Фан Ю зупинився.
Він подивився на Ян Лея, який зненацька перестав чинити опір і лежав, зовсім не рухаючись. Вглядаючись в його обличчя, осяяне ранковим світлом, що з кожною хвилиною ставало яскравішим, киплячий розум Фан Ю, затьмарений гнівом і хтивістю, миттєво охолонув. Він відпустив руки Ян Лея, зліз з його тіла. Він дивився на брата згаслими очима.
- Ян Лей… - тихо погукав він.
Ян Лей мовчав. Його обличчя не виражало абсолютно нічого.
Щойно думки Фан Ю проясніли, він дуже пошкодував про те, що накоїв. В молодшому віці через імпульсивний і запальний характер він наробив багато речей, про які пізніше шкодував. Тож після того, як йому виповнилось двадцять, він поклявся стати стриманішим і не змушувати себе про щось жалкувати. До цього часу він успішно дотримувався своєї обітниці: Фан Ю став спокійним, поміркованим, терплячим і не чинив дурниць. Але не зараз. Давно в ньому не прокидалась така звірячість, необачність, і знову це мало наслідки, про які він шкодував.
Фан Ю підвівся з ліжка, підняв сорочку Ян Лея. Той досі не видав жодного звуку.
- …Пробач мені… - він розтер долонями лице, - я не знаю, що на мене найшло…
Він дійсно не розумів. В його дуках панував хаос, навіть якась порожнеча. Фан Ю не пам’ятав, коли востаннє був таким розгубленим, наче водою облитий.
- …Я не хотів примушувати тебе… Я не навмисно!
Його обличчя зробилось похмурим. Фан Ю ніколи не думав, що вміє так погано висловлюватись і не зможе підібрати слів.
- …Ян Лей! – гірко вигукнув він, схилив голову і дивився на того розгубленими поглядом. – Адже ти знаєш, що прикипів мені до серця. Ким би я був, якщо б дійсно думав так про тебе? Чи можу я…
Він пригадав гіркість останніх днів, про яку ніколи не говорив. Він теж багато думав, відчуваючи цю гіркоту. Йому також було боляче, але кому він міг розказати? Раніше він ділився з Ян Леєм, але цей душевний біль був саме через нього, тож як Фан Ю міг про це розказати?
- …З кожним днем ми віддаляємось все більше і більше один від одного…Мені так погано через це…
Кожне слово йшло від самого його серця. Він тримав їх всередині стільки днів. Саме це він відчував щоразу, коли бачив Ян Лея, що проходив повз його будинок і зникав за рогом.
Поки Фан Ю говорив, Ян Лей дивився на нього. Почувши слова «Мені так погано», що їх Фан Ю сказав тужливим, невтішним голосом, Ян Лей рвучко піднявся, сів, обхопив його руками і міцно обійняв.
Фан Ю на мить завмер.
Ян Лей гаряче стиснув його в обіймах, закопався лицем в шию Фан Ю, сильно притискаючи його до себе, ніби хотів повністю увібрати його в своє тіло. Він вдихав запах Фан Ю, добре знайомий йому запах. Фан Ю пахнув тютюном, пральним порошком від одягу і сонячним променями. Ян Лей і не здогадувався наскільки сильно він сумував за цим запахом, теплом цього тіла, вигинами цієї спини і навіть складками цієї сорочки. Він так міцно стискав його, що здавалось, ніби все, що Ян Лей відчував і думав – агресія, безпорадність, сум, гіркота – передавалось через його руки до Фан Ю, цьому чоловікові, якого він бажав торкатись і не наважувався, кохав, але мусив відпустити.
- …Фан Ю! – він тихо вимовив його ім’я з нетерпінням і покорою, немов ображена дитина. Всі свої емоції і почуття він вклав в це ім’я.
Фан Ю так само гаряче обійняв його у відповідь. Вони не знали чому, але продовжували міцно обійматись в мерехтливому світлі ранкового сонця.
- …Я справді ходив до нього лише, щоб погратись на комп’ютері, - прошепотів Ян Лей в плече Фан Ю. – Я ніколи не ночував в нього. Тільки сьогодні засидівся, бо ми заговорились. Я не залишався, навіть коли він просив...
Немов в дитячому садочку, ніби його несправедливо звинуватили в тому, що він бив інших дітлахів, крихітний Ян Лей наполегливо доводив виховательці свою невинність, речення за реченням.
- Я просто боявся, що тобі буде некомфортно, якщо я прийду… А я дуже хотів прийти, правда…
Щоразу проходячи вулицею повз будинок Фан Ю, Ян Лей мусив стримувати своє бажання кинутись на восьмий поверх.
