Те, що сталось з Фан Ю, починалось з Лін Шаньшань.
Поки вона упадала за Фан Ю, її переслідував один хлопець. Його ім’я не було відомим, але дещо про нього знали. Він був другою дитиною в сім’ї, тому здобув прізвисько Другич.
Другич був одним з нових бандитів Цзянхая. Власне кажучи, люди Цзянху не вважали цих хлопців за бандитів. І хоч самі вони називали себе так, за своєю сутністю вони були іншими. Ці хлопці й справді бились з іншими бандами, вчиняли розбій посеред вулиць міста, нерідко з кровопролиттям і важкими пораненнями, однак від звичайних бандюганів їх відрізняла одна відмінність – вони були дітьми можновладців, олігархів та чиновників. Їх сім’ї мали гроші, владу, людей, ресурси. Ці дітки з золотою ложкою у роті гралися в свої «мажорські» ігри, смітили грошима і користувались недоторканістю своїх сімей.
Ось про кого піде мова – про багатіїв, верхівку суспільства та їхніх дітлахів. Другич був одним із таких «князьків».
Янь Цзиї, Луо Цзю, а також Фан Ю з Ян Леєм, покладались в першу чергу на свою репутацію та моральні закони Цзянху. Але ці мажори на чолі з Другичем, величаючи себе бандитами Цзянху, взагалі не дотримувались його принципів. Реальні злочинці і ці крутії існували ніби в двох паралельних кримінальних світах.
Янь Цзиї з легкістю міг би розправитись з усіма старшими братами Цзянху, якби вони його якось образили, але він не здатний впоратись з жиробісами з банди Другича.
В цьому і полягала суттєва різниця між ними. Як різниця між бандитами та державною владою, багатіями і жебраками. Фундаментальна відмінність, яку не в змозі вирішити ні кулаки, ні ножі, на пістолети, ні справедливість.
Тому, попри те, що банда Другича скривдила багатьох людей, в тому числі кримінальних авторитетів Цзянху, ніхто з них не міг відповісти належним чином. Щойно ти пролізеш до них - вважай себе небіжчиком.
Бандити Цзянху всі конфлікти вирішували в Цзянху, чи то шляхом перемовин, чи якось ще, але дотримуючись кодексу Цзянху. Вони ніколи не вплутували в свої справи поліцію, не кажучи вже про те, щоб здати когось, тому що, якби хтось з них дійсно це зробив, то більше б уже не був частиною Цзянху.
Цим банда Другича і відрізнялась від справжніх головорізів. Трагедія Даху була лише доказом цього.
Фан Ю навіть не знав цього Другича, не кажучи вже про те, щоб образити його, але Другич розшукував його.
Спочатку Другич і не знав, що Лін Шаньшань цікавилась Фан Ю.
Він уподобав її вже дуже давно, відтоді як їхні сім’ї познайомили їх. Другич почав до неї залицятись, але Лін Шаньшань завжди відчувала до нього огиду і багато разів відмовляла йому. Однак, це не зупиняло його. Хлопець вважав, що ця заможна панночка просто грається з ним і відмовляє, щоб зберегти свою жіночу гідність, але рано чи пізно вона все таки кинеться до нього в обійми. Тож Другич не поспішав, але друзям із свого кола, таким самим дітям багатіїв, натякнув, що Лін Шаньшань – дівчина, на яку він поклав око, тому той, хто наважиться до неї доторкнутися, матиме справу з ним особисто. В його очах вона була примхливою і зарозумілою особою з високими стандартами. Але у всьому Цзянхаї, окрім звісно ж нього, більше не було гідного хлопця, в якого б Лін Шаньшань могла закохатись.
Тому Другич особливо не переймався.
Коли Лін Шаньшань бігала за Фан Ю, Другича не було в місті, а коли він повернувся, то вже всі в його оточенні знали, що вона, нехтуючи своїм статусом, відкрито сохла за якимсь волоцюгою без роду і імені.
