- Чим поранили? – спитав Фан Ю.
- Заточкою. - Ян Лей подумав, як довго Фан Ю буде про це розпитувати.
- Перестань храбрувати.
Фан Ю знав, як виглядала рана від заточки. Побачивши повністю перебинтоване плече Ян Лея, у нього аж серце захололо.
- Я справді в нормі, - сказав Ян Лей. Він був зворушений турботою Фан Ю, але не знав, що ще сказати.
- Ти навмисно уникаєш мене? - після хвилини мовчання Фан Ю не став ходити довкола і спитав прямо.
- Типу. Працюю, - чесно відповів Ян Лей.
- …Ти тоді просидів всю ніч під будинком? - Ян Лей здивувався, звідки Фан Ю знав про це.
- Ти знаєш?
- Побачив недопалки зранку.
Ян Лей нічого не відповів.
- Ти не хочеш більше бачити мене?
Фан Ю підвів очі і подивився на Ян Лея. Він розшукував його останні кілька днів і був дуже стривожений.
- Невже я такий дріб’язковий? – посміхнувся Ян Лей. – Це так важливо, що ми не бачимось?
- Я серйозно. Я не жартую. – сказав Фан Ю.
- Я теж не жартую. Нічого страшного.
Добре про все подумавши, Ян Лей дійшов деяких висновків. Якби ця розмова відбулась пару днів тому, він, можливо, сказав би Фан Ю: «Я ніколи не «грався» з тобою. Ти справді мені подобаєшся. Я закоханий в тебе. Я не знаю, як ти ставишся до мене, але ти мені подобаєшся. Що в цьому поганого? Хіба ти не відчуваєш потягу до мого тіла? Хіба це не означає, що ти теж маєш почуття до мене?».
Але пізніше його думки змінились. Тепер він зрозумів, що Фан Ю не такий, як він. Фан Ю говорив, що хоче бути йому братом. Ось чому він шкодував тоді: брати так не чинять. Навіть якби Фан Ю відчував до нього інші почуття, чи міг він бути байдужим до думок інших людей? Ян Лею може і було байдуже, а як щодо Фан Ю? Чи зможе він стерпіти знущання і образи?
Ще можна зробити крок назад, поки не стало занадто пізно. Здається, краще всього було відпустити Фан Ю, перш ніж Ян Лей затягне його в це болото. Тож, до того як прийти сюди, Ян Лей обдумав, що саме сказати Фан Ю.
Хіба не так роблять брати? Якщо він справді кохає його, то має відпустити, не вимагаючи нічого взамін. Тепер він планував прикинутись дурнем і зіграти у гру під назвою «самопожертва».
- Тоді я не міг збагнути. Але потім я зрозумів, - почав Ян Лей. - Ти маєш рацію. Це неправильно, що ми так «розважаємось». Твоя правда. Ми маємо зупинитись. - Він казав дуже коротко і уривчасто. - Насправді, десь всередині я знав, що так не можна. Мені було так добре, що я не міг зупинитись. Ти - мій найкращий друг, мій брат. Я віддав би за тебе своє життя. Ця дурниця не мусить вплинути на наші стосунки. Давай залишимось братами.
Фан Ю тихо слухав його промову. Він відчував, що за ті дні, що вони не бачились, Ян Лей раптово подорослішав. Такий спокійний, виважений, стриманий. Його слова, його міркування не були схожі на того запального і нетерплячого Ян Лея, яким він був раніше. Але дивлячись на такого Ян Лея, Фан Ю не тямив, чого в нього боліло серце. Можливо він досі не зрозумів, що було такого в тому питанні, яке він поставив Ян Лею тієї ночі, але він впевнений, що зробив йому боляче. Це не той біль, з яким Ян Лей зараз легковажно сказав: «Тоді я не міг збагнути». Коли Фан Ю згадував про те, з яким виглядом Ян Лей втікав тієї ночі, в нього розривалось серце.
- Ти справді так думаєш? – запитав Фан Ю.
- Так.
Фан Ю на мить замислився.
- Тоді ти продовжиш уникати мене?
Фан Ю боявся, що Ян Лей знову уникатиме його, як раніше.
- Чому я маю тебе уникати? Ти хочеш мене з’їсти? – невимушеним тоном пожартував Ян Лей. До нього повернувся його гострий язик.
- Тому що ти вже раніше так «прогрішився»! - Фан Ю трохи розслабився. Атмосфера між ними тільки зараз повернула собі колишню фамільярність.
- Прогрішився? Звучить не дуже. Наче хтось наслав на мене прокльон! - Ян Лей навмисно повернувся до їх панібратського спілкування.
- Покажи мені, хто це зробив, я його вб’ю!
Вони щодня тренувалися в цих словесних баталіях, розуміли один одного з напівслова. Один починав говорити, а інший закінчував, не думаючи. Тому комусь іншому важко було вставити свої п’ять копійок в бесіді з цією парочкою. Вони немов мали здатність до телепатії.
