До Бюро Ян Лей увійшов з валізою в руках. Після дзвінка він розповів все Янь Цзиї, і, коли той сказав йому: «Йди!», Ян Лей більше не затримувався ні на хвилину.
- О! Сяо Лей прийшов! – вітались поліцейські, побачивши Ян Лея.
- Давно тебе не було, Сяо Лей! Що, скучив за нами?
- Йолопе! Чого б він скучив за тобою? Він швидше за шефом сумував!
- Що трапилось, Сяо Лей? Що на цей раз ти наробив? Коли ти вже візьмешся за розум?...
Всі, хто був у відділі, підійшли до Ян Лея привітатись, потиснути руку, поплескати в плече, посміхаючись і жартівливо перемовляючись.
- Замовкни! Лови краще своїх повій! – Ян Лей озирнувся, - Йонг Ге, підстригся? Крутяк! Лу Цзи, буде тобі вже трощити, срака на стілець не вміщається! Дядьку Мао, дядьку Чжан! І ви тут!
Ян Лей пустотливо привітався зі всіма по черзі. Він знав це місце з самого дитинства. Незважаючи на те, що Ян Лей тільки-но зійшов з потяга, виглядав змарніло і почувався тривожно, попри те, що зараз більше за все він хотів побачити Фан Ю, зовні він ніяк цього не демонстрував, крокуючи відділом, кивав і посміхався копам, що вітались з ним і поплескували по плечу на його шляху.
Обмінявшись люб’язностями, Ян Лей дістав цигарки, поділився зі знайомими і прикурив сам.
- З ним…все гаразд? – перш ніж запитати він видихнув дим.
Поліцейському на ім’я Лу стало ніяково.
- Ти подзвонив запізно… - пробурмотів Лу. - Якби ти повідомив нас вчора, то він би не постраждав…
Серце Ян Лея пропустило один удар.
- Що йому зробили? – тихим голосом спитав він.
Йонг підійшов до Ян Лея і поклав руку йому на плече.
- Ти і сам знає. Нічого не змінилось. Але не хвилюйся, після твого дзвінка більше його ніхто не чіпав. Я за ним наглядаю! Його перемістили до кімнати відпочинку і оглянули всі рани і травми. Ходімо, я проведу тебе.
Ян Лей пішов за Йонгом. Коли вони вийшли на вулицю, той сказав:
- Лей Цзи, це був не наш відділ. Наші люди цього не робили.
- А хто це зробив? – запитав Ян Лей.
- Сунь Ке, новенький. Ти напевно його не знаєш. Він затоваришував з директором Чжоу, якщо ти розумієш про що я, - відповів Йонг.
Він штовхнув двері кімнати і пропустив Ян Лея.
Коли вчора Ян Лей розпрощався з Фан Ю, на тому була вдягнута біла сорочка, яку вони купили разом. Ця білосніжна сорочка яскраво відблискувала чистотою і білиною в сонячних променях, і на фоні красивого, усміхненого обличчя Фан Ю сяяла так, що, здавалось, ніби відбивала світло.
Але тепер цю сорочку було не впізнати. Заплямована кров’ю, брудом, відбитками підошов взуття, зім’ята від ударів і стусанів.
Непритомний Фан Ю лежав, не реагуючи і не пробуджуючись. Ян Лей обернувся до Йонга.
- Спить. Він молодець. Витримав, – пошепки пояснив Йонг.
Ян Лей трохи постояв, а потім повільно підійшов і присів навпочіпки коло ліжка. Доторкнувся до Фан Ю, щоб переконатись, що немає жару через запалення ран. Ян Лей м’яко прочесав пальцями волосся Фан Ю, вологе від поту і прилипле до обличчя, потім ніжно взяв його за руку. Після хвилини мовчання вів підвівся і вийшов з кімнати, тихо зачинивши за собою двері.
- Йонг Ге, зроби мені послугу. Знайди для нього чистий одяг. Мій брат любить чистоту, – спокійно промовив Ян Лей.