Другич навіть не повірив спочатку в цю нісенітницю, аж поки сама Лін Шаншань не сказала йому. Коли він знову прийшов до неї, запитав: «Що відбувається між тобою і тим хлопцем з ресторану «Величне століття?». Закохана, засмучена Лін Шаншань взагалі не хотіла його бачити. Вона відповіла: «У мене вже є той, хто мені подобається. І неважливо, взаємно це чи ні. Тому, будь ласка, не чіпляйся більше до мене!».
Як же він розлютився! Власне, тоді він вже знав, що ніяких стосунків між Лін Шаньшань і Фан Ю немає. Варто були лише трохи поцікавитись, і відповідь не забарилась. Але Другич не міг просто так це залишити.
Він знав Фан Ю, чув про його здобутки. Але, на його думку, недостатньо просто розправитись з ним, от підірвати репутацію його патрона Луо Цзю було б прийнятним покаранням.
Того вечора до ресторану «Величне століття» з пихою ввалилась компанія крутіїв. Саме тоді Фан Ю не було на роботі. Він відлучився до постачальників і ще не повернувся. Єдиною силою в ресторані був Старий Лян з кількома братами. Власне, вони випадково там опинились, адже «Величне століття» - серйозний, легальний бізнес, і тут їм нічого було робити. Працівниками були звичайні містяни. Якби Другич прийшов до ресторану в інший день, то, мабуть, не зіткнувся б з жодним бандитом, але в той день він натрапив на Ляна.
Старий Лян – один з трьох командирів в підпорядкуванні Фан Ю. Бойовими навичками він поступався лише самому Фан Ю. Лян вірно служив своєму босу, а той вважав його своїм братом. Але був в нього один недолік – його запальний характер. Він, немов порохова бочка, вибухав від найменшої іскри. І після багатьох років служби Фан Ю Лян все ще не позбувся свого «слабкого місця».
В цей час Старий Лян з братами як раз йшли до ресторану повечеряти. Тоді ж крутії на чолі з Другичем гучно ввалились всередину, зайняли два столика і загримали по стільниці, горлаючи до офіціанта:
- Несіть найкращі і найдорожчі страви, які маєте, на два столи!
Їжу подали. Ті вже майже й доїли, аж раптом за столом Другича хтось закричав:
- Гей! Що це, що це, що це?? Це дохлий тарган, чи що?!
Гості перезирнулись, коли хлопець виловив величезного здохлого таргана з казанка з супом. Настільки мерзенного, наскільки це взагалі можливо.
- І цю клопівню називають рестораном? Як тут взагалі можна їсти?
Дукачі піскочили із-за столу. Чергова менеджерка і офіціант поспіхом кинулись до гостей. З самого відкриття ресторану ще ніколи такого не траплялось. На кухні Фан Ю суворо вимагав чистоти і порядку. Може волосина колись і попала до тарілки, але щоб такий здоровезний тарган – неможливо.
- Пане, це якесь непорозуміння… - бельмекала менеджерка.
- Непорозуміння? Цей гігант - непорозуміння? Може тоді ти його з’їси, якщо це непорозуміння?
Гнів за столом наростав. Люди Другича були налаштовані рішуче.
- Але ж немає жодних доказів, що він дійсно був в супі, коли вам принесли страви… - намагалась довести свою правоту менеджерка.
- В якому сенсі?! Чи ти думаєш, що ми навмисне влаштували цирк, щоб безкоштовно поїсти? Глянь, скільки грошей маю! – огризнувся Другич, виваливши на стіл пачку юанів.
До них підійшов Старий Лян.
- Друже, давай домовимось. Неважливо, звідки взявся цей тарган. Ви – наші гості, ми маємо гарно обслужити вас. Ваша вечеря за мій рахунок. Менеджерко Лу, подайте ще дві гарячі страви і ящик пива, щоб хлопці смачно поїли й випили, - ввічливо сказав він. Навіть зі своїм вибуховим темпераментом Лян вмів поводитись з людьми.
- Ти, взагалі, хто такий? Негайно сюди директора Фан Ю!
Другич подивився на Ляна, немов не порожнє місце, викликаючи Фан Ю.
