Ян Лей прокинувся наступного ранку, прийшов до тями і дещо зрозумів.

Йому подобалось бути з Фан Ю, і що з того?

Що поганого в тому, що він бачив ці сни?

Адже заради один одного брати можуть навіть життя віддати. Хто сказав, що між ними не може бути інтимних почуттів?

І навіть якщо інколи це заходило занадто далеко, то й що?

… Він мав право любити кого захоче. Зараз йому подобався Фан Ю, він хотів бути з ним, неважливо для чого!

Коли він це усвідомив, наче тягар звалився з його плечей. Ян Лей був не з тих, хто любив ускладнювати своє життя, тому, подумавши так, він відчув прозріння.

Відтоді, він повернувся до Фан Ю. Він кинувся до нього навіть щиріше, ніж до цього, не вигадуючи жодних причин.

- Ти чув, що я вчора казав? – спитав він у Фан Ю вранці.

Хоча він був п’яний як барило, але достеменно пам’ятав свої слова.

- Я чув, що ти говорив, що постійно думаєш про мене.

А Фан Ю був п’яний не настільки, і лише тому щось пам’ятав.

- Якого біса ти постійно про мене думаєш? – він розсміявся і штовхнув Ян Лея.

Вчора вони були відвертими один з одним. Це зробило Фан Ю дуже щасливим.

- Я сумую за тобою, коли ми не бачимося. Ти все ще будеш казати, що я тебе уникаю?

Прийнявши свої почуття до Фан Ю, Ян Лей знову став молотити язиком.

- Сумуєш за мною? Ти сумував за моїми «ліками»! – пожартував Фан Ю. – Дідько, ти ще й придавив мене до ліжка на всю ніч! Плече й досі заклякле!

- Тоді сьогодні вночі ти будеш зверху давити мене до ліжка, - серйозно промовив Ян Лей.

- Йди геть!

***

 

Янь Цзиї і Луо Цзю знали, що між їх молодшими братами пробігла чорна кішка. Спершу вони хвилювались, що діти нароблять галасу і порушать мир між двома бандами, але зрештою вони тихо вирішили свої проблеми, не проливши ні каплі крові і залишивши цих стариганів задоволеними.

Після цього всім стало зрозуміло, що Фан Ю і Ян Лея неможливо посварити. Навіть кривава баня між їх братами не змусила їх піти один проти одного.

Коли Фан Ю ляснув по столу револьвером на перемовинах в караоке, Ян Лей збагнув, що той мав вогнепальну зброю! Тоді Фан Ю не мав вибору: якщо б бійка продовжилась і когось би важко поранили, то це було б складно вирішити.

- Позбудься його. Якщо його знайдуть, у тебе будуть проблеми, - нагадав йому Ян Лей.

Раніше Ян Лей не думав про це, коли сам стріляв і влучив в людину. Але тепер він хвилювався за Фан Ю, боявся, що пістолет завдасть йому неприємностей. Тепер він відчував прив’язаність. Такі люди завжди будуть боятись.

- Я не користуватимусь їм без потреби, - сказав Фан Ю, посміхаючись Ян Лею.

- …Якщо це не для захисту, то не використовуй його. З ним легко потрапити в халепу.

Фан Ю на мить замовк.

- Я той, хто рано чи пізно в будь-якому випадку потрапить в халепу, - зауважив він.

Багато років потому Ян Лей все ще пам’ятав задумливе обличчя Фан Ю.

Якось Ян Лей спитав його, звідки в нього такі бойові здібності. Він бачив його стиль, і не схоже, щоб це було випадковістю. Фан Ю розповів, що дечого він навчився в Луо Цзю, а дечого – під наставництвом своїх друзів, колишніх військових. Двоє його друзів повернулись з війни у В’єтнамі, пройшли саме пекло. Вони воювали проти в’єтнамських демонів. Вони бачили самого диявола у цій м’ясорубці. Для них бійки бандитів Цзянху і колотнечі в міських нетрях були просто розвагою.

Війна у В’єтнамі була делікатним питанням в ті часи. Основна маса суспільства взагалі уникала цієї теми в розмовах. Ветерани, які повернулись звідти, пройшли сотні боїв і пережили дев’ять смертей. Кожен із них був першокласною бойовою машиною. Але після повернення на батьківщину в силу деяких об’єктивних причини, дехто з них не мали іншого вибору, окрім як стати деструктивними елементами суспільства.

- Вони є розвідниками. Розвідники – передові війська. Вони віч-на-віч бились з японцями. Якби ти бачив, на що вони здатні, це справді… - Фан Ю із захопленням згадував своїх друзів.

