Тим часом Янь Цзиї не давала спокою одна тяганина.
Бізнес йшов вгору, поточний будівельний проєкт просувався без ускладнень, але на етапі знесення будівлі в сільській місцевості вони зіткнулись з тамтешніми старожилами, що засіли там на ухналь. Якби ці «цвяхи» були звичайними людьми, Янь Цзиї ніколи б не застосував силу, врешті-решт він мав принципи, але ці сільські рагулі були бандюками, що займались здирництвом та шантажем. Щоб Янь Цзиї дозволяв якимсь раклам приставляти ножа до свого горла? Він відправив Ян Лея розібратись. Взагалі Янь Цзиї не планував воювати з ними. В залежності від їх позиції, він думав трохи задобрити їх, може де підмастити, а якщо вийде, то переманити їх на свій бік, але в Ян Лея тепер свербіли кулаки комусь наваляти. Поїхавши туди зі своєю бандою, він навіть не мав наміру вести дипломатичні перемовини. Він хотів лише війни. За три дні вони стиналися п’ять разів! З холодною зброєю і пістолетами! Ті розбиті вщент мерзотники перепудились так, що приповзли до Янь Цзиї на колінах, благаючи: «Нам не треба ваших грошей, жодної копійчини, лише скажіть цьому Вень Шеню(1), щоб він забирався і не вертався більше ніколи!!»
Янь Цзиї побалакав з Ян Леєм. Та не пройшло й двох днів, як він знов повів банду на махач, та ще й не один раз, в якому взагалі не було потреби. Здавалось, ніби він мав в запасі ще одне життя. А що вже можна казати про покривджених? Брати з банди Ян Лея потайки жалілись, що їм лячно бачити, як відчайдушно б’ється Ян Лей. Вони переживали за нього всім серцем. Найстрашнішим в бійках було не відбирати чуже життя, а наважитись віддати власне!
- Чи ти курячою кров’ю накачався? Такий крутий? Краще б записався на бокс, якщо так любиш кулаками махати! – шпетив Ян Лея старший брат. Він був занепокоєний поведінкою своєї «правої руки».
- «накачатись курячою кров’ю» означає оскаженіти -
Він знав цього хлопця вже давно, бачив, яким той був зухвалим і жорстоким, але останнім часом Ян Лей дійсно став розсудливішим і неначе подорослішав, особливо після того як побратався з Фан Ю. Аж раптом він знову стрімголов поліз в бійки, наче якийсь п’яний волоцюга.
- У тебе щось трапилось?
Янь Цзиї заслуговував прізвиська «старигань».
- Все гаразд, - сказав Ян Лей.
- А де Фан Ю? Чому ти не з ним останні кілька днів?
Ян Лей не бажав про це згадувати. Він промовчав.
Янь Цзиї уважно на нього подивився.
- Посварились?
- Ні! – Ян Лей починав дратуватись.
Старший брат мав гостре око: з виразу обличчя Ян Лея він зрозумів, що проблема не в тому.
- Ви ж немов сіамські близнюки! Розберіться між собою! Якщо ти знову пустишся берега і учиниш гармидер, я викину тебе звідси!
Янь Цзиї з полегшенням зітхнув. Він не переймався їхніми сварками. Хто кого любить, той того і чубить.
Більше Ян Лей не шукав зустрічі з Фан Ю. Тієї ночі, коли він більше не мав сил бігти, він повільно повернувся назад до будинку Фан Ю, піднявся на терасу, всівся на край і просидів там всю ніч. Саме тут вони сиділи з Фан Ю, коли той виговорювався про наболіле, і пили. Тут Ян Лей побачив його сльози, обіймав його п’яного і втирав вологе обличчя.
Фан Ю… Фан Ю… Це ім’я – єдине, про що він міг думати…
Навіть зараз він знову сидів тут, на терасі, не знаючи, чого йому чекати. Ян Лей дивився на темні двері будинку, думаючи про те, чи не вибіжить звідти Фан Ю, шукаючи його? Чи не варто йому підійти, обійняти Фан Ю і сказати: «Як би я лише розважався, то чого не робив цього з іншими?! Для мене те, що було між нами, ніколи не було простою грою. Ти мені подобаєшся. Дуже. Я хворий, хворий на всю голову!...»
Вранці він пішов, залишивши по собі купу недопалків. Він не піднявся до Фан Ю.
Але Фан Ю шукав Ян Лея. Він також не спав цієї ночі. Ян Лей палив до світанку, а Фан Ю просидів всю ніч на балконі. Вранці він спустився вниз, і проходячи терасою, побачив на землі недопалки і все зрозумів.