- Так-так, зараз все знайдемо, - Йонг дивився на Ян Лея і відчував неспокій в душі.
- Цей Сунь Ке, де його офіс? – запитав Ян Лей.
Йонг уважно поглянув в очі Ян Лею.
- Лей Цзи, не роби дурниць. Хай там як, а це все ще Бюро громадської безпеки.
- Невже я можу, - Ян Лей навіть посміхнувся.
- Якщо ти когось забираєш, маєш бути люб’язним. Це зветься ввічливістю.
Сунь Ке був молодим поліцейським, якого щойно перевели до муніципального Бюро громадської безпеки з поліцейської дільниці на випробувальний термін, і це переведення було дуже важливим для нього. Якщо б він успішно пройшов випробувальний строк в Бюро, це дало б йому можливість побудувати кар’єру. Не те, що у тій жалюгідній дільниці. Тож, тільки-но отримавши призначення, він закрутився лисом навколо директора Чжоу і його сина Другича. Сунь Ке ніколи не займався гучними справами, а підніматись по кар’єрних сходинках планував власним шляхом, що було однією з особливостей китайців. Тому, коли Другич попросив його про послугу, Сунь Ке з радістю погодився.
А чому б ні? Фан Ю – найвідоміший міський бандит. Ключовим завданням Бюро було саме спостереження, розшук і арешт злочинців типу Янь Цзиї, Луо Цзю і Фан Ю. Цей головоріз вже кілька років фігурував у різних дос’є. Скільки ще Бюро збиралось ігнорувати його? І хоча зараз Фан Ю займався ресторанним бізнесом на посаді генерального директора і вже давно не вплутувався в проблеми, він перейшов дорогу Другичу. Його арешт не тільки потішив би сина директора, а й допоміг Сунь Ке здобути славу борця зі злочинністю Цзянхая. Тож чому б Сунь Ке не захотіти допомогти в такій добрій справі?
А хто там насправді влаштував різанину з «Величному столітті» не мало жодного значення і взагалі не цікавило Сунь Ке. Це лише привід. Він вже думав, як би швидше закрити цю справу. Хто б не був справжнім винуватцем, Фан Ю тепер точно не втече. Хто просив його бути бандитом? Таких, як він, можна з легкістю запроторити в катажку.
Допит Фан Ю, який проводив Сунь Ке, був більше судом, ніж слідством. Що стосувалось методів допиту в Бюро, то сторонні ніколи не дізнаються всіх подробиць. Крім того, Сунь Ке перевівся з поліцейської дільниці. Тамтешні порядки взагалі не можна порівнювати з порядками Бюро. Це як бандитський притон і фортеця. І якщо у фортеці ще існували правила, норми і обмеження, то в бандитському лігві не цяцькались: шантажували, залякували і не жалкували нікого. Сунь Ке не вмів вести справи, але в катуванні він майстер.
Про те, як Фан Ю вдалось витримати ту ніч, Йонг колись розказав Ян Лею, але, звісно, набагато пізніше. Однак, зараз Ян Лею і не треба було нічого чути. Він бачив все на власні очі.
Сунь Ке саме заповнював якийсь бланк, коли Ян Лей увійшов до його офісу. Це була оцінка його роботи під час випробувального терміну. Щойно на цьому документі з’явиться рекомендація начальника Бюро з підписом і печаткою, можна вважати його переведення вирішеною справою.
Отже, Сунь Ке писав, а Ян Лей увійшов і привітався зі знайомими копами. Сунь Ке підняв голову і подивився на гостя. Він не знав його, тому проігнорував, але Ян Лей, усміхаючись, підійшов до нього.
- Друже, зайнятий? – Ян Лей кинув тому цигарку.
Сунь Ке зловив її, підозріло роздивляючись хлопця. Ян Лей прийшов один, тому що Йонг пішов шукати одяг. Сунь Ке не міг зрозуміти, як цей хлопець зміг сюди пройти.
