Фан Ю заклякнув, розглядаючи їх. Ян Лей та Дін Вень також, не відриваючи погляду, дивились на нього.

Ян Лей мить вагався, перш ніж підійти до Фан Ю. Дін Вень, немов на прив’язі, пішов за ним.

- Ти лише зараз повернувся?- зморений зовнішній вигляд Фан Ю змусив Ян Лея подумати, ніби той всю ніч бився.

Фан Ю нічого не відповів, лиш продовжував пильно дивитися на них без жодних емоцій на обличчі.

Дін Вень завжди відчував страх перед цим Фан Ю. Хоча цей чоловік зовнішньо залишався спокійним і врівноваженим, його вбивча аура пробирала Дін Веня смертельним страхом до кісток, що докорінно відрізнялось від теплоти і сердечності Ян Лея. Від самого лише погляду він відчував крижаний холод по всьому тілу.

- Йди швидше відпочивай.

Ян Лей розгубився, не знаючи, що сказати Фан Ю. Його головним бажанням зараз було скоріше дістатись додому і лягти спати. Він повернувся на тротуар, а Дін Вень пішов за ним, маючи намір провести до перехрестя.

Фан Ю раптом крикнув:

- Ян Лей!

Той зупинився і обернувся.

- Підійди. Маю розмову, - холодним, невиразним голосом сказав Фан Ю.

Саме таким тоном він розмовляв з Ян Леєм, коли вони вперше зустрілись: холодним, жорстким, позбавленим жодних емоцій. Якусь хвилину Ян Лей дивився на нього, потім розвернувся і пішов назад. Дін Вень, вагаючись, почовгав слідом.

- Без нього. Хай звалить.

- Дін Вень, йди додому, - сказав Ян Лей, повернувшись до Дін Веня.

- Я тут почекаю, - опирався Дін Вень. Він розумів, що ця битва делікатна, і не хотів програвати.

- Йди! – нетерпляче вигукнув Ян Лей. Помітивши засмучений вигляд Дін Веня, він втішно додав: - Я завтра прийду.

Обличчя Дін Веня посвітлішало, він кивнув, глянув ще раз на Фан Ю і повільно поволочився додому.

            - То в чому справа? – запитав Ян Лей Фан Ю, коли Дін Вень відійшов.

            Фан Ю мовчав. Він дочекався, поки споглядач зникне у сусідньому будинку, розвернувся і пішов додому. Зробивши декілька кроків, він повернувся і побачив, що Ян Лей стоїть на місці.

- Ходімо! – гримнув він.

- Куди? – спитав Ян Лей, безсумнівно здогадуючись, якою буде відповідь.

- До мене додому! Куди ще? Чи ти хочеш піти деінде?

Фан Ю вирячився на Ян Лея якимсь дивним поглядом.

- Я хочу додому і спати. Кажи тут, - опирався Ян Лей.

- Ні! – гаркнув Фан Ю.

Ян Лей якийсь час просто дивився на нього та, зрештою, здався. Він поплентався за Фан Ю, не кажучи ні слова. Вони повернули за ріг один за одним, пройшли вулицею, піднялись сходами на велику терасу на другому поверсі, знову піднялись по сходах і увійшли в квартиру. Весь цей час обидва мовчали. Фан Ю зачинив за Ян Леєм двері.

Ян Лей відчував складні емоції: і бентежність, і невизначене задоволення, яке і сам не міг пояснити. Протягом того часу, як він віддалявся від Фан Ю і зближувався з іншими, Ян Лей думав, чи хвилюватиметься Фан Ю, чи заперечуватиме він. Але хлопець не надто багато розміркував над цим. Він потоваришував з Дін Венем не для того, щоб спеціально показати Фан Ю, що зустрічається з іншим. З другого боку, що мав відчувати чоловік, якщо його брат зустрічався з кимось іншим? Звісно, нічого.

Ян Лей більше не приходив вночі, а Фан Ю не заперечував. Отже, йому було байдуже. Можливо, минулого разу він трохи зніяковів, а тепер вважав, ніби нічого не сталось.

Однак, спостерігаючи за поведінкою Фан Ю зараз, Ян Лей відчував, що Фан Ю не байдуже. Тож, він не міг не відчути це суперечливе щастя в своєму серці. Він подумав, що Фан Ю досі піклувався про нього.

Всередині квартири панувала темрява. Лише слабке ранкове світло ледь-ледь пробивалось крізь штори ззовні. Фан Ю не вмикав світильник. Вони обидва стояли в вузькому темному холі, і ніхто не наважувався заговорити.

- Що ти збирався мені сказати? – спитав Ян Лей, порушивши тишу.

- Ти і Дін Вень. Що відбувається?

Голос Фан Ю досі був холодним і прісним.

- А що відбувається?

