Брати Старого Ляна повиймали тесаки та заточки і стали за його спиною.

Погроза головоріза налякала й банду Другича. Вони були всього лише розбещеними дітьми. Коли справа доходила до справжнього бою, в кого з них справді вистачило б духу битись з бійцями Цзянху, загартованими жорстокими побоїщами і облитими літрами крові? Ця купка мерзотників могли лише язиком ляскати, а, потрапивши в халепу, накивати п’ятами та плакатись батьку й матері. Навіть із владою і впливовими людьми за спиною, якщо ці дукачі дійсно розлютять головорізів, ті будуть боротися з ними до кінця, навіть ціною власного життям. Який сенс їм помирати лише за тюрму або смерть? Тож мажори справді розуміли це. Вони не страшились старших братів Цзянху, бо ті були обачними і мали принципи, а от такі шалені громили, що не боялись віддати власне життя, дійсно лякали їх.

Тому, побачивши пірует ножа Ляна, полигачі Другича затихнули, принишкли за столами, ніхто навіть пози не змінив. Всі перевели очі на ватажка.

Другич, звісно, також перепудився, але він, яку-не-яку, а клепку мав. Він знав, як протидіяти Ляну.

- Сюди бий! Сюди! - Він встав і вказав на свої груди. - Давай, ну ж бо! Вдар мене ножем! Можеш хоч вбити, але ця клопівня сьогодні ж згорнеться! До Торгово-промислового бюро надійде скарга, і завтра вони відкличуть вашу ліцензію! Не віриш?

- Ходімо вийдемо, якщо кишка не тонка! – крикнув Старий Лян. Він зрозумів, що Другич не був слабаком, та чи не з лопуцька його дух? Чи дотримуватиметься він правил Цзянху?

- Чого це я маю десь йти? Я залишусь тут! І не тільки залишусь, а й розтрощу це місце вщент! Перед тим, як прийти, я подзвонив до Бюро громадської безпеки. Скоро вони будуть тут. Тільки спробуй щось мені зробити! Я скажу, що це був Фан Ю, що це він вдарив мене ножем! Не вірите? А ми подивимось, кого послухає Бюро - вас чи мене! - пихато закінчив він, потім неквапливо сів назад, влаштовуючись зручніше.

Старий Лян знав цього крутелика, але ніколи ще не зустрічав настільки нахабного виродка. Він міг взятись за зброю сам, але ніколи б не втягнув в подібне Фан Ю. Він завагався. В цей момент Другич гнівно викрикнув:

- Розбийте тут все!

Персонал заверещав, коли столи, стільці, посуд, бокали, чарки, акваріуми з рибами і морепродуктами - все було перекинуто догори дригом, розбито, розтрощено, понівечено. Руйнувати - це те, що зграя псів Другича вміла робити найкраще. Бачачи, що ватажок очолив погром, його посіпаки взялися нищити ресторан ще завзятіше. Врешті-решт «Величне століття» перетворилось на купу сміття, розтрощених уламків і розбитого скла.

- Сучий ти сину!

Лян більше не міг терпіти. Він застрибнув на вцілілий стіл, погнався за Другичем, і поцілив йому в голову. Щойно Лян атакував, його брати кинулись назирці, безжально розмахуючи мачете і тесаками.

Проте Лян ще не з’їхав з ґлузду, щоб бити лезом. Він перевернув ніж і використовував руків’я. Звісно, великих ран їм не завдаси, але той, хто знав, як їм користуватись, міг жахнути так, що мушки перед очима залітають.

Другич сподівався перехитрити Ляна, але він і не здогадувався, яким був цей боєць. Звичайна людина ніколи б не стала командиром в банді Фан Ю.

Коли брати Ляна побачили, що старший б’є руків’ям, вони знали, що мають робити.

Тепер «Величне століття» став бойовою ареною. Невже ці хулігани зможуть протистояти досвідченим бандитам? Та ще й атакувати у відповідь? Їм вистачило одного погляду на Ляна і його побратимів, щоб зрозуміти, що ті зовсім не блефували. Пригостившись декількома ударами руків’я зброї, мажори з криками рвонули з ресторану геть.

Але, як то кажуть, отара не без паршивої вівці. Лян погнався за Другичем, і той, побитий, не дав відсічі. Однак, дехто з банди дукача і не думав тікати. Гнів затулив йому очі, і він витяг з кишені забигач. Але його взагалі не турбувало питання, чим бити: руків’ям чи лезом? Він спрямував ножа в одного з нападників і проштрикнув йому живіт. Чоловік впав на землю. Ніж стирчав з його тіла. Кров струменіла, немов з джерела.

Забигач належав Хамону. Він не знав, що робити в таких випадках. Можливо  запанікував, можливо намагався знищити докази. Він підійшов до пораненого, вхопився за руків’я забигача і почав його витягати.

Якщо витягнути ніж з поранення, чоловік на підлозі просто стече кров’ю і помре. Але Хамон цього не знав і продовжував тягнути. Він тримався за руків’я і його аж нудило зо страху.

