежу, і така розкішна пані приїхала по нього! Оце вхопив бога за бороду!».

Отже, діставшись лікарні, вона побігла до палати і, побачивши стан Фан Ю, розплакалась.

- В чому справа?... Не плачте!

Її сльози приголомшили Фан Ю.

Лін Шаньшань з болем дивилась на травми Фан Ю. Хоч вона і не знала всіх подробиць, але могла зробити припущення. В цьому була її провина. Дівчина була впевнена.

- …Пробач, це все через мене… - сказала вона.

Фан Ю не зрозумів, що вона мала на увазі, але Ян Лей приблизно здогадався. Він вражено подивився на неї.

- …Цей Другич… - насилу вимовляла Лін Шаньшань, - …він залицявся до мене, а я ігнорувала його…

Нарешті Фан Ю збагнув. Всі збагнули.

- Як я можу звинувачувати вас? Йдіть додому, зі мною все гаразд. – Він не звик бачити дівочі сльози, що вона їх лила ще й через нього.

- Твої травми дуже серйозні? Треба лікуватись в стаціонарі?

- Ні, все не настільки погано.

Фан Ю подивився на Ян Лей важким поглядом, натякаючи йому, аби не стовбичив мовчки, а вже якось допоміг.

- Може б я залишилась і подбала про тебе? – тихо спитала Лін Шаньшань. В якої б дівчини не боліла душа, бачачи, як страждає її коханий?

- Не треба. Мій брат допомагає мені. Дякую. – поспішно відмовився Фан Ю.

Після цих слів Ян Лей відчув полегшення.

- Фан Ю, я…

Вона хотіла щось сказати, але лише дивилась на нього очами, повними сльозами. Фан Ю залишалось тільки уникати її закоханого погляду. Він перевів погляд на штатив для вливань.

Фан Ю був вдячний їй, відчував провину перед цією дівчиною, але більше не хотів мати з нею нічого спільного. Будь-які інші думки були б зайвими. В глибині душі він знав це.

Лін Шаньшань пішла. Перед цим вона прошепотіла:

- Я подумала про те, що ти сказав мені минулого разу… Ти можеш не любити мене, але ти не можеш мені заборонити любити тебе.

Дівчина вийшла з палати, тихо зачинивши двері.

В низці подій, що стались пізніше, вона вчинила так, як і казала. Зрештою, вона була юною дівчиною, захопленою фантазіями про кохання, але чоловік, його вона покохала, не міг подарувати їй казку.