Коли Ян Лей пішов до вбиральні, щоб справити малу потребу, за ним ув’язався і Дін Вень. В туалеті він зайняв сусідній пісуар. Ян Лей помітив, що Дін Вень, не соромлячись, розглядав його пах, і почувався дещо незатишно. Коли він пішов мити руки, Дін Вень також пішов на ним і знову став поруч.

- Ян Лей, в тебе гарне тіло.

Вперше Ян Лею комплімент за гарну фігуру робив чоловік. Він не звик до такого.

- Ага.

Він майже не відреагував.

- Хороші джинси, де купив? – недбало спитав Дін Вень, ковзаючи очима по промежині і заду Ян Лея.

- Це подарунок від друга.

- М-м, це з Гонконгу. Який бренд? О, фірмовий. - Дін Вень навіть протягнувся і доторкнувся рукою до залізної пластини на поясі джинсів. - І пасок хороший.

Рука Дін Веня змістилась на пояс.

- Поглянь, це дуже дорогий бренд.

- Ага.

Ян Лей поглянув на напис. Він купив цей пасок випадково і не звернув на бренд жодної уваги.

В цей час до вбиральні зайшов ще хтось. Ян Лей підняв голову і побачив Фан Ю. Щойно Фан Ю увійшов у вбиральню, він помітив руку Дінь Веня на поясі Ян Леї. Дін Вень, побачивши Фан Ю, прибрав руку, ввічливо посміхнувся і кивнув йому. Фан Ю також ледь помітно кивнув у відповідь. З туалету Ян Лей і Дін Вень виходили разом, а Фан Ю проводжав їх очима.

Цей Дін Вень, звісно, не зрівняється з Плямистою Кіткою в бійці, але, що стосується завоювання об’єкта своєї пристрасті, він був винахідливішим за свого друга.

Випадково почувши скаргу Ян Лея на проблеми з офісною технікою за столом, наступного дня Дін Вень знайшов Ян Лея і сказав, що може допомогти. Завдяки зв’язкам, він дуже швидко дістав обладнання, якого бракувало для нормальної роботи, чим дуже допоміг Ян Лею, і за що той був дуже йому вдячний. Відтоді Дін Вень почав часто навідуватись в офіс до Ян Лея. У відповідь на його допомогу Ян Лей також добре ставився до нього, а згодом вони заприятелювали.

Але, звісно, Ян Лей - не дурень. За поведінкою Дін Веня він здогадався, якою той був людиною, і які в нього наміри.

Пізніше, коли Дін Вень розкрив карти, Ян Лей чітко відмовив йому. Він ніколи не вагався в таких речах.

Але і Дін Вень не в тім’я битий. Поволі їдь, далі заїдеш. Він сказав: «Я розумію. Нічого старшого, лише тільки не бридься мене», а також запросив Ян Лея до себе додому приходити пограти час від часу.

 Ян Лей дійсно став ходити. І навіть так захопився, що бігав до Дін Веня ледве не щодня.

Звісно, настільки Ян Лея приваблював не Дін Вень, а одна річ в його домі – комп’ютер.

Тоді комп’ютери були високотехнологічною технікою, абсолютною розкішшю. Дуже рідко їх в себе вдома мали прості люди. Лише державні та наукові установи використовували такі машини. Авжеж, комп’ютери згодом поширились, але тоді, коли Дін Вень запросив Ян Лея, вони були штучним, винятковим товаром.

Ян Лей приохотився до цього апарату, адже цей абсолютно новий, чарівний світ викликав у нього цікавість і жагу до пізнання.

Система DOS, WPS, рядок введення, ланцюжки даних…зараз це такий раритет, вже майже скам’янілості. Але тоді ці речі були найсучаснішими і найтехнічнішими.

Після того, як Ян Лей став залежним від цих штук, він щовечора бігав до Дін Веня, щоб пограти за комп’ютером. Дін Вень, авжеж, радів, вчив користуватись і дозволяв гратися стільки, скільки тому заманеться.

З одного боку Ян Лея зацікавив комп’ютер, а з іншого він конче мусив робити щось, щоб відволіктись від думок про Фан Ю. Спосіб гратися на комп’ютері спрацював, принаймні, він міг зосередитись і не думати про прикрощі між ним і Фан Ю.

Отже, вони стали бачитись значно рідше. Раніше Ян Лей увечері здебільшого тусувався з Фан Ю, але з тієї ночі він більше ніколи не приходив до нього додому. І хоча вони поговорили і домовились залишитись братами, зрештою, неможливо було повернутись до старих часів. І Фан Ю, і Ян Лей чітко це усвідомлювали.

Фан Ю все ще зустрічався з Ян Леєм, чи то щоб поїсти разом, чи піти десь розважитись, чи ще щось, і Ян Лей також приходив до ресторану пообідати. Але на тому все. Іноді ввечері, після вечері з братами Фан Ю, Ян Лей думав про те, щоб піти пограти на комп’ютері. Тож, він не веселився з компанією в караоке чи ще десь, а рано збирався і прямував до Дін Веня.

Фан Ю чув, що Ян Лей і Дін Вень зблизились. Більше того, виявляється, цей Дін Вень мешкав неподалік від Фан Ю, просто по сусідству, через дві вулиці від його будинку.

Яким був Дін Вень, Фан Ю також знав.

Того дня, на бенкеті в честь дня народження Плямистої Кітки, погляд, що їм дивився Дін Вень на Ян Лея, був точно таким самим, яким і Плямиста Кітка дивився на Фан Ю. Раніше Фан Ю може б і не зрозумів, але, маючи досвід з Плямистою Кіткою, йому вистачило кількох таких поглядів, щоб збагнути.

Більше того, Дін Веня привів саме Плямиста Кітка, і, не важко здогадатись, що це за друг такий. Просто Фан Ю не очікував, що на перший погляд цілком нормальний Дін Вень виявиться таким самим, як і Плямиста Кітка.

Можливо, Ян Лей поставився до цього і спокійно, але Фан Ю спохмурнів, побачивши відвертий погляд Дін Веня за столом. На його думку, цей погляд був образливим і дошкульним, і саме це викликало невдоволення Фан Ю. Але, оскільки вони святкували день народження Плямистої Кітки, Фан Ю стримався і промовчав.

 Раніше, до того як йому виповнилось 20 років, Фан Ю був настільки запальною особистістю, що був здатний підійти до людини, яка чи то поведінкою, чи будь-чим іншим не сподобалась йому, і розправитись з нею на місці. Чому ж він тепер дозволяв цьому споглядальнику спокійно сидіти цілим і неушкодженим аж до цього часу?

Навіть якби на нього найшов припадок, Фан Ю відчував розгубленість через відсутність реакції Ян Лея на цей погляд. Той хлопець дивився дивно і палко, але нічого не робив.

Того дня, всі, хто сидів поруч з ними, помітили пригнічений настрій Фан Ю. Вони зчитали його настрій по обличчю, хоча й не знали точно, чому саме він засмутився. Тому ніхто не наважувався ляпати язиком, окрім п’яного, нетямущого Плямистої Кітки та Дін Веня, який не вмів читати по очах, і продовжував свій «споглядальний» перфоманс.