Розділ 35

До Бюро Ян Лей увійшов з валізою в руках. Після дзвінка він розповів все Янь Цзиї, і, коли той сказав йому: «Йди!», Ян Лей більше не затримувався ні на хвилину. - О! Сяо Лей прийшов! – вітались поліцейські, побачивши Ян Лея. - Давно тебе не було, Сяо Лей! Що, скучив за нами? - Йолопе! Чого б він скучив за тобою? Він швидше за шефом сумував! - Що трапилось, Сяо Лей? Що на цей раз ти наробив? Коли ти вже візьмешся за розум?... Всі, хто був у відділі, підійшли до Ян Лея привітатись, потиснути руку, поплескати в плече, посміхаючись і жартівливо перемовляючись. - Замовкни! Лови краще своїх повій! – Ян Лей озирнувся, - Йонг Ге, підстригся? Крутяк! Лу Цзи, буде тобі вже трощити, срака на стілець не вміщається! Дядьку Мао, дядьку Чжан! І ви тут! Ян Лей пустотливо привітався зі всіма по черзі. Він знав це місце з самого дитинства. Незважаючи на те, що Ян Лей тільки-но зійшов з потяга, виглядав змарніло і почувався тривожно, попри те, що зараз більше за все він хотів побачити Фан Ю, зовні він ніяк цього не демонстрував, крокуючи відділом, кивав і посміхався копам, що вітались з ним і поплескували по плечу на його шляху. Обмінявшись люб’язностями, Ян Лей дістав цигарки, поділився зі знайомими і прикурив сам. - З ним…все гаразд? – перш ніж запитати він видихнув дим. Поліцейському на ім’я Лу стало ніяково. - Ти подзвонив запізно… - пробурмотів Лу. - Якби ти повідомив нас вчора, то він би не постраждав… Серце Ян Лея пропустило один удар. - Що йому зробили? – тихим голосом спитав він. Йонг підійшов до Ян Лея і поклав руку йому на плече. - Ти і сам знає. Нічого не змінилось. Але не хвилюйся, після твого дзвінка більше його ніхто не чіпав. Я за ним наглядаю! Його перемістили до кімнати відпочинку і оглянули всі рани і травми. Ходімо, я проведу тебе. Ян Лей пішов за Йонгом. Коли вони вийшли на вулицю, той сказав: - Лей Цзи, це був не наш відділ. Наші люди цього не робили. - А хто це зробив? – запитав Ян Лей. - Сунь Ке, новенький. Ти напевно його не знаєш. Він затоваришував з директором Чжоу, якщо ти розумієш про що я, - відповів Йонг. Він штовхнув двері кімнати і пропустив Ян Лея. Коли вчора Ян Лей розпрощався з Фан Ю, на тому була вдягнута біла сорочка, яку вони купили разом. Ця білосніжна сорочка яскраво відблискувала чистотою і білиною в сонячних променях, і на фоні красивого, усміхненого обличчя Фан Ю сяяла так, що, здавалось, ніби відбивала світло. Але тепер цю сорочку було не впізнати. Заплямована кров’ю, брудом, відбитками підошов взуття, зім’ята від ударів і стусанів. Непритомний Фан Ю лежав, не реагуючи і не пробуджуючись. Ян Лей обернувся до Йонга. - Спить. Він молодець. Витримав, – пошепки пояснив Йонг. Ян Лей трохи постояв, а потім повільно підійшов і присів навпочіпки коло ліжка.  Доторкнувся до Фан Ю, щоб переконатись, що немає жару через запалення ран. Ян Лей м’яко прочесав пальцями волосся Фан Ю, вологе від поту і прилипле до обличчя, потім ніжно взяв його за руку. Після хвилини мовчання вів підвівся і вийшов з кімнати, тихо зачинивши за собою двері. - Йонг Ге, зроби мені послугу. Знайди для нього чистий одяг. Мій брат любить чистоту, – спокійно промовив Ян Лей. - Так-так, зараз все знайдемо, - Йонг дивився на Ян Лея і відчував неспокій в душі. - Цей Сунь Ке, де його офіс? – запитав Ян Лей. Йонг уважно поглянув в очі Ян Лею. - Лей Цзи, не роби дурниць. Хай там як, а це все ще Бюро громадської безпеки. - Невже я можу, - Ян Лей навіть посміхнувся. - Якщо ти когось забираєш, маєш бути люб’язним. Це зветься ввічливістю. Сунь Ке був молодим поліцейським, якого щойно перевели до муніципального Бюро громадської безпеки з поліцейської дільниці на випробувальний термін, і це переведення було дуже важливим для нього. Якщо б він успішно пройшов випробувальний строк в Бюро, це дало б йому можливість побудувати кар’єру. Не те, що у тій жалюгідній дільниці. Тож, тільки-но отримавши призначення, він закрутився лисом навколо директора Чжоу і його сина Другича. Сунь Ке ніколи не займався гучними справами, а підніматись по кар’єрних сходинках планував власним шляхом, що було однією з особливостей китайців. Тому, коли Другич попросив його про послугу, Сунь Ке з радістю погодився.  