Коли Ян Лей пішов до вбиральні, щоб справити малу потребу, за ним ув’язався і Дін Вень. В туалеті він зайняв сусідній пісуар. Ян Лей помітив, що Дін Вень, не соромлячись, розглядав його пах, і почувався дещо незатишно. Коли він пішов мити руки, Дін Вень також пішов на ним і знову став поруч.
- Ян Лей, в тебе гарне тіло.
Вперше Ян Лею комплімент за гарну фігуру робив чоловік. Він не звик до такого.
- Ага.
Він майже не відреагував.
- Хороші джинси, де купив? – недбало спитав Дін Вень, ковзаючи очима по промежині і заду Ян Лея.
- Це подарунок від друга.
- М-м, це з Гонконгу. Який бренд? О, фірмовий. - Дін Вень навіть протягнувся і доторкнувся рукою до залізної пластини на поясі джинсів. - І пасок хороший.
Рука Дін Веня змістилась на пояс.
- Поглянь, це дуже дорогий бренд.
- Ага.
Ян Лей поглянув на напис. Він купив цей пасок випадково і не звернув на бренд жодної уваги.
В цей час до вбиральні зайшов ще хтось. Ян Лей підняв голову і побачив Фан Ю. Щойно Фан Ю увійшов у вбиральню, він помітив руку Дінь Веня на поясі Ян Леї. Дін Вень, побачивши Фан Ю, прибрав руку, ввічливо посміхнувся і кивнув йому. Фан Ю також ледь помітно кивнув у відповідь. З туалету Ян Лей і Дін Вень виходили разом, а Фан Ю проводжав їх очима.
Цей Дін Вень, звісно, не зрівняється з Плямистою Кіткою в бійці, але, що стосується завоювання об’єкта своєї пристрасті, він був винахідливішим за свого друга.
Випадково почувши скаргу Ян Лея на проблеми з офісною технікою за столом, наступного дня Дін Вень знайшов Ян Лея і сказав, що може допомогти. Завдяки зв’язкам, він дуже швидко дістав обладнання, якого бракувало для нормальної роботи, чим дуже допоміг Ян Лею, і за що той був дуже йому вдячний. Відтоді Дін Вень почав часто навідуватись в офіс до Ян Лея. У відповідь на його допомогу Ян Лей також добре ставився до нього, а згодом вони заприятелювали.
Але, звісно, Ян Лей - не дурень. За поведінкою Дін Веня він здогадався, якою той був людиною, і які в нього наміри.
Пізніше, коли Дін Вень розкрив карти, Ян Лей чітко відмовив йому. Він ніколи не вагався в таких речах.
Але і Дін Вень не в тім’я битий. Поволі їдь, далі заїдеш. Він сказав: «Я розумію. Нічого старшого, лише тільки не бридься мене», а також запросив Ян Лея до себе додому приходити пограти час від часу.
Ян Лей дійсно став ходити. І навіть так захопився, що бігав до Дін Веня ледве не щодня.
Звісно, настільки Ян Лея приваблював не Дін Вень, а одна річ в його домі – комп’ютер.
Тоді комп’ютери були високотехнологічною технікою, абсолютною розкішшю. Дуже рідко їх в себе вдома мали прості люди. Лише державні та наукові установи використовували такі машини. Авжеж, комп’ютери згодом поширились, але тоді, коли Дін Вень запросив Ян Лея, вони були штучним, винятковим товаром.
Ян Лей приохотився до цього апарату, адже цей абсолютно новий, чарівний світ викликав у нього цікавість і жагу до пізнання.
Система DOS, WPS, рядок введення, ланцюжки даних…зараз це такий раритет, вже майже скам’янілості. Але тоді ці речі були найсучаснішими і найтехнічнішими.
Після того, як Ян Лей став залежним від цих штук, він щовечора бігав до Дін Веня, щоб пограти за комп’ютером. Дін Вень, авжеж, радів, вчив користуватись і дозволяв гратися стільки, скільки тому заманеться.
З одного боку Ян Лея зацікавив комп’ютер, а з іншого він конче мусив робити щось, щоб відволіктись від думок про Фан Ю. Спосіб гратися на комп’ютері спрацював, принаймні, він міг зосередитись і не думати про прикрощі між ним і Фан Ю.
Отже, вони стали бачитись значно рідше. Раніше Ян Лей увечері здебільшого тусувався з Фан Ю, але з тієї ночі він більше ніколи не приходив до нього додому. І хоча вони поговорили і домовились залишитись братами, зрештою, неможливо було повернутись до старих часів. І Фан Ю, і Ян Лей чітко це усвідомлювали.