Вони були побратимами Фан Ю на все життя. Пару років тому вони поїхали на південь будувати бізнес.

Фан Ю поділився з Ян Леєм їхніми історіями про війну, від яких волосся ставало дибки. Це була справжня бійня. Немає значення, скільки крові пролили бандити Цзянху, у скількох бійках вони билися - це ніколи не зрівняється із реальною війною.

Ян Лей любив слухати, як яскраво Фан Ю розповідав фронтові байки, ніби він бачив це на власні очі. В скарбничку Ян Лея додався ще один талант Фан Ю – дар оповідача. Динамічною експресією та жвавими жестами він нагадував Ян Лею дитину, ніби в протиставлення тому, яким холодним і жорстоким він був в бою. Ян Лей відчув, що саме таким і був справжній Фан Ю: жодної пригніченості, мовчазності і смутку, лише юнацька енергійність та запальність. Він слухав розповіді Фан Ю, іноді жахливі, іноді сповнені болем, радісні, вражаючі і шокуючі, і це були його найщасливіші моменти.

В той час бізнес Янь Цзиї крок за кроком формувався в легальне підприємництво. Обов’язки Ян Лея полягали лише в спостереженні за ходом будівельного проєкту і  переконанні, що підлеглі не псували і не затримували роботу, а решту часу він проводив з Фан Ю.

Фан Ю також був зайнятий в справах Луо Цзю. Його бізнес активно розширювався. Як права рука Луо Цзю, Фан Ю не міг відволікатись, але, коли був час, вони з Ян Леєм постійно були разом. Іноді, коли він був надто зайнятий, Ян Лей залишався чекати його в квартирі і забував про все на світі. Це змушувало Янь Цзиї телефонувати до Луо Цзю і питати: «Де Сяо Фан?», коли він губив Ян Лея. Знайти Фан Ю було рівноцінно знайти Ян Лея – настільки близькими вони були.

Плямиста Кітка постійно вештався поряд з Фан Ю. І кожен раз в нього свербіли руки придушити Ян Лея, коли він бачив прихильність Фан Ю до нього.

Щоразу, коли Ян Лей бачив Плямисту Кітку, він згадував про бідного Чуань Цзи, але заради Фан Ю не здіймав галасу.

- Старший брат, навчи мене грати в більярд! – просив Плямиста Кітка Фан Ю в більярдній «Сяйво».

Після приєднання до банди Фан Ю, Плямиста Кітка почав шанобливо звертатись до нього.

Фан Ю ніколи не відмовляв своїм братам. Після того, як він поговорив з Плямистою Кіткою, навіжений став набагато стриманішим. Плямиста Кітка був вдячний, що Фан Ю не принижував його і ставився до нього, як і до всіх інших братів.

- Ти неправильно тримаєш кий, - терпляче поясняв Фан Ю. – І недостатньо нахиляєшся, треба змістити центр ваги нижче.

Ян Лей дивився на це збоку, стискаючи свій кий. Навіжений просто ігнорував його. Такі люди, як Плямиста Кітка, мали дуже точну інтуїцію щодо противників.

Плямиста Кітка зробив ще один невдалий удар. Фан Ю більше не міг дивитись на його криву поставу.

- Нижче!

Фан Ю став позаду Плямистої Кітки і схопив його, щоб скорегувати позу. А той тільки і чекав цього! Його обличчя розквітло посмішкою, він притерся своїм тілом до тіла Фан Ю і нагадував справжнього кота.

Холодні очі Ян Лея стежили за цим ростіпахом[1]. Він підійшов і відштовхнув Фан Ю в бік.

- Дай я його навчу.

Він вдарив Плямисту Кітку під колінами так, що той майже повис на столі.

- Ха-ха-ха! – сміялись люди в більярдній.

- Ти!...Кров собача! – лаявся Плямиста Кітка.

- Поганець! – Фан Ю теж сміявся. Зрештою, що він міг вдіяти з Ян Леєм?

 

***

Вдома у Фан Ю був висококласний на той момент касетний магнітофон з двома маленькими колонками і ціла шухляда касет із музикою Little Tigers, Джекі Чуна, Леслі Чуна, Coyote і інших. Кантонські пісні тоді були дуже популярними, всі співали кантонською мовою з гонконгським акцентом. Молодь кайфувала, співаючи на вулиці ці пісні. Фан Ю вони також подобались. Магнітофон цілісінькими ночами програвав музику, а він підспівував і дуже непогано вивчив кантонську.