Відтоді, як Ян Лей пішов, він більше не приходив, не давав про себе знати, не телефонував. Фан Ю дзвонив до його офісу, але там його не було. Набравши номер телефона військової лінії до будинку Ян Лея, він дізнався, що й вдома той не з’являвся.
У той час ще не було ні мобільних телефонів, ні пейджерів, тому знайти людей було дуже важко. З того часу, як вони почали дружити, Фан Ю ніколи не розшукував його, бо Ян Лей завжди був у нього перед очима, завжди поруч. Ніколи не було моменту, коли б Фан Ю не міг його знайти.
Він навіть зателефонував Янь Цзиї, і дізнався, шо Ян Лей щодня влаштовує бійки.
- Фан Ю, поговори з ним! Невже йому так подобається стікати кров’ю?
- Його поранено? – шоковано спитав Фан Ю.
- Ну, а як інакше? Чи ти справді думаєш, що він Джекі Чан?
Власне, хто з головорізів жодного разу не отримував поранення в бійках Цзянху? Це було їхньою буденністю. Але, коли Янь Цзиї сказав «стікає кров’ю», Фан Ю подумав, що трапилось щось дуже серйозне, бо старший брат Янь Цзиї не вважав звичайний поріз важким пораненням.
Ян Лей справді мав кілька поранень, але, звісно, не таких, смертельних, як розписав на емоціях Янь Цзиї. Але Фан Ю сприйняв це дуже серйозно.
Наступним, кому телефонував Фан Ю, був Лі Сан. Саме в нього вдома і тинявся Ян Лей.
- Ой, Ю Ге!...
Лі Сан обмінявся поглядом з Ян Леєм, що витріщався на нього.
- Лей Ге…Лей Ге…
Лі Сан дивився в очі друга, намагаючись придумати, що сказати в слухавку.
- Він не зі мною!... Ні, я не знаю, де він. Може на роботі?... Стікає кров’ю? І ти не знаєш, що сталося?
Він знову подивився на Ян Лея. Той захитав головою.
- Ні, звісно ні!... З ним все гаразд… нічим він не стікає!
Те, як Лі Сан заїкався, викликало у Фан Ю ще більшу підозру.
- … Ага, добре, я передам йому, якщо зустріну…
Лі Сан поклав слухавку і сказав Ян Лею:
- Ю Ге сказав, щоб ти прийшов до офісу сьогодні ввечері. Він шукає тебе. Хоче дещо сказати…
Ян Лей промовчав. Не те щоб, він злився і уникав Фан Ю. Ховатись - не в його стилі. Він завжди казав і вирішував проблеми прямо в лоб. Але, насправді, останніми днями Ян Лей був розгублений і постійно думав про них з Фан Ю.
До їхньої зустрічі він ніколи не замислювався, що йому може подобатись особа однієї з ним статі. І він не прирівнював себе до Плямистої Кітки, лише тому що, йому подобався Фан Ю. Він завжди вважав себе "нормальним" хлопцем. Фан Ю подобався йому. тому що саме Фан Ю був особливим, а не тому Ян Лей був «ненормальним».
Тож, хоч він і був збентеженим, його внутрішня боротьба не була надто гострою і глибокою. Всі його думки займав лише Фан Ю. Він бажав бути з ним і не дбати більше ні про що, подібно до людини, що вперше закохалась, і не здатна бачити нічого, крім об’єкта своєї пристрасті.
Але тієї ночі слова Фан Ю змусили його замислитись на тим, що він думав лише про те, чого хотів сам. А чи подумав він про Фан Ю? Чи хотів Фан Ю цього? Чи готовий він йти цим шляхом? Вони обидва усвідомлювали, що перетнули межу. Ян Лей чітко це розумів. Після розмови з Плямистою Кіткою, він збагнув, що це і було «коханням».
Кохання. Кохання між двома чоловіками. Раніше Ян Лей не задумувався над тим, що це взагалі означає. Тепер, він уявив, що про нього скажуть люди, коли дізнаються, що йому подобається Фан Ю. Психопат, збоченець, трансвестит, пестунець…
Саме так тогочасне суспільство сприймало гомосексуальність. Звісно, тоді Ян Лей не зараховував себе до «гомосексуалів». Такого слова ніхто ще взагалі і не чув.
Ян Лею було байдуже, він не боявся зневаги. Але, уявивши, що всі ці образи посипляться на голову Фан Ю…Він вже не був певен, чи правильно вчиняє. Ян Лей обманом втягнув Фан Ю в свої «забавки». Але чи хотів того Фан Ю? Чи подумав Ян Лей, що доведеться терпіти Фан Ю, якщо він вплутається в це? І справа не в тому, зізнався Ян Лей Фан Ю чи ні, відповів йому Фан Ю чи ні.
