Брати Старого Ляна повиймали тесаки та заточки і стали за його спиною.
Погроза головоріза налякала й банду Другича. Вони були всього лише розбещеними дітьми. Коли справа доходила до справжнього бою, в кого з них справді вистачило б духу битись з бійцями Цзянху, загартованими жорстокими побоїщами і облитими літрами крові? Ця купка мерзотників могли лише язиком ляскати, а, потрапивши в халепу, накивати п’ятами та плакатись батьку й матері. Навіть із владою і впливовими людьми за спиною, якщо ці дукачі дійсно розлютять головорізів, ті будуть боротися з ними до кінця, навіть ціною власного життям. Який сенс їм помирати лише за тюрму або смерть? Тож мажори справді розуміли це. Вони не страшились старших братів Цзянху, бо ті були обачними і мали принципи, а от такі шалені громили, що не боялись віддати власне життя, дійсно лякали їх.
Тому, побачивши пірует ножа Ляна, полигачі Другича затихнули, принишкли за столами, ніхто навіть пози не змінив. Всі перевели очі на ватажка.
Другич, звісно, також перепудився, але він, яку-не-яку, а клепку мав. Він знав, як протидіяти Ляну.
- Сюди бий! Сюди! - Він встав і вказав на свої груди. - Давай, ну ж бо! Вдар мене ножем! Можеш хоч вбити, але ця клопівня сьогодні ж згорнеться! До Торгово-промислового бюро надійде скарга, і завтра вони відкличуть вашу ліцензію! Не віриш?
- Ходімо вийдемо, якщо кишка не тонка! – крикнув Старий Лян. Він зрозумів, що Другич не був слабаком, та чи не з лопуцька його дух? Чи дотримуватиметься він правил Цзянху?
- Чого це я маю десь йти? Я залишусь тут! І не тільки залишусь, а й розтрощу це місце вщент! Перед тим, як прийти, я подзвонив до Бюро громадської безпеки. Скоро вони будуть тут. Тільки спробуй щось мені зробити! Я скажу, що це був Фан Ю, що це він вдарив мене ножем! Не вірите? А ми подивимось, кого послухає Бюро - вас чи мене! - пихато закінчив він, потім неквапливо сів назад, влаштовуючись зручніше.
Старий Лян знав цього крутелика, але ніколи ще не зустрічав настільки нахабного виродка. Він міг взятись за зброю сам, але ніколи б не втягнув в подібне Фан Ю. Він завагався. В цей момент Другич гнівно викрикнув:
- Розбийте тут все!
Персонал заверещав, коли столи, стільці, посуд, бокали, чарки, акваріуми з рибами і морепродуктами - все було перекинуто догори дригом, розбито, розтрощено, понівечено. Руйнувати - це те, що зграя псів Другича вміла робити найкраще. Бачачи, що ватажок очолив погром, його посіпаки взялися нищити ресторан ще завзятіше. Врешті-решт «Величне століття» перетворилось на купу сміття, розтрощених уламків і розбитого скла.
- Сучий ти сину!
Лян більше не міг терпіти. Він застрибнув на вцілілий стіл, погнався за Другичем, і поцілив йому в голову. Щойно Лян атакував, його брати кинулись назирці, безжально розмахуючи мачете і тесаками.
Проте Лян ще не з’їхав з ґлузду, щоб бити лезом. Він перевернув ніж і використовував руків’я. Звісно, великих ран їм не завдаси, але той, хто знав, як їм користуватись, міг жахнути так, що мушки перед очима залітають.
Другич сподівався перехитрити Ляна, але він і не здогадувався, яким був цей боєць. Звичайна людина ніколи б не стала командиром в банді Фан Ю.
Коли брати Ляна побачили, що старший б’є руків’ям, вони знали, що мають робити.
Тепер «Величне століття» став бойовою ареною. Невже ці хулігани зможуть протистояти досвідченим бандитам? Та ще й атакувати у відповідь? Їм вистачило одного погляду на Ляна і його побратимів, щоб зрозуміти, що ті зовсім не блефували. Пригостившись декількома ударами руків’я зброї, мажори з криками рвонули з ресторану геть.