Фан Ю все ще зустрічався з Ян Леєм, чи то щоб поїсти разом, чи піти десь розважитись, чи ще щось, і Ян Лей також приходив до ресторану пообідати. Але на тому все. Іноді ввечері, після вечері з братами Фан Ю, Ян Лей думав про те, щоб піти пограти на комп’ютері. Тож, він не веселився з компанією в караоке чи ще десь, а рано збирався і прямував до Дін Веня.
Фан Ю чув, що Ян Лей і Дін Вень зблизились. Більше того, виявляється, цей Дін Вень мешкав неподалік від Фан Ю, просто по сусідству, через дві вулиці від його будинку.
Яким був Дін Вень, Фан Ю також знав.
Того дня, на бенкеті в честь дня народження Плямистої Кітки, погляд, що їм дивився Дін Вень на Ян Лея, був точно таким самим, яким і Плямиста Кітка дивився на Фан Ю. Раніше Фан Ю може б і не зрозумів, але, маючи досвід з Плямистою Кіткою, йому вистачило кількох таких поглядів, щоб збагнути.
Більше того, Дін Веня привів саме Плямиста Кітка, і, не важко здогадатись, що це за друг такий. Просто Фан Ю не очікував, що на перший погляд цілком нормальний Дін Вень виявиться таким самим, як і Плямиста Кітка.
Можливо, Ян Лей поставився до цього і спокійно, але Фан Ю спохмурнів, побачивши відвертий погляд Дін Веня за столом. На його думку, цей погляд був образливим і дошкульним, і саме це викликало невдоволення Фан Ю. Але, оскільки вони святкували день народження Плямистої Кітки, Фан Ю стримався і промовчав.
Раніше, до того як йому виповнилось 20 років, Фан Ю був настільки запальною особистістю, що був здатний підійти до людини, яка чи то поведінкою, чи будь-чим іншим не сподобалась йому, і розправитись з нею на місці. Чому ж він тепер дозволяв цьому споглядальнику спокійно сидіти цілим і неушкодженим аж до цього часу?
Навіть якби на нього найшов припадок, Фан Ю відчував розгубленість через відсутність реакції Ян Лея на цей погляд. Той хлопець дивився дивно і палко, але нічого не робив.
Того дня, всі, хто сидів поруч з ними, помітили пригнічений настрій Фан Ю. Вони зчитали його настрій по обличчю, хоча й не знали точно, чому саме він засмутився. Тому ніхто не наважувався ляпати язиком, окрім п’яного, нетямущого Плямистої Кітки та Дін Веня, який не вмів читати по очах, і продовжував свій «споглядальний» перфоманс.
Далі
Розділ 29
Коли у вбиральні Фан Ю побачив, що Дін Вень залицявся до Ян Лей, лише одного його погляду вистачило, щоб той прибрав руки. Дін Вень знав багатьох покидьків, але цього Фан Ю він дійсно боявся. - Останнім часом ти дуже зблизився з цим Дін Венем? Одного разу, коли Ян Лей приходив на обід і вже збирався йти, Фан Ю не втримався і, погукавши, зупинив його. - Типу того. - Як це? - Хіба він не допоміг мені? Просто спілкуємось. Раніше Фан Ю навіть уваги не звертав на Дін Веня. Чого раптом питав про нього? - … Ти знаєш, що він за людина? – пересиливши своє незадоволення запитав Фан Ю. Ян Лей відчув це. - А що він за людина? - він подивився на Фан Ю. Вони були самі, і Фан Ю міг не стримуватись у словах. Він насупився: - Чи ти не бачив, як він зиркав на тебе за столом? - Я знаю. Він такий, як і Плямиста Кітка, - відповів Ян Лей, помітивши як від його слів вираз обличчя Фан Ю сповнився ворожістю та відразою, і залишивши в його душі дуже неприємні відчуття. - Знаєш і продовжуєш плутатись з ним? Тобі… не складно? - В сенсі? А як щодо Плямистої Кітки? Він тобі не подобається? Почуваєшся складно? Фан Ю не чекав, що Ян Лей відповість йому так емоційно. Ця ситуація і так змушувала його страждати, а поведінка Ян Лея тільки ще більше роздратовувала. - То геть інше! Він – мій брат! Він віддав мені своє життя! - А Дін Вень - мій друг! Якщо він «такий» хлопець, то вже і друзів не може заводити? Чому це має бути складним? Він також людина і теж заслуговує на друзів! Ян Лей і сам не знав, звідки в