- Мого старшого брата зараз нема. Він поїхав у справах. Якщо вам щось потрібно, звертайтесь до мене.
Зовнішньо Лян намагався зберігати спокій, але всередині вже закипав.
- Я до тебе говорю? Ну і богадільня! Людям приносять тарганів, а вони ще й заперечують! Хтозна, що тут ще по тарілках бігає! Хамоне, покажи усім цього таргана! Ось чим вас тут нагодують! – сучився Другич.
- А як же!
Хлопець на прізвисько Хамон з радістю підчепив з супу мертвого таргана, встав з-за столу і пішов поміж людей, розмахуючи прусаком, з якого ще капала юшка, перед обличчям кожного гостя. Хтось в страсі вскакував з місця, хтось, скривившись, розраховувався і йшов геть.
- Йдіть і розкажіть усім, що в «Величному столітті» годують супом з тарганами! Розрекламуйте цей делікатес на все місто! – самовдоволено насміхався Хамон.
- Ви просто прийшли створювати проблеми, чи ж не так? - розлючений Лян зрозумів, що ці хлопці явно прийшли влаштувати бійку.
- Якщо і так, то що ти мені зробиш? Знаєш, хто я? – Другич покосився на нього.
- Сучий син, а ти знаєш, чий це ресторан? - Лян ще не бачив нікого, хто б насмілився тут провокувати скандал.
- Ну звісно я знаю! Луо Цзю! Фан Ю! – пащекував Другич. – Що той, що інший – гівнюки! Клич сюди Фан Ю. Я прийшов по його душу. Він посмів увести в мене дівку! Розтрощу тут все к чортенячій матері!
- Лише поворухніться, мразоти!
Старий Лян вихопив з кишені на штанах ніж і встромив лезом в стіл з такою силою, що той увійшов в дерево на кілька сантиметрів, а рукоятка захиталась зі сторони в сторону.
- Той, хто поворухнеться першим – труп!
Зрештою, Лянова порохова бочка вибухнула. Йому було вже байдуже, що це ресторан «Величне століття», а не підворіття, де він гамселився зазвичай. Деякі гості ще хотіли доїсти замовлення, але ніж, встромлений в стіл, начисто їх налякав. Тремтячі від страху люди порозбігались з ресторану включно з персоналом.
Далі
Розділ 33
Брати Старого Ляна повиймали тесаки та заточки і стали за його спиною. Погроза головоріза налякала й банду Другича. Вони були всього лише розбещеними дітьми. Коли справа доходила до справжнього бою, в кого з них справді вистачило б духу битись з бійцями Цзянху, загартованими жорстокими побоїщами і облитими літрами крові? Ця купка мерзотників могли лише язиком ляскати, а, потрапивши в халепу, накивати п’ятами та плакатись батьку й матері. Навіть із владою і впливовими людьми за спиною, якщо ці дукачі дійсно розлютять головорізів, ті будуть боротися з ними до кінця, навіть ціною власного життям. Який сенс їм помирати лише за тюрму або смерть? Тож мажори справді розуміли це. Вони не страшились старших братів Цзянху, бо ті були обачними і мали принципи, а от такі шалені громили, що не боялись віддати власне життя, дійсно лякали їх. Тому, побачивши пірует ножа Ляна, полигачі Другича затихнули, принишкли за столами, ніхто навіть пози не змінив. Всі перевели очі на ватажка. Другич, звісно, також перепудився, але він, яку-не-яку, а клепку мав. Він знав, як протидіяти Ляну. - Сюди бий! Сюди! - Він встав і вказав на свої груди. - Давай, ну ж бо! Вдар мене ножем! Можеш хоч вбити, але ця клопівня сьогодні ж згорнеться! До Торгово-промислового бюро надійде скарга, і завтра вони відкличуть вашу ліцензію! Не віриш? - Ходімо вийдемо, якщо кишка не тонка! – крикнув Старий Лян. Він зрозумів, що Другич не був слабаком, та чи не з лопуцька його дух? Чи дотримуватиметься він правил Цзянху? - Чого це я маю десь йти? Я залишусь тут! І не тільки