Все це дуже турбувало Ян Лея. Він дійсно почав замислюватись на своїми вчинками і потроху дорослішати…
***
Увечері Фан Ю прийшов до офісу Ян Лея. Ян Лей вже чекав на нього. Вони не сказали ні слова, побачивши один одного. Фан Ю зачинив за собою двері і сів у крісло. Ніхто не став удавано люб’язно вітатись. Обидва мовчали.
- Я чув, що тебе поранено?
Фан Ю заговорив першим.
- Легка подряпина, вона мене не турбує.
Ян Лея нещодавно штрикнули заточкою в плече. Рана була великою і сильно кровила, але загалом нічого страшного.
- Де?
Погляд Фан Ю був прикутий до тіла Ян Лея. Насправді, увійшовши в кабінет і побачивши, що Ян Лей цілий і неушкоджений, у нього з грудей немов камінь звалився.
Ян Лей на мить завагався, потім підняв футболку, демонструючи Фан Ю перев’язану рану на плечі, і опустив її назад.
- Все гаразд, - спокійно сказав він.
1 – Вень Шень – дух епідемії, чуми.
Далі
Розділ 27
- Чим поранили? – спитав Фан Ю. - Заточкою. - Ян Лей подумав, як довго Фан Ю буде про це розпитувати. - Перестань храбрувати. Фан Ю знав, як виглядала рана від заточки. Побачивши повністю перебинтоване плече Ян Лея, у нього аж серце захололо. - Я справді в нормі, - сказав Ян Лей. Він був зворушений турботою Фан Ю, але не знав, що ще сказати. - Ти навмисно уникаєш мене? - після хвилини мовчання Фан Ю не став ходити довкола і спитав прямо. - Типу. Працюю, - чесно відповів Ян Лей. - …Ти тоді просидів всю ніч під будинком? - Ян Лей здивувався, звідки Фан Ю знав про це. - Ти знаєш? - Побачив недопалки зранку. Ян Лей нічого не відповів. - Ти не хочеш більше бачити мене? Фан Ю підвів очі і подивився на Ян Лея. Він розшукував його останні кілька днів і був дуже стривожений. - Невже я такий дріб’язковий? – посміхнувся Ян Лей. – Це так важливо, що ми не бачимось? - Я серйозно. Я не жартую. – сказав Фан Ю. - Я теж не жартую. Нічого страшного. Добре про все подумавши, Ян Лей дійшов деяких висновків. Якби ця розмова відбулась пару днів тому, він, можливо, сказав би Фан Ю: «Я ніколи не «грався» з тобою. Ти справді мені подобаєшся. Я закоханий в тебе. Я не знаю, як ти ставишся до мене, але ти мені подобаєшся. Що в цьому поганого? Хіба ти не відчуваєш потягу до мого тіла? Хіба це не означає, що ти теж маєш почуття до мене?». Але пізніше його думки змінились. Тепер він зрозумів, що Фан Ю не такий, як він. Фан Ю говорив, що хоче бути йому братом. Ось чому він шкодував тоді: брати так не чинять. Навіть якби Фан Ю відчував до нього інші почуття, чи міг він бути байдужим до думок інших людей? Ян Лею може і було байдуже, а як щодо Фан Ю? Чи зможе він стерпіти знущання і образи? Ще можна зробити крок назад, поки не стало занадто пізно. Здається, краще всього було відпустити Фан Ю, перш ніж Ян Лей затягне його в це болото. Тож, до того як прийти сюди, Ян Лей обдумав, що саме сказати Фан Ю. Хіба не так роблять брати? Якщо він справді кохає його, то має відпустити, не вимагаючи нічого взамін. Тепер він планував прикинутись дурнем і зіграти у гру під назвою «самопожертва». - Тоді я не міг збагнути. Але потім я зрозумів, - почав Ян Лей. - Ти маєш рацію. Це неправильно, що ми так «розважаємось». Твоя правда. Ми маємо зупинитись. - Він казав дуже коротко і уривчасто. - Насправді, десь всередині я знав, що так не можна. Мені було так добре, що я не міг зупинитись. Ти - мій найкращий друг, мій брат. Я віддав би за тебе своє життя. Ця дурниця не мусить вплинути на наші стосунки. Давай залишимось братами. Фан Ю тихо слухав його промову. Він відчував, що за ті дні, що вони не бачились, Ян Лей раптово подорослішав. Такий спокійний, виважений, стриманий. Його слова, його міркування не були схожі на того запального і нетерплячого Ян Лея, яким він був раніше. Але дивлячись на такого Ян Лея, Фан Ю не тямив, чого в нього боліло серце. Можливо