- О, ти пишеш оцінку, - примружившись, Ян Лей нахилився до столу, схопив бланк і став читати, тримаючи в роті цигарку.
Сунь Ке розгубився. Здавалось, що ця товариськість була природньою здібністю Ян Лея. Він вмів зачаровувати людей.
- Чудово написано! Зразково! Усі б так писали! – Ян Лей опустив папірець, все ще мружачись.
- Ви… по справі? - спантеличено спитав Сунь Ке. Цей Ян Лей своєю впевненою появою збив його з пантелику. Чого він взагалі від нього хотів?
- Так, - відповів Ян Лей. – Нічого особливого. Вчора до вас привезли мого друга. Побратима. Я прийшов допомогти в розслідуванні. Дати важливі свідчення. Тим, хто влаштував вчора погром в ресторані «Величне століття» і порушив громадський порядок, був Другич. Знаєш його? Хочу повідомити про нього. Це просто жах, що він наробив в ресторані! Купа народу це бачила! Напевно, пів вулиці забралось! Тобі варто краще розібратись в цій справі. А один з тих двох, що лежать в лікарні, першим завдав важке тілесне ушкодження. Я знаю порядок розслідування. Того, хто вдарив першим, має бути покарано суворіше! Чи не так? Зверни на це особливу увагу. Ба більше, мого брата вчора там навіть не було, а його чомусь ув’язнили на всю ніч. Той призвідник Другич, певна річ, також сидить у вас під вартою, еге ж? Я б хотів розпитати його про вчорашній інцидент, відведи мене до нього. А ще, якщо є записи його допиту, прихопи їх з собою. Добре коли слідство ведеться по всіх правилах і ретельно вивчаються усі зачіпки. Тоді ці бандюгани не втечуть від закону! Та я не хочу додавати тобі зайвої роботи. До того ж, у мене є кілька друзів на телебаченні і в газетах, тож я попрошу їх допомогти з розслідуванням. О, не треба дяки! Люди люблять поліцію! Допомогти в цій справі - мій обов’язок як громадянина. Так і має бути.
Ян Лей промовляв з посмішкою на обличчі, надзвичайно щиро, без пауз та переривань. Його промова оглушила Сунь Ке. Поки Ян Лей говорив, інші поліцейські в офісі стримували сміх і холодно дивились на колегу.
Більшість поліціянтів - порядні та чесні люди. З рештою, таких, як Сунь Ке, було мало. Його колеги вже давно зрозуміли його паскудну натуру. Вони спостерігали за цією сценою, і жоден з них не заступився за нього.
Сунь Ке стривожився. Він почув сарказм в голосі Ян Лея, і його гарний настрій зіпсувався.
- Ти хто такий? Що тобі треба? – різко спитав Сунь Ке. - Забирайся звідси!
Ян Лей не битись прийшов і не пресувати. Він лише хотів розібратись. Спершу він з’ясує що до чого, а потім вже діятиме. Кожне його слово мало рацію, і він точно знав, як слід поводитись у відділку. Ян Лей не сказав нічого, за що б його могли звинуватити, і, водночас, не дав можливості атакувати у відповідь. На вулиці все вирішували кулики, але тут важлива не тільки сила, але й розум і хитрість.
- Гей, гей! Сунь Ке, це наш хлопець! Знайомся, це - Ян Лей. Ян Лей, це - Сунь Ке! – благодушно втрутився один з поліцейських, почувши грубий тон Сунь Ке.
- Наш? Чого ж він говорить так зневажливо? – зніяковіло посміхнувся Сунь Ке, намагаючись уникнути конфлікту. – А чий він?
Ніхто не звернув на його питання уваги. Всі чекали шоу.