залишусь, а й розтрощу це місце вщент! Перед тим, як прийти, я подзвонив до Бюро громадської безпеки. Скоро вони будуть тут. Тільки спробуй щось мені зробити! Я скажу, що це був Фан Ю, що це він вдарив мене ножем! Не вірите? А ми подивимось, кого послухає Бюро - вас чи мене! - пихато закінчив він, потім неквапливо сів назад, влаштовуючись зручніше. Старий Лян знав цього крутелика, але ніколи ще не зустрічав настільки нахабного виродка. Він міг взятись за зброю сам, але ніколи б не втягнув в подібне Фан Ю. Він завагався. В цей момент Другич гнівно викрикнув: - Розбийте тут все! Персонал заверещав, коли столи, стільці, посуд, бокали, чарки, акваріуми з рибами і морепродуктами - все було перекинуто догори дригом, розбито, розтрощено, понівечено. Руйнувати - це те, що зграя псів Другича вміла робити найкраще. Бачачи, що ватажок очолив погром, його посіпаки взялися нищити ресторан ще завзятіше. Врешті-решт «Величне століття» перетворилось на купу сміття, розтрощених уламків і розбитого скла. - Сучий ти сину! Лян більше не міг терпіти. Він застрибнув на вцілілий стіл, погнався за Другичем, і поцілив йому в голову. Щойно Лян атакував, його брати кинулись назирці, безжально розмахуючи мачете і тесаками. Проте Лян ще не з’їхав з ґлузду, щоб бити лезом. Він перевернув ніж і використовував руків’я. Звісно, великих ран їм не завдаси, але той, хто знав, як їм користуватись, міг жахнути так, що мушки перед очима залітають. Другич сподівався перехитрити Ляна, але він і не здогадувався, яким був цей боєць. Звичайна людина ніколи б не стала командиром в банді Фан Ю. Коли брати Ляна побачили, що старший б’є руків’ям, вони знали, що мають робити. Тепер «Величне століття» став бойовою ареною. Невже ці хулігани зможуть протистояти досвідченим бандитам? Та ще й атакувати у відповідь? Їм вистачило одного погляду на Ляна і його побратимів, щоб зрозуміти, що ті зовсім не блефували. Пригостившись декількома ударами руків’я зброї, мажори з криками рвонули з ресторану геть. Але, як то кажуть, отара не без паршивої вівці. Лян погнався за Другичем, і той, побитий, не дав відсічі. Однак, дехто з банди дукача і не думав тікати. Гнів затулив йому очі, і він витяг з кишені забигач. Але його взагалі не турбувало питання, чим бити: руків’ям чи лезом? Він спрямував ножа в одного з нападників і проштрикнув йому живіт. Чоловік впав на землю. Ніж стирчав з його тіла. Кров струменіла, немов з джерела. Забигач належав Хамону. Він не знав, що робити в таких випадках. Можливо запанікував, можливо намагався знищити докази. Він підійшов до пораненого, вхопився за руків’я забигача і почав його витягати. Якщо витягнути ніж з поранення, чоловік на підлозі просто стече кров’ю і помре. Але Хамон цього не знав і продовжував тягнути. Він тримався за руків’я і його аж нудило зо страху. Раптом йому в живіт встромився ніж Ляна. Хамон дивився як криваво-червоні плями розповзаються по одягу. Він навіть не відчував болю, лише самий холод, крижаний холод. І навіть його серце холонуло. Хамон обхопив рукою черево, рукав одразу ж просочився кров’ю. Вона капала з руки на підлогу, розтікаючись страшною кривавою рікою. Він впав додолу. Його кров і кров чоловіка, що його він зарізав, змішувались і текли мармуровою підлогою ресторану «Величне століття». Лян витягнув свій ніж з його тіла. На відміну від удару, який завдав Хамон полигачеві Ляна, від поранення Ляна «князьок» не помре. Обидві сторони зупинились, працівники шоковано завмерли. Ззовні