- Чим поранили? – спитав Фан Ю.

- Заточкою. - Ян Лей подумав, як довго Фан Ю буде про це розпитувати.

- Перестань храбрувати.

Фан Ю знав, як виглядала рана від заточки. Побачивши повністю перебинтоване плече Ян Лея, у нього аж серце захололо.

- Я справді в нормі, - сказав Ян Лей. Він був зворушений турботою Фан Ю, але не знав, що ще сказати.

- Ти навмисно уникаєш мене? - після хвилини мовчання Фан Ю не став ходити довкола і спитав прямо.

 - Типу. Працюю, - чесно відповів Ян Лей.

- …Ти тоді просидів всю ніч під будинком? - Ян Лей здивувався, звідки Фан Ю знав про це.

- Ти знаєш?

- Побачив недопалки зранку.

Ян Лей нічого не відповів.

- Ти не хочеш більше бачити мене?

Фан Ю підвів очі і подивився на Ян Лея. Він розшукував його останні кілька днів і був дуже стривожений.

- Невже я такий дріб’язковий? – посміхнувся Ян Лей. – Це так важливо, що ми не бачимось?

- Я серйозно. Я не жартую. – сказав Фан Ю.

- Я теж не жартую. Нічого страшного.

Добре про все подумавши, Ян Лей дійшов деяких висновків. Якби ця розмова відбулась пару днів тому, він, можливо, сказав би Фан Ю: «Я ніколи не «грався» з тобою. Ти справді мені подобаєшся. Я закоханий в тебе. Я не знаю, як ти ставишся до мене, але ти мені подобаєшся. Що в цьому поганого? Хіба ти не відчуваєш потягу до мого тіла? Хіба це не означає, що ти теж маєш почуття до мене?».

Але пізніше його думки змінились. Тепер він зрозумів, що Фан Ю не такий, як він. Фан Ю говорив, що хоче бути йому братом. Ось чому він шкодував тоді: брати так не чинять. Навіть якби Фан Ю відчував до нього інші почуття, чи міг він бути байдужим до думок інших людей? Ян Лею може і було байдуже, а як щодо Фан Ю? Чи зможе він стерпіти знущання і образи?

Ще можна зробити крок назад, поки не стало занадто пізно. Здається, краще всього було відпустити Фан Ю, перш ніж Ян Лей затягне його в це болото. Тож, до того як прийти сюди, Ян Лей обдумав, що саме сказати Фан Ю.

Хіба не так роблять брати? Якщо він справді кохає його, то має відпустити, не вимагаючи нічого взамін. Тепер він планував прикинутись дурнем і зіграти у гру під назвою «самопожертва».

- Тоді я не міг збагнути. Але потім я зрозумів, - почав Ян Лей. - Ти маєш рацію. Це неправильно, що ми так «розважаємось». Твоя правда. Ми маємо зупинитись. - Він казав дуже коротко і уривчасто. - Насправді, десь всередині я знав, що так не можна. Мені було так добре, що я не міг зупинитись. Ти - мій найкращий друг, мій брат. Я віддав би за тебе своє життя. Ця дурниця не мусить вплинути на наші стосунки. Давай залишимось братами.

Фан Ю тихо слухав його промову. Він відчував, що за ті дні, що вони не бачились, Ян Лей раптово подорослішав. Такий спокійний, виважений, стриманий. Його слова, його міркування не були схожі на того запального і нетерплячого Ян Лея, яким він був раніше. Але дивлячись на такого Ян Лея, Фан Ю не тямив, чого в нього боліло серце. Можливо він досі не зрозумів, що було такого в тому питанні, яке він поставив Ян Лею тієї ночі, але він впевнений, що зробив йому боляче. Це не той біль, з яким Ян Лей зараз легковажно сказав: «Тоді я не міг збагнути». Коли Фан Ю згадував про те, з яким виглядом Ян Лей втікав тієї ночі, в нього розривалось серце.

- Ти справді так думаєш? – запитав Фан Ю.

