Розділ 40

Якби Фан Ю довелося описувати цю спальню, він би сказав, що бачив подібне лише по телевізору. Апартаменти площею понад 100 квадратних метрів, з кабінетом, приєднаним до спальні, і величезною ванною кімнатою з широкою круглою ванною в суто західному стилі. Зовні – довгий, відритий балкон з красиво вирізьбленими колонами, що підкреслювало його цінність, як об'єкту культурної спадщини. Вхід до спальні прикрашали прямокутні двері висотою до стелі, аркові вікна обрамляли важкі портьєри. Різьблене двоспальне ліжко, меблі з ротангу, антикварні картини і книги… Через відкриті стулки вікон виднілись лози гліциній, пишніла зелень, кружляли тіні від дерев, а спальнею, відблискуючи на паркеті, мерехтіли сонячні «зайчики». Якби сюди потрапив поет, він би підібрав більше слів, щоб висловити своє захоплення елегантністю і красою цих апартаментів, однак Фан Ю - не поет. Він, зупинившись в дверях, мовчки оглядав спальню. - Заходь. Ян Лей недбало жбурнув речі на ліжко і підійшов, щоб допомогти. Фан Ю зробив кілька кроків і завмер на місці. Він почувався тут недоречно. - Краще я поїду додому, - сказав він. - Що сталось? – насправді Ян Лей знав, про що думав Фан Ю. Фан Ю завагався. - Тут так гарно. Я…не звик до такого, - правдиво відповів він. - Чому б і ні? Звикнеш за кілька днів, - Ян Лей намагався зменшити дискомфорт Фан Ю. - Та й людям від мене клопоти, - упирався Фан Ю. - Нічого страшного. Тітонька Чжан та інші – моя сім’я. Жодних проблем, - пояснив Ян Лей. – До того ж, я давно сюди не приїздив, тому вони дуже щасливі, тож ми не турбуємо їх даремно. Я заплачу їй за їжу і клопіт, а ти просто побудеш тут деякий час. Якби він дійсно сунув Тітці Чжан гроші, вона побила б його віником. Ян Лей міг перемогти в бійках хоч весь світ, але неньку він тут не здолає. - Я за все заплачу. Я не можу безкоштовно тут жити, - сказав Фан Ю, дивлячись на Ян Лея. Ян Лей раптом насупився. Він поглянув на друга. - Тобі обов’язково треба бути зі мною в розрахунку? Він знав, що привівши сюди Фан Ю, той точно буде шокований і почуватиметься некомфортно. Але Ян Лея це не хвилювало. Зараз він бажав лише, щоб Фан Ю швидко одужав і відновив своє тіло. - Якщо ти так хочеш розрахуватись зі мною, це значить, що я для тебе - чужинець. Вважаєш мене чужинцем? – суворо спитав Ян Лей. - Невже це те саме? – Фан Ю боявся, що Ян Лей затягне цю пісню. - Стільки разів я був в твоєму домі, то мені теж слід розрахуватись з тобою? Фан Ю не здобувся на відповідь. Ян Лей посміхнувся. Він знав, що це спрацює. Фан Ю сам винний в тому, що розпестив його. Пообідавши, Ян Лей з’їздив до квартири Фан Ю і забрав всі речі, якими він користувався щодня. Тітонька Чжан постаралась приготувати на вечерю найсмачніші страви. Фан Ю вже давно не їв такої апетитної домашньої їжі. І хоч він і керував рестораом, Фан Ю подумав, що ресторанні страви ніколи не зможуть зрівнятись з майстерністю тітоньки Чжан. Він так нахвалював її, що вона не могла перестати посміхатись. - Який чудовий хлопчик! Який чемний! – щасливо щебетала ненька. Ян Лей виявив, що коли Фан Ю мазав медом, він був таким самим, як і Ян Лей. Особливо, коли треба догодити літнім людям, вони обидва мали до цього неабиякий хист.  