він досі не зрозумів, що було такого в тому питанні, яке він поставив Ян Лею тієї ночі, але він впевнений, що зробив йому боляче. Це не той біль, з яким Ян Лей зараз легковажно сказав: «Тоді я не міг збагнути». Коли Фан Ю згадував про те, з яким виглядом Ян Лей втікав тієї ночі, в нього розривалось серце. - Ти справді так думаєш? – запитав Фан Ю. - Так. Фан Ю на мить замислився. - Тоді ти продовжиш уникати мене? Фан Ю боявся, що Ян Лей знову уникатиме його, як раніше. - Чому я маю тебе уникати? Ти хочеш мене з’їсти? – невимушеним тоном пожартував Ян Лей. До нього повернувся його гострий язик. - Тому що ти вже раніше так «прогрішився»! - Фан Ю трохи розслабився. Атмосфера між ними тільки зараз повернула собі колишню фамільярність. - Прогрішився? Звучить не дуже. Наче хтось наслав на мене прокльон! - Ян Лей навмисно повернувся до їх панібратського спілкування. - Покажи мені, хто це зробив, я його вб’ю! Вони щодня тренувалися в цих словесних баталіях, розуміли один одного з напівслова. Один починав говорити, а інший закінчував, не думаючи. Тому комусь іншому важко було вставити свої п’ять копійок в бесіді з цією парочкою. Вони немов мали здатність до телепатії. Ян Лей посміхався Фан Ю. Здавалось, ніби він і справді розслабився. Фан Ю відповідав йому також посмішкою, але на серці в нього все ще було важко. - Завтра у Плямистої Кітки день народження. Ми влаштовуємо бенкет в ресторані, тож приходь. - Добре, я буду. *** На день народження Плямистої Кітки Фан Ю влаштував пишне свято. Він щедрою рукою накрив ледве не всі столи в залі, що вони були заставлені пляшками і стравами, та запросив окрім братів та членів банди також інших поважних головорізів. Одним словом, зробив усе, щоб підтримати репутацію свого брата. Від такої уваги Плямиста Кітка аж розчулився. Ще ніколи його так не величали. Оскільки в минулому Плямисту Кітку серйозно поранили, Фан Ю хотів посилити його імідж, показати іншим бандитам, що цей боєць – людина Фан Ю і Луо Цзю. Той, хто знову наважиться торкнутися до нього, має враховувати, що торкатиметься самого Фан Ю. Фан Ю – авторитет в Цзянху. Він мав дар переконувати розум людей, схиляти їх серця на свою сторону, заохочувати їх доєднуватись і працювати на нього. Плямиста Кітка, окрім, звісно, любові, відчував до Фан Ю пошану, захоплення і вдячність… Жодна людина не ставилась до нього з такою повагою, як Фан Ю. Він так напився, що в кінці святкування впав лицем в чужу тарілку і ридав ридма. Пізніше він доказував, що то були сльози щастя і вдячності. Ян Лей сидів за столом разом з Фан Ю і Плямистою Кіткою. Плямиста Кітка також привів з собою друга, незнайомця. Раніше його ніхто не бачив. Він представив цього хлопця на ім’я Дін Вень як порядного містянина, а не бандита. Дін Вень мав гарне обличчя, але фігурою був худенький. Представляючись, він сказав, що захоплюється комп’ютерними технологіями і навчається в коледжі. Досить дивно, що він взагалі дружив з такою людиною, як Плямиста Кітка. Хоча цей Дін Вень наче і був порядним, незабаром, сівши за стіл, він дивився тільки на Ян Лея. Спочатку на це ніхто не звернув уваги, але потім інші помітили, що цей погляд був занадто очевидним. Цей погляд стурбував і Ян Лея. - Ми зустрічались раніше? – запитав він. - Ні, я бачу тебе вперше. - Голос Дін Веня був таким самим витонченим, як і він сам. - О... Більше Ян Лей нічого не питав. Він бачив в цьому прямому погляді щось надзвичайно дивне. Помітивши це, Плямиста Кітка здогадався, що відбувається, і розреготався. З цим Дін Венем він познайомився в колі гомосексуалів. Хоча виглядав хлопець не так екстравагантно і жіночно, як Плямиста Кітка, але мав такі самі вподобання. Дін Вень познайомився з Ян Леєм на святі і одразу його вподобав.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!