Раптом йому в живіт встромився ніж Ляна. Хамон дивився як криваво-червоні плями розповзаються по одягу. Він навіть не відчував болю, лише самий холод, крижаний холод. І навіть його серце холонуло. Хамон обхопив рукою черево, рукав одразу ж просочився кров’ю. Вона капала з руки на підлогу, розтікаючись страшною кривавою рікою.

Він впав додолу. Його кров і кров чоловіка, що його він зарізав, змішувались і текли мармуровою підлогою ресторану «Величне століття». Лян витягнув свій ніж з його тіла. На відміну від удару, який завдав Хамон полигачеві Ляна, від поранення Ляна «князьок» не помре.

Обидві сторони зупинились, працівники шоковано завмерли. Ззовні збирався натовп очевидців. Раптом скандал перетворився на криваве місиво.

Другич ошелешено дивився на це дійство, а потім пронизливо закричав:

- Його вбили! Власники ресторану «Величне століття» вбивають людей!

- Його зарізав я! Всі це бачили? – сказав Лян, тримаючи в руках ножа, з якого стікала кров, і обвів усіх свідків поглядом. – То що, скажеш, що це Фан Ю його вбив? – запитав він у Другича. – Ну, скажеш?

Другич був шокований словами Ляна, як і всі присутні.

Саме цю картину побачив Фан Ю, коли увірвався до ресторану. Але щойно він увійшов, з вулиці почулись сирени поліцейської машини. Фан Ю нічого не питав.

- Тікай, Ляне! – наказав він брату.

- Я не піду!

Як він міг звідси втекти?

- Якщо тебе заарештують, думаєш, що вийдеш? – кричав Фан Ю.

В минулому Старий Лян вже ускочив в халепу з різаниною. Позаминулого року його розшукувало Бюро за нанесення важкого поранення. Тоді він втік до провінції Сичуань і переховувався півроку, поки Луо Цзю не подбав про нього і не дозволив повернутись в Цзянхай. Хоча Лян все ще був гарячим на руку, після повернення він став набагато стриманішим. Якби ці мерзотники не прийшли по душу Фан Ю, він би ніколи більше не припустився такої помилки. Якщо цього разу його упечуть за ґрати, і стара справа спливе на поверхню, його дійсно посадять до в’язниці на три-п’ять років.

Поки Лян вагався, сирена вже вила перед дверима.

- Вперед!

Фан Ю підштовхнув його до чорного входу.

- Ю Ге! А як же ти?

Лян боявся, що Фан Ю втягнуть у цю справу.

- Мене тут не було, вони не зможуть до мене причепитись! Знайди сховок, потім поговоримо!

Фан Ю відштовхнув Ляна. Той завжди прислухався до слів старшого брата. Він настільки вірив Фан Ю, що відчув спокій, почувши його запевнення. Він дійсно вірив, що Фан Ю знайде вихід з цієї ситуації.

Лян пішов. Але цього разу він помилився. З цією справою Фан Ю не міг вдіяти нічого.

Другич роздивлявся Фан Ю, відколи той увійшов. Власне, до сьогоднішнього дня він ще не бачив Фан Ю. Але, щойно той з’явився, Другич зрозумів, що це саме той чоловік, якого він шукав.

Фан Ю, безсумнівно, виглядав набагато краще, ніж він собі уявляв. Другич зненацька відчув себе вкрай розгубленим. Він спостерігав, як Фан Ю спровадив Ляна, і не зупиняв його. Коли головоріз, нарешті, пішов, у двері вбігли поліцейські.

- Хто тут головний? – грубо прокричав молодий офіцер у формі, поки інші підхопили і понесли двох поранених до машини, щоб доставити в лікарню.

- Я, - сказав Фан Ю і вийшов вперед.

- Це він! Він зарізав Хамона! Офіцере Сунь, чому так довго? Ось подивіться. Ось докази! – раптом вискочив Другич, махнув рукою на Фан Ю, вказуючи на кров на його сорочці. Фан Ю заляпався тією кров’ю, що капала з ножа Ляна, коли він підштовхував брата до виходу.

Фан Ю перевів погляд на Другича, не кажучи жодного слова на свій захист.

- Що за маячню ти верзеш! Шеф Фан щойно прийшов сюди! Він…

- Менеджерко Лу! – Фан Ю зупинив її. Він боявся, що вона занадто хвилюватиметься і видасть Ляна.

- Всіх до відділку! – велів офіцер на прізвище Сунь, заштовхуючи Фан Ю і інших до машини.

Другича також втягли до автівки, але вже іншої і під фальшивим приводом. Лише сівши в машину, він враз перемінився в обличчі.

- Хлопці, чого ви так довго!

- Буде, пане, це ми ще й швидко! – посміхнувся офіцер Сунь. – Він дійсно когось підрізав, га?

- Точно тобі кажу! Це все Фан Ю. Все це він влаштував. Ти ж знаєш!

- А то ж! – відповів поліцейський.