- Якщо б я міг розважатись з кимось іншим, я б давно це зробив, але ти єдиний в моєму серці, і, здається, я - хворий!
Ян Лей в розпачі сильніше вхопився за одяг Фан Ю. Той лише міцніше притиснув його до себе.
- Дін Вень дійсно мав такі наміри, але я давно дав йому зрозуміти, що ми можемо бути тільки друзями. Чому ти не віриш мені?
- Я вірю. Я завжди вірив, - сказав Фан Ю.
Він завжди вірив у Ян Лея. Почувши його слова, що лише він в його серці, Фан Ю охопили невимовні почуття, щасливі, складні, і щось, чого він ще не знав, і про що не наважувався думати глибоко.
- Лише я винен, лише я. Коли я роздратований, я перестаю чітко мислити. Давай помиримось, добре?
Фан Ю говорив зовсім іншим тоном. Такий тон він використовував востаннє кілька років тому, коли вмовляв свою колишню дівчину, і навіть не помітив цього.
Ян Лей відпустив Фан Ю, відсторонився і подивився на нього. Світло, що з кожною хвилиною ставало все яскравішим і яскравішим, окреслило чисте, красиве, мужнє обличчя Фан Ю. Дивлячись на це лице, серце Ян Лея стискалось від болю. За цим обличчям він тужив, його він прагнув, про нього він думав щоночі, намагаючись заснути. Скільки разів він боровся із самим собою, щоб дотримуватись свого ж рішення і мовчати, про те що, все що було між ними ніколи не було «розвагою», не кажучи вже про те, що їхні стосунки давно змінились…
- …Фан Ю, давай зробимо це ще раз, м? Лише один раз… - попросив Ян Лей.
Фан Ю деякий час мовчки дивився на нього, потім простягнув руки, обійняв Ян Лея і повільно опустився з ним на ліжко…
Раніше Фан Ю рідко цілував Ян Лея, але того дня він поцілував його. Він цілував його шию, груди, цілував соски, виціловував м’язи на животі. Де б він не торкався губами, його поцілунки викликали в Ян Лея бурхливу реакцію і притишені стогони.
Вони скинули з себе весь одяг, притиснулись оголеними тілами, пестячи один одного з голодом і спрагою останніх самотніх днів, з нестерпною палкістю і гіркотою, про яку ніхто не міг повідати.
Хтозна, чи то через те, що вони обидва стримувались надто довго і тепер були надзвичайно збуджені та нетерплячі, чи то вони настільки енергійні зранку, але після кількох особливо інтенсивних фрикцій, потираючись один об одного, обидва хлопця затремтіли, здригнулись і кінчили один одному на животи, влаштувавши гарячий, вологий безлад.
Але це їх зовсім не задовольнило. Фан Ю притиснув Ян Лея ближче до себе. Він пристрасно погладжував його плечі, груди, талію, стегна і ноги… Бачачи сповнений бажанням вираз обличчя Фан Ю, Ян Лей зрозумів, що той також сильно сумував. Фан Ю нависав зверху, і дивився униз на член Ян Лея, поки енергійно його торсав. Прутень в його руці потроху твердів, наливався кров’ю і розбухав…
Фан Ю подивився в очі Ян Лея. Хоча колись він мав певні труднощі, але тепер вони зникли без сліду. Він бажав задовольнити Ян Лея так само, як Ян Лей раніше задовольняв його. Більше не вагаючись, він опустився і взяв до рота товстий ерегований член Ян Лея…
Ян Лей вражено піднявся на ліктях. Він не очікував, що Фан Ю робитиме це для нього. Він здивовано дивився, як Фан Ю смоктав його член, опускаючи і підіймаючи голову. Ця картина збудила його сильніше за все.
Фан Ю не мав жодних навичок в цій справі. Він навіть кілька разів доторкнувся до чутливої головки зубами, завдаючи Ян Лею болю, але той ще ніколи не відчував настільки сильної стимуляції, такої гострої насолоди, не тільки фізичної, а й душевної. Зрештою, Фан Ю вперше робив подібні речі. Не можна сказати, що він повністю прийняв це, але все ж продовжував смоктати зосереджено і віддано, бажаючи подарувати Ян Лею якомога більше приємних відчуттів.