ньому взявся цей запал, але вже не міг зупинитись нервувати Фан Ю. Дін Вень – чоловік, якому подобались чоловіки. Він - той, кого називали «психічнохворим» і «не сповна розуму». І хоч Ян Лей ніколи не ототожнював себе з Плямистою Кіткою чи Дін Венем, тепер він розумів їхні почуття. Він змінив свою думку про них. Тепер, принаймні, він поважатиме таких людей, тому що й сам почувався так само. Але бачачи зневагу в очах і голосі Фан Ю, нехай вона і була спрямована на Дін Веня, Ян Лей відчув, ніби це адресовано до нього самого. Ось як Фан Ю сприймав «таких» людей – він просто зневажав їх, називаючи це «складністю»! Фан Ю ошелешено дивився на Ян Лея. На його пам’яті, це було вперше, коли вони сварились через когось іншого, окрім них двох. Навіть коли Чуань Цзи і Сяо Ву, їхні найрідніші люди, влаштували криваву різанину один одному, вони так не сперечались. Фан Ю опустив голову. Дістав з кишені цигарку і закурив, не кажучи більше ні слова. Ян Лей також не став продовжувати цю розмову, розвернувся і пішов геть. Фан Ю дивився йому вслід… *** Хоча Ян Лей ніколи не думав про Дін Веня якось особливо, після більш близького знайомства з ним, він визнав, що той справді був непоганою людиною. Дін Вень - не такий, як ті придурки, з якими Ян Лей тусувався цілими днями. Він культурний, розбирався в техніці, багато чого знав. Він відкрив очі Ян Лея на багато речей. Наприклад, ще за кілька років до масової популярності пейджерів і телефонів, сім’я Дін Веня вже знала про такі гаджети. В нього була купа іграшок для комп’ютера на дискетах і дисках. Він терпляче навчив Ян Лея встановлювати їх і гратися. Перед Ян Леєм немов відкрився портал втечі від реальності. Він з головою поринув в цей ігровий світ і застряг у ньому. Прямуючи до Дін Веня, Ян Лей мусив пройти вулицею повз будинок Фан Ю, і повернути двічі. Цією знайомою до болю дорогою він тепер крокував до іншого місця. Проходячи повз будинок Фан Ю, Ян Лей не втримувався і щоразу здіймав голову догори, вдивляючись в його балкон. Кілька разів він підходив до сходів, що вели до тераси на другому поверсі, пориваючись кинутись туди, а далі вгору по сходах на восьмий поверх, але щоразу він вгамовував власне серце, розвертався і йшов вперед. Він не знав, що Фан Ю бачив його декілька разів зі свого балкону. Коли Фан Ю вперше побачив Ян Лея, крокуючого повз будинок, він мимоволі вигукнув: «Ян Лей!». Але той не почув. Спочатку Фан Ю думав, що Ян Лей йшов до нього і не крикнув ще раз, але потім побачив, що хлопець почимчикував до початку вулиці. Фан Ю миттєво взувся і спустився вниз, щоб наздогнати Ян Лея. Спускаючись сходами, в його голові промайнула думка, що сьогодні він випадково повернувся на робочій машині, що стояла тепер біля будинку. Тож можна було сісти і поїхати з Ян Леєм куди завгодно. Коли він нарешті вибіг на вулицю, Ян Лей вже збирався повертати за ріг на перехресті. Фан Ю погнався за ним, і тільки-но повернувши за ріг і збираючись погукати його, побачив, що Дінь Вень стоїть на протилежному боці перехрестя і махає Ян Лею. Той перейшов дорогу і підійшов до Дін Веня. Вони розмовляли, сміялись і разом зайшли в парадні двері сусіднього будинку. Тоді Фан Ю і дізнався, що Дінь Вень його сусід і куди саме Ян Лей бігав щовечора. Він ще неодноразово бачив Ян Лея зі свого балкона, але більше не гукав його. Ян Лей ніколи не ночував в Дін Веня, навіть якщо засиджувався до ночі, і той вмовляв його залишитись. Хоча Дін Вень вирішив не поспішати, все ж як він міг встояти перед коханою людиною? Погляд його очей завжди був сповнений ніжності, чуттєвості. Ян Лей не міг дивитись в ці очі. Іноді Дін Вень навмисне брав Ян Лея за руку, якою той тримав мишку, і рухав нею. Іноді він, користуючись тим, що навчав Ян Лея користуватись