- Ну, добре! Не буду тебе затримувати! Я прийшов лише сказати, що забираю свого брата, і якщо ти захочеш розібратись з рештою, телефонуй мені. Це мій робочий телефон. -Ян Лей написав номер у записнику Сунь Ке, що лежав на його столі, а потім взяв той папірець з оцінкою. – Ти ж понесеш його на підпис Ян Датяну? Я попрошу, щоб він підписав, - сказав він і з бланком вийшов.
- Віддай!
Сунь Ке вилетів з офісу та побачив, що Ян Лей з його оцінкою прямував до кабінету начальника. Він не постукав в двері, а просто їх штовхнув.
Сунь Ке завмер на місці. Потім розвернувся і пішов назад до офісу. На його обличчі був чітко написаний шок.
- …Так хто це такий? – запитав він в колег, не повіривши своїм очам.
- Ти навіть не знаєш його? – глузливо сміявся поліцейський.
- …Справді не знаю. Так хто? – серце Сунь Ке калатало, коли він питав.
- У шефа як прізвище?
- …Ян.
Сунь Ке спітнів.
- А це його дорогоцінний племінник, - зловтішався другий поліцейський. - Улюблений племінник! – підкреслив він.
***
Фан Ю відправили до лікарні на поліцейській машині, яку викликав Ян Лей.
Коли Ян Лей повернувся в кімнату відпочинку, Фан Ю відчув рух і прокинувся. Його повіки розпухли, і він насилу зміг розплющити очі. Побачивши Ян Лея, він здивувався, а в його очах, хоч і з деякою нерішучістю, запалав вогник.
- …Звідки ти тут? – хрипким голосом спитав Фан Ю, встаючи з ліжка.
- Я прийшов по тебе, - Ян Лей підійшов, щоб допомогти, намагаючись не торкатись поранень, але не знав, де взагалі можна торкатись. На тілі Фан Ю і живого місця не залишилось.
- Поїхали додому, - глухим голосом вимовив Ян Лей.
Поки вони не підійшли до дверей Бюро громадської безпеки, де вже стояла готова до відправки поліцейська машина, Фан Ю вагався. Він подивився на Ян Лея і завмер. Ян Лей знав, про що він турбується, і прошепотів на вухо:
- Старий Лян в безпеці. Цзю Ге вніс за тебе заставу.
Тільки після цього Фан Ю сів в автівку.
Невдовзі після прибуття до лікарні у Фан Ю почалась лихоманка. Зовнішні та внутрішні травми в поєднанні з відсутністю своєчасного лікування призвели до того, що рани запалились та інфікувались і викликали гарячку. Медсестра поставила крапельницю, і Фан Ю потонув в маренні. Ян Лей сів біля його ліжка.
Вже біля лікарні, вийшовши з машини, Ян Лей сказав Йонгу:
- Фан Ю – мій брат. Найближчий. Його справи - мої справи. Подбайте про нього в майбутньому.
Поліцейські кивнули. Йонг поплескав по плечу.
- Добре, не хвилюйся, подбаємо.
Один юний поліціянт не стримався:
- Лей Ге, не тримай зла на мене за те, що я скажу. Не бовтайся з цими брудними бандитами. Так не можна. Подумай про шефа Яна. Якщо з тобою щось трапиться, що він робитиме? Він так любить тебе.
- Цяо Мін! – прикрикнув Йонг.
Йонг працював в Бюро вже багато років і мав найміцніші дружні стосунки з Ян Леєм. Він добре знав становище Ян Лея, краще, ніж будь-хто інший, тому він все зрозумів.
Ян Лей не став нічого пояснювати.
- Я буду щиро вам вдячний. Будь ласка, повідомте мне, якщо в майбутньому у Фан Ю будуть проблеми. А я обіцяю не ускладнювати вам життя.
- Ну звісно! Їдь вже!
Поліція теж захоплювалась крутими хлопцями. Ця ніч довела їм, що Фан Ю – крутий хлопець.