Груди Ян Лея важко здіймались і опускались, рвано вдихаючи повітря. Він не міг не підкидувати стегна, штовхаючись глибше в вологий гарячий рот Фан Ю, видаючи хрипи і стогони, які не мав змоги стримувати…
Нарешті, він досяг піку і відштовхнув Фан Ю. Його член здригався, виплескуючи білясту рідину хвилю за хвилею, і все не зупинявся навіть після пари разів…
Хапаючи повітря, він дивився на Фан Ю затуманеним поглядом. Фан Ю не стримався і потягнувся, щоб зачесати пальцями волосся Ян Лея назад, і зазирнув йому в очі.
- Тобі добре? – хриплим голосом спитав Фан Ю.
Ян Лей кивнув у відповідь, все ще дивлячись на нього.
Після 2000-го року з’явилась пісня, що швидко стала популярною по всьому світу. Вона називалась «Очі викривають серце». Тоді очі Ян Лея викрили його серце. Цей погляд, що він їм дивився на Фан Ю, був настільки красномовним, що майже видав всі його потаємні почуття.
Бачачи цей погляд і злегка розтулені губи Ян Лея, Фан Ю відчув порив поцілувати його. Він приборкав себе і опустив голову.
- …Іди до мене.
Ян Лей торкнувся твердого члена Фан Ю, погладжуючи його, і стиснув ноги, натякаючи, щоб той вдовольнився так само, як і того разу.
Тепер Ян Лей не лежав на животі. Він напівлежав на спині, обличчям до Фан Ю, приймаючи його поштовхи. Вони тісно притиснулись грудьми один до одного, змішуючи піт на їхніх тілах. Ян Лей відчував, як жорстко, гарячково Фан Ю врізався між його ніг, слухав його глухі стогони, тримаючи хлопця в обіймах. Для Ян Лея це був найглибший, найсексуальніший і найчарівніший чоловічий голос, від якого він п’янів і танув в їхній спільній пристрасті. Він відчував, що не тільки їхнє задоволення змішалось в одне ціле, а й серця ставали все ближчими і ближчими…
Після того, як пристрасть вщухла, вони лежали пліч-о-пліч, дозволяючи першим променям сонця падати на їхні тіла крізь занавіски. Вони віддихувались, дивлячись в стелю. Обидва про щось думали, але не наважувались сказати…
- Ян Лей…що зі мною не так?...
Фан Ю не знав, кого питає - Ян Лея чи себе.
Ян Лей лиш дивився в стелю і мовчав.
Можливо, того ранку між ними щось змінилось. Можливо, їм залишався лише один крок. Було б в них трохи більше часу, вони б зрозуміли, що це за крок, і куди їм крокувати далі.
Однак, часто буває занадто пізно роздумувати.
Того дня, вирушивши від Фан Ю на роботу, Ян Лей терміново поїхав з Янь Цзиї потягом до столиці провінції. Старший брат взяв його з собою на переговори щодо нового проєкту.
Спустившись на вулицю, вони з Фан Ю розійшлись по справах. Фан Ю, посміхнувшись, помахав на прощання і поїхав до ресторану.
Пізніше Ян Лея згадував, що того ранку Фан Ю одягнув нову білу сорочку. Вони купили її раніше, вдвох гуляючи по магазинах. Ян Лею подобалось, як ця сорочка пасувала Фан Ю. У ній він виглядав особливо свіжим і гарним.
Вночі того дня біда спіткала Фан Ю.