Але, як то кажуть, отара не без паршивої вівці. Лян погнався за Другичем, і той, побитий, не дав відсічі. Однак, дехто з банди дукача і не думав тікати. Гнів затулив йому очі, і він витяг з кишені забигач. Але його взагалі не турбувало питання, чим бити: руків’ям чи лезом? Він спрямував ножа в одного з нападників і проштрикнув йому живіт. Чоловік впав на землю. Ніж стирчав з його тіла. Кров струменіла, немов з джерела.
Забигач належав Хамону. Він не знав, що робити в таких випадках. Можливо запанікував, можливо намагався знищити докази. Він підійшов до пораненого, вхопився за руків’я забигача і почав його витягати.
Якщо витягнути ніж з поранення, чоловік на підлозі просто стече кров’ю і помре. Але Хамон цього не знав і продовжував тягнути. Він тримався за руків’я і його аж нудило зо страху.
Раптом йому в живіт встромився ніж Ляна. Хамон дивився як криваво-червоні плями розповзаються по одягу. Він навіть не відчував болю, лише самий холод, крижаний холод. І навіть його серце холонуло. Хамон обхопив рукою черево, рукав одразу ж просочився кров’ю. Вона капала з руки на підлогу, розтікаючись страшною кривавою рікою.
Він впав додолу. Його кров і кров чоловіка, що його він зарізав, змішувались і текли мармуровою підлогою ресторану «Величне століття». Лян витягнув свій ніж з його тіла. На відміну від удару, який завдав Хамон полигачеві Ляна, від поранення Ляна «князьок» не помре.
Обидві сторони зупинились, працівники шоковано завмерли. Ззовні збирався натовп очевидців. Раптом скандал перетворився на криваве місиво.
Другич ошелешено дивився на це дійство, а потім пронизливо закричав:
- Його вбили! Власники ресторану «Величне століття» вбивають людей!
- Його зарізав я! Всі це бачили? – сказав Лян, тримаючи в руках ножа, з якого стікала кров, і обвів усіх свідків поглядом. – То що, скажеш, що це Фан Ю його вбив? – запитав він у Другича. – Ну, скажеш?
Другич був шокований словами Ляна, як і всі присутні.
Саме цю картину побачив Фан Ю, коли увірвався до ресторану. Але щойно він увійшов, з вулиці почулись сирени поліцейської машини. Фан Ю нічого не питав.
- Тікай, Ляне! – наказав він брату.
- Я не піду!
Як він міг звідси втекти?
- Якщо тебе заарештують, думаєш, що вийдеш? – кричав Фан Ю.
В минулому Старий Лян вже ускочив в халепу з різаниною. Позаминулого року його розшукувало Бюро за нанесення важкого поранення. Тоді він втік до провінції Сичуань і переховувався півроку, поки Луо Цзю не подбав про нього і не дозволив повернутись в Цзянхай. Хоча Лян все ще був гарячим на руку, після повернення він став набагато стриманішим. Якби ці мерзотники не прийшли по душу Фан Ю, він би ніколи більше не припустився такої помилки. Якщо цього разу його упечуть за ґрати, і стара справа спливе на поверхню, його дійсно посадять до в’язниці на три-п’ять років.
Поки Лян вагався, сирена вже вила перед дверима.
- Вперед!
Фан Ю підштовхнув його до чорного входу.
- Ю Ге! А як же ти?
Лян боявся, що Фан Ю втягнуть у цю справу.
- Мене тут не було, вони не зможуть до мене причепитись! Знайди сховок, потім поговоримо!
Фан Ю відштовхнув Ляна. Той завжди прислухався до слів старшого брата. Він настільки вірив Фан Ю, що відчув спокій, почувши його запевнення. Він дійсно вірив, що Фан Ю знайде вихід з цієї ситуації.
Лян пішов. Але цього разу він помилився. З цією справою Фан Ю не міг вдіяти нічого.
Другич роздивлявся Фан Ю, відколи той увійшов. Власне, до сьогоднішнього дня він ще не бачив Фан Ю. Але, щойно той з’явився, Другич зрозумів, що це саме той чоловік, якого він шукав.
Фан Ю, безсумнівно, виглядав набагато краще, ніж він собі уявляв. Другич зненацька відчув себе вкрай розгубленим. Він спостерігав, як Фан Ю спровадив Ляна, і не зупиняв його. Коли головоріз, нарешті, пішов, у двері вбігли поліцейські.