Далі
Розділ 36
Плямиста Кітка і Старий Лян, дізнавшись, що Фан Ю відпустили, поспішили до лікарні. Плямиста Кітка розплакався, побачивши стан Фан Ю. - Дідько, не будь дівчиськом! – лаяв його Лян, але і в нього очі були на мокрому місці. - Я вб’ю цю тварюку, яка посміла таке з ним зробити! – шипів Плямиста Кітка в коридорі, відлякуючи всіх, хто проходив повз. Лян промовчав. Він самотньо сидів на стільці перед дверима палати, незворушно дивлячись в одну точку, і крутив в рука маленький забигач. Ніхто не наважувався підійти до нього. У коридорі біля палати стояли зо два десятка хлопців, яких звичайна людина, тільки побачивши, воліла б обійти десятою дорогою. Усі мовчали. Луо Цзю також прийшов навідати Фан Ю. Він подав знак Ян Лею вийти разом з ним. Знайшовши безлюдний закуток, він зупинився і спитав Ян Лея: - Як ти його витягнув? Кажи правду. Луо Цзю знайшов потрібну людину, приготував гроші, але ними і не скористався, дізнавшись, що Ян Лей, не витративши ні копійки, зробив лиш один телефонний дзвінок, а потім поїхав до відділку і витяг Фан Ю. Та ще й на поліцейській машині. - Цзю Ге, я благаю Вас лише про одне, - почав Ян Лей. Коли Луо Цзю йшов з лікарні, він наказав своїм людям: нікому не дозволено створювати проблеми. - Якщо не можна чіпати поліцію, відплатимо Другичу! – Плямиста Кітка не міг так просто проковтнути цю образу. – Ляне, ти в ділі? Той підвівся і пішов назирцем. Ці двоє навіть не послухались наказу Луо Цзю заради Фан Ю. - Сядьте, - спокійно сказав Ян Лей, подивившись на них. – Залиште це мені. Я сам з ним розберусь. Невдовзі після цього до лікарні прийшов Сунь Ке з молодшими колегами. В руках вони несли купу пакунків. Тепер на його обличчі сяяла радісна посмішка, і, здавалось, він був геть іншою людиною, а не тим, хто ще зранку кричав на Ян Лея. Щойно поліцейські з’явились в коридорі, всі бандити, хто сидів, повскакували з місць і вибалушились на них. Плямиста Кітка і Старий Лян не знали цих фараонів, тому підозріло роздивлялись їх. Сунь Ке, побачивши стовпотворіння погрозливого виду чоловіків, вирішив, що тут, мабуть, і знаходиться палата Фан Ю. Поліцейський набрався духу і з супроводом увійшов до палати. Фан Ю ще спав. Біля його ліжка знаходився лише Ян Лей. - Сяо Лей, перепрошую, що потурбували вас… Це справді якесь непорозуміння…помилка… Ми прийшли вибачитись і загладити провину… Це… невеличкий знак нашої пошани…- поки він говорив, Ян Лей дивився на нього, і все тіло Сунь Ке спітніло під цим поглядом. Відколи він дізнався походження Ян Лея, почувався, немов водою облитий. Сунь Ке знав, що цього разу йому кінець. Та чи була тут його вина? Звідки він знав, що племінник шефа міської поліції є другом цього покидька з кримінальних нетрів? Побратим?! Якби він знав, то не зробив би такої тупості, навіть з пістолетом коло скроні. Як можна було триматись за штанину директора апарату замість начальника Бюро? Чи Сунь Ке настільки ідіот? Прикро, що він не знав цього раніше, але ще більш прикро, що він зачепив людину, яку взагалі не треба було чіпати. Ян Лей мовчки дивився на них, потім спокійно, без злості сказав: - Ідіть, хлопці. Заберіть назад пакунки. Чим спокійнішим був Ян лей, тим більше нервував Сунь Ке. Він відчував, ніби чорна хмара насувалась на нього. Чуйка