- Це я тебе питаю.

- Ти можеш припинити розмовляти зі мною тоном допитувача? - ян Лей більше не хотів вислуховувати незрозумілі обвинувачення в голосі Фан Ю, ніби він зробив щось непристойне. «Що з нами відбувається?».

Фан Ю підняв голову і подивився Ян Лею прямо в очі, немов щось підозрюючи.

-…Ти кожного дня йдеш звідти о цій годині?

- Так, то й що?

Спочатку Ян Лей хотів чесно сказати «ні», що сьогодні вони з Дін Венем просто заговорились, але побачивши в очах Фан Ю недовіру, не стримав свій впертий характер і гострий язик.

- Чим ви займаєтесь, що ти щодня залишаєшся в нього до ранку?

- Ти мені повіриш, якщо я скажу, що лише спілкуємось і граємо на комп’ютері? – дратувався Ян Лея. Більше за все на світі він ненавидів допити.

- Граєте на комп’ютері? У Янь Ге теж є комп’ютер. Чого ти там не граєшся?

- Це робочий комп’ютер, хіба я можу там гратись?

- …Ха!...Всього лише із-за якогось комп’ютера…? Я привезу сюди такий самий комп’ютер. Хочеш гратись? Ходи до мене, чого бігати по чужих людях! – кричав Фан Ю.

Ян Лей витріщився на нього.

- В сенсі? – рикнув він. Його дуже розлютило, що Фан Ю не повірив, що він ходив до Дін Веня лише через комп’ютер. – Тоді для чого ж, по-твоєму, я ходив до нього?

А що ще залишалось думати Фан Ю, побачивши цих двох, що зранку виходили разом, тримаючись за руки, з будинку цього клятого Дін Веня, який до всього ще й шкірився на всі 32? Хоч Фан Ю і знав, наскільки часто Ян Лей бігав до того хлопця, і це змушувало його нервувати, він завжди вірив, що між цими двома нічого не буде. Навіть якщо Дін Вень і був таким самим, як Плямиста Кітка, і залицявся до Ян Лея, Фан Ю вірив, що Ян Лей не «розважатиметься» з ним. Ян Лей абсолютно правий, в тому що він в праві дружити з ким завгодно, навіть з Дін Венем, так само, як і Фан Ю братався з Плямистою Кіткою, навіть якщо в минулому той і переслідував його.

Найважливішим для Фан Ю було те, що хоча вони з Ян Леєм так «розважались», це відбувалось лише між ними тільки через їх запальну, невгамовну енергію. Тільки тому вони могли продовжувати цей абсурд і «виходити за межі». Ян Лей і Фан Ю не були такими, як Плямиста Кітка. Йому навіть в голову не приходило робити це з кимось іншим.

Тому, коли Ян Лей і Дін Вень зблизились, він вирішив промовчати. Фан Ю не був безрозсудним. Він не став втручатись в ці стосунки, хоча, безумовно, він відчував образу. Однак, побачивши їх двох сьогодні рано вранці і отримавши підтвердження від Ян Лея, що той залишався у цього «спостерігача» кожної ночі, його думки перетворились на суцільну кашу, тотальний хаос. Він засумнівався в своїх попередніх оцінках!

- Ти і з ним так «розважався»?- Фан Ю не міг більше стримуватись, і спитав те, що так сильно мучило його.

Ян Лей заціпенів, як і його мозок.

- В якому сенсі… розважався? – відстало перепитав він, нічого не розуміючи.

- Так само, як і зі мною, нахрін, розважався?! - від емоцій обличчя Фан Ю розчервонілось, а очі сповнились люттю.

- Ти з ґлузду з’їхав! – гнівно викрикнув Ян Лей, розвернувся і потягнувся до дверної ручки, щоб вийти.

Фан Ю смикнув його за руку, повернув, і одним жорстким поштовхом притиснув спиною до дверей, тримаючи за плече.

- Розважався чи ні? – шаленів Фан Ю, дивлячись в очі Ян Лею. – Кажи!

Ян Лей розглядав Фан Ю. Він вважав його своєю найближчою людиною, тим, хто найбільше його розумів, тим, кого він найсильніше любив. Але ось як Фан Ю думав про нього. Фан Ю не захотів продовжувати «розважатись» з Ян Леєм, і Ян Лей прийняв це. Але тепер він думав, що Ян Лей «розважатиметься» з іншими! Якщо Ян Лей не «гратиме» з ним, то знайде собі іншого? Що він взагалі думав про Ян Лея?! За кого він його мав??

- А ти як думаєш,  я розважався з ним чи ні? – голос Ян Лея тремтів. – Ти скажи!

- Звідки я знаю!

Фан Ю був абсолютно не в змозі контролювати свої бурхливі емоції. Минуло багато років з тих пір, коли він в останнє мав труднощі з самоконтролем.