- Хто тут головний? – грубо прокричав молодий офіцер у формі, поки інші підхопили і понесли двох поранених до машини, щоб доставити в лікарню.
- Я, - сказав Фан Ю і вийшов вперед.
- Це він! Він зарізав Хамона! Офіцере Сунь, чому так довго? Ось подивіться. Ось докази! – раптом вискочив Другич, махнув рукою на Фан Ю, вказуючи на кров на його сорочці. Фан Ю заляпався тією кров’ю, що капала з ножа Ляна, коли він підштовхував брата до виходу.
Фан Ю перевів погляд на Другича, не кажучи жодного слова на свій захист.
- Що за маячню ти верзеш! Шеф Фан щойно прийшов сюди! Він…
- Менеджерко Лу! – Фан Ю зупинив її. Він боявся, що вона занадто хвилюватиметься і видасть Ляна.
- Всіх до відділку! – велів офіцер на прізвище Сунь, заштовхуючи Фан Ю і інших до машини.
Другича також втягли до автівки, але вже іншої і під фальшивим приводом. Лише сівши в машину, він враз перемінився в обличчі.
- Хлопці, чого ви так довго!
- Буде, пане, це ми ще й швидко! – посміхнувся офіцер Сунь. – Він дійсно когось підрізав, га?
- Точно тобі кажу! Це все Фан Ю. Все це він влаштував. Ти ж знаєш!
- А то ж! – відповів поліцейський.
Далі
Розділ 34
Того вечора Ян Лей зрозумів, що щось трапилось. Після прибуття до столиці провінції, він поїхав на зустріч, а коли повернувся до готелю, спершу зателефонував Фан Ю. Вдома ніхто не відповідав. Позаяк вже було далеко за 11 годину вечора, Ян Лей подумав, що Фан Ю вже мав би бути вдома. Фан Ю і так не спав сьогодні, невже знову працюватиме всю ніч? Ян Лей зателефонував до його офісу в ресторан, але там нікого не було. Тоді він подзвонив на рецепцію до чергового адміністратора, однак і цей дзвінок залишився без відповіді. Насправді, в цей час ресторан вже не працював, і хоча Ян Лей таке мовчання збентежило його, тоді він не виявив занепокоєння. На деякий час він відволікся на телевізор, а потім знову взявся телефонувати на ті номери, але після десятка дзвінків йому так ніхто і не відповів. Ян Лей відчув розчарування. Він дуже хотів почути голос Фан Ю, цієї ж миті, зараз, негайно. Після прощання з Фан Ю і пережитого раніше в його домі, всі думки Ян Лея були зосереджені лише на цьому хлопцеві, набігаючи хвилями на його серце, які він не міг стримати. Бажання побачити Фан Ю, поговорити з ним, неначе сверблячка, збурювало його серце. Чомусь, коли він не міг знайти Фан Ю, він завжди почувався неспокійно, немов втрачав рівновагу. В такому сум’ятті Ян Лей і заснув. Лиш розплющивши зранку очі, він дотягнувся рукою до слухавки і набрав телефон в будинку Фан Ю. З трубки знову лунали довгі гудки. Тепер він дійсно стривожився. Тоді Ян Лей набрав «Величне століття» і, нарешті, з тієї сторони підняли слухавку. Вислухавши співробітника, він перепитав: - Що ви сказали? Від того, що він почув, йому хотілось кричати: чому вчора ніхто мені не повідомив про це?? Адміністратор «Величного століття» плутано переповів вчорашні події і сказав, що вчора декого забрали до відділку, і що він не знає про поточний стан ситуації. Ян Лей подзвонив до Плямистої Кітки. Той заметушився, немов муха в окропі. Щойно Фан Ю заарештували, Луо Цзю зрозумів, що справи кепські. Трохи порозпитувавши, він дізнався, що Другич спеціально прийшов розбиратись з Фан Ю. А хто такий цей Другич? Його батько працював в Бюро громадської безпеки, а інакше як Другич міг командувати у відділку, немов у себе вдома? Викликати поліцейських, немов покоївок? Відколи Фан Ю привезли до відділка, ніхто не схопив Старого Ляна, ніхто не приїхав на місце злочину, не кажучи вже про те, що багатих синочків з шайки Другича щасливо відпустили по домівках. І навіть братів Ляна, які стинались з заводіями, випустили з камери вже за кілька годин. Єдиним, хто все