Ян Лей посміхався Фан Ю. Здавалось, ніби він і справді розслабився. Фан Ю відповідав йому також посмішкою, але на серці в нього все ще було важко.
- Завтра у Плямистої Кітки день народження. Ми влаштовуємо бенкет в ресторані, тож приходь.
- Добре, я буду.
***
На день народження Плямистої Кітки Фан Ю влаштував пишне свято. Він щедрою рукою накрив ледве не всі столи в залі, що вони були заставлені пляшками і стравами, та запросив окрім братів та членів банди також інших поважних головорізів. Одним словом, зробив усе, щоб підтримати репутацію свого брата. Від такої уваги Плямиста Кітка аж розчулився. Ще ніколи його так не величали.
Оскільки в минулому Плямисту Кітку серйозно поранили, Фан Ю хотів посилити його імідж, показати іншим бандитам, що цей боєць – людина Фан Ю і Луо Цзю. Той, хто знову наважиться торкнутися до нього, має враховувати, що торкатиметься самого Фан Ю.
Фан Ю – авторитет в Цзянху. Він мав дар переконувати розум людей, схиляти їх серця на свою сторону, заохочувати їх доєднуватись і працювати на нього.
Плямиста Кітка, окрім, звісно, любові, відчував до Фан Ю пошану, захоплення і вдячність… Жодна людина не ставилась до нього з такою повагою, як Фан Ю. Він так напився, що в кінці святкування впав лицем в чужу тарілку і ридав ридма. Пізніше він доказував, що то були сльози щастя і вдячності.
Ян Лей сидів за столом разом з Фан Ю і Плямистою Кіткою. Плямиста Кітка також привів з собою друга, незнайомця. Раніше його ніхто не бачив. Він представив цього хлопця на ім’я Дін Вень як порядного містянина, а не бандита. Дін Вень мав гарне обличчя, але фігурою був худенький. Представляючись, він сказав, що захоплюється комп’ютерними технологіями і навчається в коледжі. Досить дивно, що він взагалі дружив з такою людиною, як Плямиста Кітка.
Хоча цей Дін Вень наче і був порядним, незабаром, сівши за стіл, він дивився тільки на Ян Лея. Спочатку на це ніхто не звернув уваги, але потім інші помітили, що цей погляд був занадто очевидним. Цей погляд стурбував і Ян Лея.
- Ми зустрічались раніше? – запитав він.
- Ні, я бачу тебе вперше. - Голос Дін Веня був таким самим витонченим, як і він сам.
- О...
Більше Ян Лей нічого не питав. Він бачив в цьому прямому погляді щось надзвичайно дивне.
Помітивши це, Плямиста Кітка здогадався, що відбувається, і розреготався. З цим Дін Венем він познайомився в колі гомосексуалів. Хоча виглядав хлопець не так екстравагантно і жіночно, як Плямиста Кітка, але мав такі самі вподобання.
Дін Вень познайомився з Ян Леєм на святі і одразу його вподобав.
Далі
Розділ 28
Коли Ян Лей пішов до вбиральні, щоб справити малу потребу, за ним ув’язався і Дін Вень. В туалеті він зайняв сусідній пісуар. Ян Лей помітив, що Дін Вень, не соромлячись, розглядав його пах, і почувався дещо незатишно. Коли він пішов мити руки, Дін Вень також пішов на ним і знову став поруч. - Ян Лей, в тебе гарне тіло. Вперше Ян Лею комплімент за гарну фігуру робив чоловік. Він не звик до такого. - Ага. Він майже не відреагував. - Хороші джинси, де купив? – недбало спитав Дін Вень, ковзаючи очима по промежині і заду Ян Лея. - Це подарунок від друга. - М-м, це з Гонконгу. Який бренд? О, фірмовий. - Дін Вень навіть протягнувся і доторкнувся рукою до залізної пластини на поясі джинсів. - І пасок хороший. Рука Дін Веня змістилась на пояс. - Поглянь, це дуже дорогий бренд. - Ага. Ян Лей поглянув на напис. Він купив цей пасок випадково і не звернув на бренд жодної уваги. В цей час до вбиральні зайшов ще хтось. Ян Лей підняв голову і побачив Фан Ю. Щойно Фан Ю увійшов у вбиральню, він помітив руку Дінь Веня на поясі Ян Леї. Дін Вень, побачивши Фан Ю, прибрав руку, ввічливо посміхнувся і кивнув йому. Фан Ю також ледь помітно кивнув у відповідь. З туалету Ян Лей і Дін Вень виходили разом, а Фан Ю проводжав їх очима. Цей Дін Вень, звісно, не зрівняється з Плямистою Кіткою в бійці, але, що стосується завоювання об’єкта своєї пристрасті, він був винахідливішим за свого друга. Випадково почувши скаргу Ян Лея на проблеми з офісною технікою за столом, наступного дня Дін Вень знайшов Ян Лея і сказав, що може допомогти. Завдяки зв’язкам, він дуже швидко дістав обладнання, якого бракувало для нормальної роботи, чим дуже допоміг Ян Лею, і за що той був дуже йому вдячний. Відтоді Дін Вень почав часто навідуватись в офіс