Вони вечеряли в просторій їдальні. Раніше тут стояв довгий обідній стіл з палісандра, але теперішні мешканці маєтку поставили для себе великий круглий стіл. Тітка Чжан з чоловіком, сім’я садівника, майстра Лю, та його маленька онука, і кухар дядько Вей з дружиною разом з Фан Ю і Ян Леєм розмістились за столом. За всі роки, що ці люди провели разом, вони стали один одному справжньою сім’єю. За вечерею панувала весела атмосфера. Старші люди навперебій розповідали Фан Ю про «подвиги» малого Ян Лея: як той крав пташині яйця і лазив по парканах. Фан Ю зацікавлено слухав і реготав з сороміцьких історій про брата. Ян Лей не міг втримати байдужу міну на обличчі. Він вважав, що просто привезе Фан Ю сюди, щоб той одужав, і ніяк не розраховував на «побічні ефекти» цього одужання. Він позеленів:  - Дядьку Вей, дядьку Лю, досить ганьбити мене! Залиште хоч крихту від мого лиця! - Невже воно ще є в тебе? Ти втратив його ще тоді, коли бігав з голою сракою! Ці люди бачили, як він зростав, і вважали його своїм рідним сином чи онуком. - Не слухай їх! Що за маячню вони несуть! Особливо про любовні листи! Як дитина п’яти років може їх написати? Чи я взагалі вмів писати в п’ять років? – обурився Ян Лей. - Може писати ти і не вмів, а малювати – точно! А як він запхав дівчинці під спідницю того малюнка!... – сміявся дядько Ван, чоловік тітки Чжан. - Ха-ха-ха! – реготав Фан Ю, а Ян Лей в глибині душі вмирав від сорому… Ян Лей помітив, що Фан Ю повернувся до спальні в особливо піднесеному радісному настрої. - Чого такий щасливий? - Давно так смачно не їв, - відповів Фан Ю, все ще занурений в атмосферу вечері. - Я заздрю. Вся родина разом вечеряє… - промовив він і замовк. Ян Лей дивився на мовчазного Фан Ю. Перед сном Ян Лей показав йому ванну кімнату. Цей маєток був дуже старим, тож душу там не було, лише ванна. Але ця велика ванна – предмет розкоші, товар преміум-класу, імпортований із Заходу до Китаю років двадцять тому. Уже в ті часи вона була оснащена кнопками налаштування температури, а через отвори на дні подавались масажні струмені води. - Сам впораєшся? – хвилювався Ян Лей. – Може… допомогти? Його серцебиття скакнуло, а в горлі пересохло. Ванна була набагато більше за звичайну прямокутну ванну, і місця було більше ніж достатньо для двох людей. - Ні, я сам. Фан Ю стягнув сорочку і з допомогою Ян Лея знайомими рухами обмотав рани бинтами і поліетиленовими пакетами, щоб не намочити. Він звик до такого, і вправлявся легко, без особливих зусиль. Ян Лей трохи засмутився, що Фан Ю виявився таким досвідченим. - Ну гаразд. Тоді будь обережним. Не засиджуйся. Підстав залишатись в ванній Ян Лей не мав, тому набрав води для Фан Ю і неохоче зачинив двері. Потім він ліг на широке ліжко. Почувши шум води у ванній, Ян Лей відчув, ніби коти шкребуть на серці. Він пройшовся кімнатою, але думками повертався до скаліченого тіла Фан Ю. Коли він допомагав тому знімати одежу, то знову бачив чіткі сліди тортур: синці і кров. Ян Лей згадав Другича і Сунь Ке. Фан Ю не мився майже добу. Перш ніж вилізти він довго сидів в ванні, не в змозі поворушити ні руками, ні ногами. Він недбало витерся рушником і ретельно обробив рани, потім одягнувся і вийшов з ванни. Ян Лей нерухомо лежав на ліжку. Здавалось, ніби він спав. Щоб не розбудити його, Фан Ю обережно намацав вимикач і вимкнув світло. Тримаючись за стіни, він дійшов до ліжка і ліг на вільну половину. Ліжко було настільки широким, що на ньому могло помістись троє, якщо б притиснулись плечами один до одного, а матрац - товстим і м’яким. Це ложе було геть не схоже на крихітне ліжко з панцирною сіткою в домі Фан Ю. Фан Ю заліз на ліжко і смикнув ковдру. Спочатку накрив Ян Лея, потім став влягатись сам. Тільки-но він збирався вкритися, як Ян Лей раптом перекотився і обійняв його за талію. Фан Ю нічого не сказав. Ян Лей рукою заліз під його одяг і обережно провів по тілу. Він уникав перев’язаних ділянок, але, зрештою, неушкоджених місць, яких він міг би торкатись, було не так багато. - …Не чіпай, - Фан Ю вхопив його за руку. - …Кляті виродки! – нарешті вилаявся Ян Лей. Він стримався перед Сунь Ке, стримався перед Старим Ляном і Плямистою Кіткою. - Все закінчилось. Забудь про це. - Забудь? – глузливо усміхнувся Ян Лей. – Невже це нічого не вартує? Фан Ю не був слабаком. Раніше він не залишив би це просто так. Він не міг зачіпати поліцію, але з Другичем би розібрався. Але тепер він був набагато більш розсудливим. Фан Ю плекав ресторан «Величне століття» відтоді як отримав посаду генерального директора. Він дійсно присвятив себе цій справі, бажаючи стати хорошим керівником. Він вважав ресторан подякою за довіру від Луо Цзю, але більше – своїм бізнесом. Що більше люди боялись, то більше їм страшно. Ресторан «Величне століття» дуже постраждав в цьому інциденті, і Фан Ю не хотів завдавати ще більших неприємностей. Навіть ресторан важко врятувати, якщо справа дійшла до того, що його закривають без можливості відкрити знову. Ян Лей не став розвивати цю тему. Скориставшись тьмяним світлом вуличного ліхтаря, він, підвівшись, уважно роздивлявся Фан Ю. Не дозволивши тому заперечити, Ян Лей обережно закатав майку і оглянув рани на тілі. Що більше він бачив, то більше скреготів зубами. Він хотів розірвати цього Сунь Ке прямо зараз, він ненавидів себе ще більше за те, що не був у Цзянхаї минулої ночі. Якби він був у місті, він би знав про це. Він би витяг Фан Ю з відділку цілим і неушкодженим ще до того, як на його тілі з’явились ці мітки! - Не дивись, там нема що розглядати. - Фан Ю відчув ніяковість від цього погляду і потягнув одяг до низу. Він не хотів, щоб Ян Лей почувався винним. - … Я лише сьогодні вранці дізнався, що тебе забрали… Я так хвилювався за тебе!… - Емоції, що Ян Лей їх весь цей час тримав в собі, не випускаючи, знайшли вихід лише тут, в нічній темряві і тиші маєтку, в ліжку поряд з Фан Ю. - …Не будь більше таким дурним, добре? Якщо з тобою щось трапиться… Я дійсно можу збожеволіти, розумієш? – нарешті промовив Ян Лей слова, що застрягли йому в горлі. На мить він відчув образу і біль. Тоді, коли він побачив Фан Ю, що непритомним лежав в тій кімнаті в Бюро, чи здогадувався Фан Ю взагалі, що він відчував?? Фан Ю здивовано поглянув на Ян Лея. Серце закалатало йому в грудях. - Все добре. Зі мною все гаразд. Він простягнув ліву руку, що була більш-менш цілою, обхопив шию Ян Лея і з силою потягнув, притискаючи його до себе. Ян Лей ліг на груди Фан Ю та міцно його обійняв, навіть якщо тому було боляче. Він справді боявся, що одного дня ці обійми стануть порожніми, боявся, що більше ніколи не зможе обійняти цього хлопця ще раз. Ян Лей ніколи нічого не боявся. Навіть опинившись перед воротами пекла, він би не боявся. Але зараз він по-справжньому зрозумів, що таке «боятись». Фан Ю огорнув його руками і подивився в стелю. Після короткої павзи, він заговорив. - Скажи мені чесно, як ти мене витягнув?