підказувала йому, що ще нічого не закінчено, Навпаки, це лише початок. - Сяо Лей, зрозумійте, це справді непорозуміння… це син директора Чжоу збрехав мені, я нічого такого не планував… - марно базікаючи з потом на обличчі Сунь Ке намагався викрутитись із свого хиткого становища. Він дістав з кишені товстий конверт, нерішуче протягуючи його Ян Лею. – Це маленький знак моєї поваги… Звісно, я візьму на себе всі медичні витрати Сяо Фана… Ян Лей не брав конверт, і Сунь Ке, протягуючи його, почувався ніяково. - Товариш Сунь, моєму братові необхідний відпочинок, - так само ввічливо і стримано сказав Ян Лей. Коли пригнічені Сунь Ке і поліціянти вийшли з палати і попрямували до сходів, Плямиста Кітка та Старий Лян зрозуміли, що їм сказав Ян Лей. Вони зібрали всі їхні пакунки і викинули геть. Сунь Ке пришвидшив крок. Якби Ян Лей не зупинив братів, він би навряд чи вийшов з лікарні своїми ногами. Після трьох крапельниць поспіль, лихоманка нарешті відпустила Фан Ю. Коли він прокинувся, Ян Лей посміхнувся йому і ніжно доторкнувся до його обличчя. - Ти довго спав. Зголоднів? Що хочеш з’їсти? Фан Ю дивився на нього, роздумуючи. - Супу з локшиною. - І все? Може придумаєш щось смачніше? – жартома спитав Ян Лей, але голос його був лагідним. Він обережно обтер чоло Фан Ю. Цей суп – найпопулярніша місцева страва. Дешева і поживна. - Більше не влізе, – також пожартував Фан Ю. - Добре. Ти старший, як скажеш, - промовив Ян Лей, немов вмовляючи дитину. Потім покликав одного з братів з коридору, і сказав, щоб той купив їжу. Почувши, що Фан Ю отямився, Плямиста Кітка і Лян увірвались до палати. Плямиста Кітка вже ледве не збирався лізти Фан Ю на голову, але Ян Лей зупинив його. - Куди? Руки прибери! - Він – твій чоловік, чи що? Тільки тобі можна торкатись його? Пробудження Фан Ю збудило Плямисту Кітку, тому він знову почав відгавкуватись. - Так, мій чоловік! Що не так? Не подобається? - А чого це ти хизуєшся? - Та досить вам… - Фан Ю безсило перервав їх сварню, почуваючись щасливим. Свійська атмосфера, створена цими двома бовдурами, змусила його почуватись невимушено і розслаблено, а особливо, коли він побачив цілого і неушкодженого Ляна, йому аж від серця відлягло. Ян Лей вже розповів Старому Ляну і Плямистій Кітці, як витягнув Фан Ю. А з ним він поговорить пізніше. Нехай поки брати нічого не розповідають Фан Ю, просто повторять слова Ян Лея, що ніби Цзю Ге заплатив гроші, щоб забрати його. Власне, він витяг Фан Ю ще в той момент, коли повернувся до Цзянхая. Якщо Плямиста Кітка і Старий Лян не помітили нічого дивного у візиті поліції, то вони справжні дурні. Вони, звісно, були збентежені, але запитань не ставили. В той час, хоча Ян Лей вже давно перебував в Цзянху, мало хто з бандитів знав про його родину, а сам він ніколи про неї не згадував. Янь Цзиї дізнався лише після того, як став старшим братом Ян Лея, а Луо Цзю і Фан Ю взагалі нічого не знали. Звісно, Ян Лей розумів, що рано чи пізно Фан Ю дізнається. Але він не хотів, щоб правда розкрилась прямо зараз. Власне, Ян Лей взагалі не бажав згадувати свою сім’ю. Раніше його вже арештовувала поліція, тож Ян Лей знав, як це – сидіти в мавп’ятнику в СІЗО, не кажучи вже про камери відділку. Ніхто з поліцейських і не здогадувався, що він – племінник начальника