Коли у вбиральні Фан Ю побачив, що Дін Вень залицявся до Ян Лей, лише одного його погляду вистачило, щоб той прибрав руки. Дін Вень знав багатьох покидьків, але цього Фан Ю він дійсно боявся.

- Останнім часом ти дуже зблизився з цим Дін Венем?

Одного разу, коли Ян Лей приходив на обід і вже збирався йти, Фан Ю не втримався і, погукавши, зупинив його.

- Типу того.

- Як це?

- Хіба він не допоміг мені? Просто спілкуємось.

Раніше Фан Ю навіть уваги не звертав на Дін Веня. Чого раптом питав про нього?

- … Ти знаєш, що він за людина? – пересиливши своє незадоволення запитав Фан Ю.

Ян Лей відчув це.

- А що він за людина? - він подивився на Фан Ю.

Вони були самі, і Фан Ю міг не стримуватись у словах. Він насупився:

- Чи ти не бачив, як він зиркав на тебе за столом?

- Я знаю. Він такий, як і Плямиста Кітка, - відповів Ян Лей, помітивши як від його слів вираз обличчя Фан Ю сповнився ворожістю та відразою, і залишивши в його душі дуже неприємні відчуття.

- Знаєш і продовжуєш плутатись з ним? Тобі… не складно?

- В сенсі? А як щодо Плямистої Кітки? Він тобі не подобається? Почуваєшся складно?

Фан Ю не чекав, що Ян Лей відповість йому так емоційно. Ця ситуація і так змушувала його страждати, а поведінка Ян Лея тільки ще більше роздратовувала.

- То геть інше! Він – мій брат! Він віддав мені своє життя!

- А Дін Вень - мій друг! Якщо він «такий» хлопець, то вже і друзів не може заводити? Чому це має бути складним? Він також людина і теж заслуговує на друзів!

Ян Лей і сам не знав, звідки в ньому взявся цей запал, але вже не міг зупинитись нервувати Фан Ю.

Дін Вень – чоловік, якому подобались чоловіки. Він - той, кого називали «психічнохворим» і «не сповна розуму». І хоч Ян Лей ніколи не ототожнював себе з Плямистою Кіткою чи Дін Венем, тепер він розумів їхні почуття. Він змінив свою думку про них. Тепер, принаймні, він поважатиме таких людей, тому що й сам почувався так само.

Але бачачи зневагу в очах  і голосі Фан Ю, нехай вона і була спрямована на Дін Веня, Ян Лей відчув, ніби це адресовано до нього самого. Ось як Фан Ю сприймав «таких» людей – він просто зневажав їх, називаючи це «складністю»!

Фан Ю ошелешено дивився на Ян Лея. На його пам’яті, це було вперше, коли вони сварились через когось іншого, окрім них двох. Навіть коли Чуань Цзи і Сяо Ву, їхні найрідніші люди, влаштували криваву різанину один одному, вони так не сперечались.

Фан Ю опустив голову. Дістав з кишені цигарку і закурив, не кажучи більше ні слова.

Ян Лей також не став продовжувати цю розмову, розвернувся і пішов геть.

Фан Ю дивився йому вслід…

 

***

 

Хоча Ян Лей ніколи не думав про Дін Веня якось особливо, після більш близького знайомства з ним, він визнав, що той справді був непоганою людиною. Дін Вень - не такий, як ті придурки, з якими Ян Лей тусувався цілими днями. Він культурний, розбирався в техніці, багато чого знав. Він відкрив очі Ян Лея на багато речей. Наприклад, ще за кілька років до масової популярності пейджерів і телефонів, сім’я Дін Веня вже знала про такі гаджети. В нього була купа іграшок для комп’ютера на дискетах і дисках. Він терпляче навчив Ян Лея встановлювати їх і гратися. Перед Ян Леєм немов відкрився портал втечі від реальності. Він з головою поринув в цей ігровий світ і застряг у ньому.

Прямуючи до Дін Веня, Ян Лей мусив пройти вулицею повз будинок Фан Ю, і повернути двічі. Цією знайомою до болю дорогою він тепер крокував до іншого місця. Проходячи повз будинок Фан Ю, Ян Лей не втримувався і щоразу здіймав голову догори, вдивляючись в його балкон. Кілька разів він підходив до сходів, що вели до тераси на другому поверсі, пориваючись кинутись туди, а далі вгору по сходах на восьмий поверх, але щоразу він вгамовував власне серце, розвертався і йшов вперед.

Він не знав, що Фан Ю бачив його декілька разів зі свого балкону.

Коли Фан Ю вперше побачив Ян Лея, крокуючого повз будинок, він мимоволі вигукнув: «Ян Лей!». Але той не почув. Спочатку Фан Ю думав, що Ян Лей йшов до нього і не крикнув ще раз, але потім побачив, що хлопець почимчикував до початку вулиці. Фан Ю миттєво взувся і спустився вниз, щоб наздогнати Ян Лея. Спускаючись сходами, в його голові промайнула думка, що сьогодні він випадково повернувся на робочій машині, що стояла тепер біля будинку. Тож можна було сісти і поїхати з Ян Леєм куди завгодно.

Коли він нарешті вибіг на вулицю, Ян Лей вже збирався повертати за ріг на перехресті. Фан Ю погнався за ним, і тільки-но повернувши за ріг і збираючись погукати його, побачив, що Дінь Вень стоїть на протилежному боці перехрестя і махає Ян Лею. Той перейшов дорогу і підійшов до Дін Веня. Вони розмовляли, сміялись і разом зайшли в парадні двері сусіднього будинку.