- Курва! Як сильно ти хочеш, щоб я сказав, що розважався! Розважався! Щоночі! Мені було так кайфово! Набагато краще, ніж з тобою! Тепер ти, в біса, задоволений?? – волав Ян Лей.

Йому здавалось, що його серце просто розірветься на шматки - настільки гірко і боляче він почувався.

- Що ти сказав? – перепитав Фан Ю, наче нічого не чув.

- Я гадав, ти більше не хотів зі мною розважатись! То чи не все одно тобі, з ким розважався я? Я буду розважатись з ким захочу, чи тобі не байдуже?!

Щойно Ян Лей договорив, тінь від кулака промайнула повз його обличчя. Він інстинктивно ухилився, але удар спрямовувався не в нього. З глухим «бахом» кулак врізався в стіну поруч.

- …З ким ще ти розважався? – вимовив Фан Ю. – Я лише один з них?

Якби вони обидва були трохи спокійнішими, то не пороли б гарячку. Але така вже людська натура: чим більше непорозуміння, тим сильніше люди жалять у відповідь, або в запалі просто не розуміють, коли в інших говорить гнів.

- Та пішов ти!!

Ян Лей несвідомо замахнувся у відповідь, але Фан Ю перехопив його кулак і скрутив обидві його руки в нього за спиною. Ян Лей почав бити ногою, але Фан Ю міцно зафіксував його своїми ногами. Фан Ю стискав його в залізних обіймах. Ян Лей продовжував брикатись.

Фан Ю притиснувся до нього всім тілом, вдавив в двері і не давав поворухнутись. Він дуже добре знав звички Ян Лея. Щойно той робив випад, Фан Ю знав, куди він націлений. Хлопець міцно утримував Ян Лея, дивився в очі і з болем в голосі гнівно кричав:

- Якщо я перестану розважатись з тобою, ти знайдеш собі іншого? Тобі лише б  розважатись, чи не так? Гаразд!

Ян Лей був розлюченим, обуреним, роздратованим, розчарованим, засмученим… Але щільно притиснуте грудьми, торсом, пахом до Фан Ю, від додаткового тертя їхньої боротьби, його тіло несподівано відгукнулось неконтрольованою реакцією.

Чоловіче тіло завжди віддане своїм інстинктам. Хоч би як Ян Лей не віддалявся від Фан Ю, не дистанціювався від нього, він не міг стримувати прагнення свого тіла. Вони не були так близькі один до одного відтоді, як перестали «розважатись». Його дихання поважчало. Але й дихання Фан Ю змінилось. Крізь штани Ян Лей відчув, що член Фан Ю також відреагував.

Фан Ю несподівано нахилився, підняв Ян Лея на руки, відніс до спальні і кинув на ліжко. Перш ніж Ян Лей встиг підхопитись, Фан Ю навалився на нього зверху.

- Давай! Я думав, що ти не збираєшся більше розважатись зі мною! Ми ж, бляха,  брати, чи не так?! - Ян Лей вже не розумів, що саме він говорив.

- О, я зрозумів! Ти просто шукач гострих відчуттів! Якщо не я, то хтось інший! А я ще й боявся розбестити тебе! А виявляється, я тобі лестив! - Фан Ю розгарячився до білого жару. – Я тебе так розважу, що ти не встанеш! Перевіримо, чи тобі все ще будуть потрібні інші?

Він жорстко стиснув зап’ястки Ян Лея, випростав обидві його руки над головою і з силою здавив, розсунув колінами його ноги, а другою рукою розірвав сорочку так, що відірвані з м’ясом ґудзики розлетілись по всьому ліжку.

Ян Лей ще якийсь час боровся, але потім раптово здався, наче йому враз стало байдуже за себе. Він замислився над тим, що взагалі зараз відбувалось. Вони з Фан Ю і справді дійшли до такого.

Пізніше, він почув від когось, що кохана людина завдає найбільшого болю. Тоді в глибині душі Ян Лей, мабуть, думав саме про це.

Фан Ю зірвав з нього сорочку, майку, висмикнув пасок з хомутиків на штанах. Він діяв по-дикунськи, немов варвар. Блискавка застрягла посередині і Фан Ю ривком рвонув її донизу. Він робив боляче не тільки тілу Ян Лею, але й його серцю.

 Ян Лей лежав нерухомо, відчуваючи лише нестерпну гіркоту. Можливо, саме ту дитячу гіркоту, коли він маленьким від розпачу все плакав і плакав. Вже дорослим він навчився проливати кров і більше не пам’ятав, як це - проливати сльози. Кілька разів йому здавалось, що він плаче, хоча насправді жодна сльозинка не зірвалась з його очей. Ще й плакати було б вже занадто. Чоловіки не плачуть.