ще там залишався, був Фан Ю. Бійці Старого Ляна розповіли, що ніхто не розслідував справу, копи навіть не спитали, хто кого поранив і що взагалі там відбувалось. Поліцейські просто запхали їх до камери на кілька годин. Лікарі відкачали Хамона, зашили рану та й по всьому. Нічого страшного з ним не сталося. В той час, як брат Ляна, що його підрізав Хамон, отримав набагато тяжче поранення і пролежав без свідомості аж до півночі. Звісно, за стільки років в Цзянху Луо Цзю завів різні зв’язки, у тому числі і в Бюро. Він всю ніч намагався витягнути Фан Ю звідти через свої контакти, але цей «контакт» вже як два дні поїхав з міста по справах. - Коли я повернусь, я зроблю все, що в моїх силах! – відповів «контакт». - Пане Лі, як на мене, цей хлопець нічого не зробив. Але ви б все ж зателефонували у відділок. Нехай посадять його на кілька днів до камери, щоб навчити розуму! - попросив Луо Цзю. Він боявся, що, якщо Фан Ю катуватимуть на допиті, той багато чого розповість слідчим. Суть полягала в тому, щоби не допитувати його, а просто закрити за ґрати на пару днів. - Це не залежить від мене. Батько того Другича…кахи-кахи… Коротше, дочекайся мене! Офіцеру Лі також було непереливки. Хоч він і займав вискоку посаду в Бюро, в цій справі були задіяні його люди, тож для нього це була дилема. Луо Цзю ніяк не міг вплинути на ситуацію. Він розумів непросте становище офіцера Лі. Хоч їх стосунки і були доволі міцними, та чи міцніші вони за стосунки між батьком і сином? Тому Луо Цзю розумів, що Фан Ю однозначно постраждає. Щойно Старий Лян дізнався, що Фан Ю покриває його в поліції, він, розпалений, вже збирався йти до відділку, але Луо Цзю гримнув на нього: - Тобі недостатньо цієї каші? - Цзю Ге! Невже я можу дозволити йому взяти провину на себе, га? – з почервонілими від страху очами питався Лян. Якби він знав, що Фан Ю сяде замість нього, він би ніколи не втік, хай навіть і помер би там! - Ну і що з того, як ти заявишся туди? Люди намагаються витягнути Фан Ю. Навіть якщо ти і підеш, все одно це даремно! – Луо Цзю дуже добре знав, що відбувалось. - А що ж тоді мені робити? Просто дивитись, як ці виродки знущаються над моїм страшим братом? – Лян вже був в дільниці пару разів і знав, що роблять з арештантами за зачиненими дверима. Він знову витяг ножа. – Клята погань, я вб’ю цього Другича! - А ну негайно повернися! – у розпачі крикнув йому Луо Цзю… Перед обличчям закону, перед поважними людьми суспільства, перед жорстокою державною машиною, перед елітою злочинні угруповання просто безсилі… Плямиста Кітка також не знаходив спокою. Це сталося з його коханим, і він вперше відчув, як це – коли кохана людина страждає, а ти нічого не можеш вдіяти. Він мало не збожеволів. Він благав про допомогу, навіть звертався до своїх друзів з гей-спільноти - впливових людей на престижних посадах. - Чому ти не сказав мені раніше?? – очі Ян Лея палали люттю. Він добре знав, скільки болю і страждань Фан Ю пережив за цю ніч! - Тобі? Який, в біса, сенс казати тобі? – гаркнув Плямиста Кітка. - Нічого не робіть! Чекайте на мене, я скоро повернусь! – закричав Ян Лей, кидаючи слухавку. Потім набрав ще один номер. - Алло, - мляво протягнув голос з того боку. - Бюро безпеки? Хто говорить? – спитав Ян Лей. - А кого ви шукаєте? - Когось з відділу правопорядку. - Тоді назвіть своє ім’я! Як я маю когось знайти для вас, якщо ви не кажете, як вас звуть? – втратив терпіння черговий. Але Ян Лей впізнав його. - Ши Гуан, ти? Поклич Ян Датяна! Черговий виструнчився на стільці, зрозумівши, що абонент - не простий громадянин. - Так, це Сяо Ши. А ви… - тепер він промовляв набагато привітніше. - Ян Лей!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!