- Так.

Фан Ю на мить замислився.

- Тоді ти продовжиш уникати мене?

Фан Ю боявся, що Ян Лей знову уникатиме його, як раніше.

- Чому я маю тебе уникати? Ти хочеш мене з’їсти? – невимушеним тоном пожартував Ян Лей. До нього повернувся його гострий язик.

- Тому що ти вже раніше так «прогрішився»! - Фан Ю трохи розслабився. Атмосфера між ними тільки зараз повернула собі колишню фамільярність.

- Прогрішився? Звучить не дуже. Наче хтось наслав на мене прокльон! - Ян Лей навмисно повернувся до їх панібратського спілкування.

- Покажи мені, хто це зробив, я його вб’ю!

Вони щодня тренувалися в цих словесних баталіях, розуміли один одного з напівслова. Один починав говорити, а інший закінчував, не думаючи. Тому комусь іншому важко було вставити свої п’ять копійок в бесіді з цією парочкою. Вони немов мали здатність до телепатії.

Ян Лей посміхався Фан Ю. Здавалось, ніби він і справді розслабився. Фан Ю відповідав йому також посмішкою, але на серці в нього все ще було важко.

- Завтра у Плямистої Кітки день народження. Ми влаштовуємо бенкет в ресторані, тож приходь.

- Добре, я буду.

 

***

 

На день народження Плямистої Кітки Фан Ю влаштував пишне свято. Він щедрою рукою накрив ледве не всі столи в залі, що вони були заставлені пляшками і стравами, та запросив окрім братів та членів банди також інших поважних головорізів. Одним словом, зробив усе, щоб підтримати репутацію свого брата. Від такої уваги Плямиста Кітка аж розчулився. Ще ніколи його так не величали.

Оскільки в минулому Плямисту Кітку серйозно поранили, Фан Ю хотів посилити його імідж, показати іншим бандитам, що цей боєць – людина Фан Ю і Луо Цзю. Той, хто знову наважиться торкнутися до нього, має враховувати, що торкатиметься самого Фан Ю.

Фан Ю – авторитет в Цзянху. Він мав дар переконувати розум людей, схиляти їх серця на свою сторону, заохочувати їх доєднуватись і працювати на нього.

Плямиста Кітка, окрім, звісно, любові, відчував до Фан Ю пошану, захоплення і вдячність… Жодна людина не ставилась до нього з такою повагою, як Фан Ю. Він так напився, що в кінці святкування впав лицем в чужу тарілку і ридав ридма. Пізніше він доказував, що то були сльози щастя і вдячності.

Ян Лей сидів за столом разом з Фан Ю і Плямистою Кіткою. Плямиста Кітка також привів з собою друга, незнайомця. Раніше його ніхто не бачив. Він представив цього хлопця на ім’я Дін Вень як порядного містянина, а не бандита. Дін Вень мав гарне обличчя, але фігурою був худенький. Представляючись, він сказав, що захоплюється комп’ютерними технологіями і навчається в коледжі. Досить дивно, що він взагалі дружив з такою людиною, як Плямиста Кітка.

Хоча цей Дін Вень наче і був порядним, незабаром, сівши за стіл, він дивився тільки на Ян Лея. Спочатку на це ніхто не звернув уваги, але потім інші помітили, що цей погляд був занадто очевидним. Цей погляд стурбував і Ян Лея.

- Ми зустрічались раніше? – запитав він.

- Ні, я бачу тебе вперше. - Голос Дін Веня був таким самим витонченим, як і він сам.

- О...

Більше Ян Лей нічого не питав. Він бачив в цьому прямому погляді щось надзвичайно дивне.

Помітивши це, Плямиста Кітка здогадався, що відбувається, і розреготався. З цим Дін Венем він познайомився в колі гомосексуалів. Хоча виглядав хлопець не так екстравагантно і жіночно, як Плямиста Кітка, але мав такі самі вподобання.

Дін Вень познайомився з Ян Леєм на святі і одразу його вподобав.