Далі
Розділ 32
Те, що сталось з Фан Ю, починалось з Лін Шаньшань. Поки вона упадала за Фан Ю, її переслідував один хлопець. Його ім’я не було відомим, але дещо про нього знали. Він був другою дитиною в сім’ї, тому здобув прізвисько Другич. Другич був одним з нових бандитів Цзянхая. Власне кажучи, люди Цзянху не вважали цих хлопців за бандитів. І хоч самі вони називали себе так, за своєю сутністю вони були іншими. Ці хлопці й справді бились з іншими бандами, вчиняли розбій посеред вулиць міста, нерідко з кровопролиттям і важкими пораненнями, однак від звичайних бандюганів їх відрізняла одна відмінність – вони були дітьми можновладців, олігархів та чиновників. Їх сім’ї мали гроші, владу, людей, ресурси. Ці дітки з золотою ложкою у роті гралися в свої «мажорські» ігри, смітили грошима і користувались недоторканістю своїх сімей. Ось про кого піде мова – про багатіїв, верхівку суспільства та їхніх дітлахів. Другич був одним із таких «князьків». Янь Цзиї, Луо Цзю, а також Фан Ю з Ян Леєм, покладались в першу чергу на свою репутацію та моральні закони Цзянху. Але ці мажори на чолі з Другичем, величаючи себе бандитами Цзянху, взагалі не дотримувались його принципів. Реальні злочинці і ці крутії існували ніби в двох паралельних кримінальних світах. Янь Цзиї з легкістю міг би розправитись з усіма старшими братами Цзянху, якби вони його якось образили, але він не здатний впоратись з жиробісами з банди Другича. В цьому і полягала суттєва різниця між ними. Як різниця між бандитами та державною владою, багатіями і жебраками. Фундаментальна відмінність, яку не в змозі вирішити ні кулаки, ні ножі, на пістолети, ні справедливість. Тому, попри те, що банда Другича скривдила багатьох людей, в тому числі кримінальних авторитетів Цзянху, ніхто з них не міг відповісти належним чином. Щойно ти пролізеш до них - вважай себе небіжчиком. Бандити Цзянху всі конфлікти вирішували в Цзянху, чи то шляхом перемовин, чи якось ще, але дотримуючись кодексу Цзянху. Вони ніколи не вплутували в свої справи поліцію, не кажучи вже про те, щоб здати когось, тому що, якби хтось з них дійсно це зробив, то більше б уже не був частиною Цзянху. Цим банда Другича і відрізнялась від справжніх головорізів. Трагедія Даху була лише доказом цього. Фан Ю навіть не знав цього Другича, не кажучи вже про те, щоб образити його, але Другич розшукував його. Спочатку Другич і не знав, що Лін Шаньшань цікавилась Фан Ю. Він уподобав її вже дуже давно, відтоді як їхні сім’ї познайомили їх. Другич почав до неї залицятись, але Лін Шаньшань завжди відчувала до нього огиду і багато разів відмовляла йому. Однак, це не зупиняло його. Хлопець вважав, що ця заможна панночка просто грається з ним і відмовляє, щоб зберегти свою жіночу гідність, але рано чи пізно вона все таки кинеться до нього в обійми. Тож Другич не поспішав, але друзям із свого кола, таким самим дітям багатіїв, натякнув, що Лін Шаньшань – дівчина, на яку він поклав око, тому той, хто наважиться до неї доторкнутися, матиме справу з ним особисто. В його очах вона була примхливою і зарозумілою особою з високими стандартами. Але у всьому Цзянхаї, окрім звісно ж нього, більше не було гідного хлопця, в якого б Лін Шаньшань могла закохатись. Тому Другич особливо не переймався. Коли Лін Шаньшань бігала за Фан Ю, Другича не було в місті, а коли він повернувся, то вже всі в його оточенні знали, що вона, нехтуючи своїм статусом, відкрито сохла за якимсь волоцюгою без роду і імені. Другич навіть не повірив спочатку в цю нісенітницю, аж поки сама Лін Шаншань не сказала йому. Коли він знову прийшов до неї, запитав: «Що відбувається між тобою і тим хлопцем з ресторану «Величне століття?». Закохана, засмучена Лін Шаншань взагалі не хотіла його бачити. Вона відповіла: «У мене вже є той, хто мені подобається. І неважливо, взаємно це чи ні. Тому, будь ласка, не чіпляйся більше до мене!». Як же він розлютився! Власне, тоді він вже знав, що ніяких стосунків між Лін Шаньшань і Фан Ю немає. Варто були лише трохи поцікавитись, і відповідь не забарилась. Але Другич не міг просто так це залишити. Він знав Фан Ю, чув про його здобутки. Але, на його думку, недостатньо просто розправитись з ним, от підірвати репутацію його патрона Луо Цзю було б прийнятним покаранням. Того вечора до ресторану «Величне століття» з пихою ввалилась компанія крутіїв. Саме тоді Фан Ю не було на роботі. Він відлучився до постачальників і ще не повернувся. Єдиною силою в ресторані був Старий Лян з кількома братами. Власне, вони