до Ян Лея. У відповідь на його допомогу Ян Лей також добре ставився до нього, а згодом вони заприятелювали. Але, звісно, Ян Лей - не дурень. За поведінкою Дін Веня він здогадався, якою той був людиною, і які в нього наміри. Пізніше, коли Дін Вень розкрив карти, Ян Лей чітко відмовив йому. Він ніколи не вагався в таких речах. Але і Дін Вень не в тім’я битий. Поволі їдь, далі заїдеш. Він сказав: «Я розумію. Нічого старшого, лише тільки не бридься мене», а також запросив Ян Лея до себе додому приходити пограти час від часу. Ян Лей дійсно став ходити. І навіть так захопився, що бігав до Дін Веня ледве не щодня. Звісно, настільки Ян Лея приваблював не Дін Вень, а одна річ в його домі – комп’ютер. Тоді комп’ютери були високотехнологічною технікою, абсолютною розкішшю. Дуже рідко їх в себе вдома мали прості люди. Лише державні та наукові установи використовували такі машини. Авжеж, комп’ютери згодом поширились, але тоді, коли Дін Вень запросив Ян Лея, вони були штучним, винятковим товаром. Ян Лей приохотився до цього апарату, адже цей абсолютно новий, чарівний світ викликав у нього цікавість і жагу до пізнання. Система DOS, WPS, рядок введення, ланцюжки даних…зараз це такий раритет, вже майже скам’янілості. Але тоді ці речі були найсучаснішими і найтехнічнішими. Після того, як Ян Лей став залежним від цих штук, він щовечора бігав до Дін Веня, щоб пограти за комп’ютером. Дін Вень, авжеж, радів, вчив користуватись і дозволяв гратися стільки, скільки тому заманеться. З одного боку Ян Лея зацікавив комп’ютер, а з іншого він конче мусив робити щось, щоб відволіктись від думок про Фан Ю. Спосіб гратися на комп’ютері спрацював, принаймні, він міг зосередитись і не думати про прикрощі між ним і Фан Ю. Отже, вони стали бачитись значно рідше. Раніше Ян Лей увечері здебільшого тусувався з Фан Ю, але з тієї ночі він більше ніколи не приходив до нього додому. І хоча вони поговорили і домовились залишитись братами, зрештою, неможливо було повернутись до старих часів. І Фан Ю, і Ян Лей чітко це усвідомлювали. Фан Ю все ще зустрічався з Ян Леєм, чи то щоб поїсти разом, чи піти десь розважитись, чи ще щось, і Ян Лей також приходив до ресторану пообідати. Але на тому все. Іноді ввечері, після вечері з братами Фан Ю, Ян Лей думав про те, щоб піти пограти на комп’ютері. Тож, він не веселився з компанією в караоке чи ще десь, а рано збирався і прямував до Дін Веня. Фан Ю чув, що Ян Лей і Дін Вень зблизились. Більше того, виявляється, цей Дін Вень мешкав неподалік від Фан Ю, просто по сусідству, через дві вулиці від його будинку. Яким був Дін Вень, Фан Ю також знав. Того дня, на бенкеті в честь дня народження Плямистої Кітки, погляд, що їм дивився Дін Вень на Ян Лея, був точно таким самим, яким і Плямиста Кітка дивився на Фан Ю. Раніше Фан Ю може б і не зрозумів, але, маючи досвід з Плямистою Кіткою, йому вистачило кількох таких поглядів, щоб збагнути. Більше того, Дін Веня привів саме Плямиста Кітка, і, не важко здогадатись, що це за друг такий. Просто Фан Ю не очікував, що на перший погляд цілком нормальний Дін Вень виявиться таким самим, як і Плямиста Кітка. Можливо, Ян Лей поставився до цього і спокійно, але Фан Ю спохмурнів, побачивши відвертий погляд Дін Веня за столом. На його думку, цей погляд був образливим і дошкульним, і саме це викликало невдоволення Фан Ю. Але, оскільки вони святкували день народження Плямистої Кітки, Фан Ю стримався і промовчав. Раніше, до того як йому виповнилось 20 років, Фан Ю був настільки запальною особистістю, що був здатний підійти до людини, яка чи то поведінкою, чи будь-чим іншим не сподобалась йому, і розправитись з нею на місці. Чому ж він тепер дозволяв цьому споглядальнику спокійно сидіти цілим і неушкодженим аж до цього часу? Навіть якби на нього найшов припадок, Фан Ю відчував розгубленість через відсутність реакції Ян Лея на цей погляд. Той хлопець дивився дивно і палко, але нічого не робив. Того дня, всі, хто сидів поруч з ними, помітили пригнічений настрій Фан Ю. Вони зчитали його настрій по обличчю, хоча й не знали точно, чому саме він засмутився. Тому ніхто не наважувався ляпати язиком, окрім п’яного, нетямущого Плямистої Кітки та Дін Веня, який не вмів читати по очах, і продовжував свій «споглядальний» перфоманс.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!