збирався натовп очевидців. Раптом скандал перетворився на криваве місиво. Другич ошелешено дивився на це дійство, а потім пронизливо закричав: - Його вбили! Власники ресторану «Величне століття» вбивають людей! - Його зарізав я! Всі це бачили? – сказав Лян, тримаючи в руках ножа, з якого стікала кров, і обвів усіх свідків поглядом. – То що, скажеш, що це Фан Ю його вбив? – запитав він у Другича. – Ну, скажеш? Другич був шокований словами Ляна, як і всі присутні. Саме цю картину побачив Фан Ю, коли увірвався до ресторану. Але щойно він увійшов, з вулиці почулись сирени поліцейської машини. Фан Ю нічого не питав. - Тікай, Ляне! – наказав він брату. - Я не піду! Як він міг звідси втекти? - Якщо тебе заарештують, думаєш, що вийдеш? – кричав Фан Ю. В минулому Старий Лян вже ускочив в халепу з різаниною. Позаминулого року його розшукувало Бюро за нанесення важкого поранення. Тоді він втік до провінції Сичуань і переховувався півроку, поки Луо Цзю не подбав про нього і не дозволив повернутись в Цзянхай. Хоча Лян все ще був гарячим на руку, після повернення він став набагато стриманішим. Якби ці мерзотники не прийшли по душу Фан Ю, він би ніколи більше не припустився такої помилки. Якщо цього разу його упечуть за ґрати, і стара справа спливе на поверхню, його дійсно посадять до в’язниці на три-п’ять років. Поки Лян вагався, сирена вже вила перед дверима. - Вперед! Фан Ю підштовхнув його до чорного входу. - Ю Ге! А як же ти? Лян боявся, що Фан Ю втягнуть у цю справу. - Мене тут не було, вони не зможуть до мене причепитись! Знайди сховок, потім поговоримо! Фан Ю відштовхнув Ляна. Той завжди прислухався до слів старшого брата. Він настільки вірив Фан Ю, що відчув спокій, почувши його запевнення. Він дійсно вірив, що Фан Ю знайде вихід з цієї ситуації. Лян пішов. Але цього разу він помилився. З цією справою Фан Ю не міг вдіяти нічого. Другич роздивлявся Фан Ю, відколи той увійшов. Власне, до сьогоднішнього дня він ще не бачив Фан Ю. Але, щойно той з’явився, Другич зрозумів, що це саме той чоловік, якого він шукав. Фан Ю, безсумнівно, виглядав набагато краще, ніж він собі уявляв. Другич зненацька відчув себе вкрай розгубленим. Він спостерігав, як Фан Ю спровадив Ляна, і не зупиняв його. Коли головоріз, нарешті, пішов, у двері вбігли поліцейські. - Хто тут головний? – грубо прокричав молодий офіцер у формі, поки інші підхопили і понесли двох поранених до машини, щоб доставити в лікарню. - Я, - сказав Фан Ю і вийшов вперед. - Це він! Він зарізав Хамона! Офіцере Сунь, чому так довго? Ось подивіться. Ось докази! – раптом вискочив Другич, махнув рукою на Фан Ю, вказуючи на кров на його сорочці. Фан Ю заляпався тією кров’ю, що капала з ножа Ляна, коли він підштовхував брата до виходу. Фан Ю перевів погляд на Другича, не кажучи жодного слова на свій захист. - Що за маячню ти верзеш! Шеф Фан щойно прийшов сюди! Він… - Менеджерко Лу! – Фан Ю зупинив її. Він боявся, що вона занадто хвилюватиметься і видасть Ляна. - Всіх до відділку! – велів офіцер на прізвище Сунь, заштовхуючи Фан Ю і інших до машини. Другича також втягли до автівки, але вже іншої і під фальшивим приводом. Лише сівши в машину, він враз перемінився в обличчі. - Хлопці, чого ви так довго! - Буде, пане, це ми ще й швидко! – посміхнувся офіцер Сунь. – Він дійсно когось підрізав, га? - Точно тобі кажу! Це все Фан Ю. Все це він влаштував. Ти ж знаєш! - А то ж! – відповів поліцейський.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!