випадково там опинились, адже «Величне століття» - серйозний, легальний бізнес, і тут їм нічого було робити. Працівниками були звичайні містяни. Якби Другич прийшов до ресторану в інший день, то, мабуть, не зіткнувся б з жодним бандитом, але в той день він натрапив на Ляна. Старий Лян – один з трьох командирів в підпорядкуванні Фан Ю. Бойовими навичками він поступався лише самому Фан Ю. Лян вірно служив своєму босу, а той вважав його своїм братом. Але був в нього один недолік – його запальний характер. Він, немов порохова бочка, вибухав від найменшої іскри. І після багатьох років служби Фан Ю Лян все ще не позбувся свого «слабкого місця». В цей час Старий Лян з братами як раз йшли до ресторану повечеряти. Тоді ж крутії на чолі з Другичем гучно ввалились всередину, зайняли два столика і загримали по стільниці, горлаючи до офіціанта: - Несіть найкращі і найдорожчі страви, які маєте, на два столи! Їжу подали. Ті вже майже й доїли, аж раптом за столом Другича хтось закричав: - Гей! Що це, що це, що це?? Це дохлий тарган, чи що?! Гості перезирнулись, коли хлопець виловив величезного здохлого таргана з казанка з супом. Настільки мерзенного, наскільки це взагалі можливо. - І цю клопівню називають рестораном? Як тут взагалі можна їсти? Дукачі піскочили із-за столу. Чергова менеджерка і офіціант поспіхом кинулись до гостей. З самого відкриття ресторану ще ніколи такого не траплялось. На кухні Фан Ю суворо вимагав чистоти і порядку. Може волосина колись і попала до тарілки, але щоб такий здоровезний тарган – неможливо. - Пане, це якесь непорозуміння… - бельмекала менеджерка. - Непорозуміння? Цей гігант - непорозуміння? Може тоді ти його з’їси, якщо це непорозуміння? Гнів за столом наростав. Люди Другича були налаштовані рішуче. - Але ж немає жодних доказів, що він дійсно був в супі, коли вам принесли страви… - намагалась довести свою правоту менеджерка. - В якому сенсі?! Чи ти думаєш, що ми навмисне влаштували цирк, щоб безкоштовно поїсти? Глянь, скільки грошей маю! – огризнувся Другич, виваливши на стіл пачку юанів. До них підійшов Старий Лян. - Друже, давай домовимось. Неважливо, звідки взявся цей тарган. Ви – наші гості, ми маємо гарно обслужити вас. Ваша вечеря за мій рахунок. Менеджерко Лу, подайте ще дві гарячі страви і ящик пива, щоб хлопці смачно поїли й випили, - ввічливо сказав він. Навіть зі своїм вибуховим темпераментом Лян вмів поводитись з людьми. - Ти, взагалі, хто такий? Негайно сюди директора Фан Ю! Другич подивився на Ляна, немов не порожнє місце, викликаючи Фан Ю. - Мого старшого брата зараз нема. Він поїхав у справах. Якщо вам щось потрібно, звертайтесь до мене. Зовнішньо Лян намагався зберігати спокій, але всередині вже закипав. - Я до тебе говорю? Ну і богадільня! Людям приносять тарганів, а вони ще й заперечують! Хтозна, що тут ще по тарілках бігає! Хамоне, покажи усім цього таргана! Ось чим вас тут нагодують! – сучився Другич. - А як же! Хлопець на прізвисько Хамон з радістю підчепив з супу мертвого таргана, встав з-за столу і пішов поміж людей, розмахуючи прусаком, з якого ще капала юшка, перед обличчям кожного гостя. Хтось в страсі вскакував з місця, хтось, скривившись, розраховувався і йшов геть. - Йдіть і розкажіть усім, що в «Величному столітті» годують супом з тарганами! Розрекламуйте цей делікатес на все місто! – самовдоволено насміхався Хамон. - Ви просто прийшли створювати проблеми, чи ж не так? - розлючений Лян зрозумів, що ці хлопці явно прийшли влаштувати бійку. - Якщо і так, то що ти мені зробиш? Знаєш, хто я? – Другич покосився на нього. - Сучий син, а ти знаєш, чий це ресторан? - Лян ще не бачив нікого, хто б насмілився тут провокувати скандал. - Ну звісно я знаю! Луо Цзю! Фан Ю! – пащекував Другич. – Що той, що інший – гівнюки! Клич сюди Фан Ю. Я прийшов по його душу. Він посмів увести в мене дівку! Розтрощу тут все к чортенячій матері! - Лише поворухніться, мразоти! Старий Лян вихопив з кишені на штанах ніж і встромив лезом в стіл з такою силою, що той увійшов в дерево на кілька сантиметрів, а рукоятка захиталась зі сторони в сторону. - Той, хто поворухнеться першим – труп! Зрештою, Лянова порохова бочка вибухнула. Йому було вже байдуже, що це ресторан «Величне століття», а не підворіття, де він гамселився зазвичай. Деякі гості ще хотіли доїсти замовлення, але ніж, встромлений в стіл, начисто їх налякав. Тремтячі від страху люди порозбігались з ресторану включно з персоналом.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!