А чому б ні? Фан Ю – найвідоміший міський бандит. Ключовим завданням Бюро було саме спостереження, розшук і арешт злочинців типу Янь Цзиї, Луо Цзю і Фан Ю. Цей головоріз вже кілька років фігурував у різних дос’є. Скільки ще Бюро збиралось ігнорувати його? І хоча зараз Фан Ю займався ресторанним бізнесом на посаді генерального директора і вже давно не вплутувався в проблеми, він перейшов дорогу Другичу. Його арешт не тільки потішив би сина директора, а й допоміг Сунь Ке здобути славу борця зі злочинністю Цзянхая. Тож чому б Сунь Ке не захотіти допомогти в такій добрій справі? А хто там насправді влаштував різанину з «Величному столітті» не мало жодного значення і взагалі не цікавило Сунь Ке. Це лише привід. Він вже думав, як би швидше закрити цю справу. Хто б не був справжнім винуватцем, Фан Ю тепер точно не втече. Хто просив його бути бандитом? Таких, як він, можна з легкістю запроторити в катажку. Допит Фан Ю, який проводив Сунь Ке, був більше судом, ніж слідством. Що стосувалось методів допиту в Бюро, то сторонні ніколи не дізнаються всіх подробиць. Крім того, Сунь Ке перевівся з поліцейської дільниці. Тамтешні порядки взагалі не можна порівнювати з порядками Бюро. Це як бандитський притон і фортеця. І якщо у фортеці ще існували правила, норми і обмеження, то в бандитському лігві не цяцькались: шантажували, залякували і не жалкували нікого. Сунь Ке не вмів вести справи, але в катуванні він майстер. Про те, як Фан Ю вдалось витримати ту ніч, Йонг колись розказав Ян Лею, але, звісно, набагато пізніше. Однак, зараз Ян Лею і не треба було нічого чути. Він бачив все на власні очі. Сунь Ке саме заповнював якийсь бланк, коли Ян Лей увійшов до його офісу. Це була оцінка його роботи під час випробувального терміну. Щойно на цьому документі з’явиться рекомендація начальника Бюро з підписом і печаткою, можна вважати його переведення вирішеною справою. Отже, Сунь Ке писав, а Ян Лей увійшов і привітався зі знайомими копами. Сунь Ке підняв голову і подивився на гостя. Він не знав його, тому проігнорував, але Ян Лей, усміхаючись, підійшов до нього. - Друже, зайнятий? – Ян Лей кинув тому цигарку. Сунь Ке зловив її, підозріло роздивляючись хлопця. Ян Лей прийшов один, тому що Йонг пішов шукати одяг. Сунь Ке не міг зрозуміти, як цей хлопець зміг сюди пройти. - О, ти пишеш оцінку, - примружившись, Ян Лей нахилився до столу, схопив бланк і став читати, тримаючи в роті цигарку. Сунь Ке розгубився. Здавалось, що ця товариськість була природньою здібністю Ян Лея. Він вмів зачаровувати людей. - Чудово написано! Зразково! Усі б так писали! – Ян Лей опустив папірець, все ще мружачись. - Ви… по справі? - спантеличено спитав Сунь Ке. Цей Ян Лей своєю впевненою появою збив його з пантелику. Чого він взагалі від нього хотів? - Так, - відповів Ян Лей. – Нічого особливого. Вчора до вас привезли мого друга. Побратима. Я прийшов допомогти в розслідуванні. Дати важливі свідчення. Тим, хто влаштував вчора погром в ресторані «Величне століття» і порушив громадський порядок, був Другич. Знаєш його? Хочу повідомити про нього. Це просто жах, що він наробив в ресторані! Купа народу це бачила! Напевно, пів вулиці забралось! Тобі варто краще розібратись в цій справі. А один з тих двох, що лежать в лікарні, першим завдав важке тілесне ушкодження. Я знаю порядок розслідування. Того, хто вдарив першим, має бути покарано суворіше! Чи не так? Зверни на це особливу увагу. Ба більше, мого брата вчора там навіть не було, а його чомусь ув’язнили на всю ніч. Той призвідник Другич, певна річ, також сидить у вас під вартою, еге ж? Я б хотів розпитати його про вчорашній інцидент, відведи мене до нього. А ще, якщо є записи його допиту, прихопи їх з собою. Добре коли слідство ведеться по всіх правилах і ретельно вивчаються усі зачіпки. Тоді ці бандюгани не втечуть від закону! Та я не хочу додавати тобі зайвої роботи. До того ж, у мене є кілька друзів на телебаченні і в газетах, тож я попрошу їх допомогти з розслідуванням. О, не треба дяки! Люди люблять поліцію! Допомогти в цій справі - мій обов’язок як громадянина. Так і має бути. Ян Лей промовляв з посмішкою на обличчі, надзвичайно щиро, без пауз та переривань. Його промова оглушила Сунь Ке. Поки Ян Лей говорив, інші поліцейські в офісі стримували сміх і холодно дивились на колегу. Більшість поліціянтів - порядні та чесні люди. З рештою, таких, як Сунь Ке, було мало. Його колеги вже давно зрозуміли його паскудну натуру. Вони спостерігали за цією сценою, і жоден з них не заступився за нього. Сунь Ке стривожився. Він почув сарказм в голосі Ян Лея, і його гарний настрій зіпсувався. - Ти хто такий? Що тобі треба? – різко спитав Сунь Ке. - Забирайся звідси! Ян Лей не битись прийшов і не пресувати. Він лише хотів розібратись. Спершу він з’ясує що до чого, а потім вже діятиме. Кожне його слово мало рацію, і він точно знав, як слід поводитись у відділку. Ян Лей не сказав нічого, за що б його могли звинуватити, і, водночас, не дав можливості атакувати у відповідь. На вулиці все вирішували кулики, але тут важлива не тільки сила, але й розум і хитрість. - Гей, гей! Сунь Ке, це наш хлопець! Знайомся, це - Ян Лей. Ян Лей, це - Сунь Ке! – благодушно втрутився один з поліцейських, почувши грубий тон Сунь Ке. - Наш? Чого ж він говорить так зневажливо? – зніяковіло посміхнувся Сунь Ке, намагаючись уникнути конфлікту. – А чий він? Ніхто не звернув на його питання уваги. Всі чекали шоу. - Ну, добре! Не буду тебе затримувати! Я прийшов лише сказати, що забираю свого брата, і якщо ти захочеш розібратись з рештою, телефонуй мені. Це мій робочий телефон. -Ян Лей написав номер у записнику Сунь Ке, що лежав на його столі, а потім взяв той папірець з оцінкою. – Ти ж понесеш його на підпис Ян Датяну? Я попрошу, щоб він підписав, - сказав він і з бланком вийшов. - Віддай! Сунь Ке вилетів з офісу та побачив, що Ян Лей з його оцінкою прямував до кабінету начальника. Він не постукав в двері, а просто їх штовхнув. Сунь Ке завмер на місці. Потім розвернувся і пішов назад до офісу. На його обличчі був чітко написаний шок. - …Так хто це такий? – запитав він в колег, не повіривши своїм очам. - Ти навіть не знаєш його? – глузливо сміявся поліцейський. - …Справді не знаю. Так хто? – серце Сунь Ке калатало, коли він питав. - У шефа як прізвище? - …Ян. Сунь Ке спітнів. - А це його дорогоцінний племінник, - зловтішався другий поліцейський. - Улюблений племінник! – підкреслив він.   ***   Фан Ю відправили до лікарні на поліцейській машині, яку викликав Ян Лей. Коли Ян Лей повернувся в кімнату відпочинку, Фан Ю відчув рух і прокинувся. Його повіки розпухли, і він насилу зміг розплющити очі. Побачивши Ян Лея, він здивувався, а в його очах, хоч і з деякою нерішучістю, запалав вогник. - …Звідки ти тут? – хрипким голосом спитав Фан Ю, встаючи з ліжка. - Я прийшов по тебе, - Ян Лей підійшов, щоб допомогти, намагаючись не торкатись поранень, але не знав, де взагалі можна торкатись. На тілі Фан Ю і живого місця не залишилось. - Поїхали додому, - глухим голосом вимовив Ян Лей. Поки вони не підійшли до дверей Бюро громадської безпеки, де вже стояла готова до відправки поліцейська машина, Фан Ю вагався. Він подивився на Ян Лея і завмер. Ян Лей знав, про що він турбується, і прошепотів на вухо: - Старий Лян в безпеці. Цзю Ге вніс за тебе заставу. Тільки після цього Фан Ю сів в автівку. Невдовзі після прибуття до лікарні у Фан Ю почалась лихоманка. Зовнішні та внутрішні травми в поєднанні з відсутністю своєчасного лікування призвели до того, що рани запалились та інфікувались і викликали гарячку. Медсестра поставила крапельницю, і Фан Ю потонув в маренні. Ян Лей сів біля його ліжка. Вже біля лікарні, вийшовши з машини, Ян Лей сказав Йонгу: - Фан Ю – мій брат. Найближчий. Його справи - мої справи. Подбайте про нього в майбутньому. Поліцейські кивнули. Йонг поплескав по плечу. - Добре, не хвилюйся, подбаємо. Один юний поліціянт не стримався: - Лей Ге, не тримай зла на мене за те, що я скажу. Не бовтайся з цими брудними бандитами. Так не можна. Подумай про шефа Яна. Якщо з тобою щось трапиться, що він робитиме? Він так любить тебе. - Цяо Мін! – прикрикнув Йонг. Йонг працював в Бюро вже багато років і мав найміцніші дружні стосунки з Ян Леєм. Він добре знав становище Ян Лея, краще, ніж будь-хто інший, тому він все зрозумів. Ян Лей не став нічого пояснювати. - Я буду щиро вам вдячний. Будь ласка, повідомте мне, якщо в майбутньому у Фан Ю будуть проблеми. А я обіцяю не ускладнювати вам життя. - Ну звісно! Їдь вже! Поліція теж захоплювалась крутими хлопцями. Ця ніч довела їм, що Фан Ю – крутий хлопець.