Тоді Фан Ю і Ян Лею дуже подобалась пісня Джекі Чуна «Любовні спалахи». Вони брали пляшку вина, виходили вночі на порожній балкон, влягались і дивились на вогні всього міста, слухаючи пристрасну проникливу пісню і голосно підспівуючи:

 

«Дихай, тобі стане легше

Я зігрію тебе взимку

Сьогодні вночі я хочу лише кохання

Не треба більше пустих балачок

Наважся дізнатись, реальні твої почуття чи ні

Зрештою, життя не є чорно-білим

Довірся мені, сьогодні ми нап’ємося

Забудьмо про тугу і печаль,

Крихітко, крихітко, поцілуй мене, кохай мене!...»

 

Ян Лей спитав Фан Ю:

- Чому ти не маєш любки?

- Мав. Ми розійшлись.

- Чому?

Уявивши Фан Ю з жінкою, Ян Лей відчув дивні почуття.

- Їй не подобалось, що я б’ю і вбиваю людей, а не працюю на нормальній роботі.

Він запалив сигарету. На його обличчі не промайнула жодна емоція.

- Це вже в минулому.

Ця тема чомусь засмутила Ян Лея. Він дивився на Фан Ю.

- Все ще сумуєш за нею?

- Та де там! – Фан Ю засміявся. – Це було дуже давно.

- І ти не хотів знайти іншу?

Ян Лей, звичайно, бачив, що за Фан Ю впадають дівчата. Навколо нього крутилось багато красунь, серед них були і витончені жінки. Лі Сан вважав, що такий славетний бандит, як Фан Ю, приваблював панянок із багатих сімей. І чим вродливішими були панянки, тим сильніше вони закохувались в легендарного володаря вулиць.

- Знайдеш мені якусь кралю? – посміхнувся Фан Ю, вдихаючи сигаретний дим.

- Їх і шукати не треба. Та, та і та, - Ян Лей миттєво назвав імена кількох дівчат, які затято ганялись за Фан Ю. – І обличчя, і фігура, що тобі не подобається?

Фан Ю мовчав.

- Чи тобі «афродіту» подавай? – підколов Ян Лей.

- Бути зі мною моторошно і нестабільно. Я і сам не знаю, коли вскочу в халепу, - сказав Фан Ю, загасивши сигарету. Його погляд був направлений на блискучі зірки у темному нічному небі. – Доки я один, не зв’язаний стосунками, я ні про кого не турбуюсь і нікому не завдаю болю.

Ян Лей стежив очима за обличчям Фан Ю. Заглиблений у свої думки, той дивився у далечінь. Його гарно різьблений профіль на тлі чорної густини ночі здавався довершеним силуетом, самотнім і загубленим. Ян Лей, зачарований цим видивом, не міг відвести погляду. Він міг лише здогадуватись, про що думав Фан Ю: чи про колишню, чи про те, що пережив, чи про людей, яких зустрів за ці роки.

-… Я буду з тобою, - зненацька випалив Ян Лей.

Фан Ю повернувся до нього.

- Як не маєш любки, то й нехай. Нащо ті дівки треба? Я буду з тобою решту життя, - вимовив розчулений тугою Ян Лей.

Ці слова здивували і зворушили Фан Ю. Щира, безглузда балаканина Ян Лея зігріла його серце. Фан Ю потягнувся до нього і обійняв.

- Дякую, брате, - прошепотів він.

В цю мить Ян Лей відчув щось шалене, нестримне, що рвалося з його грудей. Він розвернувся і загорнув Фан Ю в свої гарячі обійми, міцно притискаючи до себе. Фан Ю здивовано застиг.

- Ти більше ніколи не будеш самотнім. Я обіцяю, - тихо сказав Ян Лей в його плече. Слова, що їх сказав Фан Ю про самотність, проникли в саму його душу.

- …Все гаразд? - розгублено спитав Фан Ю, поплескуючи Ян Лея по спині.

- Посидь так ще трохи! – наказав Ян Лей.

- Що, в біса …з тобою не так?

- Відштовхни мене, якщо бридишся! - Ян Лей все ще не відпускав його.

Фан Ю якийсь час мовчав, а потім у відповідь стиснув Ян Лея міцно, мужньо і сильно. Ян Лей лише сильніше зчепив руки в нього за спиною…

З магнітофона лунав м’який голос Джекі Чуна в пісні «Сп’янілий захід сонця»…

 

«Повертайся до мого серця, гаразд?

Не залишай мене самого.

Я шукав тебе все своє життя

Я шукав свою долю, щоб бути поруч.

Нехай західне сонце не відволікає мене, гаразд?

Шкода, що романтична заграва минає так швидко,

Але зараз я бачу лише твою рожеву посмішку з ямками,

Коли ти дозволиш мені наблизитись…»