Тоді Фан Ю і дізнався, що Дінь Вень його сусід і куди саме Ян Лей бігав щовечора. Він ще неодноразово бачив Ян Лея зі свого балкона, але більше не гукав його.

Ян Лей ніколи не ночував в Дін Веня, навіть якщо засиджувався до ночі, і той вмовляв його залишитись.

Хоча Дін Вень вирішив не поспішати, все ж як він міг встояти перед коханою людиною? Погляд його очей завжди був сповнений ніжності, чуттєвості. Ян Лей не міг дивитись в ці очі.

Іноді Дін Вень навмисне брав Ян Лея за руку, якою той тримав мишку, і рухав нею. Іноді він, користуючись тим, що навчав Ян Лея користуватись комп’ютером, міг підійти дуже близько, нахилитись обличчям майже впритул до обличчя Ян Лея. Тоді Ян Лей відсувався, а якщо той заходив надто далеко, то і відштовхував.

Все ж Ян Лей відчував в своїй душі провину. Він розумів, що скористався добротою Дін Веня, щоб знайти собі притулок, втекти від нав’язливих думок. Він також усвідомлював, як зневажливо він чинив з Дін Венем, тому вирішив не повертатись більше за кілька днів.

Але тепер Ян Лей не просто подобався Дін Веню. Він глибоко закохався в нього і перебував на межі втрати контролю.

Одного разу, коли Ян Лей був надто зосереджений на грі, Дін Вень сидів поруч і не втримався. Він опустив руку на пах Ян Лея.

Ян Лей вскочив і витріщився на друга.

- Якщо ти продовжуватимеш це, я перестану приходити.

- Ти дуже мені подобаєшся, Лей Ге, я не можу тримати себе в руках, - жалібно сказав Дін Вень.

Він любив називати Ян Лея старшим, хоча насправді сам був старший за нього на два роки.

- …Але ти мені не подобаєшся.

Чиста болюча правда. Але це краще, ніж дозволяти йому тішитись ілюзіями.

- Ти дійсно нічого не відчуваєш до мене? – засмучено спитав Дін Вень.

Пригнічений вигляд хлопця викликав у Ян Лея почуття дежавю. Він також засмутився. Згадались слова Плямистої Кітки. «Деяких людей краще ніколи не знати. Знайомство з ними приносить надто багато болю».

- Ти хороший… друг. Сподіваюсь, ми зможемо залишитися друзями, - вимовив Ян Лей.

Дін Вень на мить замовк.

- Я відчуваю, що ти можеш прийняти це. Ти відмовляєш мені, бо в твоєму серці вже є хтось інший?

Напевно, такі гомосексуали, як Дін Вень, природньо мали підвищену чутливість, особливо в питанні сердечних симпатій. Так само, як і Плямиста Кітка помітив, що Ян Лей пристав душею до Фан Ю, коли Ян Лей ще сам про то не здогадувався, так і Дін Вень за найменшими дрібницями зрозумів, що людина в серці Ян Лея – це Фан Ю.

- Ти йому подобаєшся? – спитав Дін Вень

Ян Лей подумав, що це гарне запитання. Він хотів і сам це спитати, але не спромігся.

- Ми лише брати. В мене немає шансів.

Він гірко розсміявся і втішив Дін Веня:

- Ти гарний і освічений. Ти неодмінно зустрінеш людину, яка полюбить тебе. Подивись на мене! Я - бовдур! Навіть в коледжі не вчився.

Ян Лей розвернуся за своєю сумкою. Час йти. Але Дін Вень несподівано підвівся і, не чекаючи на реакцію Ян Лея, міцно обійняв його.

- Обійми мене, будь ласка. Лише трохи, - з розбитим серцем благав Дін Вень.

Ян Лей не відштовхнув його. Він розумів біль нерозділеного кохання.

Тієї ночі Дін Вень лише обіймав його і більше нічого не зробив. Він попросив Ян Лея залишитись ще трохи і посидіти з ним, навіть якщо це буде просто з жалю. Ян Лей подивився Дін Веню в очі і погодився. Вони ще пограли в ігри, розмовляли, доки настрій Дін Веня не покращився…

Коли Ян Лея збирався йти, була вже п’ята ранку, і небо ось-ось мало розвиднитись.

- Не йди, залишайся в мене, - просив Дін Вень.

- Ні, тобі треба відпочивати.

Ліжко Дін Веня було вузьким, і Ян Лей не хотів створювати зайвих проблем.

- Тоді я проведу тебе.

Вони вдвох спустились вниз і вийшли на вулицю. Було ще темно, а обрієм вже потроху спалахувало неясне світло. Ян Лей дійшов до перехрестя і сказав Дін Веню не проводжати його і повертатись додому відпочивати. Дін Вень все ще тримав його за руку, не бажаючи відпускати. Ян Лей ще щось йому сказав, а коли підняв голову, то побачив чоловіка, що стояв на тому боці дороги і заціпенів.

Того ранку Фан Ю був змушений провести всю ніч в ресторані, щоб розібратись із справами, і щойно повернувся додому. Його обличчя було сповнене втоми. Він хотів купити щось поїсти в тих ресторанчиках через дорогу.

Озирнувшись, він побачив Ян Лея і Дін Веня, що виходили з сусіднього двору.