комп’ютером, міг підійти дуже близько, нахилитись обличчям майже впритул до обличчя Ян Лея. Тоді Ян Лей відсувався, а якщо той заходив надто далеко, то і відштовхував. Все ж Ян Лей відчував в своїй душі провину. Він розумів, що скористався добротою Дін Веня, щоб знайти собі притулок, втекти від нав’язливих думок. Він також усвідомлював, як зневажливо він чинив з Дін Венем, тому вирішив не повертатись більше за кілька днів. Але тепер Ян Лей не просто подобався Дін Веню. Він глибоко закохався в нього і перебував на межі втрати контролю. Одного разу, коли Ян Лей був надто зосереджений на грі, Дін Вень сидів поруч і не втримався. Він опустив руку на пах Ян Лея. Ян Лей вскочив і витріщився на друга. - Якщо ти продовжуватимеш це, я перестану приходити. - Ти дуже мені подобаєшся, Лей Ге, я не можу тримати себе в руках, - жалібно сказав Дін Вень. Він любив називати Ян Лея старшим, хоча насправді сам був старший за нього на два роки. - …Але ти мені не подобаєшся. Чиста болюча правда. Але це краще, ніж дозволяти йому тішитись ілюзіями. - Ти дійсно нічого не відчуваєш до мене? – засмучено спитав Дін Вень. Пригнічений вигляд хлопця викликав у Ян Лея почуття дежавю. Він також засмутився. Згадались слова Плямистої Кітки. «Деяких людей краще ніколи не знати. Знайомство з ними приносить надто багато болю». - Ти хороший… друг. Сподіваюсь, ми зможемо залишитися друзями, - вимовив Ян Лей. Дін Вень на мить замовк. - Я відчуваю, що ти можеш прийняти це. Ти відмовляєш мені, бо в твоєму серці вже є хтось інший? Напевно, такі гомосексуали, як Дін Вень, природньо мали підвищену чутливість, особливо в питанні сердечних симпатій. Так само, як і Плямиста Кітка помітив, що Ян Лей пристав душею до Фан Ю, коли Ян Лей ще сам про то не здогадувався, так і Дін Вень за найменшими дрібницями зрозумів, що людина в серці Ян Лея – це Фан Ю. - Ти йому подобаєшся? – спитав Дін Вень Ян Лей подумав, що це гарне запитання. Він хотів і сам це спитати, але не спромігся. - Ми лише брати. В мене немає шансів. Він гірко розсміявся і втішив Дін Веня: - Ти гарний і освічений. Ти неодмінно зустрінеш людину, яка полюбить тебе. Подивись на мене! Я - бовдур! Навіть в коледжі не вчився. Ян Лей розвернуся за своєю сумкою. Час йти. Але Дін Вень несподівано підвівся і, не чекаючи на реакцію Ян Лея, міцно обійняв його. - Обійми мене, будь ласка. Лише трохи, - з розбитим серцем благав Дін Вень. Ян Лей не відштовхнув його. Він розумів біль нерозділеного кохання. Тієї ночі Дін Вень лише обіймав його і більше нічого не зробив. Він попросив Ян Лея залишитись ще трохи і посидіти з ним, навіть якщо це буде просто з жалю. Ян Лей подивився Дін Веню в очі і погодився. Вони ще пограли в ігри, розмовляли, доки настрій Дін Веня не покращився… Коли Ян Лея збирався йти, була вже п’ята ранку, і небо ось-ось мало розвиднитись. - Не йди, залишайся в мене, - просив Дін Вень. - Ні, тобі треба відпочивати. Ліжко Дін Веня було вузьким, і Ян Лей не хотів створювати зайвих проблем. - Тоді я проведу тебе. Вони вдвох спустились вниз і вийшли на вулицю. Було ще темно, а обрієм вже потроху спалахувало неясне світло. Ян Лей дійшов до перехрестя і сказав Дін Веню не проводжати його і повертатись додому відпочивати. Дін Вень все ще тримав його за руку, не бажаючи відпускати. Ян Лей ще щось йому сказав, а коли підняв голову, то побачив чоловіка, що стояв на тому боці дороги і заціпенів. Того ранку Фан Ю був змушений провести всю ніч в ресторані, щоб розібратись із справами, і щойно повернувся додому. Його обличчя було сповнене втоми. Він хотів купити щось поїсти в тих ресторанчиках через дорогу. Озирнувшись, він побачив Ян Лея і Дін Веня, що виходили з сусіднього двору.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!