муніципального Бюро, а Ян Лей ніколи й не користувався своїм положенням. - Брате, - лише й сказав Лян. - Як там Лу Цзи? – Фан Ю питав про брата, якого підрізав Хамон. - Житиме. Ти себе бережи, брате. Більше Старий Лян не сказав нічого. Такою він був людиною: яку б послугу для нього не зробили, він ніколи нічого не скаже, навіть не подякує, але у своєму серці він завжди буде пам’ятати про це, а якщо буде треба, то віддасть своє життя. - Ви можете йти. Я залишусь тут, - сказав Ян Лей. Він дуже хотів побути з Фан Ю наодинці. Коли брати пішли, він передав Фан Ю його суп. Фан Ю був дуже голодним. Він нічого не їв із вчорашнього вечора. Всівшись на ліжку, він відкрив контейнер і взявся за їжу. Ян Лей дивився, як він їв. - Ти ж поїхав до столиці. Нащо ти повернувся? – спитав Фан Ю. - В якому сенсі? - Не треба було. - Як це – не треба? Тобі не вистачило? Фан Ю трохи помовчав, а тоді сказав, навіть посміхаючись: - Та ні. Хіба комусь подобаються в’язничні тортури? Ян Лей зрозумів, що Фан Ю переймався тим, що він почуватиметься ніяково, тому трохи втішив його: - …Більше так не роби, чуєш? Я знаю, що ти, як старший брат, вступився за своїх людей, але ти думав, що дійсно витримаєш катування? В тебе багато братів. Скількох з них ти зможеш так захисти? Перед сторонніми людьми Ян Лей був спокійним, стриманим і тактовним. Але з Фан Ю він не розумів, що з ним відбувалось. Ян Лей не міг приховати жодної емоції, ставав вкрай імпульсивним. Він бажав поділитись з Фан Ю всіма своїми думками, переживаннями і приємностями, щоразу виглядаючи в його очах неслухняним хлопчиськом, який так і не подорослішав. І зараз він знову не стримався. Ян Лей настільки хвилювався за Фан Ю, що йому аж серце з грудей вистрибувало. Але він був певен, що наступного разу в такій самій ситуації Фан Ю все одно обов’язково вчинить так само. - Годі, не свари мене. Я ж усе ще хворий. Фан Ю рідко демонстрував свою слабкість. Лише ці слова змусили Ян Лея пом’якшати. Він замовкнув і просто дивився, як той їсть. Фан Ю - людина, яка приділяє багато уваги своєму зовнішньому вигляду і любить бути охайним. Вийшовши з Бюро громадської безпеки, Фан Ю переодягнувся в одяг, який приніс Йонг, а також нашвидкуруч вмився. Але тепер з цим розбитим обличчям на його подобу годі було й дивитись. Але Ян Лей дивився і, здавалось, не міг надивитися, однак нічого не казав. Він відчував, ніби це його провина, ніби він не встежив за Фан Ю, і той зник за одну секунду і тепер був в такому стані. Тож тепер Ян Лей не хотів ні на мить випускати його з поля зору. Він страшно боявся, що лиш прикривши очі, Фан Ю знову зникне, і з ним неодмінно станеться щось погане. Їдучи в потязі зі столиці провінції, Ян Лей весь час сіпався. Коли він думав про те, скільки Фан Ю натерпівся цієї ночі, в нього серце горіло пекельним полум’ям. Фан Ю підняв голову і перетнувся з поглядом Ян Лея. Обидва промовчали, і за мить Фан Ю відвернувся. Він побачив в погляді Ян Лея тривогу, біль і жагу. Таку жагу ніколи не зможуть відчути сторонні люди, але того, кому вона спрямовувалась, вона схвильовувала лиш одним поглядом. Того вечора, в найважчий час, Фан Ю теж жадав Ян Лея. Шалено. Але він не хотів, щоб Ян Лей бачив його таким.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!